Реферат: Рішення

РІШЕННЯ
Дванадцятих річних зборів Всеукраїнського конгресу

вчених економістів-аграрників від 25-26 лютого 2010 року

з розгляду проблеми “Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві”

У сільському господарстві України реформування було розпочато після промисловості, включаючи підприємства харчової галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину. В Національному науковому центрі „Інститут аграрної економіки” обґрунтовано основні напрями реформування аграрного виробництва на базі удосконалення відносин власності на землю і майно, розвитку організаційно-правових форм господарювання, формування економічних механізмів діяльності багатоукладного виробництва. Було внесено ряд пропозицій, підготовлено Закони України, декрети Кабінету Міністрів, Укази Президента України щодо порядку реформування аграрного сектору економіки.

Науковцями опрацьовано стратегію і напрями аграрних реформ, які були покладені в основу розділу „Аграрна політика”, викладеного в доповіді Президента України на Верховній Раді України „Про основні засади економічної та соціальної політики” (жовтень 1994 р.). Викладені в доповіді основні положення аграрної політики були підтримані Верховною Радою України.

На цій підставі Президент України видав ряд Указів, серед яких „Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (листопад 1994 р.), „Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” (серпень 1995 р.), „Про оренду землі” (квітень 1997 р.), яким було врегульовано оренду земельних часток (паїв). Проте у прийнятому в жовтні 1998 р. Законі України „Про оренду землі” цю норму не було передбачено, тобто створення раціональних господарських структур було призупинено, внаслідок чого сільське господарство, не маючи організаційно-управлінських структур, у 1999 р. зменшило вдвічі обсяги виробництва валової продукції порівняно з 1990 р.

Для вирішення цієї проблеми 3 грудня 1999 року був прийнятий Указ Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, яким було зобов’язано реформувати протягом грудня 1999 – квітня 2000 р. колективні підприємства у господарські формування ринкового спрямування на засадах приватної власності на землю та майно у поєднанні з колективними формами організації праці.

В останні роки активно розвиваються нові господарські формування, що створюються шляхом оренди землі потужними промисловими підприємствами, фінансовими і сервісними структурами, які інвестують кошти у виробничу та соціальну сферу села. Таку форму господарювання можна вважати прогресивною, особливо за умов, коли існує дефіцит коштів для інвестування АПК. Особливість таких великих за розмірами підприємств полягає в тому, що вони мають змогу організовувати переробку сільськогосподарської сировини, уникати монопольного економічного впливу переробних підприємств, раціональніше використовувати існуючу вітчизняну та іноземну потужну техніку. Проте їм потрібно змінити своє ставлення до соціальної сфери села. Одним із недоліків є реєстрація їх у великих містах і розміщення сільськогосподарських підприємств, що входять до складу холдингів, на значних відстанях. Вони виробляють в основному продукцію рослинництва, зокрема зерно і насіння олійних культур, а тваринництвом займаються недостатньо.

Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві привели до кардинальних змін у формах господарювання, утвердження багатоукладної економіки. У процесі реформування здійснено перерозподіл землі між сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими та особистими селянськими господарствами (господарства населення). Якщо у 1990 р. сільгосппідприємства використовували 93,7% угідь, а господарства населення –6,3%, то у 1999 р. – відповідно 82,2; 15,1 і фермерські – 2,7%, то у 2008 р. – 46,6; 42,5 і 10,9%. Сільгосподарські підприємства у 1990 р. виробили 69,4 % продукції, господарства населення – 30,6%; у 1999 р. – 38,3; 60,7 і фермерські – 1%; у 2008 р. ці показники становили 40,4; 53,9 і 5,7%, відповідно. Виробництво сільськогосподарської продукції зменшувалося ще задовго до паювання земель (1991–1996 рр.). Отже причиною спаду було не паювання земель, а навпаки – стримування цього процесу та несприятлива для сільського господарства цінова політика. Після паювання земель спад виробництва продовжувався і його апогей припав на 1999 р. У 2000 р., завдяки Указу Президента України (1999 р.), коли вже були створені нові господарські структури ринкового спрямування, почалося підвищення обсягів виробництва продукції. Якщо у 1999 р. на 100 га сільськогосподарських угідь ними було вироблено валової продукції на суму 82 тис. грн., то у 2008 р. – на 246 тис. грн., у тому числі продукції рослинництва відповідно на 50 і 158 тис. грн. Підвищився і рівень розвитку тваринництва. У 1999 р. на 100 га угідь було вироблено тваринницької продукції на 32 тис. грн., а у 2008 р. – вже на 88 тис. грн.

Позитивну роль у стабілізації виробництва відіграли господарства населення, які за період реформування аграрного сектору забезпечили відносну його стабільність, компенсувавши значною мірою зменшення виробництва в сільгосппідприємствах. Якби не було розширено землекористування господарств населення, то було б вироблено значно менше продукції, що негативно позначилося на рівні продовольчої безпеки. Виконавши свою роль під час реформування, господарства населення знизили темпи приросту виробництва продукції. Нині через невигідність виробництва продукції тваринництва, вони зменшують поголів’я тварин, особливо корів, а відповідно і виробництво молока. Необхідно створити сприятливі економічні умови для їх розвитку, оскільки вони забезпечують роботою і доходами значну кількість сільського населення, виробляють екологічно чисту продукцію, ведуть органічне землеробство.

В країні створена й розвивається нова форма господарювання – фермерство, яка притаманна і передовим країнам Європи та США. В Україні налічується понад 42 тисячі фермерських господарств при середньому розмірі одного господарства близько 100 га. За показником виробництва валової продукції рослинництва на 100 га угідь вони знаходяться майже на рівні сільгосппідприємств, а тваринницької продукції виробляють набагато менше, оскільки не мають коштів і мотивації для виробництва збиткової продукції. Крім того, вірогідним є приховування ними від звітності частини виробленої продукції, тому слід ввести щодо них конфіденційну звітність. Проте працюють вони прибутково, продуктивність праці вища, ніж у сільськогосподарських підприємствах і господарствах населення.

Після реформування сільськогосподарські підприємства стали прибутковими. У 1990 р. вони були збитковими (-4,1%), але, завдяки державним дотаціям (у розмірі 5038 млн крб) працювали прибутково, при рівні рентабельності 22,1%. У 1996-2002 рр. державних дотацій не було, а з 2003 р. ­­– вони були відновлені. У 2008 р. рівень рентабельності галузі без дотацій становив 0,1%, а з урахуванням дотацій – 21,2%. Прибутковим стає і тваринництво за умови надання йому державної підтримки.

Проте, одержаного прибутку недостатньо навіть для простого відтворення виробництва, а розміри амортизаційних відрахувань не забезпечують фізичного відновлення існуючих основних фондів і, зокрема, технічних засобів. У 1990 р. на 100 га сільгоспугідь було одержано 14,3 тис. крб. прибутку (еквівалентно 114,4 тис. грн.), а в 2008 р. – 30 тис. грн., або у 3,8 разу менше; і це за умов значного зростання прибутковості порівняно з попередніми роками.

Основними причинами недостатньої віддачі виробничого потенціалу є те, що нові форми господарювання не мають можливості достатньо інвестувати галузі аграрного виробництва, що є причиною недосконалої галузевої структури, низького рівня інтенсивності ведення рослинництва і тваринництва. Слабо розвинуті кооперація й інтеграційні зв'язки, недостатньою мірою впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу. Сільськогосподарські підприємства не забезпечені належним чином кадрами спеціалістів, кваліфікованих працівників, занепадає соціальна сфера села.

Найбільш впливовим фактором, який призводить до недостатньої ефективності виробництва, є недосконалість економічного механізму господарювання. При переході до ринкових відносин для всіх галузей економіки були створені умови вільного ціноутворення, тоді як для сільського господарства запроваджені орієнтовні ціни, які підвищувалися нижчими темпами, ніж на товари і послуги, які споживаються сільським господарством, що викликало диспаритет цін. За 1991-1993 рр. не на користь аграріїв склався диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію і матеріально-технічні засоби у 3,2 разу, а на продукцію м’ясної і молочної промисловості – відповідно у 10,2 і 10,6 разу.

Такий несприятливий старт дала аграріям не організаційна, а економічна реформа. Незважаючи на те, що з 1994 р. темпи приросту цін не на користь сільського господарства були значно нижчими, диспаритет поспішно нарощувався і досяг у 2008 р. восьмикратного рівня. Сільське господарство за цей період недоодержало 1,2 трлн грн. Отже, причина криється не в паюванні земель, тобто поверненні селянам земель відібраних у них під час колективізації, а в недосконалості цінової політики.

Тому необхідно застосувати новий підхід до формування цін не тільки на сільськогосподарську, а й на продукцію та послуги усіх галузей економіки країни. Ціна має відшкодовувати нормативні витрати і забезпечувати прибутки на авансований у виробництво капітал, включаючи в сільському господарстві вартість землі, з урахуванням терміну його обороту. Такий підхід до ціноутворення дасть змогу забезпечити однакові умови для всіх галузей виробництва і сфер діяльності, що сприятиме створенню галузевих асоціацій і міжгалузевих об’єднань з виробництва сировини, її переробки та реалізації готової продукції, вдосконаленню економічних відносини з трейдерами і посередниками, які нині одержують надприбутки.

Крім ціни на продукцію, ефективність аграрного виробництва залежить від державної підтримки аграрного сектору, яка широко застосовується в усіх країнах світу, оскільки сільське господарство має сезонний характер виробництва й уповільнений термін обороту капіталу.

Таким чином, створені господарські формування з теоретичної і практичної точки зору є ефективними структурами, але слід врегулювати поєднання інтересів господарів–виробників–орендарів і селян–власників землі–орендо-давців шляхом удосконалення економічних відносин.

Ефективність сільськогосподарського виробництва формується під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішніх відносять ціновий механізм, який залежить від кон’юнктури ринку, матеріально-технічну та фінансову забезпеченість аграрного сектору, паритетність відносин між аграрним сектором та іншими галузями економіки, розвиненість аграрного ринку, можливість виробників вибирати канали реалізації продукції тощо.

Найважливішим внутрішнім фактором ефективності роботи підприємств є рівень господарювання. Як свідчить вітчизняна і світова практика, за інших рівних умов ефективність виробництва зростає з підвищенням його концентрації до певних розмірів.

Високоінтенсивним і ефективним, а отже й конкурентоспроможним, може бути спеціалізоване виробництво, де є необхідна матеріальна база, досвідчені кадри, застосовуються сучасні технології виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Тому встановлення раціональних розмірів господарських формувань і їхніх підрозділів є важливою складовою організації й підвищення ефективності виробництва. Розміри ферм і комплексів визначаються обсягом виробництва продукції та кількістю утримуваного поголів’я худоби. Раціональною за розміром вважається ферма, де виробляється продукція з найнижчими затратами праці й витратами коштів.

Сільське господарство може значною мірою перейти на режим самозабезпеченості й зекономлені кошти спрямувати на забезпечення стабільного розвитку галузі, підвищення її ефективності. Так, велику кількість мінеральних добрив можна замінити органічними, серед яких провідне місце займає гній, виробництво якого залежить від кількості поголів’я тварин і обсягів використовуваної на підстилку соломи. Солома також використовується як добрива шляхом внесення безпосередньо у грунт після збирання зернових культур, а також як паливний матеріал для одержання тепла, що може заощадити значну частину природного газу.

Наступним резервом економії є виробництво із продукції рослинництва пального для тракторів і автомобілів – біодизеля і біоетанолу. Біодизель виробляється з олійних культур, найбільш раціонально з ріпаку, а біоетанол – із зернових культур. Їхня собівартість при виробництві безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах значно нижча, ніж ціна на дизельне пальне і бензин, вироблених із нафти.

Отже, сільське господарство України може бути галуззю, яка забезпечує не тільки продовольчу, а й значною мірою енергетичну безпеку країни і може створити конкурентне середовище на ринку нафти (біодизель і біоетанол) і газу (солома й інші рештки), що змусить постачальників цієї сировини при визначенні ціни на неї рахуватися з конкурентоспроможністю України на ринку цих енергоресурсів.

Заслухавши та обговоривши доповідь доктора екномічних наук, професора, академіка УААН В.Я. Месель-Веселяка ,,Організаційно-економічні трансформації в аграрному виробництві” , Дванадцяті річні збори Всеукраїнського конгресу вчених-економістів-аграрників прийняли рішення:

Схвалити основні положення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення процесу організаційно-економічної трансформації в аграрному виробництві, викладені у доповіді та підтримані у виступах учасників зборів.

Вважати за раціональне створення різних господарських формувань, таких як сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства та особисті селянські господарства (господарства населення), які доповнюють одне одного і співставні за розмірами відповідно з американською і колишньою радянською, європейською та японсько-китайською моделями роз витку, що можуть трансформуватися залежно від рівня господарювання й ефективності виробництва.

Удосконалити ціновий механізм в економіці країни в цілому і аграрному секторі зокрема у напрямі забезпечення відшкодування витрат та одержання прибутку на авансований у виробництво основний і оборотний капітали, включаючи в сільському господарстві вартість землі (проект Закону додається).

Вважати, що одним із завдань аграрників-економістів науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів є розширення і поглиблення наукових досліджень проблем організаційно-економічних трансформацій в аграрному виробництві регіону, пошук шляхів підвищення ефективності аграрного виробництва.

Економічно обґрунтувати і впровадити систему заходів щодо розвитку кооперації та агропромислової інтеграції, формування виробничих, науково-виробничих систем, асоціацій, об'єднань, кластерів та інших сучасних форм впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Підготувати рекомендації щодо формування спеціалізованих сільськогосподарських підприємств раціонального розміру з виробництва продукції з урахування довгострокової кон'юнктури ринку і потреб населення в якісній вітчизняній продукції.

Розробити рекомендації щодо організації внутрішньогосподарських відносин в агроформуваннях з урахуванням інтересів власників і орендарів землі та майна, найманих працівників, інвесторів, удосконалення розподілу одержаного прибутку відповідно до вкладу у виробництво капіталу та праці.

Надати пропозиції із застосування у сільгоспвиробництві енергозберігаючих технологій.

Опрацювати заходи щодо удосконалення існуючих і розробки нових програм розвитку галузей АПК, спрямованих на модернізацію виробництва.

Опрацювати пропозиції з підвищення рівня конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Економічно обґрунтувати ефективність переробки основної та побічної сільськогосподарської продукції на біогаз, біодизель і біоетанол.

Обґрунтувати економічну доцільність самозабезпечуючої системи ведення сільського господарства.

Для здійснення результативної організаційно-економічної трансформації необхідно посилити використання ринкових механізмів, активізувати залучення інвестицій, кредиту, інноваційно-інвестиційних проектів, удосконалювати ціноутворення та впроваджувати заходи щодо підвищення окупності капіталу, авансованого у виробництво, усіма формами господарювання.

Схвалити проект Указу Президента України “Про модернізацію агропромислового виробництва” і проект Закону України “Про міжгалузеві економічні відносини в економіці України” і надіслати їх Кабінету Міністрів України.

Посилити наукове забезпечення розвитку галузей АПК установами УААН та вищих навчальних закладів.



еще рефераты
Еще работы по разное