Реферат: Принципы гражданско-процессуального права Украины

Курсова робота на тему:

Принципи цивільного процесуального права.

ПЛАН.

1.  Вступ.

2.  Поняття принципів і їх значення.

3.  Система принципів і їх класифікація.

4.  Принципи, закріплені в Конституції України.

5.  Принципи, закріплені в цивільному законодавстві.

6.  Система принципів цивільного процесу іноземних держав.

7.  Висновок.

1.Вступ.

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільнесудочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, засади). У принципах відоб­раженіполітико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них вконцентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити правотакими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї іпогляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільнихсправах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу.Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені внормах права, вони характеризують здійснен­ня правосуддя тільки судом і назасадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість іколегіальність розгляду цивіль­них справ, незалежність суддів ї підкорення їхтільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі іреальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації,доступність і простота судочинства, які дають можли­вість кожнійзаінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і насудовий захист, надане Конституцією України.

2.Поняття принципів і їхзначення

З розвиткомсуспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються івдосконалюються з урахуванням потреб полі­тичних і соціально-економічнихперетворень, подальшого забезпе­чення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян,їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судовоїДіяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасно­му етапірозвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повнотивираження і дії демократичних принципів ци­вільного процесуального прававиступає важливою гарантією зміц­нення законності як невід'ємної частинифункціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значенняпринципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображенінайбільш характерні демок­ратичні риси і загальна спрямованість права та йогонайважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати сутьцієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завданьцивільного судочинства і його ефектив­ність перебуває в прямій залежності відправильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуальногоправа, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їхспрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими норма­ми і юридичнихпринципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню ізастосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою длязаконодавчої пра­ктики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їмза змістом правових норм і їх удосконалення.

Визначення взаконодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло наформування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні(або правові) засади організації і діяльності суду', основні положення даноїгалузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудовипроцесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносинвідповідно до завдань правосуддя^; як основні ідеї, поло­ження, керівні засадиз питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права^;як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду івирішенню… цивіль­них справ"; як обумовлені базисом суспільства івиражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, норматив­но-керівніоснови (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості івиявляють демократизм, специфічні властиво­сті процесуального права і відображаютьперспективи його розвит­ку^ В наведених й інших визначеннях принципівпроцесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю нерозкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначенняпринципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основзалишає поза увагою, що являють со­бою такі засади, положення, основи. Чиї вониі що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільногопроцесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки яктеоретичних положень, які виражають необхід­ність певних способів і формправового регулювання суспільних відносин.

Принципизакріплюються в нормах права, їх положення, пра­вила відображаютьсуспільно-правові погляди народу як безпосере­дньо, так і через політичніпартії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь усоціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичнихпоглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузіправа. Таким чином, принци­пами цивільного процесуального права будутьзакріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і метуправосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), органі­заційної йогопобудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень тапроцесуально-правового становища уча­сників процесу — громадян, підприємств, установ,організацій .

 3.Система принципів і їхкласифікація.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопо­в'язані між собоюі в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле. складене зчастин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує'галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між нимиіснує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань циві­льногосудочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів неможе існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, змістокремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузіправа.

Кількісний складсистеми принципів цивільного процесуаль­ного права в нормативному порядку непередбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному^ Це викликалозаува­ження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільнозмінений за бажанням того чи іншого автора і що не може бути окремо взятихпринципів для стадії чи процесуального інсти­туту. Але такі міркування невідповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою длярозвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права обумовив змінив системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативномурегулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, не­можливостіпроцесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального правапокликана встановити всі принципи систе­ми, розкрити їх зміст, роль і значенняв функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення ішляхи розви­тку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такіпринципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, немо­жливістьпроцесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, якінадають право і зобов'язують органи про­куратури, державного управління, іншіорганізації та окремих гро­мадян захищати в цивільному судочинстві права іншихосіб, держа­вні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активнепроцесуальне право­ве становище суду (статті 15, 30, 143, 179).

Принципраціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулюванняпроцесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядкувиконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності йефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва якпринцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки водному процесуальному становищі —позивача, свідка тощо.

Для виявленняспецифічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різнимиознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) заформою нормативно­го закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавс­тві про судочинство; в)за роллю в регулюванні процесуально-пра­вового становища суб'єктівправовідносин — на принципи, які визначаютьпроцесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та напринципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь управі, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання — на принципи організації правосуддя(судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуа­льної діяльності (судочинства); на принципи, яківизначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істината ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальнихдій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправністьсторін, суддівське керівництво і процесуальний фо­рмалізм) і на конструктивні(відносні — всі інші принципи). Кла­сифікаціюпринципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системіправа і за формою нормативного закріплення або за предметом правовогорегулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою норматив­ного закріплення.

До принципівцивільного процесуального права, закріплених Ко­нституцією України, належать такі принципи:здійснення правосуд­дя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалі­зації побудови системисудів загальної юрисдикції

(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народнихзасідателів і прися­жних (ст. 124);виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійс­нення правосуддя суддею одноособове, колегією суддівчи судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканністьсуддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129);здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випа­дкахнародними засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїхдоказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­нимизасобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного такасаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковістьдо виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свободлюдини і громадяни­на (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1,2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст.129); участьгромадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст.121);недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканністьжитла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншоїкореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципівцивільного процесуального права, закріплених за­конодавством про судочинство, належать: диспозитивність,об'єкти­вна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна про­цесуальнаформа, неможливість процесуального сумісництва, ус­ність, безпосередність(відповідно статті 99,103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).

 4.Принципи,  закріпленіКонституцією України.

Здійснення правосуддя виключно судами.

Правосуддя в цивіль­них справах виступає однією з форм державноїдіяльності — судової влади, яказдійснюється судами шляхом розгляду і вирішення циві­льних справ увстановленому законом порядку. Конституція Укра­їни (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україніздійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнен­няцих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикціясудів поширюється на всі правовідноси­ни, що виникають у державі.

Правосуддяздійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними.Створен­ня надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Кон­ституції).

Здійсненняправосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної владиУкраїни на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей принцип означаєнедопущеність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і викона­вчоївлади як у формі вирішення і перевирішення судових справ, так і у формі впливуна суддів.

Але захистцивільних прав здійснюється також в адміністрати­вному і громадському порядку(ст. 6 Цивільного кодексу). Вирішен­няцивільних справ адміністративними органами, третейськими і товариськими судами,іншими органами не є здійсненням право­суддя. Спільність мети по захисту прав івиконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючоюознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методидіяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальноїюрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідаєокреме місце і має пріоритет.

Він проявляєтьсяв перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення поспору, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку(трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією та ін.(п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд перевіряє законністьрішень товариського і третейського суду при розгляді питання про видачувиконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18 Положення про третей­ський суд); судперевіряє законність і обгрунтованість рішень і постанов державних органів іпосадових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових таінших правовідносин у галузі управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); при об'єднаннікількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному судові, всі вимогипідлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); тільки органові судового виконання надано право вживати заходівдержавного примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконанняобов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії потрудових спорах адмі­ністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК).

Юрисдикційніфункції по розгляду цивільних справ, що здій­снюються несудовими органами,становлять самостійну адміністра­тивну і громадську процесуальні форми захистусуб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням, процесуальні норми, що вре­гульовуютьвирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідногоматеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивнимі перспективним. Специфі­ка трудових, адміністративних та інших спорів у галузіуправління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирі­шуватитакі спори, потребують певних відмінностей у правових нормах, які врегульовуютьпроцесуальний порядок її розгляду.

Виділенняпроцесуальних норм, якими врегульовані інші фо­рми захисту прав, у самостійнійгалузі відповідає подальшому полі­пшенню і удосконаленню діяльності механізмудержавного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативневрегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонуваннядемократичної правової держави.

Принципитериторіальності і спеціалізації побудови системи су­дів загальної юрисдикції.

 Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальнимисудами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд Ук­раїни,Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Киї­вський іСевастопольський міські суди, міжобласний суд, міжра­йонні (окружні), районні(міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Спеціалізованимисудами будуть арбітражні суди, які здійсню­ють правосуддя в господарськихвідносинах (ст. І Закону України «Про арбітражний суд»). В Україні діють Вищийарбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражнісуди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 5).

Ознаки спеціалізованих судів маютьміжобласні суди, які роз­глядають справи, підвідомчі цивільному судочинству, наособливорежимних об'єктах, розташованих на території України, а такожвійськові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядаютьцивільні справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців таінших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ,організацій (статті ЗІ',38', 38^ ЗаконуУкраїни «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК).Вони ще не становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судовихорганів, які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповіднівищі суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно можна віднести до спеціалізованих.

Принцип участінароду безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів іприсяжних.

Закріплений ст. 124 Консти­туції України, в цивільномупроцесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільногосудочинства прова­диться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як залу­чення народнихзасідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народногохарактеру, свідчило б про його демокра­тизм, було б надійною гарантією встановленняоб'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало бзакон­ність, переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участьзасідателів посилює довір'я до суду суспільства, є од­ним з інститутів оплотусвободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якомугромадянин бере участь у здій­сненні судової влади, яка не повинна цілкомповністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації іступеню освідомленої відповідальності.

Принципивиборності і призначуваності.

Суддів визначенийст. 128 Конституції, за якою першепризначення на посаду професій­ного судді строком на п'ять років здійснюєтьсяПрезидентом Укра­їни. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираютьсяВерхов­ною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому зако­ном.

Перехіднимиположеннями Конституції України передбачено (розділ XV, п. 12), що судді всіх судів України, обрані чи призначені до днянабуття чинності цією Конституцією, продовжують здійсню­вати свої повноваженнязгідно з чинним законодавством до закін­чення строку, на який вони обрані чипризначені. Судді, повнова­ження яких закінчилися в день набуття чинності цієюКонституці­єю, продовжують здійснювати повноваження свої протягом року.

Принцип виборності і призначуваностісуддів розширює існу­ючі правові системи заміщення суддів. Зарубіжнимзаконодавством передбачено дві системи заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибориздійснюються: всім населенням, загальнопо­літичними виборними зборами, судовимиколегіями верховних су­дів, спеціальними виборними органами. Призначенняреалізується: центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попе­реднімвибранням кандидатів населенням або судовими колегіями верховного суду зарезультатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що зусіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

Принципколегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ. Відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддеюодноособове, колегією суддів чи судом прися­жних.

Відповідно до ст. 124' ЦПК суддя одноособове розглядає всіцивільні справи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаютьсясправи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини,встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленогоодноособове суддею. Колегі­альне розглядається гакож справа, якщо в нійоб'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Суд касаційної абонаглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд уколегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку з її складністю.

Колегіальнийрозгляд цивільних справ провадиться в складі трьох суддів. У такому ж складіздійснюється розгляд справ у касаційному порядку, а в порядку нагляду — у складі не менше трьох суддів; упрезидії обласного. Київського міського судів — у складі більшості членів президії; у Пленумі ВерховногоСуду Укра­їни — за наявності не менше двохтретин складу Пленуму. При колегіальному розгляді справ судді користуютьсярівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, щовиникають при розгляді справи і постановленні рішення (ст. 7

ЦПК).

Питання,пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовці справи, з виконаннямсудових рішень вирішуються суд­дею одноособове, крім випадків, коли ці питаннявиникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складісуддів. Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду (статті 7,16 ЦПК).

Аналіз функціонування цьогопринципу на практиці свідчить про те, що колегіальний розгляд справ створюєкращі умови для повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх матеріалівсправи і постановлення справедливого рішення. Одноособовий розгляд судомцивільних справ має бути винятком і застосовуватися для незначних і нескладнихсправ. Чи не цим пояснюється наявність правила, визначеного ч. 4 ст. 127 Конституції, про те, що в спеціа­лізованих судах суддівідправляють правосуддя лише у складі коле­гій суддів.

Незалежністьсуддів і підкорення їх тільки законові. При здійс­ненні правосуддя суддінезалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону«Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, вумовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднаннідвох правил — незалежності суддів,підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякідержавні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи немають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретнусправу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву проперегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні відосіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, якіоскаржили чи опротестували судове рішення. Так, відповідно до статей 310, 336 ЦПК суд, який розгля­дає справу вкасаційному порядку чи у порядку судового нагляду, перевіряє законність іобгрунтованість рішення суду першої інста­нції як в оскарженій, так і внеоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подали скарги і незазначені в протесті. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу,протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який невправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бутизастосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене приновому розгляді справи (статті 319, 341ЦПК).

Підкорення суддівзакону означає, що вони повинні вирішу­вати справи на підставі законів України,відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутностізакону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулюєподібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад ізмісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рі­шення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обґрун­товуєрішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

Незалежністьсуддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення,недоторканністю суддів, визначеною юриди­чною процедурою здійснення правосуддя,таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу досуду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхіднихорганізаційно технічних умов для діяльності суддів, а також матері­альним ісоціальним забезпеченням суддів

(ст. 11 Закону «Про статус суддів»).

Державною мовоюсудочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою абомовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справіі не володіють мовою, якою провадиться судочинс­тво, забезпечує право повногоознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача іправо виступати в суді рідною мовою (ст. ІЗ Закону «Про судоустрій»). Нарозвиток цього положення ст. 9 ЦПКвстановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якоюпровадиться судочинство, забе­зпечується право робити заяви, давати пояснення,виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися пос­лугамиперекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові докуме­нти, відповідно довстановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, вперекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо прирозгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, торішення у всяко­му разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК). Це правило є важливоюцивільною процесуальною гарантією додержання прин­ципу державної мовисудочинства.

Здійсненняправосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народнимизасідателями і присяжними (ст. 127 Конституції).Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійсненняправосуддя представники народу є носія­ми судової влади в Україні, якіздійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційномупоря­дку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати своїобов'язки на професійній основі в судах загальної юрисдикції (ст. 1 Закону «Простатус суддів»). Професійні судді не можуть належати до політичних партій тапрофспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, матипредставницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконуватиіншу опла­чувану роботу, крім наукової, викладацької та іншої творчої діяль­ностіу вільний від роботи час (ст. 127Конституції, ст. 5 Закону «Про статус суддів»).

На посаду суддіможе бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, немолодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи вгалузі права не менше десяти років та володіє державною мовою. Судді спеціа­лізованихсудів повинні мати фахову підготовку з питань юрисдик­ції цих судів.

Судді судівзагальної юрисдикції наділені для здійснення пра­восуддя необхіднимиповноваженнями, передбаченими ЦПК і АПК.

Суддізобов'язані: при здійсненні правосуддя дотримувати Ко­нституції і законівУкраїни, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд справ здодержанням встановлених законом строків; не розголошувати відомостей, щостановлять державну, іншу таємницю, відомостей про особисте життя громадян таінших відомостей, про які вони дізналися під час розгляду справи у судовомузасіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення прозакрите судове засідання; додержувати ви­мог несумісництва, службовоїдисципліни та розпорядку роботи суду; не допускати вчинків та будь-яких дій, щоганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності,неупередже­ності та незалежності (ст. 6 Закону «Про статус суддів»).

Рівність усіхучасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадянимають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не можебути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими озна­ками (ст. 24 Конституції). Цей принцип передбачаєрівну можли­вість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебу­ватив правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури — позивача, відповідача, третьої особитощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такимисуб'єк­тами процесуальні права і обов'язки. На забезпечення їх реалізації насуд покладений обов'язок охороняти права учасників цивільного процесу відпорушень, попереджати про наслідки, які можуть нас­тавати внаслідок реалізаціїцих прав, сприяти в їх здійсненні. Гарантіями принципу рівності громадян передзаконом і судом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх управах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК), право на оскарження іскасування судового рішення (статті 289, 314 ЦПК).

Законність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи дер­жавної влади та органи місцевогосамоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межахповноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суддіпри здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Ко­нституції). Основними засадамисудочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися КонституціїУкраїни та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідністьінших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).

Таким чином,Конституція послідовно проводить у життя принцип законності, який є невід'ємнимелементом демократичної правової держави. Здійснення правосуддя у цивільнихсправах від­повідно до чинного законодавства є одним із завдань цивільногосудочинства (ст. 2 ЦПК).

Законністьправосуддя вимагає, щоб не тільки вся діяльність суду була підпорядкованазаконові, але й усіх суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, щоб вонисуворо дотримувалися і виконували вимоги всіх інших принципів процесу, якіхарактеризу­ють цивільне судочинство. Порушення і недодержання навіть одно­го зних тягне за собою порушення законності.

Принципзаконності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішеннісправ повинен правильно застосо­вувати норми матеріального права до конкретнихправовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання нормпроцесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному цивільномупроцесуальному законодавству і здійснюється у визна­ченому ним цивільномупроцесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним іобгрунтованим (ст. 202 ЦПК). Гарантіями принципузаконності є нагляд вищестоящих судів, право осіб, які беруть участь у справі,на оскарження судових рішень і ухвал, дія санкцій захисту і відповідальності(статті 12, 13, 44, 289, 323 та інші ЦПК).

Гласність судового процесу тайого повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизмцивільного судочинства і сприяє здійс­ненню ним запобіжної і виховної функцій.Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися зроботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильневирішення цивільних справ. Гласність цивільного процесу забезпе­чує правовупропаганду чинних законів, контроль населення за діяльністю суду і тим самимсприяє зміцненню його авторитету. Присутні в залі переконуються в гуманності ісправедливості зако­нів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає наосіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під кон­тролемгромадян, які присутні в залі судового засідання.
Зміст принципугласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судахвідкритий, за винятком випад­ків, коли це суперечить інтересам охоронидержавної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованоюухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторонижиття осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниціусиновлення. В закритому судовому засідан­ні присутні особи, які беруть участьу справі, представники грома­дських організацій і трудових колективів, якідоводять до відома суду думку організації чи колективу по справі, а внеобхідних випадках також свідки, експерти, перекладачі. Рішення судів у всіх випадкахпроголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни,молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі,або свідками (ст. 10 ЦПК). Встановлене ст. 10 ЦПК визначення змісту принципугласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означаєтакож відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі,в їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інфор­муванні про час і місцесудового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій (статті 99, 189 ЦПК). Гласність судового розгля­дуполягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси впресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використаннямінших засобів масової інформації, обго­ворювати матеріали справи в трудовомуколективі для визначення по ній думки з метою доведення її до відома суду (ст. 161 ЦПК).

Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливостіособам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, своюпозицію у справі. Змагальністю визна­чається весь процес відбору (подання,витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язаннясудом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього мате­ріалу,процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідов­ність і правовінаслідки. Утвердження своїх міркувань і оспорюван­ня доводів, міркувань тазаперечень противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу,надаючи йому змагального вигляду — боротьби сторін перед судом. Отже. змагальність харак­теризуєтьсяширокою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначатиі використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальнізасоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Він ґрунтується на правісторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у процесі — principiurn instructionis processusad instantium partium. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предметдоказування, а також докази, якими вони підтверджуються, подають насампередсторони. Кожна з них повинна доказати (onus probandi) ті обстави­ни, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог і заперечень (ст. 30 ЦПК). У зв'язку з чим вони мають правознайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подаватидокази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, даватисудові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування тазаперечення (ст. 99 ЦПК).

Змагальна формапроцесу забезпечується активним процесуа­льним становищем суду, якому належитьзавершальне визначення предмета доказування, сприяння в збиранні принеобхідності нале­жних доказів (ст. 13 ЦПК). Отже, принцип змагальностівиступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного вста­новленнядійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Доступність ігарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини ігромадянина захищаються судом. Кожному гара­нтується право на оскарження в судірішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, поса­дових і службових осіб.

Кожномугарантується судовий захист права спростувати не­достовірну інформацію про себеі членів своєї сім'ї та права вима­гати вилучення будь-якої інформації, а такожправо на відшкоду­вання матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,збері­ганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ч. 4 ст. 32 Конституції).

Норми КонституціїУкраїни є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних праві свобод людини і грома­дянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується (ч. 3 ст. 8 Конституції). Це правозабезпечується реальною можли­вістю усякій заінтересованій особі звернутися вустановленому порядку на захист порушеного або оспореного права чиохороню-ваного законом інтересу (статті 4, 5 ЦПК) та широкою можливістю використати численні процесуальні засоби дляактивної процесуа­льної діяльності. Беручи участь у справі, вони мають правознайо­митися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копіїрішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, брати участь усудових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявлятиклопотання та відводи, давати усні і пись­мові пояснення судові, подавати своїдоводи, міркування та запе­речення, оскаржувати рішення і ухвали суду та ін.

Громадяни можутьвести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Судовий захистхарактеризується доступністю процесу: суд територіальне наближений донаселення, громадяни звільнені від сплати державного мита у трудових справах,про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцт­вом, іншимушкодженням здоров'я. Процесуальний порядок судо­чинства і процесуальні формивиконання процесуальних дій є простими, зрозумілими, дійсно демократичними,точно передбаче­ними ЦПК.

Участьгромадськості в цивільному судочинстві для захисту прав і свобод громадян.Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії тагромадські організації для здійс­нення і захисту своїх прав і свобод (ст. 36 Конституції). З цією метою всудочинстві в цивільних справах допускається участь пре­дставників громадськихорганізацій і трудових колективів. Прин­цип участі громадськості в цивільномусудочинстві реалізується в участі профспілок та інших громадських організацій зметою захи­сту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК); в участі громадськихорганізацій і трудових колективів у судовому засіданні для викладення судовідумки організації або колективу (статті 161, 308 ЦПК); в участі громадськості в судовому виконанні з метоюсприяння швидкому і правильному виконанню судових постанов (ст. 351 ЦПК), у виконанні окремих ухвал (ст. 235 ЦПК) і громадському представництві(пп. 2, 3 ст. 112 ЦПК), у тому числі і у виконанніфункцій офіційного представника боржника (ч. 3 ст. 361 ЦПК). Участь громадськості вцивільному судочинстві в зазначених процесуальних формах сприяє захисту правгромадян, значно посилює виховну роль суду, служить запобіганню правопо­рушенням.

Принципнедоторканності людини.

Людина, її життяі здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Українинайвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції). Кожна людина має право насвободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований аботриматися під вартою інакше як за вмоти­вованим рішенням суду і тільки напідставах та в порядку, встано­влених законом (ст. 29 Конституції).

В цивільному судочинстві Українипослідовно провадиться в життя принцип недоторканності особи. Забороняється убудь-якій формі посягати на свободу і гідність громадян — учасників цивіль­ного процесу всправі. Суд при вирішенні цивільних справ застосо­вує норми матеріальногоправа, санкції яких мають виключно майновий характер. Цивільне процесуальнеправо України забезпечує виконання цивільних процесуальних дій і виконаннярішення суду принципово іншими засобами. Функціонування принципудиспозитивності полягає в тому, що особиста участь сторін у про­цесі залежитьтільки від їх волі, неявка цих осіб може викликати ускладнення процесу:відкладення розгляду справи, залишення по­зову без розгляду (статті 172, 173, 176 ЦПК). І тільки при повторній неявціобох сторін або неповідомленні ними про причини неявки на другий виклик судпритягає їх до адміністративної відповідаль­ності у вигляді накладення штрафуза ст. 185 КАП. При неявці відповідача,участь якого визнана в процесі обов'язковою, у справах про стягнення аліментівйого можна примусово привести, про що суддя виносить ухвалу, виконання якоїпокладається на органи міліції (ст. 174 ЦПК).

В цивільномусудочинстві недоторканною є особа процесуаль­ного представника, а також всіхінших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 117 ЦПК представники, якими є посадовіособи, а також адвокати за несумлінне ведення справи відповідають удисциплінарному порядку або в порядку громадського впливу. На свідків, експертів,перекладача також поширюється принцип недо­торканності особи, але до них можутьбути застосовані інші санкції. Якщо викликаний свідок не з'явиться в судовезасідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу іпримусовому приводу через органи внутрішніх справ (ст. 44 ЦПК). За злісне ухилення від явки досуду свідок і експерт несуть штрафну відповідальність за ст. 185-3 КАП, а за дачу завідомо неправдивих показань або за відомувід дачі показань свідок несе відповідаль­ність відповідно за статтями 178, 179 КК. За цими статтями КК несутьвідповідальність: експерт— за дачузавідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконанняпок­ладених на нього обов'язків; перекладач — за завідомо неправиль­ний переклад і за відмову без поважних причин відвиконання покладених обов'язків.

Щодо виконання судових рішень, то ЦПК України допускаєтільки примусове стягнення шляхом застосування заходів, точно передбаченихзаконом, які не порушують недоторканності особи. Ними є звернення стягнення намайно і грошові суми боржника, вилучення певних предметів, інші заходи,передбачені рішенням суду (ст. 362 ЦПК).При проведенні виконавчих дій ст. 362 ЦПК забороняє у будь-якій формі посягати на особисту свободу і гідністьборжника. Отже, в цивільному процесі України не допускаються такі примусовізаходи, як арешт боржника, його особистий обшук, привід до суду длявстановлення майнового стану, обмеження територіального пересування тощо. Для захисту інтересівстягувана ст. 417 ЦПК передбачила можливістьзастосування до боржника штрафної санкції, тобто матеріального стягнення, вразі невико­нання ним рішення суду. Недоторканність особи застосовується доінших суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які мо­жуть бутивидалені примусового із залу судового засідання та на них може бути покладенийштраф.

Реалізований вцивільному процесуальному законодавстві, принцип недоторканності особи служитьзміцненню законності в судочинстві. Ст. 6 Цивільного кодексу встановлює засоби захисту цивільних прав шляхом їхвизнання, відновлення становища, яке існувало до порушення права, стягненнязбитків з особи, яка порушила права, присудженням до виконання обов'язку внатурі тощо. Цивільний процесуальний закон (ст. 362 ЦПК) визначає процесуальні засоби виконання рішень суду, алеоб'єктом стягнен­ня залишається майно і певні дії божника.

Зменшеннямматеріальних благ боржника відбувається поно­влення порушених прав стягувача ідосягається мета цивільного процесу про їх захист. Тому звернення стягнення наособу божника не відповідало б способам і засобам захисту цивільних прав. Гара­нтіямипринципу недоторканності особи —суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин є право заінтересованої особиоска­ржити дії судді (суду), органу судового виконання, які порушують вимогуцього принципу, а також можливість притягнення їх до кримінальної ідисциплінарної відповідальності та ін.

Недоторканність житла. Кожномугарантується недоторкан­ність житла. Не допускається проникнення до житла абодо іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як завмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції). Цей принцип характеризуєдемократичний характер правового статусу особи в суспільстві і є гарантієюохорони матеріальних інтересів та особис­того життя громадян. Принципнедоторканності житла притаман­ний і цивільному судочинству, але його діяпо-різному поширюєть­ся на учасників процесу і реалізацію різних процесуальнихдій і судових актів. Житло як об'єкт, на який можуть бути спрямованіцивільно-процесуальні дії або який тісно пов'язаний з місцем їх виконання, маєзначення для реалізації процесуальних дій: 1) по здійсненню судового виклику і повідомлення; 2) приводу учасників процесу; 3) виконання судових рішень і ухвал.

Судові виклики іповідомлення провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участьу справі, свідкам, експер­там, представникам трудових колективів і громадськихорганізацій 42

рекомендованим листом або черезрозсильних (ст. 90 ЦПК). Для вручення повісткиу розсильних і листоноші може з'явитися потре­ба увійти в жиле приміщеннягромадян, але внаслідок дії принципу недоторканності житла зробити це вони немають права без дозволу громадян, які проживають у ньому.

При розглядіцивільних справ допускається примусове приве­дення в судове засідання свідка,який не з'явиться на виклик суду без поважних причин (ст. 44 ЦПК), а також відповідача у справахпро стягнення аліментів, участь якого в судовому засіданні визнана судомобов'язковою (ст. 174 ЦПК). Виконання ухвали судупро примусове приведення покладається на службових осіб органів внутрішніхсправ, які можуть увійти в житло, де проживають гро­мадяни, проти їх волі івиконати ухвалу про привід, їх дії матимуть законні підстави іузгоджуватимуться зі ст. 30 Конституції.

На цих підставахне буде порушенням принципу недоторкан­ності житла дії судового виконавця попримусовій реалізації судо­вих рішень порядком накладення стягнення на майноборжника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та приміщенні інших осіб.При проведенні виконавчих дій судовий виконавець має пра­во, коли це потрібнодля реалізації рішення про стягнення, входити в приміщення, де проживаєборжник, і проводити огляд усіх його сховищ. У разі відмови боржника допуститисудового виконавця в приміщення, останній, коли це необхідно, запрошуєпредставника міліції або виконкому сільської чи селищної ради і понятого, уприсутності яких відчиняє і оглядає приміщення і сховища, про що окремозазначається в акті опису майна. При вчиненні опору він долається за допомогоюорганів міліції (ст. 362 ЦПК).

Жилий будинокборжника на правах власності може бути об'єктом судового виконання попримусовій реалізації судових рішень, ухвал, постанов, які набрали законноїсили. Звернення стягнення на будинок провадиться в останню чергу при відсутностіу боржника іншого майна, за винятком тих випадків, коли стягує­ться позика,видана боржнику на спорудження будинку (ст. 391 ЦПК). При описі будинку і визначенні реальної частини, що підлягаєпродажу з публічних торгів, у судового виконавця і суду може виникнутинеобхідність оглянути будинок. Такий огляд вик­ликаний законними підставами іне суперечить принципу недотор­канності житла.

При проведенніогляду його власник, користувач можуть пе­решкоджати судовому виконавцевіпровадити огляд. Такі перешко­ди усуваються за допомогою органів внутрішніхсправ з притягнен­ням правопорушників до відповідальності (статті 362, 417 ЦПК). Отже, тільки до житлаборжника, свідка і відповідача у справах про стягнення аліментів у передбаченихвипадках можна увійти проти їх волі, тобто на законних підставах, щовикликається необхідністю захистити порушене майнове право інших громадян — стягувачів, захистити громадський ідержавний інтерес та забезпечити вико­нання судом функцій і завдань правосуддяв цивільних справах.

Таємницялистування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції гарантуєтьсякожному (ст.31 Конституції).

Листуван­ня,телефонні розмови, телеграфна та інша кореспонденція, якщо вона вміщуєінформацію про обставини (фактичні дані), котрі мають значення для справи,належать до письмових доказів. За своїм походженням вони мають офіційний інеофіційний характер. Офіційні —службове листування, службові телефонні розмови, телеграфні повідомлення таінші повідомлення. Неофіційні — по­ходятьвід громадян. Дослідження листування, телефонних розмов, телеграфної та іншоїкореспонденції здійснюється в судовому засі­данні в усній і безпосереднійформі. Вони оголошуються в судовому засіданні і пред'являються для ознайомленняособам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках також експертам ісвідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення зприводу таких доказів (ст. 186 ЦПК).

Використанняособистого листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції,оскільки їх таємниця охоро­няється законом, має певні особливості. Вони можутьбути оголо­шені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, міжякими відбулося листування чи повідомлення. При відсутності на це згоди такелистування і повідомлення оголошуються і дослідую-ться у закритому судовомузасіданні (ст. 187 ЦПК).

Охоронаособистого і сімейного життя громадянина (ст.32Кон­ституції).

Ніхто не можезазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків,передбачених Конституцією Украї­ни.

Особисте життягромадян визначається соціально-економіч­ним ладом суспільства, йогосоціально-культурною і побутовою основою різні історичні періоди, в різнихсоціально-економічних формаціях питання особистого життя, його співвідношенняіз сус­пільством вирішувалося неоднаково. В сучасній західній зарубіжнійсоціології, філософії, юриспруденції широко використовується за­гальне поняття«приватна сфера» для характеристики економічного (рід заняття, майновестановище тощо) і особистого життя (сімей­не, інтимне, честь, гідність)громадян. Але в основному цим понят­тям визначається майновий інтересгромадянина, його можливість використовувати свою особистість у приватнійініціативі і підприє­мництві. В Україні і близькому зарубіжжі особисте життярозгляда­ється, як правило, в матеріальному і інформаційному плані. Мате­ріальний — це майнові, моральні, культурні йінші зв'язки, які створюються на основі сімейних, дружніх, інших відносин міжлюдьми в сфері особистого життя, продовження роду, влаштування житла, веденнядомашнього господарства, використання вільного часу, участь у культурномужитті, світогляд. Особисте життя — це ставлення людини до природи, матеріальні і духовні потреби, засо­биїх задоволення. Інформаційний бік особистого життя — це відносини, які складаються міжгромадянами, суспільством і дер­жавою в зв'язку з недопустимістю розголошеннябез згоди грома­дянина даних (інформації) про його особу й особисте життя, атакож збирання, збереження і використання інформації про особи­сте життя громадянина.Особисте життя — особиста справа грома­дянина,зміст і форми його визначає він сам. Суспільство і держава виключають прямевтручання, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національноїбезпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 34 Конституції), а впливають наособисте життя громадян своїми моральними цінностями, системою оцінки тих чиінших вчинків, поглядів, ідеалів, пріоритетів. Проте держава Укра­їна вважаєсвоїм обов'язком встановлення правових гарантій, які забезпечували б широкуможливість застосування громадянами сво­їх творчих сил, здібностей і обдаруваньдля всебічного розвитку особи.

Отже, охорона особистого і сімейногожиття — це право громадянина назахист від непомірного втручання суспільства і держави в його особисте ісімейне життя. Правовою основою охорони особистого життя є численніконституційні положення, які забезпечують особисті права і свободи громадян удуховній, культу­рній і політичній діяльності, право на вибір професії, родузанять тощо (статті 22—56 Конституції). Але охоронаособистого і сімей­ного життя громадян не поширюється на ті його прояви, якісуперечать інтересам інших громадян, держави і суспільства або їх порушують.Критерієм втручання є негативний з позиції суспільс­тва зміст особистого життя,його невідповідність державним та громадським інтересам, його антисуспільнийхарактер. Держава в особі органів управління, прокуратури, суду може втручатисяв матеріальну і інформаційну сферу особистого і сімейного життя, якщо виникненеобхідність захищати права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави(статті 118, 121 ЦПК). Розглядаючи цивільнісправи з житлових, сімейних, трудових, інших правовідносин, що характеризуютьособисте і сімейне життя громадян, суд, здійснюючи правосуддя, дає оцінку окремихсторін особистого і сімейного життя, примушує діяти громадян відповідно довимог закону.

На охоронуінформації про особисте і сімейне життя громадян спрямоване правило ст. 10 ЦПК, яке допускає закритий розглядсправ з метою запобігати розголошенню відомостей про інтимні сторони життяосіб, які беруть участь у справі, а також забезпечити таємницю усиновлення.Чинним законодавством України заборо­няється лікарям, іншим медичнимпрацівникам розголошувати дані про хворобу, інтимну чи сімейну сторону життяхворого, які стали їм відомі внаслідок виконання професійних обов'язків. Але цене стосується випадків, коли медичні працівники повинні дати на запит судуінформацію про стан здоров'я громадянина і провести експертизу для визначенняпсихічного стану громадянина, тощо. При розгляді таких і інших справ(позбавлення батьківства, спори про дітей, розірвання шлюбу) розголошенняінформації про особи­сте і сімейне життя громадянина викликається необхідністюобов'­язкового встановлення фактів предмета доказування по справі. Такі дії неє порушенням гарантій охорони особистого життя громадян, а є важливою умовою їхздійснення.

На охоронумайнової сторони особистого життя громадян спрямоване банківське законодавство,яке зберігає таємницю про вкладників та інших клієнтів, про зроблені нимиоперації і стан рахунків по вкладах. Видача довідок установами банку про вкладиможлива на вимогу суду відповідно до ст. 387 ЦПК тільки по точно обумовлених категоріях справ: цивільних — про задоволення циві­льного позову,який виник з кримінальної справи, про стягнення аліментів, про поділ вкладівміж членами подружжя; кримінальних — за якими вироком суду передбачена конфіскація вкладу. Щодо іншихорганізацій і громадян, які мають майно боржника, встано­влений також належнийправовий режим охорони даних про таке майно. Згідно зі ст. 386 ЦПК судовий виконавець може звернутистягнення на грошові суми і майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а таксамо на гроші і майно, належні боржникові від інших осіб. Інші особи — громадяни і організації повинні назапит судового виконавця у визначений ним строк дати відомості про те, які уних є гроші, цінності та інше майно, належні боржникові, або скільки з нихналежить боржникові. За ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця громадяниі службові та посадові особи підприємств, установ, організацій несуть штрафнуцивільну процесуальну відповідальність та на них може бути покладений обов'язоквідшкодувати стягувачеві завдані збитки.

Отже, принципохорони особистого і сімейного життя грома­дян реалізується всією судовоюдіяльністю. Частиною 4 ст. 32 Конституції кожному гарантуєтьсясудовий захист права спростува­ти недостовірну інформацію про себе і членівсвоєї сім'ї та право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданоїзбиран­ням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостові­рноїінформації.

Публічність.

Якдержавно-правовий принцип публічність зак­ріплена у ч. 2 ст. 3, ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст.121, статтях 124, 129 Конституції України. Відповідно доч. 2 ст. 3 Конституції права ісвободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльностідержави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження ізабезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи держави здійснюютьсвої повноваження у встановле­них Конституцією межах і відповідно до законівУкраїни (ч. 2 ст. 6 Конституції). Це означає, що суд,органи прокуратури, органи державного управління як органи держави здійснюютьпроцесуаль­ну діяльність у цивільному судочинстві в загальнонародних, загаль­нодержавнихінтересах, на захист прав і охоронюваних інтересів громадян. Про це свідчатьнорми галузевого законодавства, які конкретизують і розвивають цей принцип іякі визначають проце­суально-правове становище зазначених органів держави.Згідно зі ст. 118 ЦПК, статтями 33, 35 Закону «Про прокуратуру» прокурормає право звернутися до суду із заявою або вступити в процес у справі на захистправ і законних інтересів громадян, інтересів держави і суспільства. Він можепорушити справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним(ст. 256 ЦПК), про позбавленнябатьківських прав і про їх поновлення (статті 71, 75 Кодексу про шлюб та сім'ю), про відібрання і поверненнядітей та в інших справах (статті 76, 119, 69 КпШС). Прокурор має право звернутися до суду із заявою провизнання незаконним правового акта органу, рішення чи дії посадової особи (ст. 24815 ЦПК). Публічністюхарактеризується процесуальне становище прокурора, який має право висловлювати своїміркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також по сутісправи в цілому; вносити подання, опротестовувати незаконні рішення, ухвали, по­становисуду; зупиняти виконання рішень (ст. 120, 328 ЦПК, статті 34—41Закону України «Про прокуратуру). Закон «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21 травня 1997 р. надає право органам та посадовимособам місцевого самов­рядування звертатися до суду щодо визнання незаконнимиактів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого само­врядування,підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальнимигромад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування (п. 4 ст. 71).

Органи державногоуправління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадянимають право у випадках, передбачених законом, звернутися до суду із заявою назахист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (ст. 121 ЦПК).

Публічнийхарактер мають численні повноваження суду. Він зобов'язується не обмежуватися поданимиматеріалами та пояснен­нями, а вживати всіх передбачених законом заходів довсебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав іобов'язків сторін. Суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі,їх права і обов'язки, та сприяти у здійсненні їх прав (ст. 15 ЦПК). У випадках, коли щодовитребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, єтруднощі, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (ст. 30ЦПК), зокрема, вимагає від громадян і юридичних осіб письмові і речові доказиабо надає повноваження на їх одержання (п. 7 ст. 143 ЦПК). Суд контролюєрозпорядчі дії сторін і не приймає відмови від позову, визнання позовувідповідачем і не затверджує мирової угоди сторін, якщо ці дії суперечатьзаконові або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси (ст. 103 ЦПК). Залежно від з'ясованихобставин суд може вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли це необхіднодля захисту прав та інтересів підприємств, установ, організацій або громадян(ст. 203 ЦПК). В окремих випадках судможе відступити від рівності часток кожного з подружжя при поділі майна, яке єспільною (сумісною) власністю, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей абоінтереси одного з подружжя, які заслуговують на увагу (ст. 28 КпШС).

Публічний характер маютьповноваження суду порушити за своєю ініціативою розгляд питання прозабезпечення позову (ст. 149 ЦПК) і забезпечення можливихдля відповідача збитків (ст. 158 ЦПК),про виправлення недоліків у постановленому ним рішенні (статті 213—215 ЦПК), виконавче провадження усправах про стя­гнення аліментів, відшкодування шкоди тощо (ст. 356 ЦПК). Суд, який розглядає касаційнускаргу чи протест у порядку судового нагляду, не зв'язаний доводами касаційноїскарги або протесту і повинен перевірити справу в повному обсязі (статті 310, 336 ЦПК). Принцип публічностіреалізований також в правах громадян, які можуть в інтересах інших осібоскаржити допущені стосовно їх неправильності в справах виборців та в справахгромадян, які мають право брати участь у референдумі (ст. 239 ЦПК). Таким чином, не тільки длякримінального, а і для цивільного процесу властивий принцип публічності, якийвизначає процесуальне становище суду, органів прокуратури, органів державногоуправління, підприємств, організацій і громадян, яке характеризує їхпроцесуальну діяльність в інтересах держави та суспільства і охоронюванихзаконом прав громадян, незалежно від волевиявлення заінтересованих осіб (див.гл. 6-8).

У теоріїцивільного процесу зазначені положення змісту при­нципу публічності самостійноне виділяються, а включаються до змісту принципу диспозитивності, внаслідокчого штучно поєдну­ються різнопланові за суттю можливості, що визначаютьпроцесуа­льно-правове становище органів держави. Загальновизнано в літе­ратурі,що реально забезпечені правові можливості кожної із сторін доказувати передсудом свої вимоги і заперечення і добиватися справедливого рішення, становлятьсуть змагальності, хоч вони і характеризують реалізацію процесуальних правсторін, можливість розпорядження ними, що притаманно принципу диспозитивності.А тому втручання держави в особисті, індивідуальні, приватно-пра-вовівідносини, в цивільні справи шляхом наділення суду, органів прокуратури,державного управління, підприємств, установ, органі­зацій і окремих громадянцивільними процесуальними повноважен­нями, спрямованими на захист прав іншихосіб, державних і грома­дських інтересів, становить зміст самостійного принципупублічно­сті. Цей принцип тісно взаємодіє з принципом диспозитивності,змагальності і створює належну гарантію для їх реалізації, як і останнізабезпечують його функціонування.

Принципзабезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення. Суду в чинному законодавствіпро судоустрій і судочинство України не реалізований. Концепція судово-правовоїреформи в Україні, схвалена Постановою Верховної Ради України 28 квітня 1992 р., передбачає створення системиапеляційних і касаційних судів, але не визначає їх предметної і функціональноїкомпетенції.

 5.Принципи, закріпленізаконодавством про судочинство.

Диспозитивність.

(Від лат. dispono — розпоряджаюся) поля­гає внаданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК), можливості вільно здійснюватисвої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючипроцесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді,а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивнихмайнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державнихі громадських інтере­сів. Зміст диспозитивності розкривається в літературінеоднознач­не.

Право громадян назвернення до суду за захистом і на судовий захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принципдиспозитивності спирається на конституційну основу.

Диспозитивнийхарактер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по сутізмінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменши­ти розмір позовнихвимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністючи частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадіїпроцесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип дис­позитивностіхарактеризується такими положеннями: 1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це — vigila-ntibus jura scripta sunt; 2) особа, якій належить право, може віднього відмовитись — volentum non fit injuria; 3) нікого не можна приму­шуватипред'явити позов проти своєї волі — nerno inventus cogere cogitur; немає судді без позивача — nemno judex sine actore; 4) суд не повинен виходити за межівимоги сторін — judex ne eat ultra petitapartium, ultra petita non cognoscitur, за винятками, встановленитми законом; 5) правом розпоряджатися об'єктомпроцесу — res in judicatum deducta.

Диспозитивністювизначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи,котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правамипозивача (ст. 107 ЦПК). Прокурор можевідмовитись від заявленої ним вимоги або змінити її (ст. 120 ЦПК). Органи державного управлін­ня,профспілки, підприємства, установи, організації і окремі грома­дяни, якізахищають права інших осіб, користуюються правами сторони, за винятком правазакінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Зміст принципудиспозитивності закріплений в інших правах осіб, які беруть участь у справі, тавизначаються системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіяхрозвитку цивільного судочинства у справі. Особи, які беруть участь у справі,повинні користуватися належними процесуальними правами сумлінно, неспрямовувати їх на шкоду інших осіб, держа­вних і громадських інтересів.

Щоб забезпечитиреалізацію цих прав відповідно до суспіль­них інтересів, цивільнийпроцесуальний закон визначає активне становище суду, яке характеризує змістпринципу публічності.

Об'єктивна істина.

Змістом цього принципу євідповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.

В теорії цивільногопроцесу окремі автори до змісту істини включають висновки суду про фактичнийсклад і про правову кваліфікацію сторін, про їх права і обов'язки. Але питанняпро юридичну оцінку — це питання про правильнезастосування зако­ну, яке становить зміст принципу законності. Захисту підлягаєправо, порушення якого мало місце в дійсності, тому суд поклика­ний встановитивсі ті факти, які дозволяють йому дати правильну оцінку всього фактичногоскладу справи. Суд зобов'язаний не обмежуватися поданими матеріалами тапоясненнями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повногоі об'єк­тивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін(ст. 15 ЦПК). Всебічне з'ясуванняобставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони.Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіхматеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належностідоказів і допустимості засобів доказування, — не тільки тих, що подані сторонами, але і здобутих іншим шляхом. Якщоподані докази недостатні, суд про­понує сторонам та іншим особам, котрі берутьучасть у справі, подати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні (ст. 30ЦПК).

Об'єктивність — це обгрунтованість висновків судудійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінногодо них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази засвоїм внутрішнім переконанням, що грунту­ється на всебічному, повному іоб'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їхсукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ніяки докази для суду не мають наперед визначеної сили.

Встановлення об'єктивноїістини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства,санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків(статті 178, 179 КК), активнимпроцесуально-правовим становищем суду в процесі доказування (статті 15, 30, 162 ЦПК).

Отже, суд припостановленні рішення повинен встановити об'єктивну істину, на думку окремихавторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно для виконання покладених насуд завдань^. Але якщо суд пізнає явища об'єктивного світу, що виступаютьобстави­нами в справі і потребують встановлення для її вирішення, лише в певнихмежах, то висновки його ніяк не відповідатимуть об'єктив­ній істині, яка маєбути встановлена по кожній справі (ст. 15 ЦПК). Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді, коли воноздійснюватиметься у відповідності із законом, на основі встанов­ленняоб'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не тільки в певних межахі на основі припущення про їх наявність. Чого немає в справі, немає в світі — Quod non est in actis non est inmundo. Рішенняповинно бути постановлено на зазначених і дока­заних обставинах, а не запокликанням совісті — Sententia ferri debetsecundum allegata et probata, non secundum conscientiam. В. рішенні повинні бути наведеніобставини справи, встановлені судом, дово­ди за якими суд відхиляє ті чи іншідокази (ст. 203 ЦПК). Пору­шення принципуоб'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення (статті 312, 338, 346 ЦПК).

Процесуальнарівноправність сторін. Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівніможливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків(ст. 103 ЦПК), а не в тотожності правпозивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характеромматеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображеннямзагальноправового, закріпле­ного Конституцією, принципу рівності усіх громадянперед зако­ном і судом (ст. 154).Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальнезаконодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівнуможливість для їх застосу­вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам узбиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Вінзобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідкиздійснення або невчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, якезабезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки іповідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремихпроцесуальних дій (статті55? 90, 93 ЦПК).При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслу­ховує думкусторін.

Суд не можепостановити рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et alterapars).Позивачеві не може бути дозво­лено те, що не дозволяється відповідачу і навпаки (non debet actori licere,guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього принципу для сторінвстановлена в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів упроцесуальній діяльності в цивільно­му судочинстві.

Раціональнапроцесуальна форма.

Вона полягає устворенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочи­нства)для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справізаінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок(формальності) забезпечує нормальний ро­звиток процесу і надає суб'єктампроцесуальної діяльності можли­вість виправити допущене порушення встановленогопорядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністюсторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю,безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна формавизначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками навиконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили ідопущенню негайного виконання (статті 231, 217), по оска­рженню судових рішень і розгляду справ у касаційнійінстанції (статті 291,291'); наданимисудові можливостями встановлювати певні строки для виконання окремихпроцесуальних дій (стаття47, 48, 53) іпокладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь усправі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій(статті 82, 162 та ін.).

Про раціоналізмцивільної процесуальної форми свідчать дос­тупність цивільного процесу, йогопростота і зрозумілість; набли­женість суду до населення; звільненняпозивачів-громадян по най­важливіших для них справа від сплати судових витрат.Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним станови­щем суду і можливістю державних ігромадських організацій захи­щати в судочинстві права інших осіб, відображаєдемократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпеченняналежних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.

Неможливістьпроцесуального сумісництва.

Відповідно до цього принципусуб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справіперебувати більше як в одному процесуаль­ному становищі (позивач не може в ційже справі бути третьою особою, відповідач — свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному ізспівучасників (ст. 104 ЦПК) останній не змінюєсвоєї процесуальної правосуб'єктності, а залишається сто­роною і діє в процесіна захист своїх прав і прав співучасника. При пред'явленні зустрічного позовувідповідач не виступає одночасно і позивачем (ст. 140 ЦПК).

Про неможливістьпроцесуального сумісництва не існує окре­мої норми права, але це положеннявипливає з норм ЦПК, які регулюють процесуальне правове становище учасниківпроцесу. Порушення принципу неможливості процесуального сумісництва є підставоюдля визнання рішення незаконним і його скасування. Так, у справі за позовомпрофспілки до заводу про стягнення зарплати працівникам заводу за списком, доякого був включений С., який одночасно виступав у цій справі представникомвідповіда­ча, суд касаційної інстанції скасував прийняте судом першої інста­нціїрішення, мотивуючи це тим, що дозволивши С. виступати водночас позивачем іпредставником відповідача в справі, суд пер­шої інстанції допустився істотногопорушення діючого принципу процесу.

Безпосередністьсудового розгляду. Нормативне вираження цього принципу полягає в тому, що судпри розгляді справи пови­нен, як правило, сприймати докази по справі зпершоджерел і досліджувати їх безпосередньо. На нього покладений обов'язокзаслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків,висновки експертів, ознайомитися з письмовими доказами і оглянути речові докази(ст. 160 ЦПК). Тому судове засіданняпо розгляду справи має розпочинатися і закінчуватися при незмінному складісуддів. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, тосудовий розгляд розпочинається спочатку. Цим самим забезпечується встановленняоб'єктивної істини в справі, правильне судження про права і обов'язки сторінспірних правові­дносин. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, зучасниками процесу і матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати ісприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно вникнути у всіїї деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених в обгрунтуванняпозову і заперечен­ня проти нього. Сторонам процесу й іншим особам, які берутьучасть у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти в особисті зносинизі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань,подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі іншіпроцесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильнеїї розв'язання.

Разом з тим процесуальнабезпосередня форма виконуваних дій не завжди процесуальне виправдана і можливавнаслідок незручності її застосування і необхідності додержання вимог швидкостісудочинства, в зв'язку з чим в окремих випадках закон допускає заміну її наопосередковану форму. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності зібратидокази в іншому місці може доручити відповідному судові провести певніпроцесуальні дії (ст. 33 ЦПК), допитати свідків замісцем їх проживання або перебування (ст. 45 ЦПК). У таких випадках відбувається сприйняття і дослідження доказів,одержаних іншим судом (ст. 36 ЦПК).У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя у невідкладних випадкахпрова­дить огляд місця (п. 9 ст. 143 ЦПК), про що складає протокол, якийразом з іншими доказами може досліджуватися колегіальним скла­дом у судовомузасіданні (ст. 188 ЦПК). В таких випадках суд,який розглядатиме справу по суті, сприйматиме докази опосередковано.

Усність судовогорозгляду. Полягає в тому, що розгляд справи провадиться усно (ст. 160 ЦПК), процесуальна діяльність суддіві учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судовогорозгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності і безпосередності. Завдякисловесній формі судді можуть краще і повніше сприймати факти справи, а особи,які беруть у ній участь, — реально і точно довести їхдо відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати своїміркування, заперечен­ня, спростування з метою встановлення дійсних обставинсправи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто ібезпосередньо вступати в контакти з учасниками процесу в цивіль­ній справі ісприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же всудовому засіданні на очах судді і всіх присутніх, у процесі його розвитку.

Усна формарозгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше висловитисприйняті обставини в справі і свої міркування по них. Вона спрощує процес,робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більшіможливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Про­цесстає динамічним, строк розгляду справи скорочується. Разом з тим усна формапроцесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні,оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких зних — викладення вимог до суду уформі письмових заяв, скарг, протестів, подання, а владних суджень суду — в рішеннях, ухвалах, постановах.

В теоріїцивільного процесуального права була сформульована концепція про наявністьцивільних процесуальних аксіом —процесуальних норм, що відображають зміст моралі суспільства, встано­влюютьправила поведінки осіб, які беруть участь у справі, в процесі та врегульовуютьвідносин, які складаються при здійсненні правосуддя в цивільних справах. Так,позивач повинен довести обставини, на які він посилається; суд має справу зтими доказами, які є перед ним, та ін. Зазначені правила характеризують окремісторони правового становища суду і учасників процесу, входять до змісту окремихпринципів, тому немає необхідності вводити аксіо­ми як самостійне поняття доскладу правових категорій цивільного процесу.

В теоріїзарубіжного цивільного процесу виділяються принци­пи — основні начала і начала цивільногопроцесу. Начала лише доповнюють або розвивають основні принципи процесу,точніше — належать до техніки процесу,але самої суті принципи не зачіпають. До начал належать: колегіальність іодноособовість вирішення справи, економність, єдність дій. У даному випадкуначала — це окремі принципи абоправила, які покладені в основу визначення порядку судочинства і процесуальнеправового становища суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та входятьдо змісту окре­мих принципів процесу. Оскільки принципи визначаються як осно­вніначала цивільного процесу, тому неправильно їх поділяти на основні і неосновні.

6. Висновок.

Таким чиномрозглянувши таку об»ємну тему як принципи цивільного процесуального права можназробити такий висновок, що принципи є основою, основними засадами цивільногопроцесу  та на основі них відбувається розвиток та побудова галузей правасучасної науки. Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль,характеризує галузь права у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальнийінститут, але між ними існує щільна взаємодія, яка характеризується єдністюмети і завдань цивільного судочинства.

Кожний з принципів не може існуватиокремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремихпринципів розкривпається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Ефективністьвиконання завдань цивільного судочинства перебуває в прямій залежності відправильного застосування судами в справі норм процесуального і матеріальногоправа, для чого необхідно пізнати їх зміст, місця в системі права, їх зв»язку зіншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються.

В своїй роботі янамагався якомога ширше розкрити зміст кожного з принципів за розбиттям їх понапрямкам регулювання ( Конституція України та нормами цивільногопроцесуального права) та їх взаємозв»язок з самими нормами матерального права,між собою та роль принципів в сучасному житті.

Вивченняпринципів дуже важливе для подальшого розвитку цивільного процесу та дляпобудови правової держави і громадянського суспільства, без якої неможливоздійснення цивільного правосуддя. 

Список використаноїлітератури.

1. Штефан М.Й. Цивільний процес — К., 1997.

2. Шакарян М.С. Гражданский процесс— М., 1993.

3. Треушникова М.К. Советский гражданский процесс— М. 1989.

4. Советский гражданский процесс. — М., 1975.

5. Семенов В. М. Конституционныепринципы гражданского судопроизводства. — М., 1982.

6. Цивільне процесуальне право України. — Харків, 1992.

7. Штефан М.Й., Кочер'янц Р.Г.Конституційні основи правосуддя в СРСР. — К., 1982.

8.   Боннер А.Т. Принцип диспозитивности советскогогражданского про­цессуального права. — М. 1987.

9. Тараненко В.Ф. Принци­пы диспозитивности йсостязательности в советском гражданском процессе. — М., 1990.

10. Чечина Н.А. Основные направлення развития науки советскогограж­данского процессуального права. — Л., 1987.

За более детальной информацией и с отзывамиобращайтесь:

super@naverex.kiev.ua

Alex Yamkovoi