Реферат: Шуллє Сергій. “Буддизм”

Шуллє Сергій. “Буддизм”


"Тим, хто охоплений ворожістю і пристрастю,

Нелегко осягти це вчення.

Пристрасті віддавшись, обійняті тьмою,

Вони не зрозуміють того, що тонко,

Що глибоко і важко для розуміння,

Що проти напрямку їхньої думки".


Віная-пітака.




Цей реферат висвітлює тему Буддизму, і відповідаючи на питання, що з нею зв'язані, послідовно оповідає про те, де і коли виник Буддизм, хто був його засновником, розкриває основний зміст віровчення, показує історію розвитку і поширення Буддизму, у тому числі й у Тибеті.

^ Де і коли виник буддизм. Засновник буддизму. Легенди, зв'язані з Буддою.

Буддизм - сама древня з трьох світових релігій. Він "старше" християнства на п'ять століть, а іслам "моложе" його на цілих дванадцять сторіч. У суспільному житті, культурі, мистецтві багатьох азіатських країн буддизм зіграв роль не меншу, чим християнство в країнах Європи й Америки.


Запитаєте буддиста про те, як виникла релігія, якої він дотримується, і ви одержите відповідь, що більш двох з половиною тисяч років тому її сповестив людям Шак’ямуні (пустельник із племені шак’єв). У будь-який присвяченій буддизму книзі ви знайдете засновану на релігійній традиції розповідь про життя мандрівного проповідника Сіддхартхі, прозваного Шак’ямуні і назвавшего себе Буддою (санскр. buddha), що означає "прояснений вищим знанням".


Після нескінченної безлічі перероджень, накопичуючи в кожнім з них чесноти, Будда з'явився на землю, для того щоб виконати рятівну місію - указати живим істотам рятування від страждань. Він обрав для свого втілення образ царевича Сіддхартхі зі знатного роду Готама (звідси його родове ім'я - Гаутама). Рід цей входив у плем'я шак’єв, що жило за 500 - 600 років до н.е. у долині Гангу, у середній його течії.


Як і боги інших релігій, Будда не міг з'явитися на землі, подібно іншим людям. Мати Сіддхархі - дружина правителя шак’єв Майя - побачила один раз у сні, що до неї в бік увійшов білий слон. Через покладений час вона родила дитину, що залишила її тіло також незвичайним шляхом - через пахву. Негайно виданий їм клич почули всі боги Всесвіту і зраділи приходу того, кому вдасться припинити страждання буття. Мудрець Асіта напророкував немовляті здійснення великого релігійного подвигу. Дитину назвали Сіддхартхою, що значить "виконавший своє призначення".


Мати Сіддхартхі вмерла через кілька днів після його народження. Раджа, що безумно любив її, переніс усе своє почуття на сина. Володар шак’єв Шуддходана не бажав сину релігійної кар'єри. Його рано став тривожити характер дитини. Ще хлопчиком Сіддхартха любив віддаватися неясним мріям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, переживаючи моменти незвичайних просвітлінь. Шуддходана оточив дитину розкішшю, ховаючи від нього всі тіньові сторони життя, дав йому блискуче світське виховання, женив на чарівній дівчині, що незабаром подарувала йому сина. Він вирішив будь-яким способом відвернути сина від його думок і настроїв. Але чи можливо сховати життя від юнака, що з раннього років задумується над її таємницями, чи можна сховати від нього ту сумну істину, що все навколо повно страждання?


Легенда розповідає, що один раз під час прогулянки по місту разом зі своїм візником Чанною Гаутама зустрів покритого виразками хворого, згорбленого роками старого, похоронну процесію і зануреного в роздуми аскета. Вражений, він став розпитувати слугу. Так він довідався про неминучі для живих істот стражданнях. Він був вражений, довідавшись, що це загальна доля всіх людей.


У ту ж ніч він тайкома залишив палац, щоб в самоті шукати шлях, що веде до рятування від страждань. "І от, - розповідав Будда, - залишив я рідний будинок свій заради безпритулку і став мандрівником, що стягує блага щирого на незрівнянному шляху вищого світу". У той час йому йшов тридцятий рік.


Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть дозволити його проблеми, які його мучили, Гаутама захотів звернутися до йогів - практиків. Протягом семи років він безрезультатно віддавав катуванням свою плоть і міркував над текстами священних книг жреців і брахманів. Потім, залишивши своїх наставників-йогів, Гаутама усамітнився в джунглях для того, щоб самому безстрашно ринутися по шляху самокатування. І от в один прекрасний день, коли після багатогодинної нерухомості він намагався піднятися, ноги, до жаху друзів, що спостерігали цю сцену, відмовилися його тримати, і Гаутама намертво звалився на землю. Усі вирішили, що це кінець, але подвижник був просто в глибокій непритомності від виснаження.


Відтепер він вирішив відмовитися від марного самокатування. Щасливий випадок допоміг йому. Дочка одного пастуха, пожалівши аскета, принесла йому рисової юшки. Гаутама прийняв її милостиню і вперше за довгий час угамував свій голод. Весь день він відпочивав у тіні квітучих дерев на березі ріки, а коли сонце схилилося до заходу, улаштував собі ложе серед коренів величезного бан’яна і залишився там на ніч.


І лише переставши голодувати і відмовивши від помилкових премудростей, Гаутама шляхом раптового осяяння, досягнутого довгим глибоким спогляданням, відкрив шлях до порятунку. Це трапилось на березі річки Наіранджани, у містечку Урувілва, в теперішньої Бодхгає (штат Бихар). І отут відбулася сама значна подія в житті Гаутами. Роки роздумів і катувань, шукання і самозречення, весь його внутрішній досвід, що надзвичайно витончив і стоншив душу, - усе це як би зібралося воєдино і дало плід. З'явилося довгоочікуване "просвітління". Раптово Гаутама з незвичайною ясністю побачив усе своє життя і відчув загальний зв'язок між людьми, між людством і незримим світом. Весь Всесвіт як би став перед його поглядом. І усюди він бачив швидкоплинність, плинність, ніде не було спокою, усі неслося в невідому далечінь, усі у світі було зчеплено, одне походило від іншого. Таємничий надлюдський порив знищував і знову відроджував істоти. От він - "будівельник будинку"! Це Трішна - спрага життя, спрага буття. Це вона обурює світовий спокій. Сіддхарті здавалося, що він як би є присутнім при тім, як Трішна знову і знову веде до буття те, що пішло від нього. Тепер він знає з ким треба боротись, щоб знайти рятування від цього страшного світу, повного плачу, болю, скорботи. Відтепер він став Буддою- Проясненим...". Сидячи під священним деревом бодхі він пізнав "чотири шляхетні істини".


Демон зла, бог смерті Мара намагався змусити "проясненого" відмовитися від розповіді людям шляху порятунку. Він залякував його страшними вітрами, своїм грізним воїнством, посилав своїх прекрасних дочок, щоб спокусити його радощами життя. Але Будда переміг усе, у тому числі і свої сумніви, і незабаром вимовив у "Оленячому парку", недалеко від Варанаси першу проповідь, що стала основою віровчення буддизму. Її слухали п'ять його майбутніх учнів і два олені. У ній він коротко сформулював найголовніші положення нової релігії. Після проголошення "чотирьох шляхетних істин", оточений всі учнями, що збільшуються - послідовниками, Будда ходив сорок років по містах і селах долини Гангу, роблячи чудеса і проповідуючи своє вчення.


Вмер Будда, відповідно до легенди, у 80 років у Кушінагарі, що, як думають, відповідає нинішній Касиє, розташованій в східній частині штату Уттар Прадеш. Він ліг під деревом бодхі в "позу лева" (на правому боці, права рука під головою, ліва витягнута уздовж випрямлених ніг) і звернувся до тих, хто зібрався біля нього ченцям і мирянам з наступними словами: "Тепер, о ченці, мені нема чого більше сказати вам, крім того, сто все створене приречене на руйнування! Прагнете всіма силами до порятунку". Відхід Будди з життя буддисти називають "mahaparinirvana" - великим переходом у нірвану. Ця дата шанується так само, як і момент народження Будди і момент "прозріння", тому її називають "тричі святим днем".


Сучасна наука не дає однозначної відповіді на питання про історичність Будди. Однак багато дослідників вважають Шак’ямуні історичною особистістю. Але дотримуватись при цьому буддійській традиції, що вважає його одноособовим "засновником буддизму", немає основ. "Сучасний стан вивченості питання, - пише відомий український учений Г. Ф. Ільїн, - дозволяє вважати, що Будда як одноособовий творець відомого нам віровчення - особистість неісторична, тому що буддизм складався протягом багатьох століть, але Шак’ямуні - засновник буддійської чернечої громади (чи один з перших її засновників), проповідник, погляди і практична діяльність якого мали велике значення при виникненні буддійського віровчення, цілком міг існувати реально".



Основний зміст віровчення. Догмати.


Виникнення буддизму було зв'язано з появою ряду здобутків, що ввійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму - Тіпітакі; це слово позначає мовою палі "три посудини" (точніше три кошики). Тіпітака була кодифікована біля III в. Тексти Тіпітакі розділені на три частини - пітакі: Віная-пітака, Суттапітака й Абхідхармапітака. Віная-пітака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих громадах. Центральну і найбільшу частину Тіпітакі складає Сутта-Ніпата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його виречень по різних приводах. У третьому "кошику" – Абхідхармапітаке - полягають головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми.

^ Картина світу

Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будівлю. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хінаяни і махаяни. Усього існують, по представленнях цієї космології, 31 сфера буття, розташовані один над іншому, знизу нагору по ступені своєї височини і натхненності. Вони поділяються на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока.


У кармалоку входять 11 ступеней чи рівнів свідомості. Це нижча область буття. Тут цілком діє карма. Це цілком тілесна матеріальна сфера буття, лише на вищих своїх рівнях починаюча переходити в більш піднесені стадії.


Рівні з 12-го по 27-й відносяться до більш високої сфери споглядання - рупалоке. Тут уже дійсно не пряме грубе споглядання, а уява, але воно ще зв'язано з тілесним світом, з формами речей.


І нарешті, останній рівень – арупалока - усунутий від форми і від тілесного матеріального початку.


Те, як виглядає чуттєвий світ у буддизмі, наочно показує картина релігійного змісту, названа "сансаріїн-хурде" , тобто "колесо сансары".


На традиційному малюнку величезний страшний дух-мангус, слуга владики смерті, тримає в зубах і пазурах велике коло, що символізує сансару. У центрі кола - невелике кругле поле, у якому сплелися тіла змії, півня і свині. Це символи тих сил, що викликають неминучі страждання: злості, хтивості і неуцтва. Навколо центрального поля розташовано п'ять секторів, що відповідають можливим у сансаре формам переродження. При цьому пекло міститься завжди знизу, а світи людей і небожителів - у верхній частині кола. Правий верхній сектор зайнятий світом людей. По нижньому краю цього сектора розташовані фігури, що символізують людські страждання: жінка, що народжує, старий, мрець і хворий. Ліворуч угорі такої ж величини сектор займають, у вічній ворожнечі друг із другом тенгрії й асури. Вони кидують друг у друга списи і стріли. Праворуч і ліворуч розташовані сектори тварин і "бірітів". Тварини мучать один одного, сильні пожирають слабких. Страждання бірітів складаються в безупинному голоді. Земний суд, земні катування і страти знайшли відображення в нижньому секторі кола. Посередині на престолі сидить сам владика смерті і пекла - Ерлік-хан (санскритське -Яма).


"Сансаріїн-хурде" роз'ясняє і самий процес непорушного закону переродження в його буддійському розумінні. 12 нідан охоплюють 3 наступні друг за другом життя, причому етапи, на які цей процес буття розпадається, символічно зображені на твердо встановлених для кожного з них малюнках. Малюнки, що символізують нідани, розташовані по широкому ободу, що охоплює зовні основне коло колеса.


Минуле життя представлене 2-ма ніданами. Перша зображується у виді сліпої баби, незнаючої, куди вона йде. Це - символ "затьмареності" (авид’я), констатація факту залежності від пристрастей, прагнення до життя, наявність тієї омани розуму, що робить неминучим нове переродження. Друга нідана символізується зображенням горшечника за виготовленням судини. Це - "учинене" (сансара чи карма). Дійсне (дане) життя передане 8  ма ніданами.


1  а нідана - мавпа, що рве плоди з дерева, - символ "свідомості" (віджняна), вірніше лише першого моменту нового життя, що, відповідно до буддійських представлень, починається з пробудження свідомості.

2  а і 3  я нідани "дійсного життя" протікають у період ембріонального розвитку людини. Ембріон переживань не має. Поступово складаються "шість баз", службовців "органами почуттів", точніше "актами відчуття" - зір, слух, нюх, дотик, смак і "манас", під яким розуміється "свідомість попереднього моменту". Символи - людина в човні і будинок із забитими вікнами.

4  а нідана "зіткнення" (спарша) символізується чоловіком і жінкою, що обнімається. Вважається, що ще в утробі матері дитина починає бачити і чути, тобто елементи почуття стикаються зі свідомістю. Але приємних чи неприємних емоцій не виникає.

5  а нідана - "почуття" (ведана), тобто свідоме переживання приємного, неприємного, байдужного, емоційна область свідомості. Ведану символізує зображення людини, в око якого потрапила стріла.

"Почуття" виростає в "прагнення" (трішна), що з'являється у віці полового дозрівання і втілене на "сансаріїн-хурде" у виді людини з чашею вина.

"Прагнення" – 7  а нідана, що відповідає усебічному формуванню дорослої людини, коли в нього складаються визначені життєві інтереси і прихильності. На малюнку - людина, що рве з дерева плоди.

"Бава", тобто життя, - остання нідана даного існування людини. Це розквіт його життєдіяльності, занепад її, старіння і смерть. Символ бави - курка, що висижує яйця.


Майбутнє життя охоплюється двома ніданами - "народженням" (джати) і "старістю і смертю" (джара-марана).Перша символізується зображенням жінки, що народжує, друга - фігурою сліпого старого, що не тримається на ногах. Народження - це поява нової свідомості, а старість і смерть - усе життя, тому що "старіння" починається з моменту народження, а нове життя знову породжує прагнення і бажання, що викликають нове переродження.

^ Навчання про душу

Відповідно до традиції, що бере початок у літературі Абхідхамми, те, що прийнято вважати особистістю, складається з:

а) "чистої свідомості" (чітта чи віджняна);

б) психічних явищ в абстракції від свідомості (чайтта);

в) "почуттєвого" в абстракції від свідомості (рупа);

г) сил, що сплітають, формуючих попередні категорії в конкретні сполучення, конфігурації (санскара, четана).


У буддійських текстах указується на те, що Будда не раз говорив, начебто душі немає. Вона не існує як деяка самостійна духовна сутність, що тимчасово живе в матеріальному тілі людини і залишає його після смерті, для того щоб за законом переселення душ знову знайти собі іншу матеріальну темницю.


Однак буддизм не заперечував і не заперечує індивідуального "свідомості", що "несе в собі" увесь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і повинне прагнути до заспокоєння в нірвані. Відповідно до вчення про драхми "потік свідомого життя" індивідуума в кінцевому рахунку є породженням "світової душі", непізнаваного зверхбуття.


В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від первісних поглядів на душу, як на потік, як "безперервність постійно мінливих індивідуальностей".

^ Відношення до земного життя

Перша з чотирьох "шляхетних істин" формулюється так: "У чому складається шляхетна істина про страждання? Народження - страждання; розлад здоров'я - страждання; смерть - страждання; скорбота, стогони, горе, нещастя і розпач - страждання; союз з нелюбимим - страждання; розлука з улюбленим - страждання; неотримання жагуче бажаного - страждання; коротше кажучи, п'ять категорій існування, у яких виявляється прихильність (до земного) - страждання".


Чимало сторінок буддійської літератури присвячено тлінності всього земних. Окремі елементи свідомості змінюють один одного з величезною швидкістю. Можна лише простежити досить довгі "ланцюги моментів", що у своїй сукупності і складають "потік свідомого життя" кожного індивідуума.


Буддизм вимагає догляду від розгляду зовнішнього стосовно свідомості людини світу. Розглядати його, на думку буддійських теологів, немає ніякої необхідності, тому що свідомість не відбиває цей світ (він не існує), а породжує його своєю творчою активністю. Сам світ страждань, по вченню буддизму, тільки ілюзія, породження "неведення", "заблудшего" свідомості.

^ Шлях до порятунку

"Друга шляхетна істина" говорить, що джерелом страждань є "спрага задоволень, спрага буття, спрага могутності". "Що ж є шляхетною істиною про припинення страждання? Це повне загасання і припинення всіх бажань і пристрастей, їхнє відкидання і відмовлення від них, звільнення і відділення від них".


У своєму основному і головному значенні палійске слово "ніббана" чи санскритське "нірвана" означає "загасання", "угасання", "заспокоєння". Іншими словами, це кінцева мета релігійного порятунку, то стан "повного небуття", при якому "переродження-страждання" кінчаються.


Весь дух буддизму змушує зближати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття. Деякі дослідники з цим не згодні: "Що ж згасло і потухло в нірвані? Згасла спрага життя, жагуче бажання існування і насолоди; згасли омани і зваби і їхні відчуття і бажання; зтух мерехтливе світло низинного я, минущої індивідуальності".


"Четверта шляхетна істина" - практичний шлях, що веде до придушення бажань. Цей шлях іменується звичайно "серединним шляхом" чи "шляхетним восьмеричної шляхом" порятунку.


Це:

1. Правильні погляди, тобто засновані на "шляхетних істинах".

2. Правильна рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини.

3. Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.

4. Правильне поводження, тобто неспричинення зла.

5. Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.

6. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.

7. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості.

8. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медитації.


У Буддизмі воно з найважливіших місць займає так зване заперечення єдності особистості. Кожна особистість представлена, як скупчення “мінливих” форм. Відповідно до висловлень Будди особистістю, складається з п'яти елементів: тілесності, відчуття, бажання, представлення і пізнання. Так само велике значення навчання об порятунок душі, знаходження нею спокою, у первісному Буддизмі. Душа розпадається, по вченню Буддизму, на окремі елементи (сканди), але щоб у новому народженні виявилася та ж особистість, необхідно, щоб сканди з'єдналися тим образом, як вони були з'єднані в колишнім утіленні. Припинення круговороту перевтілень, вихід із сансари, остаточний і вічний спокій - це важливий елемент трактування порятунку в Буддизмі. Душа, у буддистському представленні, - індивідуальна свідомість, що несе в собі увесь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і прагнучі до заспокоєння в нірвані. При цьому досягнення нірвани неможливо без придушення бажань, що досягається по засобах контролю над поглядами, мовою, поводженням, над способом життя, над зусиллями, увага, і повна зосередженість і рішучістю.


Сума усіх вчинків і помислів у всіх попередніх переродженнях, що лише приблизно можна охарактеризувати словом “доля”, а буквально означає закон відплати - це сила, що визначає конкретний вид переродження і називається кармою. Усі вчинки в житті визначаються кармою, але людина має визначену волю вибору у вчинках, помислах, діях, що уможливлює шлях до порятунку, виходу з кола перетворень у прояснений стан. Соціальна роль Буддизму визначається ідеєю рівності людей у страждання й у праві на порятунок. Ще при житті людин міг добровільно встати на праведний шлях, вступивши в чернечу громаду (сангхая), що означає відмовлення від касти, родини, власності, прилучення до світу строгих правил і заборон (253 заборони), п'ять з яких обов'язкові для кожного буддиста.


Таким чином, на відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), що зводився до наступного:

1. Утримуйся від убивства.

2. Утримуйся від злодійства.

3. Утримуйся від блуду.

4. Утримуйся від неправди.

5. Утримуйся від збудливих напоїв.


Крім цих заповідей "упасакі" повинні були дотримувати вірність Будді, його вченню й ордену.


Історія розвитку. Поділ на велику і малу колісниці.


Задовго до виникнення буддизму Індія мала оригінальні релігійні вчення, культури і традиції. Складні суспільні відносини і висока міська культура, що включала в себе і писемність і розвиті форми мистецтва, існували тут одночасно з такими древніми вогнищами світової культури, як Месопотамія і древній Єгипет, у ряді відносин перевершуючи останні. Якщо вже в релігії епохи харрапської культури (середина 3 тисячоріччя до н.е.) виявлені елементи, що ввійшли в більш пізні релігійні представлення, то в 2 тисячоріччі почали складатися ті важливі релігійні традиції, що до початку 1 тисячоріччя одержали літературне оформлення, іменований в історії індійського світогляду і ритуальної практики ведами. Ведизм, чи ведійська релігія, уже містив риси, характерні для більш пізніх індійських релігій, у тому числі і буддизму.


До них можна віднести представлення про те, що все існуюче живе зв'язано між собою в часі постійними переходами з одного тілесного стану в інше (переселення чи душ перевтілення), вчення про карму, як про силу, що визначає форму цих переходів. Стійкими виявилися склад пантеону богів, а також віра в пекло і рай. У більш пізніх релігіях були розвиті багато елементів ведійської символіки, шанування деяких рослин і тварин, більшість побутових і сімейних обрядів. У ведійській релігії уже відбивалося класове розшарування суспільства. Вона освячувала нерівність людей, повідомляючи, що розподіл людей на варни (касти в древній Індії) установлено вищим божеством - Брахмою. Соціальна несправедливість виправдувалася вченням про карму - тим, що у всіх нещастях людини винуваті гріхи, зроблені нею у колишніх переродженнях. Вона повідомляла державу інститутом, створеним богами, і примушувала володарей до виконання релігійного боргу. Навіть рясні жертвоприносини, доступні лише багатим і знатним, свідчили нібито про більшу близькість останніх до мору богів, а для нижчих варн багато обрядів були взагалі заборонені.


Ведизм відбивав порівняльну нерозвиненість антагоністичних протиріч в індійській громаді, збереження значних елементів племінної роздробленості і винятковості. До середини 1  го тисячоріччя до н.е. ці риси патріархальності приходять в усе більш різко виражене протиріччя з такими великими зрушеннями в суспільних відносинах, що і були основною причиною виникнення буддизму.


У 6-5 вв до н.е. робляться спроби укрупнити рабовласницьке господарство, використовувати працю рабів більш раціонально. Законодавчі міри, що трохи обмежують свавілю хазяїна стосовно раба, показують початок ізживання існуючої системи і відбивають страх перед гострими класовими зіткненнями.


Вищою фазою розвитку рабовласництва в Індії був період її об'єднання імперією Маур’я. "Саме в маурійську епоху виникли й оформилися багато основних рис соціальної структури, - кастової організації, найважливіші інститути древньоіндійського суспільства і держави. Одержав розвиток ряд релігійно – філософських плинів, у тому числі буддизм, що поступово із сектантського чернечого навчання перетворився в одну з трьох світових релігій.


"Поява буддизму на історичній арені, - пише К. К. Жоль, - збігається за часом зі значними змінами в соціально - політичному й економічному житті древньоіндійського суспільства. Дуже активно починають про себе заявляти периферійні райони брахманської культури, у яких усе більш висуваються на перше місце кшатрії, що заглядають на керівну роль у житті суспільства. Саме в цих районах на базі чотирьох царств (Кошала, Маганда, Ватса й Аванта) намічаються і відбуваються істотні зрушення в області економіки, політики, що вилилися в остаточному підсумку в утворення однієї з могутніх імперій у древній Індії - імперії Магадхі, засновниками і керівниками якої з'явилися представники династії Маур’єв. Таким чином, на території сучасного південного Біхара (Північна Індія) приблизно в середині першого тисячоріччя до н.е.  концентруються значні соціальні сили, що бідують у нових принципах соціальної взаємодії й у новій ідеології".


Рейснер думав, що виникнення буддизму з'явилося наслідком... розкладання феодальних відносин і встановлення панування торгового капіталу (!).


Невичерпні нещастя, що обрушилися на трудящих при переході від ранніх нерозвинених форм рабовласництва до великого, що охоплює і пронизує впливом усе більш широкі сфери буття, з'явилися реальною життєвою основою, містифікованим відображенням якої була так називана "перша шляхетна істина" буддизму - твердження тотожності буття і страждання. Загальність зла, породжувана усе більш глибоким поневоленням трудящих, непевністю в завтрашньому дні в середніх шарів, жорстока боротьба за владу в класової верхівки суспільства сприймалися як основний закон буття.


Коли рабовласницький спосіб виробництва став гальмувати подальший розвиток продуктивних сил, коли перед суспільством початку вставала задача створення особистої зацікавленості працюючого в результаті його праці, однієї з релігійних форм критики старого ладу стало твердження наявності душі як деякої єдиної для всіх людей внутрішньої основи буття. Відповідно з'являється ідея людини - не члена визначеної варни, а людини взагалі, абстрактної людини. Замість безлічі обрядів і заборон для визначеної варни висувається ідея єдиного морального початку як фактора порятунку для будь-якої людини незалежно від його національної чи соціальної приналежності. Послідовне вираження ції ідеї дав буддизм, що і з'явилося однією з причин перетворення його у світову релігію.


Буддизм у своїх джерелах зв'язаний не тільки з брахманізмом, але і з ін. релігійними і релігійно - філософськими системами древньої Індії. Аналіз цих зв'язків показує, що поява буддизму було обумовлено й об'єктивними соціальними процесами, підготовлено ідейно. Буддизм не був породжений "одкровенням" істоти, що досягла божественної мудрості, як це затверджують буддисти, чи особистою творчістю проповідника, як звичайно вважають західні буддологі. Але буддизм не з'явився і механічним набором ідей, що малися. Він вніс у них багато новими, породженими саме суспільними умовами епохи його виникнення.


Спочатку елементи нового релігійного вчення, як затверджує буддійська традиція, передавалися ченцями своїм учням. Літературне оформлення вони почали одержувати порівняно пізно - у 2-1 вв. до н.е. Зберігся палійскій звід буддійської канонічної літератури, створений близько 80 р. до н.е.  на Шрі - Ланці і названий пізніше "тіпітака" (санскр. - "тріпітака") - "три кошики закону".


У 3-1 вв. до н.е.  і в перших століттях н.е. відбувається подальший розвиток буддизму, зокрема створюється зв'язний життєпис Будди, складається канонічна література. Ченці - теологи розробляють логічні "обґрунтування" головних релігійних догм, нерідко іменовані "філософією буддизму". Теологічні тонкості залишалися надбанням порівняно невеликого кола ченців, що мали можливість віддавати весь свій час схоластичним спорам. Одночасно розвивалася інша, морально - культова сторона буддизму, тобто "шлях", що може привести кожного до припинення страждань. Цей "шлях" і був власне тим ідейною зброєю, що сприяло протягом багатьох століть утриманню працюючих мас у покорі.


Буддизм збагатив релігійну практику прийомом, що відноситься до області індивідуального культу. Мається наувазі таку форму релігійного поводження, як бхавана - поглиблення в самого себе, у свій внутрішній світ з метою зосередженого міркування про істини віри, що одержало подальше поширення в таких напрямках буддизму, як “чань” і “дзен”. Багато дослідників вважають, що етика в Буддизмі займає центральне місце і це робить його в більшому ступені етичним, філософським вченням, а не релігією. Більшість понять у Буддизмі носить розпливчастий, багатозначний характер, що робить його більш гнучким і добре адаптуємим до місцевих культів і вірувань, здатним до трансформації. Так послідовники Будди утворили численні чернечі громади, що стали головними вогнищами поширення релігії.


У 1 в. н.е. у Буддизмі утворилося дві галузі: Хінаяна (“малий візок”) і Махаяна (“великий візок”). Цей поділ був викликаний насамперед розходженнями в соціально-політичних умовах життя в окремих частинах Індії. Хінаяна, тісніше зв'язана з раннім Буддизмом, визнає Будду людиною, що знайшла шлях до порятунку, що вважається досяжним тільки через відхід від світу - чернецтво. Махаяна виходить з можливості порятунку не тільки для пустельників-ченців, але і для мирян, причому упор зроблений на активну проповідницьку діяльність, на втручання в суспільне і державне життя. Махаяна, у відмінності від Хінаяни, легше пристосовувалася до поширення за межі Індії, породивши безліч розумний і плинів, Будда поступово стає вищим божеством, на честь його споруджуються храми, відбуваються культові дії.


Важливе розходження між Хінаяною і Махаяною полягає в тім, що Хінаяна цілком відкидає шлях до порятунку для не ченців, що добровільно відкинули мирське життя. У Махаяна важливу роль культ бодістав - індивідів, уже здатних ввійти в нірвану, але окрадуючихих досягнення кінцевої мети через те, щоб допомогти в її досягненні й іншим, необов'язково ченцям, замінивши тим самим вимогу відходу від світу закликом до впливу на нього.


Ранній Буддизм відрізняється простотою обрядовості. Її головним елементом є: культ Будди, проповідь, шанування святих місць, зв'язаних з народженням, просвітлінням і смертю Гаутами, поклоніння ступам - культовим спорудженням, де зберігаються реліквії Буддизму. Махаяна до культу Будди додала шанування бодістав, тим самим ускладнилася обрядовість: були введені молитви і різний рід заклинання, сталі практикуватися жертвоприносини, виник пишний ритуал.

Поширення буддизму.


У VI - VII вв. н.е. почався занепад Буддизму в Індії, обумовлений падінням рабовласницького ладу і ростом феодальної роздробленості, до XII - XIII вв. він втрачає свої колишні позиції в країні свого виникнення, перемістивши в інші райони Азії, де трансформувався з урахуванням місцевих умов. Одним з таких різновидів Буддизму, що затвердився в Тибету і Монголії, з'явився Ламаїзм, що сформувався в XII-XV вв. на базі Махаяни. Назва походить від тибетського слова лама (вищий, небесних) - чернець у ламаїзм. Для ламаїзму характерний культ хубілганів (переродженців) - втілень Будди, живих богів, до яких зараховуються головним чином вищі лами. Для ламаїзму характерне масове поширення чернецтва, при цьому істотно спростився процес спілкування з Богом: віруючому досить було прикріпити до тичини листок з молитвою, щоб його коливав вітер, чи вкласти його в спеціальний барабан. Якщо в класичному Буддизмі не було образа верховного Бога - творця, то тут він з'являється в особі Адібузди, що представляється первинним евеном усіх подальших втілень Будди. Ламаїзм не відмовився від вчення про нірвану, але місце нірвани в ламаїзмі зайняв рай. Якщо віруючий буде виконувати усі вимоги ламаїстської моралі, то після страждань і позбавлень сансари його чекають заспокоєння і блаженне життя в раї. Для характеристики ламаїстської картини світу має відоме значення вірування в існування невідомого ідеальної держави (Шамбали), якому має бути зіграти коли-небудь вирішальну роль в історії Всесвіту і Землі.


В усі роки свого існування Буддизм поширився в азіатському регіоні, де в багатьох державах впливає на суспільне і політичне життя. У Лаосі, Камбоджі і Таїланді керівництво церквою належить главам держав. У країнах, де сильний вплив Буддизму, зберігається безліч ченців: досить сказати, що в Камбоджі ченцем є кожен двадцятий чоловік. Буддійський монастирі виступають у якості великих навчальних закладів, що є центрами освіти і мистецтва.


Дзен-буддизм

Дзен-буддизм в останні роки викликає до себе самий жвавий інтерес як в Америці, так і в Європі. Його походження східні автори зв'язують з "Квітковою проповіддю" Будди. Якось раз, не мовлячи ні слова, указав своїм учням на квітку. Тільки один зрозумів його. І незважаючи на те, що ми знаємо про Дзен, у ньому залишається центральна проблема - сприйняття нечудової сингулярності. Це дивне сприйняття називається САТОРІ і може бути переведене як ПРОСВІТЛІННЯ. Д.Судзуки говорить: "Саторі - це душа Дзена, і без нього немає Дзена". Для західного інтелекту не занадто важко зрозуміти, що мається наувазі, коли містик говорить про просвітління чи що розуміється під ним релігійною мовою. Саторі, однак, описує мистецтво і шлях до просвітління, що європейцю зрозуміти практично неможливо. Наступний анекдот може послужити додатковим прикладом: "Один раз до Майстра прийшов чернець, щоб довідатися, де знаходиться вхід на шлях істини. Майстер запитав його: Чуєш шепіт струмка? - Чую, - відповів чернець. Вхід тут, - сказав Майстер". Навіть якщо ми розглянемо безліч додаткових прикладів, усе рівно нам залишиться незрозумілим, як таке просвітління відбувається і з чого воно складається, іншими словами, чому чи в чому просвітлюються? Кайтен Нукарія, професор буддійського коледжу SO-TO у Токіо пише про просвітління наступне: "Звільнивши себе від помилкового розуміння, Я, ми далі повинні розбудити нашу внутрішню мудрість, чистими і священними, називаними майстрами Дзен Розумом Будди, чи Бодхі, чи Праджня. Це - священне світло, внутрішній рай, ключ до всіх моральних скарбів, джерело усіх впливів і влади, обитель доброти, справедливості, симпатії, безсторонній любові, людяності і милосердя, міра всіх речей. Коли ця внутрішня мудрість пробудиться, ми стаємо здатні усвідомити, що кожний з нас ідентичний у дусі, по суті, у природі з універсальним чи життям Буддою, що всі люди віч-на-віч з Буддою, що кожний оточений рясною милістю Священного, що Він будить його матеріальну природу, що Він відкриває його духовні очі, що Він дарує йому нові здібності, що Він визначає його місію, і що життя - зовсім не океан страждань, народжень, хвороб, старості і смерті, не юдоль зліз, але священний храм Будди, Чиста Земля, де кожний може насолоджуватися блаженством Нірвани. Тоді наша свідомість цілком революціонується. Нас більше не турбують гнів і ненависть, не трясуть злість і амбіції, не жалять образи і жалість, не переповняють меланхолія і розчарування і т.д."

От так східна людина, послідовник Дзена, описує сутність Просвітління. Імовірно, тому, що Нукарія звертається до західного раціоналізму, солідну дозу якого він сам сприйняв. Глибока неясність Дзенскіх анекдотів переважніше подібної адаптації: вона повідомляє більше, хоча говорить менше. Дзен, дійсно, одне із самих дивних породжень східного духу. Тому кожний, хто дійсно намагається зрозуміти буддистську доктрину, нехай навіть до деякого обмеженого ступеня - тобто шляхом простого відмовлення від різних забобонів - дійде до визначених глибин під ексцентричним покривом індивідуального саторіального чи досвіду відчує серйозні труднощі, якими філософська і релігійна думка зневажає аж до сьогоднішнього дня.

При уважному вивченні Дзенських текстів не можна уникнути враження, що, незважаючи на їхні примхи, що переповняють, сатори, насправді, зовсім природна річ, щось настільки прост