Реферат: Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 26 квітня 2006 р. Київ 2006
ІІІ Всеукраїнська наукова-практична конференція
Міністерство праці і соціальної політики України
Академія педагогічних наук України
Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України
Кафедра психології
ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ БЕЗРОБІТНОГО
(матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції)
26 травня 2006 року
Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол № 3 від 26 квітня 2006 р.
Київ 2006
УДК 159.9
ББК 88
^ П Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу ІПК ДСЗУ заборонено -86
Матеріали друкуються в редакції авторів без змін
П-86 Психологія особистості безробітного / Матеріали ІІІ-ї Всеукраїнської науково-практичної конференції (26 травня 2006 р.). – Відп. Ред. О.В. Киричук. – К.: Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості України, 2006. – с.
У матеріалах конференції висвітлюється широкий спектр питань психології безробітного, зокрема: теоретико-методологічні проблеми безробіття; рушійні сили активності безробітного на ринку праці; психологічні проблеми професійного навчання; форми і методи надання психологічної допомоги і підтримки безробітним в центрах зайнятості України.
Редакційна колегія:
^ Киричук О.В. – дійсний член АПН України, доктор педагогічних наук,
професор, головний редактор;
Маршавін Ю.М. – канд. історичних наук, доцент;
Туленков М.В. – канд. соц. наук, доцент;
Лукашевич М.П. – доктор філософських наук. професор;
Колесникова В.Ф. – канд. психологічних наук, доцент (заступник головного редактора).
^ © Інститут державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ), 2006
зміст
розділ І. Теоретико-методологічні засади ПСИХОЛОГІЇ безробітного
Маршавін Ю.М.
індивідуалізація соціальних послуг безробітним як засіб підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості
5
Киричук О.В.
теоретико-методологічні засади дослідження комунікативної діяльності аплікантів
15
Побірченко Н.А.
Розвиток життєвої перспективи у безробітних в умовах ринкових відносин
23
Становських З.Л.
Рефлексивна культура безробітного та зміни професійної самоідентичності
29
Рибалка В.В.
культурно- психологічна переоцінка безробітним цінності власної особистості як чинник адекватної поведінки на ринку праці
35
Розділ ІІ методи і процедури психодіагностики активності безробітного
Лукашевич М.П.
методика оценки выявления темперамента работника на его рабочее поведение, в соответствии с его типом личности (по к.юнгу)
48
Коляденко Н.В.
Півень Л.М.
Шароварська С.В.
Дослідження поведінкових стратегій безробітних
58
Логвиненко В.
психологічні властивості безробітних з різними стратегіями поведінки
62
Фролова О.В.
гендерні особливості сприйняття когнітивної репрезентації апліканта на ринку праці
76
Алексєєва А.В
Маскулінність/фемінність як чинник професійної самореалізації особистості в ситуації безробіття
89
Матвієнко Л.І.
психологічні характеристики мотиваційної сфери безробітних різних категорій
96
Нагорна Л.Б.
інтернальність-екстернальність в контексті стратегій аплікантів на ринку праці
102
Волошина І.Ю.
особливості емоційно-почуттєвої складової в системі комунікативної діяльності апліканта в малій соціальній групі
105
Губанова Н.І.
особливості когнітивної складової в системі комунікативної діяльності апліканта в малій соціальній групі
113
Вітязь І.М.
Самоактуалізація як фактор соціально-комунікативної активності на ринку праці
117
Верьовкіна О.В.
особливості схильності аплікантів до конфліктної поведінки
122
Туленкова І.М.
соціально-трудові очікування безробітних на ринку праці
128
Музичук О.О.
особливості психічних станів безробітних
131
Тарнавський Ю.А.
арм психолога для вивчення особистості безробітного
135
розділ ІІІ. Психологічна допомога і підтримка безробітного на ринку праці
Ляміна Л.Є.
психологічні аспекти індивідуалізації роботи з безробітними в службі зайнятості
143
Корчевна О.В.
психологічна підтримка безробітних у формуванні КОНСТРУКТИВНОЇ активності на ринку праці
149
Гридковець Л.М.
психологічні засади подолання безробіття серед багатодітних матерів
155
Міропольська М.А.
профорієнтаційні послуги в державній службі зайнятості: організаційно-психологічний аспект
160
Марченко І.
корекція ставлення до професії в процесі професійної переорієнтації
171
Єгорова Є.В.
неперервна профорієнтація як умова подолання безробіття
177
Захарова М.А.
вплив профконсультації та перенавчання на емоційно-мотиваційну сферу безробітного
182
Зубалій Н.П.
особистісний саморозвиток аплікантів в контексті позитивного ставлення до учіння
186
Мельник С.В.
адаптація безробітних до зміни професії
191
Шелест І.І.
О. Михайлечко
вплив ціннісних орієнтацій та інтелектуальних здібностей на успішність професійного навчання
197
розділ іV.стратегії та технології профілактики безробіття
Панченко В.І.
психологічна підтримка як фактор особистісної і ПРОФЕСІЙНОЇ реалізації „Груп ризику” учнівської молоді
202
Сорокіна О.А.
Масюкевич І.А.
переваги та недоліки студентської зайнятості
211
Татаурова Г.П.
розвиток відповідальності особистості в умовах навчально-професійної діяльності
217
Злочевська Л.С.
самооцінка особистісних якостей як чинник подолання безробіття
221
Герасіна С.В.
розвиток самоповаги особистості як чинник попередження незайнятості у випускників птнз
228
Шелест І.І.
Маслова В.
індивідуально-типологічні властивості та вибір професійного середовища у старшокласників
233
Вінник Н.Д.
Компетентнісний підхід в професійній освіті як фактор профілактики безробіття
236
Литвинова Н.І.
розвиток творчого потенціалу учнів ПТОЗ головна передумова запобігання безробіття
247
Русова В.В.
розвиток здатності учнівської молоді до самоактуалізації як передумова майбутньої ефективної активності юної особистості на ринку праці
253
Бондарчук Л.В.
пошук нових стратегій і технологій профілактики синдрому вигорання у персоналу служби зайнятості
262
розділ І
теоретико-методологічні засади психології особистості безробітного
Маршавін Ю.М.
(м. Київ)
Індивідуалізація соціальних послуг безробітним як засіб підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості
Останнім часом на ринку праці України відбуваються позитивні процеси. Відповідно до Програми зайнятості населення у 2005 р. створено нові робочі місця, на які прийнято 1139,2 тис. осіб. У результаті цих та інших заходів рівень зайнятості населення у віці 15–70 років підвищився з 56,7 до 57,7%, рівень безробіття знизився на 1,4 відсоткових пункта та становив 7,2% економічно активного населення зазначеного віку. І хоча рівень зайнятості в Україні нижчий за середній рівень в Європейському Союзі, але він співвіднесний з аналогічними показниками в Угорщині, Італії, Польщі, Словаччині та Греції. Зростання рівня зайнятості спостерігалося у 24 регіонах, за винятком АР Крим, Одеської області та м. Києва. У цілому, якщо не враховувати професійні й територіальні розбіжності, можна говороти про досягнення в країні кількісної відповідності робочих місць і шукачів роботи, або про наявність на кожного зареєстрованого безробітного вільного робочого місця. У промисловому секторі економіки більшості регіонів безробіття знизилося майже до природного рівня. Для багатьох міст, насамперед великих, характерним став навіть дефіцит певних категорій кваліфікованих робітників та інженерних працівників.
У середньому по Україні понад 70% реальних безробітних користувалися послугами державної служби зайнятості, а в АР Крим, Закарпатській, Кіровоградській, Івано-Франківській, Полтавській, Сумській, Вінницькій та Рівненській областях – понад 80%. У Тернопільський області кількість осіб, зареєстрованих у центрах зайнятості, перевищила кількість безробітного населення, визначену за результатами обстежень домогосподарств за методологією МОП.
Протягом 2005 р. різноманітні послуги та матеріальне забезпечення в державній службі зайнятості отримали 2,9 млн. незайнятих громадян – що на 12,9 тис. менше, ніж у 2004 р., що пов'язане із скороченням реального рівня безробіття. Крім того, на 8,1 тис. зменшилась кількість осіб, зареєстрованих безробітними. Покращенню ситуації на ринку праці сприяла ефективна діяльність державної служби зайнятості. Кількість громадян, які отримали роботу за направленням центрів зайнятості у 2005 р., збільшилася порівняно з 2004 р. на 65,6 тис. осіб, а рівень працевлаштування незайнятих громадян зріс до 36,4%.
Водночас на ринку праці проявилися нові, багато в чому суперечливі тенденції і процеси.
Серед них окремо слід виділити професійно-кваліфікаційний дисбаланс робочої сили. Наявність фахівців, які не мають попиту на ринку праці, поєднується з дефіцитом працівників багатьох професій та спеціальностей, що свідчить про певну неузгодженість підготовки кадрів навчальними закладами з потребами ринку праці. Це явище розвивається на фоні збільшення масштабів старіння зайнятих працівників: вік кожної шостої економічно активної людини перевищує 50 років, серед осіб пенсійного віку майже чверть є зайнятими. Їх масове вибуття із складу робочої сили в кінці поточного – на початку наступного десятиріччя потребуватиме відповідного заміщення молоддю. Однак з різних причин, перш за все через вади в трудовому вихованні, значна частина молоді не налаштована на мобілізацію власних сил, чесну й наполегливу працю, здобуття професії, активний пошук роботи.
У населення знизилася мотивація до праці, збільшилась частка неробів, соціально байдужих осіб, набули поширення утриманські настрої, багато хто опустив руки, не намагаючись адаптуватися до вимог ринкової економіки.
Хоча на селі останнім часом рівень зайнятості зростав, а рівень безробіття за минулий рік знизився з 7,8 до 5,7%, однак це – тільки видима частина айсберга. Фактично зростання зайнятості відбулося не за рахунок розширення сільськогосподарського виробництва, створення тут додаткових робочих місць, а насамперед через залучення сільських мешканців до міст у промисловий сектор економіки та їх міграцію в інші регіони. В результаті багато тисяч так званих маятникових мігрантів змушені щоденно витрачати левову частку свого часу і коштів на поїздки на роботу до міст або працювати далеко від своїх домівок, дітей і близьких.
На цьому фоні динамізм, набутий у 2001–2004 рр. державною службою зайнятості, поступово втрачається. За останній рік знизилися темпи зростання:
питомої ваги безробітних, охоплених послугами служби зайнятості, у загальній чисельності осіб, визнаних безробітними за методологією МОП, – з 27 до 10,6%;
рівня працевлаштування осіб, зареєстрованих в ЦЗ, – з 9,7 до 7,4%;
кількості безробітних, працевлаштованих за допомогою служби зайнятості, що припадає на одного її штатного співробітника, – з 9,8 до 3,7%.
Отже, можна говорити про зниження ефективності певних форм і методів роботи центрів зайнятості.
На думку автора, сьогодні пов’язувати проблему підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості тільки з якомога повнішим використанням можливостей Єдиної технології обслуговування незайнятого населення (далі – ЄТОНН) і Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Служба зайнятості” (далі – ЄІАС) є помилкою. Звичайно, ЄТОНН сприяє активізації безробітних, посиленню цілеспрямованості зусиль спеціалістів служби зайнятості в наданні їм допомоги в пошуку роботи, а повніше використання аналітичних можливостей ЄІАС дає змогу всебічно враховувати особисті якості людини при сприянні її працевлаштуванню, обгрунтованіше підбирати вакансії для шукачів роботи і заходи їх активної підтримки.
Проте кардинальні зміни, що відбуваються на ринку праці, викликають необхідність серйозної зміни акцентів у діяльності підрозділів державної служби зайнятості, корегування технологій, форм і методів роботи, приведення їх у відповідність із вимогами часу.
На наш погляд, у сільських населених пунктах необхідно приділити увагу перш за все залученню безробітних до самозайнятості і підприємницької діяльності. Спрямувати їх зусилля насамперед на створення соціальної інфраструктури на селі: відкриття майстерень з ремонту побутової техніки, взуття, одягу, кав'ярень, перукарень, створення кооперативів із закупівлі в селян надлишків овочів і фруктів та їх переробки, надання транспортних послуг, організацію місць відпочинку тощо. Для деяких регіонів надзвичайну привабливість набуває зелений туризм.
^ У роботі з молоддю не можна обмежуватися тільки бронюванням на підприємствах певної кількості робочих місць (у межах 5-відсоткової квоти), або створенням для працевлаштування молоді додаткових робочих місць шляхом надання дотацій роботодавцям, або тільки обслуговуванням молодих людей у межах технологічного ланцюжка ЄТОНН. Спеціалісти державної служби зайнятості разом із педагогічною громадськістю, спеціалістами місцевих підрозділів Міністерства у справах молоді та спорту, молодіжних бірж праці мають різноманітними засобами впливу формувати в молодих людей таку систему цінностей, за якої повага до праці стає стрижнем духовної сфери особистості.
Центри зайнятості на підставі аналізу мають інформувати органи державної влади, управління освіти, навчальні заклади, громадськість, дітей та їхніх батьків про кон'юнктуру на ринку праці, яких спеціалістів потребує сучасний ринок праці, працівники яких спеціальностей мають найвищу зарплату, яких типових помилок припускаються молоді люди, вибираючи свій професійний шлях. Надання подібної інформації реально впливатиме на досягнення відповідності спеціальностей і професій, за якими навчальні заклади здійснюють підготовку, потребам економіки.
З метою пропаганди серед молоді державної політики у сфері зайнятості, проведення цілеспрямованої професійної орієнтації доцільно обладнати в центрах зайнятості відповідні приміщення комп'ютерами та модемним зв'язком для вільного доступу до мережі Інтернет, веб-порталів і веб-сторінок, на яких розміщується інформація про вакансії. Доцільно також створити комп'ютеризовані робочі місця для самостійної роботи молодих людей, що допоможе їм у професійному самовизначенні, сприятиме об'єктивній самооцінці, зіставленню своїх особистісних професійних якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, які потрібні на ринку праці.
Необхідність підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці, активізації їх власного потенціалу в пошуку роботи ставлять перед центрами зайнятості завдання посилення індивідуалізації при визначенні соціальних послуг шукачам роботи і їх надані. При підборі технологічних процедур і операцій для кожного клієнта слід враховувати дві обставини: особистість клієнта (його життєвий і професійний досвід, освіту, психологічні особливості, здібності і нахили, морально-вольові якості) і можливість застосування тих чи інших заходів (наявність відповідних коштів, матеріальних ресурсів, спеціалістів). Відповідно до цих обставин спеціаліст центру допомагає шукачеві роботи визначати план його дій щодо працевлаштування, обирати програми й засоби, застосування яких прискорить працевлаштування. Із набору програм активного сприяння зайнятості, кожна з яких розрахована на певну категорію (прошарок, групу) клієнтів, обирається та, що відповідає потребам особи, дасть змогу подолати перешкоди, які заважають його працевлаштуванню. При цьому першочергового значення набуває той факт, що участь у програмі має підвищити конкурентоспроможність і активність клієнта на ринку праці, нарешті, прискорити його працевлаштування й отримати найбажаніший кінцевий результат.
Різноманітні форми й методи сприяння зайнятості потрібно використовувати таким чином, щоб забезпечити найвищу віддачу на одиницю витрат, найкращий варіант співвідношення вартості програми й тривалості працевлаштування. Індивідуалізація роботи полягає у підборі спектра технологічних процедур і операцій для кожного клієнта з урахуванням його особистості – життєвого й професійного досвіду, освіти, психологічних особливостей, зокрема налаштованості на пошук роботи, здібностей і нахилів, морально-вольових якостей.
Індивідуалізація послуг замість "валового" підходу досягається за допомогою набору програм активного сприяння зайнятості, кожна з яких розрахована на певну категорію (прошарок, групу) клієнтів відповідно до їх потреб, особистостей, перешкод, що заважають працевлаштуванню.
Але процес працевлаштування – це дорога з двостороннім рухом, його ефективність значною мірою визначається зусиллями, наполегливістю самих клієнтів. Проте є певний прошарок безробітних, які з різних причин втратили активність (як кажуть, опустили руки) або завжди були пасивними. Тому важливим завданням центрів зайнятості є їх активізація як у пошуку роботи, так і взагалі в житті.
Таким чином, необхідність задоволення потреби саме даного клієнта, виявлення його особистих і професійно-ділових якостей із подальшим підбором для нього з усього спектра програм і послуг саме тих, які прискорять працевлаштування з найменшими витратами, зумовлює необхідність більш ретельного врахування в повсякденної роботі центрів зайнятості психологічних особливостей безробітних.
Але тут ми потрапляємо в пастку протиріччя, коли, з одного боку, треба враховувати психологічні особливості кожного клієнта, а з другого – масовий характер надання соціальних послуг клієнтам. Отже, однією з головних проблем для менеджерів державної служби зайнятості є забезпечення єдності високої якості послуг в умовах масовості клієнтів і обмеженості фінансових і людських ресурсів центрів зайнятості.
Враховуючи викладене, автор вважає, що доцільним є доопрацювання ЄТОНН, щоб поєднати максимально можливу індивідуалізацію підбору засобів сприяння працевлаштуванню залежно від професійних і особистістних якостей шукача роботи зі станом ринку праці і наявністю матеріальних і людських ресурсів. Автор пропонує на підставі результатів його досліджень і досліджень за його участю розподілити всіх клієнтів на чотири прошарки з метою визначення основного змісту програм та інструментів сприяння їх працевлаштуванню, а для певних прошарків – як мінімум навернення їх до стану пошуку роботи.
Прошарок 1. Повна відповідність шукача роботи вимогам ринку праці.
Ознаки, що характеризують клієнта: має професію (спеціальність), що потрібна на ринку праці, активний у пошуку роботи, має вміння (навички), потрібні для цього.
^ Мета програми: забезпечення клієнта інформацією про вакансії та підприємства, де може використовуватися даний вид праці.
Зміст програми: систематичне поповнення, актуалізація і систематизація інформації про вакансії і підприємства.
Інструменти програми: внесення інформації до ЄІАС, на стенди вакансій, друкування в бюлетенях і засобах масової інформації.
Прошарок 2. Часткова відповідність шукача роботи вимогам ринку праці.
Ознаки, що характеризують клієнта: активний у пошуку роботи, має потрібні для цього вміння (навички), але професія (спеціальність) не потрібна на ринку праці.
^ Мета програми: допомога в отриманні конкурентоспроможної професії (спеціальності).
Зміст програми: визначення, яка з професій, що має попит на ринку праці, відповідає нахилам і бажанням.
Інструменти програми: профорієнтаційні методики і профнавчання.
Прошарок 3. Часткова невідповідність шукача роботи вимогам ринку праці.
Ознаки, що характеризують клієнта: має професію (спеціальність), що потрібна або має попит на ринку праці, але відсутні активність і вміння (навички) у пошуку роботи.
^ Мета програми: формування активності, навичок і вмінь у пошуку роботи.
Зміст програми: відвідування більшої кількості роботодавців, частіші зустрічі із спеціалістами центру зайнятості, психологічна підтримка, ознайомлення з позитивним досвідом інших у пошуку роботи, більш детальне інформування про професії, які мають попит на ринку праці, можливості їх опануванння, ретельне знайомство з найбільш доступними методами пошуку роботи, участь в оплачуваних громадських роботах.
Інструменти програми: індивідуальні плани з працевлаштування, семінари з техніки пошуку роботи, виконання домашніх вправ, співбесіди з профінформатором, психологом, звітування перед спеціалістами з працевлаштування, обговорення на засіданні комісії, оплачувані громадські роботи.
Прошарок 4. Повна невідповідність шукача роботи вимогам ринку праці.
Ознаки, що характеризують клієнта: не має професії (спеціальності), що потрібна на ринку праці, неактивний у пошуку роботи, не має потрібних для цього вмінь (навичок).
Мета програми центру зайнятості: формування активності, навичок і вмінь у пошуку роботи; набуття професії (спеціальності), що має попит на ринку праці.
^ Зміст програми: визначення, яка з професій, що має попит на ринку праці, відповідає нахилам і бажанням клієнта.
Інструменти програми: профорієнтаційні методики і профнавчання, індивідуальні плани з працевлаштування, семінари з техніки пошуку роботи, виконання домашніх вправ, співбесіди з профінформатором, психологом, звітування перед спеціалістами з працевлаштування, обговорення на засіданні комісії.
Оскільки в разі звернення клієнта до центру зайнятості на нього заповнюється стандартна форма, ЄІАС відповідно до заданого алгоритму з урахуванням професійних особливостей і психологічного стану шукача роботи допомагає віднести його до певної категорії і підібрати найефективніші заходи сприяння працевлаштуванню.
Природно, що останнє слово при віднесенні клієнта до того чи іншого прошарку, а отже при визначенні програми сприяння його працевлаштуванню, має належати не комп’ютеру, а спеціалісту і клієнту. ЄІАС тільки допоможе скоріше з’ясувати перешкоди, що заважають працевлаштуванню, та підібрати підходящі програми, розкрити їх зміст і формальні ознаки (наявність фінансування, строки реалізації, партнери, місце розташування, вимоги до учасників тощо).
Після з’ясування особливостей клієнта, перешкод, що заважають йому працевлаштуватися, інших факторів спеціаліст центру зайнятості з працевлаштування має спільно з шукачем роботи визначити (зазвичай у письмовому вигляді) програму його працевлаштування, обрати засоби, застосування яких дасть найкращий варіант співвідношення вартості програми і тривалості працевлаштування.
При виборі конкретних засобів на перше місце має ставитися питання, наскільки дана програма підвищить конкурентоспроможність, активність клієнта на ринку праці і, нарешті, прискорить його працевлаштування. Кількість учасників кожної програми визначається шляхом сумування клієнтів одного прошарку, які мають однакові особливості, професійно-кваліфікаційні характеристики, що зареєструвалися протягом певного часу (наприклад, місяця).
Необхідність і цінність певної індивідуалізації послуг зумовлена, крім іншого, тим, що вона дає змогу в умовах стандартизації (ЄТОНН і ЄІАС) забезпечити врахування як особливостей місцевого ринку праці, так і особистості клієнта.
^ Використані джерела і література:
1. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. № 1533-III.
2. Закон України "Про зайнятість населення" від 21 листопада 1997 р. № 665 /97-ВР.
3. Конвенція МОП 1988 року 168 про сприяння зайнятості і захист від безробіття // Конвенції та рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці. 1965–1999. – Т. II. – Женева. – С. 1373–1384.
4. Маршавін Ю.М. Мотивація до зайнятості в системі регулювання ринку праці // Регіональні перспективи. – 2002. – №3–4. – С. 118 – 120.
5. Маршавін Ю.М. Мотиваційний аспект забезпечення продуктивної зайнятості населення // Бюл. ІПК ДСЗУ. – 2002. – №2. – С. 15–18.
6. P. Thuy, E Hansen, D Price. The public employment service in a changing labour market. – Geneva: ILO, 2001. – 298 р.
О.В. Киричук
(м. Київ)
^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АПЛІКАНТІВ
Результати досліджень стратегій поведінки аплікантів на ринку праці [1], зокрема стратегії цілеспрямованого пошуку роботи, переконливо доводять, що до системи факторів цієї стратегії належать окремі характеристики комунікативної діяльності безробітних, такі як схильність до співробітництва, довірливість, доброта, щедрість.
Як відомо, комунікативна діяльність, поряд із пізнавальною, ціннісно-орієнтаційною та предметно-перетворювальною діяльністю, є підсистемою життєдіяльності людини [2].
Системний аналіз поняття «комунікативна діяльність», на першому рівні сходження від абстрактного до конкретного, дозволяє виділити в ньому три компоненти: комунікативний потенціал (іманентні від народження задатки людини до спілкування із собі подібними); комунікативна компетентність (досвід, набутий людиною в процесі соціальної взаємодії); соціально-комунікативна активність (комунікативно-виконавча майстерність особистості). Розглянемо конкретніше кожну з них.
Комунікативний потенціал. Природа передбачила вельми високий рівень комунікативної „готовності” для людини (А.Б. Добрович, Л.С Виготський), що виявляється в таких складових:, успадковані спонуки (потреба в належності до певної соціальної групи, в любові, в повазі, визнанні); відносно короткочасні емоційні стани, що пов’язані з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин, а також переживань нею свого ставлення до себе – інтерес, відраза, радість, презирство, подив, страх, горе-страждання, сором, гнів, вина (афективна складова комунікативного потенціалу);
успадкована іманентна від народження здатність людини до вільного вибору цінностей. Як відомо, Гегель пов’язував вибір цінностей із онтологічними джерелами духовності, що йде з глибинного „Я” – сила, яка утворює і підтримує особистість, її суб’єктність. Цінність – це інтуїтивний пошук істини, ідей, символів, метафоричних образів; творення людського духу, людяність (І. Кузанський) – „людським чином” згорнуте вселенське ціле (аксіологічна складова комунікативного потенціалу);
успадковані передумови психічних процесів, пов’язаних із сприйманням і переробкою інформації: відчуття, сприймання. Так, лінгвіст Ноам Хомський переконаний, що людина з народження володіє ментальною структурою, призначеною навіть для оволодіння мовою [3] (когнітивна складова);
успадковані передумови творчості, що формуються на основі базового конструкта відображення (праксеологічна складова).
Комунікативна компетентність – вміння прогнозувати соціально-психологічну ситуацію спілкування, враховувати її своєрідність, „вживатися” та управляти цією ситуацією. Ця характеристика передбачає наявність у структурі суб’єкта таких соціально-психологічних механізмів, як соціальна перцепція, „Я”- комунікативне – ідеальне, самооцінка власних комунікативних здібностей. Відома російська дослідниця Л.А.Петровська зазначає, що в розвитку комунікативної або соціальної компетентності проявляється як нормативна тенденція (засвоєння соціально заданих норм та взірців), так і особистісно-творча, що передбачає конструювання норм у ході спілкування, виходячи з орієнтації учасників у ситуації, в собі, партнері [4]. Предметний інтерес для нас становлять основні здібності, що вводяться дослідницею до складу комунікативної компетентності: здатність робити соціально-психологічний прогноз ситуації, в якій відбувається спілкування (антиципація); здатність соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації; здатність здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації (організація уваги партнерів у спілкуванні, стимулювання їх комунікативної активності, управління процесом спілкування та ін.).
Дослідження, які проводяться мною протягом останнього часу, дають підстави включити в поняття комунікативної компетентності: здатність до пошуку індивідуального підходу до іншої людини; уміння бути самим собою; уміння не претендувати на свободу людини, якій допомагаєш; уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших.
Соціально-комунікативна активність, що інтегрує в собі комунікативний потенціал, комунікативну компетентність і комунікативно-виконавчу майстерність. Остання передбачає здатність людини до самостимуляції, саморегуляції та самокорекції не лише поведінки, а й власних переживань у спілкуванні. Вона несе в собі потенціал впливу на інших, оволодіння технологією цього впливу, що передбачає використання в повному обсязі афективного, аксіологічного, когнітивного та праксеологічного потенціалів особистості, узагальнених в її специфічних здібностях адекватно сприймати та розуміти соціальні об’єкти, прогнозувати динаміку розгортання соціальної ситуації та встановлювати її причини.
Факторний аналіз системи характеристик комунікативного потенціалу, комунікативної компетентності та комунікативно-виконавчої майстерності дає змогу виділити такі 15 елементів соціально-комунікативної активності: R1 – спрямованість особистості на соціальну взаємодію; R2 - стійкість в умовах стресових ситуацій; R3 – терпимість до дискомфорту; R4 – працездатність, психічний тонус; R5 – здатність до пошуку індивідуального підходу до іншої людини; R6 – уміння бути самим собою; R7 – експресивність; R8 – здатність почувати себе незалежним від того, кому допомагаєш; R9 – вразливість (нейротизм); R10 – уміння не претендувати на свободу людини, якій допомагаєш; R11 – уміння відмовитися від власних стереотипів і звичних схем оцінки поведінки інших; R12 – об’єктивність і здатність сприймати людину такою, якою вона є; R13 – відмова від загрозливих і авторитарних методів впливу на іншу людину; R14 – здатність сприймати людину як систему, що розвивається; R15 – самоефективність у сфері соціальної діяльності та спілкування [5].
^ Таблиця 1
Таблиця інтеркореляцій між окремими компонентами соціально-комунікативної активності (СКА)
N=30
R1
R2
R3
R4
R5
R6
R7
R8
R9
R10
R11
R12
R13
R14
R15
R1
-0,16
-0,06
0,28*
0,02
0,22
-0,02
-0,03
0,18
-0,17
0,34*
0,46*
-0,12
0,25
0,73*
R2
0.04
0,58*
-0,09
0,12
-0,03
-0,12
-0,98
0,22
-0,01
-0,01
0,26
0,38*
0,12
R3 Література:
Державна служба зайнятості на ринку праці, що змінюється. Переклад з англ. – К.: Міленіум, 2002. – 324 с.
Савчин М.В. Відповідальність: смисловий принцип мотиваційної регуляції поведінки особистості // Педагогіка і психологія. – 1996. - №1. – С. 10-18.
Сохань Л.В., Головаха Е.А., Ануфриева Р.А. Психология жизненного успеха: Опыт социально-психологического анализа преодоления критических ситуаций. – К., 1995.
УДК 159.955.4
З.Л.Становських
^ РЕФЛЕКСИВНА КУЛЬТУРА БЕЗРОБІТНОГО ТА ЗМІНИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ
Соціально-економічні та політичні зміни в сучасному суспільстві, сприяють тому, що у людини відбувається трансформація картини світу, що складалась на протязі попередніх років. Це призводить часом до дезорієнтації, втрати ідентифікації як на індивідуальному, так і на груповому рівні. На цьому тлі актуальним стає пошук нових культурних моделей, соціальних орієнтирів та психологічних технологій надання допомоги людям, які втратили роботу.
Центральним завдання у вирішенні проблеми безробіття є необхідність пробудження, розвитку та стимуляції творчих резервів особистості, поглиблення її самосвідомості, суб’єктності та здатності до самореалізації і самостійного прийняття відповідальних рішень. Нині гостро стоїть питання визначення змісту та форм надання психологічної допомоги безробітним. Необхідність формування культури і практики професіоналізації стимулює розгортання цілого ряду спеціальних досліджень (Г.О.Балл, Є.І.Головаха, С.С.Грішпун, А.А.Деркач, В.О.Моляко, Ю.І.Машбиць, В.Г.Панок, Н.А.Побірченко, В.В.Рибалка, А.П.Ситніков, Н.І.Пов’якель та ін.).
Аналіз наукової психологічної літератури з цієї проблеми дозволяє виділити у вітчизняній психологічній науці п’ять самостійних підходів до розв’язання проблеми професійного становлення особистості (професіоналізації) 2:
Вивчення стратегії професійного життя особистості (К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, Л.В.Сохань та ін.);
Акмеологічний підхід (А.А.Деркач, Н.В.Кузьмін, О.П.Ситніков, Л.М.Карнизова та ін.);
Особистісний підхід (В.Д.Шадріков, Л.М.Корнєєва, О.П.Фірсова, Р.І.Круг, О.М.Борисова та ін.);
Психолого-педагогічне вивчення професій (Т.В.Кудрявцева, В.Ю.Шугурова, О.Ю.Пряжнікова, Є.О.Климов, Б.О.Федоришин та ін.);
Психотехнічний підхід (Ф.Б.Березін, В.Ю.Селін, Г.С.Никифорова та ін.).
По-різному підходячи до висвітлення цієї проблеми, дослідники підкреслюють провідну роль активності суб’єкта та самосвідомості особистості, її основних складових (самооцінки, самовідношення, саморозвитку, тощо).
Рефлексивний аспект професіоналізації не має повного відображення в розробках психологів і тому, на нашу думку, потребує додаткового спеціального вивчення. Ще менш науково розробленим є аспект свідомісних змін і перебудов в ситуації втрати людиною роботи, пошуках і визначенні нею нових професійних перспектив. Рефлексію професійного становлення особистості ми розуміємо як здатність людини виокремлювати, аналізувати, оцінювати, пізнавати, усвідомлювати свої можливості, особистісні та професійно важливі якості, різні боки своєї діяльності та розвитку як професіонала. Це універсальний спосіб утримання своєї самосвідомості, свого “Я” на складній активній діяльності – професіоналізації 2. Ситуація безробіття є, за характером, кризовою і її успішне вирішення вимагає від особистості здатності вийти за межі актуальних кризових переживань, раціонально, рефлексивно поглянути на життєві обставини і на самого себе. За рахунок такої децентрації можливим стає розкриття варіацій у шляхах професійної реалізації особистості, а можливо й зміни її професійної ідентичності. Рефлексивні характеристики самосвідомості є основою для розвитку адекватної ідентичності, виступаючи важливим фактором формування індивідуальної системи ціннісних орієнтацій. На основі структурованої індивідуальної системи ціннісних орієнтацій людина має змогу здійснити особистісне самовизначення, формувати власне Я, наближуватися до власної ідентичності.
Розглянемо детальніше роль рефлексивних компонентів самосвідомості в становленні та зміні як особистісної, так і професійної ідентичності.
Існує декілька підходів у дослідженні проблеми ідентичності:
а) теорія Е. Еріксона;
б) теорія “Я” Дж. Міда;
в) когнітивний напрямок.
Не маючи