Реферат: Маніфест роботодавців україни конкурентоспроможний бізнес – заможна країна Київ-2011

МАНІФЕСТ


РОБОТОДАВЦІВ


УКРАЇНИ


Конкурентоспроможний бізнес – заможна країна


Київ-2011


Макроекономічна нестабільність, неефективна регуляторна й податкова системи, високий рівень корупції, нерозвиненість механізмів державно-приватного партнерства, відсутність ефективних механізмів залучення інвестицій і захисту прав інвесторів – це ті головні причини, які відповідають на питання чому Україна знаходиться на старті в той час, як інші країни посідають чільне місце в сучасній глобальній економіці.

Роботодавці більше не можуть бути пасивними спостерігачами того, як погіршується добробут України. Ми маємо відповідати перед суспільством на рівні наших соціальних партнерів – уряду та профспілок. Проте, ми вважаємо відповідальність бізнесу значно більшою, тому що саме бізнес є рушійною силою будь-якого цивілізованого суспільства.


Потенціал української економіки після 19 років незалежності на жаль ще й досі залишається нереалізованим. Про це свідчать результати двох впливових міжнародних досліджень – Світового банку «Ведення бізнесу – 2010» і «Рейтинг глобальної конкурентоспроможності» Всесвітнього економічного форуму. Так, за простотою ведення бізнесу Україна у 2010 році посіла 145 місце зі 183 країн світу, а за індексом Глобальної конкурентоспроможності - 89 місце серед 139 країн.


Прикро визнавати, але Україна зразку 2011 року значно поступається за конкурентоспроможністю таким країнам, як Естонія, Чехія, Польща, Литва, Азербайджан, Словацька Республіка, Російська Федерація та Казахстан, хоча майже два десятиріччя тому, одразу ж після розпаду СРСР перелічені держави знаходилися з Україною майже в одній відправній точці.


Всі ці причини спонукають нас поставити перед собою та своїми соціальними партнерами амбітну ціль – до 2020 року Україна має увійти до 50-ти найбільш конкурентоспроможних країн світу. Для цього стратегічними напрямками зусиль всіх роботодавців протягом 2011-2020 рр. мають стати:

- створення базових передумов економічного зростання через стабілізацію державних фінансів і створення стійкої фінансової системи, утримання низького рівня інфляції;

- формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи і поглиблення міжнародної економічної інтеграції України;

- модернізація інфраструктури і базових секторів економіки шляхом сприяння в усуненні усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузі і житлово-комунальному господарстві, а також в транспортній інфраструктурі і ринку землі;

- збереження і розвиток людського та соціального капіталу шляхом підвищення ефективності та стабільності соціального захисту, поліпшення якості та доступності освіти і медичного обслуговування;

- підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби і виконавчої влади;

- поліпшення бізнес-клімату й створення сприятливих умов для надходження інвестицій і забезпечення прискореного економічного зростання;

- запровадження інноваційної моделі розвитку економіки України.


Минуло півроку відтоді, як 24 листопада 2010 року, на VII з’їзді Федерації роботодавців України був презентований концептуальний стратегічний документ – проект Маніфесту роботодавців України. З останньою крапкою в Маніфесті ми не ставили крапку в дискусії щодо майбутнього України. Ми запросили всіх, хто прагне залишити нащадкам розвинену й процвітаючу країну, надати свої пропозиції до тексту цього документу. На півроку під егідою Федерації роботодавців України був відкритий національний дискусійний майданчик під назвою „Конкурентоспроможний бізнес – заможна країна”.


Приємно відзначити, що більшість з вимог до реформ, задекларованих роботодавцями у Маніфесті ще в листопаді 2010 року знайшли своє здійснення у нормативно-правових актах, що розроблялись та приймались протягом цих шести місяців. Це свідчить про вірно спрогнозовану роботодавцями діяльність на перспективу, про усвідомлення владою важливості практичної реалізації запропонованих нами реформ.

Українські роботодавці глибоко переконані, нашій країні під силу стати сучасною, демократичною та заможною державою. Перед нами довгий та складний шлях. Він не кожному під силу, але він під силу єдиній українській нації, яка згуртувалася навколо єдино можливої для нас національної ідеї – зростання добробуту країни, родини та кожного окремого громадянина. Сьогодні ми разом будуємо майбутнє для наших нащадків, і впевнені, якщо ми все зробимо правильно, вони будуть пишатися нами, а слово „Україна” стане синонімом успіху та добробуту.


Сподіваємось, саме ідеї роботодавців щодо побудови сучасної конкурентоспроможної української економіки об’єднають нарешті українців в велику націю, яку поважатимуть в світі, як приклад послідовного й рішучого прагнення до прогресу, процвітання й добробуту кожного громадянина.


Користуюся нагодою, щоб засвідчити свої запевнення у високій повазі!


Голова Ради Федерації

роботодавців України Д.М. Олійник

Зміст


1. Динаміка добробуту України протягом 1991-2009 рр. за методом Gapminder World. Порівняння України з Польщею, Бразилією та Південною Кореєю


^ 2. Свобода ведення бізнесу – основний принцип створення конкурентоспроможної економіки


2.1 Дерегуляція підприємницької діяльності

2.2 Зниження податкового навантаження на бізнес

2.3 Зниження рівня корупції


3. Інновації – рушійна сила конкурентоспроможності


3.1 Створення конкурентоспроможної системи генерування знань

3.2 Формування інноваційної інфраструктури та системи трансферу технологій
^ 3.3 Розвиток системи управління інтелектуальною власністю
3.4 Стимулювання попиту на інновації
3.5 Інтеграція науково-технічного потенціалу України в світове господарство

^ 4. Капіталізація робочої сили – основа успішності бізнесу


4.1 Створення конкурентоспроможної освіти

4.2 Створення ефективної системи охорони здоров’я

4.3 Створення стимулюючої та справедливої системи соціального захисту

4.4 Реформування системи трудових відносин


^ 5. Україна - 2020 року (50-те місце в рейтингу GCI)


5.1 Прогнозні показники економічного розвитку України на період до 2020 року


1. Динаміка добробуту України протягом 1991-2009 рр. за методом Gapminder World. Порівняння України з Польщею, Бразилією та Південною Кореєю


На шляху до високого рівня добробуту Україна має гідно відповісти на низку внутрішніх та зовнішніх викликів. Серед внутрішніх викликів основними є:


- політична нестабільність;

- відсутність єдиного бачення політичними елітами стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку України;

- відсутність політичної волі, послідовності та завершеності реформ;

- значно занижена вартість робочої сили;

- слабкість внутрішнього конкурентного середовища;

- суперечливість національного законодавства;

- високий рівень корупції;

- неефективна судова система;

- низький рівень капіталізації фінансових установ;

- високий рівень тінізації економіки;

- застарілість виробничої інфраструктури;

- низький рівень енергетичної безпеки.


Серед зовнішніх викликів основними є:


- посилення процесів глобалізації світової економіки;

- зростання темпів міграції робочої сили;

- зростання цін на енергоносії;

- невизначеність геополітичного статусу;

- відсутність чіткої стратегії щодо позиції України в світовій системі розподілу праці;

- нестабільність світової фінансової системи;

- посилення інтеграційних процесів в світі;

- стрімка інформатизація світової економіки.


^ Як оцінити ефективність протистояння будь-якої країни внутрішнім та зовнішнім викликам?


На думку авторитетних міжнародних експертів, в кінцевому рахунку зазначена ефективність вимірюється добробутом країни. Останній досить наглядно можна зобразити в системі координат „середня тривалість життя – частка ВВП на душу населення”. Саме такий підхід для оцінки розвитку країн світу запропонувала дослідницька інституція – Фонд Гепмайндер (Gapminder Found), заснований відомим шведським вченим Хансом Рослінгом. В 2009 році Gapminder Found (www.gapminder.org) оприлюднив результати дослідження соціально-економічного розвитку людства протягом 1800 – 2009 років, яке отримало назву Gapminder World. Візуально дослідження представляє собою комп’ютерну програму, за допомогою якої можна наглядно простежити за прогресом кожної окремої країни, а також порівняти прогрес декількох країн одночасно.


Користуючись зазначеною програмою, пропонується оцінити наскільки змінився добробут України протягом 18 років незалежності (1991-2009рр.). Отже, станом на кінець 1991 року середня тривалість життя в Україні становила 69,6 років, а на кожну людину припадало 7401 дол. США валового внутрішнього продукту. Після 18 досить бурхливих років незалежності, станом на кінець 2009 року маємо відповідно – 68,5 років й 5731 дол. США. Тобто, соціально-економічні реформи, які відбувались в нашій державі протягом майже двох десятиріч призвели до скорочення середньої тривалості життя громадян на 1,1 року та зменшення середнього доходу на душу населення на 1670 дол. США.


^ GapMinder 1 (Україна за останні 20 років)




Про що ж свідчить такий результат?


Якщо подивитись на рух України в соціально-економічній площині Gapminder World стає зрозумілим, що незважаючи на численні кількісні та якісні зміни, які відбулись в Україні з моменту набуття нею незалежності, в глобальному вимірі, вимірі рівня добробуту країни, ми коливались між прогресом та регресом і врешті решт відкотились назад, у порівнянні з 1991 роком.


Як оцінити такий результат України? Трагедія? Випадковість? Закономірність? А може таку невтішну динаміку списати на наслідки двох світових фінансово-економічних криз 1998 року та 2008-2009 рр.?


Для відповіді на ці питання поглянемо на розвиток України у порівнянні з країнами, які в момент створення нашої незалежної держави знаходились з нами майже на одному рівні соціально-економічного розвитку, або навіть відставали.


Першою розглянемо результати розвитку нашого найближчого сусіда – Польщі.


Станом на кінець 1991 року середня тривалість життя в Польщі становила 70,5 років (в Україні відповідно – 69,6), а показник доходу на душу населення – 7572 дол. США (в Україні відповідно – 7401). Тобто, обидві країни знаходилися практично в одній відправній точці. Станом на кінець 2009 року зазначені показники Польщі становили відповідно: 75,8 років та 16466 дол. США (Україна: 68,5 років та 5731 дол. США). Таким чином, в той час, як в Україні протягом 18 років знизилися, як тривалість життя так і дохід на душу населення, в Польщі тривалість середня тривалість життя зросла на 5,3 роки, а дохід на душу населення – на 8894 дол. США (або майже в 2,2 рази !!!). І все це незважаючи на дві глобальні економічні кризи. Польська нація всього за два десятиріччя стала значно здоровішою й більш як у 2 рази багатшою. Сухі статистичні дані наглядно підтверджуються порівняльною динамікою соціально-економічного розвитку країн-сусідів на програмі Gapminder World.


^ GapMinder 3 (Польща за останні 20 років)




В чому ж причини такого успіху Польщі?


Сучасна історія свідчить, що ніякого секретного польського складника не існує. Головне – політична воля щодо проголошення, послідовності та довершеності реформ, а також настрой всієї нації жити довше й багатше.


У вересні 1989 року Експертна комісія під головуванням Лешека Бальцеровича, провідного польського економіста, міністра фінансів і заступника прем'єр-міністра Польщі, підготувала план широкомасштабних реформ, які повинні були сприяти швидкому перетворенню економіки Польщі від застарілої та неефективної системи централізованого планування до капіталізму.

В 1990 році в Польщі почалась реалізація пакету радикальних економічних реформ, який отримав назву „шокової терапії”. Принципи реформ полягали у наступному:


^ 1. Різке скорочення обсягів грошової емісії, введення високих процентних ставок на кредити, а також різке скорочення обсягів пільгових кредитів.


2. Ліквідація дефіциту державного бюджету за рахунок скорочення обсягів дотацій на продукти харчування, сировину, засоби виробництва, енергоносії, а також відміна більшості податкових пільг та звільнень від сплати податків.


^ 3. Лібералізація 90% цін та їх підвищення, що залишились під адміністративним контролем (енергоносії, транспортні тарифи, квартплата та ліки).

4. Запровадження часткової конвертованості польської національної валюти – злотого – за рахунок значної девальвації, уніфікації курсу на всіх ринках, а також лібералізації зовнішньої торгівлі.


5. Запровадження жорсткої політики зростання доходів, за рахунок: ліквідації загальної повної індексації заробітної плати, встановлення високої ставки прогресивного податку на зростання заробітної плати на підприємствах, обмеження на збільшення фонду заробітної плати по відношенню до зростання цін з використанням корегуючого коефіцієнту, а також запровадження спеціального зрівняльного податку на зарплату, що перевищує середню в 1,4 рази.


В рамках реформ „шокової терапії” в Польщі були ухвалені такі закони:


- Закон про фінансову економію в державних компаніях, що дозволило державним підприємствам оголошувати банкрутство. Таким чином, було покладено край фікції, завдяки якій могло існувати підприємство, навіть за відсутності ефективності та підзвітності.


- Закон про банківську діяльність, який заборонив Національному центральному банку фінансувати дефіцит державного бюджету і заборонив випуск нової валюти.


- Закон про кредити, який відмінив пільгове кредитування державних компаній і прив'язав проценти до інфляції.


- Закон про оподаткування надмірного підвищення заробітної плати, ввів податкові обмеження на зростання заробітної плати в державних компаніях, для обмеження гіперінфляції.


- Закон про нові правила оподаткування, запровадив однакові правила оподаткування для всіх компаній і скасував спеціальні податки, які раніше були застосовані до приватних компаній за допомогою прийняття адміністративних рішень.


- Закон про господарську діяльність іноземних інвесторів, що дозволив іноземним компаніям і приватним особам інвестувати в Польську економіку і експортувати свій прибуток за кордон.


- Закон про іноземні валюти, впровадив внутрішню конвертованість злотого і скасував державну монополію на міжнародну торгівлю.


- Закон з митного права, впровадив єдині ставки мита для всіх компаній.


Польський досвід доводить, що в разі згоди національних еліт щодо стратегічного курсу розвитку країни, а також щодо заборони вирішувати проблеми економіки за рахунок збільшення обсягів грошової емісії та зростання бюджетних витрат можливо провести соціально-економічні реформи, які закладуть фундамент для майбутнього сталого економічного зростання.


^ GapMinder 4 (Польща та Укрїани за останні 20 років)




Другий показовий приклад – Бразилія.


Наприкінці 1991 року Бразилія відставала від України за загальним рівнем добробуту. Середня тривалість життя громадян становила 66,7 років (в Україні – 69,6), а середній дохід на душу населення – 7098 дол. США (в Україні – 7401). Після 18 досить складних для країни років, коли Бразилія зазнала кількох економічних та політичних криз, зазначені показники країни становили відповідно – 72,9 років та 9570 дол. США (в Україні відповідно – 68,5 років та 5731 дол. США). Тобто, маючи гірші стартові умови, всього за два десятиріччя Бразилія досягла підвищення середньої тривалості життя на 6,2 роки (!) та майже на 40% збільшила добробут громадян. Сьогодні середній дохід на душу населення в Бразилії в 1,7 разів більший ніж в Україні. Порівняльна динаміка розвитку більш наглядно виглядає в програмі Gapminder World.


^ GapMinder 5 (Бразилія за останні 20 років)




Що дозволило Бразилії досягти економічного та соціального прогресу, випередивши в 2009 році Україну за рівнем добробуту? Для відповіді на це питання звернемось до історії.


В кінці 80-х, на початку 90-х, високий рівень інфляції підкосив економічну активність та інвестиції. Весною 1994 року був введений так званий Реальний План (від назви грошової одиниці - реал), метою якого було збити зростаючу інфляцію методом штучної підтримки валютного курсу, прив’язавши його до долару США. Ріст інфляції вдалося призупинити до показника, що не перевищує 10% на рік, однак ціни на товари, вироблені в Бразилії, перевищили аналогічні товари імпортного виробництва. Тим не менш, вдалося уникнути дефіциту іноземної валюти, так як інтерес фінансового суспільства до Бразилії відновився після стабілізації показників інфляції. Ризик інвестицій, однак, виріс після фінансової кризи в Азії 1997 року та серпневого обвалу 1998 року в Росії. Після введення програми врегулювання податків і прийняття обов’язків на проведення конструктивних реформ, Бразилія отримала в листопаді 1998 року 41,5 млрд. доларів США в рамках програми МВФ з міжнародної підтримки. В січні 1999 року Центральний Банк Бразилії проголосив про зупинення політики корекції національної валюти до долару США.


^ Ключові реформи Бразилії:


1. Зниження на початку 90-х років податків на імпорт та скасування всіх нетарифних бар’єрів. В результаті вже в 2000 році обсяг зовнішньої торгівлі Бразилії виріс вдвічі.


2. Проведення масштабної приватизації. Дохід від приватизації за підсумками 1991–2000 рр. становив більш як 100 млрд. дол.. США, ці кошти допомогли збалансувати державний бюджет Бразилії.


^ 3. Проведення послідовної політики стабілізації фінансової системи, в т.ч. плану „Реал” та програми реструктуризації банківської системи. Зазначені заходи призвели до зниження інфляції в Бразилії з 916% на рік в 1994 році до 1,7% в 1998 році.


4. Прийняття програми податкового розрахунку через тимчасове підвищення податків, зниження рівня державних видатків та прийняття Закону „Про податкову відповідальність”, яким встановлюються ставки податків та межі видатків на персонал для всіх суб’єктів федерації.


^ 5. Прийняття в 1999 році плану „Вперед, Бразилія” – проекту бюджету на інвестиції на 4 роки. План складався з 365 законопроектів над якими працювали 200 провідних експертів за підтримки міжнародних консалтингових фірм. Головна новела плану – абсолютно нова концепція стратегічного планування державних доходів та видатків. Інша сильна сторона плану – прив’язка до партнерства з приватним сектором.


Крім того, в Бразилії відбулись такі важливі реформи, як:


- Прийняття ^ Закону про фінансову відповідальність, який мав і політичні наслідки – зміцнення та оздоровлення федерації. Закон обмежив, зокрема, накопичення нових витратних обов’язків в останній рік перед виборами і забезпечив фінансову стабільність після 2000 року.


- Реформування пенсійної системи шляхом запровадження системи персоніфікованих умовно-накопичувальних рахунків та надання громадянам можливості вибирати час виходу на пенсію.


- Запровадження операційної незалежності Центрального банку та забезпечення максимальної прозорості прийняття рішень.


- Проведення санації та приватизації банків, які належать урядам штатів.


- Прийняття законодавства про концесії.


Досвід Бразилії доводить, що навіть в країні, де рівень політичного популізму є історично високим, послідовні економічні та соціальні реформи в поєднанні з прагненням всієї нації до зростання добробуту дають позитивні результати. Крім того, досвід Бразилії доводить необхідність більш гнучко підходити до розв’язання ключових проблем країни, залучаючи іноземний досвід та не пасуючи перед ризикованими непопулярними реформами.


^ GapMinder 6 (Бразилія та Укрїани за останні 20 років)




Третій показовий приклад – Південна Корея.


За базу порівняння економічного та соціального прогресу двох країн пропонується взяти 1988 рік. Тоді капіталістична Південна Корея дещо відставала від соціалістичної України за показником середньої тривалості життя (відповідно - 70,1 років проти 70,9 років), проте мала більший показник середнього доходу на душу населення (8441 дол. США проти 7948 дол. США). Країни знаходилися майже в рівних умовах для розвитку, а за деякими показниками, такими як середній рівень освіти та наявність природних ресурсів – Україна значно випереджала свого азійського конкурента. За 21 рік ситуація не просто змінилась, а стала діаметрально протилежною для України та Південної Кореї. Країни опинились в різних вимірах економічної реальності. Станом на кінець 2009 року середня тривалість життя в Південній Кореї становила 79,6 років (в Україні – 68,5 років), збільшившись у порівнянні з 1988 роком на 9,5 років (!!!), а середній дохід на душу населення сягнув фантастичного рівня – 23875 дол. США (в Україні – 5731 дол. США), збільшившись у порівнянні з 1988 роком на 15434 дол. США (або майже в 3 рази !!!). Таким чином, після того, як минуло майже одне покоління середній південний кореєць живе на 11 років більше, ніж середній українець та в 4 рази заможніший за середнього представника нашої вітчизни. Порівняльна динаміка зростання добробуту Південної Кореї на тлі горизонтальних коливань України більш ніж показова.


^ GapMinder 7 (Південна Корея за останні 20 років)




В чому ж секрет „південнокорейського дива”?


Корейське керівництво (починаючи з правління генерала Чон Ду Хвана) стало поетапно і дуже обережно модифікувати застарілу модель економіки, адаптуючи її до змінених умов. Ця модифікація у 80-х і першій половині 90-х років виражалась в наступному:


- Проведення поетапної лібералізації та «відкриття» південнокорейської економіки. Нові тенденції в цьому плані чіткіше відзначилися з середини 80-х. Перш за все, намагаючись зменшити заборгованість, уряд переглянув структуру зовнішніх джерел фінансування. Він став обмежувати притік «несуттєвого капіталу» і віддавав перевагу прямим інвестиціям перед позиками. Державні позики дозволялося залучати лише в мінімальних розмірах і на умовах більш пільгових, ніж комерційні позики.


- У вересні 2001 року набрав чинності ^ Закон про сприяння реструктуризації компаній, щоб прискорити проведення швидкої та прозорої реструктуризації корпоративного сектору. Крім того, з березня 2001 року діє Система безперервної реструктуризації компаній, яка дозволяє кожному банку-кредитору періодично проводити оцінку кредитних ризиків компаній-боржників. Закон про консолідовану неплатоспроможність був прийнятий в березні 2005 року, а в квітні 2006 року набрав чинності. Метою реформування корпоративного сектору являється підвищення виробничої здатності та підвищення потенціалу корейської економіки шляхом створення ефективного та чесного ринку.


- Під час проведення реформи фінансового сектору уряд закрив декілька нежиттєздатних фінансових організацій. Інші життєздатні банки виконують надані Комісією серйозні заходи по усуненню недоліків, для того, щоб в подальшому підвищити стійкість цих фінансових інститутів. Була також проведена реструктуризація небанківського фінансового сектору.


- В державному секторі економіки була спрощена система державних закладів та організацій і змінені їх організаційні структури.


- Всі діючі закони та правила, які стосуються прямих іноземних інвестицій, були спрощені і зведені в єдину правову систему, яку представляє новий Закон про заохочення іноземних інвестицій, що набув чинності в листопаді 1998 року. Це дозволяє іноземним інвесторам користуватися перевагами обслуговування по системі "єдиного вікна". Для залучення прямих іноземних інвестицій використовуються різні стимули, в тому числі звільнення від оподаткування та зниження норми податків.


- С 1987 року, уряд провів корінні реформи для посилення захисту прав на інтелектуальну власність.


- Поворотним пунктом можна вважати середину 80-х, коли міністерство торгівлі та промисловості ініціювали створення ^ 20 консультативних комітетів приватного бізнесу, відповідальних за відповідні галузі суспільного виробництва. Комітети складалися цілком із представників приватного бізнесу, включаючи дослідницькі та фінансові інститути, а також представників засобів масової інформації. Головним завданням цих комітетів була розробка рекомендацій уряду для формування макроекономічної та індустріально-технічної політики.


- Етнічна та культурна однорідність, а також конфуціанська традиція, яка придає особливу цінність працелюбності, освіті, життєвому успіху та відданості своїй нації.


- Орієнтація економічної політики на залучення з-за кордону сучасних технологій.


- Прийняття спеціальних законів для розвитку стратегічних галузей економіки (машинобудування, електроніка, текстильна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, кораблебудування).


Досвід Південної Кореї вчить Україну декільком важливим речам. Перше – для успішності країні потрібна перш за все національна ідеологія успіху, коли кожен громадянин розуміє, що бути успішним та багатим – це мета, до якої варто прагнути, зробити країну успішною – це суть сучасного патріотизму. Друге – не слід сліпо копіювати досвід інших країн, що досягли значних результатів в соціально-економічному розвитку. Ефективність економічних реформ певною мірою залежить від врахування історичних та культурних особливостей країни. Третє – яким би мудрим не був уряд та його консультанти, необхідно прагнути зусиль влади та бізнесу, кожен з яких несе рівну відповідальність за добробут країни.


^ GapMinder 8 (Південна корея та Укрїани за останні 20 років)





Підсумовуючи секрети успіху зазначених країни, можна стверджувати, що протягом 2011-2020 рр. зусилля українських роботодавців мають бути зосереджені на забезпеченні таких основних складових конкурентоспроможності економіки, як: свобода ведення бізнесу, впровадження інновацій та зростання капіталізації робочої сили.


^ 2. Свобода ведення бізнесу – основний принцип створення конкурентоспроможної економіки


2.1 Дерегуляція підприємницької діяльності


2.1.1 Вдосконалення системи ліцензування:


- Зменшення кількості видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, як за рахунок безпосереднього скасування, так і за рахунок застосування інших форм державного контролю й ширшого використання саморегулювання та скорочення строків їх отримання.


- Внесення змін до Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” щодо уніфікації принципів і процедур одержання ліцензій та узгодження вартості надання ліцензій з фактичними видатками, пов’язаними з наданням ліцензій.


- Внесення змін до нормативно-правової бази провадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва; зокрема до Методичних рекомендацій щодо підготовки обґрунтування проектів регуляторних актів, Положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів, Положення про Апеляційну комісію з питань розгляду скарг щодо відмови представництв Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у погодженні проектів регуляторних актів, що дозволить відхиляти на етапі розробки у 2015 році близько 60 % заздалегідь неефективних регулювань, вносити зміни або скасовувати у 2015 році майже 50% регуляторних актів за результатами оцінки їх ефективності.


Динаміка позиціювання України у світі в рейтингу Індексу економічної свободи (IEF) протягом 1995 -2010 років


^ 2.1.2 Спрощення дозвільної системи, посилення відповідальності за порушення видачі документів дозвільного характеру:


- Істотне скорочення кількості видів діяльності й робіт, що вимагають одержання дозволів шляхом затвердження вичерпного переліку документів дозвільного характеру та максимально скорочувати його у подальшому;


- Спрощення процедур видачі документів дозвільного характеру; зменшення часових і грошових витрат при одержанні дозвільних документів; збільшення переліку робіт (послуг), що можуть виконуватися на підставі заяв (зокрема у будівництві);


- Перехід від дозвільного принципу започаткування господарської діяльності на заявного, за винятком тих видів діяльності, що безпосередньо впливають на безпеку держави, людини й довкілля;


- Максимальне делегування повноважень з видачі документів дозвільного характеру з центрального й обласного рівнів на місцевий рівень;


- Посилення відповідальності посадових осіб дозвільних органів за порушення вимог законодавства щодо питань надання документів дозвільного характеру;





Місце України в рейтингу свободи ведення бізнесу (ДBI) у 2010 році


^ 2.1.3 Впорядкування, регламентація та скорочення переліку платних адміністративних послуг та переліку державних установ та організацій, які мають право їх надати:


- Удосконалення правового регулювання надання адміністративних послуг за рахунок розробки та прийняття Закону України „Про адміністративні послуги”, головною ідеєю якого є надання державою приватним особам якісних послуг за доцільним переліком платних послуг з усуненням на місцях суперечливих питань правового регулювання та припинення використання органами виконавчої влади цієї сфери для додаткового залучення коштів на власні потреби (йдеться про так звані "переліки платних послуг");


- Розмежування в системі органів виконавчої влади органів, які займаються політикою, і органів, що займаються поточним адмініструванням. В останніх необхідно виділити органи, які надають адміністративні послуги, та зосередити їхню діяльність на якісному наданні послуг;


- Проведення щорічної систематизації послуг за низкою критеріїв, що надасть змогу зосередити обмежені публічні ресурси на реалізації найважливіших завдань;


- Створення децентралізованої системи надання адміністративних послуг з регламентованою, максимально спрощеною процедурою їх надання, орієнтованої на кінцевий результат;


- Створення умов, відповідно до яких суб'єкти, які надають адміністративні послуги, в питанні внутрішньої організації діяльності могли б діяти за принципами приватного сектора при доборі та управлінні персоналом, винагороди за працю (оплата праці в органах, які надають адміністративні послуги, могла б досягати рівня оплати праці спеціалістів відповідної кваліфікації в приватному секторі);


- Створення єдиної електронної бази даних адміністративних (державних) послуг органів виконавчої влади й місцевого самоврядування.


^ 2.1.4 Зменшення кількості контролюючих органів та встановлення чітких норм щодо подання звітності та проведення перевірок


- Проведення скорочення центральних органів виконавчої влади;


- Встановлення співвідношення функцій, визначивши єдине для типу органів найменування, передбачивши скасування дублюючих контролюючих функцій з подальшим скасуванням контролюючих органів, у діяльності яких зникла необхідність;


- Створення інтегрованої інспекції праці: реалізація цього завдання дозволить принаймні у тричі скоротити кількість контролюючих органів в сфері законодавства про працю, забезпечити більш комфортні умови господарювання та зберегти для економіки країни не менше 2 млрд. грн., які сьогодні витрачаються для реагування на дії системи державного нагляду;


- Делегування частини контрольно-наглядових функцій професійним самоврядним організаціям;


- Впровадження електронного урядування у системі органів виконавчої влади, тобто створення системи надання державних послуг on-line через єдину точку доступу у мережі Інтернет;


- Запровадження відповідальності органів державного нагляду (контролю) за збитки, завдані суб'єкту господарювання неправомірними діями / недотриманням процедури здійснення державного нагляду (контролю).





^ Місце України в рейтингу економічної свободи (IEF) у 2010 році серед країн світу


Критерії досягнення результатів на 2015 рік:


- Скорочення сумарної кількості центральних органів виконавчої влади та урядових органів виконавчої влади до 40 % від їх кількості станом на червень 2010 року;

- Скорочення видатків на державне управління до 30 % порівняно з
2010 роком;

- Делегування 50% контрольно-наглядових функцій професійним самоврядним організаціям;

- Забезпечення доступності державних послуг через мережу Інтернет (on-line) не менше ніж 70 %.


Глобальними критеріями є підвищення конкурентоспроможності, що знаходить відображення у покращенні місця України у рейтингах:

- індикаторів державного управління (Worldwide Governance Indicators) Світового Банку з 143 місця до 68 місця (рівень Польщі);

- глобальної конкурентоспроможності за показником якості державних інституцій не менше як на 5 пунктів;

- сприйняття корупції «Transparency International» не менше як на 10 пунктів.


^ 2.2 Зниження податкового навантаження на бізнес


Незважаючи на численні зміни, що перманентно вносяться до податкового законодавства і спрямовані на удосконалення податкової системи України, національна система не позбавлена серйозних недоліків. Основними з них є:


- високий рівень податкового навантаження на економіку в цілому (в середньому за 2005-2009 рр. з урахуванням платежів до Пенсійного та інших фондів соціально призначення – 37,9% від ВВП, у т.ч. в 2008 р. – 39,1, 2009 р. – 37,3%; в країнах ЄС-12 у середньому 34,4%, у т.ч. в Польщі 34,8, Чехії 36,9, Естонії 33,1, Латвії 30,5, Болгарії 43,2%) і на бізнес зокрема (ставка податку на прибуток в Україні становить 25%, у середньому по країнах ЄС-12 – 18,9%, у т.ч. в Польщі 19, Чехії 20, Естонії 21, Латвії 15, Болгарії 10%);

- відсутність економічно обґрунтованого балансу між фіскальною і регулюючою функціями податків, неефективна система державного податкового регулювання, його неузгодженість із завданнями економічної політики держави;


- наявність великої кількості малоефективних податків та меншої, ніж у європейських системах оподаткування, тривалості базових податкових періодів (щоквартальне декларування і сплата податку на прибуток, тоді як у європейських країнах – раз на рік);


- нестабільність податкового законодавства, що обмежує можливості формування суб'єктами господарювання фінансової та економічної політики у середньо- та довгостроковому періодах;


- неузгодженість податкового законодавства з нормами, які складають інші інститути фінансового законодавства або входять до інших галузей законодавства;


- порушення фундаментального принципу справедливості в оподаткуванні, невиконання податковою системою функції перерозподілу доходів від багатих до бідних;


- викривлення стимулів до економічної діяльності внаслідок співіснування в податковій системі України двох підсистем – загальної і спрощеної, незацікавленість суб’єктів малого підприємництва у зміні свого статусу і, відповідно, зростанні обсягів діяльності; використання суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, що працюють у загальному режимі оподаткування;


- недосконала й витратна система адміністрування податків і зборів;


- низький рівень податкової культури, широке розповсюдження схем мінімізації та ухилення від сплати податків, що призводить до зростання податкової заборгованості платників перед бюджетом і державними цільовими фондами, недостатнього фінансування виконання функцій