Реферат: Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів Миколаїв 2010

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

МИКОЛАЇВСЬКА ФІЛІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ


Матеріали Міжнародної

науково-практичної конференції


«Регуляторні механізми у сфері виробництва

та споживання продовольчих товарів

в умовах інтеграційних процесів»


Миколаїв – 2010

УДК 338.439.02

Р 32


Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф., 25 черв. 2010 р. / відп. ред. Л. В. Дейнеко. – Миколаїв : Миколаївська філія Європейського університету, 2010. – 164 с.


^ Редакційна колегія:

Дейнеко Л. В. – д.е.н., професор, завідуюча відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України (відповідальний редактор);

Бойко Є. О. – аспірант РВПС України НАН України;

Бублиєнко О. М. – доцент кафедри економіки і підприємництва Миколаївської філії Європейського університету;

Іртищева І. О. – к.е.н., доцент, заступник директора з наукової роботи Миколаївської філії Європейського університету;

Кіщак І. Т. – д.е.н., доцент, заступник начальника управління агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації;

Коренюк П. І. – д.е.н., професор, завідуючий кафедрою фінансів Дніпропетровської державної фінансової академії;

Купчак П. М. – к.е.н., старший науковий співробітник відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України;

Лагодієнко В. В. – д.е.н., доцент, начальник головного управління агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації;

Мармуль Л. О. – д.е.н., професор, Херсонський державний університет;

Мірошниченко О. В. – к.е.н., доцент, директор Миколаївської філії Європейського університету;

Микитенко В. В. – д.е.н., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України;

Топіха В. І. – д.е.н., професор;

Хлобистов Є. В. – д.е.н., професор, завідуючий відділу сталого розвитку

та екологічної безпеки РВПС України НАН України;

Шелудько Е. І. – к.е.н., старший науковий співробітник відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України.


У збірнику представлено тези доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів», проведеної у червні 2010 року в м. Миколаєві відділом проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України та Миколаївською філією Європейського університету за підтримки Миколаївської обласної державної адміністрації.

Видання буде корисним науковцям, економістам-практикам, викладачам та студентам вищих навчальних закладів.

Збірник друкується в авторській редакції


©Рада по вивченню продуктивних сил України

НАН України, 2010

©Європейський університет, 2010

Л. В. Дейнеко, П. М. Купчак

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України


^ Державне регулювання виробництва

та споживання продовольчих товарів

в умовах глобалізації


В умовах зростання відкритості вітчизняної економіки зростає роль держави у забезпеченні ефективного функціонування організаційно-економічного механізму управління продовольчим забезпеченням засобами цінової, фінансово-кредитної, антимоно­польної, зовнішньоекономічної та соціальної політики, посилення контролюючої функції держави в сфері безпеки продовольчих товарів як вітчизняного виробництва, так і тих, що потрапляють на внутрішній ринок з-за кордону. При цьому пріоритетним для держави має бути не тільки захист вітчизняного товаровиробника, але і вітчизняного споживача продовольчих товарів. Необхідно в першу чергу забезпечити споживачеві вибір найбільш якісного і доступнішого за ціною продукту серед вітчизняних та імпортованих товарів шляхом демонополізації і розвитку конкурентних відносин на ринках продовольчих товарів, і лише на цій базі формувати систему державної підтримки вітчизняних підприємців.

Таким чином, механізм державного регулювання агропродо­вольчою сферою має здійснюватись за двома напрямками: регулю­вання попиту і регулювання пропозиції. При цьому у кожному з цих напрямків доцільно виділити блоки, пов’язані з функціонуванням внутрішнього ринку продовольчих товарів та розвитком зовнішньоекономічних відносин, які хоча і підпорядковані спільним цілям з забезпечення населення високоякісними і доступними за ціною продовольчими товарами у відповідності до сучасних уявлень про норми здорового харчування та формування потужного експортного потенціалу харчових продуктів, все ж передбачають застосування специфічних форм і методів регулювання.

Основними завданням в сфері регулювання внутрішнього попиту на продовольчі товари є забезпечення раціональних норм споживання основних продовольчих товарів населенням з різним рівнем достатку з метою підтримки здоров’я населення України. Обираючи механізми реалізації цих завдань слід врахувати те, що харчові продукти відносяться до сфери первинних потреб населення, що передбачає їх щоденне нормоване споживання і зумовлює низьку цінову еластичність на основні продовольчі товари. Виходячи з цього засоби державного регулювання внутрішнього попиту на продовольчі товари є зростання доходів населення мають передбачати:

дії, спрямовані на зростання доходів населення;

різні форми компенсації частини витрат на харчування для окремих категорій населення з низьким рівнем доходу;

заходи зі зниження та стабілізації цін на продовольство;

інформування населення про стан продовольчого ринку та безпечність харчових продуктів;

інформаційно-просвітницька робота з формування у населення уявлень про здорове харчування;

розвиток системи контролю якості, продовольчих товарів, що реалізуються та захисту прав споживачів тощо.

В новітніх умовах вибір методів та механізмів регулювання зовнішнього попиту перебуває під впливом докорінних змін, пов’язаних з зовнішньоекономічною лібералізацією, розширенням зовнішньоторговельного обороту та збільшенням кількості його суб’єктів. Прискорений розвиток зовнішнього ринку продовольчих товарів України, його інтеграція до світового агропродовольчого ринку вимагають формування механізму державної політики в цій сфері на основі принципів, норм, правил та торговельної практики, які діють в сучасному міжнародному обміні продовольством, тобто механізм регулювання зовнішнього ринку продовольчих товарів України повинен бути сумісним з міжнародно-правовим механізмом регулювання світового агропродовольчого ринку. Крім того, в умовах жорсткої конкуренції на світовому ринку надзвичайно важливим є доведення інформації про українські компанії та продукцію, яку вони виробляють до зацікавлених ділових кіл країн-імпортерів.

Регулювання зовнішнього попиту на продовольчі товари, що виробляються в Україні, передбачає застосування економічних інструментів стимулювання експорту продовольства, поліпшення динаміки росту і структури експорту, поліпшення балансу зовнішньої торгівлі продовольчими товарами, оскільки зовнішній попит є джерелом доходів ззовні. Віно має передбачати:

розвиток системи контролю за станом зовнішнього ринку продовольчих товарів;

цілеспрямовану державну підтримку виробництва продоволь­чих товарів, здатних успішно конкурувати на зовнішньому ринку;

гармонізацію стандартів якості та інших спеціальних вимог до продовольчих товарів зі світовими;

сприяння просуванню вітчизняних брендів харчових продуктів на зарубіжних ринках;

активізацію участі вітчизняних виробників в міжнародних продовольчих ярмарках та виставках та організацію подібних заходів на території України, тощо.

Регулювання внутрішньої пропозиції має на меті її зростання та поліпшення структури відповідно до потреб населення, гарантування продовольчої безпеки та продовольчої незалежності країни. Регулюючі заходи мають враховувати такі особливості агропродо­вольчої сфери як залежність виробництва сільськогосподарської продукції від природно-кліматичних умов та різний рівень конкурентного середовища в галузях, що постачають продукцію сільгоспвиробникам, в сільському господарстві та переробній сфері. Крім того, мало конкурентноспроможні на світовому ринку вітчизняні галузі і виробництва АПК повинні отримати розумний захист. Враховуючи як вітчизняні, так і загальносвітові тенденції зростання цін на ресурси для сільського господарства, що неминуче приведе до збільшення виробничих витрат і створить загрозу виведення з обороту сільськогосподарських земель і скорочення поголів'я худоби, доцільно тим сільськогосподарським товаровироб­никам, які забезпечують нормативні умови технологічних процесів і систем землеробства і тваринництва, гарантувати державну підтримку рентабельності, що дозволяє розвивати виробництво на інноваційній основі. Держпідтримка рентабельності може бути здійснена в рамках галузевих державних програм, в яких разом з існуючими заходами держпідтримки (субсидійовані кредити і т.п.) доцільно передбачити і компенсаційні виплати, що дозволяють компенсувати зростання виробничих витрат, витрат на впровадження і освоєння інновацій.

Таким чином, зростання внутрішньої пропозиції продовольчих товарів може бути досягнуто завдяки:

державній підтримці вітчизняних виробників продовольства;

підвищенню інвестиційної привабливості агропродовольчої сфери шляхом надання державних гарантій виробникам та інвесторам;

раціоналізації інституціональної структури ринку продовольства;

розвитку системи інформаційного забезпечення суб’єктів ринку, тощо.

Арсенал засобів стимулювання внутрішньої пропозиції продовольства включає заходи бюджетної підтримки (позички, компенсації, дотації, лізинг), пільгове оподаткування, субсидування розвитку виробничої інфраструктури, страхування, закупівельні та товарні інтервенції, здійснення регіональних програм, тощо.

Розробляючи заходи з регулювання зовнішньої пропозиції продовольчих товарів, держава повинна враховувати з одного боку те, що дефіцит продовольства в країні може призвести до соціальної напруженості, а з іншого боку, що залежність країни від імпорту продовольства робить її вразливою до впливу країн постачальників і ситуації на світовому ринку продовольства. Тому відбір інструментів регулювання зовнішньої пропозиції продовольчих товарів має здійснюватися після попередньої оцінки їх можливого впливу на стан продовольчої безпеки країни.

Слід також звернути увагу на те, що оскільки на Уругвайському раунді (2008 р.) країни відмовилися від використання нетарифних регуляторів імпорту (квотування, ліцензування тощо) відносно продовольчих товарів, конвертував їх в тарифи, єдиним дозволеним до застосування на продовольчому ринку (у звичайних умовах) кількісним інструментом є на сьогодні тарифна квота. Тарифна квота, яка займає проміжне положення між тарифом і квотою, є дуже зручним інструментом, не тільки з погляду легальності в рамках СОТ і кількісної дії. Цей інструмент може служити ефективним засобом для захисту особливо чутливих ринків. Як показує світовий досвід, застосування тарифного квотування дозволяє забезпечити потреби промисловості і населення в імпортному продовольстві і, в той же час, захистити вітчизняних сільгоспвиробників.

Регулювання зовнішньої пропозиції передбачає:

митне регулювання імпорту;

тарифне квотування ввезення продовольчих товарів;

технічну і санітарну стандартизацію, вимоги до пакування та маркування продовольчих товарів;

запровадження системи моніторингу впливу зовнішнього ринку сільськогосподарських товарів на стан продовольчої безпеки країни.

Підсумовуючи, наголосимо, що ефективність державного регулювання виробництва і споживання продовольчих товарів в умовах глобалізації визначається оптимальним поєднання внутрішнього виробництва і експортно-імпортної політики. При цьому критерії оптимальності такого поєднання можуть варіюватися залежно від ситуації в країні. Крім того, при формуванні механізму регулювання слід пам’ятати про багатофункціональну роль агропродовольчої сфери, значення якої є значним не тільки в питанні забезпечення населення харчовими продуктами і підтримці продовольчої безпеки, але і в вирішенні ряду інших, не менш серйозних проблем: зайнятості, соціального і економічного розвитку, збереження земель і природних ресурсів тощо.


І. О. Іртищева

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України


Вплив ^ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ на формування ринку продовольСТВА


Інтеграційні процеси нині охопили всі сфери життя суспільства та всі галузі економіки країни. І, безперечно, не могли не відобразитися на стані вітчизняного ринку продовольства. Україна, входячи у міжнародний розділ праці, інтегруючись у європейську економічну систему, має прийняти існуючі там „правила гри” і адекватно відреагувати з ціллю захисту національних економічних інтересів, у першу чергу це стосується продовольчого аспекту, адже тепер всі позитивні та негативні наслідки глобалізації, виклики та загрози виходять зі стадії теоретичного осмисленні і стають реаліями сьогодення.

Сьогодні вважається, що для зростання міжнародної конку­рентоспроможності всіх секторів економіки України слід спиратися на інноваційний розвиток. Втім, якщо розглядати проблематику продовольчого забезпечення, це є не єдиним, а іноді й не головним значущим питанням розвитку.

По-перше, для підвищення конкурентоспроможності харчової продукції першочергове значення має її якість. Сьогодні саме якість продукції може визначити прихильність споживачів до неї. При виробництві продовольчих товарів важливий екологічний аспект. Він відіграє визначну роль у формуванні якісних характеристик рослинницької, тваринницької продукції та відбивається на якості вод.

По-друге, інновації, які сьогодні поширюються у харчовій промисловості, не завжди є доречними та позитивно сприймаються споживачем. Мова йде про все більше використання харчових добавок, емульгаторів, барвників, консервантів та інших здобутків сучасної глоаблізованої науки, а головне про використання генетично модернізованих організмів при виробництві продовольчої продукції. Проти таких нововведень сьогодні йде активна суспільна кампанія, відмова від використання неприродних домішок стає візитною карткою деяких підприємств, і споживач, який піклується про своє здоров’я все більш схиляється до продовольчої продукції виробленої за традиційними технологіями.

Забезпечення безпеки харчових продуктів є одним з основних елементів благополуччя населення країни. В цьому процесі бере участь широке коло суб'єктів, включаючи виробників сировини, переробні та пакувальні підприємства, торговців, офіційні служби контролю безпечності харчових продуктів та споживачів. При цьому, офіційні служби контролю відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки харчових продуктів та здійснюють суттєвий вплив на організацію роботи інших суб'єктів.

Зарубіжний досвід висвітлює, що важливим аспектом є підвищення культури харчування та інформованості як споживачів, так і виробників. Особливо це питання є вкрай актуальним в сучасних умовах продовольчої кризи, коли в європейських країнах спостерігається підвищення цін, дифіцит продуктів. Даний аспект відіграватиме важливу роль і у майбутньому. В Німеччині в 2009 р. Були відкриті сайти, де в онлайн режимі споживачі та виробники отримують необхідну інформацію. На веб-сайті Федерального Міністерства Захисту Прав Споживачів, Продуктів Харчування та Сільського Господарства розміщена велика кількість інформації щодо прав споживачів. Дана інформація розміщена під егідою Федерального інституту оцінки ризиків. Цей інститут працює за фінансової підтримки міністерства із правом публікування результатів своїх незалежних досліджень та інформації для кожного споживача. Аналогічні сайти є і в Британії.

Нажаль, в Україні цей досвід не впроваджується. Однак враховуючи його важливість та дієвість виникає потреба його використання. З метою вивчення громадської думки щодо ефективності контролю за якістю та безпечністю продуктів харчування нами проведено інтернет-опитування. Результати якого показали, що більшість респондентів (89,5%) вважають, що контроль за якістю безпеки продукції зараз є нижчим, ніж 20 років тому. За нашою ініціативою та безпосередньою участю було створено веб-сайт agroin.org, на якому висвітлюються інноваційні процеси в агропродовольчій сфері. Належна увага приділяється інформування про якість продовольчої продукції. В Україні державними джерелами не піднімається питання щодо, наприклад, веб-сайту для споживачів.

Основними позиціями щодо формування ринку продовольства в умовах інтеграційних процесів є наступні:

1. Орієнтація на споживача.

2. Забезпечення доступності продовольства за ціною для всіх верств населення.

3. Поширення використання „нішової” спеціалізації виробництв, що може забезпечити країну високоякісними продуктами харчування та ефективний експорт.


Хлобистов Є.В.

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України


^ ПОВІЛЬНЕ НАБЛИЖЕННЯ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ


Цілі розвитку тисячоліття визначили (згідно настанов ООН для України) наступні основні завдання та індикатори ефективності державної політики щодо сталого розвитку в сфері навколишнього середовища та безпеки життєдіяльності людини.

Завдання 1. Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання до 90% населення України та збільшити на 12% частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання у сільській місцевості.

Завдання 2. Стабілізувати до 2015 року забруднення атмосферного повітря та водойм. Для стаціонарних джерел забруднення – на рівні 4,6 млн.т/рік, для пересувних – 2,7 млн.т./рік. Стабілізувати на рівні 3,2 млн.т./рік обсяг скидів забруднюючих речовин у водойми.

Завдання 3. Збільшити до 2015 року площу природоохоронних територій та підвищити лісистість території України. Розширити мережу біосферних заповідників до 2% від загальної території України і до 7,0% – загальну площу природоохоронних територій. Розширити лісистість території України до 16,1%.

Відповідно до завдань, ми спостерігали наступну динаміку зміни відповідних показників.

За період 2001–2008 рр. спостерігається тенденція до збільшення обсягів шкідливих викидів в атмосферне повітря як від стаціонарних джерел забруднення – на 0,47 млн. т, або на 11,6% (за винятком 2008 року, коли обсяг шкідливих викидів від стаціонарних джерел у порівнянні з попереднім роком дещо знизився і склав 93,9% від 2007 року), так і від пересувних джерел забруднення – на 0,69 млн. т, або на 34,7%, в основному за рахунок збільшення використання автотранспортних засобів індивідуальних власників. У 2008 р. спостерігається найнижчий обсяг скидів забруднених стічних вод за весь період 2001–2008 рр. – 2728 млн. м3 на рік, що становить 90,7% від рівня обсягів скидів у 2001 р. і 70,8% від рівня обсягів скидів у 2007 р., відповідно. Проте, за період 2002–2006 рр. спостерігалася тенденція до збільшення скидів: з 2920 млн. м3 у 2002 р. до 3891 млн. м3 у 2006 р. – на 971 млн. м3 (на 33,3%), в основному за рахунок деякого пожвавлення економіки за цей період.

Лісистість території за період 2001–2008 рр. не змінювалася і складає 15,6%. Площа заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків за період 2001-2008 рр. має тенденцію до збільшення: з 1,6% у 2001 р. до 1,9% у 2008 р. (на 0,3 пункти). Площа територій та об’єктів природно-заповідного фонду за період 2001–2008 рр. має тенденцію до збільшення: з 4,2% у 2001 р. до 5,04% у 2008 р. (на 0,84 пункти).

Сталий розвиток визначено ООН як основний напрям розвитку цивілізації на ХХI століття. Україна започатковує процес змін, що забезпечить перехід до сталого розвитку держави. Цей процес спирається на: добробут і безпеку людини, її прагнення жити у гармонії з природою, на основні ідеї і принципи, закріплені у Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку від 14 червня 1992 року.

Розвиток продуктивних сил України, зокрема виробництва та систем забезпечення життєдіяльності населення потребують все більшої суспільної уваги. Особливу актуальність ці проблеми набули за умов фінансово-економічної кризи, що у 2008–2009 роках спіткала Україну. Тому завдання вдосконалення державної політики в сфері сталого розвитку довкілля залишаються на часі за будь-яких політичних та соціально-економічних умов.

Екологічна ситуація в країні залишається напруженою. Ознаками напруги є: збільшення деградації земель, зменшення родючості, підвищення забруднення атмосферного повітря, стан водних ресурсів, що становить загрозу для здоров’я населення, та якість питного водопостачання. Викликають суспільне занепокоєння проблеми поводження з відходами, особливо побутовими у великих населених пунктах. Крім того, незадовільними темпами розширюється заповідна мережа, зокрема, особливо загрозлива ситуація склалася з реальним додержанням природно-заповідного режиму та функціонального використання природоохоронних територій. Все це викликає занепокоєння щодо досягненням суспільного прогресу із забезпечення сталого розвитку довкілля, та вимагає коректування основних завдань та індикаторів на період до 2015 року.

Треба зазначити, що вибір показників прогресу щодо державної політики з охорони навколишнього середовища мотивований наступними міркуваннями:

Більшість населення України, в цілому, має достатній рівень доступу до води централізованого водопостачання, яка, на загал, має відповідати національним стандартам якості. Але у забезпечення населення питною водою існують суттєві нерівності між міським і сільським населенням. Ці нерівності полягають у різному забезпеченні водою централізованого водопостачання, яка регулярно проходить оцінку якості. Так, міське населення України вже сьогодні забезпечено водою централізованого водопостачання на 88%, а населення великих міст – майже на 100%, в той же час сільське населення має незадовільний рівень водозабезпечення (менше за 29%). Користування водою з місцевих джерел водопостачання не проходить регулярної оцінки санітарно-гігієнічної якості, тому переважно, якість води є не невизначеною. Друге завдання пов’язане з потраплянням забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Це один з найпоширеніших показників ефективності природоохоронної політики України та просування до досягнення цілей сталого розвитку тисячоліття. Він визначається обсягами потрапляння забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. Основну небезпеку для переважної більшості населення України становлять пересувні джерела забруднення, бо їх кількість постійно збільшується та можливості регулювання викидів забруднень є обмеженими. Так, для України притаманно внаслідок економічної кризи скорочення обсягів забруднень від стаціонарних джерел (важка промисловість, яка скорочує обсяг виробництва, внаслідок скорочення ринків збуту, є односним джерелом емісії забруднень), та збільшення забруднень від пересувних джерел. Це пов’язано з пожвавленням ринку бувших у користування автомобілів, та скороченням темпів оновлення автомобільного парку. Отже, на вулиці населених пунктів України все більше потрапляє застарілих автомобілів, які відносно інтенсивніше забруднюють атмосферне повітря.

Друга частина цього завдання пов’язана зі скидами забруднюючих речовин у водойми. Це один з найголовніших показників, який характеризує вплив людської діяльності навколишнє середовище, і, зокрема, на якість водних ресурсів, що використовуються для побутових потреб. Так, є пряма і безпосередня залежність між витратами на очистку води для цілей централізованого водопостачання, і якістю води. Ця якість, вочевидь, формується рівнем безпечності скидів забруднень у водойми.

Третє завдання розглядається з двох частин. Перша пов’язана з оцінкою прогресу у розширенні природоохоронних територій, з окремим виділенням біосферних заповідників, де найретельніше дотримується режим охорони природи. Друга частина пов’язана зі збільшенням лісистості території, як показника підтримки глобального балансу біосфери.

Таким чином, ми можемо сформулювати наступні критерії успіху державної політики в сфері екологічної безпеки згідно Цілей розвитку тисячоліття ООН:

утримання до 2015 року показників обсягів шкідливих речовин, що потрапляють в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення на рівні 4,5 млн. т, від пересувних – на рівні 2,7 млн. т;

збільшення до 2015 року площі природо-заповідних об’єктів до 7% території України;

збільшення залісення території України до 2015 року до 16,1%.

Залишається дискусійним головне питання – чи наближаємось ми до розуміння та забезпечення сталого розвитку в сфері екологічної безпеки на основі міжнародних завдань та індикаторів? На жаль, думаю, ні. Тому що ці позиції лише фрагментарно окреслюють наболіли проблеми і не відповідають на головне питання – «ефективність та відповідальність». Чому ефективна політика не може буди відповідальною? Може. А чому нам бракує цих якостей? Тому, що на кожний рівень прийняття рішень головний вплив здійснює політична нестабільність та кволість структурних та адміністративних реформ, та й певне розчарування суспільства у ефективності всіх гілок державної влади щодо охорони навколишнього середовища та безпеки життєдіяльності населення.


В. Г. Потапенко

Верховна Рада України


^ СТАЛИЙ РОЗВИТОК В УМОВАХ КРИЗИ:

РЕГУЛЯТОРНИЙ МЕХАНІЗМ РЕФОРМИ СІЛЬСКОГО ГОСПОДАРСТВА І ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

В ПРОГРАМІ РЕФОРМ


Забезпечення сталого розвитку, навіть в умовах кризи, є обов’язком для керівництва країни. На думку М. Я. Азарова, економічна наука повинна запропонувати теоретичні та прикладні розробки, що безпосередньо пов'язані з формуванням оптимальної з точки зору забезпечення прискореного сталого економічного зростання моделі фінансової політики, модернізації бюджетної та фінансової системи загалом, створення ефективної системи управління державними фінансами [1, с. 9].

Команда нового Президента України 2 червня 2010 року представила Програму економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Автори програми бачать «…єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі і всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності еконо­міки» [2, c. 3]. Аналіз, що основним принципом реформування економіки є збільшення конкурентоспроможність приватного бізнесу завдяки зменшення податкового тиску та середньостроковому плануванню. Саме бізнес – платники податків, і стають запорукою наповнення бюджету для вирішення соціальних проблем.

Планується «спрямування надпланових доходів і доходів від приватизації до Фонду майбутніх поколінь для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і соціальних реформ» [2, c. 5], що свідчить про розуміння необхідності відповідності сучасної економіки принципам сталого розвитку держави.

Поліпшення управління державними фінансами має здійсню­ватися на основі запровадження середньострокового планування, використання програмно-цільового методу бюджетування бюджетів всіх рівнів та приведення внутрішнього аудиту до стандартів ЄС. Зокрема запропоновано проект Закону України «Про державне прогнозування і стратегічне планування» [2, c. 6].

Взагалі планується перенести податкове навантаження з мобільних факторів виробництва на – праці й капіталу – на споживання, ресурсні і екологічні платежі шляхом поетапного підвищення ставок акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби, а також запровадити екологічний податок [2, с. 10].

Реформування в галузі сільського господарства та виробництва продовольства передбачає:

відмова держави від адміністративного втручання у ціноутворення на сільськогосподарську продукцію;

створення прозорого ринку землі;

гармонізація стандартів сільгосппродукції з СОТ;

зняття обмежень експорту сільгосппродукції;

використання технічного регулювання СОТ, як механізму захисту від імпортної низькоякісної сільгосппродукції [2, c. 74].

Радикальні трансформації, що відбуваються в економіці України зумовлюють необхідність максимального використання всіх резервів підвищення ефективності розвитку харчової промисловості. Нові економічні умови, що полягають в формуванні і становленні ринкової системи господарювання, наданні господарської самостійності підприємствам і регіонам, призводять до усвідомлення об’єктивної необхідності подолання галузевого, відомчого підходу до розвитку харчової індустрії, зумовлюють необхідність більш глибокої уваги і врахування економічних можливостей і інтересів розвитку харчової промисловості в окремих регіонах України [3, 48].

Введення в дію регуляторних механізмів передбачених Програмою економічних реформ на 2010–2014 рр. зокрема:

вільний ринок землі та податок на нерухомість;

підвищення акцизів;

перекладення податкового тягаря з виробника (праці та капіталу) на споживача;

введення середнєтермінового планування:

призведе до суттєвих змін ландшафту сучасного українського бізнесу, зокрема в сфері сільського господарства та виробництва і споживання продовольства.

Література

Азаров М. Я. Формування бюджетної політики економічного зростання / М. Я. Азаров // Фінанси України. – № 9. – 2006. – С. 9.

Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма реформ на 2010–2014 рр. Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua.

Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку / [Дейнеко Л. В. , Коваленко А. О., Коренюк П. І. та ін.]; за ред. Б. М. Данилишина. – К. : Наукова думка, 2007. – 276 с.



Ю. В. Ширко

Всеукраїнський державний науково-виробничий

центр стандартизації, метрології, сертифікації

та захисту прав споживачів


^ ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ В УКРАЇНІ


Повідомлення про отруєння харчовими продуктами в засобах масової інформації стали буденним явищем. Таку ж проблему мали і інші європейські країни біля двох десятиліть тому. Провівши відповідні реформи європейці контроль харчових продуктів суттєво удосконалили. Настав час зробити досконалішим контроль за тим , що споживають і Українці.

В Україні офіційний контроль продуктів харчування здійснюється трьома органами державної влади – Міністерством охорони здоров’я (державна санітарна служба), Державним комітетом ветеринарної медицини та Держспоживстандартом, які повинні забезпечувати безпечність та якість харчових продуктів та кормів і захист прав споживачів. Оцінку безпечності та якості харчових продуктів мають право проводити випробувальні лабораторії (ВЛ), акредитовані Національним агентством з акредитації України на відповідність нормативним документам. Найбільшу базу мають Держспоживстандарт та Держкомвет­медицини (акредитовано по 22 ВЛ). МОЗ акредитовано в установленому порядку 5 ВЛ.

Зі вступом України до СОТ, питання встановлення показників безпечності харчових продуктів, які регламентуються країнами-членами СОТ, постає особливо гостро. Але, при визначенні показників безпечності харчових продуктів МОЗ до сих пір користується Медико-біологічними вимогами і санітарними нормами якості продовольчої сировини та харчових продуктів (далі – МБВ), затвердженими ще у 1989 році, які вже давно не відповідають сучасним вимогам, оскільки значна кількість зазначених у них забруднювачів харчових продуктів (в першу чергу пестицидів, гормональних препаратів, антибіотиків, мікотоксинів тощо) не використовуються вже більше 25 років. Цим документом пронормовані тільки три гормональні препарати, які вже давно не використовуються виробниками продовольчої сировини, в той час як в країнах ЄС нормуються більше 20 залишків гормональних препаратів.

Практично не проводиться робота із впровадження міжнародних стандартів Кодекс Аліментаріус, які встановлюють вимоги до показників якості та безпечності харчових продуктів і призначені для захисту здоров’я споживачів і забезпечення добросовісної торгівлі, що негативно впливає на конкурентну спроможність вітчизняного виробника, як на внутрішньому так і зовнішньому ринках.

На сьогоднішній день не нормуються і через це не здійснюється контроль в продовольчій сировині та харчових продуктах особливо небезпечних забруднювачів, таких як діоксини, бенз(а)пірен, транс-ізомери ненасичених жирних кислот та ін. Не встановлені гранично допустимі рівні вмісту транс-ізомерів ненасичених жирних кислот у харчових продуктах.

В результаті на територію України ввозяться та використовуються у виробництві харчових продуктів гідрогенізовані рослинні жири та їх суміші з вмістом транс-ізомерів ненасичених жирних кислот до 60%, тоді як в Російській Федерації введено обмеження на їх вміст на рівні не більше 8%, в Данії – 2%, в інших країнах ЄС, Ізраїлі - на рівні не більше 5%. В Україні встановлений цей показник тільки для спредів – не більше 8%. Але ж транс-ізомери ненасичених жирних кислот містяться і в інших харчових продуктах (морозиво, цукерки, печиво, вафлі, плавлені сирки, чіпси, сухарики та ін.), більшість з яких споживаються у великій кількості дітьми та молоддю. Про небезпечний вплив транс-ізомерів ненасичених жирних кислот на здоров’я висловлювались і українські фахівці, які припускають розвиток онкологічних захворювань та серцево-судинних захворювань через споживання продуктів, які містять надмірну кількість транс-ізомерів ненасичених жирних кислот.

На наш погляд хибна політика МОЗ і щодо дозволів на використання харчових добавок. Замість ведення послідовних дій на недопущення неякісної та небезпечної продукції в Україну видаються дозволи на використання під час виробництва широкого спектру харчових продуктів харчових добавок, до складу яких входить карбоксиметилцелюлози натрієвая сіль (Е466), яка є основним компонентом для виробництва клею шпалерного. В поєднанні з соєвим білком Е 466 імітує м’ясо.

В Україні відсутні єдині державні санітарні норми, що регламентують вимоги до вмісту важких металів, гормональних препаратів, антибіотиків та інших небезпечних речовини в сировині, що застосовується для виробництва дитячого харчування. А чинні МБВ не враховують тих нових антибіотиків, гормональних та ветеринарних препаратів, що використовуються у виробництві сировини для дитячого харчування за новими технологіями. Досі нема методик контролю гормональних препаратів в сировині. А це значить, що проконтролювати чи використовується для виробництва дитячого харчування сировина з вмістом гормональних препаратів неможливо.

Залишається проблема з контролем та розповсюдженням в Україні продукції, яка містить генетично модифіковані організми (ГМО). В порушення Закону в Україні вводяться в обіг харчові продукти, до їх державної реєстрації, які містять ГМО або вироблені з ГМО, що забороняється. Незважаючи на той факт, що Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» діє майже 2 роки до цих пір не ведеться реєстр ГМО джерел харчови