Сочинение: Моральність і мораль
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Вінницькийнаціональний технічний університет
Кафедра культурології, психології, педагогіки тасоціології
Контрольна робота
З ДИСЦИПЛІНИ «ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА»
Вінниця 2009
1. Виникнення моральності й моралі
Узагальнюючевизначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування устародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальніпоняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи – наскількице взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомостіпов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних формсвідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо.Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої)ідеології різні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200-30тис. років тому), а явними, стійкими – кроманьйонець (40–10 тис. років тому).Навички абстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу,природи і людського суспільства.
По-друге,передумовою моральної свідомості можна вважати вироблення на початку людськоїісторії соціального способу передачі інформації, соціальної спадковості, навідміну від генетичної програми поведінки – основи способу життєдіяльності всіхтварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мірою продовженням деякихтенденцій розвитку, випробуваних природою на тваринах, можна помітити, що уміру ускладнення живої істоти в її житті збільшується роль виховання черезспілкування з собі подібними. Найважливіше це для близьких родичів людини –приматів, що мають дуже складну систему стосунків. З розвитком форм життязростає ступінь індивідуалізації окремої істоти і ступінь її свободи. Без цихпонять неможливо визначити суть моралі. Принциповою характеристикою людськогоіснування, на відміну від тваринного, є не стільки відповідність матриці –інформації про життєдіяльність, закладеній у кожному організмі, скількирозвиток способу життя. Якщо тварина зберігає своє існування завдяки тому, щознає, як слід діяти, то сутність людського буття – у зміненні. Тільки людинасумнівається у своїй суті, суті свого буття, своєму призначенні. Тому вона йвизначається як істота переважно моральна: постійний розвиток, крім свободи,потребує величезної відповідальності за прийняття рішення і наслідки цьоговибору.
Нарешті,ще одна обставина: на відміну від біологічної програми, мораль гнучкіше реагуєна зміни середовища проживання. Людство переживає значні зміни у коротші строкипорівняно з природою. Що далі людина від природи, ці зміни інтенсивніші, оскількисуспільство само змінює себе, свій світ і свою діяльність. Безумовно, це такожнакладає відбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як і все живе,людство не дуже любить різкі й значні зміни в умовах існування. Як і все живе,людина захищає своє життя і добробут. За досить значних змін засобів і шляхівдосягнення мети з часу свого виникнення до наших днів призначення моралі можнавважати порівняним з інстинктивною програмою всього живого у нашому світі:мораль робить можливим збереження існування людини.
Уособливості діяльності закладена третя передумова виникнення моралі: людськаздатність діяти без розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина діє,маючи на меті те, що існує об'єктивно: плід манго чи мишу. Принциповавідмінність людської діяльності полягає в тому, що її мета до початку діїідеальна, уявна. Початок дії та досягнення мети можуть розділяти роки, отже злюдською терплячістю не може рівнятися навіть котяча. Людина планує засоби таспосіб дії і, нарешті, діє, одержує бажане, співставляє із задуманим і, якправило, буває розчарованою: уявне здавалося привабливішим. У ційнезадоволеності – запорука людського розвитку і, крім того, дуже важливаособливість ставлення до світу, на яку спирається також і мораль.
Людськийрозвиток і, таким чином, людська мораль, починаються з того моменту історії,коли суспільство набуває можливості підтримувати існування слабких, позбавленихздатності приносити здобич, і цим кладе початок відокремленню ідеології відпрактичної діяльності, зближенню зв'язку поколінь (накопиченню соціальногодосвіду, соціальній спадковості).
Принципбезкорисливого ставлення пом'якшував соціальне напруження, мабуть, урятував неодне життя у найжорстокіші часи і втілений у багатьох сучасних релігійнихсистемах, наприклад, християнському милосерді без сподівань на винагороду,славу, вдячність людей.
Отже,характеристики моралі тісно пов'язані з тим, яким чином людина мислить, діє,поєднана з собі подібними в ті чи інші форми суспільства: мораль виникаєвнаслідок формування абстрактного мислення, соціальної спадковості, діяльностіз «відстроченим» результатом.
Осмислення мораліяк способу безпосереднього існування суспільної сутності людини, способу їїприсвоєння безпосередньо у відношенні до іншого як до людини дає право розглядатицю діяльність як процес, у якому виробництво людяності здійснюється в розвиткуіндивідуальної моральної свідомості до моралі і є шляхом усуспільнення,перетворення людини.
Виражений усистемі норм і цінностей продукт цього процесу й становить зміст моралі, який,з іншого боку, індивіди освоюють по каналах, розроблених ними в процесіморальної діяльності. Орієнтуючись на освоєнні цінності та норми моралі в їхнійвідповідності наявному рівневі морального розвитку індивідів, останні вподальшій моральній діяльності реалізують збагачену тепер моральну свідомість,підносяться у своєму розвитку до співпричетності з суспільством, людством.Знімаючи й реалізуючи в подальшій моральній діяльності виражену в нормах іцінностях сутність людяності, індивіди підносять своє, конкретне буття досуспільного, роблять колективний досвід своїм надбанням або ж розширюють межііндивідуального досвіду до колективного, людського, підносяться в своємусамовизначенні до вираження в індивідуальному суспільного досвіду.
В залежності відтого, чи розглядаємо ми цю діяльність у її генезисі, чи підходимо до неї з бокуїї характеристик як загальної, іманентної людському розвитку діяльності, якапідтверджується через її всеісторичний характер або ж по відношенню до повнотиі якості реалізованих можливостей, ми вдаємося до термінів «моральність»або «моральний спосіб освоєння людиною дійсності». Це розмежуваннядуже умовне, оскільки поняття «моральність» і «мораль» і втому, й в іншому випадку передбачаються в єдності.
2.Проблеми морального прогресу
На буденномурівні свідомості проблема прогресу моралі зводиться до співвідношення моралібатьків (старшого покоління) і дітей (молодшого покоління). Етику цікавитьувесь історичний процес розвитку моралі, починаючи з її зародження до сучасногостану, основні тенденції цього розвитку (прогрес і регрес) та їхспіввідношення.
Прогресом є тип,напрям розвитку, який характеризується переходом від нижчого до вищого, відменш досконалого до більш досконалого. Протилежний напрям окладного і суперечливогопроцесу розвитку називається регресом.
Щодо сутності йособливостей прогресу моралі в етиці ще не вироблено єдиної точки зору,оскільки досі не визначено його критеріїв. Проте аналіз цього феномену потребуєхоча б робочого визначення.
Прогрес (лат.progressus – рух уперед, успіх) моралі – процес становлення людського в людині,формування гуманістичних стосунків між людьми.
Звичайно, людськев людині не вичерпується морелею, а мораль не вичерпується стосунками між людьми, скілький ставлення людини до самої себе, до живої і неживої природи також належить досфери моралі, а відповідно, й компетенції етики.
У поглядах напроблему прогресу моралі окреслилися оптимістичні, песимістичні, а також індиферентні(«ні прогресу, ні регресу») концепції.
Оптимістичніконцепції на проблему прогресу моралі. Оптимізм (лат. ортлтіш – найкращий) –світосприйняття, пройняте життєрадісністю, вірою у майбутнє. Оптимістичніконцепції найчастіше класифікують на дві групи. В одних мораль розглядаєтьсязаздалегідь приреченою на прогрес, в інших її розвиток ставиться в залежністьвід свідомості, волі, готовності людей захищати і творити добро, боротися зізлом, самовдосконалюватися.
Концепції, щоутворюють першу групу, мають у своїй основі раціоналістичний підхід, згідно зяким конкретні моральні проблеми можна осмислити шляхом одержання логічноговисновку з єдиного загального принципу. Так, згідно з принципом саморозвитку(К. Маркс) усе в світі розвивається, а отже, і мораль перебуває в розвитку,якому властиві дві тенденції – прогрес і регрес. Визначальну роль відіграє^прогрес. Напрям розвитку всього існуючого, зокрема й моралі, схематично можназобразити у вигляді спіралі. Така схема розвитку моралі була б прийнятною, якбибула менш абстрактною. Крім того, нею нерідко послуговувались, обґрунтовуючинайдикіше свавілля.
Обґрунтуваннятези щодо прогресу в царині моралі передбачає з'ясування основних віх їїрозвитку, а також порівняльний аналіз моралі різних історичних епох.
Основними віхамиісторичного розвитку моралі є відмова від канібалізму; упорядкування статевихстосунків; визнання представників інших родів і племен за Повноцінних людей(крім того, різних народів і націй); визнання повноцінності культур усіхнародів і права кожного народу на свою національну культуру, зокрема Мову;визнання свободи совісті. До них можна зарахувати й відмову від рабства,кріпосництва, інквізиції, захист тваринного і рослинного світу від винищення(Червона книга тощо), заборону війн, страти людей.
Теоретичнерозв'язання проблеми прогресу моралі наштовхується на численні труднощі.Йдеться насамперед про невиправдане ототожнення моралі як ідеального феномену(власне моралі, моралі у вузькому розумінні цього слова) з моральністю, тобтореальними стосунками між людьми, які контролюються громадською думкою з оглядуна те, добрими вони є чи ні. Наприклад, випадки проміскуїтету, інцесту і навітьканібалізму трапляються і в наш час, проте це свідчить насамперед про характерморальності людей, причетних до цих випадків, а не про мораль, норми належноїповедінки, підтримувані громадською думкою відповідного суспільства, а тимбільше – людства.
Не сприяєтеоретичному розв'язанню цих проблем ототожнення чи навіть зближення понять «мораль»і «етика». Тому про рівень моралі, моральності народу мало свідчатьтрактати на теми моралі, тобто дослідження з етики. Адже можна бути талановитиметиком, проголошувати гуманістичні ідеї, а жити за протилежними принципами,чинити зло, завдавати людям шкоди. Та й рівень морального розвитку людини непрямо залежить від її теоретичних знань, стан моралі суспільства визначаютьморально не досконалі особистості (хоч вони приносять йому славу), а системаморальних норм і цінностей, якою керується громадська думка цього суспільства.Наприклад, дуже висока моральна позиція Сократа не може бути поширена на народі державу, які прирекли на смерть кращого з синів. Між мораллю як ідеальнимфеноменом, моральністю і теорією моралі (етикою) немає безпосереднього зв'язку.При загалом високому рівні моралі суспільства (що виявляється в характерігромадської думки) моральність може бути низькою. А розвиток етикибезпосередньо не свідчить про поступ моралі (етика особливо інтенсивнорозвивалася в період суспільних криз). Це необхідно враховувати, визначаючикритерії прогресу моралі, з'ясовуючи, яка з тенденцій її розвитку домінує.
Чи ненайскладнішим при розв'язанні проблеми історії моралі та її майбутнього єпитання про критерії прогресу моралі. У минулому до таких критеріївзараховували «найбільше щастя найбільшій кількості людей» (І.Бентам); єдність, солідарність людей і любов тощо.
Серед критеріївморального прогресу сучасні автори виокремлюють:
- зростанняобсягу духовної свободи особистості і розширення можливостей її вдосконалення;
- посиленнявпливу моральних засад на всі сфери суспільного життя;
- здатністьморалі переборювати конфліктні ситуації;
- підвищеннярівня морального протесту проти бездуховності й аморалізму;
- теоретичнийрозвиток моралі, постійне збагачення етики;
- формуваннянових, досконаліших засобів впливу і контролю за моральною поведінкою людей;
- ступіньдуховної зрілості особистості, її здатність зробити вселюдські моральніцінності сенсом власного життя, відповідність її ідеалу свобідної ірівноправної особистості;
- розширеннясфери дії моралі, підвищення її ролі в житті суспільства й особистості;
- зростаннязагального рівня освіти, розвиток етичних досліджень і збільшення обсягуморальної освіти (школа, засоби масової інформації (ЗМІ), мистецтво ілітература).
Навіть побіжнийогляд свідчить, що не всі перелічені вище критерії науково обґрунтовані,оскільки, наприклад, мораль не піддається теоретичному розвитку, а використаннязасобів контролю за моральною поведінкою людей може мати надто невтішнінаслідки.
Уже самевиникнення моралі свідчить про прогрес людини. Мораль, її норми є вищими, ніждоморальні засоби регулювання стосунків між людьми, оскільки норми моралівинятково універсальні, пластичні, що дає змогу особі самостійно прийматирішення і діяти у будь-якій життєвій ситуації. Іноді моральними вважають дії завідсутності вибору, характеризуючи, наприклад, поведінку первісної людини якоб'єктивно задану, жорстко детерміновану, включаючи до моральних норм іпозаморальні. На цій підставі позитивними моральними якостями первісної людинивважають і такі, що не були результатом свідомого морального вибору.
Безперечно, денемає вибору, немає і моралі. А вибір передбачає наявність у людинисамосвідомості. Можна, Мабуть, погодитися, що суб'єктом морального ставлення досвіту спочатку була не окрема людина, а рід, плем'я, до якого вона належала.Невипадково з виникненням роду ввійшли в обіг поняття «свій», «чужий»,а поняття, що свідчать про наявність самосвідомості («мій», «твій»),виникли, очевидно, в період переходу від первіснообщинного до рабовласницькоголаду. Якщо всесилля роду розглядати як результат делегування (передавання)індивідом своїх повноважень роду, то можна дійти висновку, що й індивідпричетний до вибору, а отже, й до сфери моральних стосунків.
Свідченнямморального прогресу в первісному суспільстві є упорядкування статевих стосунківі відмова від канібалізму.
Суттєві зрушеннявідбулися у сфері моралі з переходом первісного суспільства дорабовласницького. Про моральний прогрес тодішнього суспільства свідчили такіявища буття:
- інтенсивнестановлення самосвідомості особи, намагання теоретично осмислити її(самосвідомість). Цю думку підтверджує висловлювання «Пізнай самого себе», яке приписують то Фалесу, то Сократу;
- розвитоксуспільного життя, проникнення моралі в політичні, правові та інші відносини, усферу виробництва, науки тощо;
- розширенняможливості морального вибору;
- розширеннясфери дії моральних норм, які раніше стосувалися лише ставлення до одноплемінників. Нацьому етапі відбулося формування уявлення про моральну цінність кожноїособистості незалежно від кровної, расової, національної належності. Л.-А.Сенека, наприклад, вважав людину найсвященнішим предметом для іншої людини,раба за його природою прирівнював до інших людей, в його душі вбачав ті саміначала гордості, честі, мужності, великодушності, які даровані й іншим людськимістотам, хоч би яким був їх соціальний стан;
- визріванняуявлення про право кожного народу на свою культуру;
- виникненняспеціального вчення про мораль (етики), завданням якого є свідомий іцілеспрямований вплив на мораль, реальні стосунки між людьми з метою їхудосконалення, гуманізації.
Виявити поступморалі з приходом феодального ладу нелегко. Побутує думка, ніби феодалізм єзагалом регресом людства. Аргументують її тим, що на першій стадії вінвідрізнявся від рабовласницького суспільства примітивнішими продуктивнимисилами, поверненням до панування натурального господарства, занепадом засобівсполучення, зниженням рівня культури, зокрема й моральної. Згідно змарксистською концепцією, навпаки, феодалізм – крок уперед в історії людства,оскільки він є необхідною ланкою в процесі вдосконалення способу виробництва.До того ж на відміну від раба і колона феодально залежний селянин був частковозацікавлений у розвитку виробництва, з чим рахувався і феодал, визнаючи в селяниновіюридичну особу.
Моральні стосункиміж селянами і стосунки між селянами та феодалами принципово відрізнялися відстосунків між рабами і між рабами й рабовласниками. Проте моральний поступепохи виявляється насамперед у сфері стосунків між представниками панівногокласу: між рабовласниками в рабовласницькому суспільстві, між феодалами – уфеодальному.
Про моральнийпрогрес феодального суспільства свідчать такі факти:
- значнорозвинутіші моральні стосунки селян порівняно зі стосунками рабів;
- значно гуманнішеставлення феодала до селянина, ніж ставлення рабовласника до раба. Селянин буввизнаний суб'єктом і об'єктом морального відношення (раб не вважався людиною, атому не міг бути об'єктом морального відношення);
- захистрелігією, що відігравала істотну роль у житті феодального суспільства,всезагального характеру моралі. Так, Ісус Христос згідно з християнськимвіровченням віддав себе як спокутну жертву за всіх людей, а не тільки замайбутніх християн. А зі слів апостола Павла «Слава і честь, і мир усякому,хто робить добро » можна зробити висновок, що висока мораль доступнакожній людині. Ця позиція християнства позитивно впливала настаново-корпоративну мораль тієї епохи;
- нейтралізаціярелігійною свідомістю негативного впливу на світогляд людини, прагматичного,практично-утилітарного ставлення до світу, яке в усьому прагне лише користі,зважаючи тільки на її антипод – шкоду;
- розвитокдворянської культури і моралі.
Епоха Відродженнязасвідчила суттєвий моральний поступ людства. Воно ніби прокинулося відсередньовічної сплячки, відкрило для себе вражаючі досягнення культури минулого(античності), заглянуло в майбутнє, в якому бачились різноманітні величнісправи вільних від земних і небесних владик людей.
В епохуВідродження панувало передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земногощастя. Тоді визнавали тільки один культ – культ земної краси, возвеличувалиіндивіда, його буття. І цей індивід невдовзі голосно заявив про себе. Спонукавйого до цього капіталізм, що не міг перемогти без такої могутньої зброї, якіндивідуалізм.
Проте захопленатворчими перспективами людина епохи Відродження часто поводилася нерозсудливо,егоїстично, жорстоко, аморально.
Передумовамиутвердження капіталістичного суспільства було визрівання нової людини, яку незадовольняли феодальні реалії. її світобачення, світовідчуття, моральніуявлення потребували принципово іншого суспільства.
Про прогресморалі у буржуазному суспільстві свідчать:
- руйнуванняфеодальних моральних стосунків, заснованих на моральній нерівності станів,вічності суспільної ієрархії. Буржуазна мораль не визнавала заданих соціальноюієрархією ролей, успадкованої дисципліни, общинних, патріархальних традицій ізвичаїв, своїми головними принципами проголосила свободу і рівність. Новівідносини між людьми мислилися як вільний і добровільний зв'язок рівних у своїхправах та інтересах індивідів, які вільно розпоряджаються своїм майном,власністю, діяльністю, життям не на шкоду іншим;
- набуттямораллю всезагального характеру. Мораль буржуазного суспільства орієнтуваласяне лише на «своїх» людей (первісне суспільство), на вільних громадян(рабовласницьке), на конкретний стан, корпорацію (феодальне), а була мораллюдля всіх людей незалежно від раси, нації, віросповідання, соціального статусу.Важливу роль у формуванні всезагальної моралі відіграло створення світовогоринку;
- створенняумов для масового формування людини як особистості (особистості були й раніше –серед вільних громадян у рабовласницькому суспільстві, навіть серед рабів,феодалів). Це виявилось у духовній довершеності людини, в її здатностіінтеріоризувати вселюдські цінності в особистісні цінності й мотиви поведінки.Відомо, що здатність людини усвідомлювати, відчувати і переживати себе як виокремленоіз суспільства, нації, класу, колективу, сім'ї цінність породжує індивідуалізмяк принцип буття і свідомості. У буржуазному суспільстві він цілкомузгоджувався з ідеєю моральної автономії особистості, що є передумовоюстановлення зрілої моралі;
- усепроникністьморальних стосунків, удосконалення всіх сфер суспільного життя. У буржуазномусуспільстві значно розширилися можливості вибору (свободи) в економічному,політичному, релігійному житті особистості, що було гарантовано проголошенимибуржуазією природними (притаманними кожній людині від природи за правом їїнародження) правами і свободами. Це право на життя, на влаштування його навласний розсуд, право на свободу, на вибір світогляду, вільну діяльність, нанезалежність від волі інших людей, на свободу підприємництва тощо. Усі вониґрунтуються на свободі приватної власності. Історія свідчить, що позбавленіприватної власності люди є беззахисними і будь-коли можуть бути позбавлені воліта життя;
- новерозуміння морального ідеалу. Рівень моральної досконалості людини у буржуазномусуспільстві пов'язують з її особистою незалежністю, свободою, моральнимсуверенітетом, а основними чеснотами вважають активність, ініціативність,творчий підхід до справи, підприємливість, діловитість, ощадливість ібережливість, здорове честолюбство і кар'єризм, відповідальність у діловихстосунках, особливо у фінансових зобов'язаннях;
- зростанняморального спливу на життя людства міжнародних структур: Організації Об'єднанихНацій (ООН), правозахисних організацій тощо.
Загалом прогресморалі не є простим лінійним процесом. Кожен етап її розвитку пов'язаний знабутками і втратами. Наприклад, з переходом до феодального суспільства буловтрачено такі позитивні особливості родоплемінної моралі, як несуперечливість,загально-значущість і неоднозначність. Формування у феодальному суспільствістаново-корпоративної моралі теж було кроком назад порівняно з мораллю, щоіснувала серед вільних громадян рабовласницького суспільства. Якщо для Платонаневимушене спілкування (його він описує в одному з основних своїх творів – «Тімеї»)різних за своїм соціальним статусом людей не є дивиною, то за феодалізмуспілкування без умовностей було неможливим.
Утвердженняморалі буржуазного суспільства теж не обійшлося без певних утрат. Буржуазнийспосіб життя ґрунтується на засадах, згідно з якими раціональне, розумнеототожнюється з корисним. Більше того, відповідно до етики прагматизму добро йістина теж ототожнюється з користю. Тому невипадково найактивніші,найініціативніші, найраціональніше налаштовані вихідці із Західної Європи вXVII ст. побачили вигоду в запровадженні рабства, яке проіснувало до початкуXIX ст.
Щоб збагнутипричини різноманітних відхилень у буржуазній моральності, необхідно взяти доуваги, що людина перебуває в численних відношеннях із дійсністю –практично-утилітарному, політичному, релігійному, моральному, естетичному тощо,кожне з яких домінує залежно від життєвої ситуації: у черзі за дефіцитнимтоваром – практично-утилітарне; на мітингу – політичне; у храмі – релігійне; втеатрі, філармонії, картинній галереї – естетичне. Від виду відношення людинидо дійсності залежать її цілі, мотиви, думки, уявлення, почуття, емоції.
Буржуазний спосібжиття робить людину схильною абсолютизувати практично-утилітарне відношення,внаслідок чого прагматична цінність предметів і явищ (користь) нерідко заступаєцінності життя і культури (добро, красу, а іноді й істину). Про негативнінаслідки переоцінювання, абсолютизації практично-утилітарного відношення писавК. Маркс: «Для зголоднілої людини не існує людської форми їжі, а існуєтільки її абстрактне буття як їжі… Пригнічена турботами, нужденна людинанесприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища; торговець мінералами бачитьлише меркантильну вартість, а не красу і не своєрідну природу мінерала». Аперспектива отримати високий відсоток прибутку може штовхнути капіталістанавіть на злочин. Схильність буржуа до переоцінювання, абсолютизаціїпрактично-утилітарного відношення до дійсності ще не свідчить про моральбуржуазного суспільства, оскільки вона покликана гармонізувати стосунки міжлюдьми, перебороти крайній індивідуалізм, егоїзм, прагматизм, бездушнийрозрахунок. Буржуазне суспільство, враховуючи негативні тенденції свого способужиття, впродовж століть виробляло їм противаги. Формування моральних вимог, їхприйняття громадською думкою і стало однією з таких противаг. Про мораль (увузькому значенні слова) буржуазного суспільства свідчить авторитет і силагромадської думки, а про моральність – реальне життя, характер реальнихстосунків людей цього суспільства. Досконалішої від буржуазної моралі людствопоки що не знає. Проте це не дає підстав стверджувати про досконалістьморальності цього суспільства. Злочинність, розпуста, наркоманія свідчать, щоморальність (і навіть мораль) є малоефективною, нездатною адекватно впливати набуття сучасних людей. Особливо недосконалі стосунки людей як особистостей, щовиявляється в характері товаришування, дружби, любові (зокрема, кохання),спілкування. Західні етики майже одностайно пишуть про незатишність сучасноїлюдини, про домінування настроїв самотності й покинутості, про гіпертрофованийпрагматизм людських стосунків, про холодність, байдужість, а то й ворожість міжлюдьми.
3. Естетика як філософська дисципліна
Естетика (відгрецького aisthetikos — почуттєвий), філософська дисципліна, що вивчає областьвиразних форм будь-якої сфери дійсності (у тому числі художньої), як самостійнаі почуттєво безпосередньо сприймана цінність.
Як особливадисципліна формується у 18 ст. в А. Баумгартена, який ввів самий термін«естетика» для позначення «науки про почуттєве знання» — нижчої теорії пізнання, що доповнює логіку.
У І. Кантаестетика — наука про «правила чуттєвості взагалі». Поряд з цим унімецькій класичній естетиці 18 — початку 19 ст. розвивається розумінняестетики як філософії мистецтва, що закріплюється в Г.В.Ф. Гегеля. Основноюпроблемою філософсько-естетичної думки стародавності, середньовіччя і значноюмірою нового часу є проблема прекрасного.
Завданням ізмістом науки естетики є дослідження великого кола проблем сучасної естетики –від аналізу сутності мистецтва, естетики повсякденності до естетики космічнихпроцесів – як в історичному, так і в актуальному для сучасності аспектах.Дослідження проблем проводиться на основі дослідження світового досвідувивчення сутності естетичних явищ з використанням усіх відомих сучасноїфілософії методів його аналізу. Об'єктами спеціальності є естетично значимі длясучасних людей результати усіх видів діяльності і способів життєдіяльностілюдини. Особливе значення естетичних результатів усіх видів діяльності людини єосновним засобом духовного відродження сучасного людства. Предметом естетичнихдосліджень є аналіз особливостей різних видів мистецтва в процесі їхньогоісторичного розвитку й у сучасних умовах, а також ролі мистецтва в сучасномусуспільстві.
Область дослідженнясучасної естетики як науки:
- Предметестетики і сфера її інтересів, її функції і місце в процесах культурногорозвитку індивіда, особистості і суспільства.
- Історіявиникнення і розвитку естетичних навчань, напрямку, плини і школи в естетиці.
- Методиестетического дослідження. Естетика як система законів, категорій і понять.Історія становлення естетичних категорій.
- Естетичневідношення людини до дійсності: естетичне пізнання світу людиною і естетичнийзміст усіх видів діяльності і способів життєдіяльності людини.
- Естетикаприроди і проблеми гармонізації усіх взаємодій людини зі світом; естетика йекологія.
- Естетикасередовища проживання людини і способів її створення.
- Дизайн яквид естетичної творчості.
- Технічнаестетика.
- Аксиологическиепроблеми естетики.
- Естетикаяк філософія мистецтва.
- Видимистецтва.
- Синтезмистецтв.
- естетичніпроблеми художньої критики.
- Естетичнасвідомість і його проблеми.
- Естетичніпроблеми усіх видів людської діяльності і способів життєдіяльності.
- Естетичнеі художня творчість.
- Естетичнаі художня культура.
- Соціологіямистецтва.
- Соціальніфункції мистецтва.
- Народне,масове й елітарне мистецтво.
- Естетичневиховання і його проблеми.
- Естетичнеутворення.
- Всебічнийі гармонічний розвиток особистості – вищий естетический ідеал людства.
- Місцеестетики і мистецтва в культурних і цивілізаційних процесах.
- Історіяестетичних відносин.
- Естетикаі літературна критика.
- Естетичніаспекти історії мистецтва.
Головними елементами естетики як науки єестетичні категорії (від грецького – виловлювання, прикмета) – найбільшзагальні і фундаментальні поняття, які відображають, загальні властивості івідношення явищ дійсності і пізнання.
Основнимиестетичними категоріями виступають прекрасне і потворне, визвишене і низьке, драматизм,трагічне і комічне, героїчне тощо.
Категоріїестетики розкриваються як своєрідний прояв естетичного освоєння світу в кожнійз областей суспільного буття, людського життя – у виробничо-трудовій ісуспільно-політичній діяльності, у відношенні до природи, в культурі і побутітощо.
У визначеннікатегорій естетики присутня як об’єктивна, так і суб’єктивна сторонаестетичного освоєння. Якщо до об’єктивної можна віднести наукове мислення, щоопирається на загальні логічні закони і форми мислення, то суб’єктивна сторона– це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали.
Естетичні категоріївиступають своєрідними мірилами, згідно яких можна робити оцінку прекрасного.Ще з давніх-давен великі мислителі бралися розробляти основні естетичнікатегорії. Шукали формулювання, які б давали змогу більш чітко визначити, щотаке прекрасне, які є якісні і кількісні форми його прояву, що виступаєантиподом прекрасному, високому.
Щоб визначити,прекрасно щось чи ні, ми співвідносимо представлення не з об'єктом за допомогоюрозуму заради пізнавання, а із суб'єктом і його почуттям чи задоволенняневдоволення за допомогою уяви. Судження смаку тому не є пізнавальне судження:стало бути, воно не логічне, а естетичне судження, під яким мається на увазі тесудження, що визначає прикмету, яка може бути тільки суб'єктивною.
Кожний повиннийпогодитися з тим, що те судження про красу, до якого домішується найменшийінтерес, дуже пристрасне і не є чисте судження смаку.
Складністьрозробки основних категорій естетики полягає саме в тому, що суб’єктивністьнерідко суперечить об’єктивності.
Судження пропредмет задоволення може бути зовсім незацікавленим і в той же час дужецікавим, тобто, воно не ґрунтується на інтересі, але збуджує інтерес: такі всічисті моральні судження, але судження смаку самі по собі зовсім необґрунтовують якого-небудь інтересу. Незважаючи, однак, на все це розходженняміж приємним і гарним /перше те, що подобається зовнішнім почуттям у відчутті,друге те, що подобається за допомогою розуму через одне лише поняття/ вонисходяться в тім, що завжди зв'язані з зацікавленістю у своєму предметі.
Судженнясмаку, очищене від утилітарності, є споглядальним судженням, тобто, будучибайдужим до існування предмета, лише зв'язує його властивості з почуттямзадоволення і невдоволення.
Якщо прекрасневикликає в людині почуття чи задоволення невдоволення, то піднесене викликає влюдині ідею об піднесеному Кант пише: «Звідси випливає, що піднесене требашукати не в речах природи, а винятково в наших ідеях. У яких же ідеях воноукладено — рішення цього питання треба надати дедукції».
Домаганняестетичного судження на загальзначимість для кожного суб'єкта, як судження, щоповинне ґрунтуватися на якому-небудь апріорному принципі /Апріорні принципи -/відлатинського priori з попереднього/ — поняття логіки і теорії пізнання, щохарактеризує знання, що передує досвіду. У Філософії И.Канта апріорне знання — умова досвідченого знання, що додає йому оформлений, загальний і необхіднийхарактер.
Хоча судженнясмаку претендує на загальний характер, воно по природі суб'єктивно. Це дужедобре просліджується на «критику». «Критики» створюютьвизначений кодекс правил, якими повинні керуватися люди в оцінці прекрасного,ці правила вони базують на логічних міркуваннях-поняттях, створюючи тим самимцілу науку про прекрасний, видаючи ці правила за об'єктивні. Хоча вони ізасновують ці правила на особистих судженнях про прекрасний, але сам-те головнев тім, що і ці правила не можуть ста еталоном в оцінці прекрасного індивідуумом,тому що він сам виходить у цій оцінці зі своїх розумінь, вірніше, від рефлексіїсуб'єкта. «Таким чином, хоча критики, як говорить Кант, можутьфілософствувати більш правдоподібно, чим кухаря, усе-таки доля і тих і іншиходнакова».
Хоча судження смакуне базується на логічних поняттях, але має з ним одну загальну рису — домаганняна загальність, але оскільки смак спирається не на поняття, а на почуття — вільна уява суб'єкта, те і судження смаку буде суб'єктивною загальністю, цеможна пояснити тим, що ми вправі припускати, що в кожної людини ті жсуб'єктивні умови здатності судження, які ми знаходимо в самому собі.
Якщо судження, якреальне сприйняття, співвіднести з пізнанням, то воно називається почуттєвимвідчуттям. Відчуття від продукту природи /квітки/ можна назвати задоволеннямнасолоди, задоволення ж від якого-небудь учинку, у силу його моральнихвластивостей, є задоволення не насолоди, а самозаможності і відповідності її зідеєю нашого призначення, почуття при цьому має моральний характер. Задоволеннявід піднесеного в природі вимагає власного зверхчуттєвого призначення і вономає моральну основу. Тільки задоволення від прекрасного не містить у собі німоральних законів, ні елемента споглядання, не носить навіть моральногохарактеру, воно насамперед задоволення однієї лише рефлексії. Особисті почуттяприймають загальний характер тому, що ми у своїх судженнях вважаємося нестільки з дійсними, скількох з можливими судженнями інших, ставлячи себе намісце кожного. Отут три моменти:
1. Мати власне судження,тобто, думка, вільне від усіляких забобонів, ця здатність залежить від розумуіндивіда;
2. Думкою ставитисебе на місце кожного іншого, здатність широкого напряму думок, тобто,здатність зіставляти свої емпіричні спостереження з загальною точкою зору. Це іє здатність судження;
3. Завжди мислитив згоді із собою, здатність мислити послідовно, це відбувається завдякиз'єднанню двох перших моментів. Здатність послідовного мислення повинна перецтив навичку, цим завідує розум. Звичайно, судження смаку не зводиться дорозуміння даної формули, це може служити лише наочним теоретичним виправданнямцього почуття, у дійсності це усе відбувається набагато складніше ібагатообразніше, але, як пише Кант, естетичне судження смаку виникає лише тоді,«коли уяву у своїй волі будить розум, а розум без /посередництва/ понятьдодає грі уяви правильність, представлення повідомляється іншим не як думка, аяк внутрішнє почуття доцільного стану душі».
Прекрасне єсимвол морально доброго: і тільки приймаючи це в увагу, вона і не подобається здомаганням на згоду кожного іншого, причому душу усвідомить і деякеоблагороджування й узвишшя над сприйнятливістю до задоволення від почуттєвихвражень і судить по такій же максимальній мірці своєї здатності судження продостоїнство інших. Прекрасне подобається безпосередньо, без всякого інтересу,припускає повну волю уяви, суб'єктивний принцип судження про прекрасний стаєзагальним.
Прекрасне – категорія естетики, в якійзнаходять відображення і оцінку явища дійсності і творів мистецтва, які даютьлюдині відчуття естетичної насолоди, які втілюють у предметно-чуттєвій формісвободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіхобластях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін.Прекрасне – основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В нійзнаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал.
Возвишене – естетична категорія, якавиражає сутність явищ, подій, процесів, які володіють великої суспільноюзначущістю, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, щооцінюються як возвишені, естетично сприймаються людиною як протистояче всьомузаземленому, примітивному, буденному. Возвишене викликає в людини особливівідчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину наборотьбу за високі ідеї. Возвишене тісно пов’язане з прекрасним, такожвиступаючи втіленням естетичного ідеалу.
Естетичнікатегорії виступають своєрідним мірилом людських почуттів, порухів душі.Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожногоз нас так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудовилогічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, щопідпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скорішепослуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуттяпрекрасного людиною. Навіть не знаючи конкретних визначень прекрасного,героїчного чи примітивного, ми все ж беремося щось оцінювати, переживати,визнавати, наскільки воно співпадає з нашими ціннісними орієнтирами, близьке доідеалу прекрасного і високого.
Отже, естетика яксамостійна наука створюється вже не в античній Греції, а в Німеччині епохиОсвіти. Творець естетики як особливої науки – Олександр Готліб Баумгартен(1714–1762). Баумгартен розумів під естетикою почуттєве пізнання світу, щопротиставляв пізнанню розумовому і практичний (естетика, логіка, етика).Естетика А. Г. Баумгартена стала першою наукою об прекрасному, що оголосиласебе самостійною дисципліною в складі філософії. Вона безпосередньо передуєестетиці в складі німецької класичної філософії, родоначальником якої стає вже І.Кант (1724–1804).
Естетика — напрямок філософії, що стуляється змистецтвознавством. Різниця між естетикою і філософією полягає в тому, щоцілісне сприйняття світу естетика мислить у поняттях: прекрасне, потворне вякий завжди предметно втілені пропорції, співзвуччя квітів, тонів, фактур і ін.складові предметного дизайну. Від мистецтвознавства естетика відрізняється тим,що не ставить собі метою вивчення окремих естетичних об'єктів. Предмет естетики- світ естетичних об'єктів у цілому включаючи в себе і людину.
Списоквикористаної літератури
1. БоревЮ.Б.Эстетика: Ученик / Ю.Б.Борев.– М.: Высшая школа, 2002.
2. БродецькийО. Е. Етика й естетика: Навч.-метод. посібник. – Чернівці: Рута, 2005.
3. Дубчак Л.М. Естетика: Посіб. для підготов. до іспитів / Л. М. Дубчак, П. С. Прибутько. –К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2007.
4. Естетика:Підручник / Л.Т.Левчук, В.І.Панченко, О.І.Оніщенко, Д.Ю.Кучерюк.– К.: Вищашкола, 2006.
5. Эстетика:Учеб. пособие / Под ред. проф. В.А.Лозового.– Сумы: Изд. «Университетскаякнига», 1999.
6. Етика.Естетика. Мет. рек. для самост. вивчення курсу / Уклад. Л. І. Мокляк, Н. М.Сухова, В. М. Козаков та ін. – К.: НАУ, 2004.
7. Етика.Естетика. Практикум: Навч. посіб. / Уклад. Н. М. Сухова, Л. І. Мокляк, В. М.Козаков та ін. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005.
8. ІрдиненкоК.О. Етика і естетика: Курс лекцій. – Луганськ: Альма-матер, 2004.
9. АболинаТ. Исторические судьбы нравственности. – К., 1992.
10. БлощинськаВ.А. Етика: Практикум: Навч. посібник. – К., 2005.
11. Вебер М.Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1994.
12. Вознюк Н.М. Етико-педагогічні основи формування особливості: Навч. посібник. –К.: Центрнавч. літератури, 2005, 2005.