Реферат: В. Г. Лукашевич Декан юридичного факультету Запорізького національного упімерсії нч V, іавідуюча кафедрою адміністративного та господарської о прана, доктор юридичних наук, професор

УДК 347. 965.1/3 (477) ББК Х9 (4Укр) 76 С 382

Рекомендовано до друку Вченою Радою Запорізького національної" у «чи ківі »

(Протокол №11 від 27.06.2007 р.)

Державний вищий навчальк. «ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВих... МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


І'сцсіпснти:

І Ісріїїніі прорсісіор І уманітарного Унінереитегу «Запорізький інститут державного і муніципального управління», доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрпсі України В.Г. Лукашевич

Декан юридичного факультету Запорізького національного упімерсії нч V, іавідуюча кафедрою адміністративного та господарської о прана, доктор юридичних наук, професор Т.О. Коломосць


^ ГЗЛ'2 Синєокин О.В. Загальнотеоретичні проблеми аджжатолопї І Іагзчально-методичний посібник. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007. І 08 с.

V посібнику у систематизованому вигляді подасться зміст навчальної о м.і крилу 5 курсу "Адвокатура України1', контрольні завданим дії» . .імомш іролю, перелік питань до іспиту, тематика рефератів >а рекомендована п і ера і ура для самостійного вивчення дисципліни.

І Іавчально-методичний посібник розрахований на студентів юридичною • І >. і к % і и. і е-1 у денної та заочної форм навчання, які навчаються за спеціальнішії І І рано (папство".


Відповідальний за випуск: кандидат юридичних наук Синеокий О.В.


О.В. Синеокий


^ ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ АДВОКАТОЛОГІЇ


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК


Рекомендований до бруку Вченою радою Запорізького Національного університету Протокол № і І від2 7.06.200 7 р.


© Запорізький національний університет, 200/ ©Синеокий О.В., 2007


ЗАПОРІЖЖЯ 2007

ВСТУП

Навчальний курс "Адвокатура України" є необхідною складовою частиною вивчення загальнотеоретичних дисциплін для формування особистості майбутнього юриста. Мета вивчення ціп дисципліни - формування системи знань зі специфіки адвокатської діяльності як прикладної галузі юридичної спеціальності. Але у вітчизняній навчальній юридичній літературі підходи у дослідженні теорії адвокатології ще не відповідають сучасним умовам і відстають від правових реалій Тому з цього приводу варто наголосити, що незважаючи на з'явившуюся останнім часом кількість навчальних видань, науці про адвокатуру -адвокатології до цього часу в Україні все ж таки достатньої уваги ще не приділено, а звідси -майже повна відсутність відповідної літератури 'новою формату".

За загальною структурою викладення курсу включає 2 модулі, кожний з яких обмежений концептульпою єдністю розглядаємих в ньому питань. За своєю внутрішньою побудовою кожен модуль містить по 4 геми і закінчується підсумковим контролем, який проводиться під час контрольних тижнів. При вивчення курсу "Адвокатура України', крім лекцій і семінарів, передбачені також і інші експериментальні форми практичних робіт - ділові при, постановка й вирішення проблемних ситуацій, аудиторій конференції тощо.

Семінарські заняття проходять у двох варіантах: перший (більш типовий) - відповіді студентів на підготовлені самостійно запитання і а додаткові доповіді з теми, а другий - у вигляді правової дискусії та визначені перед семінаром окремі розділи з теми. Крім того, на практичних заняттях студенти складатимуть проекти актів адвокатського реагування, зразків адвокатського провадження або тези виступів у суді з відповідними коментарями та уточненнями викладача. Семінарські заняття дають можливість перевірки рівня засвоєння студентами теорії з відповідних питань, норм законодавства, пов'язаних з діяльністю адвокатів, відпрацьовуються практичні навички при вирішенні конкретних життєвих ситуацій.

Згідно з навчальною програмою на навчальний курс 'Адвокатура України" відведено 5 лекцій і 8 семінарських занять. Саме таким чином структурно побудований цей посібник. За архітектонікою він складається з двох основних частин Перша частина присвячена теоретичному викладенню основних іем курсу. Після теоретичного викладення кожної теми надаються ключові поняття, основні висновки і контрольні запитання для самопідготовки. Друга частина містить методичні рекомендації до семінарських занять та інший допоміжний та перевірочний матеріал (тести, контрольні та індивідуальні завдання, тематика рефератів, курсових та контрольних робіт, основна і додаткова література та ін.) з підготовки студентів.

Засвоєння курсу передбачає також систематичну самостійну роботу студентів. Студент повинен мати відповідні нормативно-правові акти, а також бути ознайомленим з науковими точками зору з приводу розглядаємих проблем. При вивченні нового курсу студенти повинні активно застосовувати теоретичні знання матеріального та процесуального права, але викладення дисципліни "Адвокатура України" в Запорізькому національному університеті містить певні особливості від більшості інших освітніх закладів, де зазначена дисципліна

вважається спецкурсом і викладається. Річ у тому, що цей навчаї ий предмет викладається па

першому курсі, коли студеити-юристи з об'єктивних підстав ще не знайомі як з галузевими галузями матеріального та процесуальною права, так і з спеціальними дисциплінами. Але, у контексті викладеного, буде доречним наголосити, що в існуючій навчальній літературі з дисципліни "Адвокатура Україна" ряд важливих проблем залишається поза увагою авторів.

Окремі деонтолої Ічні аспекти (наприклад, проблеми адвокатської етики, моральність адвокатської діяльності тощо) розглядаються різними авторамп (ТВ. Варфоломєєвою, І.Ю. Гловацьким. ЯЛІ. Зейканом. В.В. Медведчуком, О.Д. ("вятоцьким. Д.П. Фіолевським, СЯ. Фурсою та іншими) практично \ всіх навчальних виданнях, але ми не знаходимо висвітлення для майбутніх юристів таких полемічних аспектів як професійна деформація адвокатів та шляхи її подолання, феномен "угод з правосуддям", проблеми тенденційного або замовленою сліде і на, а звідси - місце адвоката та йото процесуальні можливості у правовій протидії вищезазначеним явищам, політична культура адвоката тощо. Тому студент має побачити, що разом із іаконом поведінка адвоката як представника однієї і юридичних професій (спеціальностей) регулюється деонтолої ічними, в т.ч. етичними нормами, шо в окремих випадках припускає використання компромісу як ефективною засобу з розв'язання правових проблем. З цього приводу у посібнику надаються не тільки плани практичних самостійних занять, які можуть проводитися у формі колоквіумів, але й відповідні методичні рекомендації та психологічні вправи.

Відпрацьовуючи викладені в посібнику теми занять, студенти зможуть усвідомити, що особливість адвокатської деонтології полягає в тому, що вона характернім; юриспруденцію крізь призму професії адвоката і йото діяльності як особи. Аналіз робіт видатних адвокатів дозволяють усвідомити те, що специфіка адвокатської діяльності вимагаг певних властивостей особи і певних психічних якостей. І практика підтверджує, що далеко не кожний юрист, який починає свою роботу в галузі правового захисту, здатний адаптуватися до неї. Тому, виходячи з головного змісту викладеного, виділення професіонально значущих якостей (психограми) адвоката зможе дозволити проводити науково обгрунтований професійний відбір, загальну і спеціальну підготовку фахівців у галузі професійною иравозахисту.

Дотепер системний деонтолої ічний підхід як загальних так і окремих проблем адвокатури на сторінках наукових видань і в навчаїьпо-мстодичній літературі відсутній. Треба визначні, що це обуомлено кількома основними причинами. По-перше, більшість досліджені, була здійснена в старих соціально-нолггичних і економічних умовах і в рамках раніше чинного законодавства; по-друге, в своїй значній більшості роботи учених були присвячені діяльності адвоката як захисника в кримінальному процесі; по-третє, жодна з роби не присвячена впливам соціальїю-іюлітичних умов, дії владних повноважень на правозахисну діяльність адвоката і системним проблемам професійної деформації адвокатів Тому історичний шлях розвитку адвокатури нами розглядається не тільки у ретроспективу але й як поштовх до подальшого розвитку, котрий не виключає різноманітні видозміни стану і форми організаційних форм адвокатської діяльності. Уявляється важливим ( те, шо в цьом> навчальному виданні акцентується особлива увага на достатньо ретельному розгляді проблеми професійної деформації адвоката та окресленні шляхах з її мінімізації. Висвітлюючи проблеми незаконної адвокатської діяльності! показані типології адвокатів, которі порушують правові та стичні норми. Визначено і розкрито основні фактори, що призводять до професійної деформації особи адвоката, що дозволило автору проаналізувати позитивні й негативні (загрозливі) тенденції у розвитку особистості адвоката.

Отже, вважаємо буде логічним підкреслити основну ціль роботи як продовження зусиль, які були розпочаті автором у монографії "Адвокатура як институт правової. юпомоги і захисту: проблеми становлення и перспективи розвитку", розкриваючи для студентів як системний комплекс проблем адвокатури, так і визначаючи місце адвокатології > системі юридичних та інших суміжних наук. Відтак, підсумковуючи викладене вище вважаємо, що оволодіння матеріалом повинно включати сукупність декількох взаємопов'язаних завдань. 0 бути цікавим; 2) бути зрозумілим; 3) бути неспрощеним і не надскладним. Тобто дисципліна "Адвокатура України" має на меті теоретично вивести студента-іориста-периюкурсника, умовно кажучи, у світ адвокатури і яскраво розповісти що йому може бути потрібні» і де воно знаходиться. Таким чином, підготовити майбутнього юриста до самостійного шляху, що ми і спробували зробити в цій роботі. Але - це зможе відбутися не раніше ніж через 4-5 років, а підсумковою формою контролю знань студенгів-першокуреників. які вони отримати протягом одного семестру, є іспит, котрий має на меті перевірку не тільки теоретичних знань, а також уміння самостійно працювати з літературою.

Вважаємо, що саме такий підхід буде корисним для сприйняті я достатньо складною матеріалу студентами-першокурсниками і формування особистості майбутніх юристів. Назва посібника не є копією назви дисципліни, але саме це уявляється цілком виправданим, оскільки ніяке літературне видання не зможе замінити собою відповідний навчальний предмет у повному обсязі проявів його подачі. Тому пропонуєш робота, безумовно, не є ортодоксальною навчальною працею, а виключно допоміжним матеріалом, який зможе не тільки заповнити окремі прогалини, але також, сподіваємося, стати стрижнем нового підходу

^ ЧАСТИНА ПЕРША: ТЕОРІЯ

ТЕМА 1

ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ВИТОКИ СТАНОВЛЕННЯ АДВОКАТУРИ

Основні питання теми:

Адвокатологія як наука про адвокатуру.

Соціальні передумови виникнення адвокатської професії.

Давньогрецька адвокатура.

Римська адвокатура.

Правова природа адвокатури у Середні віка.

Світова адвокатура у Новий час.

Виникнення і розвиток адвокатської інституції в Україні до XIX ст.

Адвокатура в Російській імперії до 1917 р.

Адвокатура України у радянський період.


/. Адвокатологія як наука про адвокатуру

Єдність у визначенні походження понятгя «адвокат» відсутня. Етимологічне значення терміну "адвокат" (покликаний, запрошений) походить від латинського коріння «адвокатує двоцере» - звати на допомогу. Advokatus (advokare) - процесуальний помічник сторони, що підтримує її своїм особистим авторитетом і юридичними порадами. Оксфордський словник дає гри основні варіанти перекладу слова «advocate»: 1) захисник (defender); 2) прихильник (supporter): 3) адвокат (lawyer).

Вперше звернулися до цієї проблеми російські вчені і назвали науку про адвокатуру адвакатологією. Таким чином, сьогодні, враховуючи правовий зміст і соціальні форми ,і икжатури, можна говорити про виділення нової галузі знань, якою є адвокатура. Деякі автори підносять науку про адвокатуру до спеціальних галузей юридичної науки. До предмету даної науки входять уявлення і ідеї про адвокатуру, питання організації адвокатської діяльності, які повинні досліджуватися і осмислюватися на теоретичному рівні, що дає МОЖЛИВІСТЬ прої позувати подальший розвиток цієї правової інституції. Оскільки без теоретичних знань, які направлені на вирішення питань щодо необхідності реформування адвокатури, подальший розпиток адвокатури неможливий.

Відомо, що самостійна наука характеризується особливим предметом пізнання і системою викладу знань. ^ Предметом науки про адвокатуру є те. що вона вивчає. Ця наука досліджує правові, соціальні явища, що закладені в адвокатурі, закономіності їх виникнення (історчипі аспекти) і перспективи розвитку і реформування адвокатури, тобто саму адвокатуру як соціально-правовий феномен, який узаконений державою. Предметом ж вивчення дисципліни є вивчення побудови та діяльності адвокатури.

І Іаука про адвокатуру вивчає інститут адвокатури не тільки в становленні і динаміці, але і питання про суб'єктів, її здійснюючих, вимоги до них, принципи і умови її ведення. До предмету і методу науки про адвокатуру відноситься вивчення правових норм, регулюючих організацію і діяльність адвокатури, тобто законодавство про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Систему зазначеної навчальної дисципліни, в основному, пропонують за структурною побудовою на Загальну і Особливу частини. При цьому Загальна частина курсу «Адвокатура України» включає наукові знання про адвокатуру, історію виникнення і розвитку адвокатури, організацію адвокатури в Україні і адвокатську етику. Особлива ж частина присвячена процесуальній діяльності адвоката в Конституційному Суді України, в кримінальному процесі, в цивільному процесі, в господарському судочинстві, в нотаріальному процесі, у виконавчому виробництві, в Європейському Суді з прав людини. Інші автори відносять до Особливої частини регульовані правом і нормами професійної мор&ті способи, прийоми і методи надання адвокатами різних видів юридичної допомоги. Навчальним курсом передбачено вивчення поняття «адвокат», його правовий статус та типологія професійної діяльності. Вивчаються також порядок формування та функції адвокатури, її взаємодію з іншими правоохоронними органами та перспективи подальшого удосконалення.

Отже, хоча полеміка щодо науковості вчення про адвокатуру продовжується, ми пропонуємо обкреслити адвокатологію як самостійну науку в системі юридичних наук України.

ё

Наука про адвокатуру - це суспільна (юридична) галузь знань про закономірності виникнення, становлення, функціонування і подальшого розвитку адвокатури з метою виконання вищої соціальної мети держави, направленої на сприяння захисту прав, свобод і законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, а також юридичних осіб.

Інтеграція в адвокатології даних різних наук приводить до їх взаємного збагачення і вимагає поглибленого вивчення кожної науки.

ш

^ Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) походження і зміст терміну "адвокат "; 2) предмет і метод науки про адвокатуру та навчальної дисципліни: 3) розкрийте різницю між адвокатологісю як наукою і навчальною дисципліною "Адвокатура України"; 4) покажіть взаемозв 'язок науки про адвокатуру та навчальної дисципліни з іншими юридичними науками та навчальними дисциплінами.


2. Соціальні передумови виникнення адвокатської професії

Зародки правозаступництва з'являються па найнижчих ступенях юридичного розвитку.

У стародавньому Китаї дозволялося здійснювати судовий захист родичам і близьким друзям обвинуваченого. Про адвокатуру в Японії не згадується ні в одному з відомих нам джерел. В Єгипті захист здійснювався в письмовій формі, оскільки було побоювання, що при усному захисті буде проводиться вплив на суддів, які повинні бути об'єктивними. Проте з часом був введена разом з письмовим і усний захист.

У стародавніх Мексиці та Перу, подібно Єгипту існували постійні суди, а в процесі переважала писемність. Але щодо адвокатури не зустрічається ніяких згадок. Можна припустити, що тут, як і в Єгипті, вона офіційно не допускалася унаслідок напування письмового процесу. Отже, історія Єгипту дає першу вказівку на факт, що письмовий і таємний процес був украй несприятливий для розвитку адвокатури.

У ^ Вавілоні і Персії процес характеризувався свободою захисту, публічністю і колегіальністю. Судовий захист відомий також жителям Сьєрра-Леоне і Анголи, але у них, мабуть, вона з'явилася під виливом англійців і португальців, які заволоділи цими територіями. У стародавніх іудеїв право ототожнювалося з релігією. Судді вважалися намісниками Єгови. В якості захисника мала змогу залучитися будь-яка особа. Проте, у пізніший час адвокатура прийняла іншу форму. За талмудичним правом при судах синедріону знаходилися оособи, що готувалися бути суддями і мали назву кандидатів. Вони були присутні на засіданнях і мої ли говорити промови в захисг обвинувачених. Будучи фахівцями, вони дещо більш наближалися до адвокатів у власному значенні. Але оскільки вони виступали не на запрошення підсудних і без попередньої угоди з ними, то їх все-таки не можна визнати за справжніх адвокатів. Згодом в єврейській мові з'являється термін «адвокат», що був запозичений з грецької мови. Це може зазначати, що іудеї перейняли у греків справжню адвокатуру.


^> 4. Римська адвокатура

1. Першими правозаступниками служать особи, пов'язані з якими-небудь
відносинами позовників - саме родичі, друзі або сусіди.

Особливий клас адвокатів, тобто осіб, що присвятили себе правозаступництву і що займаються ним професійно, виникає на більш високому ступені розвитку суспільства, коли звичаєве право, що існувало у свідомості народу, замінюється писаним законом, і коли знання цих правових норм (законів) перестають бути доступними для кожного.

У тих країнах, де існує особливий клас адвокатів, ще не можна знайти ніяких слідів організації цієї професії.

^ Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: 1) особливості виникнення прообразу адвокатури у кафрів, бечуанів, зулусів, іудеїв; 2) розвиток адвокатури в стародавніх Індії, Китаї, Єгипті. Мексиці. Перу, Вавілоні, Персії та Туреччині.


3. Давньогрецька адвокатура

З середині V в. до н.е. в Греції виникає так звана софістика. Софісти, як правило, спекулювали на хитрості, неміцності явищ буття і невпевненості людської думки, підтасовувавши висновки, але саме вони стали засновниками риторики. Нещирих ораторів називали словом брехун. Даті, софісти перейшли до складання політичних і судових мов. ((скільки суддями були звичайні громадяни, які мало розумілися у юриспруденції, то не дивно, що головну увагу звернутали на красномовство позовників. Той, хто погано говорив -програвав судовий процес. Виникли логографи і диктографи, які займалися написанням судових мов. Позивачі і відповідачі просто заучували написані цими особами промови, оскільки адвокатів в той період в Греції ще не було. Отже, логографія не могла замінити справжній правовий захист. Дебати сторін за часом були обмежені. Таке обмеження існувало тля найважливіших справ, тоді як інші, дрібні і незначні, не піддавалися ніякому часовому \ порядкуванню. Час визначався за допомогою водяного годинника, що носив назву клепсидри. і цієї-то причини всі судові справи розділялися на «справи з водою» і «справи без води».

В І ренії було відомо два види представництва: законне (або необхідне) представництво і аіішане. Право відповідати на суді належало тільки дієздатним особам, а жінки і неповнолітні не входили до числа цих осіб. Тому вони повинні були діяти на суді через своїх опікунів, якими були: батьки, чоловіки, старші брати і інші родичі. Отже, первинні ознаки і форма адвокатури зароджуються у вигляді приватно-правової діяльності. Ллє не може бути й мови про будь-яку організацію цього інституту або про правила щодо підготовки адвокатів або певних особливих вимог до таких осіб. У результаті приватна адвокатура в Греції отримує внутрішній моральний розпад, втрату довір'я, формує клас «ремісників від юриспруденції».

4

1. Особливої корпорації та фахового становища адвокатів в Греції не існувало.

2. Ораторське мистецтво підміняло необхідність правової обгрунтованості в
судовому виступі.

Професія адвоката отримала офіційний статус на території Римської імперії, а її зміст полягав у паданні допомоги у вигляді консультування і захисту в суді з використанням юридичних знань. З появою писаного права «Законів XII таблиць» роль патриціїв як правознавців істотно зросла. Ллє тільки публікація Флавієм (V в), а потім Елісм (IV в.) таблиць приймальних днів і позовних формул завдало останнього удару по юридичній монополії патриціїв. Вивчення і вживання права стало доступним для всіх охочих і адвокатура стала вільною професією. Коли патронат розпався, розвиток юридичної професії став здійснюватися у двох напрямах: одні юристи, що не володіли красномовством, зайнялися виключно юридичним консультуванням, а інші, хороші оратори, віддали перевагу адвокатурі. Таким чином, в Римі поєднувалися дві «спеціалізації» майбутньої адвокатської професії: юрисконсульт-правознавець - патриції (безкоштовно роз'яснювали закони, давати юридичні поради, складали угоди на підтримку виступаючих безпосередньо в суді адвокатів) і адвокат-патрон (захищали в суді, але іноді в суді їм були потрібні помічники, які були більш обізнані щодо писаного права).

У період пізньої Римської республіки і Римської імперії організація адвокатури була заснована на звичному об'єднанні юристів і обмежена вузьким кругом питань. 11а жать, у неї не було значення публічності і суспільних повноважень. У цей період адвокати дотримувалися певних морально-етичних правил, які регулювали їх взаємостосунки з клієнтом, судом, протилежною стороною в процесі. Під час імперії число адвокатів рідко допускалося більше два або трьох з кожної сторони. Якщо у обвинуваченого не було адвоката, йому призначали захисника самі судді. Адвокатам рекомендувалося відповідально відноситися до вибору цивільних справ, але в кримінальних справах ніяких перешкод для участі адвокатів не було. Адвокатура фактично прирівнювалася до державної служби. Дисциплінарний нагляд за адвокатами здійснював правитель провінції. Відзначимо, що в період імперії професія юриста, і особливо адвоката, одержала корпоративне оформлення, а склад адвокатури визначався спеціальними імператорськими списками.

Малозабезпеченим громадянам Рима гарантувалася безкоштовна участь адвоката за призначенням. Причому по кримінальних справах участь захисника була обов'язковою. Якщо сторона не мала захисника, то претор такою захисника призначав. За відмову від «захисту за призначенням» адвоката могли запросто виключити з колегії. При Юсгініані адвокатура одержала ще більший розвиток. Хоча, з другого боку, потрібно відзначити, що ІОстініан забороняв адвокатам приймати до свого виробництва так звані "злі справи". Окремо треба наголосити, що немало шкоди принесли адвокатурі Рима підпільні правові радники, так звані рабулісти, які своїм непрофесіоналізмом підірвали авторитет адвокатів.

Таким чином, зміст римської адвокатури визначали слідуючі критерії: 1) адвокат - це професійний юрист, тобто людина, яка володіє знанням законів і має досвід ведення цивільних і кримінальних справ; 2) адвокат живе за рахунок оплати його праці клієнтами, тобто людьми, які запрошують його для надання правової допомоги; 3) адвокат діяв виключно на користь клієнта - особи, яка запросила його для ведення справи; 4) адвокат керувався законами за місцем виконання професійних обов'язків; 5) адвокат дотримувався правил етики, напрацьованих практикою і корпусом кіристів за місцем виконання своїх професійних обов'язків. Отже, у Римі були адвокати, але не було адвокатури.

4

Організація римської адвокатури містила дві крайнощами:

У республіканський період вона була абсолютно вільною професією, коли будь-яка людина, якщо вона володіла знаннями, могла надавати іншим особам юридичну допомогу.

Під час імперії свобода професії була обмежена, а адвокати фактично перетворилися з ораторів в посадових осіб.


Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть, що саме легїсакційний судовий процес став основним джерелом і поштовхнув виникнення римської адвокатури; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "інститут патронату",

"патрони", "клієнти", "родове ім'я", "законник", "прагматик", "когнітор", "хвалителі",

'нагадувані", "звільняючі", "злі справи", "рабулісти".

5. Правова природа адвокатури у Середні віка

Історія адвокатури в Німеччині достатньо давня. Так, починаючи з VI в., більшість німецьких племен мала свої закони («закони варварів»). Німецьке прислів'я того часу свідчить: «Юристи - погані християни». Треба зазначити, що ще до християнською періоду на цих землях вже використовувався термін advokatio (vogtei). Але пошаною з боку державної влади адвокатура не користувалася. І Іочаток зародження адвокатури покладено духівництвом. Саме священики для захисту своїх прав в судах наймали освічених людей, які знали звичаї, порядок судового розгляду справ, правові норми. Вже в законодавчих актах 799, 802, 803, 805 років зустрічаються норми щодо адвокатів. В той же час будь-яка особа могла одержати право на заняття адвокатською діяльністю.

Внутрішньої організації адвокатури не було (колегій, союзів і т.п.). У судовій практиці Німеччини з 1495 р. заснований Імператорський суд, половина складу якого складалася з «докторів права» (вчепих-правознавців з університетів). З того часу в судову практику активно стати притягуватися вчені права з університетів для консультацій. Тобто фактично університетам було надано право «офіційних консультацій», які були створені при юридичних факультетах за зразком судових колегій і складалися з професорів права даного університету. І Іри сумніві в правильності своєї позиції суд мав право спрямувати матеріали справи в таку комісію, яка давала свій висновок, що згодом ставав фактично присудженням. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати і сумісно з клієнтом, який переплатив, підлягав штрафу, а іноді - тілесному покаранню

'Збереглася первинна назва адвокатів у Франції - avoues. Канонічне право запозичало цілий ряд норм щодо адвокатуру з римського права. Воно вимагало від адвокатів 3-річного вивчення канонічного і цивільного права, практичної підготовки і щорічного принесення присяги. Ьуртупдський закон забороняв адвокатам одержувати гонорар. У 1270 р. з'явилися ■ Установи Людовика Святого», що поклали перші основи французького судового устрою і судочинства. Згідно декрету короля від 1274 р. адвокати існували при судах. З 1344 р. адвокати ділилися на захисників і радників. Адвокатами не могли бути нскатолики, особи, які були піддані церковному покаранню, ченці. Хоча інші духовні особи могли виступати в суді захисниками в кримінальних справах. Єдине виключення для участі в справі таких осіб було не «пролиття крові».

У 1425 р. король Генріх VI заборонив починати розглядати будь-яку справу без адвоката, з яким навіть голосно розмовляти було заборонено, а при зверненні до суду потрібно постійно було ставати на коліна всім учасникам процесу, окрім адвокатів. При королях Карлі VII і Карлі VIII з'являється особлива група захисників «королівських адвокатів», які захищали в суді інтереси корони. їм було категорично заборонено виступати в справах приватного звинувачення. При королі Егинаре адвокати були звільнені від сплати багатьох податків і за наявності 10-річного адвокатського стажу практично кожний безперешкодно, навіть не складаючи іспитів, міг посідати посаду судді.

Адвокати входили до складу «парламентського корпусу» (le corps du Parlement) і займали в ньому місце, наступне за суддями і прокурорами. Парламент мав право видавати всякого роду розпорядження, що стосуються свого внутрішнього пристрою, а, отже, міг регламентувати і діяльність адвокатури. Самі ж адвокати підкорялися тільки розпорядженням парламенту. За рівню освіти з 1344 р. для адвоката потрібно було мати ступінь бакалавра права. З того часу у Франції починає застосовуватися такса, яка встановлювала максимум винагороди. Адвокат міг звернутися з позовом до суду у разі ухилення клієнта від виплати винагороди. Протягом XVI, XVII і XVIII століть французька адвокатура починає поступово приймати абсолютно інший вигляд, ніж той, який мала в середні століття. Тим часом, до XVI століття вона була організована за римським зразком, а в новий час нона виступає на самостійний шлях і формується як організацію, що існує і по теперішній час. Отже, тільки в 1667 р. французька адвокатура була оформлена як корпорація.

В Англії, подібно Франції, першими захисниками були фехтувальники. Починаючи з XIИ в. в Англії суди в основному не мали постійного місця знаходження і тому їх називали мандрівними. При кожному такому суді були прикріплені захисники, які об'єднувалися в співтовариства Inns Court. Король Едвард 1 адвокатів вперше назвав barrister, вказавши, що зі всіх захисників (а їх було багато різних категорій) тільки барістери можуть захищати сторони перед судом. Підготовка кандидатів в адвокати в Англії відбувалася не в університетах, як в інших країнах, а в самій адвокатській корпорації.

Серед правозахисників розрізняли: 1) тих, які мати право виступати в королівських судах (безпосередньо адвокатів), і 2) тих, які давали консультації з правових питань, аіе безпосередньо виступати в королівському суді не могли (консультанти). Адвокати розділялися па: 1) правових старійшин і 2) баристерів (спочатку це були учні адвокатів - стажисти, які стояли нижчими за старійшин в професійній крар.хії) Консультанти розділялися на- 1) атторнеїв (виступати в місцевих судах загального права), 2) солиситорів (виступали в суді Канцлера); 3) прокторів (вели справи в церковних і морських судах). Таке розділення існувало до 1875 p., коли була проведена реформа, після якої залишилося розділення адвокатів на баристерів і солиситорів.

Па вищому рівні в ієрархії знаходилися старші адвокати, які мали прано виступати представниками в Суді загальних тяжб. Рантом нижче знаходилися apprenlices-at-kiw. Наступним був баристер молодший адвокат. Потім йде численна трупа юристів, яка називається атторнеї. Солиситоры (solicit - з англ вести справу, турбуватися), що з'явилися в цей же час, виконували канцелярську роботу за дорученням землевласників і надавали відповідні иослути атторнеям.

Впродовж XVI в. суперечності між баристерами і атторнеями поступово збільшувалися, хоча обидві професії продовжувати існувати в рамках однієї гільдії. Барістери були не стільки представники однієї із сторін в суді, скільки знавцями права: вони відмовилися від технічних обов'язків, пов'язаних з веденням судового процесу, і розглядали прямий контакт з клієнтом небажаним, а стягнення через суд гонорару вчинком, який суперечить адвокатській етиці. Атторнеї ж вступали в прямий контакт з клієнтом, брали участь в підготовці процесу, зборі фактичного матеріалу і в кінці XVI в. були виключені з гільдії. В 1778 р. Закон про вдосконалення регулювання атторнеїв і солисторів дозволив питання про ухвалення в корпорацію атторнеїв і солисторів і виключення їх з корпорації.

У 1739 р. атторнеї і еолиситори створили «Товариство джентельменів, які практикують у судах загального права і права справедливості». Ми бачимо, що на Європейському континенті адвокати надавали основну увагу встановленню прав і обов'язків суб'єктів (норм матеріального права). А англійські юристи були зосереджені па питаннях процедури (процесуальних вимог).

Засоби судовою захисту передують праву: процедура перш за все. Із самото початку загальне право зводилося до певного числа процесуальних форм (видів позову), в рамках яких можна було одержати рішення, але ніколи не можна було точно знати наперед, яким воно буде. Основна проблема полягала в тому, щоб королівський суд прийняв справу до розгляду, а потім довів його до кінця крізь нетрі формаїізованої процедури. Істотних змін у середні століття зазнала адвокатура в кримінальному процесі.

В цей час публічний і загальний процеси почали перетворюватися в таємний і інквізиційний, що обмежувало участь адвокатів в кримінальному процесі. Наприклад, у Франції тільки згідно указу короля Франциска І від 1539 р. участь адвоката в процесі дозволялася тільки за спеціальним дозволом суду.

4

У середньовічній адвокатурі була відсутня чітка професійною організація.

Правозахист виділився від судового представництва.

Існувала відносна свобода професії адвоката, але разом з тим відмічалася дисциплінарна залежність від суддів.

Впроваджено римську систему визначення гонорару.

5. До адвокатів-порушників застосовувалися такі покарання як грошовий штраф, видалення із засідання, заборона практики і арешт.


^ Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) покажіть і доведіть, що у період середньовіччя адвокатура розввивалася за трьома окремішії моделями східній, континентальній і британській; 2) розкрийте зміст та опишіть особливості слідуючих понять "глосатори", "постглосатори (коментатори)", "проведення поєдинку", "фехтувальники", "декан", "консиліарії", "пропоненти", "ауолієнти", "аплікація", "принцип компургації ", "баристери", "соліситори", "атторнеї", "проктори".


6. Світова адвокатура у Новий час

У період XV1-X1X столітть адвокатура поступово набуває іншу форму. В цей час вона стає самостійною організацією, яка існує і в даний час. В 1873 р. в Австрії, а в 1876 р. в Німеччині адвокат міг браги участь на попередньому слідстві. У Франції з цього приводу були деякі особливості і обмеження. Так, за законом 1897 р. якщо арештований просить про це, адвокат мав можливість бути присутнім на допитах, але питання ставити не міг. Проте саме у Франції вперше виникає класифікація адвокатських професій. Одна з них визначається як правовий захист, інша як судове представництво. У 1822 р. в тексті присяги адвоката були зміни через історичні і політичний подій, які відбулися в країні. До цього часу «община адвокатів і повірених» розпалася, а органом самоврядування сталі комітет або порада. Хоча ще в 17X9 р. уряд декретував участь захистника на попередньому слідстві. Правда, Наполеон І в 1X08 р. позбавив французьку адвокатуру цього права і лише в 1897 р. воно було повернено.

У Німеччині кількість адвокатів була встановлена державою. Дисциплінарний нагляд за і\ діяльністю здійснював апеляційний суд. Фрідріх Великий був відкритим ворогом адвокатури, він називав адвокатів «п'явками» і фактично провів одержавлення адвокатури, «пропонувавши замість адвокатів державних урядовців - правових комісарів, які проіснувати до 1849 p., фактично підтвердивши повну помилковість такого рішення. До речі, представників, які одержували за виконану роботу не гонорар, а оплату за послуги, часто називати прокураторами. Права людини у сфері кримінального судочинства, зокрема право оскарження в суд незаконного арешту, було закріплено в юридичному документі Англійської революції «Habeas Corpus Асі» в 1679 р. У кінці XIX в. порядок допуску в адвокатуру у ряді європейських країн був дещо змінений. У шотландських судах великим авторитетом користувалися «правознатоки-засновники», зразково десяток шотландських авторів, які в 1680-1870 pp. своїми робоїами систематизували і завершили створення шотландського права (Стер, Маккензі, Ерськін і ін.) Завдяки цьому традиція права в Шотландії зберегла особливі риси, які говорять про приналежність до римського права, а з цим і самобутність. У Франції відповідно до указу 1822 р. була потрібна наявність 3-річного практичного стажу або 5-річне стажування В 1 Іімеччині статут 1878 р. встановив 3-ргчну практичну підготовку до самостійної роботи.

Гонорарна практика також одержала зміни. Слід зазначити, що в даний період розрізняли оплату за роботу адвоката (salaire) і гонорар, який як добровільна сума нічого не мав з в