Сочинение: Моральна культура особистості

ВСТУП. 2

1.ОСОБЛИВОСТІ І ЗМІСТ МОРАЛЬНОЇ І ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ. 3

1.1КУЛЬТУРА. ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА. 4

1.2МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ, СПЕЦИФІКА, МЕТОДИ І ЗАСОБИ. 9

1.3.КУЛЬТУРА ПОВОДЖЕННЯ Й ЕТИКЕТ. ГОЛОВНІ ПРАВИЛА ЕТИКЕТУ. 10

2.РОЛЬ МОРАЛЬНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ У ФОРМУВАННІ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ. 13

ВИСНОВОК… 15

СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 16

        Вступ.

Питання про впливкультури на формування і зміну особистісних стереотипів утримуючі моральні норми,це насамперед питання про підстави появи й існування цього виду стереотипів.Вони являють собою еталони поводження, завдяки їхнім особливостям моделюєтьсятип моральних взаємин між людьми, характерний для даної культури.

Особистістьлюдини формується в процесі повсякденного спілкування з навколишніми. Культуравизначеного суспільства приймається людиною не як щось зовнішнє, ззовнінав'язане, але як складається з моделей відповідного поводження, що виникають укомунікації і постійно зміцнюються остільки, оскільки люди спільно взаємодіютьз умовами життя[1].

Практично будь–якатрадиція, будь–який культурний стандарт має у своїй основі історично обумовленунеобхідністю виживання, але завдяки якій як стереотипи соціальне знання живе іпередається від покоління до покоління.

1. Особливості і зміст моральної іестетичної культури особистості.

Особливостіморальної і естетичної культури особистості формуються під впливом суспільноїсвідомості. Яке поставляє інформацію у виді цільних, внутрішньо недиференційованих стереотипів нормативно орієнтованого поводження. У такийспосіб здійснюється стабілізуюча функція соціального контролю, функціянаступності моральної і естетичної культури. Перехід визначених стереотипів зінформаційного поля суспільної свідомості на особистісний рівень мисленняконкретної людини[2].

Змістом культуривиступають особливості культури людського способу діяльності і способи життя.Поряд із загальними для людини ознаками соціальної діяльності, особистістьопановує і даностями визначеної культури. Це відбувається

завдяки процесам,що на рівні індивідуальної свідомості породжують здатність до повторення,відтворенню і констатації того, що суспільна свідомість «передає»індивідові як якісь норми, правила, не тільки не потребуючого теоретичногоосмислення, але і виключаючи його. Так наприклад існують різні суспільніумовності, традиції, що фіксуються в суспільній свідомості і закріплюються віндивідуальній підсвідомості. Це вдачі і традиції даного суспільства, щовідрізняються від вдач і традицій іншого суспільства (естетична культура, укладродини, взаємини поколінь і т.д.). Особистість як член даного співтовариствазасвоює них, не усвідомлюючи, і використовує на практиці, приймаючи якданість[1].

Частиною змістусуспільної свідомості є також інформація, що містить повідомлення, що, де, коливідбувається. Знання цієї інформації необхідно для орієнтації в суспільномужитті. Завдяки цим процесам, особистість виявляється «охопленої»визначеними даностями, у тому числі і стереотипізованим представленнями, що єхарактерними для даної культури.

1.1 Культура. Поняття та структура.

Культура (відлатинського cultura – оброблення, виховання, утворення, розвиток, шанування),історично визначений рівень розвитку суспільства і людини, виражена в типах іформах організації життя і діяльності людей, а також у створюваних нимиматеріальних і духовних цінностях. Первісне поняття культури мало на увазіцілеспрямований вплив людини на природу (обробка землі та інше), а такожвиховання і навчання самої людини. Поняття культури також уживається дляхарактеристики матеріального і духовного рівня розвитку визначених історичнихепох, суспільно–економічних формацій, конкретних суспільств, народностей інацій (наприклад, антична культура, культура майя), а також специфічних сфердіяльності або життя (культура праці, художня культура, культура побуту). Убільш вузькому змісті термін «культура» відносять тільки до сферидуховного життя людей. Хоча саме слово «культура» узвичаїлося європейськоїсоціальної думки лише з другої половини XVІІІ століття, більш–менш подібніпредставлення можуть бути виявлені на ранніх етапах європейської історії і заїї межами (наприклад, жень у китайській традиції, драхма в індійськійтрадиції). Елліни бачили в «пайдейе», тобто «вихованості»,головна своя відмінність від «некультурних» варварів. У піздньоримськуепоху, поряд із представленнями, переданими основним змістом слова«культура», зародився, а в середні століття одержав поширення іншийкомплекс значень, позитивно оцінюючий міський уклад соціального життя і більшблизький до виниклому пізніше поняття цивілізація. Слово «культура»стало асоціюватися скоріше з ознаками особистої досконалості, у першу чергурелігійного. В епоху Відродження під досконалістю культури почали розуміти відповідністьгуманістичному ідеалові людини, а надалі ідеалові просвітителів [3]

Поняття культури

У повсякденнійсвідомості «культура» виступає як збірний образ, що поєднуємистецтво, релігію, науку і т.д. Культурологія ж використовує поняття культури,що розкриває сутність людського буття як реалізацію творчості і волі. Самекультура відрізняє людину від всіх інших істот [2]

Звичайно, туттреба розрізняти, по–перше, волю як невід'ємний духовний потенціал людини і, по–друге,усвідомлену соціальну реалізацію волі. Без першого культура просто не можез'явитися, але друге досягається лише на порівняно пізніх стадіях її розвитку.Далі, коли ми говоримо про культуру, те маємо на увазі не якийсь окремийтворчий акт людини, але творчість як універсальне відношення людини до світу [7]

Поняття культурипозначає універсальне відношення людини до світу, через яке людина створює світі самого себе. Кожна культура – це неповторний всесвіт, створений визначенимвідношенням людини до світу і до самого себе. Іншими словами, вивчаючи різнікультури, ми вивчаємо не просто книги, собори або археологічні знахідки, – мивідкриваємо для себе інші людські світи, у яких люди і жили, і почували інакше,чим ми. Кожна культура є спосіб творчої самореалізації людини. Тому збагненняінших культур збагачує нас не тільки новим знанням, але і новим творчимдосвідом

Однак, можливо,це тільки перший крок до правильного розуміння і визначення культури. Якреалізується універсальне відношення людини до світу? Як воно закріплюється влюдському досвіді і передається від покоління до покоління? Відповісти на ціпитання й означає охарактеризувати культуру як предмет культурології [9]

Відношення людинидо світу визначається змістом. Зміст співвідносить будь–яке явище, будь–якийпредмет з людиною: якщо щось позбавлене змісту, вона перестає існувати длялюдини. Що ж таке зміст для культурології? Зміст – це зміст людського буття (утому числі внутрішнього буття), узяте в особливої ролі: бути посередником увідносинах людини зі світом і із самим собою. Саме зміст визначає, що мишукаємо і що відкриваємо у світі й у самих собі. Зміст треба відрізняти відзначення, тобто предметно вираженого образа або поняття. Навіть якщо зміствиражається в образі або понятті, сам по собі він зовсім необов'язково єпредметним

Наприклад, один знайважливіших змістів – спрага любові – зовсім не припускає предметний образякої–небудь людини (інакше кожний з нас заздалегідь знав би, кого вінполюбить). Справжній зміст адресований не тільки розумові, але і не контролюємоглибинами душі безпосередньо (крім нашої свідомості) торкається наших почуттіві волю. Зміст не завжди усвідомлюється людиною, і далеко не всякий зміст можебути виражений раціонально: більшість змістів таїться в несвідомих глибинахлюдської душі. Але і ті інші змісти можуть стати загальнозначущими, поєднуючибагатьох людей і виступаючи основою їхніх думок і почуттів. Саме такі змістиутворять культуру [8]

Людина наділяєцими змістами увесь світ, і світ виступає для нього у своїй універсальнійлюдській значимості. А інший світ людині просто не потрібний і нецікавий. Н.А.Мещерякова справедливо виділяє два вихідних (базисних) типи ціннісноговідношення світ може виступати для людини як «своє» і як «чуже.Культура є універсальний спосіб, якої людина робить світ „своїм“,перетворюючи його в Будинок людського (значеннєвого) буття. Таким чином, увесьсвіт перетворюється в носія людських змістів, у світ культури. Мабуть, навітьзоряне небо або глибини океану належать культурі, оскільки їм віддана часткалюдської душі, оскільки вони несуть людський зміст. Якби не було цього змісту,то людина не задивлялася б на нічне небо, поети не писали би віршів, а вчені невіддавали би вивченню природи всі сили своєї душі і, отже, не робили бнайбільших відкриттів. Теоретична думка народжується не відразу, і щоб воназ'явилася, потрібний інтерес людини до загадок світу, потрібно подив передтаємницями буття (не даремно Платон говорив, що пізнання починається з подиву).Але інтересу і подиву немає там, де немає культурних змістів, що направляютьрозум і почуття багатьох людей на освоєння світу і власної душі [4]

Звідси можна датитаке визначення культури. Культура – це універсальний спосіб творчоїсамореалізації людини через полягання змісту, прагнення розкрити і затвердитизміст людського життя в співвіднесеності його зі змістом сущого. Культураз'являється перед людиною як значеннєвий світ, що надихає людей і споює них удеяке співтовариство (націю, релігійну або професійну групу і т.д.) Цейзначеннєвий світ передається з покоління в покоління і визначає спосіб буття ісвітовідчування людей [3]

В основі кожноготакого значеннєвого світу лежить домінуючий зміст, значеннєва домінантакультури. Значеннєва домінанта культури – це той головний зміст, то загальневідношення людини до світу, що визначає характер всіх інших змістів і відносин

При цьомукультура і її значеннєва домінанта можуть реалізовуватися по–різному, аленаявність значеннєвої єдності додає цілісність усьому, що роблять і щопереживають люди. Поєднуючи і надихаючи людей, культура дає їм не тількизагальний спосіб збагнення світу, але і спосіб взаємного розуміння іспівпереживання, мова для вираження найтонших рухів душі. Наявність значеннєвоїдомінанти культури створює саму можливість культурології як науки: не можнавідразу охопити культуру у всіх її аспектах, але можна виділити, зрозуміти іпроаналізувати домінуючий зміст. А далі треба уже вивчати різні способи йогореалізації, звертатися до деталей і конкретних форм його втілення. Системазмістів передається від однієї людини до іншої за допомогою символів.

Структуракультури

Прийнято поділятикультуру на матеріальну і духовну відповідно двом основним видам виробництва –матеріального і духовного. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальноїдіяльності і її результати (знаряддя праці, житла, предмети повсякденногопобуту, одяг, засоби транспорту і зв'язку й інші). Духовна культура охоплюєсферу свідомості, духовного виробництва (пізнання, моральність, виховання йосвіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво,літературу, міфологію, релігію). Гармонічний розвиток культури природноприпускає органічна єдність матеріальної і духовної культур [5]

Культура міститьу собі не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічніспорудження, результати пізнання, твору мистецтва, норми права і моралі іт.д.), але і суб'єктивні людські сили і здібності, реалізовані в діяльності(знання й уміння, виробничі і професійні навички, рівень інтелектуального, естетичногоі морального розвитку, світогляд, способи і форми взаємного спілкування людей урамках колективу і суспільства) Культура, якщо її розглядати в широкому плані,містить у собі як матеріальні, так і духовні засоби життєдіяльності людини, щостворені самою людиною. Матеріальні і духовні реальності, створені творчоюпрацею людини, називаються артефактами, тобто штучно створеними. Таким чином,артефакти будучи матеріальними або духовними цінностями, мають не природне,природне, походження, а задумані і створені людиною як творцем, хоча, звичайно,він використовує для цього як вихідний матеріал об'єкти, енергію або сировинуприроди і діє в згоді з законами природи [6]

У силу того, щолюдина, по своїй природі істота духовно–матеріальне, вона споживає якматеріальні, так і духовні артефакти. Для задоволення матеріальних потреб вінстворює і споживає їжу, одяг, житла, створює техніку, матеріали, будинки,спорудження, дороги і т.п. Для задоволення духовних потреб він створює художніцінності, моральні і естетичні ідеали, політичні, ідеологічні і релігійні ідеали,науку і мистецтво. Тому діяльність людини поширюється по всіх каналах якматеріальної, так і духовної культури. От чому можна розглядати людини яквихідний системообразуючий фактор у розвитку культури. Людина створює івикористовує світ речей і світ ідей, що обертається довкола нього; і його роль –це роль деміурга, роль творця, а місце його в культурі – це місце центрасвітобудови артефактів, тобто центра культури. Людина діє культуру, відтворює івикористовує її як засіб для власного розвитку. Він архітектор, будівельник іжитель того природного світу, що називається культурою світу, „другоюприродою“, „штучно створеним“ житлом людства. Це той світреальностей, що на планеті Земля до людини не існував, реальність, що виникає,живе і розвивається разом з людиною і яка буде існувати доти, поки будеіснувати людство.[7]

 1.2 Моральне виховання, специфіка, методи і засоби.

Моральневиховання спрямоване на формування моральної свідомості, розвитку моральнихпочуттів і формування звичок, навичок морального поводження особистості.Моральне виховання починається в родині і продовжується протягом усього життя врізних навчальних закладах. Основними методами морального виховання:переконання, навчання, виховання. Таке виховання будується на засвоєнні іприлученні до національних норм і традицій, багатої духовної культури народу. Такимиморальними нормами є повага батьків, любов до Родини, гуманізм і демократизм,як ідеали вільної людини і т.д. Засобами виступають методи спостереження, виховання,оцінювання. Тобто моральна діяльність особистості (поводження, учинки) [2].

Сама головна естетичнавиховна й освітня установка сучасних педагогічних систем, складається в задачіформування в чуттєво–емоційному світі. Вихованню в особистості здатності чути,називаної в естетиці естетичною чуйністю. Модель естетичного виховання –програма природної націленості на общєестетичний розвиток особистості,незалежно від вікових періодів. Занурення особистості в простір лінії, кольору,світла, звуку, руху, пластики, жесту, міміки, тобто всіх можливих структурнихелементів художньої мови кожного з відомих сьогодні видів мистецтв – зануренняв мистецтво бачити і чути, у мистецтво читати, рухатися, мистецтво умінняпередати інформацію мімікою, жестом, рухами, поглядами .

Дійсно навітькороткий аналіз, зіставлення численних тепер уже програм по всіляких предметаххудожньо–естетичного циклу, природно підводить до необхідності у формуванніцілісної, гармонічної культурно розвитий особистості. Яка тягнеться до знання,відчуванню, збагненню історії художнього розвитку людства. Виявленню естетичнихзакономірностей і світоглядних смисложиттєвих значимостей духовного буттялюдей. Приведенню духовного буття особистості в згоду з раніше створеним. Упрагнення, інтенцію удосконалювання уже відомого і відкриття, творення, утворунового, невідомого, щоб постійно підтримувати гармонію між світом Природи ісвітом Людей.

 1.3. Культура поводження й етикет. Головні правила етикету.

За багатовіковуісторію розвитку людської культури виробився ряд правил поведінки, що звичайноназивають правилами гарного тону або правилами етикету.

Саме слово»етикет" – французького походження. Воно означає «ярлик»,«етикетка», «церемоніал» (звід правил, що регулюють поводження)[5].

Склалося кількавидів етикету: військовий етикет (регламентуючий спілкування між воїнами); дипломатичнийетикет (протокол); службовий етикет (правила ділового спілкування); сімейнийетикет (взаємини членів родини).

 Культураповодження й етикет – сукупність духовних цінностей, правил, норм і ритуалів,що регулюють характер взаємин між людьми і службовців для того, щоб полегшитилюдині входження в суспільство, зробити умови його спілкування з іншими людьмиприємними і зручними.

 Культура поводженняскладається з внутрішньої і зовнішньої культури людини. Внутрішня культурамістить у собі моральні почуття (боргу, справедливості, любові, співчуття, патріотизму,доброзичливості і т.п.), моральні якості людини (вірність, увічливість,стійкість, мужність, принциповість, доброта і чуйність). Крім цього в неївходять його ціннісні орієнтації й установки на визначені моральні принципи йідеали. Це принципи гуманізму, людської солідарності, працьовитості, соціальноїрівності і справедливості і т.п., ідеали щасливого й осмисленого людськогожиття. Внутрішня моральна культура припускає також розвите почуття власногодостоїнства і добру волю, тобто готовність надходити морально без тиску іпримуса, безкорисливо[3].

 Зовнішнякультура поводження припускає знання правил і норм етикету, наявність навичок іумінь, а також бажання їм випливати.

 Етикет –найважливіша частина зовнішньої культури поводження людини, що оформляє всистематизованому виді сформовані в суспільстві правила поважного і чемногоповодження. Включає форми вітань і звертань, представлення і знайомства,поводження в гостях і будинку, у громадських місцях і на службі. Міститьправила делікатного і тактовного обходження з навколишніми, манери триматися,удягатися, говорити і т.д. Спочатку етикет розглядався як звід правилповодження й обходження, прийнятих у придворних колах. В даний час тлумачатьсяв якості прийнятих у суспільстві культурних норм спілкування і поводження,службовців для полегшення людського спілкування і роблячи його комфортним і приємним[9].

 Якщо в минуломуетикет значною мірою був для вищих станів способом відгородитися від простихлюдей, що не відають про правила шляхетного обходження, а за надмірно строгимдотриманням вимог етикету дотепер може ховатися холодна недоброзичливість інеповага до людини «нижчого стану», то в умовах сучасного суспільстваетикет стає усе більш демократичним, вільним і природним. Етикетні формиповодження наповняються моральним змістом і набувають сенсу повсякденногопривітного, доброзичливого і поважного відношення до людей. До основних вимогетикету, що визначає тактикові повсякденних дій і вчинків, відносять:увічливість, галантність, люб'язність, коректність, терпимість, скромність,тактовність, обов'язковість, точність [4].

Час висуваєзростаючі вимоги до професіоналізму і загальної культури особистості якактивного учасника ділового спілкування. Культура людини визначається багатьмаскладовими. У тому числі її характеризує його зовнішнє поводження, обходження знавколишніми, манери, мова, стиль поводження в різних ситуаціях у кожнімконкретному випадку. Істотним показником зовнішньої культури людини служитьзнання їм і проходження нормам сучасного етикету.

2. Роль морального самовдосконалення уформуванні культури особистості.

Моральне і естетичнесамовдосконалення особистості включає точне дотримання правил культуриповодження. Воно так само припускає в першу чергу глибока повага людськоїособистості. Сутність людини, особливості його характеру, темпераменту, потреби,погляди, смаки, бажання виявляються в поводженні. Тільки по вчинках ми судимопро внутрішні спонукання, думки і почуття [6].

Поводження буває,умовно говорячи, двох видів: вербальне і реальне.

Вербальнеповодження – наші висловлення, думки, судження.

Реальнеповодження – це наші практичні дії і вчинки. У своєму поводженні ми звичайноорієнтуємося на визначені правила, керуємося тими або іншими моральнимипринципами, яким підкоряємо свої прагнення і вчинки. Однак не завжди знанняморальних норм, прийнятих у даному суспільстві, відповідає поводженню людини. Частолюди знають моральні норми, але не випливають їм у своєму поводженні. Отже,наше поводження обумовлене тими моральними нормами і принципами, що регулюютьвідносини людей у суспільстві.

Відомо, щокультура – це сукупність досягнень усього людства у виробничому, суспільному,розумовому, естетичному і фізичному відношенні. Основою всякої культури єповага до особистості людини [1].

Формуваннякультури особистості необхідно. Це поводження людини відповідно до тих норм, щовиробило і яким дотримує дане суспільство. Це визначені манери, прийнятіспособи спілкування, звертання до навколишньої, котрі як би підказують, якправильно і красиво поводитися в суспільстві, бути ввічливими іпопереджувальним зі старшими, з жінками, розуміти, що пристойно робити в данійобстановці. Формування загальної культури особистості припускає визначенуначитаність людини, більш–менш широке коло інтересів і знань, зовнішнюохайність, доброзичливість, емоційну стриманість і, головне, високу доброзичливість[7].

Основою культуриспілкування – є гуманне відношення людини до людини, співвіднесеність,зіставлення наших індивідуальних ролей зі світом «вічних», основнихдуховних, моральних цінностей Необхідно бути ввічливими, витриманими,справедливими, не принижувати чужого достоїнства, не використовувати чужихневдач для власної вигоди, тому що в житті кожної молодої людини настає період,коли для нього стає важливим, як його сприймають інші. Він починає звертатиособливу увагу на самого себе. У результаті чого в людині складається або вжесклалося представлення про те, яким він хоче бути, ким він хоче стати, до якоїмети прагне [8].

На основі свогожиттєвого досвіду він створює для себе якийсь ідеальний образ особистості і притакому критичному самоаналізі рано або пізно зрозуміє, що і йому необхідноудосконалювати свої манери в спілкуванні з навколишніми. Вже в молодому віцінеобхідно засвоїти загальноприйняті норми суспільного поводження. Від того, уяких умовах відбувається споживання, спадкування культури, залежить багаточого. Висока культура сприйняття і споживання цінностей формує і моральнукультуру молоді.

Висновок.

Безсумнівно, що вновому тисячоріччі з розширенням сфер діяльності людини будуть актуалізуватисяпитання міжособистісного спілкування. Людством накопичений значний досвід увзаєминах, і все–таки, вступаючи в контакт з іншою людиною, кожний з насвиявляється на порозі невідомості. Необхідність обережного–дбайливоговідношення до наших партнерів по спілкуванню у всіх областях можливих зіткнень.

Манери поводженняскладають зовнішню культуру особистості. Але зовнішня культура тісно зв'язана звнутрішньої. Говорити про етикет без моралі не має змісту. У людині цінуєтьсяцілісність, тобто єдність високих помислів, внутрішньої порядності, шляхетностіі зовнішніх культурних форм спілкування з навколишніми.

Наочнухарактеристику єдності культури, моральної свідомості і культури поводження можнадати за допомогою дієслів «знаю», «умію», «прагну»,«надходжу». Багато чого в цьому відношенні залежить і від бажанняособистості завзято працювати над собою, опановувати новими знаннями етикету.

Список використаної літератури.

1.        Анучина Л.В.,Дьяченко Н.В., Шейко В.Н. Субъект культурно–исторического процесса.: Учеб.пособие. – Х.: ХГИК, 2001.

2.        Бытие человека вкультуре. – К., 2002.

3.        ВандербильтЭ. Этикет. В 2 кн.: Пер. с англ. М.: Авиаль, 2005

4.        ДаниловС.А. Все об этикете. – М.: Вече, 2000.

5.        МирзоянА. Мир этикета: Энциклопедия. Урал Л.Т.Д., 2003.

6.        НовиковВ.М. Правила хорошего тона. М.: ТОО Ариель, 2004.

7.        Фукс Э.Иллюстрированная история нравов: Галантный век: Пер. с нем. М.: Республика, 2001.

8.        Хорошийтон: Сборник правил и советов на все случаи жизни, общественной и семейной.Репринтное издание. М.: Советский писатель, 2003.

9.        Яшин М.В.Этикет. – М.: Цитадель–Триада, 2002.