Сочинение: Тема "кохання" у класичних літературних творах
План
1. Вступ.
2. Коханняяк воно є:
1) «Онєгін»;
2) «Легкийподих»;
3) «Майстері Маргарита».
3. Висновок.
4. Література.
Вступ
Якщо розглядатибудь-яку тему, то починати треба з визначення. Що ж таке кохання, любов? Втлумачному словнику цьому слову дали таке визначення: кохання – це почуттяглибокої сердечної прихильності до іншої людини. Як сказав Дейвід Юм «Любов єне що інше, як бажання щастя іншій людині». Повністю з ним згодна, але інодізакохані переступають цю межу і майже впевненні в тому, що близька їм людинаможе бути щаслива тільки з нею. Тут вже прокидається певний егоїзм, який інколидоводить до психічних розладів або ще гірше до спроби самогубства. Хоча зіншого боку такі випадки тільки піддтверджують, що таке почуття як коханнянастільке велике, що коли воно закрадається тобі в душу, ти вже не годнийборотися ні з ним, ні з собою. Що ж це за відчуття які надають крила,впевненності, щастя? Багато письменників і поетів, художників і композиторівнамагалися пояснити ці явища, але в них просліджуьтся різні шляхи і переконаннящодо «любові». І я в даній роботі спробую аналізувати і порівняти деякі твори,відтворити зв´язок такого різного і в той же час однакового кохання.
Ліричнівідступи в романі О.С. Пушкіна «Євгеній Онєгін»
Почати хочу звідомого усім роману Олександра Сергійовича Пушкіна. Кохання, яке він оспівує усвоїх віршах дуже високе. Зараз хочу розібрати відносини Тетяни з Онєгіним. Іякщо в інших творах, закохані повинні долати масу перешкод і в кінці кінцівзалишаються разом, то в даному випадку події розвиваються зовсім в іншому руслі.
А взагаліособисто я, притримуюся такої думки, що невзаємне кохання – не кохання. Може цепрозвучить грубо, але у Тетяни був свого роду «спортивний інтерес». Вонапобачила Онєгіна і вирішила, що це кохання всього її життя. Як можна булозробити такі висновки? Вона майже не знала його, що він з себе уявляє! Також цепідтверджує ії відлюкуватись, в порівнянні зі своєю сестрою Ольгою. Якби вонане була такою замкнутою, а більше спілкувалася, ходила на бали, звані вечері,то її стражданням не було місця. Загалом кохання в них не було.
Онєгін в своючергу згадав про Таню тільки тоді, коли почав відчувати самотність, колизрозумів, що вона може належати комусь іншому. Це зачепило його самолюбство.Він був впевненний, що Тетяна на невидимій ниточці прив´язана до «своголицаря» назавжди – і це тішило. Тепер він пише їй листи, прагне зустрічі.Людина не може не кохати, не кохати, а потім все зрозуміти: і як він був неправий, і як хоче все змінити, такого не буває. Як кажуть росіяни: «Дорогаложка к обеду». І саме це стає третім етапом в цій історії.
«Тогда – не правдали? – в пустыне,
Вдалиот суетной молвы,
Я вамне нравилась… Что ж ныне
Меняпреследуете вы?
Зачему вас я на примете?
Непотому ль, что в высшем свете
Теперьявляться я должна;
Что ябогата и знатна…»
В цих рядкахвидніються нотки відчаю, скриті за почуттям злості. Тетяна ображена і нерозуміє, що змусило Євгенія, переглянути його ставлення. Вона дає яснозрозуміти, що минуле не повернеш і її теперішнє життя не перетинається з першимкоханням, хоча я впевнена, що її серце, ще довго прискорено билося. Загалом внеї склалася майже така ситуація, як і у її матері, тому буде доцільнимзакінчити таким підсумком:
«Привычка свышенам дана:
Заменасчастию она».
Бунiнська фiлософiя кохання за оповiданням «Легкий подих»
Тепер можнаперейти до кохання, але трошки іншого за своєю структурою, до оповідання, наяке нещодавно наткнулася, і яке одразу проникло до глибини душі своєю простотоюі відвертістю.
На думку ІванаОлексійовича Буніна кохання — це «темнi алеї», сповненi чогосьтаємничого i несподiваного, це чудова мить, що часто ведедо трагiчного фiналу i яку дуже легко загубити або не впiзнати вчасно. Потiм можуть прийти тяжкерозчарування, смуток, i навiть загибель iнколи є рятунком для почуття. У творахБунiна трапляються трагiчнi фiнали через конфлiкт мiж iдеальним i реальним, алезагибель героїв чомусь досить часто постає у нього свiтлою, принаймнi маєвигляд кращої з можливих розв'язок.
(Це якраз те, прощо йдеться в естетиці, прекрасне і потворне – красива смерть). З подiбним протирiччям реального йiдеального ми стикаємось i в оповiданнi «Легкий подих».
Подiї твору на першийпогляд можуть здатися брудними i заяложеними. Молоду дiвчину зводить старийрозпусник, сама вона веде незрозумiлу гру в кохання з козачим офiцером, що був«некрасивый и плебейского вида, не имевший ровно ничего общего с тем кругом,к которому принадлежала Оля Мещерская». Але насправдi бруду чи то«чорнухи» в оповiданнi немає, навпаки, воно насичене особливоюлiричною атмосферою.
У «Легкому подиху» Бунiн використовує прийом, який можна назвати«доказом вiд зворотного» — навiть за такого розвитку подiй коханнялишатиметься чимось свiтлим i недоторканим, воно вище за буденний бруд.
Оповiдання починається iзакiнчується описом кладовища, на якому похована дiвчина. Оля Мещерськасприймається як втiлення юної жiночостi, жаги кохання, мрiйливостi. Поприустановки суспiльної моралi, її вчинки та її образ майже в усiх викликаютьзахоплення. Вона створена для щастя, тому й знаходитьйого в потворнiй дiйсностi. Саме це дає вiдчуття «легкостi подиху»,який неможливо зберегти в заяложенiй дiйсностi. Оточуючi пiдсвiдомо вiдчуваютьцю її особливiсть, тому й тягнуться до неї. Вона нiби заражає iнших своїмирадощами.
Олю Мещерську вбиває згаданийвище офiцер, мимоволi введений в оману грою дiвчини. Вбиває, тому що бувблизьким з нею, вiрив у її кохання та не змiг змиритися iз втратою своєїiлюзiї. Але ж не кожна людина може викликати таку сильну пристрасть. Багатокого кидають коханi, та дуже рiдко закоханi доходять до таких крайнощiв. Цезнову ж таки свiдчить про непересiчнiсть особистостi Олi. Її вчинок бувжорстоким, але можна здогадатися, що маючи таку особливу натуру, воназапаморочила голову цьому офiцеровi ненавмисне. Можливо в стосунках з ним Олясама шукала свою мрiю, але не могла знайти.
Вона вiдчувала огиду добатькового друга Малютiна, який повiвся з нею, м'яко кажучи, не шляхетно. Те,що вiдбулося мiж ними, могло просто зламати її, як це було з багатьмадiвчатами. Вона могла поринути в безодню страждань i прожити в них решту життя,могла почати ненавидiти весь свiт. Та цього не сталося: запас кохання iпрагнення до щастя в душi Олi виявився надзвичайно великим. Замiсть цього вона«зовсiм збожеволiла вiд радощiв», компенсуючи цим власну огиду iприниження. Енергiя молодостi, мрiї, жага кохання були в неї незрiвнянними, алене знаходили гiдного виходу. Мрiїсвоїм свiтлом одухотворювали всi її зовнi аморальнi вчинки. Тому, мабуть, iзагальне враження вiд її образу залишається сповненим чогось свiтлого iпрекрасного.
«Легкий подих» не згас пiд тиском обставин. Не знищила його навiтьсмерть Олi: «Теперь это легкое дыхание снова рассеялось в мире, в этомоблачном небе, в этом холодном весеннем ветре». Такими лiричними рядкамизакiнчується оповiдання. Вони ж передають iдею автора: кохання, навiть таке«розсiяне», потенцiйне, що не знайшло свого справжнього героя, завждиє дивом, завжди знайде вiдповiдь у душах iнших людей.
Проблемакохання в романі М.А. Булгакова «Майстер і Маргарита»
Більшза все меніподобається, як змальоване кохання уМихайла Афанасьєвича Булгакова у відомому романі «Майстер і Маргарита». Явважаю, що це найяскравіший приклад справжньої любові у всій літературі.
Кохання — вічне. Роман передає надзвичайну історію кохання.Маргарита вражає Майстера не стільки красою, хоч це була і справді красиважінка, але самотністю в очах. Він побачив у ній близьку людину. І ця моральнаблизькість стає шляхом до великого кохання, яке не знає меж і перешкод, яке викликаєшанобливий подив навіть у сатани. І тому Майстер і отримує жаданий спокій,необхідний для творчості, лише з Маргаритою.
В той день, коли вони зустрілися, їх наче звела доля, наче тойбукет жовтих квітів був знаком, поштовхом для справді великого кохання. І потімподії розвиваються в геометричній прогресії. Пройшло зовсім мало часу з моментуїх знайомства, але Маргарита вперто вірить у те, що роман Майстра має жити, ане бути їжею вогню. Закохані без жодних слів розуміють і поважають один одного,і готові на все, навіть на смерть аби їх половинка була щаслива. В романі немає місця егоїзму, ревнощам. Особливо останнє, на мою думку, є визначальнимкомпонентом в коханні. «Якщо любиш – відпусти, якщо це твоє – воноповерненться»! Цей вислів можна вважати фундаментом справжніх відносин, аджелише на довірі і повазі будується спільне щастя.
Маргарита відчайдушно погоджується на пропозицію Воланда, статикоролевою балу, хоча напевно не знає чим може все це скінчитись. Сатана може недотримати обіцянок і тоді пропаде вона, і загубить свого Майстра. Щопідштовхнуло її так вчинити? Відповідь одна і вона очевидна: Маргаритазакохана. Здається, що, коли людина любить вона довіряє лише своєму серцю, начемозок функціонує тільки в я кості тілесних потреб. Серце наповнюється добрими почуттями,бачить світ в рожевому кольорі, йому здається, що все навколо співає, танцює,сміється… І на останок від «Фаусту» Гете: «...- Я — часть той силы, чтовечно хочет зла и вечно совершает благо». В любові, як і в їжі, варто віддаватиперевагу не кількості, а якості. Справжня насолода закінчується, колипочинається розпуста, тому що, погрузнувши в розпусті, приходиш до відрази (А.іС. Голон).
Знов таки, не навмисно ми повернулися до питання прекрасного іпотворного. Адже не можна забувати, що Маргарита, коли віддалася цьомупрекрасному почуттю, була одружена, тому свідомо зраджувала. Це можна віднестидо потворного, ницого. Але звинувачувати її в цьому ми не маємо права, бо воназнайшла своє кохання (нагадаю, що вона була не щаслива в шлюбі) і це прекрасно.А в роботі Булгакова це прекрасне уособлює порятунок всього людства, яке нажаль забуло що є найціннішим в цьому сірому світі.
Висновки
Серед усiх чудес свiту найбiльше чудо — це людина i кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пiзнавши цього почуття, я думаю,бажаючих би не було. I навiть якби запропонували вибрати щось одне серед такихцiнностей, як грошi, влада, слава i кохання, то переважна бiльшiсть вибрала бостаннє.
З кожноговищезгаданого твору ми простежуємо головну мету, яку хотів донести до нас автор– це кохання.
Так що ж це таке — кохання? З цього приводу є багато думок i визначень. Звичайно це стан душiлюдини. Але це стан такої сили потрясiння, захвату, захоплення, екстазу, якийзмiнює людину фiзично i духовно.
Але не всiм людям вiдприроди дано кохати. Дехто проживає життя, так i не пiзнавши сили цьогонадзвичайного почуття, почуття, якого не купиш нi за якi грошi. Воно або є, абойого немає, i примусити себе кохати нiхто не може. Кохання не можна запланувати,воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнуватинеобережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навiть коли нечекаєш, навiть коли це тобi не потрiбно. Це як мана, як раптове оп'янiння. Зприходом кохання життя набирає сенсу, повноти.
Цiкаво, що кохання нiбипроходить кiлька етапiв, найчастiше три. Спочатку це платонiчне замилування,романтика, квiти, музика. Пiзнiше — пристрасть, а потiм — довiра,прив'язанiсть, спорiдненiсть душ.
Звичайно, кожен мрiє прокрасиве кохання, романтичне, єдине i неповторне. Та не всi розумiють, що вононе приходить саме собою, що потрiбна ще й велика робота душi i серця.
Кохання — це велика силаi натхнення, якi рухають таланти, пробуджують здiбностi. Яке буде у людиникохання — залежить вiд культури, вiд виховання, вiд характеру. Дуже б хотiлося,щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття, бо дуже приємно дивитися на щасливих людей.
Література:
1. Словниккультурної грамотності.: К. – 2001.
Джерела, які надихнули на роботу:
1. Булгаков М. А.Мастер и Маргарита.
2. Бунин И.А. Избранное.
3. Пушкин А.С.Евгений Онегин.