Сочинение: Такт і безтактність у діловому спілкуванні
ТемаТакт і безтактність у діловому спілкуванніЗмістВступ1. Такт як одназ складових етики2. Тактовністьта безтактність під час телефонної розмови 2.1. Проблемитакту у користуванні мобільним телефоном 3. Питання тактупід час інтерв'ю, радіоінтерв'ю та телепередач 4. Тактовністьділових відносин у торгівлі5. Такт умовному етикеті ділового спілкування6. Такт ібезтактність у відносинах між керівником і підлеглимВисновок
Вступ
Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотримуватися у розмові, цевміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовналюдина знає, відчуває, що, в який час, в якому місці можна сказати, зробити абоне можна.
Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого повинні виявлятисьдуже обережно, не надокучливо, тобто делікатно. Ці вимоги етикету даютьможливість попередити незручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де недіє сила.
1. Такт як одна з складових етики
Що таке такт взагалі? Це, перш за все, відчуття міри, умінняорієнтуватися в тих або інших обставинах. Як поводитися в даний момент? Що слідсказати, про що краще змовчати? Залишитися в кімнаті або вийти? Зробити вигляд,що ти не помітив невдалої репліки співбесідника, або обернути її на жарт?
Такт — це чуйність, скромність в поведінці. Такт — результат виховання, аоснова його — пошана до оточуючих, пошана чужої думки, дбайливість у відношеннідо керівника, колег, близьких.
Репутацію людини нетактовної заслужити легко. Варто Вам, наприклад, похвалитися чим-небудь передсвоїм співбесідником або підкреслити, що Ви займаєте значно вище положення на службових «сходах», ніж він. Або нагадатинемолодій жінці про її вік.Або…. Одним словом, таких прикладів можна навести десятки.
Не порушуючи, здавалося б, ніяких норм пристойності, Ви можете зробити скільки завгодно промахів і заслужитирепутацію неввічливої людини, якщо будете поводитися нетактовно.
Часто говорять: «У нього природний такт». Це означає, що виховання, яке отримала людина, тесередовище, в якому вона виросла, виробили у неї правильне відчуття міри, поведінки серед людей. Цевідчуття вже не потребує особливої шліфовки. Але в більшості випадківнетактовність — це не стільки ознака невихованості, скільки небажанняконтролювати себе.
Показники нетактовної поведінки загальновідомі. Нетактовно, наприклад:
голосно, при всіх зробити зауваження знайомому з приводу його
зовнішнього вигляду;
у присутності сторонніх в розмові торкатися суто особистих стосунків, яксвоїх власних, так і Ваших друзів;
читати особисті листи, листи знайомих, підслуховувати чужі розмови.
Непристойно і нетактовно нав'язувати свої смаки кому б то не було. Аджеіншому може сподобатися щось інше! Поважати чужі смаки – один із законів такту.
Буває, що доводиться спілкуватися (в гостях, на нараді або в якому-небудьпублічному місці) з людиною, яка Вам неприємна. Будь Ви віч-на-віч, Ви могли бз'ясувати Ваші стосунки як завгодно. Але навколо Вас люди, і їм не можнапсувати настрій тільки через те, що Ви відчуваєте до когось антипатію. Тактовналюдина зуміє в цьому випадку уникнути зіткнення. Спокій, уміння володіти собою- теж одне з основних правил тактовної людини.
А ось, наприклад, пліткарство — типово не етичний вчинок. Так само, яквикористання в своїй (хай навіть благородних) цілях чужої таємниці абонепрошене втручання в чужі справи.
Міркуючи про свою поведінку в суспільстві і вдома, ні на секунду не можназабувати про те, що людям властиві ті або інші недоліки. І що власні недолікиВам завжди менше впадають в очі, ніж недоліки оточуючих. Всім, звичайно відомеприслів'я про соломинку в чужому оці.
Якщо Ви, озброєні деякими відомостями про правила доброго тону,помічаєте, що хтось цих правил не знає, треба виявити певну терпимість і такт.Але це не відноситься до тих, хто порушує спокій суспільства, хто зловживаєсвоїм «правом» на незнання добрих манер.
Етика об'єднує в собі і поняття такту, і те, що прийнято називатипорядністю. Без етики не може бути ні ввічливості, ні добрих манер. Позбавленіетичної основи, вони перетворюються на свою протилежність: допомагаютьприховувати нечесні наміри і негідні вчинки. Можна бути цілком ввічливою(такт!) і при цьому абсолютно непорядною (етика!) людиною.
2. Тактовність та безтактність під час телефонної розмови
Основа успішногопроведення ділової телефонної розмови — компетентність, тактовність,доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, прагнення оперативне йефективно вирішити проблему чи надати допомогу в її вирішенні. Важливо, щобслужбова, ділова телефонна розмова велася в спокійному ввічливому тоні івикликала позитивні емоції. Ще Ф. Бекон відзначав, що вести розмову вдоброзичливому тоні більш важливо, ніж уживати гарні слова і розташовувати їх управильному порядку. Під час ділової телефонної розмови необхідно створитиатмосферу взаємної довіри.
Якщо телефонують вам, то виявляти такт необхідно таким чином:
• спробуйте якомога швидше зняти слухавку й назвіть організацію, яку випредставляєте;
• у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефонспіврозмовника;
• розмовляйте тактовно, ввічливо демонструйте розуміння сутності проблемтого, хто телефонує;
• не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудноюта надто тривалою для вас;
• якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати їїякомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовниковізустріч для детального обговорення суті проблеми;
• завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть іще раз домовленості, щоїх ви досягли.
Незалежно від того, хто телефонує, тактовність можна демонструвати так:
• будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволеннячимось;
• ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;
• намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стаєвельми неприємною для вас;
• симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назветеспіврозмовника на ім'я та по батькові;
• особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди виназиваєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;
• пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється,тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення — рівним,тон — спокійним, витриманим;
• розмовляйте середнім за силою голосом.
Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввічливості:
Добрий день (ранок, вечір)! Доброго (ранку, вечора)! Якщо телефонуєте усправі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду,що її ви обіймаєте. Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовникмає право запитати: Вибачте, з ким я розмовляю? У відповідь ви не повинніобурюватися чи одразу класти слухавку — згідно з правилами етикету вам слідвідрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покластислухавку. Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинніперепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: Добрийдень. Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону ІванаПетронича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до телефону Олму Власівну(пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте до телефону… Зазвичайвідповідають так: Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я заразпередам їй слухавку;… Прошу зачекати;… Будь ласка, зачекайте.… На жаль(шкода, вибачте) Іван Петрович вийшов, повернеться о 14 годині. Можливо, вихотіли б йому щось передати. Є його заступник, можливо, він зміг би допомогтивам. Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід зновупривітатись і назвати себе.
Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо,якщо він помилився номером телефона. Буде люб'язно з вашого боку, колидопоможете абонентові з'ясувати причину невдачі. Своєю чергою, якщо визателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов'язково перепросити зазавдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність — ценасамперед повага до самого себе. Ввічливість має стати духовною потребоюкожної людини.
Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а вслужбових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їхвиконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистихсправах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи.
І насамкінець, не зловживайте займенником я, адже ваша розмова — діалог,а не монолог.
2.1 Проблеми такту у користуванні мобільним телефономМобільний телефон нині є неодмінним атрибутом кожної ділової людини.Послуговуючись ним, треба дотримуватися певних етичних норм, щоб не створюватинезручностей для інших. Звичайно, традиційні правила спілкування по телефону,які названо вище, залишаються, але треба враховувати специфіку мобільногозв'язку, оскільки телефон завжди у його власника.
Отже, не можна:
• користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю,кінофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під часнавчальних занять. Краще переадресовувати вхідні дзвінки на поштову скринькуабо ввімкнути вібродзвінок замість звукового сигналу;
• класти телефон на стіл під час, ділової зустрічі, в кав'ярні тааудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача. Якщо всеж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчитиякнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;
• голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;
• гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональніможливості;
• розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, бо цевідволікає вашу увагу.
Насамкінець треба зазначити, що загальне правило користування мобільнимтелефоном — не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, якіперебувають поруч.
3. Питання такту під час інтерв'ю, радіоінтерв'ю тателепередач
— якщо під час інтерв'ю присутня ще одна особа, представте її тавмотивуйте її присутність;
— запропонуйте теку з матеріалами, що стосуються теми інтерв'ю;
— чекайте доти, доки журналіст сам не розпочне бесіди;
— викладайте думки якомога доступніше, простіше, послуговуючисьприкладами із щоденного життя;
— на неприємні для вас запитання відповідайте так: «Що ви маєте наувазі?»;
— можна відповідати на деякі, не пов'язані з темою інтерв'ю запитання,але при цьому треба наголосити, що «ми відхиляємося від головної теми».Намагайтесь перешкоджати подальшим відхиленням;
— не відповідайте на провокаційні запитання;
— уникайте однослівних відповідей, наприклад: Так! Ні!
— коли час, відведений для інтерв'ю, закінчується, дайте це зрозуміти;
— коментарі журналіста, а також подані ним пояснення не можна змінюватибез його згоди. Ви можете лиже зазначити, що він зробив неправильний висновок;
— будьте об'єктивними і ввічливими, не погоджуючись із тим, як переданоВаші висловлювання: «Я не казав цього» є менш дієвим, аніж: «Певно, янезрозуміла висловився, насправді я хотів сказати… »;
— під час дискусії за участі кількох осіб не говоріть одночасно з іншими,а подайте репортерові знак, якщо хочете щось сказати. Якщо хочете відреагуватимиттєво, вважаючи, що хтось говорить дурниці, виберіть слушний момент; якщо васперебив хтось інший, а ви не хочете йому поступатися — трохи підвищіть голос іпродовжуйте говорити. Можна також запитати: « Чи можна мені закінчити своюдумку?».
Будьте обережні, коли Вам пропонують взяти участь у програмі, в якійрізні люди даватимуть інтерв'ю окремо, оскільки програма монтуватиметься зрізнорідних уривків, ваші слова можуть бути вилучені з контексту. Якщо вивирішили відмовитися, обов'язково обґрунтуйте свою відмову. Відмовлятися відінтерв'ю без жодних на те підстав — не найкраща ідея;
під час інтерв'ю дивіться на журналіста, а не в камеру;
залишайтеся доброзичливим, навіть якщо запитання вам не подобаються:будьте врівноваженими, у жодному разі не кричіть, але реагуйте на зауваженнярішуче;
не виказуйте свого хвилювання.
4. Тактовність ділових відносин у торгівлі
Тактовність. Іноді все ж таки виникає потреба якось виливати на покупця,керувати його вчинками: спрямувати дії, допомогти зважитися на придбаннятовару, виправити помилки тощо. Як же вплинути на поведінку покупця, ненаражаючись на протест, обурення чи зніяковілість, сором'язливість? Аби досягтисвоєї мети, не зашкодивши ні собі, ні покупцеві, продавець має бути тактовним,виходити з позицій та інтересів самого покупця.
Проаналізуємо ще один приклад. До відділу готового одягу прямує покупецьіз морозивом у руці. Як зробити йому зауваження? У відповідь на рішуче йсуворе: «Куди ви йдете з морозивом? Тут у нас дорогі речі!» — покупець будезмушений захищатись. Як саме — залежить від його індивідуальності. Один підегеть, другий почне виправдовуватись, сперечатись, обурюватись, третій мовчкискориться, але увійде до відділу напружений, готовий до конфлікту з будь-якогонезначного приводу. Як бачимо, категоричне зауваження продавця може статипричиною цілої низки негативних реакцій покупців.
А ось як реагуватиме на ситуацію кваліфікований продавець: «Шановнідобродії, в нашому магазині дуже дорогі й гарні речі, тому просимо всіхпокупців ласувати пиріжками й морозивом за межами нашого відділу». Зауваженнязроблено тактовно, воно не зачіпає гідності людини, не принижує її передіншими. Покупець і сам почувається ніяково, оскільки знає про свою помилку,тому поквапиться з'їсти морозиво за межами відділу, але вже без образи йроздратування.
Продавець, який добре знає і любить свою справу, завжди дотримуватиметьсяпринципу тактовності і пам'ятатиме правило: «Покупець сам має забажати зробититак, як мені потрібно».
5. Такт у мовному етикеті ділового спілкування
У практиціділових відносин завжди є якісь стандартні ситуації, яких неможливо уникнути.Для цих ситуацій і виробляють форми і правила поведінки. Цей набір правилскладає етикет ділового спілкування. От одне з визначень етикету діловихвідносин — це звід правил поводження в бізнесі, що являє зовнішню сторонуділового спілкування.
Діловий етикет —результат тривалого добору правил і форм найбільш доцільного поводження, щосприяло успіху в ділових відносинах. Не завжди легко давалося освоєння цихправил, тому підприємці «від сохи» нерідко відзивалися про них недуже добре: «Навіщо мені все це?» Можна дотримуватися і даногопринципу. Однак якщо ви хочете установити міцні ділові відносини з закордоннимипартнерами, то знання ділового етикету просто обов'язково.
Культураповодження в діловому спілкуванні немислима без дотримання правил вербального(словесного, мовного) етикету, зв'язаного з формами і манерами мови,словниковим запасом, тобто з усім стилем мови, прийнятим у спілкуванні даного коладілових людей. Існують історично напрацьовані стереотипи мовного спілкування.Ними користалися раніше російські купці, підприємці, а зараз їх використовуютькультурні російські і закордонні ділові люди. Це слова: «дами»,«добродії», «пани» і «пані». Серед іншихсоціальних груп подібні звертання поки широко не прищеплюються, і ми частоспостерігаємо, як люди відчувають внутрішній дискомфорт на зустрічах, зборах,оскільки не знають, як звернутися один до одного: слово «товариш» якби принижує їхнє достоїнство через визначене відношення до цього слова, щосклалося під впливом засобів масової інформації. А з іншого боку, багато хто до«панів» явно не доросли через своє злидарське існування. Тому дужечасто в транспорті, у магазині, на вулиці ми чуємо принизливі фрази: «Гей,чоловік, підсуньтеся», «Жінка, передайте гроші на квиток» і т.д.
Серед діловихлюдей звертання «пан» має право на життя. Це слово підкреслює, щодані громадяни, соціальна група вільні і незалежні у своїх діях більш, ніжяка-небудь інша соціальна група в сучасній Україні. Крім того, ця формазвертання не запозичена сліпо де-небудь на Заході чи Сході. Бездумнізапозичення, що запускаються в оборот найчастіше нашими не дуже культурнимителе- і радіожурналістами, репортерами, як правило, ріжуть слух і підкреслюютьубогість і претензійність подібних запозичень, наприклад «відбуласяпрезентація», «формується новий менталітет українців» чи«спонсори вернісажу» і т.п. «Пан» — споконвіку українськеслово. Воно має саме поширене значення як форма ввічливого звертання до групилюдей чи окремої людини, що вживалося в привілейованих шарах суспільства. Крімтого, в іншому його значенні — «хазяїн майна» є і поважне відношення до людини.
У діловій розмовітреба вміти дати відповідь на будь-яке питання. Навіть на найпростіші, щозадаються щодня по кілька разів: «Як справи?», завжди необхіднопам'ятати про почуття міри. Не відповісти нічого неввічливо; буркнути«Нормально» і пройти повз теж неввічливо, якщо не грубо; пуститися вдовгі міркування про свої справи — стати занудою. У таких випадках діловийетикет потребує відповідати приблизно так: «Спасибі, нормально»,«Спасибі, поки скаржитися гріх» і т.п., цікавлячись, у свою чергу:«Сподіваюся, що й у Вас усе нормально?». Такі відповіді нейтральні,вони заспокоюють усіх, відповідають сформованим в Україні нормам: «Ненавроч, коли справи йдуть добре».
У вербальному(словесному, мовному) спілкуванні діловий етикет припускає застосування різнихпсихологічних прийомів. Один з них — формула поглажування. Це словесні зворотитипу: «Удачі Вам!», «Бажаю успіху», відомі фрази:«Великому кораблю — велике плавання», «Ні пуху, ні пера!» іт.п. Широко застосовуються такі мовні знаки уваги, як «Салют», Немає проблеміт.п.
У мовномуетикеті ділових людей велике значення мають компліменти приємні слова, щовиражають схвалення, позитивну оцінку діяльності в бізнесі, що підкреслюютьсмак в одязі, зовнішності, збалансованість вчинків партнера, тобто оцінкурозуму ділового партнера. Не дарма героїня популярного колись фільму«Старша сестра» говорила, що ласкаве слово і кішці приємне. З цьогопогляду комплімент — не механізм лестощів. Лестощі, особливо грубі, — це маска,за якою найчастіше ховається меркантильний інтерес. Комплімент, тим більше,якщо ви маєте справу з партнером-жінкою, — необхідна частина мовного етикету.Під час ділового спілкування завжди є реальна можливість для компліментів. Вонинадихають вашого ділового партнера, додають йому впевненість, схвалюють.Особливо важливо пам'ятати про комплімент, якщо ви маєте справу з новачком так,приміром, що потерпів спочатку невдачу. Не випадково в японських фірмахзаборонена відкрита критика своїх працівників: фірмі це невигідно, тому щотрудова активність і ініціатива знижуються.
Діловий етикетвимагає неухильне дотримання при переговорах правил поведінки країни-партнерапо бізнесу. Правила спілкування людей пов'язані зі життя, національнимизвичаями і традиціями. Усе це результат багатовікового життєвого досвіду,побуту попередніх поколінь того чи іншого народу. Які б не були традиції,правила поведінки, — їх приходиться виконувати, якщо, звичайно, ви хочетедомогтися успіху. Справедливе прислів'я «У чужий монастир зі своїмстатутом не ходять». Нерідко треба дотримуватись всіх правил навіть у томувипадку, якщо вони вам не по душі. Інтереси справи вище ваших смаків іпристрастей.
Етикет і тактділової людини виявляються на кожнім кроці: під час скороминущої розмови зпідлеглим, колегою, на виробничій нараді і т.п. На жаль, іноді посадові особизловживають формою звертання на «ти». Звертаються на «ти»до підлеглих, що набагато старше їх за віком, але говорять «ви»молодому вищестоящому начальнику. У формі звертання на ти виявляється зневагудо підлеглого. Колись Максим Горький відповів так на прохання молодоголітератора бути з ним на «ти»: «Я не пан...». Дійсно,звертання на «ти», особливо привселюдно, до підлеглого — цедемонстрація панського чванства, низького рівня інтелекту. Займана посада недає йому підстави для подібного спілкування з підлеглим чи найманим робітником.Таке звертання принижує достоїнство людини. Етикет службових, ділових відносинвимагає строгого дотримання мовних норм як у міжособистісному спілкуванні, такі під час ділових бесід, нарад. Коли ви розмовляєте з людьми (чи навіть зоднією людиною), ведіть бесіду так, щоби вам ніхто не заважав. Усі справи, завинятком екстрених, раптових, можуть почекати.
6. Такт і безтактність у відносинах між керівником іпідлеглим
Керівник іпідлеглий. Спочатку зупинимося на кількох часто повторюваних ситуаціях, в якихі керівник і підлеглий не завжди дотримуються етичних норм.
Вітатися? Невітатися? Як вітатися? Керівник першим вітається зі старшими за себепрацівниками і жінками (виховані люди вітаються один з одним одночасно).Входячи в кімнату, де сидять його працівники, керівник вітається першим,працівники відповідають, але сидячи, не встаючи. Цигарки в роті при цьому неповинно бути ні в кого.
Сідати? Стояти?Коли сісти, а коли встати? Вважається, що керівник має сидіти тоді, колипрацівник стоїть. Це означає, що викликаний працівник затримається тут, укабінеті, недовго — лише одержить розпорядження чи відповість на питання.
Керівник можезапропонувати підлеглому сісти, якщо розмова має бути тривалою або якщокерівник хоче підкреслити, що в даній розмові він не має наміру повністювикористати своє керівне становище.
Безвідносно дочасу тривання розмови керівник може запросити сісти значно старшого за себепрацівника або літню жінку. Якщо розмова затягується, керівник не повиненпроявляти нетерпіння, супитися, стукати пальцями по столу, хитати ногою та ін.Він повинен просто встати й цим показати, що розмову закінчено.
Якщо у часрозмови керівника з підлеглим до кабінету входить відповідальний працівниквищого рангу, підлеглий має встати, якщо він сидів, привітатися з тим, хтоувійшов, і одержати дозвіл свого керівника зайти пізніше для продовженнярозмови (гірший варіант: керівник просить підлеглого вийти і зайти пізніше).
Як звертатися?Існує єдиний ввічливий офіційний спосіб звертання в колективі — на ім'я та побатькові (в офіційних ситуаціях — на прізвище з обов'язковим добродій, пан аботовариш). Прізвище без цих слів звучить фамільярно або нешанобливо, хочете вицього чи ні (це може бути дружне, жартівливе, звичне звертання, якимкористуються молоді працівники, проте не бажано, щоб це чули сторонні люди — відвідувачі).
Трапляється, щокерівник і підлеглий давно знають один одного і говорять один одному “ти”.Проте на роботі вони мають звертатися — в присутності інших працівників, аособливо відвідувачів, — на ім'я та по батькові, якщо хочуть, щоб їх установуповажали. Називання без імені, лише по батькові (Петровичу, Іванівно),звертання типу Тьотю Катю, або Галочко в присутності відвідувачів або сторонніхслужбових осіб також вважається неприйнятним. У малих колективах, особливожіночих, поширені пестливі, зменшені найменування типу Лесик Іванович, ГалочкаСеменівна, Манюня Павлівна, навіть Оксана Петрівночка та ін. Але в присутностісторонніх осіб від таких звертань краще утримуватись.
Якщо керівникусіх своїх працівників називає лише на прізвище, то у колективі може скластисядумка, що він не хоче запам'ятовувати їх імена та по батькові, не хочезавдавати собі зайвого клопоту. А з другого боку, ніщо так не ображає людину,як постійне плутання її імені та по батькові або пережручення їх. Якщо керівникназиває підлеглих лише на ім'я, то це дуже схоже на тикання — називання на ти,хоч керівник і каже при цьому Ви.
Керівник маєчітко розрізняти два типи звертань: “Ви, Інно Володимирівно, сьогодні зновузапізнилися” і “Ви сьогодні знову запізнилися” (користуватися слід першим типомзвертання завжди, другим — у крайніх випадках). Як розмовляти? Першою етичноювимогою в стосунках керівника і підлеглих є вимога поваги й доброзичливості:керівник ніколи, ні за яких обставин не повинен проявляти неповагу до свогопідлеглого. Це не виключає вимогливості, але це єдине, що може забезпечитивзаємоповагу в колективі. Безапеляційність завжди сприймається як проявневихованості. Надто категорично висловлює свою думку та людина, яка абсолютновпевнена в своїй непогрішності, а думку інших готова відкинути, навіть невислухавши її. Цілком очевидно, що в багатьох ситуаціях керівник повинен сказати:я вважаю, я переконаний, я вимагаю. Такі слова показують, що керівник готовийузяти на себе відповідальність за вирішення певних проблем. Проте в питаннях,які не мають принципового значення, керівник повинен уміти знайти м'якший, нетакий категоричний варіант (я гадаю, мені здається, чи не здається вам, що, давайтеподумаємо, спробуємо разом розібратися та ін.). Проте створювати спокійнудоброзичливу атмосферу спілкуванні має не лише керівник, а й увесь колектив, уякому всі розмовляють спокійно, коректно, ввічливо, неголосно. На жаль, удеяких колективах (і навіть у сім'ях) настільки звикають до крику, вульгарнихвисловів і лайок, цинічних, грубих, двозначних характеристик і зауважень, що цяобразлива манера розмовляти уже ні в кого не викликає протесту; лайку тагрубощі просто пропускають повз вуха. Особливо дико, коли в такий спосіб спілкуваннявключаються й жінки.
Травмуєпрацівників і така манера керівника спілкуватися з колективом, яку можнаназвати лаконічно — загадковою (людина ніколи не знає, що її чекає).Проявляється це найчастіше в манері керівника викликати на розмову до себе.Після почутої по телефону фрази “Зайдіть до мене” багато людей, як зазначаютьпсихолога, в глибині душі відчуває хвилювання, чекаючи неприємної розмови.Найчастіше хвилювання з'являється у тих, хто багато працює, вкладаючи в роботувсього себе. Люди ж, які звикли при виконанні своїх службових обов'язківховатися за спини інших, нічого самостійно не вирішувати, таких викликів, якправило, не бояться, бо оскільки вони нічого не роблять, то й лаяти їх немає защо. I хоча найчастіше такі побоювання перед дверима кабінету розсіюються одразуж за дверима (керівник, виявляється, просто хотів порадитися про щось) — неприємний слід від них залишається. Тому, запрошуючи до себе людину, керівникхоча б кількома словами повинен попередити про тему майбутньої розмови.
Найважливіша рисаетикету — вміння володіти собою, гамувати свої інстинкти й пристрасті. Ще одна- не менш важлива риса — шанобливе ставлення до гідності людини.
ВисновокТакт.Тактовність. Це слова латинського походження. В латинській мові слово тактозначало дотик, а ще — почуття. Кажуть, що тактовність починається з уміннязнайти правильну лінію поведінки з кожною людиною, залежно від її душевногостану; це вміння відчути людину, начебто доторкнутися до неї душею. Іншимисловами, це те чуття міри, яке підказує людині, що в цій конкретній ситуації)можна, а чого не слід говорити й робити. Тактовність не може бути сутозовнішнім, наносним проявом; диктує тактовні вчинки культура, чуйність, умінняпідійти до людини так, щоб не образити, не роздратувати, не зробити людиніболяче, а, навпаки, — вивести людину з неприємної ситуації чи пригніченогостану.
Тактовна людина,починаючи розмову, завжди спробує з'ясувати, чи зацікавить співрозмовника те,що ми збираємось йому розповісти, чи не буде йому нудно (а може прикро), чи маєвін час і настрій нас вислухати, чи не вразимо ми його своєю розповіддю...
Тактовний колега,товариш чи знайомий не стане привселюдно переказувати вам плітку, яку він щойнопро вас почув, а свої сумніви й підозри щодо вірогідності почутого висловитьобережно, у формі непрямих запитань і обов'язково наодинці. Тактовна людина увеликому товаристві остерігається говорити на неприємні теми (смерть, каліцтво,зрада, розлучення), бо може хтось із присутніх це дуже болісно відчує. Більшетого, він намагатиметься зупинити такого оповідача, відвернувши його увагуякимось запитанням. Нетактовна людина спочатку говорить, а потім думає. А требаб навпаки: спочатку подумати, чи не зачепите ви когось тим, що скажете, чи незашкодите комусь чи собі, а вже потім говорити (здавалося б, так просто, а якже важко завжди бути тактовною людиною...).
Нетактовна людиназвичайно буває розв'язною, самовпевненою, не рахується з оточуючими людьми,любить бути в центрі уваги будь-якою ціною (навіть ціною чиєїсь репутації).
Список використаної літератури
1. Етика: Навч.посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О.Лозового. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 224 с.
2. Етика: Навч.посібник / T. Г. Аболіна, В. В. Єфименко,О. М. Лінчук та ін. К.: Либідь, 1992. — 328 с.
3. Лозовой В. А. Нравственная культураличности: содержание и пути формирования. Учебное пособие. – Харьков, 2001. –44 с.
4. Малахов В. А.Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.
5. Тофтул М. Г.Етика: Навчальний посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2005. — 416 с.(Альма-матер)
6. Все об этикете. Книга о нормахповедения в любых жизненных ситуациях. – Ростов-на-Дону: Изд-во «Феникс», 1995.– 512с.
7. О деловой этике и этикете. – М.: Фонд«Правовая культура», 1994.
8. Социальная психология и этикаделового общения: Учебное пособие для вузов/ Под общей редакцией профессора В.Н. Лавриненко. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995. – 160с.
9. Шепель В. М. Имиджелогия. Секретыличного обаяния. М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1994.
10. Ягер Джен. Деловой этикет: как выжитьи преуспеть в мире бизнеса. – М.: Джон Уайли энд Санз, 1994.