Реферат: Міністерство освіти І науки україни мелітопольський державний педагогічний університет імені богдана хмельницького

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО


М.В.ЕЛЬКІН, М.М.ГОЛОВКОВА, А.А.КОРОБЧЕНКО


ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих

навчальних закладів


Мелітополь

ТОВ «Видавничий будинок ММД»

2009

УДК 37 (091) (100): 378.147.85 (075.8)

ББК 74.03(0я73)

Е90

Рекомендовано рішенням науково-методичної ради Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького

(протокол № 3 від 26.11.2008 р.)


Автори посібника: М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко

Рецензенти:

А.І.Павленко – доктор педагогічних наук, професор ЗОІППО

Є.М.Павлютенков – доктор педагогічних наук, професор ЗОІППО

М.І.Приходько - доктор педагогічних наук, професор МДПУ

імені Богдна Хмельницького


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів

(лист № 1.4/18 – Г – 110.1 від 10.01.09)


Е 90 Елькін М.В. Історія педагогіки: [навчально-методичний посібник до самостійного вивчення дисципліни] / М.В.Елькін, М.М.Головкова, А.А.Коробченко. – Мелітополь: ТОВ «Видавничий будинок ММД», 2009. – 204 с.


ISBN


Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни ставить за мету допомогти студентам вищих навчальних закладів у засвоєнні основних ідей розвитку педагогічної думки з давніх часів до наших днів. Містить рекомендації щодо вивчення основних тем курсу та викладені у вигляді конспект-схем теоретичні положення курсу, подані завдання для самостійної роботи студентів у системі кредитно-модульної системи навчання. У кінці посібника наводиться список рекомендованої літератури.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладів.


ISBN УДК 37 (091) (100): 378.147.85 (075.8)

ББК 74.03(0я73)

© Елькін М.В., Головкова М.М., Коробченко А.А., 2009

© ТОВ «Видавничий будинок ММД, 2009


Зміст

Вступ 5

1. Загальні питання методичного забезпечення курсу 7

1.1. Опис предмету навчального курсу 7

1.2. Розподіл навчального матеріалу за темами і видами занять 7

Тематичний план 7

1. 3. Мета і завдання дисципліни, її значення 9

у навчальному процесі 9

^ 2. РОЗДІЛИ ТА ТЕМИ ЗАНЯТЬ 13

Розділ 1. ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ПЕДАГОГІКИ 13

Змістовий модуль 1 13

1.1. Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху 13

1.2. Просвіта і педагогічна думка у Візантії 16

1.3. Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження 17

1.4. Школа і педагогічна думка в країнах Західної Європи і Північної Америки у середині ХVII – кінці ХVIII ст. 23

1.5. Школа і педагогіка у Західній Європі у ХІХ ст. 30

1.6. Школа і педагогічна думка в Росії у XVIII – ХІХ ст. 34

1.7. Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст. 38

Розділ 2. ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ УКРАЇНИ 45

Змістовий модуль 2 45

2.1. Предмет і завдання історії української педагогіки. Виховання у первісному суспільстві 45

2.2. Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті 47

2.3.Школа, освіта і виховання в Київській Русі 49

2.4. Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст. 52

2.5. Освіта й виховання в Україні в XVI – XVIІІ ст. 54

2.6. Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ столітті 60

2.7. Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині ХІХ – на початку ХХ ст. 66

2.8.Українська школа й педагогіка між двома 69

світовими війнами 69

2.9. Розвиток освіти, школи й педагогічної думки в Україні 74

у 50-90-х рр. ХХ ст. 74

3. Завдання для самостійної роботи студентів 78

3.1 Плани семінарських занять 78

3.2. Питання для підготовки до підсумкового тестування 86

3.3. Тематика індивідуальних навчально-дослідних 106

завдань 106

4. Конспект-схеми для вивчення основних тем курсу 115

5. Список рекомендованої літератури 198

Вступ


Навчально-методичний посібник призначений допомогти студентам під час самостійного опрацювання курсу «Історія педагогіки», що передбачений навчальним процесом і зорієнтований на розвиток творчої особистості студента – майбутнього педагога нової формації.

Вивчення історії педагогіки як навчального предмету у вищих навчальних закладах має особливе значення для професійного становлення майбутніх вчителів. Курс історії педагогіки розширює загальнопедагогічний кругозір студента, сприяє виробленню правильного відношення до педагогічної спадщини, дає ясне уявлення про процес розвитку теорії і практики виховання і навчання, його обумовленості соціально-економічною структурою суспільства, рівнем наукових знань в кожну історичну епоху. Все це забезпечує вироблення у студентів історичного підходу до педагогічних явищ, сприяє формуванню наукового мислення. Вивчаючи курс історії педагогіки, як і інші дисципліни педагогічного циклу, майбутній учитель повинен навчитися мислити педагогічними категоріями і розуміти їх генезис.

В змісті курсу історії педагогіки розкриваються якісні зміни в розвитку педагогічної думки і шкільної практики, чітко простежується боротьба прогресивних і консервативних тенденцій. Показано, як школа і педагогіка відповідали потребам суспільного розвитку, як процес розвитку науки в цілому впливав на теорію і практику виховання, як нові педагогічні ідеї впливали на шкільну практику, як досягнення практики навчання і виховання відбивались в педагогічній теорії.

Опрацювання навчального матеріалу курсу «Історія педагогіки», що рекомендується здійснювати за допомогою традиційних та новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій, зорієнтовано на формування інтелектуального потенціалу України та розвиток духовної культури особистості.

Вивчення курсу з опорою на структуру посібника передбачає: інтенсифікацію самостійної творчої роботи студентів (глибоке засвоєння навчального матеріалу шляхом рекомендованої літератури; написання рефератів, статей; активна участь у студентських конференціях); заохочення до оволодіння культурою мови, логічного мислення, вміння формулювати висновки; формування широкого світогляду, позитивних моральних засад.

В ході роботи над посібником були використані матеріали авторитетних джерел з історії зарубіжної та української педагогіки наступних авторів: О.А. Дубасенюк, М.О. Константинова, М.В. Левківського, О.О.Любара, О.І. Піскунова, М.Г. Стельмаховича, О.В. Сухомлинської, Д.Т. Федоренка, М.Д. Ярмаченка.

1. Загальні питання методичного забезпечення курсу


1.1. Опис предмету навчального курсу

Курс підготовки

бакалавра

^ Напрям, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика

навчального курсу

Кількість кредитів,

відповідних ECTS: 2

Шифр та назва напряму: 0101 Педагогічна освіта

^ Курс обов’язковий

Семестр: 5

Лекції: 20

Семінарські

заняття:20

Самостійна робота: 32

Змістових модулів: 2

Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр




Загальна кількість

годин: 72









^ 1.2. Розподіл навчального матеріалу за темами і видами занять

Тематичний план

№



^ Назви теоретичних блоків



Кількість годин

ЛК


ПСЗ

СР

ІНДЗ



1.1



Історія зарубіжної педагогіки

Змістовий модуль 1

Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху



2






2



1

1.2

Просвіта і педагогічна думка у Візантії.







2




1.3

Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження

2

2

2

1

1.4

Школа і педагогіка Західної Європи і Північної Америки в середині ХVІІ – кінці ХVІІІ ст.




4

2




1.5

Школа і педагогіка у Західній Європі у ХІХ ст.







2




1.6

Школа і педагогічна думка в Росії у XVIII – ХІХ ст.

2




-




1.7

Зарубіжна школа і педагогіка першої половини ХХ ст.







2

1



2.1

Історія педагогіки України

Змістовий модуль 2

Предмет і завдання історії української педагогіки. Виховання у первісному суспільстві

2




2




2.2

Народна педагогіка в історико-педагогічному аспекті







2

1

2.3

Школа, освіта і виховання в Київській Русі

2




2




2.4

Освіта й виховання в Україні в XIV – XV ст.

2




2




2.5

Освіта й виховання в Україні в XVI – XVIІІ ст.




2

2

1

2.6

Школа та педагогічна думка в Україні у ХІХ ст.

2

2

-




2.7

Основні концепції розвитку школи й педагогіки України в середині ХІХ –

на початку ХХ ст.

2

4

2




2.8

Українська школа й педагогіка між двома світовими війнами

2

4

-




2.9

Розвиток освіти, школи й педагогічної думки в Україні у 50-90-х рр. ХХ ст.

2

2

2

1


Вивчення навчальної дисципліни «Історія педагогіки» організується за принципами кредитно-модульної системи, що сприяє систематичній роботі студентів над матеріалами курсу. Якість засвоєння навчального матеріалу здійснюється за рейтинговими показниками. За навчальним планом вивчення курсу передбачено протягом 5-го семестру. Навчальний матеріал розподілений на 2 змістові модулі. У тематичному плані представлено розподіл годин кожного модуля за видами навчальних занять та самостійної роботи студентів. Загальний обсяг дисципліни складає два залікових кредити (72 год.), що об’єднують всі види нав- чальної діяльності студента: аудиторні заняття, самостійну роботу, модульний контроль, захист творчих проектів, іспит. Самостійна робота студентів передбачає дві складові: самостійну підготовку до аудиторних занять та підготовку до модульного контролю. Поряд із традиційними видами аудиторних занять планується виконання студентами індивідуальної аудиторної роботи під керівництвом викладача. Тематичний план дисципліни унаочнює структуру навчального курсу за змістом і видами навчальної діяльності. У зв’язку з запровадженням модульно-рейтингової системи вивчення курсу «Історія педагогіки» доцільно зазначити, що метою впровадження рейтингової системи оцінки знань і самостійної роботи студентів є підвищення якості навчання, посилення його мотивації шляхом стимулювання активної систематичної роботи студентів протягом усього семестру та створення умов для прояву кожної особистості. Рейтингова система оцінювання дозволяє врахувати, як поточну підготовку студента до аудиторних занять, так і визначити рівень засвоєння навчального матеріалу окремого модуля. Підсумкова (залікова) оцінка виставляється за рейтинговими показниками (Методичні поради студентам і викладачам щодо рейтингової системи оцінки знань і самостійної роботи див. (Левківський М.В. Історія педагогіки: [навч.-метод. посібник] / М.В.Левківський. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – С.8-10 ).

Належне оволодіння навчальним матеріалом курсу «Історія педагогіки» потребує опрацювання як основної, так і додаткової літератури, періодичних видань.


^ 1. 3. Мета і завдання дисципліни, її значення

у навчальному процесі

Метою навчальної дисципліни «Історія педагогіки» є:

- формування у студентів цілісної системи знань про стан і генезис теорії і практики виховання, освіти й навчання підростаючого покоління на різних етапах розвитку людського суспільства, від найдавніших часів до сьогодення, а також сучасність в контексті її історичного розвитку; вироблення у студентів комплексу умінь учитися творчо, переробляючи наукові знання і суспільний досвід стосовно до потреб практики.

^ Завдання курсу:

- формування у студентів знань про розвиток освіти та виховання в різних країнах, в тому числі й в Україні; розвиток педагогічної думки в педагогічних системах класиків зарубіжної та української педагогіки;

- вироблення у студентів об’єктивного підходу до історико-педагогічних явищ;

- розвиток умінь аналізувати педагогічні системи минулого та інтегрувати у сучасну практику навчання і виховання підростаючого покоління;

- вироблення наукового підходу до опрацювання та вивчення літературних педагогічних першоджерел (праць видатних педагогів): уміння здійснювати науковий огляд систематизованих першоджерел, користуватись прийомами швидкого, уповільненого, вибіркового та змішаного читання, засобами накопичення матеріалів в процесі критичного аналізу літератури;

- виховання почуття пошани до педагогічної спадщини свого народу;

- формування прогностичних умінь майбутніх учителів;

- підготовка студентів до здійснення самостійного педагогічного дослідження та оформлення його у вигляді курсової чи дипломної роботи;

- розвиток інтересу та прагнення до самостійної навчальної та наукової діяльності, самостійності мислення;

- формування в процесі навчання професійної майстерності, організаційно-методичних навичок, вміння творчо використовувати отримані знання в практиці навчання і виховання учнів.


За підсумками вивчення даного курсу студенти повинні знати:

предмет дисципліни, її структуру, понятійний апарат;

основні етапи розвитку школи й педагогічної думки;

внутрішні закономірності й специфічні ознаки появи і розвитку різних теорій і напрямків в педагогіці;

імена й основні положення теорій визначних зарубіжних і вітчизняних педагогів минулого.

^ Студенти повинні вміти:

- аналізувати і узагальнювати історико-педагогічний матеріал у певній системі;

- зіставляти історичні події, процеси з епохами, орієнтуватись у науковій періодизації історії педагогіки;

здійснювати пошукову діяльність, користуватися різними літературними джерелами, організовувати власну самостійну роботу, розвивати свій творчій потенціал.

^ Студенти повинні мати навички:

- читання та конспектування історико-педагогічної літератури;

- дискутування зі спірних проблем.

Предметом історії педагогіки як галузі педагогічного знання є:

закономірності розвитку уявлень про педагогічну реальність, різнобічні характеристики визначних осіб минулого, що займалися питаннями педагогіки, вивчення мотивів та наслідків їхніх дій; характеристика педагогічних теорій та концепцій.

^ Зміст дисципліни розкривають три наступних блоки:

- теоретичний – історія педагогіки як одна з найважливіших спеціальних дисциплін, що забезпечує популяризацію педагогічних знань; предмет історії педагогіки, його основні терміни і поняття; основні наукові школи, теорії, концепції, дискусійні проблеми, тенденції розвитку;

- практичний – оволодіння навичками і методами наукової полеміки, логіки і культури мислення, вміння аргументовано, переконливо викладати власні погляди; відстоювати власну позицію; самостійна підготовка реферативних повідомлень; наукових доповідей і виступів з актуальних проблем історії педагогіки;

- самостійна робота – вміння працювати з різними джерелами, в тому числі з першоджерелами, періодичними виданнями, документами, здійснювати пошук історичної інформації з відповідної проблематики, систематизувати, аналізувати й удосконалювати матеріал.

^ Освітнє, професійне і виховне значення вузівського курсу «Історія педагогіки» у вищих навчальних закладах в підготовці майбутніх вчителів-вихователів полягає в тому, що цей предмет:

- формує систему знань студентів у професійно важливій для них галузі знань;

- гарантує базову підготовку майбутніх вчителів;

- забезпечує формування власних поглядів і переконань в галузі обраної ними професії; дозволяє поглибити власні знання, удосконалити професійно-важливі уміння і навички.

- розширює кругозір студентів, допомагає збагнути головну сутність і способи розв’язання сучасних проблем своєї професії і вдало визначити майбутні перспективи.


^ 2. РОЗДІЛИ ТА ТЕМИ ЗАНЯТЬ

Розділ 1. ІСТОРІЯ ЗАРУБІЖНОЇ ПЕДАГОГІКИ

Змістовий модуль 1

1.1. Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху


План

Предмет і головні завдання історії педагогіки як науки і навчальної дисципліни.

Основні методи досліджень в історії педагогіки. Джерела історичної педагогіки.

Виховання в первісному суспільстві.

Школа і виховання в Стародавньому світі.

Виховання і педагогічна думка в античному світі.

Рекомендована література:

Основна: 7, 13, 14, 19, 21.

Додаткова: 2, 3, 7, 16, 32, 41, 47, 50.

Перші два питання теми «Предмет, завдання і методи історії педагогіки. Виховання в первісному суспільстві, Стародавньому світі і в античну епоху» мають загальний характер. Вони визначають завдання історії педагогіки як науки і як навчальної дисципліни, її наукове, пізнавальне, прогностичне значення, а також є проблемно-концептуальними як самі по собі, так і у відношенні до усього курсу. Студент повинен чітко розібратися в таких поняттях: предмет, завдання, методи, головні категорії історії педагогіки, джерела дослідження історико-педагогічної науки, а також меті вивчення цієї навчальної дисципліни. Адже знання і глибоке розуміння методології історії педагогіки важливо не тільки для дослідників, але й для вчителів. Підготовленість учителя в галузі методології дає йому можливість успішно аналізувати історико-педагогічні явища.

Вивчення першої теми передбачає одночасно кілька завдань. Окрім методологічних, пізнавальних характеристик виховання епохи необхідно засвоїти і згадати вже знайомі із суміжних дисциплін основні поняття, які стануть основоположними при розгляді даного і наступного матеріалу.

Особливу увагу необхідно приділити зв’язку історії педагогіки з іншими науками.

При вивченні теми важливо звернути увагу на основні теорії походження виховання (еволюційно-біологічну, психологічну, релігійну і трудову). З’ясувати, що стало поштовхом до виникнення виховання в людському суспільстві. Доречно простежити особливості розвитку виховання в період первісного ладу, поділяючи його на три етапи: первісне стадо, родова община та розклад первісного ладу. Проаналізувати умови, завдяки яким виховання як суспільне явище пройшло шлях від стихійного й обмеженого за своїм змістом і методикою до спеціально організованих форм інтелектуальної підготовки підростаючого покоління.

Досліджуючи особливості виховання та навчальної практики у країнах Стародавнього Сходу (умовна назва країн, які існували у IV-І тисячоліттях до н.е. на території Південної Азії і частково у Північній Африці) слід пам’ятати, що на цій території виховання підростаючого покоління вже чітко виділяється як самостійна соціальна функція суспільства. Його найголовнішою його ознакою у цей період була поява спеціальних навчально-виховних закладів – шкіл, де відбувалося систематичне навчання дітей. Навчання з цього часу стає основною, але не єдиною, стороною виховання.

Розглядаючи даний матеріал, студенти повинні звернути увагу на такі ключові моменти:

встановлення традицій сімейного виховання (літературні пам’ятки);

зародження нових способів соціалізації молоді (спеціальна підготовки жерців, воїнів, чиновників);

виникнення і розвиток писемності і пов’язаного з ним запровадження шкіл (виникнення професії вчителя, характер шкільництва зорієнтований на жорстоку дисципліну, застосування покарань).

Цікавий в даному аспекті матеріал містять відомості про виховання і школу, педагогічну думку у Стародавній Індії, Древній Месопотамії, а також Древньому Китаї (проаналізувати погляди Конфуція на вихо- вання).

Аналіз виховання й шкільної освіти в античному світі слід розпочати з держав Стародавньої Греції, економічний і культурний розквіт яких датується VI – IV ст. до н.е. В першу чергу студенти повинні розглянути особливості спартанської і афінської виховних систем (витоки ідеї гармонійно розвиненої особистості, принцип агоністики, платні заклади: мусичні школи і гімнастичні (палестри); гімнасії і ефебії як суспільні навчальні заклади). По-друге, обов’язково слід проаналізувати і виділити спільні і відмінні риси цих систем. Звернути увагу на зміст навчання в школах Стародавньої Греції (предмети: читання, письмо, співи; використання абаки, стила; терміни навчання).

Важливе значення має освіта епохи еллінізму (період з ІV ст. до н.е. (з часу походів О.Македонського) до І ст. до н.е.). Необхідно відзначити роль навчальних дисциплін (граматика, діалектика, риторика а також арифметика, геометрія, астрономія, музика), що пізніше будуть оформлені у «сім вільних мистецтв», які стануть основою змісту підвищеної (середньої) освіти для усього європейського середньовіччя.

У своїй роботі над темою студенти повинні з’ясувати особливості зародження педагогічної теорії у філософських ученнях давньогрецьких мислителів (педагогічні ідеї Сократа («маєвтика», сократичний метод викладу); педагогічна діяльність Платона (заснування ним Академії, його погляди на виховання, принцип «виховуючого навчання»); педагогічна діяльність Арістотеля (заснування Лікею, його принцип піклування про «всі три види людської душі»)). Було б доречно прочитати одну з праць Платона або Арістотеля.

Продовжити аналіз виховання й шкільної освіти в античному світі слід із Стародавнього Риму, історія якого ділиться на два відмінних один від одного періоди: республіканський період (VI-I ст. до н.е.); період Римської імперії (30 р до н.е. – 476 р. н.е.). В цьому аспекті доречно проаналізувати вплив давньогрецьких зразків освіти на організацію навчання у Римі, а також самобутність – у пріоритеті принципу «корисності», практичної спрямованості освіти. Розглянути структуру системи навчання (тривіальні школи, граматичні школи, легіони, риторичні школи). Давньоримську теоретичну педагогіку розглядати слід у контексті діяльності Катона Старшого, Цицерона, а також Марка Фабія Квінтіліана (основоположник педагогічної літератури). Прочитати фрагмент роботи М.Ф.Квінтіліана «Про виховання оратора».

Окрім зазначеної літератури студенти можуть скористатися широким спектром науково-популярної і художньої літератури, що зробить матеріал більш ілюстративним і дохідливим.


^ 1.2. Просвіта і педагогічна думка у Візантії

План

Основні етапи розвитку культури і просвіти у Візантії.

Виховання і освіта у Візантії.

Педагогічна думка у Візантії.

Візантійський вплив на подальший розвиток просвіти.

Рекомендована література:

Основна: 7, 9, 14.

Додаткова: 2, 3, 16, 32, 55.

При вивченні цієї теми студенти повинні знати, що Візантійська імперія проіснувала з 395 по 1453 рр. Вона склалася при розпаді Римської імперії в її східній частині, яка охоплювала Балканський півострів, Малу Азію, Південно-Східне Середземномор’я. Центром нової імперії, яка була заснована римським імператором Костянтином (ок. 285-337), стало місто Константинополь на місці давнього міста Візантій, з чим і пов’язано виникнення самого поняття Візантійська імперія або Візантія.

Історичні дані свідчать, що за рівнем освіти її населення до ХІІІ – ХІV ст. значно випереджала середньовічні західноєвропейські держави. І у зв’язку із своїм серединним положенням між Сходом і Заходом, Візантія була нібито зв’язуючою ланкою між культурами Європи і Близького Сходу.

Розглядати цю тему необхідно спочатку із з’ясування основних етапів розвитку культури і просвіти у Візантії. Студенти повинні відзначити характерні риси виховання й навчання на кожному з етапів розвитку, високий соціальний статус освіти і освіченості протягом усієї історії Візантії. Необхідно проаналізувати роль у розвитку освіти і школи імператора Костянтина VІІ Багрянородного (905-959), за наказом і при безпосередній участі якого відкривались нові навчальні заклади і створювалися праці енциклопедичного характеру з самих різних галузей знання – філософії, історії, логіки тощо.

В процесі роботи над темою студенти повинні виявити основні фактори, які сприяли тому, що освіта у візантійському суспільстві протягом тисячоліття була найбільш передовою.

У зв’язку з тим, що характерною рисою Візантійської цивілізації було створення вищого ступеню навчання. Слід зупинитися на вивченні досвіду, заснованої в Константинополі вищої школи «Аудиторіуму».

Ретельну роботу повинні здійснити студенти по вивченню педагогічної думки у Візантії, яка представлена іменами Григорія Богослова (бл.330 - бл.390), Василія Кесарійського (330-379), Григорія Нисського (бл.335 - бл.394), Іоанна Златоуста (бл.344 - бл.407), Іоанна Дамаскіна (бл.675 - 753), патріарха Фотія (бл.810-890), Сімеона Богослова (949-1022), Михайла Пселла (1018 - бл.1078) та інших.

Ознайомлення з практикою освіти і педагогічною думкою Візантії слід завершити з’ясуванням Візантійського впливу на подальший розвиток світової культури, а також освіти. Позитивним є той факт, що й після 1453 р., коли сама імперія фактично перестала існувати, візантійська освітня традиція не переривається. Студенти повинні проаналізувати цей вплив на кавказькі регіони (Грузію, Вірменію), Арабський Халіфат, Персію, слов’янські країни, західноєвропейські країни.


^ 1.3. Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження

План

Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху Середньовіччя.

Виникнення університетів.

Школа у Європі в епоху Відродження.

Педагогічна думка в епоху Відродження (Еразм Роттердамський, Франсуа Рабле, Мішель Монтень, Томас Мор, Томмазо Кампанелла).

Реформація і її вплив на освіту і виховання.

Рекомендована література:

Основна: 7, 9, 13, 14, 19, 21.

Додаткова: 3, 10, 16, 40, 45.

Вивчення теми «Виховання і школа епох Середньовіччя та Відродження» слід розпочинати із з’ясування історичних рамок та характеристики трьох основних періодів Середньовіччя (V-X – раннє середньовіччя, XI-XIII – розвинуте або «високе» середньовіччя і XIV-XVI – пізнє середньовіччя або епоха Відродження). З історії студентам відомий той факт, що від часів Римської імперії епоха унаслідувала християнську релігію в її західному різновиді відомому як католицизм (з 1054 р.). Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначала весь розвиток культури і освіти в цю епоху. В основу релігійної ідеології було покладено розроблену церквою аскетичну доктрину, яка вчила байдуже ставитися до мирських благ і проявляти покірливість земній владі. Церква категорично заперечувала майже всю спадщину античної культури, крім латинської мови.

Всі ці факти слід враховувати при вивченні особливостей розвитку школи, виховання і педагогічної думки в цей період.

Студенти повинні розібратися в основних типах виховання і освіти:

найпоширеніше церковне виховання (монастирські, соборні (або кафедральні) та парафіяльні школи);

лицарське виховання (призначене для дітей світських феодалів);

міське (бюргерське) (з’явилося у Х-ХІ ст. у зв’язку із збільшенням міст і розвитком торгівлі та появою нового соціального стану – городян (бюргерів));

практичне (призначене для бідного населення).

Окремим було виховання жінок. Студентам необхідно проаналізувати яке виховання й освіту отримували дівчата в залежності від їхньої приналежності до того чи іншого стану.

Для того, щоб краще розібратися в основних типах шкіл середньовіччя можна скласти для себе таку таблицю:


Типи шкіл

Час виникнення

^ Зміст виховання і навчання












На окрему увагу заслуговує така система мислення в середньо- вічній філософії як «схоластика», представники якої ставили своїм завданням представити у вигляді наукоподібної системи релігійне вчення і обґрунтувати його посиланнями на авторитет батьків церкви та на священне письмо. Зародилася у ХІ ст. і систематизувалася у науку у ХІІ – ХІІІ століттях. Студенти повинні розібратися в тому, що послужило поштовхом до її виникнення, проаналізувати її вплив на зміст і методику навчання, відзначити її негативні і позитивні риси, якщо такі є. З’ясувати, яку роль відіграла в цьому система Фоми Аквінського.

Слід виділити питання про педагогічну думку в зазначений період (епос «Трістан і Ізольда», «Про настанови синам правителів і шляхетних людей», «Дидаскаліон»).

Далі необхідно розглянути особливості розвитку університетської освіти в епоху Середньовіччя. Визначити передумови виникнення університетів в Болоньї (1158 р., Італія), Оксфорді (1168 р., Англія), Кембриджі (1209 р., Англія), Парижі (1253 р., Франція), Празі (1348 р., Чехія), Кракові (1364 р., Польща) та ін. Проаналізувати зміст навчання в цих закладах, їх структуру, а також їх подальшу еволюцію в Європі.

Цікавим, насиченим культурними подіями, високим підйомом у науці, літературі, мистецтві був третій період Середньовіччя – епоха Відродження. Це питання не представляє великих труднощів для засвоєння. Але все ж таки хотілося б зупинитися на деяких ключових моментах.

Студенти повинні звернути увагу на те, що розвиток виробництва та розпад феодалізму в країнах Західної та Центральної Європи в XIV – XVI ст. зумовили розквіт науки, техніки, культури і мистецтва. Європейське Відродження почалося в Італії у ХІV ст., а звідти перейшло до Франції і в інші країни. Ця епоха усвідомлювалась як звільнення від впливу церкви, розрив з середньовічним релігійно-схоластичним світоглядом та звернення поглядів до античної культури. Звідси і назва: «Відродження», «Ренесанс».

Характерною її рисою є гуманізм, який підносить людину в суспільстві, бореться проти її приниження. В цьому аспекті для педагогів важливим є аналіз ідей гуманізму, які проникають в тогочасну педагогіку (гуманістична педагогіка). Студенти повинні з’ясувати, як відобразилася педагогіка гуманізму на освітньо-виховній практиці.

Гуманістична педагогіка характеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до удосконалення здібностей дітей. Гуманісти значної уваги надавали фізичному та естетичному вихованню дітей, вивченню рідної, грецької й латинської мов, математики, астрономії, механіки, природознавства, географії, літератури, мистецтва. Вони вважали, що в процесі навчання і виховання діти повинні активно мислити, самостійно пізнавати навколишній світ, а в тому навчально-виховний процес треба зробити привабливим для них, широко використовувати наочність, проводити прогулянки, екскурсії. Діти повинні навчатися рідною мовою, жінки мають право навчатися в різних типах шкіл.

Для глибшого розуміння процесів, що відбувалися в цей період, а також поглядів педагогів-гуманістів студентам можна рекомендувати прочитати праці Е.Роттердамського («Похвала глупоті»), Ф.Рабле («Гаргантюа і Пантагрюель»), М.Монтеня («Досліди»), Т.Мора («Утопія»), Т.Кампанелли («Місто Сонця»).

Італійський педагог Вітторіно де Фельтре (1378-1446) створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу. Він першим втілив ідею школи на природі, про яку згодом говорили і мріяли багато педагогів. Школа була розташована на березі мальовничого озера, серед алей і фонтанів. Стіни палацу прикрашали фрески із зображенням дітей. Тут виховувалися діти вищої аристократії. Велика увага приділялася фізичному та розумовому вихованню (вивчали грецьку мову та літературу, математику, астрономію, природознавство, логіку, метафізику, музику, живопис).

У школі не було тілесних покарань. Виховання здійснювалося на особистому прикладі вихователів і наглядом за дітьми.

У творі «Золота книга про найкращий лад і про новий острів Утопія» англійський соціаліст-утопіст ^ Томас Мор (1478-1535) обстоює необхідність надання всім громадянам можливості «духовної свободи і освіти». Критикуючи економічний і політичний лад Англії, змалював картину виховання, освіти дітей та молоді на фантастичному острові Утопія. Тут усі люди працюють. Держава піклується про освіту і виховання громадян, які навчаються рідною мовою, вивчають арифметику, геометрію, природознавство, астрономію, діалектику, музику. Вчителі використовують наочні посібники. Велика увага приділяється фізичному вихованню, гімнастичним та військовим вправам.

Діти працюють разом з дорослими, опановують землеробство, ремесла. Дорослі мають можливість займатися самоосвітою, до їхніх послуг бібліотеки та музеї. Чоловіки і жінки мають рівні права й можливості для здобуття освіти. Таким чином, Мор проголосив принцип загального навчання, вимагав однакової освіти для чоловіків і жінок, самоосвіти дорослих, спробував усунути суперечність між фізичною і розумовою працею.

Французький мислитель-гуманіст, представник філософського скептицизму ^ Мішель Монтень (1553-1592) у творі «Досліди» виступав проти схоластичного зубріння у навчанні, пропанував розвивати у дітей критичне мислення, обґрунтував необхідність їх всебічного розвитку. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати не моральними повчаннями, а прикладом і моральним вправлянням. Вважав, що молода людина повинна рости фізично здоровою, загартованою, вміти володіти зброєю. Освіта, на думку Монтеня, має поєднувати принцип свободи (учень мусить сам просівати крізь сито власного розуму все, що йому викладають), принцип чуйності та відповідності (слід зважати на душевні й розумові нахили дитини, дати їй можливість висловитися, спрямовуючи і виправляючи її), підтверджувати навички освіти практичною діяльністю, а результати навчання – своїм життям.

Французький письменник ^ Франсуа Рабле (1494-1553) у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» гостро критикував схоластичне виховання дітей і молоді, прагнув показати яким має бути гуманістичне виховання на відміну від зубрячки і схоластики, що панували в тогочасних школах. Він пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем. Вивчення дітьми природи під час прогулянок, бесіди про предмети, що їх оточують, відвідування майстерень та ознайомлення з трудовою діяльністю дітей – усе це, на думку Рабле, поглиблює знання дитини, розвиває її мислення та активність. За такої системи навчання зникає потреба у зубрінні і тяжких покараннях. Він пропонував широку програму навчання.

Серед тогочасних мислителів вирізняється ^ Еразм Роттердамський (1469-1536) – відомий нідерландський письменник, педагог, один з видатних гуманістів епохи Відродження. У своїх памфлетах «Похвала глупоті» та «Розмови запросто» гостро висміює середньовічні школи і виховання, католицьке духівництво, критикує схоластику, формалізм у навчанні, паличну дисципліну і брутальність вчителів. Навчання, на його думку, має бути легким, приємним, ураховувати інтереси дітей, розвивати їхню активність і самостійність. Його книга «Молодим дітям наука» містить до 600 правил, важливих для юнацтва (наприклад, «не будь надмірно цікавим до чужих справ»).

Італійський мислитель ^ Томмазо Кампанелла (1568-1639) у творі «Місто Сонця» у фантастичній формі показав життя людей в соціалістичній державі, верховним керівником якої є вчений – «Сонце» (метафізик). Його помічники – «Мон» (могутність), «Сін» (мудрість), «Мор» (л