Сочинение: Моральність колізії ХХ ст

АКАДЕМІЯМУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

ЕКОНОМІЧНИЙФАКУЛЬТЕТ

Реферат

На тему:

«Моральністьколізії ХХ ст.»

Київ 2009

План

Зміст

1. Західна етичнадумка XX століття

2. Етична думка XX

3. Вчення А. Камю

4. Течії XX ст.

5. Професійна мораль

Висновок

Використана література

Зміст

НаприкінціXVIII ст. найвизначнішою фігурою у розвитку європейської етичної думки ставІмануїл Кант (1724–1804 pp.), який стверджував, що етика нічого не запозичує зінших наук про людину, а моральні принципи існували набагато раніше емпіричногознання про навколишній світ. У свою чергу, емпіричні знання закладені влюдському розумі апріорі (від лат. «аргіогі» – «з попереднього»), тобто якпереддосвідне знання. Етика Канта системно розроблена у таких творах, як«Критика практичного розуму», «Метафізика вдач», а також, у складених зазаписами лекціях з етики.

Надумку Канта, у моральних законах задається абсолютна межа людини, тапершооснова, остання риса, яку не можна переступити, не втративши людськоїгідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральнийзакон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імператив – це формулавідношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини. Категоричнийімператив Канта: роби тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти втой самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом, – це є вимогоюдо людської волі керуватися моральним законом, привести свої максими увідповідність до нього. Категоричний імператив зобов'язує кожну людинуставитися до людства у своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як домети, і ніколи – тільки як до засобу. Щоб не бути рабом свого природногоегоїзму, людина змушена удаватись до вольового само-примушення. Обов'язок дляКанта – чистота морального мотиву і твердість моральних переконань; Черезобов'язок затверджується і загальність морального закону, і внутрішня гідністьособистості. Індивідуальна воля може трансформуватися у загальну, а чеснота – з'єднатисязі щастям у тому випадку, якщо особистість у самій собі знайде ту твердуморальну опору, яку раніше вона шукала зовні – у природі, у вірі в Бога, усуспільному середовищі.

Західнаетична думка XX століття

Аналізетичних вчень Нового та Новітнього часу свідчить, що вони розвивалися залежновід етапів еволюції суспільства. XX ст. – час бурхливих соціальних такультурних подій, час стрімкого розвитку науки і техніки, якісних змін увиробництві, глобальних проблем. Загальна криза культури і прагненнягармонізувати й удосконалити світ та душу індивідів віддзеркалилися й в етичнихшуканнях. Розмову про етику XX ст. ми розпочнемо з етики, яку можна назватимарксистсько-ленінською. Марксистська філософія, зберігаючи послідовні зв'язкиз досвідом попередньої етичної думки, завжди претендувала на принципово новийпідхід у вивченні сутності моралі. Вихідним пунктом своїх міркувань марксизмобрав критику попередників і вже сформованої з класових позицій системи моралі.Дослідження сутності моралі було зведено до завдань класової боротьбипролетаріату, до революційної стратегії й тактики. У рамках соціалістичноюсуспільства етична наука майже не розвивалася до середини 50-х років. Радянськаетична наука зосередила свою увагу на таких проблемах як дослідження історіїетичної думки; обґрунтування нормативної етики радянського суспільства;розробка теорії морального виховання – тобто проблемах педагогічної етики;акцентуванні питань професійної етики.

Зпочатку XX ст., у зв'язку із посиленням кризових явищ капіталістичногосуспільства, відбуваються зміни в буржуазній моралі, які виявилися у відмовівід принципу гуманізму, масовому насильстві, розпусті, демагогії та популізмі. Всеце у найбільш концентрованій формі виявилося у фашистській ідеології.

2.Етична думка ХХ ст

Характеризуючиетичну думку XX ст., треба сказати, що у межах різних філософських шкілвиникають самостійні концепції моральності, які базуються на принципах релятивізму,волюнтаризму, суб'єктивізму та відвертого цинізму. Трагічні суперечності XX ст.знайшли відповідний відбиток у пошуках мислителів екзистенціальної орієнтації.Екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю)визначає моральність не як істинне буття, а лише як засіб суспільногоманіпулювання особистістю, тобто, в цілому, як дещо вороже людині.

3.Вчення А. Камю

Відповідновченню А. Камю (1913–1960 pp.), навколишній світ – світ абсурду, з якимлюдина постійно конфліктує. Людина, особистість прагне реалізувати своюсвободу, тому постійно виступає проти уряду, держави, світового порядку, тобтопроти усього, що здається їй втіленням абсурду та несправедливості. Ж.-П. Сартр(1905–1980 pp.) вважає, що людина вільна абсолютно, а мораль може стати засобомреалізації цієї свободи. Маючи право на щастя, людина вільна розпоряджатисясвоєю долею, у тому числі, й правом на смерть. Абсолютна свобода людининакладає на неї й абсолютну відповідальність, яка, у свою чергу, не пов'язана зконкретною відповідальністю за реальні вчинки. Етика екзистенціалізмуабстрактна і дуже віддалена від реальних суспільних інтересів. Етична концепціяпрагматизму (Дж. Л'юї, Ч.С. Пірс, У. Джеймс та ін.) заперечує теоретичнийаспект моралі та зводить її до розглядання утилітарних життєвих проблем, до«практичної науки». Основу моралі складає досягнення користі будь-якою ціною йбудь-якими засобами, що означає виправдання будь-якої мети й характерудіяльності. У межах неопозитивізму існує суб'єктивно-ідеалістична теорія моралі(Б. Рассел, Р. Карнап, А. Айєр та ін.), яка заперечує об'єктивнізасади моралі: особистість сама визичає зміст моральних цінностей, що івиправдовує будь-які їі дії.

Середрелігійних напрямів у етиці слід виділити неотомізм та неопротестантизм. Неотомізм(Ж. Марітен, Е.А. Жильсон та ін.) – офіційне вчення католицької церкви.Етика неотомізму виходить з того, що витоком моралі є Божий розум, якийвизначає моральні вимоги до людини. Головною причиною морального зла є відступвід норм релігійної моралі. Моральність людини пов'язана із безумовнимвиконанням «Божого закону», який є єдиним дороговказом до «вічного блаженствана тому світі», морального самовдоскона­лення.

4.Течії ХХ ст

Однієюз найвпливовіших філософських течій XX ст. є психоаналіз, видатнимпредставником якого є німецько-американський філософ Е. Фромм (1900 1980pp.). У своїх працях він відстоював традиції гуманістичної етики, започаткованіще Аристотелем. Гуманістична етика Е. Фромма вважає, що цінності,судження, в тому числі, й етичні, можуть бути створені лише на основі розуму,для чого людина повинна пізнати саму себе, свою природу, властивості та типилюд­ського характеру. Позитивним типом особистості є такий, для якогохарактерні продуктивна орієнтація та творча діяльність. Любов, творчість,відповідальність – ось дійсно моральна позиція людини в цьому світі, якщо вонапрагне зберегти світ для себе й для майбутніх поколінь.

Требазауважити, що кінець ХХ ст. у європейській етиці характеризується переходом доприкладної етики. Прикладна етика займається моральними колізіями у конкретнихсферах суспільної практики та існує як сукупність дисциплін – біоетика, етикабізнесу, етика науки, політична етика тощо.

УРосії активний розвиток етичної думки спостерігається з середини XIX ст. Російськарелігійно-філософська етика (В.С. Соловйов, С. Μ. Булгаков, М.О. Бердяев,П.О. Сорокін та ін.), як і уся загальноєвропейська етика була наповнена ідеєюморально-суверенної особистості. Ідею примата свободи над буттям (на свободу неможе впливати навіть Бог) обстоював відомий російський філософ М.О. Бердяєв(1874–1948 pp.). Сучасники Бердяєва – С.М. Булгаков (1871–1944 pp.) та В.С. Соловйов(1853–1900 pp.) – вбачали вплив Космосу на розвиток людства домінуючим. Першийввів у етично-філософську думку ідею боговтілення, або внутрішнього зв'язку міжБогом і створеним ним світом – софії («премудрості Божої»), яка виявляється усвіті й у людині, що робить останню причетною до Бога. Другий проповідував ідеюзахисту матеріального світу від руйнівної дії часу і простору через«премудрість Божу».

Найвищасуспільна й особистісна цінність моралі полягає в її загальнолюдяності, боідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами.Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та інших специфікацій не можебути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воноєдине, і моральний рівень людини не може визначатися її професією, так само, якнаціональним походженням чи класовою належністю

5.Професійна мораль

Професійнамораль не може виступати як така, що протистоїть загальнолюдській моралі, існуєпоряд із нею. Професійна мораль є невід'ємною часткою моралі загальнолюдської,існує в її рамках і формується на її основі.

Оскількимораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, самадіяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може ненакладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі видилюдської діяльності, що висувають особливо високі й навіть надвисокі моральнівимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються. Це такі видидіяльності, які здатні породжувати особливо гострі моральні колізії, що в іншихвидах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізіїзивлміиіьсм гам, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи тагідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішальногозначення, де доля одного може величезною мірою залежати від моральноїспроможності іншого.

Моральне слід ототожнювати з мораллю корпоративною, котра, відображуючи обособленігрупові інтереси, створює особливі норми поведінки та оцінок вузького людськогопрошарку, які часто протистоять нормам моралі суспільної й мають по суті справиантисоціальний характер. Іноді, з точки зору суспільства, ці нормикорпоративної моралі виступають як явна аморальність, своєрідна антимораль,перевернуті норми моральності. Подібні норми існують

Аналогічнапо суті «мораль» панує часом і в цілком легальних сферах діяльності, наприкладу наукових колективах, де головним виявляється не служіння істині, а захистбудь-якою ціною корисливих інтересів представників «своєї» наукової школи,пригнічення талановитих «чужаків», прагнення створити замкнену касту, кудинемає доступу цим «чужакам», намагання дискредитувати надзвичайно корисні, але«чужі» відкриття і т.д. В нашому суспільстві наявність подібної моралі уокремих соціальних і професійних груп обтяжується розбалансованістю ринку йфінансової системи, застійними явищами у виробництві, всеохоплюючим дефіцитом,що посилює спокуси для морально нестійких людей скористатися своїм професійнимі службовим становищем для розв'язання власних проблем за рахунок ближніх.

Особливовелика небезпека виникнення антисоціальної корпоративної моралі серед осіб,котрі мають доступ до дефіцитних матеріальних цінностей і послуг (торгівля,матеріальне постачання, деякі підприємства харчової та легкої промисловості і т. п.).Цьому можуть стати няперешкоді як моральний осуд такої позиції, так і заходиправового характеру, що карають антисуспільну поведінку людей, котрі керуютьсяв своїй діяльності нормами корпоративної моралі, яка протистоїть моралісуспільній.

Невипадково і в сучасному світі дістала назву «клятва Гіпократа» урочистаобіцянка лікаря дотримувати морального кодексу своєї професії, завжди й усюдикеруватися передусім інтересами хворого, приходити йому на допомогу незалежновід його національної чи релігійної належності, суспільного становища,політичних поглядів. Медична етика вимагає від лікаря готовності докласти всіхсил для того, щоб вилікувати хворого або полегшити його страждання, нерахуючися з труднощами, а якщо це необхідно, то й із власними інтересами.

Жорстокістьостанньої максими пояснюється надзвичайною суспільною значущістю роботи лікаря,від якої залежать доля людини, її життя та здоров'я. Лікар зобов'язаний доостанньої секунди боротися за життя хворого, роблячи все можливе й неможливенавіть якщо ситуація безнадійна.

Висновок

Оскількимедична етика в різних країнах формується під сильним впливом місцевих національно-культурнихтрадицій, відповіді на ці питання також дуже різні. Наприклад, у нашомусуспільстві прийнято вважати, що лікар не повинен говорити хворому про йогострашну недугу, неминучість смерті. Навпаки, лікар зобов'язаний усілякопідтримувати віру у видужання, щоб не додавати до фізичних страждань людини щей страждань душевних.

практика,може стати будь-яка людина незалежно від своїх моральних засад.

Неменш важливе й питання про моральну допустимість експериментальних дослідів налюдях. Такі експерименти можуть здійснюватися виключно добровільно, здотриманням усіх запобіжних заходів, з максимальним почуттям відповідальностітих, хто їх проводить. Воістину моральним подвигом в інтересах людства слідвизнати ті експерименти, які лікар проводить на собі. Наприклад, у 20-х рокахнинішнього століття медик із Німеччини Форс-ман вирішив увести катетер крізьвену руки прямо у власне серце, щоб дізнатися, що відбувається в передсердях ішлуночку. Форсмана відмовляли, та він настояв на своєму. Лікар дивився на екранрентгенівського апарата й спостерігав, як повзе від ліктя до плеча і входить усерце гумова трубка катетера. Відомі випадки, коли лікарі, ризикуючи власнимжиттям, свідомо заражали себе вірусами дуже небезпечних інфекційних захворюваньдля того, щоб вирвати у хвороби її таємниці в інтересах порятунку мільйонівхворих людей.

Судовадіяльність зачіпає життєві інтереси суспільства та індивіда, від неї залежатьдобре ім'я, честь і гідність громадянина, його свободи, благополуччя сім'ї.Тим-то ця особлива сфера діяльності потребує й особливого морального регулятора– судової етики. її розглядають у двох смислах: як науку і як систему норм,котрих належить дотримувати. Судова етика – це наука про застосування загальнихнорм моралі, моральності в специфічних умовах діяльності суддів, прокурорів,слідчих, адвокатів, про здійснення моральних принципів у розслідуванні тарозв'язанні різних судових справ.

Міжетикою й правом існують дуже своєрідні відносини. Норми етики часто виступаютьводночас і нормами права. Правові заборони виявляються заразом і моральнимизаборонами. Такі, наприклад, вимоги моралі, як «не вбий», «не вкрадь», є такожі вимогами закону. Тому здійснення правосуддя нерозривно пов'язане зморально-етичною проблематикою. Будь-яке судове рішення, діючи на суспільнусвідомість, виконує в той же час і певну виховну функцію з позитивним чинегативним знаком.

Моральненачало в судовій діяльності необхідне для виключення при дотриманні посадовихінструкцій формально-бюрократичної реалізації закону, для гармонійногопоєднання його букви й духу. Річ у тому, що жоден закон не може бути такимдовершеним, щоб він ніколи не г^гі-требував тлумачення в разі конкретногозастосування. В цьому ж аспекті дуже багато що залежить від конкретноговиконавця, його особистісних, насамперед моральних якостей. Порядністю,вихованістю, чесністю людини, котра стоїть на сторожі закону, нерідковизначається обличчя самого закону.

Списоквикористаної літератури

1. Філософський Машкевич С.І.Прекрасне і наукове мислення. // Освіта. – 1999

2. Загорівська Г.М. таін. Естетика: підручник для Вузів. – К., 2000.

3. Юрій С.І. посібник«етика, естетика»-, Тернопіль 1991 р, ст. 288.