Реферат: Правове регулювання зайнятості на україні
Тема: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ НАУКРАЇНІ.
ЗМІСТ.
1. Вступ.
1.1. Специфіка ринкузайнятості України.
1.2. Ціліі задачіполітики зайнятості.
2. Загальначастина.
2.1. Джерела правовихнорм про працю та зайнятість населення в Україні.
2.2. Аналіз законуУкраїни “Про зайнятість населення”.
2.3. Порядок отриманнядопомоги по безробіттю.
3. Висновки.
3.1. Перспективні напрями політики зайнятості.
3.2. Перелік використаноїлітератури.
4. Задачі.
4.1. Задача№ 1.
4.2. Задача№ 2.
1. Вступ.
1.1. Специфіка ринкузайнятості України.
Проблема державного правовогорегулювання ринку зайнятості актуальна не лише для України. В умовах подальшогорозвитку науково-технічного прогресу, всеоб`ємлюючої автоматизації виробництва,її все більш корпоративного або навпаки — локального характеру дістало місцепідвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденціїнадвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу. Всі зазначеніявища та інші дедалі більше перетворюються на чинникдеградації робочоїсили. Але в нашій державі формування ринку праці, яке тики розпочалося, диктуєнеобхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфікуперехідної економіки, національні особливості та менталітет населення. Це невиключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними длястратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливолише при умові їх адаптації до “українських реалій”. В Україні трудовівідносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначаєтьсянизкою факторів:
· Ринкові відносини в сферіпраці знаходяться в процесі становлення.
· Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростаннябезробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринкупраці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботипідприємств останніх років показує, що приховане безробіття зростає значнобільшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжуєтьсяадекватним звільненням робочої сили.
· Інфляція іекономічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню:відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні,особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працювід її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачаєналежну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки увідповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій міжструктурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному,галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеноїдиспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.
· У порівняннііз засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади урозвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають усвоєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки іпроведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значеннянабуває правильний вибір пріоритетів.
З урахуваннямвищезазначеного можна сформулювати деякі стратегічні принципи політикизайнятості.
1.2. Ціліі задачіполітики зайнятості.
Державнаполітика України зайнятості населення базується на таких принципах:
забезпеченнярівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального імайнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійноїпідготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню новихробочих місць та умов для розвитку підприємництва;
координаціїдіяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;
співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;
міжнародногоспівробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.
Але політику зайнятості, якоювона повинна бути не можна зводити лише до допомоги безробітним, щоспостерігаються сьогодні в Україні. Теоретичною базою для такого явища напевноє дещо звужене трактування простору ринку праці як сфери, що охоплює виключнобезробітних та вакансії, а не всю сукупність відносин в області зайнятості.
У світовій науці таправі вже давно сформувалося та знайшло практичне застосування розуміння політикизайнятості як інструмента найбільш повної реалізації та розвитку трудовогопотенціалу населення. Засоби, які спрямовані на допомогу безробітним, складаютьорганічну частину цього більш загального контексту. Так, документ, що йогопідготовлено Міжнародним центром економічного розвитку, розташовує в однійнизці із скороченням безробіття наступні цілі державної політики зайнятості:
· Більш повневикористання недовикористовуваної робочої сили;
· Створенняможливостей продуктивної та добре оплачуваної зайнятості;
· Інвестиції долюдського капіталу з метою збільшення індивідуальної продуктивності сполученоїз адаптацією технологічних процесів до можливостей працівників;
· Стимулюваннямеханізмів адаптації до вимог ринку (і в першу чергу сприяння розвиткувиробничої та соціальної інфраструктури).
На сьогодні політиказайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику таособам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств.Питання ж найбільш цінної з людської точки зору довгочасної економічноївіддачі частини трудового потенціалу залишається невирішеним. Враховуючивищезазначене, наведу аналіз діючого законодавства України про зайнятістьнаселення та його відповідність сучасним вимогам та природному стану речей.
2. Загальна частина.
2.1. Джерела правових норм пропрацю та зайнятість населення в Україні.
Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населеннявизначаються виключно законами України. Такими законами є:
· Кодекс законів про працюУкраїни.
· Закон України “Прозайнятість населення”.
· Закон України “Про охоронупраці”.
· Закон України “Проколективні договори і угоди”.
· Закон України “Про оплатупраці”.
· Інші законодавчі акти таміжнародні угоди.
Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаю чих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України.
При цьому, згідно статті 8(1)Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди наднаціональним законодавством:: “Якщоміжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавствоУкраїни про працю, то застосовуються правила міжнародного договору абоміжнародної угоди.”
Виконаннядержавної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищийорган виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює вжиття конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їхприймає Верховна Рада України. . З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потребгромадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевихРад народних депутатів розробляються річні та довгострокові державні ітериторіальні програми зайнятості населення.
Згідно статті 43 Конституції України кожен має право напрацю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільнообирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програмипрофесійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповіднодо суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Невважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова)служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чиіншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і пронадзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праціжінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботахзабороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Більш конкретизоване вираження зазначених прав таобов`язків громадян а також державне регулювання трудових відносин знаходимо уКодексі законів про працю України. Глава ІІІ-А, що має назву “Забезпеченнязайнятості вивільнюваних працівників” має посилання на безпосереднє регулюваннязайнятості відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”.
2.2. Аналіз законуУкраїни “Про зайнятість населення”.
Цій Закон визначаєправові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України ійого захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави вреалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов’язанаіз задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило,приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Дозайнятого населення належать громадяни, що проживають на території державина законних підставах:
а) працюючі понайму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) громадяни,які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб,зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані,призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади,управління та громадських об’єднаннях;
г) які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардіїУкраїни, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органахвнутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;
е)які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищеннякваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилоговіку;
ж)працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств імісій.
На відміну відзайнятого населення Закон визначає протилежну групу – безробітних, як працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбаченихзаконодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцемпроживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусувизначається положенням КМУ “Про порядок реєстрації, перереєстрації та веденняобліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги побезробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійноїпідготовки та перепідготовки”.
Після того, якгромадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальноїдопомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості упошуку підходящої роботи. Додержавної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можутьзвертатися усі незайняті громадяни, які
бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінитимісце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчаннячас.
У разі неможливості надатипідходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійнуперепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Для усунення розбіжностейтрактування та з метою попередження суперечностей між державними службамизайнятості законодавець чітко визначає поняття “підходящої роботи”. Цьомупитанню присвячена стаття 7: для громадян, яківтратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідаєосвіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тійже місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повиннавідповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуваннямїї середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулиймісяць.
При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття.
Длягромадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності),підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки,або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка непотребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновититрудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота заспеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищеннякваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота заспорідненою професією (спеціальністю).
Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бутипідходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації зурахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).
У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом шести місяцівбезробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії(спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров’я громадянина і колишньогодосвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у ційпрофесії (спеціальності).
При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньоюпрофесією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. За рішенням місцевих Рад народних депутатів, може встановлюватись транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальнийзахист населення.
Згідно статті 5 Закону України“Про зайнятість населення”, держава забезпечує надання додаткових гарантійщодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, деякимкатегоріям населення які потребують соціального захисту і не здатні на рівнихконкурувати на ринку праці, у тому числі:
а) жінкам, які маютьдітей віком до шести років;
б) одинокимматерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;
в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робочемісце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а такожособам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного ізбатьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;
г) особампередпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам — 53 років);
д) особам,звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.
Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятостібронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від формвласності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількостіробочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.
У разіскорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі невстановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.
Уразі відмови у прийомі на роботу громадян із числа зазначених категорій, у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державнаслужба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову у п’ятдесятикратномурозмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятостінаселення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населенняпонад встановлену квоту.
2.3. Порядок отриманнядопомоги по безробіттю.
У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночаснимпризначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, іоформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься доКПО. З наказом про надання чи ненадання статусу
безробітного,розмір і строки виплати допомоги по безробіттю, відкладення чи припиненняїї виплати громадянин повинен ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.
Виплата допомоги по безробіттю припиняється або відкладається відповідно до статті 30 Закону України«Про зайнятість населення».
Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особистоподати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусубезробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбаченихзаконодавством доходів.
Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з підпунктом «б» пункту 1 статті 26 та підпунктом «а» пункту 1 статті 29 Закону України«Про зайнятість населення», в тому числі й ті, що займалисяпідприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку просередню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, — довідку звійськового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу тадоплати за військове звання.
Якщо у день призначення допомогипо безробіттю громадянин не подав довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи, а військовослужбовець - довідку про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання, допомогапо безробіттю призначається у розмірі не нижче встановленоїзаконодавством мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, алене пізніше шести місяців з дня призначення допомоги по безробіттю, після чого робиться перерахунок призначеної допомоги. У разі подання такої довідкипізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок допомогипо безробіттю не здійснюється.
Працівникам, трудовий договір зякими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ,організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їхреєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягомсеми календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням допомоги по
безробіттю надається з восьмогодня після реєстрації у цій службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається їм відповідно до підпункту«а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятістьнаселення» і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (пункт 1 статті 26 зазначеного Закону) у розмірі 75 відсотків середньої заробітної платиза останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 180 календарних днів, але не більше середньої заробітноїплати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулиймісяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальноїзаробітної плати.
З 1 січня 1999 р. цій категоріїгромадян за умови своєчасної реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати заостаннім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків — протягом90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 210 календарних днів,але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарствівідповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленогозаконодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без правана пенсію, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості протягом семикалендарних днів після поставлення на облік у військовому комісаріаті статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається звосьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі підпункту «а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятістьнаселення» до закінчення терміну виплати посадового окладу і доплат завійськове звання.
Громадянам, звільненим зпідприємств, установ та організацій у разі розірвання трудового договору в зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з територіїрадіоактивного забруднення, за умови їх реєстрації у державній службізайнятості як таких, що шукають роботу, у місячний термін після звільнення протягом семи календарних днів підбирається підходяща робота, а на восьмийдень надається статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттюзгідно з пунктом 1 статті 26 Закону України «Про зайнятістьнаселення». Виплата допомоги по безробіттю їм відкладається відповідно допідпункту «а» пункту 2 статті 30 зазначеного Закону і відновлюється з наступного дня після закінчення четвертого місяця виплати середньої заробітної
плати за попереднім місцемроботи згідно із статтею 45 Закону України «Про статус і соціальнийзахист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Громадяни, які звернулися до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні після розірвання трудовогодоговору з власником підприємства, установи, організації або уповноваженимним органом на підставах, зазначених у пункті 6 статті 36, статтях 38 і 39 тапунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, і яким виплачується вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України, визнаються безробітними звосьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості як таких, що шукають роботу,а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі підпункту«а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятістьнаселення» до закінчення строку, за який виплачується вихідна допомога.
Цей порядок поширюється напрацівників, звільнених з підприємств, установ і організацій незалежно від формвласності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з територіїрадіоактивного забруднення відповідно до статті 45 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також на дружин (чоловіків)військовослужбовців згідно з пунктом 2 статті 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхсімей».
Громадянам, з якими трудовий договір було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і статтею 41 КЗпП України, а також тим, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням безповажних причин, виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк дотрьох місяців відповідно до підпунктів «б» і «г»пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення».
Якщо у період одержання допомогипо безробіттю громадяни, яким допомога по безробіттю призначена згідно зпунктом 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», відмовилися від послуг державної служби зайнятості або були зняті з обліку за невідвідування центру зайнятості без поважних причин понад місяць змоменту останнього строку, встановленого працівником центру
зайнятості, то під час повторноїреєстрації залишок допомоги по безробіттю їм не виплачується. Останнім днемвиплати допомоги по безробіттю вважається день останнього відвідування безробітним центру зайнятості.
Громадянам, зареєстрованим назагальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дняпісля реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але небільше 360 календарних днів протягом двох років.
Для осіб передпенсійного віку(чоловікам після досягнення 58 років, жінкам — 53 років), у тому числівивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі пункту 1 статті 40КЗпП України, тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720календарних днів. При цьому зазначений вік визначається на момент надання громадянину статусу безробітного державною службою зайнятості.
Громадянам, які бажаютьвідновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується небільше 180 календарних днів.
Громадянами, які вперше шукаютьроботу, вважаються особи, які на момент реєстрації у державній службі зайнятості ніколи не працювали на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, у тому числі випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів (очної форми навчання), та військовослужбовцістрокової служби, звільнені з дійсної військової служби.
Громадянам, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу,визнані в установленому порядку безробітними і мають право на одержаннядопомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:
а) не менше 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідноїобласті за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розмірумінімальної заробітної плати, якщо вони протягом 12 місяців, що передувалипочатку безробіття, працювали не менше 26 календарних
тижнів;
б) не нижче встановленогозаконодавством розміру мінімальної заробітної плати — в усіх інших випадках,включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.
Громадянам України, якіпрацювали у зарубіжних країнах, у тому числі і в країнах СНД, допомога побезробіттю виплачується не більше 180 календарних днів у розмірі не нижче встановленогозаконодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Працівник державної службизайнятості встановлює строки відвідувань центру зайнятості та ознайомлює зними зареєстрованого громадянина, який підтверджує це особистим підписом у картці обліку відвідувань центру зайнятості. У разі відмови від підписускладається відповідний акт у встановленому порядку.
Кожне порушення громадянином, утому числі і зареєстрованим на підставі пункту 1 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення», строків відвідувань центру зайнятості без поважних причин у період пошуку роботи та безробіття вважаєтьсянесприянням своєму працевлаштуванню відповідно до пункту 4 статті 28зазначеного Закону, що є підставою для відкладення на строк до трьох місяців виплати йому допомоги по безробіттю згідно з підпунктом«в» пункту 2 статті 30 зазначеного Закону.
Громадяни, які не змоглисвоєчасно звернутися до центру зайнятості для надання статусу безробітного зповажної причини, що підтверджується відповідними документами, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини.
Громадянам, які зареєстрованіу державній службі зайнятості як безробітні та одержують допомогу по безробіттю у порядку і розмірах, передбачених статтями 26, 28, 29 Закону України«Про зайнятість населення», після закінчення загального строкувиплати допомоги по безробіттю подальша її виплата не провадиться. Право на допомогу по безробіттю такі громадяни набувають тільки післяпрацевлаштування і звернення до державної служби зайнятості у зв'язку зприпиненням трудової діяльності.
Допомога по безробіттювиплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз намісяць у порядку, встановленому установами банків.
У разі хвороби безробітногодопускається одержання допомоги по безробіттю іншими особами задорученням, оформленим у встановленому порядку, та довідки за підписомголовного і лікуючого лікаря, скріпленим печаткою.
Працівникам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано згідно з пунктом 1 статті 40КЗпП України і які мають право на достроковий вихід на пенсію за півторароку до встановленого законодавством строку та встановлений законодавством пропенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах), за умови їх реєстрації у державній службі зайнятостіяк таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення у разі відсутності підходящої роботи видається за їх бажаннямклопотання про достроковий вихід на пенсію для подання в місцеві органисоціального захисту населення.
Право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку мають особи передпенсійного віку, яким на день вивільнення згідно з пунктом 1статті 40 КЗпП України до досягнення пенсійного віку залишилося не більшепівтора року.
Якщо громадянин у разі відсутності підходящої роботи не виявив бажання отримати клопотання про достроковий вихід на пенсію, йому надається статус безробітного зпризначенням допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 26 ЗаконуУкраїни «Про зайнятість населення».
Клопотання про достроковий вихідна пенсію може бути видане громадянину за його бажанням та у разі відсутності підходящої роботи і в період його перебування на обліку якбезробітного.
Безробітні, призвані нанавчальні (або перевірочні) та спеціальні збори у Збройні Сили згідно із Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», отримують грошове забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1993 р. N 76 та зберігають право на виплати, передбачені законодавством про зайнятість.
Безробітним, які перебувають на обліку в центрах зайнятості, у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу виплачуєтьсяодноразова матеріальна допомога у розмірі призначеної допомоги по безробіттюза 60 календарних днів.
Згідно статті 12 Закону України“Про зайнятість” громадяни мають право оскаржити дії працівників державноїслужби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або досуду в порядку, встановленому законодавством.
3.Висновки.
4.3. Перспективнінапрями політики зайнятості.
Офіційний процент безробіття вУкраїні (6-7 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості,сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичноюневідпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістюкоштів, які держава може надати на ці цілі. Але за міжнародними стандартамиподібна норма безробіття не є катастрофічною. Крім того, питання міститься не всамому рівні безробіття, а в тому, які процеси та тенденції воно відображає.За однаковим офіційним показником може приховуватися принципово різна ситуаціяу сфері зайнятості. Мова їде про середній проміжок часу на протязі якого людинане має оплачуваної роботи а також про характерне для України явище“довгострокової неоплачуваної відпустки”. Однак, у всякому випадку політиказайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі – наданнякожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості внайбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьомугідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічноючастиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увагаповинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде проможливу втрату накопиченого людського капіталу (головної складовоїнаціонального багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неїпотенціал набуття і ефективного використання людського може бути нереалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінноїкатегорії працівників.
Що стосуєтьсяУкраїни, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місцьі людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, щопотребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі тапосередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того,характерним є збільшення довгострокового безробіття.
На цих проблемах іповинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по сутіна сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги побезробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, щовикористовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них(виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості,витрачають на заходи пасивного характеру – виплату допомоги по безробіттю.Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, невсі з них можуть бути використані в Україні.
Так, активні міри,спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансовихвитрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.
Мова зокрема йде про виплатупідприємствам, що надають роботу визначеним контингентам робочої сили, наобмеженому проміжку часу субсідій, що покривають частину заробітної платні цихпрацівників. Як звичай, подібні заходи використовуються щодо наймудовгостроково безробітних та молоді. Як результат поліпшується відповідністьструктури попиту і пропозиції праці, що знижує природню норму безробіття.
Привабливим, але дорогимзасобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовнаїї перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів такіпрограми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурнихпроектів (дорог, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тількидозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчоїдіяльності регіона, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості.Прямі державні вкладення у створення робочих місць корисно спрямувати також націльові програми сприяння зайнятості осіб з обмеженою працездатністю.
Значно кращуперспективу в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямованіна комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед нихзаймає раціональне використання гнучких форм зайнятості. На заході в останнідесятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, щотрадиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або,що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначнийі нерідко походитьдостатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких формзайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.
3.2.Перелік використаної літератури:
1.КонституціяУкраїни.
2. Кодекс законів про працю України.
3.Постанова Верховної Ради, від01.03.91, N 804-XII,
Про порядок введення в дію ЗаконуУкраїнської РСР " Про зайнятість
населення "
4. Закон, від 01.03.91, N 803-XII,
Про зайнятість населення
5. Постанова КМ, від 24.06.91, N 47,
Про затвердження положень щодозастосування Закону УРСР «Про зайнятість населення»
6. Закон, від 18.12.91, N 1993-XII,
Про внесення змін і доповнень до ЗаконуУкраїнської РСР «Про зайнятість населення» та до Житлового кодексуУкраїнської РСР
7. Лист, від 10.07.92, N 01-8/811, Про деякіпитання практики застосування статей 5 і 20 Закону України «Про зайнятістьнаселення»
8. Постанова КМ, від 29.04.93, N 315, Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку зприйняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до ЗаконуУкраїнської РСР „Про зайнятість населення“
9. Закон, від 14.10.94, N 206/94-ВР,
Про внесення змін і доповнень до ЗаконуУкраїни „Про зайнятість населення“
10. Постанова Верховної Ради, від12.12.96, N 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22Закону України „Про зайнятість населення“
11. Закон, від 21.11.97, N 665/97-ВР, Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення“
12. Постанова КМ, від 27.04.98, N 578,
Про затвердження положень щодо застосуванняЗакону України „Про зайнятість населення“
13. Постанова КМ, від 14.09.98, N 1435, «Про внесення змін і доповнень до положень про державну службу зайнятості тапро інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятістьнаселення»
4.Задачі.
4.1. Задача № 1.
Умова: В положенні “Про режим робочого часу”підприємства, створенного у формі товариства з обмеженою відповідальністю“Весна” було передбачено:
- тривалістьробочого часу встановлюється на протязі тижня:
а.) для найманих працівників – 35годин;
б.) для учасників товариства – 45;
в.) для жінок, які мають дітейвіком до 14 років, тривалість робочого тижня скорочується на 5 годин;
- оплата праціздійснюється за фактично відпрацьований час;
- восінньо-зимовий період підприємство працює в режимі п`ятиденого робочого тижня.
Завдання: прокоментувати названі позиції зточки зору їх відповідності чинному законодавству.
Відповідь:
В розрахунках, які додаються, відповіднодо Кодексу законів
про працю України враховано, що нормативна тривалість робочого
часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ст.
50);
Задача № 2.
Умова: Повертаючись до дому з роботи, робітникНаумов зайшов на стадіон подивитись футбольний матч. Після закінчення матчувін, поспішаючи до дому, при посадці у переповнений трамвай, пошкодив собіруку. Через тиждень, коли війшов на роботу, Наумов вимагав складання акту пронещасний випадок і оплату лікарняного листка у розмірі 100 % середньоїзарплати.
Завдання: Як бути?
Відповідь: