Сочинение: Предмет, структура і функції етики

Предмет,структура та функції етики

1.Мораль як предмет етики

Поняття«етика» походить з давньогрецького «ethos», що спочатку позначалоспільне місце мешкання. У епоху давньогрецької архаїки це слово набуло значеннязвичаю, характеру, темпераменту, образу думок. Рання грецька філософія надалапоняттю «етика» термінологічний сенс, позначивши ним «природу», «натуру», «сталийхарактер», «норов» того чи іншого явища. Арістотель (IV ст. до н.е.)запропонував прикметник «ethikos» – «етичний» – для позначення «доброчесностейхарактеру», у відмінності від «чеснот розуму», що надало Арістотелевіможливість використати для позначення науки, яка вивчає етичні доброчесності,іменник «ethice»: найвідоміші праці класика античної філософії, що їхприсвячено «природі людини», містять назву «етика» – «Велика етика», «Нікомаховаетика», «Евдемова етика». Треба підкреслити, що зміст цих творів, яким майже2,5 тисячі років, ані у філософсько-теоретичному, ані у морально-практичномуаспектах не зменшив своєї значущості.

Історіяпоняття «етика» ніби повторилася у розвитку римської культури: приблизнимлатинським аналогом слова «ethos» є слово «mos» («morеs»). Давньоримськіфілософи, безпосередньо посилаючись на Арістотеля, ввели в літературуприкметник «moralis», який позначав «належне до характеру, звичаю», від чогопізніше було створене поняття «moralitas» – «мораль».

Такимчином, за етимологією давньогрецьке «етика» та давньоримське «мораль» майжеспівпадають, але у подальшому історико-культурному розвитку зміст цих двохпонять набув відмінностей: «етика» – це теорія, вчення, розділ філософії, «мораль»– це живе явище культури, яке вивчається етикою.

Моральна сфера людського життя є чи ненайскладнішою, оскільки поняттям «мораль» охоплюються такі його аспекти, як:

– правила, які регулюють людську поведінку,зокрема, міжособистісні та професійні стосунки;

– безпосереднє індивідуальне та груповевираження людяності – піклування про людину;

– особливу сферу ціннісного буття людини;

– засіб обслуговування людської діяльності;

– засіб з'ясування сенсу існування і сферисамореалізації;

– форму духовно-практичного опанування світу –форму суспільної свідомості, або духовного життя суспільства;

– форму самосвідомості людини.

«Етика» на побутовому рівні частіше за всерозуміється як «мудрість життя»; за часів Арістотеля етика, частіше за все,синонімізується з практичною філософією.

Востанні роки поняття «мораль» ніби зменшило свою визначеність й актуальність,але можна стверджувати, що чим більше суспільство і люди втрачають у своємудуховному житті, тим більш особистим і потаємним стає для людини те, щоохоплюється поняттям моралі.

2. Проблема походження моралі

З'ясування сутності моралі, її специфіки, функцій,структури може здійснюватися з різних світоглядних та методологічних позицій,перш за все, пов’язаних з тлумаченням виникнення людини, в залежності від чогоприйнято говорити про релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепціїморалі.

Урелігійних концепціях мораль тлумачиться як те, що дано самим Богом,підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер, – тобто «єдинамораль» поширюється на всіх людей без винятку: всі є рівними перед її вимогами,які є обов’язковими для усіх. Релігійна етика наповнює мораль високим духовнимзмістом, захищає її від спрощення, утилітарності. Однак релігійні концепціївиносять витоки моралі за межі суспільства й недооцінюють значення особистостіу становленні моральної свідомості. Більш того, різні релігійні системистворили різні – за змістом та вагою – системи моральних цінностей, які й досітією чи іншою мірою заперечують одна одну (наприклад, в ісламській моралі одназ найвищих чеснот та обов’язків мусульманина полягає у знищенні «невірних», защо пропонується майже миттєвий «рай», але християнська мораль заснована напротилежному принципі – непротивлення злу насильством: заповідь «люби ворогасвого»).

Натуралістичнаетика шукає витоки моралі у світі природи, у «біологічній» природі людини;провідні ідеї натуралістичної етики висловлені у творах діячів Просвітництва(Т. Гоббса, Б. Мандевіля, К.А. Гельвеція), пізніше – у творахЧ. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна, 3. Фрейда, К.-Г. Юнга,В. Ефроїмсона, П. Симонова та ін. Згідно з цією позицією, появаморалі тлумачиться як закономірна фаза у процесі еволюції тваринного світу,тобто абсолютизується значення біологічного чинника у виникненні моралі.Сутність моралі тут вбачається, врешті-решт, в інстинктах самозбереження тапродовження роду (виду).

Більшвиваженим і глибоким здається соціально-історичний підхід до виникнення людиний моралі, запропонований ще Арістотелем. К. Маркс, Е. Дюркґейм,М. Вебер та ін. обґрунтовували соціальну природу моралі, її витоки шукалиу розвитку суспільного життя. На думку прибічників соціально-історичногопідходу, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства, їївиникнення пов’язується з необхідністю забезпечення суспільного (людського), навідміну від тваринного, способу життя, з потребами координації, узгодженняіндивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживаннялюдини за суворих умов життя первісних спільнот, з необхідністю регулюватилюдські стосунки, упорядковувати людське спілкування тощо.

Але останнім часом фіксується тенденція до синтезураніше протилежних методологічних підходів, ураховуючи і такі нові позиції, як,наприклад, гендерний підхід. Справа у тім, що у філософсько-історичнійлітературі (М. Штірнер), у психоаналізі (З. Фрейд, Е. Фромм)неодноразово висловлювалися ідеї про своєрідний «паралелізм» первісного –архаїчного – досвіду людства і індивідуального досвіду дитинства; у ХХ ст.подібні ідеї були залучені до соціобіології та когнітивної епістемології(Д. Смайллі, Г. Фолмер) для пояснення формування людської свідомостіта мовної комунікації. Ця паралель полягає у тому, що досвід, аналогічнийродовому, може бути пережитим людиною у родинних стосунках, головним чином, увідносинах між матір’ю та дитиною. Можна погодитись із Р.Г. Апресяном утім, що той досвід, який переживається і засвоюється дитиною, є антропологічноюпередумовою (засадою) формування змісту і характеру моралі, причому, самематеринська любов розглядається дослідником як еталон абсолютної й безумовноїбезкорисності і самовідданості. З боку ж дитини формується природно-егоїстичне «відношеннякористувача». Безпосереднє задоволення простих потреб явно чи неявноасоціюється у дитини з матусиною турботою, тобто з безкорисним служінням,самопожертвуванням. З психологічної точки зору, свідомість людини «програмується»таким чином, що саме ці прояви материнською любові сприймаються як безсумнівнопозитивні цінності. Мораль є результатом соціокультурного «зняття» досвіду цихстосунків, тобто об’ективування, абстрагування таких характеристики людськихвзаємин, як безпосередність, самовідданість, безкорисна турботливість, якіпритаманні стосункам між матер’ю та дитиною. В існуванні людини мораль виникаєпід час зрозуміння індивідом своєї відмінності від інших, відокремленості відродини, перш за усе, від матері. Якщо продовжити паралель між історичнимрозвитком родової общини та індивідуальним досвідом стосунків у родині, торозпад первісного колективу можна уподібнити першим крокам соціалізації –спілкуванню з батьком. На думку Е. Фромма, мати вносить у свідомістьдитини ідеї любові, рівності та терпимості, на відміну від батька, який вноситьідеї розуму, дисципліни, індивідуалізму, ієрархії, необхідності підкорятися.

Таким чином, походження моралі відбувалося яктривалий культурно-історичний процес, підготовлений природними і соціальнимичинниками. Є підстави розуміти мораль, яка є продуктом суспільно-історичногорозвитку, що розгортається на основі й у процесі практично-духовної діяльностілюдей, як своєрідну «компенсацію» за розпад безпосередніх родинних зв’язків підчас переходу від архаїки до цивілізації, та, з іншого боку, як певну «адаптивнустратегію», яка, поряд з культуротворчістю, й понині забезпечує виживаннялюдського роду. Інакше ця интегративна (синтетична) концепція походження тасутності моралі називається культурологічною.

3.Специфіка і структура моралі, її головні соціальні функції

Моральвідбиває цілісну систему поглядів на суспільне життя, переконань, зв'язоксуспільства і особистості, залежність певних звичаїв, традицій, норовів, нормвід суспільних інтересів. Зміст реальних вимог, приписів визначаєтьсяконкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.Отже, мораль є соціокультурним феноменом, а не результатом людського свавілля,вона об'єктивно обумовлена і виступає необхідною формою самореалізаціїсуспільних індивідів. Мораль – це сукупність вимог, приписів, цінностей іпринципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальнихінститутів, суб'єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

Моральпередбачає певне ціннісне ставлення людини до природного світу, суспільства,спільнот, соціальних інститутів, соціальних суб'єктів, інших людей і до самоїсебе. Моральні цінності (ідеали – уявлення про добро, справедливість,відповідальність, почуття дружби, любові тощо), що виникають та існують усуспільстві, сприймаються моральною свідомістю людини, кристалізуються в їїціннісні орієнтації, переконання, соціально-психологічні настанови йреалізуються у вчинках, лінії поведінки на життєвому шляху особистості. Уморалі санкція моральної свідомості дій соціальних суб'єктів здійснюється уформі оцінки (схвалення чи засудження), яка відповідає поняттям добра чи зла,справедливості, блага.

Сутністьморалі неможливо з'ясувати поза зв'язком із суспільною практикою, діяльністю,поведінкою людей як соціальних суб'єктів. Специфіка моральної діяльностіполягає у тому, що її «у чистому виді» не існує: моральний аспект включений довсіх видів діяльності (професійно-трудової, або економічної,соціально-політичної, сімейно-побутової, науково-пізнавальної,художньо-естетичної тощо) і реалізується в них, сприяючи або ж, навпаки,зашкоджуючи досягненню суспільного ідеалу. Точно так же не існує й моральнихвідносин «у чистому виді»: вони є невід’ємною складовою будь-яких людськихвзаємин, що реалізуються у спілкуванні на індивідуальному рівні. «У чистому виді»існує лише моральна свідомість того чи іншого часу, країни, соціальної групи чиіндивіду, що проявляється у моральних почуттях, уявленнях, поняттях, судженнях.Почуття (провини, розкаювання тощо), вимоги (чесноти, норми, кодекси тощо),інші прояви моральної свідомості є ні чим іншим як специфічними формамиописання моральних відносин і «приховують» конфігурації реальних суспільнихвзаємин між людьми, інколи викривлюючи у свідомості реальні моральнівідношення. Отже моральне життя ніби подвоюється, розсікається на два рівні:сферу сущого (реальну практику норовів, зразків поведінки) і сферу того, що маєбути (нормативні настанови моральної свідомості).

Узагальнюючивсе раніше сказане, можна стверджувати, що мораль, як цілісне явищесоціокультурної дійсності, має складну структуру, в якій поєднуються, взаємнопроникаючи одне в одне: а) моральна свідомість, б) моральнадіяльність та в) моральні відносини, причому, пріоритет належить самесвідомості. І якщо етика є вченням про мораль, її також можна розуміти якчастину моралі – теоретичний рівень моральної свідомості.

Виходячиз признання соціокультурної сутності людини, мораль розуміється як спосібприсвоєння людиною соціальності у діяльності й спілкуванні, як спосібспецифічно людського існування, як різновид практично-духовного освоєннядійсності – оціночно-імперативний спосіб освоєння світу, пов'язаний звиробленням духовних цінностей і вимог, форма людської індивідуальності, щоскладає особливу систему орієнтацій людини у соціальному середовищі. Це означаєщо моральні погляди, судження, оцінки, вимоги тощо є продуктами активностіморальної свідомості людей, які вступають у відносини із зовнішнім світом якпредставники колективів, спільнот, суспільства.

Отже,джерело моралі – у суспільних потребах людини, спільнот, у суспільнійнеобхідності підтримувати колективне життя людей, регулювати суспільні,міжлюдські відносини, що обумовлює одну з найголовніших соціальних функційморалі – регулятивну. Однак регулятивну функцію також виконують право, релігія,міф, – тобто регулятивна функція, не зважаючи на її найважливіший статус, не єчимось таким, що визначає специфіку моралі.

Другафункція моралі – світоглядна, або ціннісно-орієнтаційна: мораль є цінніснимставленням до світу природи і культури, соціальних суб’єктів, соціальнихінституцій, однієї людини до інших. Мораль виробляє цінності, виявляє мірулюдяності процесів зовнішнього світу і рухається в межах альтернативи добра чизла. Вона асоціюється з безкорисливістю, передбачає свідомий вибір цінностей,рішень, дій, вчинків, добровільне слідування моральним вимогам, нормам. Але,знов-таки, світоглядна функція притаманна не тільки моралі, а й науці,філософії, релігії, міфу, магії, певною мірою мистецтву (так званий художнійсвітогляд).

Ізсвітоглядною функцією тісно пов’язана пізнавальна функція моралі, яка,справедливості ради, виконується знов-таки наукою, філософією, мистецтвом,буденною свідомістю. Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла,обов’язку тавідповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критеріюлюдиномірності. Людина завжди шукає свій шлях у житті. Пізнання життя, вибірсвого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щобзрозуміти моральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно донього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної йморальної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе даєможливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людськогобуття і власного. Так, за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя,свій внутрішній світ, внутрішній світ інших людей, власні та людські моральніякості.

Оцінювальнафункція моралі реалізується через моральну оцінку (самооцінку), яка є виразомморального переконання особистості та громадської думки. Моральна оцінказдійснюється за допомогою понять моральної свідомості: добро, зло, благо,справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне(суще) зіставляється із належним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальнийхарактер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб’єктів.

Моральнеставлення будь-якої людини до світу тією чи іншою мірою зорієнтоване ідеаломдобра. І тому мораль виконує ще одну функцію – імперативну: мораль вимагаєпевної поведінки, забороняючи одне і заохочуючи інше. Імперативність – це формавираження повелінь (приписів, вимог), спосіб їх реалізації, що орієнтуєособистість залежно від конкретно-історичних умов, обставин на конформізм,адаптацію до встановлених (усталених) суспільством стандартів поведінки. Моральу такому ракурсі велить, певним чином, як належно ставитись до людей, досуспільства, його інституцій, до природи і до самого себе. На відміну відзвичаю та права, яким також притаманна ця функція, мораль у своїх цінностяхвиражає назрілі, але ще не реалізовані суспільні потреби, вона спрямована умайбутнє, націлена на удосконалення, покращення суспільних відносин, стосунківміж людьми. Якщо звичай стверджує суще (реальне), то мораль – належне(ідеальне). Длязвичаюхарактерна детальна, однозначна, ситуаційно обмежена регламентація, девідкидаються імпровізація, свобода вибору варіантів вчинків. Звичай, а потім і право(сукупність законів, що схвалені інститутами влади) вимагає виконання і нецікавиться мотивами поведінки. Мораль же вимагає особистої відповідальності йза вчинки, й за їх мотивацію, й передбачає свободу вибору моральних цінностей,цілей і засобів їх досягнення, не передбачаючи при цьому якогось зовнішнього тарегламентованого покарання за порушення своїх норм (законів), як то робитьправо. Оскільки мораль завжди пов’язана з добровільним виконанням вимог,правил, приписів на основі власного вільного вибору автономної особистості,вона виконує також і виховну функцію, або функцію соціалізації індивідів.

Імперативність,нормативність і оцінювальність, як риси, що обумовлюють специфіку моралі,існують і реалізуються у єдності й складають механізм функціонування моралі.Специфіка моралі, таким чином, полягає у тому, що це є спосібпрактично-духовного, нормативного, імперативно-ціннісного освоєння дійсності,особлива форма регулювання стосунків між соціальними суб’єктами і поведінкилюдини, що ґрунтується на глибоко особистій суб’єктивній мотивації поведінки,свідомому і добровільному прийнятті зобов'язань слідувати вимогам моралі іпідтримується тільки особистими переконаннями у їх необхідності, справедливостіі гуманності. Це внутрішній саморегулятор поведінки людини, спрямований наствердження людяності. Тому мораль і є найбільш розвинутою формою соціальноїрегуляції, надійним способом орієнтації людини у світлі соціальних відносин іцінностей, що підтримує єдність, стабільність, цілісність суспільства, розвитокі вдосконалення суспільства й самої людини. З цього витікає ще одна функціяморалі – гуманізуюча. Мораль разом з іншими формами духовного життя ісоціальними інститутами через свої цінності, механізми знаходить шляхипримирення, залагодження, зняття суперечностей заради єдності, цілісностісуспільства відповідно до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Тому можнарозуміти цю функцію як функцію гармонізації людських і суспільних відносин. Нанаш погляд, саме функції соціалізації індивідів та гармонізації суспільнихвідносин є провідними, а інші – похідними від них (та не «специфічно моральними»),хоча така точка зору ще не панує серед філософів моралі.

4.Структура та завдання етики

Сучаснеетичне знання містить такі змістовні блоки:

1) емпіричну(описову) етику, яка констатує та аналізує норови, звичаї, моральні чеснотипредставників різних народів, соціальних груп і верств;

2) загальнутеорію моралі – власне, філософію моралі, яка створює та обґрунтовує певнийкатегоріальний апарат для розуміння морального аспекту життя, з’ясовуєспецифіку та структуру моралі, вирішує проблему її походження, співвідношенняморальної необхідності, свободи і відповідальності тощо;

3) нормативнуетику – зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінкиособистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральнимнормам;

4) теоріюморального виховання (педагогічну етику), яка забезпечує засвоєння індивідамивстановлених моральних зразків поведінки, та професійну етику, яка описує таобґрунтовує особливості моральних вимог під час професійної діяльності таспілкування для різних професійних груп (медична етика, етика вчителя, етикадіяльності фахівців інженерних та комп’ютерних професій тощо);

5) деякідослідники виокремлюють як особливу складову етичного знання історію етичноїдумки, яка є важливою складовою філософії моралі, тому що вивчає і демонструє,як утворювалося коло етичних проблем, як змінювалися способи їх вирішення,допомагає зрозуміти закономірності розвитку і функціонування моралі, виявитиісторичну типологію моралі.

Згідноз цією структурою, головними функціями етики є:

1) функціяописання,

2) функціяпояснювання та

3) ціннісно-орієнтаційна(або нормативно-імперативна), які інтегруються у функції вироблення етичнихзнань на усіх структурних рівнях.

Іншимисловами, етика, по-перше, описує мораль, по-друге, пояснює та обґрунтовуємораль, по-третє, вчить моралі.

Функціїетики реалізуються в їх єдності, тому що завданнями етики є не лише вирізненняморальної складової з різноманітних форм людської діяльності, визначення йописання реальних звичаїв, мотивів поведінки, але й формулювання моральних норм,принципів, чому присвячена майже уся нормативна частина етичного знання.

Вже згадуваний Ерих Фромм (1900–1980) виділив в історіїкультури людства два види етики: гуманістичну та авторитарну. Перша спитаєтьсяна віру в людину як особистість, на її свободу та розум, на признаннянезалежності (автономності) та рівності індивідів, вважаючи людину спроможноюсамостійно розрізнювати добро за зло і залежно від цього давати правильніетичні оцінки. Друга, навпаки, орієнтована чимось зовнішнім відносно особистості,тому що базується на ідеях нерівності, авторитету та зовнішнього підкоренняйому, а також на принципі колективізму («як усі», «не гірше – але ж і не краще?– за інших») як антитезі індивідуалізму.

Усучасній культурній ситуації головним завданням етики є обґрунтування йрозуміння моралі як базисної (загальнородової) основи усіх форм духовногожиття, як явища загальнолюдського – на противагу її класового, національного чикорпоративного тлумачення. Лише на цьому ґрунті можливо вирішення завданняформування моральної культури суспільства і особистості в умовах ринковоїекономіки та переходу до інформаційного суспільства.