Сочинение: Розуміння добра і зла в історії людства
Міністерство освіти танауки України
Національний технічнийуніверситет
«Харківськийполітехнічний інститут»
Кафедра етики,естетики, історії культури
Контрольна робота з етики
Тема: «Розуміннядобра і зла в історії людства»
Студента 1 курсу
Групи КІТЗ-19
Гладкова Євгена Єгоровича
Зміст роботи
Вступ
Людинаяк центральна проблема філософії
Розуміннядобра
Розуміннязла
Діалектикадобра і зла
Різницяміж добром та злом
Змістта взаємовизначеність добра і зла
Проблемавибору
Висновок
Списоквикористаної літератури
Вступ
На протязі багатьох століть людство мріяло про щасливе таблагополучне життя, наповнене високим змістом та засноване на ідеалах добра тасправедливості, вірності та честі, порядності та товариській взаємодопомозі,красоті та гармонії.
Совість та доброта, честь та гідність, обов’язок тавідповідальність – усі ці моральні поняття та цінності завжди висловлювалинайглибші прагнення людства у його духовному розвитку, відкривали перспектививдосконалення людини і надавали її життю гідність та значення. У міфах талегендах, релігійних та філософських вченнях висловлені мрії людей проідеальний світ, у якому добро та справедливість, обов’язок та відповідальністю,честь і гідність є основою суспільних відносин. Значний вклад у духовні пошукилюдства вносили і вносять релігія та мистецтво. Однак, тільки у етиці якфілософській науці про світ моральних цінностей та цілей, мораль стає предметомспеціального інтересу у цілому.
Етика виникла більш ніж дві з половиною тисячі років тому,коли у результаті суспільного розподілу праці пізнавальна, теоретичнадіяльність відокремилась від безпосередньо практичного морального усвідомлення.Вона дає напрям на вирішення тих практичних проблем морального буття людини, зякими їй доводиться постійно зустрічатись у повсякденному житті – що добре і щопогано, що правильно, а що ні і чому, як слід діяти, щоб зберегти добре ім'я тагідність. Спочатку етика формувалась як «практична філософія», що даєлюдині розуміння про доброчинне життя. при цьому більшість філософів розглядалисвої філософські системи як необхідну основу «практичної філософії»,вбачаючи саме у ній головне значення і результат своїх теоретичних настроїв.
Етика завжди прагнула до теоретичного розуміння цінних длялюдини проблем життя – як та для чого потрібно жити, на що орієнтуватися, у щовірити і чого прагнути.
Для того, щоб відповісти на питання щодо теми, треба, першза все, відповісти, що таке добро та зло, і спробувати дати цим поняттямвизначення.
Людина як центральна проблемафілософії
Світ, у якому живуть люди, дуже суперечливий. Часомвиникають класові чи національні, виробничі чи побутові конфлікти, міждержавнізіткнення, війни, де ллється кров, гинуть люди, назавжди зникають з обличчяЗемлі матеріальні та духовні цінності. Чи можливо протистояти цьому? Це можливотільки за умови здорового глузду, розуму та бажання, сформованих на основівивчення, розуміння суті тих життєвих реалій, у яких трапляються ті чи іншісоціальні конфлікти, реалізуються людські взаємовідносини.
Головною проблемою соціальної філософії є проблема людини,сенсу та цілей його життя. Людина – початок філософських міркувань, їх принципта кінцевий результат. Саме тому кожен філософ на протязі усієї історії перш завсе намагався об'єктивно розібратись у духовних орієнтирах свого часу,соціальних та моральних цінностях, світогляді.
Розмірковуючи про майбутнє людства, Кант прогнозував вічниймир, можливість якого гарантувала природа. Суспільство повинно піднятись дотакого рівня розвитку, вважав філософ, щоб люди заставили самі себе досягнути станумиру. Добром є те, що відповідає велінням морального закону, закладеного укожній розумній істоті ті незалежної від обставин, у яких живе людина.
Людвіг Фейєрбах казав про людину як частину природи,вважаючи, що сутність людини незмінна, а його відчуття та бажання визначаютьйого поведінку та виступають головними критеріями історичного процесу. Людина усвоїй діяльності керується не абстрактними категоріями, а власним прагненням дощастя. Необхідно створити умови для щастя для людини, зробити умови життялюдськими. Основою щастя та благополуччя людей у суспільстві є правильнозрозумілі інтереси кожної людини, які співпадають з інтересами суспільства, щоможливо тільки на основі любові між людьми, яка і є рухомою силою суспільногопрогресу.
Розуміння добра
У повсякденному житті ми дуже часто використовуємо слово «добро»і не зважаючи на лексичну єдність («добре вино», «добриво»і т. п.) необхідно розуміти змістові відмінності у використанні цього слова.
Важливо при цьому розрізняти добро у відносному та абсолютномузначеннях. «Добро» у першому випадку це щось гарне, тобто приємне такорисне, цінне заради чогось іншого, цінне для цієї особи у обставинах щосклались і т. п., а у другому випадку – це прояв добра, тобто цінного самого пособі і який не засобом задля іншої цілі.
Добро у другому абсолютному значенні – моральне, етичнепоняття. Воно висловлює позитивне значення явищ або подій відносно вищоїцінності – ідеалу.
Добро це те, що оцінюється позитивно і розглядається якважливе та значуще для життя людини та суспільства, те, що дозволяє людині ісуспільству жити, розвиватись, досягати гармонії і досконалість.
У безрелігійній свідомості добро розглядається тільки як результатнашої оцінки, тобто деякої суб’єктивної позиції. У релігії добро виступаєхарактеристикою усього світу. Воно створене Богом, більш того, він є самимблагом, вищим із усіх можливих, він – джерело та центр людських цінностейсвіту. Люди не повинні осмислювати свої уявлення про добро, а шукати івідкривати їх як об'єктивно існуючі. Цей шлях приведе їх до Бога як до вищогоблага.
Поняття добра співвідноситься з двома іншими поняттями –доброти та доброчесності. Доброю ми називаємо людину, яка несе людям добро, якерозуміється як кохання, допомога, прихильність. Доброчесністю ми називаємоморально-похвальні людські якості, а вони у різних культурах та у різних епохахістотно відрізняються. Так, наприклад, головними добродіями грецького мудрецябули безпристрасність, суворість і безжалісність, мужність та неухильневиконання обов’язку. Гордість теж відносилась до доброчесності. У протилежністьцьому основними християнськими рисами є покірність та любов, яка проявляєтьсянавіть у відношенні до ворогів. А гордість – напроти, відносять до пороків.
У межах однієї теж самої моральної системи різні доброчесностівисловлюють різні форми добра: покорення та мужність, доброта та суворість, щедрістьта бережливість, справедливість та великодушність. Кожне суспільство і кожнакультура виробляє цілий ряд дій, які дозволяють сформувати у членах суспільстваці моральні якості, котрі необхідні для виживання і розвитку суспільства. Вусіх культурах носіями доброчесності виступають народні герої та святі.
Починаючи з XVII – XVIII століть у Європі формується уявлення о маралі як системі взаємноїкорисності. У відповідності з поглядами філософів, що жили в той час, добро цевсе, що корисно, тобто те, що відповідає задовільненню будь-якої потрібності людини.Внаслідок такого підходу, добро виявляється надзвичайно різноманітним. У центріутилітаристично-прагматичного розуміння «добра» стоїть людина,занепокоєна задовільненням своїх потреб. Він може бажати і усім іншимзадоволення і щастя, але піклується, в першу чергу, про своє власнеблагополуччя, про добро для себе. Це добро, перш за все, виявляється сукупністюматеріальних та соціальних благ. Зведення добра та користі разом розмиваєкритерії між добром та злом, і у відповідності з цим поняттям можливо буде дужекорисно когось вбити чи пограбувати для того, щоб отримати деяке благо тазадовольнити свої потрібності. Це допоможе досягнути особистої мети і отриматипотрібне задоволення – багатство та владу. Також буде корисно для себепринижувати інших людей, знущатися над ними, щоб задовольнити своє бажаннясамоствердитись. Від добра, у сучасному розумінні цього слова, така поведінкадуже далека.
У моральній свідомості справжнє добро – це те, що є добромдля усіх, як для людства, так і для кожної людини окремо. Але це добродостатньо абстрактно у світі, де зіштовхуються потреби, бажання і погляди. Ідеалдобра для усіх – це ідея, що вказує напрям руху людства. Корисне для людиниможе бути некорисним для окремого індивіда, інтереси якого часто можуть невраховуватись та ігноруватись, для досягнення загального «великого добра».
У релігійній моралі добро – це єднання з Богом, рятуваннядуші, милосердя, тобто вищі цінності, заради досягнення яких повинні бутинаправлені усі зусилля людини.
За межами релігії вищими моральними цінностями єгуманність, справедливість, кохання. Вищою моральною цінністю може бутисамореалізація людини, що розуміється як її гармонія зі світом, творчість наблаго Батьківщини. Це ті види відносин, які не приносять конкретноїматеріальної вигоди, практичного досягнення успіхів. Напроти, заради них людижертвують багато чим іншим.
Вищі цінності конкретних людей та конкретних культур різні,але у високій моралі добро завжди включає у себе лише такі орієнтири, якіоб'єднують людей між собою. Егоїстичні цінності не можуть бути моральнимдобром. Навіть там, де вони не зв'язані з матеріальною вигодою та користю, ависловлюються лише у прагненні довести свою творчу неповторність чиіндивідуальність самоствердження без врахування інших, вони не можуть бутивизнані благими. Така людина ніколи не уступить іншим та нічим заради них непоступиться, він завжди і всюди буде прагнути ствердити своє «я». Доброповинно бути безкорисливим. У противному випадку це не добро, бо воно повиннобути щедрим, і не потребувати винагороди, а лише на нього сподіватись. Справжнєдобро можливо робити тільки за умови великого душевного багатства. Щоббезкорисно та щедро віддавати іншим благовоління, турботу, увагу, любов, усе цепотрібно мати у душі у численності і не боятися того, що виснажившись, самзалишишся без нього. Справжнє добро твориться без розрахунків, із самої потребидавати любов та дарувати її світу і людям.
Розуміння зла
Зло – це те, що руйнує життя та благоустрій людини. Злодеструктивно, воно веде до розпаду, до відчуження людей один від одного та від початкубуття, до загибелі. Зло – протилежність добра.
Зло існує у світі у трьох виглядах. Перше – цефізичне або природне зло. Це всі ті стихійні сили, що руйнують нашеблагополуччя. Історично природне зло не залежить від людської волі та свідомості,біологічні та геологічні процеси трапляються всупереч нашим бажанням та діям. Хочаздавна існували вчення, стверджуючі, що саме негативні людські пороки створюютьособливі вібрації та тонких рівнях миро створення, які провокують та викликаютьприродні катаклізми. Таким чином духовний світ людей виявлявся зв’язаним нібито з чисто природним злом. Подібний погляд знаходив вираження і у релігії, яказавжди казала, що фізичні нещастя, які звалюються на людей – це результатБожого гніву, бо люди наробили стільки неподобства, що наступила кара Божа.Після виявилось, що багато явищ природного зла прямо зв'язані з масштабнимидіями людини.
Другим видом об’єктивного зла є добро у суспільнихпроцесах. Виникає воно за участі людської свідомості, але все-таки у багатьохвипадках незважаючи на його волю. Соціальне відчуження, яке знаходить вираз укласовій ненависті, насиллі, важких відчуттях заздрості, презирства,народжується з об’єктивного процесу розподілу праці, який незмінно приводить доприватної власності та експлуатації, після чого виникає об’єктивне протистоянняінтересів – боротьба за землю, джерела сировини які обертаються агресією,війнами, у які втягують велику кількість людей незважаючи на їх особисту думку.Соціальні катаклізми починаються також стихійно та неконтрольовано, як і бурі,і важке колесо історії безжалісно проходить крізь тисячі людських життів, ламаючита калічачи їх. Результуюча, що виникає із взаємодії та зіткнень багатьох воль,знаходить себе у історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку не можна підкоритиіндивідуальним зусиллям, не можна відвести від себе. Можна бутизразково-моральною, гарною порядною людиною, але за бажанням долі з'явитися уепіцентрі соціального зла, якими є війна, революція, рабство.
Третій вид зла – зло суб’єктивне за походженням, тобтоморальне зло. Моральним називається зло, яке вчиняється при безпосереднійучасті людського внутрішнього світу – його свідомості та волі. Зло, щовідбувається і створюється самою людиною, поділяється на два різновиди – ворожістьта розпущеність.
До ворожості відноситься прагнення до зруйнування, агресія,насилля, гнів, ненависть, бажання гибелі, придушення інших. Ворожість активна,енергійна, вона прагне знищити чуже буття та благополуччя. Ворожо налаштованалюдина свідомо прагне причинити іншим шкоду, збитки, страждання, приниження. Однаксуспільство дуже часто схвалює і керує ворожістю, нагороджуючи та прославляючиїї.
Розпещеність – інший різновид морального зла, що об’єднуєтакі людські пороки: боягузтво, лінь, невміння керувати своїми потягами,бажаннями та пристрастями. Вся історія розвитку моралі та моральної філософії –це наполеглива боротьба з розпущеністю.
Філософи з давніх часів ставили перед собою питання: звідкиз’явилося зло? Чому воно знаходиться навколо нас з усіх сторін у об’єктивних тасуб’єктивних формах? Чи була дійсність споконвічно гарна та досконала чи вонапри своїй появі вже була злою та жорсткою?
У той чи іншій формі релігійні версії виникнення злаповторюють одна одну, пояснюючи усе це боротьбою добрих та злих духів.
Для християнства зло принципово вторинне, саме тому що,світ створюється одним єдиним Богом. Бог – це Благо та буття, він створює світіз-за любові, і саме тому зло не можу бути властиво його творінню.
Теологія припускає пояснення походження зла: зло породженогордістю та невірним використанням свободи. Перше зло виникло у результатізаздрості, коли ангел Люцифер вирішив, що він такий, як і сам Бог та хотів зайнятийого місце. У ньому перемагають темні пристрасті, егоїстичне самоствердження,ворожість до створеного Богом світу, заздрість до важливого атрибуту Бога –здатності створювати.
Причина, що здійснила запуск механізму зла – свобода, якуГосподь дав створеним духам. Він створив людину у повному сенсі слова по своємуобразу та подобі, наділяючи її свободою та здатністю любити.
Іноді можна почути слова про абсолютне зло. Якщо виходити зусіх можливих міфологічних та релігійний смислів, то абсолютне зло втілив усобі Диявол. За розмовами о «абсолютному злі» може ховатися нездатністьзрозуміти, що дійсне джерело зла може знаходитися у своїй людині, також як ідійсне джерело добра.
Діалектика добра і зла
1. Добро та зло по різному сприймаються у різних культурах.Якщо прийняти умовне розділення культурних регіонів на Захід та Схід, то мивідразу помітимо розходження у моральних відмітках одних тих самих явищ. НаЗаході високою моральною відміткою оцінюється прагнення людини доіндивідуальності, унікальності та своєрідність. Бути неповторною особистістю таголосно заявити про себе – благо, це варто похвали та наслідування. На Сході,напроти, не прийнято показувати себе, тут вітається бути добре «вписаним»у колектив, бути одним з його «гвинтиків». Голо слива маніфестаціясвоєї оригінальності розглядається тут як зло і потрапляє у розряд «непристойноїповедінки».
2. Уявлення про добро та зло розрізняється і по епохам і попоколінням. У традиційному суспільстві доброчесністю вважалось беззаперечнепідкорення старшим і дії по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучаснепокоління обирає свободу від диктатурі та опіки, для нього справжнє добро – цесамостійність, можливість робити все на свій розсуд та з власної волі.
У минулому усюди діяв подвійний стандарт для оцінкиповедінки різних полів. Жінкам треба було бути слухняними та терплячими, їмвідводилась тільки сімейна роль, і усі спроби жінки бути самостійною отримувалиу суспільстві різке моральне осудження. У сучасному світі схвалюється жіночаактивність, прагнення бути особистістю, професіоналом, соціальним діячем.
3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу,може бути також недвозначним злом для інших людей або іншого колективу. Яскравийтому приклад – перемога у війні. Переможці вважають її добром, особливо якщовона визвольна, «справедлива», радіють їй, прославляють своїхкерівників. А переможені бачать у своїй поразці зло, втрати, економічні,фізичні та моральні збитки.
З точки зору високої моралі, будь-яка війна, з яких причинвона не велась – це зло, бо вона є проявом насилля, пробуджує агресивніінстинкти, що супроводжуються кровопролиттям та мародерством. Війн без крові тазбитків практично не буває.
4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинахоцінюється людьми як добро. Це перш за все відноситься до вбивства. У священнихкнигах різних народів присутня заповідь «не вбий». Однак людивбивають, і дуже часто їх поведінка розцінюється як добро.
Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винеслижорстокому злочинцю. Вважається, він творить благе діло, реалізуючи справедливість:той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя,щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок іншим.
Вбиває солдат на війні та генерал, що віддає накази. Солдат,що вбиває ворога ризикує собою, бо також може бути вбитий і він готовий віддатина благо Батьківщини найцінніше, що в нього є – власне життя. Саме томузахисників Вітчизни прославляють як героїв, нагороджують, ставлять пам’ятники,прирівнюють до святих. Але солдати порушують біблейську заповідь «не вбий».
Вбиває людина, на яку вчинено напад, і таке вбивство присамозахисті не характеризується як зло. Таким чином, заповідь «не вбий»перетворюється у форму «там, де є пряма загроза твоєму чи іншому життю –вбивай агресора».
У таких випадках фундаментальне веління високої моралі, трансформується,але не втрачає свого значення. Якщо є можливість не вбивати, то слід обійтисьбез цього. Навіть вимушене позбавлення життя іншої людини – моральне зло. Людиповинні невпинно шукати можливості уникати взаємного знищення, і вони це роблять,спираючись на моральний орієнтир «не вбий». Але все-таки, у сучасномусвіті, на жаль, поки не можна зовсім обійтись без насилля або хоча б загрозинасилля, при протистоянні злу, але, по можливості, його треба зменшувати домінімуму, інакше будь-яка блага справа може сама обернутися у зло.
5. Одне і теж саме явище може у одному випадку виступати якдобро, а у іншому як зло. З одного боку науку розглядають як велике благо длялюдства. Вона дозволяє створювати зручності, збільшувати матеріальне благополуччя,позбавляє людей від страшних хвороб, подовжує життя, дозволяє раціональновикористовувати простір та час. З другого боку, наука виступає як джерело зла. Вонастворює техніку, що знищує природу, зброю масового знищення. Багато явищсоціальної культурної дійсності суперечливі і появляють то темну, то світлусторону, а іноді обидві одночасно.
Люди можуть щиро вірити, що вони творять добро, у той часяк їх дії об'єктивно обертаються злом. Наприклад, батьки, щиро люблячи своюдитину і бажаючи їй добра, можуть настільки відгородити дитину від життя з йогопроблемами, що дитина виросте зовсім непристосована до складностей реальнихлюдських відносин. Або напроти, дуже сучасні батьки принципово надають своїйдитині повну самостійність, до якої вона поки ще не готова. У результаті такої «доброти»дитина потрапляє у погану компанію, а сім'я буде рвати на собі волосся, бо вони«хотіли як краще».
Часто трапляється, коли явища, які на перший погляд є безперечнимзлом, насправді можуть виявитися добром. Лікування, що проводить лікар, можебути болісним, але результатом буде одужання. Ліки можуть бути гіркими, алекорисними. Суворе виховання дає гарні плоди: виростає особистість, що можекерувати собою, самостійна та сильна, готова до самостійного життя. Хоча тут,як і у всьому іншому, треба знати міру. Занадто суворе виховання та муштра –дуже шкідливі, вони породжують негармонійний внутрішній світ.
Усіляке явище перевіряється часом, і об’єктивну оцінку йомуможуть дати лише інші покоління, коли вчинені діяння можуть бути оціненіспокійно та правильно.
Різниця між добром та злом
З точки зору моралі, добро та зло усвідомлюються якособливого роду цінності та характеризують навмисні дії, що свідомоспіввідносяться з певним стандартом, який можна назвати ідеалом.
Природа сліпа у своїх стихійних проявах, людина ж має силуу деякій мірі приборкувати стихію. У крайньому випадку, стихію власногохарактеру: не піддаватися гніву, не віддаватися спокусам слави, користі, влади.
Добро – те, що наближує людину до ідеалу, а зло віддаляє віднього. У історії існували різні думки відносно того, до чого повинна прагнутилюдина, щоб досягти досконалості, звідси було і різноманіття у розуміннях добрата зла, яке сприймалось людьми як щастя та нещастя, насолода та страждання,користь та шкода.
Поверхневе розуміння добра та зла може привести до йогонеточного тлумачення, внаслідок чого виникають різні оцінки вчинків: однимподобаються задоволення, іншим – благочестя. У результаті це може призвести доморального волюнтаризму, після чого привести до аморальності, оскільки усякабайдужість у відношенні добра і зла потенційно відкриває дорогу злу.
Добро та зло як моральні поняття формуються людиноювідносно її внутрішнього світу. Будь-які цінності можуть бути як добром так ізлом у залежності від того, як особа «засвоює» ці цінності увідношенні до ідеалу.
Зовнішні дії, нехай вони і корисні для оточуючих, але безпрагнення людини до благодійності, залишаються лише формальним обрядом.
Зміст та взаємновизначеність добраі зла
За своїм змістом добро та зло – дві сторони однієї медалі. Вонивзаємовизначені і у цьому рівні. Людина пізнає зло, оскільки має визначенеуявлення про добро: вона починає цінувати добро, пізнавши на власному досвіді,що таке зло. Не можна бажати тільки добра, неможливо у повному обсязівідгородитися від зла, не ризикуючи у той чай втратити добро. Існування злаінколи уявляється деякою мірою умовою або неодмінним супутником обставиніснування зла.
Добро та зло пов’язані тим, що взаємозаперечують однеодного. Вони існують на Землі, як існують світло і тінь, ці поняття відносні уїх відповідності до моральних ідеалів як зразкам досконалості або добра. Алепротилежність добра та зла абсолютна. Ця протилежність реалізується черезлюдину: її рішення та оцінки.
У з'ясуванні природи добра і зла було б марно шукати їхпобутову основу. Як людська якість добро, тобто доброта, виявляється вмилосерді, любові, а зло, тобто злісність, у ворожості, насильстві.
Добро і зло змістовно діалектично взаємовизначені іпізнаються в єдності одне через інше. Але в житті повне використання цьогопринципу небажане або навіть шкідливо тому, що «проба» одну з понятьбез знання іншого може принести абсолютно протилежний результат відочікуваного. Для готовності опору злу недостатньо розуміння зла і протистояннязлу; само по собі це не приведе до добра. Недостатньо вивчити дорогу в Пекло,щоб потрапити у Рай, хоча цю дорогу треба знати обов'язково, щоб не опинитисяна ній у своїх благих намірах, пам'ятаючи відому приказку: «Благиминамірами викладена дорога в Пекло».
Добро і зло не просто взаємовизначені, а вони залежать одинвід одного: добро практично затверджується у відкиданні зла. Іншими словами,дійсне добро — це діяння добра, тобто чеснота, як практичного і діяльноговиконання людиною осудних йому мораллю вимог.
Проблема вибору
У ситуаціях конфлікту людина бачить своє завдання в тому,щоб зробити правильний і гідний вибір. Моральний вибір полягає у виборі міждобром і злом. Людині часто трапляється вибирати між позитивними цінностями, аточніше між образами життя, в яких затверджуються різні позитивні цінності.
При цьому людина часто опиняється в ситуаціях, колидоводиться ухвалювати рішення, не лежачі в рамках однозначного протистояннядобра і зла. Це — рішення в умовах вибору між великим і меншим добром абовеликим і меншим злом. На цьому рівні моралі, вибір особливо важкий. Тим більшев ситуаціях, коли доводиться вибирати за принципом «найменшого зла».У випадках з вибором між великим або меншим добром у будь-якому випадку будедобро. При виборі ж навіть меншого зла, вибраним виявляється зло. Наслідоктакого вибору — не менше зло, а зло, не передбачуване як для оточення, так ідля того, хто вибирає.
Важливим аспектом морального вибору меншого і більшогодобра або зла пов'язаний з тим, що ці поняття хоча і «збалансовані»на рівні понять, але представляють собою нерівні підстави для оцінкивідповідних дій. Одна справа протиставляти одне іншому і інше дозволяти злутворитися. «Заступництво злу» морально негоже, «потурання злу»,тобто сприяння злу, — неприпустимо і майже прирівнюється моральною свідомістюдо творіння зла.
З моральної точки зору шкода зла значніше, ніж благо добра.Недопущення несправедливості, з моральної точки зору, істотніше, ніж творіннямилосердя: зло несправедливості — більш руйнівно для співтовариств, чим добромилосердя — творчо.
Висновок
На порозі нового тисячоліття нові інформаційні технологіїупроваджуються у всі сфери суспільного життя, і особливо гостро встала проблемамісця і ролі етичних цінностей в суспільному житті, коли стало очевидно, щонайвидатніші досягнення технічного прогресу обертаються катастрофічниминаслідками для людини.
Швидко змінюється зовнішність сучасного миру, характер іспосіб людського спілкування, виробничої діяльності. Хід історичного процесу непередбачуваний.
У наш час прогресивні мислителі все більш звертають своюувагу на людину, її життя, благополуччя, свободу, розвиток здібностей,реалізацію творчих сил, звільнення від неуцтва і пороків.
Криза, що переживається нашою країною, в значній мірівикликана втратою гуманістичних етичних цінностей. Стає все більш очевидним, щоодних тільки соціально-економічних і політико-правових реформ для йогоподолання недостатньо. Необхідно сформувати новий світогляд, нову національнуідею. Будь-які соціальні перетворення тільки тоді мають прогресивний сенс, колислужать духовно-етичному відродженню і вдосконаленню суспільства. Томувластивий моралі критичний настрій по відношенню до дійсності, незадоволеністьреальністю і її оцінка, є необхідними передумовами відповідності соціальноїпрактики, проголошуваним гуманістичним цілям. Тому етичне відродження і духовневдосконалення людини — це і мета, і засіб прогресивних і успішних соціальнихперетворень. Такими вони можуть бути тільки за однієї умови: залучення кожноїлюдини до функціональних етичних цінностей, перетворення їх в стійкіпереконання і мотиви поведінки.
На тривалому історичному шляху етика нажила багатийматеріал, що має універсальне значення для виховання суспільства і особи. Аджемораль відноситься до загальних умов життєдіяльності суспільства, а моральністьє істотною характеристикою людини. Тому вивчення етики необхідне кожній людині,незалежно від його роду діяльності, адже етичні знання формують в людинінасамперед не спеціальні професійні знання і уміння, а саму особу.
Список використаної літератури
1. Гусейнов А.А., Апресян Р. Г. «Этика». Москва, 1998 г.
2. Золотухина–АболинаЕ. В. «Курс лекций по этике».Ростов-на-Дону, 1999г.
3. КондрашовВ. А. «Этика». Ростов-на-Дону, 1998г.
4. Андрущенко В.П.,Михальченко М. І. «Сучасна соцiальна фiлософiя. Курс лекцiй». Київ,1996 р.