Реферат: Рекомендації щодо інформаційних заходів 18

ЗАТВЕРДЖУЮ: __________C.M. Ханенко Перший заступник Міністра охорони здоров’я України





Виконано згідно Контракту CQ 1/04 від 25 червня 2005 р.


ВТОРИННий АНАЛІЗ соціологічних і поведінкових ДОСЛІДЖЕНЬ

щодо проблеми ВІЛ/СНІД, проведених в україні


Аналітичний звіт


Над звітом працювали:

Ірина Демченко, канд. екон. наук Марина Варбан, канд. психол. наук
Тетяна Василевська, канд. філос. наук

Олена Мєщєріна

Наталя Салабай

Олеся Трофіменко


Київ – 2005 р.

зміст


Вступ 4


Список використаних досліджень 5


1. Загальне населення 8

Поінформованість про епідемію ВІЛ 8

Усвідомлення проблеми ВІЛ та оцінка особистого ризику 9

Суспільні уявлення щодо прав і обов’язків

сексуальних партнерів і реальна гендерна практика 11

Ризикована сексуальна поведінка 14

Інформаційні запити і просвітницька діяльність 16

Рекомендації щодо інформаційних заходів 18


2. Молодь 20

2.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 20

2.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу, ЛЖВС 20

2.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 22

2.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють 24

2.5. Вплив інформаційних кампаній, соціальної реклами,

профілактичних заходів на поінформованість, ставлення, поведінку 25

2.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел

розповсюдження інформації 26


^ 3. Споживачі ін’єкційних наркотиків 28

3.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 28

3.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу, ЛЖВС 28

3.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 29

3.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють 31

3.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення,

поведінку 32

3.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел

розповсюдження інформації 33


^ 4. Представники комерційного сексу 34

4.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 34

4.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу, ЛЖВС 35

4.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 36

4.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють 37

4.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення,

поведінку 38

4.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел

розповсюдження інформації 38

^ 5. Чоловіки, що мають секс з чоловіками 40

5.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 40

5.2. Ставлення до проблеми ВІЛ/СНІДу 40

5.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 41

5.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють 43

5.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення,

поведінку 43

5.6. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел

розповсюдження інформації 44


6. Засуджені 46

6.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 46

6.2. Ставлення до ЛЖВС 48

6.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 48

6.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють 50

6.5. Рекомендації щодо стратегії інформаційної кампанії, джерел

розповсюдження інформації 51


7. Військовослужбовці 54

7.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 54

7.2. Ставлення до ЛЖВС 54

7.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 55

7.4. Джерела інформування, якими користуються і яким довіряють 56

7.5. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення,

поведінку 57

7.6. Рекомендації щодо джерел розповсюдження інформації 58


^ 8. Працівники правоохоронних органів 60

8.1. Поінформованість про ВІЛ/СНІД 60

8.2. Ставлення до ЛЖВС і груп ризику 61

8.3. Поведінка у контексті ВІЛ/СНІДу 61

8.4. Вплив профілактичних заходів на поінформованість, ставлення,

поведінку 63

8.5. Рекомендації щодо джерел розповсюдження інформації 63


9. Люди, що живуть з ВІЛ/СНІД 64

9.1. Доступність послуг і права ЛЖВС в Україні 64

9.2. Рекомендації щодо джерел розповсюдження інформації 66


^ Список абревіатурних скорочень


АРВ-профілактика – антиретровірусна профілактика

АР Крим – Автономна республіка Крим

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини

ВНЗ – вищий навчальний заклад

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я

ДІПСМ – Державний інститут проблем сім’ї та молоді

ЖКС – жінки комерційного сексу

ЖСБ – жінки секс-бізнесу

ІАА – інформаційно-аналітична агенція

ІПСШ – інфекції, що передаються статевим шляхом

ЗМІ – засоби масової інформації

ЗПСШ – захворювання, що передаються статевим шляхом

КП „Довіра” – консультативний пункт „Довіра”

ЛЖВС – люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом

МБФ – Міжнародний благодійний фонд

МОЗ – Міністерство охорони здоров’я

МВС – Міністерство внутрішніх справ

НАН України – Національна академія наук України

НДО – недержавні організації

НУО – неурядові організації

ПКС – представники комерційного сексу

ПКС – СІН – представники комерційного сексу – споживачі ін’єкційних наркотиків

PATH – Програма оптимальних технологій в охороні здоров’я

ПОШ – пункт обміну шприців

ПРООН – Програма розвитку ООН

ПТУ – професійно-технічне училище

СІН – споживачі ін’єкційних наркотиків

СМАРТ – Спільне стратегічне управління заходами боротьби зі СНІДом

СНІД – синдром набутого імунодефіциту

УІСД – Український інститут соціальних досліджень

ФРН – Федеративна республіка Німеччина

ЦСЕ – Центр соціальних експертиз

ЧСЧ – чоловіки, що мають секс з чоловіками

ЮНІСЕФ – Дитячий Фонд ООН

ЮНЕЙДС – спільна програма ООН з ВІЛ/СНІДу

ВСТУП


Поведінкові дослідження з проблем ВІЛ/СНІД серед різних цільових груп в Україні проводяться з кінця 90-х років. Найбільш ґрунтовно досліджені такі цільові групи:

споживачі інєкційних наркотиків,

представники комерційного сексу,

молодь,

загальне населення.


Майже кожного року проводяться соціологічні дослідження в цих групах з метою вивчення рівня знань, ставлення до проблеми та поведінкових практик у контексті епідемії ВІЛ/СНІД.

Найменш вивченими залишаються такі уразливі щодо ВІЛ-інфікування групи, як чоловіки, що мають секс з чоловіками та засуджені, які відбувають покарання в пенітенціарній системі України. Проте, починаючи з 2004 р. почали проводитися дослідження і серед цих верств населення.


З метою узагальнення отриманих під час таких досліджень даних, а також надання рекомендацій щодо розробки інформаційних кампаній, проводиться вторинний аналіз.

Основним методом аналізу визначено контент-аналіз звітів, публікацій з питань поведінкових, соціологічних досліджень серед різних цільових груп.


^ Список використаних досліджень


Соціологічне дослідження „Взаємозв’язок гендерних стереотипів і нерівностей з поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні”, проведене Аналітичним центром „Соціс” (нині „Соціоконсалтинг”) на замовлення ПРООН у 2004 р. Методи дослідження: масове опитування (вибірка репрезентативна населенню України віком 16-49 років, опитано 2000 респондентів, помилка репрезентативності не більше 2%), ФГД з чоловіками і жінками (окремо), всього 10, експертні інтерв’ю (27).




Соціологічне дослідження „Вплив окремих джерел інформації з ВІЛ/СНІД на цільові групи” проведене Аналітичним центром „Соціс” на замовлення проекту ПРООН „Лідерство – запорука успіху” у 2003 р. Польовий етап здійснений у січні 2003 р. Всього опитано 680 жінок у віці 20-50 років, 568 молодих громадян у віці 15-20 років у мм. Київ, Львів, Донецьк, Одеса та їх містах-супутниках. та ін.




Опитування “Вивчення громадської думки дітей та молоді щодо ефективності роботи з профілактики негативних явищ (наркоманії, СНІДу, тютюнопаління, правопорушень, злочинності) в дитячому та молодіжному середовищі та формування здорового способу життя», проведене Українським інститутом соціальних досліджень на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2001 р. в 24 областях України, АР Крим та м. Києві. Всього опитано 1190 респондентів у віці 14-28 років.




Соціологічне дослідження “Моніторинг поведінки молоді як компонент епіднагляду другого покоління”, проведене Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення Міжнародного Благодійного Фонду “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні” в рамках реалізації програми “Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні» у 2004 р. в усіх областях України, АР Крим та місті Києві. Всього опитано 2501 респондентів у віці 14-24 роки.




Соціологічне дослідження “Контроль за епідемією ВІЛ/СНІДу і туберкульозу в Україні” проведене Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення МОЗ України у 2002 р. у трьох обласних центрах України – Дніпропетровську, Донецьку та Херсоні. Всього опитано 401 студента ПТУ і вищих навчальних закладів.




Соціологічне дослідження “Оцінка рівня охоплення учнівської та студентської молоді профілактичними програмами” проведене Інформаційно-аналітичною агенцією “Статінформконсалтинг” на замовлення Міжнародного Благодійного Фонду “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні” в рамках реалізації програми “Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні” у 2004 р. в 8 соціально-економічних регіонах України – Вінницькій, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Рівненській, Сумській, Херсонській областях та місті Києві. Всього опитано 3732 учні та студенти навчальних закладів.




Соціологічне дослідження „Моніторинг поведінки СІН як компонент епіднагляду другого покоління”, проведене Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні в рамках реалізації програми “Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні” у 2004 р. у 14 областях України. Всього опитано 3542 споживачі ін’єкційних наркотиків.




Соціологічне дослідження «Оцінка ефективності проектів «Зниження шкоди» в Україні проведене Українським інститутом соціальних досліджень на замовлення Фонду «Відродження» у 2002 р. в 11 містах України. Всього опитано 943 споживачі ін”єкційних наркотиків.


9. Соціологічне дослідження „Моніторинг поведінки ЖСБ як компонент епіднагляду другого покоління” проведене Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні в рамках реалізації програми “Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні” у 2004 р. у 14 областях України. Всього опитано 1413 ЖСБ.


10. Соціологічне опитування жінок секс-бізнесу проведене Українським інститутом соціальних досліджень на замовлення UNAIDS за фінансової підтримки Уряду ФРН в рамках проекту „Створення мережі НУО, які працюють із жінками секс-бізнесу в Україні” у 1999-2000 рр. в 12 великих містах України. Всього опитано 636 ПКС.


11. Соціологічне опитування жінок секс-бізнесу проведене Державним інститутом проблем сім’ї та молоді за участю Українського Центру профілактики та боротьби зі СНІД. на замовлення Проекту ПРООН „Права людини в дії”, в межах проекту „Нові стратегії з профілактики ВІЛ/СНІД в середовищі ЖСБ” у 2002 р. в 7 містах України. Всього опитано 1002 ЖСБ.


12. Соціологічне опитування жінок секс-бізнесу проведене Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення ЮНІСЕФ межах спільного з ЮНІСЕФ пілотного проекту „Розвиток системи управління, моніторингу та оцінки національної програми попередження ВІЛ/СНІД в Україні, яка спирається на епідеміологічний нагляд другої генерації” у 2001р. в 7 містах України. Всього опитано 1416 ЖСБ.


13. Поведінкове дослідження „Моніторинг поведінки ЧСЧ, як компонент епіднагляду другого покоління” проведене Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення МБФ “Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні у 2004-2005 рр. в м.: Київ, Луганськ, Львів, Донецьк, Харків, Одеса, Миколаїв. Всього опитано 886 ЧСЧ.


14. Соціологічне дослідження „Моніторинг поінформованості та поведінки засуджених як компонент епіднагляду за ВІЛ другого покоління” проведене Державним департаментом України з питань виконання покарань спільно з Аналітичним центром «Соціс» (нині «Соціоконсалтинг») на замовлення Міжнародного благодійного фонду «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» у 2004 р. в 12 виправних колоніях у Львівській, Одеській, Житомирській, Полтавській, Луганській та Тернопільській областях. Всього опитано 1240 засуджених.


15. Соціологічне дослідження серед військовослужбовців проведене Міністерством оборони України спільно з Центром соціальних та політичних досліджень «Соціс» на замовлення Міжнародного благодійного фонду «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» у 2004 р. в Закарпатській, Львівській, Житомирській, Чернігівській, Київській, Одеській, Дніпропетровській, Харківській областях та АР Крим. Всього опитано 1600 військовослужбовців, серед них 1080 солдат та сержантів строкової служби, 320 курсантів військових інститутів та 200 офіцерів.


16. Поведінкове дослідження серед працівників правоохоронних органів проведене Центром соціальних експертиз Інституту соціології НАН України на замовлення Українського фонду боротьби з ВІЛ-інфекцією і СНІДом у 2003-2004 рр. в 5 регіонах України: Центральному (Полтава, Черкаси); Східному (Луганськ, Макіївка); Західному (Ужгород, Івано-Франківськ); Південному (Іллічевськ, Херсон) та АР Крим (Сімферополь, Севастополь). Всього опитано 254 респонденти різних структурних підрозділів МВС України (патрульно-постова служба, дорожньо-патрульна служба ДАІ, відділи боротьби з незаконним обігом наркотиків, відділи/управління карного розшуку, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, імміграційної служби, боротьби з організованою злочинністю, відділи дільничних інспекторів міліції, командний склад та курсанти навчальних закладів МВС України).


17. Соціологічне дослідження «Доступність послуг та права ЛЖВ в Україні» проведене Всеукраїнською мережею ЛЖВ на замовлення Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні у 2004 р. в 16 містах України. Всього опитано 692 ЛЖВ.


18. Дослідження «Ефективні міри подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні» проведене Всеукраїнською мережею людей, що живуть з ВІЛ/СНІД на замовлення Організації «Трансатлантичні партнери проти СНІД» у 2005 р. Всього опитано 8 активістів з числа ЛЖВ.


19. Соціологічне дослідження «Оцінка рівня знань, ставлення та практики у сфері догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми» проведене Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення ЮНІСЕФ у 2003 р. по всій Україні. Всього опитано 301 особу, яка здійснює догляд за ВІЛ-інфікованими дітьми.


^ 1. ЗАГАЛЬНЕ НАСЕЛЕННЯ


1.1. Поінформованість про епідемію ВІЛ


Знання щодо шляхів передачі ВІЛ 1
Рівень поінформованості населення стосовно епідемії ВІЛ/СНІДу на початку 2004 р. можна оцінити як відносно високий. 93% респондентів знають про існування захворювання на СНІД та смертельну загрозу, яку воно становить для людини, 92% - про високі темпи поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні.

Громадяни віком 16–50 років демонстрували добру обізнаність про існування двох основних шляхів передачі ВІЛ:

статевого - 84% правильних відповідей;

через кров, зокрема ін`єкційне вживання наркотиків - 92%;

через сексуальні контакти з повіями - 75%.


Проте загальні уявлення значної кількості респондентів щодо механізму поширення ВІЛ/СНІДу недостатні, помилкові. Зокрема лише 40% опитаних впевнені, що ВІЛ не передається через спільне користування засобами гігієни (наприклад, рушником, столовими приборами). Понад чверті опитаних не знають або не впевнені, що ВІЛ не поширюється внаслідок потиску рук, через повітря та їжу. Отже, коли йдеться про шляхи передачі ВІЛ, 25% опитаних фактично ототожнює СНІД з іншими більш знайомими, проте менш загрозливими інфекційними і вірусними захворюваннями.

Порівнюючи соціологічні дані впродовж кілька останніх років, слід зазначити про відсутність значимої динаміки у рівнях знань молоді та населення середнього віку щодо шляхів ВІЛ-інфікування.


Знання щодо шляхів інфікування 1

Більшість опитаних (92%) розуміють ризик, пов’язаний с багаторазовим використанням шприців і голок при їхньої поганої дезінфекції, обмеженою, зокрема, водою.

Дещо нижчим є рівень обізнаності громадян щодо надійних засобів запобігання ВІЛ, коли йдеться про статеві стосунки. Лише 32% опитаних знає, що інфікуватися ВІЛ можна під час орального сексу. Кращими є знання громадян щодо обмежених “захисних можливостей” протизаплідних таблеток, свічок, мазей. 60% респондентів знають, що такі ліки не зможуть запобігти ВІЛ-інфікуванню.

Серед опитаних не має також єдиної думки стосовно визначення наявності ВІЛ в організмі. Більшість респондентів (75%) знають, що лише тестування може дати точну відповідь про наявність вірусу у людини.


Демографічні розбіжності у рівні знань 1

Порівняльний аналіз за основними демографічними ознаками свідчить про незначні розбіжності у знаннях щодо ВІЛ/СНІДу за віком і статтю. Дещо вищий рівень інформованості спостерігається у 16 - 40-річних жінок.


Регіональні розбіжності у рівні знань 1

Регіональні порівняння рівнів інформованості опитаних свідчать, що найкращі знання щодо епідемії мають представники регіонів з високим рівнем поширеності ВІЛ й відповідно більшими обсягами просвітницької роботи з його протидії, а саме: АР Крим, Східні та Південні області, м. Київ. Попри відносно нижчі показники інформованості опитаних в Центральному та Західному регіонах їх загальні знання щодо ВІЛ можна оцінити як добрі. Коливання рівнів інформованості респондентів обох статей за окремими типами поселень є незначними, тобто у межах стандартних відхилень.


Самооцінка рівня знань 1

На тлі досить високого за підсумками тесту об’єктивного показнику інформованості, значна частка населення має занижену самооцінку знань щодо ВІЛ/СНІДу. Лише 27% опитаних повністю погодилися і 30% були „скоріше, згодними” з твердженням про те, що вони опанували таким обсягом інформації, який є достатнім для попередження ВІЛ-інфікування. Недостатніми визнали свої знання 25% жінок і 21% чоловіків. Решта (20%) респондентів утруднилася з відповіддю. Регіональна варіація самооцінок, як і за типами поселень, є незначною.


Існування „розриву” між доброю загальною поінформованістю громадян з теми ВІЛ та заниженою самооцінкою знань є вочевидь наслідком неадекватного, надмірно фатального сприйняття респондентами проблеми СНІДу, а саме: перебільшення особистого ризику, пов’язаного з зовнішніми чинниками, та недооцінка власних можливостей з захисту від епідемії.


1.2. Усвідомлення проблеми ВІЛ та оцінка особистого ризику


Оцінка чинників ризику ВІЛ-інфікування 2

Значною кількістю населення віком 16-50 років загроза ВІЛ-інфікування асоціюється в першу чергу:

з медичними закладами,

діяльністю лікарів, котрі роблять маніпуляції, пов’язані з пошкодженням м’яких тканин, зокрема стоматологами і гінекологами,

хірургами, оскільки з ними опитані контактують рідше.

Ризик інфікування ВІЛ також асоціюється у респондентів зі шприцами, які використані споживачами ін’єкційних наркотиків і кинуті у місцях загального користування (сходи, під’їзди, дитячі майданчики), тому „ніхто, а особливо діти, від ВІЛ не застрахований”. Більшою мірою ця проблема непокоїть міських мешканців, особливо представників Східного регіону.

В свідомості значної частини населення цей шлях здебільшого асоціюється із контактами з повіями або безладними статевими зносинами у молодіжному середовищі. Проте, усвідомлення населенням загрози, яку становить статевий шлях передачі ВІЛ, не є адекватним сучасним тенденціям поширення ІПСШ і ВІЛ.


Гендерні розбіжності в оцінці чинників ризику ВІЛ-інфікування 1

Існують певні гендерні особливості усвідомлення загрози інфікування ВІЛ.

Уявлення про ВІЛ жінок характеризуються:

здебільшого низькою довірою до медичних закладів, проявами якої є пильність відносно використання одноразового інструментарію під час лікарняних і профілактичних маніпуляцій медиків, страх перед можливістю хірургічних втручань і більш ретельний вибір за можливістю „власного” гінеколога, стоматолога тощо;

недооцінкою можливого ризику з боку статевого, особливо постійного, партнера, навіть у випадках, коли припускається для нього право на контакти з іншими жінками;

поширеною серед одружених жінок поблажливе, терпиме ставлення щодо можливих прихованих статевих контактів їх чоловіків (постійних партнерів) з випадковими партнерками.

Рисунок 1.1

^ Оцінка респондентами особистого ризику захворіти на СНІД

окремими шляхами


Шляхи передачі Оцінка ризику




Усвідомлення чоловіками проблеми ВІЛ характеризується передусім надмірно фатальним ставленням до епідемії, яке базується на:

певних стереотипах мужності, відповідно до яких чоловіча сміливість і рішучість ототожнюється з великим числом „сексуальних перемог”, рідким відвідуванням лікарів, вживанням значної кількості алкоголю і наявність досвіду вживання наркотиків (передусім для молоді) і т. ін., тобто з прийнятністю для себе ризикованої поведінки, особливо такі настрої поширені в Східному і Південному регіонах;

переоцінці меншої фізіологічної уразливості чоловіків щодо ІПСШ та ВІЛ;

низькій довірі щодо захисних можливостей презервативів. Менше 50% чоловіків вірять в те, що використання цих засобів зможе захистити їх від СНІДу та інших захворювань, що передаються статевим шляхом. Серед жінок рівень довіри до презервативів ще менше: в їх надійності переконана лише 33% респонденток, у тому числі близько 40% молодих жінок.

Враховуючи таке розуміння населенням особистого ризику за окремими шляхами передачі, не слід надто оптимістично оцінювати розподіл відповідей респондентів на запитання стосовно власної відповідальності за запобігання інфікуванню ВІЛ (рис.1.2), оскільки розуміння безпечної поведінки багатьма громадянами не ототожнюється з захищеним сексом, вибором надійного та постійного партнера.

Рисунок 1.2

Розподіл відповідей респондентів щодо твердження „Лише від моєї власної поведінки залежить, чи зможу я запобігти власному ВІЛ-інфікуванню”, %





Отже, попри здебільшого високий рівень (понад 80%) занепокоєння людьми поширенням епідемії в Україні адекватного усвідомлення умов і конкретних засобів, необхідних для власного захисту від ВІЛ, доки ще у значній частці загального населення не сформовано.



Суспільні уявлення щодо прав і обов’язків сексуальних партнерів і реальна гендерна практика


Кількість сексуальних партнерів 1

Існуючі в сучасному українському суспільстві гендерні норми щодо сексуального життя, як свідчать соціологічні дані, забезпечували до недавніх пір „стримуючий ефект” щодо розвитку епідемії. Більшість опитаних поділяє думку про необхідність рівних і досить строгих вимог до чоловіків і жінок як сексуальних партнерів. Понад 90% опитаних незалежно від віку та статі згодні з тим, що партнери мають один перед одним рівні зобов’язання, 96% вважають, що чоловік і дружина повинні повністю довіряти один одному в інтимному житті.

Здебільшого в суспільстві не сприймається або засуджуються проміскуїтет. Наявність декількох сексуальних партнерів не схвалюється громадською думкою ані для жінок (74% респондентів „проти”), ані чоловіків (67%).


Гендерні розбіжності 1

Жіноча аудиторія к розгляду цієї проблеми підходить з позиції гендерної рівності, а саме: 75% респонденток заперечують прийнятність зносин з декількома статевими партнерами і для жінок, і для чоловіків. У чоловічому сегменті опитаних спостерігається відхилення у бік подвійних гендерних стандартів. Згідно з отриманими даними чоловіки (77%) більш строго оцінюють жіночу невірність, лише 9% визнають право жінок на стосунки з декількома партнерами. Більш ліберальними є вимоги чоловіків до представників своєї статі. 21% чоловіків вважають, що вони в праві мати у статевому житті одночасно декількох партнерок, а 59% чоловіків заперечують право на такі стосунки.


Ставлення до невірності сексуального партнера 1

Досить поширеними в суспільстві є погляди щодо неприпустимості в загалі невірності партнерів. Неприйнятними вважають факти зради жінок 65% опитаних і лише 14% готові визнати це право для жінки. Стосовно чоловіків громадська думка є більш толерантною, проте загальні настрої залишаються не змінними, а саме: 56% респондентів спростували твердження про те, що „жінка повинна з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”, і майже чверть (23%) погодились з ним. Решта утруднилась з відповіддю. Зазначені дані збігаються з іншими гендерними дослідженнями, проведеними в Україні, зокрема з даними досліджень 2002 р. про здебільшого негативне ставлення до позашлюбних зв’язків 69% жінок і 58% чоловіків.


Гендерні розбіжності 1

Порівняння думок респондентів стосовно того, як слід ставитися чоловікам і жінкам до можливих інтимних зв’язків їх партнерів з іншими, підтверджує наявність у свідомості чоловіків подвійних стандартів і відсутність таких стандартів у жінок. На думку 29% чоловіків, „жінка має з розумінням ставитися до можливих інтимних зв’язків її партнера з іншими жінками”. Аналогічне право для жінок визнають лише 13% чоловіків. Серед жінок „вільних поглядів” на невірність чоловіків і жінок дотримуються відповідно 16% і 15% опитаних (рис. 1.3).


Відповідальність за репродуктивне здоров’я 1

Досить поширені в українському суспільстві прогресивні погляди щодо рівної відповідальності чоловіків і жінок за репродуктивне здоров’я. Так, на думку 57% респондентів, статеві партнери рівною мірою повинні турбуватися про запобігання небажаної вагітності. Решта респондентів схильна покладати таку відповідальність в першу чергу на жінку (24% усіх опитаних) або передусім на чоловіка (17%). Лише 12% респондентів є згодними з тезою про те, що „відповідальність за безпеку під час статевих контактів повинна покладатися виключно на жінку”, спростували цю думку 69%. Решта (19%) не змогли визначитися з точною відповіддю.

Більш критично респонденти оцінюють реальний розподіл гендерних ролей в практиці статевих зносин. Лише на думку половини опитаних, в Україні дійсно існує гендерний паритет у відповідальності щодо запобігання ІПСШ. Відповіді решти респондентів значною мірою варіюються залежно від їх віку і статі. Проте з набуттям досвіду статевого життя опитані, передусім жінки, визнають існування нерівної відповідальності за безпеку статевих зносин, яка значною мірою покладається на жінок.


Використання презерватива 1

Диференційованими є суспільні погляди щодо використання у практиці статевих зносин презервативів, а саме: уявлення про жіночість та мужність під час обговорення та прийняття рішення щодо використання презервативів. Респонденти схиляються (43% повністю згодні і 29% скоріше, згодні) до того, що „якщо жінка схоче, то вона завжди зможе умовити чоловіка використовувати презерватив”. Лише 10% різною мірою заперечують цей факт. Жінки є більш впевненими у своїх можливостях, ніж їх оцінюють чоловіки.

Рисунок 1.3

Розподіл відповідей респондентів щодо прав жінок і чоловіків на позашлюбні (полігамні) інтимні стосунки за статтю, %




Враховуючи епідемічну ситуацію, важливо, щоб чоловіки на практиці визнавали право наполягати на використанні презервативів за жінкою. Проте соціологічні дані свідчать, що це не зовсім так. Відносно більша частка чоловіків у віці 16 - 28 років (42%) вважають, що остаточне рішення з цього приводу зазвичай приймає чоловік, і лише 28% не згодні з ним. З віком саме такі уявлення про мужність дещо послаблюються. Проте чимало чоловіків дійсно грають домінуючу роль у прийнятті рішення про безпеку під час сексуальних зносин. Це визнається, зокрема, не менше, як 33% опитаних жінок (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

^ Розподіл відповідей респондентів щодо твердження

„Остаточне рішення про використання презерватива

зазвичай приймає чоловік?” за статтю і віком, %





16-28 років

29-40 років

41-50 років

Чоловіки

Жінки

Чоловіки

Жінки

Чоловіки

Жінки

Згодні

42

28

33

27

37

36

Важко сказати

30

28

30

29

30

34

Не згодні

28

44

37

42

33

30



Досить поширеним у громадській думці є розмежування „сфер”, в яких бажано або обов’язково використовувати презервативи, а в яких - недоцільно. До першої відносяться контакти з найбільш ризикованими групами, а саме: повіями, незнайомими або малознайомими людьми, партнерами, відомими як такі, що ведуть безладне статеве життя, і т.ін. Для сімейних пар застосування презервативів відбувається, як правило, у таких випадках, коли інші засоби запобігання вагітності, не підходять. Майже 75% опитаних за умов вибору засобів контрацепції не бачать необхідності користуватися презервативами, лише 11% - дотримуються протилежної точки зору. Менш впевненими щодо недоцільності використання презервативів є жінки, які перебувають у громадянському шлюбі або розлучені. Проте і серед них більшість (понад 60%) не схильні думати про ризик, який може становити секс з їх постійним партнером.


Досить швидко відбуваються позитивні зміни у ставленні людей до факту придбання презервативів, а саме: зменшується традиційна для суспільства радянських часів сором’язливість, ніяковість, які могли навіть привести до зміни рішення та відмови від покупки презервативів. Сьогодні ця подія, за свідченнями учасників ФГД все більше набуває статус повсякденності, особливо – для молоді. Щодо останньої, то можна говорити про виникнення серед певних груп навіть моди на те, щоб мати при собі завжди презервативи. Проте ідея створення можливостей для анонімного придбання презервативів, наприклад, через мережу автоматів, знайшла у молодих учасниць ФГД відверту підтримку.


Отже, в сучасному українському суспільстві здебільшого панують думки про рівну відповідальність сексуальних партнерів за здоров’я та обов’язки щодо вірності один одному. Зазначені уявлення дотепер стримували певним чином поширення безладної сексуальної поведінки, сповільнювали темпи епідемії в країні. Проте саме ці стереотипи водночас створювали психологічні перепони щодо адекватного усвідомлення населенням, особливо особами середнього і літнього віку, інформації щодо особистої загрози ВІЛ-інфікування, реального розуміння підвищеної уразливості молодої генерації, включаючи власних дітей і близьких родичів.



Ризикована сексуальна поведінка


Сексуальна мобільність 1

Кількість громадян репродуктивного віку, які ведуть безладне статеве життя, є незначною. Здебільшого це юнаки і чоловіки у віці до 40 років. Водночас рівень чоловічої сексуальної мобільності є достатньо високим. Щонайменше 11% серед юнаків і близько 5% чоловіків віком 29-40 років не дотримуються вірності одному сексуальному партнеру і мали контакти протягом останнього місяця з 2 і більше особами. Жінки відповідальніше ставляться до вибору статевих партнерів, і лише одиниці часто змінюють сексуальних партнерів. Помітно вищий рівень сексуальної мобільності демонструють чоловіки - міські мешканці Південного і Центрального регіонів. Серед жінок лідирують за зазначеним показником представниці Східного регіону і м. Києва.

Аналізуючи дані опитувань слід враховувати не зовсім повну відвертість респондентів, коли йдеться про їх статеве життя. Навіть коли використовується метод самозаповнення анкет, ризик отримати соціально очікувані/прийнятні відповіді все ж таки залишається. До того ж під час масового опитування ймовірність досягнути представників груп ризику, які сконцентровані у маргінальних спільнотах, є низькою.

Щодо поведінкових настанов в сфері статевого життя близько 20% опитаних вважають для себе припустимими час від часу контакти з випадковими партнерами. Проте й тут досить чітко спостерігаються раніше зазначені подвійні гендерні стандарти. Випадкові статеві стосунки вважають для себе припустимими вдвічі більше чоловіків, ніж жінок незалежно від їх віку.


Використання презерватива з непостійними сексуальними партнерами 1

Соціологічні дані свідчать про поширеність незахищеної сексуальної поведінки серед чоловіків, які практикують статеві зносини з 2 і більше партнерами. Лише 50% з них застосовувала під час останнього сексуального контакту презервативи. Серед жінок, які ведуть статеве життя з більше, ніж одним партнером, 75% практикують захищений секс.


Певний ризик з огляду ВІЛ і ІПСШ становлять сексуальні контакти без презервативу навіть з одним, але непостійним партнером. Проте практика незахищених зносин є поширеною серед представників цієї групи, а саме: 50% жінок і 33% чоловіків, які ведуть статеве життя з одним, але непостійним партнером, під час останнього контакту не застосовувала презервативи.


Використання презерватива з постійними сексуальними партнерами 1

У практиці шлюбних статевих стосунків презервативи не популярні. Їх застосовують, за соціологічними даними, 19% жінок і 24% чоловіків-постійних партнерів. У випадках, коли постійні партнери не мають інших сексуальних контактів, несуть реальну взаємну відповідальність за здоров’я, то ризик ВІЛ-інфікування для цієї пари є маловірогідним, а саме: лише за умов вживання одним з партнерів ін’єкційних наркотиків.


Використання презерватива з випадковими сексуальними партнерами 1

Проте значна частка респондентів (31%) визнає, що в їх статевому житті трапляються і випадкові сексуальні контакти. Їх мали 43% опитаних чоловіків і 20% жінок. Для респондентів, у яких є постійні партнери, аналогічні показники випадкових контактів становлять відповідно: 50% і 24%. Як свідчать соціологічні дані, під час таких контактів рівень застосування презервативів невисокий. Причому більш ризиковані випадкові статеві зносини практикують жінки, серед яких лише 40% постійно користується презервативами і майже 33% зазвичай - ні. З-поміж чоловіків завжди практикують захищений секс з випадковими партнерками 56% , ніколи – 15%.


Причини не використання презерватива 1

Основними причинами нерегулярного використання презервативів під час випадкових статевих контактів, за експертними оцінками, є:

Неадекватне сприйняття ризику статевого шляху передачі ВІЛ;

Невпевненість у захисних можливостях презервативів;

Недоступність якісних презервативів через надто високі ціни;

Психологічні бар’єри щодо придбання презервативів і використання презерватив;

Брак навичок щодо переконання партнера у необхідності використання презервативів.


Отже, частка людей, які не завжди використовують під час випадкових статевих контактів презервативи, в загальній популяції населення України віком 16-50 років становить щонайменше 11% серед чоловіків і 7% серед жінок. Досить вірогідно, що поширеність ризикованих сексуальних зносин є значно більшою, передусім серед чоловіків. Це припущення зокрема підтверджується розподілом відповідей респондентів стосовно того, що в їх житті бували випадки, коли ці люди не використовували презервативи під час статевого акту з не дуже знайомим їм партнером. В такі ситуації потрапляло 24% чоловіків і 8% жінок.



Інформаційні запити і просвітницька діяльність


Задоволеність обсягом та змістом інформації щодо ВІЛ/СНІДу 2

Дані масових опитувань підтверджують брак профілактичних програм/заходів з попередження ВІЛ, об’єкту яких є загальна популя