Сочинение: Принципи та норми моральної поведінки керівника

Зміст

Вступ

1. Сутність поняття етикет

2. Моральні основи етикету

3. Норми поведінки керівника

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Найбільш яскраво людинавиявляється в діяльності з іншими під час виконання професійних обов'язків. Відкультури поведінки, говоріння, слухання та мови часто залежать результатипрофесійної діяльності. Саме в цьому аспекті можна говорити про професійнукультуру, тобто про відповідність поведінки, говоріння, слухання, мови упрофесійній діяльності загальноприйнятим нормам і принципам, насампередморальним, а також вимогам, що ставляться саме до цієї професії. Людина,займаючись якимось видом діяльності, не тільки виявляє свої моральні якості, ай впливає через них на інших, йдучи до поставленої мети. Діяльність — цепроцес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення людини донавколишнього світу, до завдань, які ставить перед нею життя, до інших людей.

Є цілий ряд професій,представникам яких треба не тільки знати, а й діяти відповідно до моральнихпринципів, бо об'єктом їхньої діяльності є людина. Можна назвати професіїлікаря, вчителя, судді, священнослужителя. Ці професії виникли дуже давно, і з їхпоявою пов'язане поняття професійної моралі. і хоч деякі професії, скажімо,менеджера або маркетолога, з'явилися не так давно, проте успішність їхдіяльності теж цілком залежить від дотримання ними моральних норм та принципів.

Професійна мораль — це те, щоконкретизує загальнолюдські моральні цінності (норми, принципи, поняття) уконкретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика.Коли говорять про професійну етику, мають на увазі, що це такі моральніобов'язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії дооб'єкта розмови, до колег за професією, до партнерів, до суспільства загалом.Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальності і готовністьвиконувати свій професійний обов'язок. Центральним поняттям професійної моралі ємораль професійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальності.Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральнихцінностей спеціалісту допомагає професійна совість. Вона пересікається з такимипоняттями як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість.Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирішення з ними підчас спілкування ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнесмена зпартнерами, керівника організації з підлеглими. На жаль, серед тих, хтосьогодні займається бізнесом, є люди, дії яких вступають у суперечність зчинним законодавством і моральними цінностями.

За останні десятиріччяморальні цінності у професійній діяльності змінилися — раніше вищими булисуспільні інтереси, тепер — індивідуальні. Кожний прагне власногосамозбагачення, більше того — досягти успіху за рахунок інших. Це — шлях унікуди. Професійна діяльність має бути спрямована на досягнення двох цілей:індивідуального і суспільного блага, які перебувають у взаємодії. Так і дієсправжній професіонал. Він розвиває свою справу, і це сприяє розвиткусуспільства. За свою працю він має отримувати добру платню, користуватисяповагою, відчувати, що цінують його професійний талант. Тоді людина відчуватимезадоволення життям. І, навпаки, незадоволеність професійною діяльністю можепризвести до появи в людини негативних рис, навіть до душевного розладу.Розуміючи це, багато компаній, фірм, організацій вживають заходи щодо створенняв колективах такого морально-психологічного клімату, який би сприявпрофесійному зростанню працівників, встановленню довірчих відносин успілкуванні між колегами, з партнерами та клієнтами, приділяють багато увагидотриманню працівниками службового етикету.

1. Сутність поняттяетикет

Культура спілкування маєне тільки внутрішню (моральну, психологічну), а й зовнішню сторону — етикет,норми якого досить значущі в моральному плані.

Етикет — це сукупністьправил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків (ставленнядо інших людей, форми звертання, поведінку, манери тощо). Це складовазовнішньої культури окремої людини і суспільства загалом. Людина, спілкуючисьвідповідно до загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовністьзважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе Гідна поведінка людиницінувалася ще в античному суспільстві. Однак греки вважали, що людина можеповодитися добре лише тоді, коли вона має певні моральні якості, гармонію«духу та тіла» (за Платоном), зовнішнього та внутрішнього. Протезовнішня поведінка людини, що відповідає нормам етикету та правилам доброготону, тільки тоді набуває особистісного смислу, коли в основі її лежатьморальні мотиви. Пристойна поведінка — це результат осмисленого ставлення довласних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не випадково, великігуманісти минулого про етикет говорили так: гарні манери складаються з дрібнихсамопожертв" (Р. Емерсон); «Поведінка — це дзеркало, в якому коженпоказує свій образ» (Й.В. Гете); «Спілкуючись з людьми, думай не просвою користь, а про користь того, з ким спілкуєшся, і не про те, як ти будешсудити про нього, а як він буде судити про тебе» (Л. Толстой); «Убудь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляєтьсявесь наш характер: дурень і входить і виходить, і сідає і встає з місця, імовчить і посувається інакше, аніж розумна людина».(Ж. де Лабрюйєр).

Етикет наслідує кращіморальні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та культуру спілкуваннявсіх народів. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному народові.Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення«ні». Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусуособи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін.Деякі з правил етикету, що спочатку були звичаєм одного народу, поступово стаютьнадбанням всього людства (наприклад, зі Стародавнього Китаю та Японії — проявповаги до старших за віком людей, зі Стародавнього Риму — звичай гостинності).

2. Моральні основиетикету

Етикет містить ті вимоги,які набувають характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і длядотримання яких особливе значення має певна форма поведінки. Етикет, якправило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспільству, й певноюмірою стає ритуалом. Водночас етикет має суто зовнішню, часом відірвану відсвого морального змісту, форму. Він визначається системою детально розробленихправил чемності, чітко класифікує правила поведінки з представниками різнихкласів і прошарків, з посадовими особами (відповідно до їхнього рангу), а такожправила поведінки в певних місцях. Проте, якщо за суворим дотриманням правилетикету криється недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формоюлицемірства Моральною основою етикету є розроблені суспільством правиласпівжиття людей, які забезпечують умови для нормальної громадської та особистоїжиттєдіяльності. Ці норми виражають природне прагнення людини до встановлення зіншими справді людських стосунків, що базуються на взаємоповазі, гуманності тасправедливості. Спілкування між людьми сприяє їхній здатності відчувати таспівчувати, переживати та співпереживати, бути совісними, милосердними,доброчесними та порядними. Завдяки соціальному та моральному прогресу відбувсяперехід від ритуалізованого стереотипу поведінки до розвиненої раціоналізованоїмотивації, де головну роль відіграє моральна рефлексія, тобто осмислення своїхдій та вчинків. Водночас правила етикету залежать від моральної культуриособистості, відбивають її суть — тобто мотиви, потреби, цілі, установки тощо.Крім того, моральна сторона етикету тісно пов'язана з естетичною.

Безпосередньо з мораллюпов'язані такі норми етикету як ввічливість (уміння поводитися чемно),тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми),коректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідностіінших), вихованість (уміння поводитись пристойно будь-де). Часом чуємо, щоякусь людину називають інтелігентною чи порядною. Ця людина має внутрішню межу,яку вона не може переступити за будь-яких умов (незалежно від статі, віку,посади і т. ін.). Вона не втратить рівноваги, далека від зарозумілості,пихатості, роздратованості, вередливості, уникатиме таких ситуацій, коли можнапринизити іншого (тим паче підлеглого), буде з ним ввічливою, тактовною,коректною, ніколи не виявить брутальності. Інтелігентність — це категоріяморальна, рівень якої визначається не освітою, а культурою. Ось, наприклад,деякі правила етикету, прийнятого на світських раутах: розмовляти лише проприємні та цікаві речі; не обговорювати особисте життя та зовнішність присутніх,ставлення до релігії та політики, ділові проблеми; не скаржитися; посміхатисята ін. Є етикетні вимоги, які виявляють повагу одне до одного: молодшого достаршого за віком, чоловіка до жінки. Існують спеціальні протокольні служби,які стежать за дотриманням етикету у взаєминах з іноземцями, особливо на рівніофіційних переговорів. Іноді ці етикетні тонкощі дратують, але водночас вониДопомагають висловлювати почуття поваги і симпатії (іноді иантипатії), бо етикет — це мова символів. Треба пам'ятати, Що не етикет керуєлюдиною, а людина використовує етикет Для того, щоб краще взаємодіяти з іншими.Людина протягом життя перебуває «у стані становлення», розвитку. Ще вдитинстві вона засвоює певні моральні норми та правила етикету. Проте потім їїповедінка змінюється залежно від життя. Певною мірою це залежить також відіндивідуальних особливостей людини — темпераменту, характеру, здібностей. Той,хто не сприйняв етичних норм і правил етикету, не засвоїв техніку гуманногоспілкування, стає мікроагресором; припускаючись грубощів, може легко принизитиіншого, спрямовує на нього своє роздратування. Такі люди можуть, врешті-решт,стати соціальне небезпечними.

3. Норми поведінкикерівника

Звичайно, усі працівникиповинні мати загальну культуру, інтелект, порядність. Але особливе значення маєїхній моральний потенціал. Основною етичною нормою, якої слід дотримуватися услужбових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того,яке місце вона посідає в Ієрархічній структурі. Спілкуючись, люди часомтравмують одне одного, а моральні травми часто страшніші за фізичні.Морально-психологічний стан в організації багато в чому залежить від керівника,визначається його особистою поведінкою і моральними якостями.

Керівник перебуває вцентрі уваги, його знають усі, про нього говорять, з нього беруть приклад інші.Не випадково американці кажуть, що краще витратити десять тисяч доларів напошуки розумного, вихованого менеджера, який вміє працювати з людьми, аніжпотім витрачати сто тисяч доларів через поганого керівника, який не можевстановити нормальних стосунків з працівниками та клієнтами.

Керівник не повиненвиявляти особистих симпатій, провокувати ситуації, що можуть призвести доміжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо).Вихований, інтелігентний керівник завжди перший вітається з підлеглими. Якщовін зустрічається з жінкою або людиною, старшою за віком, він теж вітаєтьсяпершим. Якщо до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (абонавіть не викликав), він пропонує їй сісти. Якщо керівник веде бесіду зпідлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядатипапери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щобдати Це зрозуміти іншому. Керівник не повинен припускатися грубощів,принижувати людську гідність свого підлеглого.

Якщо керівник пообіцявщось зробити, то обов'язково і своєчасно мусить це зробити, а якщо щось невиходить, то слід вибачитися і пояснити причину. Керівник має завжди пам'ятати,що недоброзичливе або образливе слово боляче вражає людину і вона ще довгочерез це страждатиме. Саме образа нерідко провокує виникнення конфлікту. Алеякщо це вже сталося, то інтелігентна людина-керівник не забуде вибачитися передпідлеглим. Поведінка керівника, його ставлення до роботи та до людей єприкладом для підлеглих. Добре, якщо керівник вміє посміхнутись іншому, маєпочуття гумору, вміє гарно вдягатися, говорить чітко і дохідливе. Якщо керівникне береже свого часу, то його підлеглі тим паче не цінують свого та його часу.Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладатина них стягнення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлеглий — хочайому і не подобається бути покараним — поважатиме керівника. Якщо керівник невміє слухати підлеглих, то навряд чи вони захочуть звернутися до нього з якоюсьпропозицією, підтримають його у важкій ситуації.

На ранній стадії створенняустанови правила поведінки в ній встановлюються легко й просто. Коли діяльністьорганізації розширюється, у ній значно збільшується кількість працівників,зростає кількість партнерів, з якими встановлюються певні відносини. За такихумов стандарт поведінки керівника повинен відповідно змінюватися в напрямкудеталізації етичних норм та правил.

Люди, які прийшли докерівництва організаціями, мають, звичайно, різні підготовку, попереднійдосвід, моральні якості, але їх умовно можна поділити на:

—«системознавців», які відмінно організовують взаємодію служб,працівників, налагоджують управління до точності годинникового механізму.«У спілкуванні вони не знають пощади іншим людям, бо для них неухильневиконання рішень понад усе. У людях бачать тільки відповідність їх створеній системі;

—»людинознавців", які вважають найважливішим звертатися до інтересів імотивів людей, до їхнього розуму і почуттів. Спілкуючись з підлеглими, вони«роздмухують» у них іскри ініціативи, завдяки чому підлеглірозмірковують, шукають, вносять ідеї, які керівник всіляко підтримує.

У світовій практиціменеджменту є правила, які забороняють певні дії управлінців, що порушуютьетичні або морально-психологічні вимоги до спілкування. Серед них такі: неможна впливати на підлеглих нищівною критикою; не слід шукати винних, кращешукати причини і шляхи подолання недоліків; не принижуй гідності працівника,краще проаналізуй його дії; не пред'являй претензій до працівника у присутностіінших, краще висловлюй їх наодинці; не треба боятися хвалити підлеглого, боуспіх окрилює; якщо треба висловити негативну оцінку, то мову слід вести лишепро результати діяльності, а не про особистість працівника; не обмежуйсамостійність і свободу людей, треба їм довіряти і сприяти їх ініціативі, бажаннюгенерувати ідеї та ін.

Морально-психологічнийпортрет вітчизняного керівника в Україні ще формується. Риси, які мали такзвані номенклатурні керівники за минулих часів, у нових ринкових умовахзмінюються. А молоді керівники, які з'явилися після перебудови, працюютьметодом пошуку та помилок, набували власного досвіду. Вже е перші спробиузагальнення якостей та стандартів їх поведінки, проте етичний бік їхньоїРоботи, правила етикету в стосунках з підлеглими поки що опрацьованонедостатньо.

/>Висновки

 

Спілкування є однією зцентральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання йрозуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість іконфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибшерозглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин

Інтерес до спілкуваннявиявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневимфеноменом. філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізаціїсуспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктнівідносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вонинаголосили на необхідності усвідомлення значущості іншого і цінність зверненнядо нього як до рівноправного та відповідального суб'єкта. Дослідження проблемспілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якійбазується вивчення цього феномену в інших наукових дисциплінах, наприклад, ветиці, психології, соціології, медицині, педагогіці.

Отже, спілкування— це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнанняодне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією,думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування— цевзаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження і об'єднання зусиль зметою налагодження взаємин та досягнення загального результату.

/>/>Список використаноїлітератури

1.   Шевчук С. Українське ділове мовлення. – К.: Атіка, 2004. – 592 с.

2.   Етика / ред. Лозовой. — М., 2003.

3.   Крижанская Ю. Третьяков В. Грамматика общения. – М., 1990. – 325с.

4.    Орбан-Лембрик Л. Е. Психологіяуправління. — Івано-Франківськ, 2001

5.   Равич М. Этикет. СПб, 1999.

6.   Рыданова Й.Й. Основыпедагогики общения. — М., 1998.

7.   Самоукина Н.В. Игры, вкоторые играют. Психологический практикум. — 1996.

8.   Соціологія / ред. М. Городяненка. – К., 2002.

9.   Этикет. – К., 1998.