Реферат: Міні-підручник для учнів 10 класу

Міні-підручник для учнів 10 класу Укладач Чиркова Л. В. Донецьк
Шановні друзі!


Міні-підручник «Перлина її творчого доробку» покликаний допомогти вам глибше і краще опанувати матеріал з теми «Життя і творчість Л.Українки». для того. Щоб отримати ґрунтовні знання, потрібно читати не лише текст твору, а й використовувати допоміжний матеріал.

У підручнику подано теоретичні статті та практичні завдання для актуалізації знань, для допомоги краще зрозуміти тему.

До рубрики «Перевір себе» входять практичні завдання різних рівнів складності для формування вмінь і навичок застосовувати набуті знання.

У рубриці «Два світи драми «Лісова пісня»» наведені додаткові завдання підвищеного рівня складності, що допоможе готуватися до участі в учнівських олімпіадах.

Рубрика «Для допитливих» містить цікаві факти, що стосуються теми.

Чимала кількість ілюстрацій та фотографій сприяє правильному формуванню уявлень про життя та творчість Л. Українки.

Щиро бажаю вам успіхів.


Чиркова Л. В.
Біографія Походження
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, Колодяжному.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із І. Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона, на щастя, переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитинство
На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко.

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському.

Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) вчилися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.

«

Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5]

 »

Літом того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.

«

…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір’я, звичаї, купальські, жнив’яні і т. д. Леся добре пам’ятала і часто згадувала…[6]

 »

У 6 років Леся почала вчитися вишивати.

«

Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7]

 »

Сердечна дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом. За нерозлучність в сім'ї їх називали спільним ім'ям «Мишолосіє», пізніше Ларису перезвали в сім'ї на Лесю

Деякий час Лариса навчалася в школі Олександра Мурашка в Києві. З цього періоду залишилась одна картина намальована олійними фарбами. Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати.

Вона знала багато європейських мов, включаючи і слов'янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий рівень інтелектуальний. Олена Петрівна виховувала її як сильну людину, яка не мала права до надмірного виявлення своїх почуттів. Слід цієї «paidei» можна знайти в кожному творі «поодинокого мужчини». Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.).

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. Основний зарис соціально-політичний світогляду Л. Косач сформувався після цілорічного (1894—95) її перебування у М. Драгоманова в Софії і трагічної подією, якою була для неї смерть вуйка.

Декілька слів треба сказати про стосунки між Ларисою Петрівною та Ольгою Юліанівною. Їхня приязнь, з різними відтінками еросу (збереглися лишень листи Л. Косач) змінює візерунок «Дочки Прометея» і допомагає в розумінні її «Блакитної троянди» (1896). Історію кохання цієї незбагненної людини, яку часто утожсамлюється з фотографією з 1896 року, часто розпочинають із Сергія Мержинського, замість розповіді про її класичне розуміння «релігії любові» (О. Забужко).
^ Останні роки життя
На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва[8]. А вкінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті[9][10].

7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і оселились на вулиці Великій Підвальній (тепер вул. Ярославів вал), 32, кв. 11 у Києві[11]. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді[12].

У цей час багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 було завершено драматичку поему «Айша та Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою розпочала ще у 1903. 12 травня надіслала до альманаху «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах». Видання признавалось для допомоги політичним засланцям[13] У вересні було написано поезію «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла»[14].

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами.

Померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам'ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич; встановлений у 1939 році)[15].


Творчість ^ Поетична творчість
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни Косач (в одруженні Тесленко-Приходько), засланої за участь у революційному русі. який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1885 у Львові вийшла збірка її перекладів з Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом).

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.

В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв'язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець)на вибір її мотивів.

А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини і служіння їй. Зрада на будь-якій площині утотожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами» — це містичні дифірамби на честь божественної коханки.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини в світі зневолених(«Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).
Драматургія
У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна Троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства. Філософський дискурс драми, нав'язуючи до творчості Гаутпмана, представляє не тільки божевілля як форму свободи, але і певну тугу за тілом.

Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам.Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі рядки: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і раб-єврей з поеми «В дому роботи — в країні неволі» - це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.

У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця це не служба народові і його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок - неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в даній драмі набувають особливого загострення. У драмі «Руфін і Прісцілла» світлий образ християнки протиставлено грубій силі імператорського Риму. Драматична поема «Бояриня» в новому ракурсі представляє тему волі. Виходячи поза схему мотиву «українського рісорджіменту», представлену в інтерпретації Д. Донцова, можна прочитати постать Оксани як образ людини, яка не відкрила чим є справжня свобода в її антично-християнській іпостасі.

Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої драми. Античний фон подій експлікує провідні питання філософії. Контраст між діонізійським і аполінським началами підкреслює постать співця Антея. Розуміючи чим є мистецтво і його роль в історії, він обирає смерть, яка переносить його в безсмертя.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава Донни Анни континує класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон-Жуана. «Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб'язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.
^ Прозова творчість
Окреме місце в літературній спадщині Лесі Українки має мистецька проза. Перші оповідання із сільського життя («Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи») змістом і мовою пов'язані з народними піснями. У жанрі казки написані «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик». Гострим драматизмом відзначаються повісті «Жаль» і «Приязнь». Залишилася не закінченою передсмертна повість Українки «Екбаль Ганем», в якій вона хотіла змалювати психологію арабської жінки.
^ Значення творчості
Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гексаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. На переломі 19 — 20 ст., використовуючи мандрівні сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.

Її твори видавалися багато разів. Науково об'єктивнішими є видання «Книгоспілки» (у 7 тт. 1923 — 25 і в 12 тт. 1927 — 30) з фаховими передмовами М. Зерова, Б. Якубського, М. Драй-Хмари, П. Руліна, Є. Ненадкевича, О. Білецького й інших. Усі пізніші видання мають умисні цензурні пропуски: у 5 тт. (1951 — 56), у 10 тт. (1963 — 65) і в 12 тт. (1975 — 79). Цінне багатим біографічним і епістолярним матеріалом видання О. Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк, 1970).
^ Леся Українка і кінематограф
Їй присвячено художній фільм М.Мащенка «Іду до тебе» (1972) за сценарієм І.Драча, науково-популярні картини «Леся Українка» (1957), «Леся Українка» (1969), документальну стрічку «Леся Українка» (1971). Найвідоміші екранізації її творів — «Лісова пісня» (1961) В.Івченка та «Лісова пісня. Мавка» (1980) Ю.Іллєнка, «Спокуса Дон Жуана» (1985) В.Левіна, телевізійна вистава «Оргія» (1991).
^ Театральні постанови за творами Лесі Українки
Композитор М.А.Скорульський у 1936 році написав балет "Лісова пісня" за однойменною драмою-феєрією Лесі Українки. Прем'єра балету відбулася у 1946 році в Київському театрі опери та балету УРСР імені Тараса Шевченка. З 1958 року балет "Лісова пісня" йде у постановці балетмейстера В.Вронського[16]. Харківським театром "P.S." було випущено виставу «Монологи. Вечір Слова», поетична вистава за поезіями Лесі Українки (режисер: С. В. Пасічник). Харківським театром імені Тараса Шевченка було випущено виставу «Адвокат Мартіан» (режисер: С. В. Пасічник).
Переклади
(рос.) Леся Украинка. Собрание сочинений в 3-х тт. М. 1950. (Рецензія П. О. в Літ.-Наук. Збірнику УВАН, кн. 1. Нью-Йорк 1952)

(англ.) Spirit of Flame. A Collection of the Works of Lesya Ukrainka. Translated by Percival Cundy. Foreword by Clarence A. Manning. Нью-Йорк 1950.
^ Вшанування пам'яті Музеї і пам'ятники


Пам'ятник Лесі Українці в Телаві



Пам'ятна монета, присвячена 125-річчю з дня народження

Музей Лесі Українки у Києві

Музей Лесі Українки у Колодяжному

Музей Лесі Українки у Новограді-Волинському

Музей Лесі Українки у Сурамі

Музей родини Косачів

Музей Лесі Українки у Ялті

21 жовтня 2010 року Верховна Рада України постановила у лютому 2011 року урочисто відзначити на державному рівні 140-річчя з дня народження Лесі Українки[17].
^ Використання образу Лесі Українки


Банкнота 2001 року номіналом 200 гривень



Банкнота 2007 року номіналом 200 гривень



Марка СРСР



Марка України
^ Премія імені Лесі Українки
Постановою Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1970 р. N 372 «Про відзначення 100-річчя з дня народження Лесі Українки»[18] була заснована літературна премія імені Лесі Українки за кращий твір для дітей. Премія присуджувалася щорічно починаючи з 1972 року «за глибокоідейні та високохудожні твори для дітей, які сприяють комуністичному вихованню підростаючого покоління і здобули широке громадське визнання».

2004 року встановлена «Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка «присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання»[19].
^ Площі, вулиці, театри, виші, установи, підприємства
Іменем Лесі Українки названі бульвар, площа, театр, центральна публічна бібліотека для дорослих в Києві.

Ім'я Лесі Українки носять вулиця, парк, університет і музей археології у Луцьку, а також велика кількість площ, вулиць, театрів, вишів, установ та підприємств в Україні, зокрема Центральна міська бібліотека імені Лесі Українки міста Львова.

Її життя і творчість вивчає Науково-дослідний інститут Лесі Українки.

^ Леся Українка


1878..1879 роки



З братом Михайлом, 1880..1881 рр.



1886 р.



1887 р.



1888 р.



1888 р.



З Маргаритою Комаровою, 1889 р.



З братом Михайлом, поч. 1890-х років



З братом Михайлом і Маргаритою Комаровою, поч. 1890-х років



З Аріадною Драгомановою, 1895 р.



З Оксаною Старицької та сестрою Ольгою, 1896 р.



З сестрою Ольгою, 1896 р.



1896 р.



1897 р.



1897 р.



З матір’ю, 1897..1898 рр.



З родичами, 1898 р.



І.Труш. Портрет Лесі Українки. 1900 р.



1901 р.



З Ольгою Кобилянською, 1901 р.



1902 р.



З українськими письменниками, 1903 р.



Ф.Красицький. Портрет Лесі Українки. 1904 р.



З друзями, 1904..1905 рр.



З родичами, 1905 р.



З тіткою Олександрою, 1906 р.



1913 р.



Фальсифікат [1912 р.]









^ Пам’ятні місця
Фотографії пам’ятних місць Лесі Українки розміщено у відповідності до хронології її перебування в тих чи інших місцях.



Будинок в Новограді-Волинському (1871 – 1873 рр.)



Садиба в Колодяжному (1882 – 1896 рр.)



Будинок в Києві (Стрілецька, 15) (1893 – 1894 рр.)



Будинок в Києві (Саксаганського, 97) (1899 – 1910 рр.)



Будинок у Києві (Рогнідинська, 1/13) (1896 – 1901 рр.)



Будинок Київського художньо-промислового і наукового музею (1900 р.)



Будинок готелю «Центральний» у Львові (1901 р.)



Набережна Генуї (1901 – 1903 рр.)



Сан-Ремо (1901 – 1903 рр.)



Будинок у Львові (Винниченка, 26) (1901 – 1903 рр.)



Будинок у Львові (Винниченка, 24) (1901 – 1903 рр.)



Будинок у Києві (Ярославів Вал, 32) (1907 р.)



Дача Соколової в Балаклаві (1907 р.)



Будинок в Києві (Володимирська, 42) (1913 р.)




^ Методичний прийом «мікрофон».

- Що вам відомо про Лесю Українку, її життєвий шлях, творчу спадщину?

Відповідайте одним реченням, коротко, не повторюйте інформацію. (Учні передають «мікрофон» один одному, «малюють»у зошитах асоціативний кущ).



















Перший вірш.

Надія [Луцьк, 1880]

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.


^ Складіть хронологічну таблицю життя та творчості Л. Українки

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________


^ Літературний аналіз твору «Надія»

Тема______________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ідея____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Літературний рід та жанр _______________________________________________________

Ліричний герой твору __________________________________________________________

Літературні тропи твору

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Віршований розмір твору

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Мої враження від твору

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________










Леся Українка і Сергій Мержинський

Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.

Кохання з ароматом троянд

«Твої листи завжди пахнуть трояндами, що в’януть, ти, моя бідна, пожухла Квітко! Легкий, тонкий аромат – ніби нагадування про якусь любу, мрію минулого. І ніщо тепер так не ранить моє серце, як ці пахощі; тонко, легко та невідступно, невгамовно нагадують вони мені про те, про що віщим голосом говорить моє серце і чому вірити я не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, чи можливо, щоб я жила тепер, коли я знаю вже інше життя?» 

Ця історія догорала понад сто років тому в Мінську. Була весна. Він помирав у неї на руках, а вона мабуть, тільки тоді усвідомлювала, що їй дано помирати (не жити!) поруч з ним. Інакше й не народилися, мабуть, її прекрасні вірші…

Леся Українка і Сергій Мержинський познайомилися у 1897 році в Криму. Він служив у Державному контролі Лівабо-Роменської залізниці, служба його пригнічувала, його серце прагнуло чогось зовсім іншого, він жив у світі своїх ідей. «Друг моїх ідей» – називала вона його, кажучи завжди «дружба», а не «кохання» про ці стосунки. Згодом він гостював у її сім’ї, і там відбулося її освідчення – у відповідь його «Ні». Але… абсолютно нічого не змінюється у їхніх стосунках, кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей… Сергій Мержинський турботливо і по-діловому ставиться до всього, що написано і сказано Лесею – в Мінську він клопочеться про постановку її драми «Блакитна троянда», знайомить Лесю з цвітом тодішньої мінської інтелігенції, допомагає опублікувати в журналі «Жизнь» кілька публіцистичних і літературознавчих статей тощо. Про те, що відбувається між ними у ці два роки вона говорить у віршах. Цикл віршів, написаних поруч із Мержинським, про Мержинського, тривалий час зберігався в рукописному архіві поетеси і побачив світ лише в другій половині минулого століття – за свого життя Леся не хотіла виносити ці рядки на суд публіки. Справжню суть і глибину своїх почуттів вона вихлюпнула на папір у ніч на 18 лютого 1901 року, написавши біля ліжка вмираючого Сергія Мержинського поему «Одержима». 

А що ми знаємо про долю цього чоловіка? Дитинство Сергія Мержинського пройшло в бабусі у Києві (рано померла мати). Згодом – Київський університет, входження в перші осередки соціал-демократів, потім свою революційну діяльність він переніс у Мінськ. В 1901 році він помирав від невиліковного на той час туберкульозу (а хвороба у них була одна на двох). 

В Мінськ до Лесі в ту останню, прощальну ніч приїхали її родичі, без неї в Україні відзначили спочатку 25-річчя літературної діяльності її матері, поетеси Олени Пчілки, згодом Лесине власне 30-річчя. Вона мовчки перебувала поряд з Мержинським: «Ми навіть нечасто з ним розмовляємо, він лише просить, щоб його не залишали самого, але, звісно, про це просити не треба…» 

Умираючи в Лесі на руках, Сергій шепоче своє останнє прохання: попіклуватися про долю жінки, яку він кохав. Леся чекала слова освідчення, а вони були адресовані іншій…



Назвіть твори Л. Українки про кохання.






Обкладинка першого видання 1914 р.





Рукопис «Лісова пісня» . 1911 р.


„^ Лісова пісня” – добре знаний, улюблений читачами драматичний твір Лесі Українки. На час його написання вже була поставлена на сцені психологічна драма „Блакитна троянда”, створені такі шедеври, як „Кассандра”, „ В катакомбах”, „Камінний господар”. Це ті твори, які дають право поставити ім’я Лесі Українки в один ряд з найвидатнішими драматургами світу.

І раптом – „Лісова пісня”, драма-казка, драма-феєрія, як сама визначила жанр твору Леся Українка.

Запис визначення у зошити.

Драма-феєрія – п’єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.

Написала свій твір Леся в 1911 році, перебуваючи у Грузії, за два роки до смерті, під впливом розлуки з рідним краєм. Прогресуюча хвороба на той час забирала останні сили, а натхнення не давало спокою, кликало до творчості. Це була творчість на межі життя і смерті. Тому не дивно, що п’єсу було написано в небачено короткі строки – за дванадцять днів. „Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала „Лісову пісню і все, що писала останнього часу,” - розповідала письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію.

Образи драми поселилися в душі Лесі Українки ще в дитинстві. Вони прийшли до неї з волинських лісів, поліських озер та боліт, з легенд та міфів, яких наслухалася від волинян.

Косачі часто їздили у Скулин, в урочище Нечемне , що на Волині до дядька Лева на прізвище Бас. Він і став прототипом одного з героїв твору.

Спогади Ольги Косач–Кривинюк, сестри Лесі Українки про відвідини цих місць найяскравіше розкривають джерела драми-феєрії „Лісова пісня”.

„У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера . Дядько Лев не палив у хаті, а клав огнище надворі. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку „силу” лісову, водяну, польову та про звичаї і відносини між собою і людьми.

Коли перечитую „Лісову пісню або дивлюся на неї на сцені, зараз мені в уяві стає Нечемне з його краєвидом, з тими людьми, що були там з нами...

У Лесиній „Лісовій пісні нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, - все то мої давні поліські знайомі...”

Чому ж Леся так довго не торкалася цієї, такої близької її серцю теми? Чому приступила до неї вже тоді, коли була автором з великим письменницьким досвідом?

Справа в тому, що „Лісова пісня” не така вже й проста річ, як здається на перший погляд. Це бездонна криниця з живою водою, яку п’єш і не нап’єшся вдосталь. ЇЇ треба читати протягом усього життя, і кожне прочитання буде відкривати новий зміст, нову мудрість.

Для вас, юних читачів „Лісова пісня” – прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Людей з життєвим досвідом драма приваблює глибоким філософським змістом, кличе до гармонії буття, до згоди з власною душею. А для науковців-фольклористів, народознавців цей твір є цілою лабораторією пізнання народної поезії і міфології.

Тому „Лісову пісню” не можна ні читати , ні осмислювати похапцем, бо десь на узбіччі залишаться непоміченими справжні золоті розсипи. Хочеться, щоб цей твір не лише збагатив кожного духовно, а й спонукав замислитися над людськими цінностями, і своїм життям.

В цьому нам допоможе опрацювання та аналіз змісту твору.








Опрацювання змісту твору.

Хто з дійових осіб драми „Лісова пісня вам запам’ятався найбільше?

Як умовно можна поділити персонажів твору?

Які цінності для міфічних персонажів найголовніші?

Що ви можете сказати про людей, що з’являються у лісі?

Які ваші перші враження від дядька Лева й Лукаша?

Словесно змалюйте зовнішність персонажів, охарактеризуйте дядька Лева як чудового знавця природи, народних повір’їв, друга лісу. Зачитайте цитату, в якій Лісовик характеризує дядька Лева. „ Стій, не квапся. То ж дядько Лев сидітиме в тій хижі, а він нам приятель”. Відзначте у Лукаша хист сопілкаря. Це свідчить про мистецькі здібності парубка.

Тепер на зелену весняну сцену виходить головна героїня драми-феєрії – Мавка.

Як вона з’являється? Яка Мавка на вроду? А вдачею?

Це розкривається в діалозі з Лукашем під час першої зустрічі. Прочитайте діалог і порівняйте в ньому Мавку та Лукаша.

Інсценізуйте уривок від слів: „Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!” до – „

Яким ми бачимо Лукаша у цьому діалозі?

І все ж , що свідчить про те , що Мавка духовно багатша, а Лукаш – приземленіший?

Зігріті коханням, Лукаш з Мавкою переживають свої найкращі хвилини, коли говорять не лише уста а й душі. Їх єднає мистецтво. Розлука коханих така ж щира, як і зустріч. Та нічна тиша покриває ліс і нам вчуваються тривожні Мавчині слова: „Що ж мені суджено – щастя чи мука?” Починається друга дія, яка й дає відповідь на це питання.

Як змінюється пейзаж?

Що свідчить про присутність людей у лісі?

То що ж : щастя чи мука судилися головній героїні?

Чи справедливо ставиться мати Лукаша до Мавки? (цитати) ”Тобі б усе ганяти по шурхах з приблудою, з накидачем отим!”, „Чого ти все розпатлана така? Нема, щоб зачесатись чепурненько, - усе, як відьма ходить”

Чи змогла б узагалі Мавка догодити їй?

Яка невістка їй потрібна?

Прочитайте уривок з ІІ дії драми ( „ Не руш, коханий, воно ж сире...”) і скажіть –

Як поводиться тепер Лукаш?

Чи схожий він на того замріяного, схвильованого парубка, якого ми бачили в І дії?

Чи змінилася Мавка?

Лукаш зраджує Мавку, проміняв світлу душу Мавки на простакуватість і невибагливість дебелої вдовиці Килини.

Дайте відповідь на питання

Чи бореться Мавка за своє кохання і Лукашеву душу?

За яких обставин були сказані Мавкою слова „Ні! Я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!” ?

Чому ж Мавка сама все-таки йде в царство Марища , смерті?

І втретє природа змінила свої шати. Прийшла пора осіння, смутна, вітряна.

Що сталося з персонажами за цей час?

Якими виявилися плоди життя Килини, Лукашевої матері, самого Лукаша?

Килина виявилася лукавою та хижою, як про неї сказала Мавка. Це духовно бідна людина. Вона не роздумуючи зрубує вербу-Мавку, не дотрималася останньої волі дядька Лева – продає старий дуб на дрова. Ліс для неї – лише місце для наживи, але замість багатства пожинає злидні і сімейні чвари.

Лукашева мати згадує добрим словом Мавку. („Дурний Лукаш, що проміняв на тебе. Бо то було таке покірне, добре, хоч прикладай до рани.”). Шкодує, що Лукаш колись проміняв її на Килину. Та пізно. Замість спокійної старості на яку сподівалась, вона має одні гризоти та лайку з невісткою. Врешті-решт гине від вогню і хата, побудована дядьком Левом.

Лукаша за зраду Лісовик перетворює у вовкулаку.

Дайте письмову відповідь на питання

Чому Мавка рятує Лукаша?

Чи зрозумів Лукаш свою провину перед Мавкою?

Мавка через закляття Килини, перетворюється у вербу, та сопілка, зроблена з неї заговорила в руках Лукаша. Чому?

Любов незнищенна, як незнищенна природа і все, що народилося для добра і краси . Ці мотиви всепереможно звучать в останніх акордах „Лісової пісні”.

^ Прочитайте останній монолог Мавки та вивчіть напам'ять.


^ Два свiти у казцi-феєрiї Лесi Українки "Лiсова пiсня"
Враження вiд прочитання драми-феєрiї Лесi Українки "Лiсова пiсня" дуже сильнi. Твiр неперевершений. Це одно iз чудес не лише української, а й свiтової лiтератури. Це Лесина лебедина пiсня. Незвичайний твiр i незвичайна iсторiя його написання. Драма - вияв туги за Батькiвщиною, потяг до високого, красивого.

Твiр надзвичайно глибокий i викликає роздуми над багатьма вiчними проблемами.

Але все-таки неперевершенiсть його в найголовнiшому - майстер ному i переконливому зображеннi двох свiтiв.

Перший свiт - це свiт Мавки i самої Лесi Українки. Це духовнiсть, краса, мрiя, це полiт до справжнього, вiльного i нiчим не затьмареного кохання. Мавка - цiлiсна, цiлеспрямована натура, хоч i зображена