Сочинение: Морально-етичні аспекти підприємницької діяльності
Морально-етичні аспекти підприємницької діяльності
Вукраїнському суспільстві, що переживає перехідний період трансформації, стаєочевидним факт «оголеності» соціального вектора поведінки, вакуум у визначеннімети і змісту життя соціуму. З падінням тоталітарної системи до занепадуприйшла й комуністична ідеологія з притаманними їй нормами. Ціннісний вакуумшвидко почали заповнювати західні культурні стандарти, у першу чергу – споживанняі престижу. Особливої значущості набула система символів економічногопроцвітання, головним показником якого став грошовий успіх.
Моральніпереконання почали ґрунтуватися на основі мети накопичення багатства як символууспіху, позбавляючи водночас своєї підтримки встановлені засоби її досягнення.Унаслідок цього єдиним питанням, що має значення для бізнесмена, часто стаєпитання про те, наскільки ефективними є наявні засоби оволодіння соціальноапробованими цінностями. Засіб, найбільш практичний з технічної точки зору,незалежно від того, законний він чи ні, отримує перевагу перед інституційновизначеною поведінкою. Таким чином створюється підґрунтя розвитку аномії всуспільстві.
Дляіндивіда, який раціонально шукає користь лише для себе, будь-яке суспільство – це«Вони», однак є також і «Ми». Економічну поведінку зовсім не обов'язкововиводити лише з ринкового зіткнення індивідів, що переслідують власні цілі.Соціоекономіка звертає особливу увагу на відповідальну співдружність («Ми»).Індивід і суспільство рівною мірою істотно значущі, вони творять одне одного,передбачають одне одного.
Длякультурологічного аналізу важливо брати до уваги те, що в повсякденних вчинкахлюдей наявна кодетермінація. При цьому виявляється, що люди поводятьсяпо-різному, залежно від ступеня прихильності до моральних зобов'язань. Трудовіугоди, наприклад, не можуть бути реалізовані без певного рівня довіри міжпартнерами, податки часто сплачують із почуття морального обов'язку тощо. Високийрівень довіри між громадянами, наявність загальновизнаних моральних норм угосподарчій діяльності, таким чином, є важливою умовою процвітання.
Узахідній літературі тема моралі та етики в господарській практиці нерозривнопов'язана з історичним питанням генези буржуазії. Буржуазія економічно ісоціологічно, прямо й опосередковано залежить від підприємця. Помилка багатьохдослідників феномену буржуазії, її духовних та ціннісних основ полягає увідсутності розведення принципово відмінних мотивацій авантюрно-спекулятивногой продуктивно-раціонального типів підприємництва. Особливо це стосується праць М. Бердяева«Про духовну буржуазність», М. Оссовської «Буржуазна мораль», Е. Фромма«Мати чи бути». Нерідко й тепер (особливо в публіцистиці) трапляється, що такінастанови, як гедонізм, егоїзм, розрахунок, пожадливість, безпринципність тощооднозначно поєднуються з «дрібнобуржуазною мораллю» і господарською практикоювідповідного соціального прошарку. Вираз «буржуазний» супроводить ці настановияк свого роду постійний епітет.
Насправдізгадані настанови історично виникли набагато раніше, ніж з'явилася самабуржуазія, і стверджувалися всюди, де відбувався ринковий розкладобщинно-патріархальних порядків. Вебер писав, що «священна жадоба наживи» маламісце для всіх часів, в усіх народах.
УXVI–XVIII ст. вищезгадані настанови проникають в усі верстви, прошарки (яктрадиційні, так і ті, що народжувалися) західного суспільства, цинічної жзавершеності досягають у «неофеодальиій» верхівці, що експлуатує саму кризу середньовічнихустоїв. Маркс писав: «Протягом мануфактурного періоду суспільна думка Європизвільнилася від останніх решток сорому й совісті». Саме як такі себелюбство,гедонізм, пожадливість перетворюються в стійкий об'єкт ранньобуржуазної етичноїкритики, починаючи з лютерівського протесту проти індульгенцій та інших проявівутилітарної безсоромності.
Яквідомо, світоглядом ранніх буржуа Західної Європи, котрі представляли на тойчас продуктивно-раціональне підприємництво, стала етика протестантизму. її доситьдетально проаналізував М. Вебер у своїй знаній праці «Протестантська етикаі дух капіталізму». Особливу увагу він приділив такому елементові лютеранськоговчення, як професійне покликання (Beruf), вважаючи, що саме це положення сталоджерелом стимуляції практичної діяльності протестантів (читай – продуктивногопідприємництва). Концепція професійного покликання, як найкращий засіб длявипробування власної віри і водночас надбання внутрішньої впевненості вспасінні, передбачає невтомну діяльність у межах своєї професії.
Такаціннісна настанова стимулювала світську практичну активність (передусімгосподарську). Але, що найважливіше, ця активність повинна реалізовуватися вморальних межах чесноти, аскетизму, самозречення.
Такимчином для внутрішнього світу суб'єкта господарської діяльності остання набувалабезкорисливого характеру. Почуття виконання обов'язку перед Богом не залишаломісця утилітарно-прагматистським устремлінням. «Злиденність духу» (детальнетлумачення цього виразу з Нагірної проповіді попередником протестантизму М. Екхартом,протестанта-першобуржуа морально виправдовувала використання найманої праці,адже додаткова вартість, яка була отримана шляхом експлуатації особисто вільнихробітників, ішла на розширення і модернізацію бізнесу або накопичувалася зтакою метою. Рівень споживання першобуржуа – власників бізнесу майже невідрізнявся від рівня найманих робітників.
Стійкийморальний нонконформізм допоміг ранній буржуазії перемогти в політичнійборотьбі (гуманістична ідеологія об'єднала численних прихильників і союзників),а також ствердити в господарській практиці безумовне пануванняпродуктивно-раціонального підприємництва. Верховенство останнього, йогопріоритетна для суспільства значущість були з часом закріплені в законодавстві,об'єктивовані в суспільних інституціях. Продукування капіталістичнихекономічних відносин отримало сталу підтримку. Поступово верховенство цихвідносин стало непохитним і всепоглинаючим, чому значною мірою сприяла жорсткаконкуренція та боротьба за рентабельність підприємства.
Веберписав, що суб'єктивне засвоєння ціннісних положень «соціальної етики»раціональної капіталістичної культури «підприємцем чи робітником сучасногопідприємства… [не є] сьогодні необхідною умовою подальшого існуваннякапіталізму… Індивід тою мірою, якою він входить до складного переплетенняринкових відносин, змушений підкорятися нормам капіталістичної поведінки;фабрикант, що протягом тривалого часу порушує ці норми, економічновідсторонюється так само неминуче, як і робітник, якого просто викидають навулицю, якщо він не спромігся або не захотів пристосуватися до них. Такимчином, капіталізм, що досяг панування в сучасному господарському житті, виховуєй утворює необхідних йому господарських суб'єктів – шляхом економічноговідбору». Отже, загрози існуванню «раціонального капіталізму» в країнахрозвинутого ринкового господарства тепер немає; специфічне етичне вченнявтратило свою провідну роль у відтворенні продуктивних ринкових відносин. Однакактуальність проблеми «мораль і підприємництво» залишилася; її значущість сталапроявлятися в інших аспектах, а саме – у питаннях соціальної справедливості тасоціальної відповідальності підприємця.
Темавстановлення соціальної справедливості у сфері перерозподілу та споживання єодвічною для економічної науки та економічної соціології. В. Паретостверджував, зокрема: «Якщо суспільство є таким, що збільшення добробуту(оптимальності) для одного зменшує його для іншого, максимальні його розміри неможуть бути досягнуті». Більше того, якщо зміни в суспільстві приносять виграшодним і нічого іншим, добробут загалом буде знижуватися.
Подальшогорозвитку теорія Парето набула в працях Дж. Хікса та Н. Калдора, яківивчали варіант, коли хтось піднімав свій добробут, завдаючи збитків іншим ісуспільству в цілому. Хікс вважав у зв'язку з цим, що для зростання добробутудостатньо, щоб сума доходів загалом перевищувала суму збитків. Калдор виявивсябільш «скрупульозний» і висунув так званий принцип відшкодування, який полягаву тому, що ті, хто «вигравав», повинні з метою збереження справедливостісплатити тим, хто «програв», компенсаційну винагороду.
Навідміну від точки зору Адама Сміта, згідно з якою ринок сам розставляє все посвоїх місцях, ринкова економіка в кращому випадку діє, як напівавтомат, щопотребує осмисленого управління. Необхідно визнати, що принцип «ринок якпідстава для оптимального забезпечення добробуту» відповідає найвищим критеріямморальності. Він має на увазі реально діючу конкуренцію, завдяки якійпідприємницьке прагнення до прибутку забезпечує позитивний результатсуспільству. Господарська практика свідчить: для досягнення «оптимальності»добробуту в суспільстві конкуренція потребує доповнення громадської йсоціальної політики, яка розглядає людину не тільки функціонально, як виробникаі споживача, а й у контексті її індивідуального існування. Серед механізмівсоціальної компенсації не останнє місце посідає соціальна відповідальністьпідприємництва.
Соціальнавідповідальність, на відміну від юридичної, передбачає певний рівеньдобровільного відгуку на соціальні проблеми з боку підприємців. Цей відгук маємісце стосовно того, що лежить зовні визначених законом або регулюючимиорганами вимог або ж над цими вимогами.
Напочатку XX ст. деякі представники підприємницьких кіл висловлювали впевненістьу тому, що підприємницькі організації зобов'язані використовувати свої ресурситаким чином, щоб суспільство загалом вигравало.
Доктринукапіталістичного благодійництва, згідно з якою прибуткові організації маютьжертвувати частину своїх коштів на благо суспільства, було розглянуто Карнегі впраці «Євангеліє процвітання», опублікованій 1900 р.
У 50-тіроки з'явилася перша ґрунтовна праця на тему соціальної відповідальностіпідприємництва. У книзі «Соціальна відповідальність бізнесмена» Хоуард Р. Боуенрозглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена набізнес, а усвідомлення ширших соціальних цілей під час прийняття ділових рішеньможе приносити соціальну та економічну користь суспільству.
Зодного боку, є люди, які розглядають підприємницьку організацію як економічнуцілість, що зобов'язана дбати лише про ефективність використання своїхресурсів. Поводячись таким чином, організація виконує економічну функціювиробництва продукції та послуг, необхідних для суспільства з вільною ринковоюекономікою, забезпечуючи водночас роботу для громадян та максимальні прибутки йвинагороди для акціонерів.
Згідноз поглядом, якого дотримується лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідман,справжня роль бізнесу полягає у використанні його енергії та ресурсів удіяльності, спрямованій на збільшення прибутку за умови, що він додержуєтьсяправил гри й бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаючись дошахрайства та обману. На думку вченого, економіка позбавлена оціночноїхарактеристики і є сферою, що підпорядковується власним законам, не залишаючимісця соціально-етичним вимогам.
Такіпослідовні ліберали, як Фрідман, вважають просто неприпустимим використанняприбутку для соціальних потреб. Єдине соціальне призначення економіки вонивбачають у збільшенні прибутку за умови коректного застосування допоміжнихджерел. Такого роду підхід ігнорує ту обставину, що економіка хоч і становитьраціональну систему з притаманними їй законами, вона існує не у вакуумі, а вширокій культурній сфері. Тому підприємець у своїй господарчій діяльності маєпрагнути досягнути реальної мети, щоб, за виразом Вернера Зомбарта, виконувати«культурну функцію турботи про матеріальне становище». Мовиться про серйознесприйняття гуманного аспекту економічної діяльності у ставленні до всіх їїучасників. Ця вимога є своєрідним викликом «тотальному» підприємцеві, для якогонемає інших інтересів, крім бізнесу, і в якого не залишається часу для сім'ї,для долучення до прекрасного в житті, до духовності.
Зіншого боку, існує думка, згідно з якою підприємницька діяльність – це дещобільше, аніж суто економічна функція. Сучасна підприємницька організація єскладною частиною оточення, що включає багато складових, від яких залежить самеіснування організації. До таких складових, які іноді називають посередниками(між організацією та суспільством у цілому), належать місцеві громади, спілкичи об'єднання, а також працівники та власники акцій. Це суспільне середовище,що складається з багатьох шарів, може сильно впливати на досягненняорганізацією її цілей, тому організації доводиться врівноважувати сутоекономічні цілі з економічними та соціальними інтересами цих складовихсередовища.
Згідноз цією точкою зору, підприємці несуть відповідальність перед суспільством, уякому здійснюють свою діяльність, окрім та зверх забезпечення ефективності,зайнятості, прибутку та додержання закону. Підприємці, отже, мають спрямовуватичастину своїх ресурсів та зусиль у соціальні канали. Вони зобов'язаніжертвувати на благо та вдосконалення суспільства. Більше того, у сучаснихзахідних суспільствах склалися певні уявлення про те, як має поводитисяпідприємець, щоб вважатися добропорядним корпоративним членом співтовариств,які він обслуговує.
Компанії,що прагнуть досягти успіху, ретельно стежать за своїм іміджем, який вониздобувають в очах своїх співробітників, а також суспільства загалом. Вониведуть доброчинну діяльність, на яку витрачаються чималі гроші, хоча стосовноїх прибутків це досить невелика сума. Виграють і комерційні інтереси, оскількипід час такої діяльності налагоджуються контакти з урядом, посадовими особамита потенційними покупцями.
Допереліку пріоритетів, що визначають, чиї інтереси вона враховує в своїй діяльності,включають і суспільство в цілому. Пропагандистські завдання тут підкріплюютьсятакож комерційною логікою. її добре сформулював президент південнокорейськоїкомпанії «Кореа сістемз» Лі Тон Хун. На його думку, якщо підприємець справді хочезробити бізнес, то повинен перш за все думати про інтереси своєї держави, проінтереси своїх громадян і лише потім – про особисту вигоду. Це – головнавластивість маркетингу. Потреби суспільства визначаються попитом споживачів. Акожний грамотний бізнесмен має орієнтуватися тільки на інтереси споживачів.Такий спосіб мислення відповідає концепції соціально-етичного маркетингу, який Ф. Котлервизначає як «досягнення мети фірми з урахуванням потреб як окремого споживача, такі суспільства загалом».
Спираючисьна ідеї М. Вебера стосовно різновидів ринкового господарювання, мисформулювали теоретичні конструкта, які окреслюють аксіологічний діапазон, уякому варіює діяльність суб'єкта господарської практики. Верхню і нижню межутакого діапазону визначали яскраво виражені зразки (ідеальні типи) підприємницькоїповедінки.
Першийтип – це авантюрно-спекулятивний тип підприємницької поведінки, який в окремихвипадках збігається з тим, що Вебер називав авантюристичним капіталізмом. Вінвизначається такими рисами:
а) господарськадіяльність має спекулятивно-посередницький характер, тобто ґрунтується наперерозподілі вже наявних цінностей; високий прибуток або його зростаннядосягається завдяки монопольному становищу агента господарської практики;
б) досягненняприбутку будь-якими засобами (нормативна регуляція відсутня);
в) чистийприбуток іде здебільшого на престижне споживання, останнє є головною метоюцього типу господарської активності;
г)приватні інтереси суб'єкта господарювання не відповідають інтересам суспільним,оскільки такий тип господарської практики не сприяє зростанню добробуту всуспільстві, зате поширює в ньому моральну деградацію.
Другийтип є антитезою першому, це – продуктивно-раціональний тип підприємницькоїповедінки. Його визначають такі особливості:
а) отриманняприбутку, його зростання пов'язані з упровадженням та реалізацією господарськоїінновації, що супроводжується зростанням матеріальних цінностей у суспільстві;
б) підпорядкованістьнормам громадських інституцій і моральних настанов;
в) чистийприбуток іде здебільшого на розширення і модернізацію бізнесу, самоактуалізаціята самореалізація є головною метою (призначенням) підприємницької діяльностідля її суб'єкта;
г) приватніінтереси суб'єкта даного типу господарювання відповідають суспільним інтересам,оскільки цей тип підприємницької поведінки сприяє економічному росту, зростаннюдобробуту в суспільстві.
Першийтип господарської діяльності, власне, навіть не є підприємництвом у тому йогозначенні, як його визначав Й. Шумпетер. Це – своєрідна нижня межадіапазону варіації підприємницької поведінки, «негативний» еталон длязіставлення і характеристики реальних підприємницьких практик. Другий тип – ценормативна модель належного, з яким реальна підприємницька діяльність, на жаль,не так часто збігається. Можна з упевненістю сказати, що перспектива розвиткуукраїнської економіки значною мірою залежить від того, до якого із зазначенихвище типів наближатиметься діяльність українських підприємців.
Останніроки питання культури підприємництва, з точки зору теорії та практики, доситьшироко дискутується па Заході; актуальним воно є і для пострадянських країн.Хоча в це доволі розпливчасте поняття вкладається різний зміст, вихіднимнеодмінно є уявлення культурного світу як світу людяного. Тому й не бракуєнайрізноманітніших спроб проінтерпретувати сутність підприємництва таким чином,щоб яскраво вираженим механіко-раціональним процесам протистояла частка гуманізму.На наш погляд, поняття «культура підприємництва» має акцентувати увагу наетичних та ціннісних аспектах підприємницької поведінки. Йдеться про те, якемісце посідають у підприємницькій діяльності традиційні, а також набуті дляданого суспільства цінності й навички. Показником культури підприємництва є такожхарактер внутрішніх (ставлення до працівників) та зовнішніх (насамперед – клієнтів,споживачів) стосунків фірми. Важливу роль у цьому питанні відіграє меценатствоі соціальне благодійництво, а також стиль поводження при вирішенні конфліктнихситуацій (зі своїми співробітниками, діловими партнерами, конкурентами,громадськістю).
Організаціяамериканських підприємств США «Бізнес раунд-тейбл» у лютому 1988 р.опублікувала доповідь «Політика і практика в поведінці компанії». У центріуваги дослідників опинилося близько ста компаній. З'ясувалося, що багатовідомих компаній США вже давно керуються принципами «етичної поведінки».
Кодексиетики отримали широке розповсюдження. Крім того, робляться рішучі спробистворення в корпораціях організаційних і структурних передумов «етичноїполітики і відповідних їй дій». Дослідники виявили, що хоча в кожній галузі єсвоя специфіка, майже в усіх випадках основу кодексів поведінки становлять такіпитання: чесність і законослухняність, надійність і якість виробів, безпека іздоров'я людей на робочому місці, конфлікти інтересів і їх вирішення, практикаробочих угод, чесність при збуті виробів, ставлення до постачальника, договірнапрактика, визначення цін і внутрішня інформація при торгівлі цінними паперами,підкуп з метою отримання замовлень і володіння інформацією, охорона навколишньогосередовища.
Прикладпередових компаній розвінчує міф про непримиренність протиріч між етикою іпрагненням отримати прибуток. Зростає переконання в тому, що із загостреннямконкуренції культура підприємництва з глибоким етичним підґрунтям стане важливоюпередумовою виживання і прибутковості фірм.