Сочинение: Походження термінів "мораль" та "моральність", їх співвідношення
Зміст
Вступ
Передумови виникнення моралі
Походження термінів „мораль" і „моральність” та їхсоціальне значення
Співвідношення між мораллю таморальністю
Висновок
Використана література
/>Вступ
Як західні, так ісхідні культури проходять кілька стадій у своєму розвиткові у рамкахтрадиційного суспільства, бо всі вони попри відмінності, своєрідність,пов'язані з релігійно-етнічними, економічними особливостями, мають доситьяскраво виражені схожі риси, тобто стиль життя. Оскільки він задається схожимиоб'єктивними обставинами, то й поведінка людей, їх мотивація, обґрунтуваннянамірів також типізуються, незалежно від того, на яких засадах базуєтьсятеорія, що вивчає звичаї: пояснює вона закономірності економічним чи духовнимрозвитком. Риси, що визначають людську мораль, поступово виявляються у тій чиіншій формі, усе виразніше вимальовуються й переживають свою кризу, руйнуються,витісняються на задній план більш розвиненими формами. Старе, забуте,незрозуміле новим поколінням раптом відроджується, набуваючи зовсім новогозмісту.
Мораль — одна ізформ духовного життя, один із найдавніших універсальних способів соціальноїрегуляції. Вона має загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Моральнийвимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.
Мораль історична,вона, як чисто людська риса, безумовно, мінлива, як і сама людина. Тому,говорячи про виникнення моралі, необхідно з'ясувати найбільш загальні,принципові тенденції, які розвивалися протягом дуже довгої еволюції людства іспричинили виникнення того, що зараз ми називаємо мораллю.
/>Передумовивиникнення моралі
Узагальнюючевизначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування устародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальніпоняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскількице взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомостіпов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних формсвідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо.Дані про можливий час виникнення цієї синкретичної (злитої, нерозчленованої) ідеологіїрізні: першими ознаками володів, мабуть, уже неандерталець (200-30 тис. роківтому), а явними, стійкими — кроманьйонець (40-10 тис. років тому). Навичкиабстрактного мислення дозволяли давній людині формулювати закони світу, природиі людського суспільства.
По-друге,передумовою моральної свідомості можна вважати вироблення на початку людськоїісторії соціального способу передачі інформації, соціальної спадковості, навідміну від генетичної програми поведінки — основи способу життєдіяльності всіхтварин. Якщо виходити з того, що людина є якоюсь мірою продовженням деякихтенденцій розвитку, випробуваних природою на тваринах, можна помітити, що уміру ускладнення живої істоти в її житті збільшується роль виховання черезспілкування з собі подібними. Найважливіше це для близьких родичів людини — приматів,що мають дуже складну систему стосунків. З розвитком форм життя зростає ступіньіндивідуалізації окремої істоти і ступінь її свободи. Без цих понять неможливовизначити суть моралі. Принциповою характеристикою людського існування, навідміну від тваринного, є не стільки відповідність матриці — інформації прожиттєдіяльність, закладеній у коленому організмі, скільки розвиток способужиття. Якщо тварина зберігає своє існування завдяки тому, що знає, як сліддіяти, то сутність людського буття — у змінений. Тільки людина сумнівається усвоїй суті, суп свого буття, своєму призначенні. Тому вона й визначається якістота переважно моральна: постійний розвиток, крім свободи, потребуєвеличезної відповідальності за прийняття рішення і наслідки цього вибору.
Нарешті, ще однаобставина: на відміну від біологічної програми, мораль гнучкіше реагує на змінисередовища проживання. Людство переживає значні зміни у коротші строкипорівняно з природою. Що далі людина від природи, ці зміни інтенсивніші,оскільки суспільство само змінює себе, свій світ і свою діяльність. Безумовно,це також накладає відбиток на всю систему культури, включаючи мораль. Як і всеживе, людство не дуже любить різкі й значні зміни в умовах існування. Як і всеживе, людина захищає своє життя і добробут. За досить значних змін засобів ішляхів досягнення мети з часу свого виникнення до наших днів призначення мораліможна вважати порівняним з інстинктивною програмою всього живого у нашому світі:мораль робить можливим збереження існування людини.
У особливостідіяльності закладена третя передумова виникнення моралі: людська здатністьдіяти без розрахунку на негайний очевидний результат. Тварина діє, маючи наметі те, що існує об'єктивно: плід манго чи мишу. Принципова відмінністьлюдської діяльності полягає в тому, що її мета до початку дії ідеальна, уявна. Початокдії та досягнення мети можуть розділяти роки, отже з людською терплячістю неможе рівнятися навіть котяча. Людина планує засоби та спосіб дії і, нарешті,діє, одержує бажане, співставляє із задуманим і, як правило, буває розчарованою:уявне здавалося привабливішим. У цій незадоволеності — запорука людськогорозвитку і, крім того, дуже важлива особливість ставлення до світу, на якуспирається також і мораль.
Людський розвитокі, таким чином, людська мораль, починаються з того моменту історії, колисуспільство набуває можливості підтримувати існування слабких, позбавленихздатності приносити здобич, і цим кладе початок відокремленню ідеології відпрактичної діяльності, зближенню зв'язку поколінь (накопиченню соціальногодосвіду, соціальній спадковості). Принцип безкорисливого ставлення пом'якшувавсоціальне напруження, мабуть, урятував не одне життя у найжорстокіші часи івтілений у багатьох сучасних релігійних системах, наприклад, християнськомумилосерді без сподівань на винагороду, славу, вдячність людей.
Походження термінів „мораль" і„моральність” та їх соціальне значення
За аналогією, улатинській мові від терміна «mos» («moris»)- крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і характер людини — давньоримськийфілософ Цицерон (106 — 43 рр. до н. є) утворив прикметник «moralis» — «моральний», тобтотакий, що стосується характеру, норову, звичаю. Від нього пізніше увійшов увжиток термін «moralitas»- «мораль» як наука про людські характери. Ці поняття виникли не устихії народної свідомості, а були створені філософами для позначення певноїсфери дослідження.
Спочатку значеннятермінів «мораль» й «етика» в основному збігалися. Пізніше,у ході історико-культурного розвитку, зокрема розвитку науки і суспільноїсвідомості, мораль сталирозуміти як реальні явища (звичаї суспільства,усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справедливість тощо).Етику почали розглядати як науку щовивчає мораль. Хоча у повсякденномуслововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.
Російськиманалогом терміна «мораль» є поняття «нравственность»(«моральність»). Першоджерелом стало слово «нрав» (характер,тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті,волі тощо), від якого утворився прикметник «нравственный». Він і став основою слова «нравственность». Впершевоно зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст.
Термін «мораль»використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. Увисловлюванні «етика — наука про мораль» він мислиться в загальномузначенні, а в судженні «мораль є формою індивідуальної і суспільноїсвідомості» — у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розуміннівилучено моральність— реальну поведінку людей і відповідну діяльність.
Історія термінівдозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність). Що жявляє собою мораль як соціальне явище?
Відомо, що жодналюдська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітнихсуперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємнихобов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими,перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже,суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальнийінструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона нетільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом(соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль,
Мораль існує удвох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність,скромність, чесність тощо) і сукупність норм суспільної поведінки й оціночнихуявлень (наприклад, «не вкради», «не вбий» тощо і «справедливо»,«порядно», «доброзичливо» тощо).
Моральні якостіхарактеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собіподібними і співіснування з ними. Вони виступають як риси характеру івиявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.
Моральні норми таоціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільствав цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїттяіндивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Вонивизначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або йогобільшості.
Отже, моральніякості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночніуявлення, з іншого, реалізуються у стосунках між індивідами й виражаютьсуспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає усуб'єктивно-особистісній формі, а у другому — як об'єктивований,надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальністосунки.
Моральне життялюдини розпадається на два рівні, дві сфери — сущого і належного. Сфера сущоговиражається у реально існуючих норовах, дійсних ціннісних значеннях реальнихформ суспільних зв'язків між людьми. Сфера належного містить нормативнінастанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральноїсвідомості. Вона є також ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільнихвідносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи поведінку людей (практику),мораль виробляє певні вимоги, веління (імперативи)«як має бути», якіпідтримуються громадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями).Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінкилюдини, що історично склалися і дотримання яких має добровільний характер.
Мораль є такимімперативним способом, за яким визначається ставлення людини до дійсності, якийрегулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагненняі здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позиційдобра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.
Мораль виступає якособлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальнихгруп, до представників світу природи і цінностей культури.
Співвідношення між мораллю таморальністю
Поняття «мораль»і «моральність» розкриваються як єдність протилежного і в русі череззаперечення дають змогу простежити діалектику саморозвитку моральної свідомостів її суб'єкті — у світі людської особистості. Першою сходинкою в цьому русі єзвичаєва мораль. Це феномен етнічної свідомості, сфера її компетенції — ментальнеціле.
Звичаєваморальність є ґрунтом, на якому нашаровуються суспільні смисли, формуючидуховні структури людини. Вона базується на глибинних психічних процесах,пов'язаних з інстинктом виживання та самозбереження роду як умови виживанняокремого індивіда. Оскільки вона визначалася як вагомий чинник виживання етносів,традиційна мораль — нерефлексивна. Вона базується на дозволах та заборонах, щобеззастережно дотримуються як «закони богів», згідно з принципом:«так було завжди». Вона не ставить особу перед необхідністю виборувчинку. Сам факт осмислення вчинку означав би «відпадіння» відтрадиції. Нерефлексивне ставлення до традиції — характерна риса усіхпатріархальних суспільств (патріархальний побут, сімейні стосунки, віруваннятощо). Дотриманням звичаєвості індивід демонструє середовищу свою злагоду зіншими і тим підтримує та зберігає її. Ґрунтом звичаєвої моралі є почуття. Самоідентифікаціяокремого суб'єкта життєвості в межах традиції гарантує її безумовне дотримання.
Позитивноюєроль звичаєвості, зокрема моральної: вона дозволяє зберігати етнічно-культурнусвоєрідність народів, те, що називають «неповторний образ народу».
Позитивна рользвичаєвої моральності в тому, що вона формує почуття духовної спорідненості зпевним суспільним цілим: своїм етносом, народом. Отже, вона є ґрунтомцілісності духу окремої особи.
Обмеженістьзвичаєвої моралі в тому, що традиційність стосунків та поглядів на цінностіжиття «консервує», обмежує дух, робить його ворожим до нового.
Обмеженістьморальності в тому, що вона, оскільки зосереджена на збереженні ментальногоцілого, не містить, у собі підстав для розвитку індивідуально-неповторноїособистості — свідомого суб'єкта вибору. Більше того, вона ворожа до будь-якихвчинків, що виходять за межі вибору, санкціонованого середовищем. Звичаєваморальна традиція ставить на чільне місце не почуття кохання (воно — ознакаіндивідуалізації відношення), а біологічне відтворення (сім'я) для примноженняроду (народу).
З доби Реформаціїв європейській культурі усвідомлюється обмеженість звичаєвої моральності. Потребарозвитку активності та ініціативи особистості зумовила її гостру критику. Особливоїгостроти вона набуває в творах Ф. Ніцше. У XX ст. цій проблемі значну увагу приділили 3. Фрейд,Е. Фромм, М. Вебер.
І. Кант слушнотвердив, що почуття, на які оперта звичаєвість, — ненадійний інструменттворення моральності. Консерватизм традиційної моральності, що не містить усобі потреби вибору вчинку (а отже і відповідальності за нього), заперечуєтьсямораллю.
Мораль — другасходинка руху до самоусвідомлення себе суб'єктом моральності як з боку окремоїособи, так і з боку суспільства. Мораль — явище більш високого розвиткудуховності, — складний суспільний феномен. Це система норм, що відображаютьреально наявне та бажане в стосунках із позицій інтересів суспільства талюдства. З одного боку, мораль фіксує реальний рівень розвитку людяностістосунків у конкретному соціумі в конкретний історичний період, тобто «тут»і «тепер». З іншого боку, вона містить у собі ідею досконалостістосунків та утверджує їх ідеал у конкретних образах (символах), що служатьвзірцем людяності як для людей певного часу, так і для людства в цілому.
У моралі поняття«людина» розширює свої межі. Вона бачиться не у ментальному вимірі, ав її суспільнійсутності. Мораль фіксує як бажане те, що відстоялось упрактиці безпосередніх стосунків та розкрилося як найбільш адекватний спосібреалізації сутності людини. В моралі людина поставлена у якісно відмінні відзвичаєвих стосунки із суспільним світом. Вона набуває статусу суб'єкта виборувчинків. Добровільний вибір між добром і злом створює простір свободи іпокладає моральну відповідальність за вчинки. Тим самим особа опиняється переднеобхідністю свідомого, зваженого ставлення до себе як суб'єкта свободи.
Третя сходинка врозвитку моралі — це свідома моральність суб'єкта, оперта надобровільність вибору вчинків та здатність нести відповідальність за них у разінепередбачених наслідків. Вона передбачає велику самодисципліну, внутрішнюналаштованість на добро.
В добровільностівибору добра та завдяки йому моральна свідомість підноситься-на новий щабельрозвитку — до рівня моральної самосвідомості. Носієм її є моральніснийсуб'єкт.При цьому заперечується розуміння моралі як зовнішньої необхідності. Остання іззовнішньої переходить у внутрішню Отже, увесь процес розвитку моральності здійснюєтьсяяк діалектичне заперечення. Звичаєва моральність зазнає заперечення мораллю, ата, в свою чергу, заперечується моральнісної самосвідомістю. Інакше кажучи,природна моральність (звичаєвість) зазнає заперечення з боку суспільної формистосунків (мораль), що, в свою чергу, заперечується моральнісною самосвідомістю.Єдність «природної» і соціальної форм стосунків утверджується у світісуб'єкта моральності як його суспільна сутність.
Мораль містить усобі систему ідей та вимог з боку суспільства щодо особи. Мораль із зовнішньоїнеобхідності переходить у внутрішню, набуваючи рівня моральної самосвідомостіна ґрунті моральних принципів. Моральність при цьому передбачає свідоме,розумно виважене відношення до себе та інших згідно з принципом рівностілюдейяк суб'єктів життєвості.
У ситуаціїморального вибору важлива зорієнтованість на ідеал. Морально-бажане (ідеалстосунків) містить у собі ідею єдності мети та засобів. Ідеал відкриває передособистістю можливість вибирати в межах, де вона, здійснюючи себе, разом з тимздійснює потреби спільноти, людства у вигляді примноження добра, тобто діє яксуб'єкт моральності.
Основоюорганізації свідомості навколо принципу морально доброго є єдність розуму тапочуттів. їх взаємодія здійснюється гак: почуття вирізняють об'єктинебайдужості, спрямовуючи розум на формування образу предмета небайдужості. Розумзабирає оптимальні способи взаємодії, коли об'єкт відкривається суб'єкту своїмиякостями як цінний для спілкування. Увесь процес має творчий характер. Мораль вісторії утверджувалася у напрямку творення свободи особистості. Тут ідеться непро буденні ситуації, а про ситуації смисло-життєвого вибору. В них людинаставиться перед випробуванням рівня людяності: порядності, честі, гідності тощо.Це ситуації, що ставлять людину перед необхідністю максимального вияву наявноїв ній міри людяності. Велика, пересічна чи нікчемна є людина — це відкриваютьнам її вчинки. Вчинок — об'єктивована форма моральності. У вчинкахвідкриваються характер, світоглядні переконання особистості, самоповага тощо.
Становлення мораліздійснюється за двома основними напрямками. Перший — розгортає моральність уформах необхідності, другий — у формах свободи. Необхідність зумовленапотребою організації людських спільнот у межах, що створюють умови для певногорівня самодіяльності особи, але обмежують її з побоювань стихії активності. Таканебезпека реальна внаслідок двох основних причин: або егоїзму воління, абовідсутності моральної культури, що повинна покладати поняття «міра вчинку».У випадку, коли мораль не в змозі забезпечити дотримання людяності стосунків,її функцію беруть на себе закони. Людина для закону виступає не в повноті їїлюдських якостей, а лише як об'єкт застосування примусу (або, навпаки, захистувід примусу). Тобто, на відміну від моралі, закон є відчуженою формою стосунків.Правда, у такий спосіб створюються певні гарантії всезагальності його дії: безвідноснодо симпатій чи антипатій щодо конкретного об'єкта дії закону. Закони несуперечать моралі тою мірою, якою вони увібрали в себе вироблені історичнимдосвідом людства знання дозволеного та забороненого в стосунках.
Оскільки в історіїіснування держав закони завжди захищали право сильних, а мораль відсувалася напериферію, на узбіччя стосунків, важливим засобом утримання ідеї моральноїдосконалості життя були соціальні утопії. В них людські стосунки розгорнуті всвободу і базуються на принципі людяності як на своєму ідеальному вияві. Формоюсоціальних утопій є монотеїстичні релігії. Тут стосунки вибудовуються наідеальних засадах: на принципі рівності. В релігійній вірі кожналюдинапочувається суб'єктом спілкування з ідеальним взірцем моральності, а отже кожнавиступає представником людства, гідним особистісного спілкування з Богом. Принципрівностімає місце і в тому плані, що сферою дії «божественногодобра» осягається тут не якийсь конкретний народ, а людство. В такийспосіб зазнає заперечення обмеженість конкретного типу суспільності таобмеженість ментальної моралі, що поширює дію лише на «своїх». Монотеїстичнірелігії розсувають межі моральності, об'єднуючи людей не за кровно-родинноюознакою, а за спільністю духу (віри в ідеального носія добра і справедливості).
Релігійна формаморальності зазнає заперечення як така, що занурює особу в світ ілюзій,переносячи сенс спілкування з реальних міжособистісних стосунків у сферу ідеї. Тожне виникають підстави для якісної зміни стосунків.
На етапізаперечення ілюзорної мети спілкування людина відкриває себе для себе яксуб'єкт розумноїжиттєвості. Потреба моральної взаємодії переноситься зідеального в реальний простір — у сферу безпосередніх людських стосунків. Іякщо не можна твердити, що практика моральнісних стосунків стала нормою тарозкрилася всепроникною людяністю, то, принаймні, у філософії — в етичнійтеорії — вона визначилася як неодмінна умова самозбереження людства тазбереження життя в планетарному масштабі.
Отже, розвитокморальності через заперечення розкрився як процес сходження людства щаблямидосконалості завдяки зростанню усвідомленого вибору добра.
/>Висновок
Мораллю називаютьреальні процеси, які вивчає етика.
Мораль зосередженана людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об'єднує людей,включених у різні види діяльності й стосунків. Найвищий сенс, призначенняморалі виражається у забезпеченні цілісності й гармонійності міжлюдськихстосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться нідорелігії, ні до права, нідо будь-яких інших форм духовно-практичного життя, а має свою специфіку йвідіграє свою роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їх людяності іє предметом вивчення етики.
Характеристикиморалі тісно пов'язані з тим, яким чином людина мислить, діє, поєднана з собіподібними в ті чи інші форми суспільства: мораль виникає внаслідок формуванняабстрактного мислення, соціальної спадковості, діяльності з «відстроченим»результатом.
Рівень моральностіособистості та суспільства залежить від сукупності умов і чинників. Важливуроль у формуванні моральної культури людини й суспільства має відіграватиетичне просвітництво, що несе знання про моральні цінності, дає розумінняморального виміру поведінки особистості, дій соціальних суб'єктів, життясуспільства.
Поняття «мораль»і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав.У сучасній літературі за ними закріплюється розуміння моралі як формисуспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм,приписів, правил поведінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил інорм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми.
/>Використаналітература
1. Гриценко Т.Б. Гриценко С.П., Іщенко Т.Д., МельничукТ.Ф., Чуприк Н.В., Анохіна Л.П. Етика ділового спілкування: / За ред. Т.Б. Гриценко,Т.Д. Іщенко, Т.Ф. Мельничук / Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2007.
2. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. — М., Гардарики, 2000.
3. Етика: Навчальний посібник / За ред. професора В.О.Лозового. — К.: Юрінком Інтер, 2005
4. Етика: Навчальний посібник. М.Г. Тофтул. — К.: Видавницькийцентр „Академія”, 2006
5. Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.:2001
6. Мовчан В.С. Етика: Навчальний посібник.3-е видання,випр. і допов. — К.: Знання, 2007.