Сочинение: Поняття й проблеми соціальної етики
Рефератз теми:
Поняттяй проблеми соціальної етики
1. Що таке соціальна етика
Соціальнаетика — вчення про соціальних цілях і цінностях сучасного суспільства, абонормативне обґрунтування групових, інституціональних і корпоративних відносин.Соціальна етика включає політичну етику, економічну (або господарську етику),дискурсивну, інституціональну, етику бізнесу.
Соціальнаетика початку розвиватися на Заході як реакція на розвиток соціалістичноготабору після Другої світової війни й особливо після катастрофи ідеологічногопротиборства двох політичних систем. Вона пов'язана із процесами дезінтеграції,що відбуваються в сучасному суспільстві (позначуваними поняттям постмодерн) іспрямована не на боротьбу з ідеологічним супротивником, а на повсякденнебудівництво. У цьому змісті соціальна етика сьогодні претендує на роль головноїінтегруючої чинності в суспільстві, підданому значної дезінтеграції йатомизації.
Соціальнаетика відповідає за те, як діють соціальні інститути і який образ здійснюєтьсяопосередковане міжособистісне спілкування. Будь-який соціальний інститут можеабо надавати допомогу людям, або служити їм перешкодою. У цьому змістівеличезна кількість чиненого зла (корупція, розкрадання, бідність, забрудненнянавколишнього середовища, тероризм, розпад родини) залежать від соціальноїсистеми, від соціальне порядку, мають характер «структурного зла». Основніпоняття соціальної етики: соціальний інститут, структурне зло, соціальнасправедливість, соціальна відповідальність.
2. Що таке структурне зло
Існуєзло структурного характеру, що випливає із соціальних структур, для того, щобйого усунути, недостатньо особистої допомоги, необхідно змінити самі структури.Наприклад, у ситуації доглядач і ув'язнений — жорстокість доглядача — цеструктурне зло, що випливає зі структури ситуації
Проблемуструктурного зла перший досліджував Маркс, і в цьому складається його видатназаслуга. До такого зла він відносив ідеологію й релігію як перетворені формисвідомості. «Людина — це мир людини, держава, суспільство. Це держава,суспільство породжують релігію як мінливий світогляд, тому що самі вони — мінливий мир».
Особистезло, відповідно до Маркса, — це продукт «структурного» (соціального) зла.Джерела божевільного миру потрібно шукати не в індивідуальному свідомості, а воб'єктивності неправильно організованих структур суспільства й держави, якіпрямо залежать від способу суспільного виробництва й відповідних йомувиробничих відносин. Причому окремі члени суспільства (це ставиться, зокрема,до капіталістів) особисто відповідальні за зло, що виходить від суспільних ісоціальних структур, у діяльності яких вони беруть участь.
Людина- бранець суспільних процесів і соціальних структур. Якщо ці процесу негуманні,то буття всіх замкнутих у такому суспільстві об'єктів об'єктивно негуманне,навіть якщо суб'єктивно, в особистісній етичній сфері, вони намагаютьсядодержуватися принципів гуманності. Самі індивіди суб'єктивно не можуть відповідатиза зло, що твориться у світі суспільними структурами. Таким чином, Марксзаперечував особисте зло, зводив все зло миру до «структурного» злу.
Уконцепції Маркса є частка істини. Людина у всім комплексі свого буттяневіддільна від інститутів і структур суспільства, і зло, що твориться у світі,потрібно шукати також у функціях суспільних структур. «Якщо характер людинистворюється обставинами, те треба, стало бути, зробити обставини людськими».
Марксистськаконцепція природи структурного зла була багато в чому правильної, але вонавказувала невірний шлях боротьби зі злом.
Протезавдання соціальної етики — виробити такі структури соціальних інститутів, якіб не перешкоджали, а, навпроти, сприяли б солідарності людей, сприятливовпливаючи на всі сфери їхнього буття.
Нормий правила комунікації між соціальними інститутами, корпораціями, а також нормиповодження й спілкування в рамках однієї корпорації (соціального інституту)можуть і повинні вдосконалюватися.
Головніпитання соціальної етики — якими повинні бути соціальні інститути і якимиповинні бути їхньої мети (політики, економіки, права, педагогіки й т.д.)
Насучасному етапі соціальна етика виступає чинністю соціальної інтеграції йсоціального порядку, соціальної згоди й соціальної справедливості.
3. Теоретичні джерела соціальної етики
Теоріядержави Платона, політика Аристотеля й Макіавеллі становлять основу сучасноїполітичної етики.
Поняттяморалі И. Канта, теорія суспільного багатства А. Сміта, етика прав людини,теорія соціальної справедливості Джона Ролза служать фундаментом соціальноїетики.
4. Як співвідносяться індивідуальна й соціальна мораль
Соціальнамораль — це моральність. Властиво мораль носить індивідуальний характер івиникає разом з виникненням особистості. Становлення особистості — завданняіндивідуальної моралі. Особистість — це проект індивідуального буття.
Соціальнийвимір моралі — моральність. Бути моральним значить виконувати звичаї, традиції,заборони (табу), бути «як всі».
5. Як співвідносяться індивідуальна й соціальна етика
Традиційнаетика, за рідкісним винятком (наприклад, етика Платона або Аристотеля), носилаіндивідуальний характер, вона була вченням про цінності й цілях індивідуальногоіснування людини як особистості.
Соціальнаетика говорить про цінності як системному продукті соціальної взаємодії.
Питанняпро співвідношення індивідуальної й соціальної етики — це ключове питання, відрішення якого залежить концепція ролі моралі в сучасному суспільстві.
Деяківважають, що мораль втілена й діюча в соціальних інститутах, тобто ігноруютьроль індивідуальної моралі, дану помилку, зокрема, робив Маркс і його учні.
Подібніпогляди помилкові, що добре видно на прикладі політичної етики. Політика — цене гра в рамках певних правил. Політична етика опирається на правила й морально-правовірамки, у ній дуже важливі особисті чесноти самих політичних діячів, які,безумовно, виступають у ролі видатних особистостей, і саме від їхніх особистихякостей залежить політика держави й доля багатьох людей. Крім того, гарнаполітика ґрунтується не тільки на чесноті політичних акторів, але й на моральніякості громадян.
Соціальнуй індивідуальну етику варто розглядати не як що взаємно виключають, а як щовзаємно доповнюють фактори соціального процвітання й стабільності. Соціальнаетика — важливий механізм соціальної інтеграції сучасного суспільства. Її рользростає пропорційно зростанню складності суспільства.
6. Механізми соціальної інтеграції колишніх епох
Напершому етапі соціального розвитку, у древнім суспільстві, виникла моральність(рід, плем'я, родина, ритуал, традиція, звичай, церква), що не вимагалаособистої ініціативи.
Наступнийетап пов'язаний зрозвитком особистості, формуванням індивідуальноївідповідальності, особистого боргу, пошуком особистого щастя й т.д. Цимипитаннями займалася традиційна індивідуальна етика. У традиційному суспільствіфункцію соціальної інтеграції виконували такі соціальні інститути, як родина,релігія, традиція, держава.
Усучасному суспільстві (модерн) виникли нові соціальні інститути (в'язниця,політичні ідеології й партії, мануфактура, лікарня) і збільшилася роль держави.Збільшення соціуму привели до створення нових соціальних інститутів (коштимасової комунікації).
Новийчас зруйнував суверенітет традиції, родини й релігії й за допомогою державинав'язав масам політичну ідеологію методами інституціонального насильства.
Процесиосвіти й автономізації особистості підірвали старі традиційні чинностіінтеграції.
Головнацінність суспільства модерну — ідея волі як прояву людської раціональності.Суб'єктом волі може бути особистість, група, інститут. Ця воля насправдізатьмарена рамками політичної ідеології й виступає (наприклад в умовахтоталітарних держав) як гірший вид несвободи. Головна клініка чинність усуспільстві модерну — політична ідеологія.
Сьогоднішнійрозвиток суспільства має потребу в спеціально створюваних чинностях інтеграції.Головна клініка чинність постмодерна — соціальна етика.
Ніжбільше комплексним стає суспільство, тим більше воно бідує для координуваннясвоїх відносин у соціальних інститутах. Правила дії повинні бути тим більшенадійні, чим сильніше розвиваються соціальні відносини, чим більше довг ірозгалуженої стає «ланцюжок дій». Більшу частину соціальних дій становлятьпосередницькі дії, тому соціальна етика повинна бути етикою соціальнихінститутів. Які соціальні інститути повинне мати сучасне соціально орієнтованадержава? Цьому питанню передує питання про сутність соціального інституту.
7. Соціальний інститут
Держава,родина, церква, партія, суспільство по інтересах, корпорація, СМК — колективнісуб'єкти, які не можуть виконувати свої функції, покладаючись на індивідуальнумораль своїх представників або конкурентів, тому вони створюють загальніправила й норми, які фіксуються в законах, Конституціях, указах.
Соціальнийінститут — це передана з покоління в покоління нормативна система, що регулюєвідносини між людьми й випливають із цих відносин. Прикладом соціальногоінституту є школа як система законів, норм, правил поведінки й спілкування.
Завданнясоціальних інститутів — забезпечувати стабільну регуляцію соціальних взаємодійрізного типу. Діяльність соціального інституту залежить від його організації,тобто від соціальної структури, що повинна забезпечити виконання певнихзавдань, і від системи норм, функцій і обов'язків, які покладають ірозподіляються в цій соціальній структурі.
Інститутшколи має мета — утворення й виховання дітей.
Інститутродини й шлюбу має мета — регулювати відносини між статями.
Інститутринку — регулювати відносини обміну й споживання.
Політичніінститути (держава, партії) мають мета регулювати відносини між партіями якпредставниками різних соціальних верств, а також між державами.
Традиційнесуспільство опиралося на такі інститути, 3 як родина, церква, релігія. Сучаснесуспільство (модерн) наголошувало на ідеологію. Соціально орієнтованесуспільство (постмодерн) опирається на соціальну етику.
Зускладненням суспільства зростає роль соціальних інститутів, завдання якихрегулювати певні соціальні взаємодії протягом тривалого періоду. Добреорганізовані соціальні інститути забезпечують стабільність суспільства. Всізростаюча анонімність соціальної комунікації й соціальної взаємодії вимагаєпосилення ступеня надійності. Це теж означає збільшення ролі соціальнихінститутів як механізмів, що сприяють спільної діяльності людей. Гарніінститути дають орієнтацію діяльності діючих осіб і компенсують дефіцит моралі.Питання про «гарний соціальний порядок» означає питання про відповідніінститути, тобто таких, які служать мети структурного добра.
8. Чи заважають соціальні інститути реалізації індивідуальної волі?
Деякіавтори бачать вирішальну напругу сучасної західної культури в розколі міжзагальним, втіленим в інститутах, і суб'єктивним миром сучасної людини.
Алеінститути, як нормативні структури із заданим змістом, незамінні, якщонеобхідно координувати дії в співіснуванні багатьох і забезпечувати обопільнунадійність.
Крімтого, інститути не можуть виконати того, що повинна зробити індивідуальнамораль, але вони можуть компенсувати її відсутність. Гарні інститути полегшуютьжиття гарним людям. Частина інститутів зобов'язані вловлювати й компенсуватинеправильне моральне поводження людей. Інші інститути вимагають устрою, щовиключає зловживання.
Соціальній політичні інститути являють собою форму посередництва між різноманітнимиінтересами й суспільним благом, вони є умовою для гарного життя громадян.Політичний порядок тим краще, чим краще здійснюється ця посередницькадіяльність, і чим швидше дозволяються конфлікти, і чим більше стабільності всуспільстві.
Вінститутах відображається «етична програма» держави. Демократія має потребу вінститутах більше, ніж диктатура.
9. Що таке базові цінності?
Воснові подань про базові цінності лежить етика Аристотеля.
Джерелобудь-якої системи цінностей становить вища цінність, або «вище благо». Вищеблаго — остання мета, або ціль всіх цілей, що не може перетворитися в кошти длядосягнення інших цілей.
Утрадиційних культурах вищим благом визнавалося абсолютне буття, або ідея Бога.
Головнимицілями сучасного суспільства варто назвати щастя, сенс життя, релігійну віру.
Оскількизмістовне наповнення цих цілей як цінностей є у всіх людей різним (і в цьомуукладається ціннісний плюралізм, властивий постмодерну як відкритомукомунікаційному простору)… Останні цілі є справою волі вибору й волі совісті.
Розмовав соціальній етиці може йти лише про передостанні цінності.
10. Що таке соціальна справедливість?
Справедливість- якісна характеристика всього I суспільства в цілому, тому поняття соціальноїсправедливості не досить коректно — справедливість є завжди соціальною.
Проблемасправедливості — центральна в соціальній етиці. Хоча соціальна етика як такавиникла лише в XX в., у неї є великі історичні попередники в особі Платона,Аристотеля й Маркса.
Крімтого, проблема справедливості має глибокі коріння в релігійній моралі, головниммотивом якої було вічне сподівання на кінцеве торжество справедливості, щовідображалося в заповідях, прислів'ях і приказках («Як мотузочці невитися...»).
Утрадиційній філософії існувало два протилежних підходи до проблемисправедливості: справедливість як рівність і справедливість як нерівність. Ідеюсправедливості як рівності розвивало, з одного боку, християнство, з іншогобоку — у Новий час — Маркс. Ідеї справедливості як нерівності дотримувалися такіфілософи, як Конфуцій, Платон, Аристотель.
11. Що таке справедливість як рівність?
Справедливістьу первісному суспільстві збігалася зі звичаєм. Існуючий звичай кровної помстивиходить із ідеї справедливості, що відплачує, — рівним за рівне (око за око,зуб за зуб). Ідея справедливості як рівності відтворює й екстраполює на всісфери моральний погляд на мир. З позиції моралі всі люди рівні (вонинароджуються рівними, умирають рівними, у кожного є усередині моральний закон).Цю моральну точку зору проповідувало християнство.
ВідмінністьСтарого Завіту від Нового укладалося в масштабі поширення моральних заповідей.Старозавітна мораль ставиться до плем'я іудеїв, стосовно яких треба дотримуватизаповідей любові й не насильства. Любов до ближнього супроводжувалася ненавистюдо далекого. Границі любові й ненависті збігалися із границями свого плем'я.
Зовсімінший зміст придбали моральні заповіді в християнстві, поширившись на все живелюдство як потенційних християн. Заповідь любові й не насильства ставилася християнамияк до ближнього, так і до далекого, як до своєму, так і до чужого.
УНовий час ідея справедливості як рівності була відроджена марксизмом, що багатов чому обумовило його надзвичайну популярність у народних масах всіх країн.Сильною стороною Маркса була критична частина — критика соціальноїнесправедливості й експлуатації найманих робітників при капіталізмі. Позитивначастина була погано розроблена. Цей теоретичний недолік виявився в невдалійспробі практичної реалізації теорії Маркса. Зрівняльна концепція справедливостівиявилася грубою несправедливістю стосовно вищої утвореної еліти, допідприємців, великим і середнім власникам, інтелігенції. Справедливістьстосовно бедным обернулася насильством і терором, спрямованим на цілі класи йнації. Гасло «Від кожного по здатностях, кожному по праці» перетворився у своюпротилежність, коли доступ до основних благ суспільства виявився не тільки незалежний від трудового внеску, але й прямо протилежний йому. Доступ до благзабезпечувався не працею, а зв'язком з апаратом влади — партійною номенклатуроюабо КДБ.
Рівністьне може бути самоціллю суспільства, тим більше коли воно досягається спробамиподілити нарівно суспільне багатство. Не зробити, а перерозподілити — цяпорочна логіка привела в підсумку до рівності в бідності.
Ідеїсправедливості й рівності стосовно «експлуатованих» супроводжувалися ідеяминенависті й класової боротьби стосовно «визискувачів». У цю прокляту категоріювходили всі, хто володів засобами виробництва, а також керуючі, менеджери,інтелігенція.
Очевидно,що ідея справедливості як рівності є нереалізованою. Проте поняттясправедливості входить у соціальний ідеал марксизму і є однієї із сильнихгуманістичних сторін його теорії.
12. Що таке справедливість як нерівність?
Неможе бути рівності між батьком і сином, між чоловіком і дружиною, між страшимой молодшим — головну тезу Конфуція. Завдання государя — «виправлення імен»,тобто призначення кожного на таку посаду, що відповідає ступені його«шляхетності».
Ціідеї розвивали Платон і Аристотель. В ідеальній державі Платона здійснюєтьсяподвійний відбір: генетичний і соціальний. Справедливість — такий стансуспільства, де «кожний займався б своєю справою». Для досягнення такогоположення необхідно визначити й розвити відповідні здатності кожної людини.
Зпогляду вільного грека, не може бути рівності між хазяїном і рабом. ТомуАристотель виділяв два види справедливості: рівність для рівних (зрівняльнасправедливість) і нерівність для нерівних (розподільна справедливість).
13. Що таке несправедливість?
Суспільствонесправедливо доти, поки в ньому не створюються спеціальні інститути, щостежать за дотриманням прав людини. Соціальна справедливість укладається внаявності принципів, на яких ґрунтується базисна структура (розподіл сукупногосуспільного багатства, влади), а також інститутів, що стежать за їхнімдотриманням.
Ірабовласницьке, і кастове суспільство, що санкціонують самі довільні формидискримінації, були керованими суспільствами. Проте вони були несправедливими.Можна виділити:
а)узаконену несправедливість (яка існувала в рабовласницькому й кастовомусуспільстві, а також існує там, де рамки закону не досить досконалі);
б)несправедливість як сваволя одних стосовно менш преуспевшим інших, як порушеннязакону з особистих або корисливих мотивів.
Несправедливовикористовувати переваги, отримані шляхом захоплення того, що належить комусьіншому (його власності, заслуг, місця й ін.)
Сьогоднів нашій країні присутні всі види несправедливості: багато з людей приречені назлидарське існування, багаті не хочуть допомагати бідним, хоча їхнє багатствопо більшій частині засновано на грабежі й обмані власного народу.
14. Що таке формальна справедливість?
Якщоє базисна структура (система соціальних інститутів), правила, які задовольняютьпевної концепції справедливості, ця концепція прийнята всіма, і є безстороннісудді, а також інші офіційні особи, які діють відповідно до цієї концепції, — таку систему можна назвати формально справедливої.
Формальнасправедливість вимагає, щоб закони застосовувалися однаково (дорівнює) до усім.Прикладом формальної справедливості може бути суд. Але формальна справедливістьможе обернутися несправедливістю. Наприклад, можна діяти за законом ідотримувати процедури, можна одержати невірний результат (скажемо, засудитиневинного). Судові помилки — приклад недосконалості формальної справедливості.
15. Концепція справедливості Д. Ролза
Соціальнасправедливість означає роботу з усунення різних видів дискримінації й обмеженняправ людини.
Концепціясправедливості Д. Ролза називається справедливість як чесність.
Основніпоняття цієї теорії: базисна структура, завіса невідання, положення найменшуспішного, конструктивна нерівність. Вона включає два принципи: принципморальної рівності й принцип конструктивної нерівності. Ці принципи вибираютьсяу вихідній ситуації суспільного договору й «завіси невідання».
Справедливість- якість усього суспільства. Первинним суб'єктом принципів справедливості єбазисна структура суспільства, тобто устрій головних соціальних інститутів,рамковий порядок. Ці принципи визначають права й обов'язки, а також розподілвигід і пільг. В упорядкованому суспільстві є розуміння того, що справедливо йщо несправедливо, правила відомі й публічні.
Алецього недостатньо, тому що гарантує тільки формальну справедливість, що можеобернутися несправедливістю стосовно неправильно засудженого.
16. Трактування справедливості як чесності
Вихідноїє теорія суспільного договору. Принципи базисної структури суспільствавиступають результатом вільної угоди. Це такі принципи, які вільні раціональнііндивіди, що переслідують свої інтереси у вихідному положенні рівності приймутьу якості визначальних.
Миуявимо, що люди зібралися й домовилися про визначальні принципи, права йобов'язки.
«Однаістотна особливість цієї ситуації — у тім, що ніхто не знає свого місця всуспільстві, свого класового положення й свого соціального статусу. А такожтого, що йому призначене при розподілі природних дарувань, розумовихздатностей, чинності й т.д. Я навіть припущу, що сторони не знають своїхконцепцій блага й своїх психічних схильностей. Принципи справедливостівибираються за завісою невідання. Це гарантує, що ніхто не виграє й не програєпри виборі принципів у результаті природних або випадкових обставин. Цяситуація чесна для індивідів як моральних особистостей, тобто раціональнихістот, що мають свої власні цілі й здатних до почуття справедливості».
Справедливістьяк чесність означає, що вона прийнята у вихідній ситуації, що чесна. Такимчином, індивіди розглядаються як незацікавлені суб'єкти. Їхні духовні ціліможуть бути Протилежними. Люди у вихідній ситуації виберуть два принципи: а)рівність відносно основних воль, прав і обов'язків; б) розподіл переваг(доходів, влади, відповідальності), що веде до переваг, що компенсують, для кожноїлюдини, у тому числі для менш успішної.
Оскількидобробут залежить від схеми співробітництва, без якого ніхто не міг би матизадовільного життя, розподіл переваг повинне бути таким, щоб викликати бажаннядо співробітництва в кожного, включаючи тих, чиє положення нижче.
Утакий спосіб зрозуміла справедливість є результат чесної угоди, на основі якогобільше щасливі можуть розраховувати на співробітництво інших людей, навіть тих,чиє положення нижче, і ця схема стає умовою добробуту всіх.
17. Принципи справедливості Ролза
Справедливістьє міра рівності й міра нерівності. Люди повинні бути рівні при розподілісоціальних цінностей. Однак справедливим буде й нерівність, якщо воно даєпереваги кожному.
Визначеннясправедливості, сформульоване Ролзом, розпадається на два принципи:
1.Кожна людина повинен мати рівне право відносно найбільше великої системи рівнихосновних воль, сумісної з подібними діями інших людей.
2.Соціальні й економічні нерівності варто організувати таким чином, щоб:
а)від них можна було б очікувати переваг для всіх і
б)доступ до положень і посад був відкритий усім.
Основнісвободи: політична (право голосувати й займати офіційну посаду), свободаслова, свобода совісті, свобода думки, — свобода особи, що включає свободу відпсихологічного тиску й фізичної погрози, право мати особисту власність ісвобода від довільного арешту або затримки — повинні бути рівними відповідно допершого принципу справедливості.
Другийпринцип застосовується до розподілу доходів і багатства, владі й відповідальності.Очевидно, що рівність не завжди є кращим. Рівність у соціально-економічнійсфері, якщо воно досягається ціною обмеження економічної активності й примусовонизьким рівнем життя більшості громадян, не може вважатися благом.
Навпаки,нерівність у багатстві може бути джерелом переваг, що компенсують, для кожноїлюдини (наприклад, завдяки високому прогресивному податку, яким обкладаєтьсябагатство) і тоді воно, звичайно, справедливо. Цей принцип лежить в основісистеми соціальної справедливості більшості країн Заходу (Швеції, Канади,Нідерландів).
Ідеясправедливості як моральний принцип має мету встановити межу індивідуальногосвавілля. Представимо суспільство, у якому всі блага розподілені нарівно. Цеположення встановлює крапку відліку, що дозволяє судити про поліпшення. Якщопевні нерівності в багатстві й владі зроблять ситуацію кожного краще, тоді цінерівності погодяться із загальною концепцією. Загальна концепція неконкретизує, які нерівності припустимі; вона вимагає тільки одного, щобположення кожного було поліпшено.
Література
1. Байбурин О.К. Топорков О.Л.У джерел етики. — К., 1990.
2. Кант І. Лекції по етиці. — М., 2000.
3. Філософія. Етика.Політика. — К.,1993.
4. Фромм Э. Психоаналіз іетика. — К., 2003.
5. Фритцше Д. Етика бізнесу.- К., 2002.