Реферат: Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій

1.  Економічна природаі зародження вільних економічних зон….… с. 4-11

2.  Вільні економічнізони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій… с.11-17

3.  Принципи іособливості створення спеціальних економічних зон на території України.      с. 17-21

Висновки….… с. 21-23

    Література….… с. 24-25

                                         Вступ

      Спеціальні економічнізони у країнах з перехідною економікою мають сприяти швидшому становленнюринкових механізмів в окремих регіонах. І в даній роботі ставиться за мету нелише довести наскільки вільні економічні зони (ВЕЗ) є ефективним засобомзалучення інвестицій: Головна увага приділяється тому, якими мають бути ВЕЗ,щоб стимулювати інвестиції. Більше того, важливо визначити критерії, принципи іособливості створення таких зон на території України. При цьому необхідновраховувати різні точки зору щодо ролі ВЕЗ у перехідній економіці. Зокрема, накористь їх висуваються такі міркування:

1.   спеціальназона виступає як модель для цілої країни;

2.   в процесіексперементу можна легко виправити помилки,             перш ніж вони завдализбитків на рівні всієї країни;

3.  в них швидшеможуть бути запроваджені і введені в дію закони, що відповідають ринковимвимогам;

4.  опір супротивників радикальних реформ можна ефективніше подолати наобмеженій території;

5.  інвестори, які бажають розпочати господарську діяльність, але знаютьпро ризик на рівні країни, отримують можливість спробувати в більш керованійситуації;

      Водночас,проти створення ВЕЗ висуваються міркування, а саме:

-      рівні інвестиційні умови для всієї країни єальтернативою ВЕЗ;

-      заснування ВЕЗ тягне за собою значні витрати настворення різних органів і розвиток інфраструктури;

-      не гарантовані сподівання на успіх в діяльності ВЕЗі мала довіра до них;

      В даний час стало зрозуміло, щоорганізація СЕЗ мало чим відрізняється від інщих інвестиційних проектів, тобтопотребує розробки продуманої концепції, проведення грунтовноїпередінвестиційної роботи, вимагає значних власних капіталовкладень при тому,що ефект можна очікувати роками, ейфорія навколо цього явища поступово спадає,що дає час для його осмислення в науковому та практичному плані.

      В Україні питаннями теорії тапрактики займаються В.О.Дергачов, Г.Г.Динис, О.С.Передерій, В.І.Піла,А.П.Румянцев, В.С.Савчук, В.Р.Сіденко, А.С.Філіпенко, О.С.Чмир, І.М.Чучка таін. Значний науковий і пізнавальний інтерес з цієї проблематики представляютьпраці російських вчених Б.Замятіна, Н.Корнейчука, В.Шитова, І.Савєлової, І.Шанова,І.Дороніна, Є.Поліванної, В.Симчери тощо. У роботах науковців країн СНД визнаноможливість та доцільність запровадження СЕЗ в умовах реформування господарства,показано шляхи адаптації світових параметрів розвитку зон для економікперехідного типу.

      На заході СЕЗ потрапилидо сфери уваги науки приблизно з середини 70-х років, під час їх бурхливогозростання та прояву наслідків діяльності у країнах “третього світу”. Питаннямдіяльності СЕЗ присвячені праці зарубіжних економістів-науковців Н.Жек’є (Швейцарія),Я.Монкевича (Польща), Ж.Дюшена (Франція), Е.Лоувена (Німеччина), Р.Боліна(США), К.Міягіви та С.Наїто (Японія) та ін. Західними вченими розробленіосновні моделі діяльності зон у розвинених країнах та державах, щорозвиваються, подано класифікацію зональних утворень, охарактиризовано їхнювзаємодію з регіональною, національною та світовою економіками.

      Незважаючи на те, що ідеязапровадження СЕЗ в Ураїні отримала широкий розголос не тільки в науковихколах, але і в усьому суспільстві, питання практичної реалізацїї виявилосязначно складнішими, ніж схвалення ідеї вцілому. Згодом, з розробкою конкретнихпроектів, посталобагатопитань методологічного та прикладного змісту. Виявилося, що чиннимзаконодавством неврегульовані значні блоки економічних та правових відносин, воно є надто загальним і неконкретизованим. Нажаль, порядок організації зон єтаким, що жодна з оголошених до створення зон різного типу не працює. Склаласяситуація, що поки ідея не може довести свою практичну цінність, хоча самеотримання практичних наслідків дозволило б рухатися далі в пізнанні явища,спостерігаючи його розвиток від простого до складного.

              Економічнаприрода і зародження вільних           економічних зон.

      Поняття “спеціальна економічназона” (далі СЕЗ) з’явилося  у вітчизняній економічній науці з сердини 80-хроків, коли в колишньому СРСР розпочалася  “перебудова”. Ідея спеціальнихекономічних зон якнайкраще відповідала концепцїї реформи планово-директивноїекономіки без змін підвалин її устрою. На прикладі Китаю та деякихсоціалістичних країн Східної Європи доводилася практична можливість своєрідного“симбіозу” двох протилежних систем господарювання.

      Як відомо, політикакосметичних змін радянської економіки зазнала поразки, і згодом поняття“спеціальна економічна зона” набуває іншого забарвлення. Мало не кожен район вУраїні та Росії, а подекуди навіть цілі області, намагалися проголосити себеспеціальними економічними зонами.

      Поняття СЕЗ неоднаразовоставало предметом дискусій серед країн засновників спеціальних економічних зон.Всього нараховується більш ніж 30 різних дефініцій, які визначають поняттяспеціальної економічної зони (Чмир 1993, с.130-144).

      Це трапилось тому, щоподекуди, в кожній з країн, де засновувалося зональне утворення, цьому явищунадавалася власна назва і визначалося власне правове та економічне тлумаченняцього терміну, які відзеркалювали особливості орієнтації зон.

      В законі України “Прозагальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічнихзон” (30 жовтня 1992р.) подано офіційне тлумачення спеціальної економічноїзони(СЕЗ), як частини території України, “… на якій встановлюється і дієспеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і діїзаконодавства України. На території СЕЗ запроваджуються пільгові митні,валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національнихта іноземних юридичних і фізичних осіб...” Вони є ”… одним з інструментівдосягнення відкритості економіки України зовнішньому світові і стимулюванняміжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземнихінвестицій. У поєднанні з іншими елементами загальної стратегії економічногорозвитку країни, спеціальні економічні зони спроможні забеспечити активізаціюпідприємницької діяльності, залучення нових технологій, розвиток ринковихметодів господарювання, а в остаточному підсумку – збільшення виробництва іпостачання високоякісних товарів та послуг як на внутрішній, так і на зовнішнійринки...” (“Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон вУкраїні” (14 березня 1994р.)).

      В усіх державнихдокументах прийнято офіційне найменування поняття як “спеціальна (вільна)економічна зона”, що є своєрідним компромісом при існуючих розбіжностях вназвах.

      Оскільки в науковійекономічній літературі, а також в спеціальних виданнях має місцебагатоваріантність підходів до визначення поняття спеціальної економічної зониі тлумачення його сутності, то класифікуючи зональні утворення здаєтьсяобгрунтованим дотримуватися однорідних критеріїв. Тому можна погодитися здумкою Є.С.Чмир, що такими критеріями повинні бути особливості функціональногоспрямування, географічного розташування, характеру організації тавзаємовідносин з національною економікою (Чмир 1993, с.135).

      Якщо розглядатирегіональний рівень, то сюди можна віднести регіональні спеціальні економічнізони і прикордонні територіальні комплекси, які утворюються завдяки існуючимзв’язкам та умовам господарювання.

      Спеціальні економічнізони, як один із аспектів підвищення активності зарубіжних інвестицій, набулиособливого поширення у другій половині XXстоліття, причому, формувалися вони в країнах з різним рівнем економічногорозвитку. Цілком впевнено можна констатувати, що у своренні спеціальнихекономічних зон однаковою мірою зацікавлені як країна приймаюча, яка створюєнове виробництво, так і країна, яка інвестує капітал.

      Для повного уявлення про місце і рольспеціальних економічних зон у формуванні інвестиційного клімату державинеобхідно простежити історію виникнення і розвитку цього явища. Перша згадкапро застосування ідеї спеціальної економічної зони(СЕЗ) відноситься до 167 рокудо н.е. Тоді у давній Греції був зафіксований факт створення і діяльності вільноїмитної зони на о.Делос, за час існування якої економіка острова набуланебаченого розквіту.

      Більш тривалим був періодіснування центрів вільної торгівлі у вигляді вільних портів у середні віки,зокрема, Генуя у 1595 році отримала подібний статус однією з найперших. Статусвільного порту давав право складувати на власній території товари без сплативідповідного мита.

      З розвиткомкапіталістичних відносин вільні порти дозволили поряд з складування проводитибезподаткову, безмитну дообробку в цілях підвищення якості товарів.

      Саме таких функцій набуливільні порти Російської Імперії дев’ятнадцятого століття – Владивосток(1862р.), Одеса (1817р.), Батумі (1878р.). Хоча Одеса мала статус “вільногопорту” лише протягом 60 років, але саме на період дії правил вільної торгівліприпадає економічний розквіт міста – будівництво нових житлових районів,розвиток переробної промисловості і, зрозуміло, торгівлі.

      На території Україниперша вільна зона була створена ще в квітні 1817 року і мала вигляд “порто-франко”в Одесі. Відкриття цієї зони відбулося 15 серпня  1819 року після завершенняробіт по створенню митних загороджень (у вигляді валів та ін.). В“порто-франко” діяли такі правила:

а) до Одеси дозволявся вільний(без митного догляду і пред’явлення декларацій) ввіз різнихіноземних товарів, заборонених до ввозу;

б)  експорт товарів з Одеси закордон відбувався за загальним порядком.

      Такі зони не потребуютьвеликих грошових витрат і організаційних заходів, тому вони широко розвинені повсьому світу. Поштовхом до створення таких зон є їх вигідне географічнеположення і розвиток інфраструктури, а засновниками виступають, здебільшого,місцева влада або зацікавлені фірми.

      Відродження спеціальнихекономічних зон на якісно новому рівні, як явища керованого, цілеспрямованого інауково осмисленого припадає на кінець 50-х років нашого століття, причому,піонером цього стала вільна зона в районі аеропорту Шенон в Ірландії.Позитивний досвід останньої призвів до того, що почали створюватися зони вінших країнах, насамперед, у тих що розвиваються. Процес відбувався і триваєдосить активно, і за різними підрахунками, число зональних утворень знаходитьсяу межах від декількох сотень до декількох тисяч. На промислово розвинені країниприпадає приблизно 200 зональних утворень, у тому числі на країни ЗахідноїЄвропи – більше 90.

      Процес утворенняспеціальних економічних зон, переважно зовнішньоторговельних, у групі країн, щодонедавна відносилися до соціалістичних, почався значно пізніше і був пов’язанийзі спробами включитися до міжнародного поділу праці. Відтак, зони з’явилисяу країнах, котрі проводили досить гнучку політику, щодо економічних перетвореньу межах системи централізованого планування: Китай, Югославія, Угорщина,Болгарія, Польща, Румунія.

      В Югославії ще з 1963р.Було дозволено утворення безмитних зон. Нова редакція закону про вільніекономічні зони (ВЕЗ) була прийнята у 1985 році, але і до того часу в країнідозволялося функціонування митних складських анклавів. 8 із 21 задекларованоїзовнішньоторговельної зони діяло в Югославії до її розпаду та початкувійськових дій. Нажаль, їхнє значення для розвитку економіки країни виявилосьнезначним, оскільки вони перебували у загальній невизначеності щодо економічноїсистеми країни.

      Після прийняття Угорщиноюв 1982 та 1988 роках низки нормативних актів, в країні з’явилося70 подібних зон. Власне ця країна не дотримувалася ніяких спеціальних правилпри створенні зон, а головною метою їх створення була своєрідна реклама тих чиінших місць для вкладання іноземних інвестицій.

      У 1980 роцібуло порешено питання створення спеціальних зональних утворень у Польщі, протевісім років пішло на те, щоб ідея почала втілюватися в життя. За цей часпитання було рительно вивчене і до центральних керівних органів надійшлипропозиції про заснування СЕЗ у морських портах, великих містах і наприкордонні, а з 1989 р. Уряд Польщі видав дозволи на їхнє створення. Останнімприкладом що ілюструє розгорання процесу організації зовнішньоторговельних зонв Польщі, може бути рішення про створення зони “Європарк Мелець” (Устич та ін.1997, с.19-21).

      Заслуговує вивченнязовнішньоекономічна стратегія та досвід Китаю в утворенні спеціальнихекономічних зон для іноземних інвесторів. До таких зон входить п’ятьособливих, відкритих економічних районів. Після утворення п’ятитаких районів, завдяки пільгам держави, економіка в них розвивається значношвидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Китайським урядом створено також14 відкритих приморських міст і утворені на їхній території зонитехніко-економічного освоєння вже стали “гарячими точками” інвестицій іноземнихінвесторів. Наприкінці 1993 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, якіналежать 14 відкритим приморським містам, було утверджено понад 4200 об’єктів зіноземними інвестиціями, реально вкладені кошти складали 26,6 млрд. дол. США(Філіпенко 1996, с.348). У всіх приморських зонах країни спостерігаєтьсяпожвавлення у сфері іноземних інвестицій, кошти, вкладені в ці зони іноземнимиінвесторами, останнім часом склали майже 80% від загальної суми іноземнихінвестицій по країні в цілому.

      Окремої уваги заслуговуєрайон Пудун, якому уряд Китаю надає більш широкі пільги порівняно з ВЕР.Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати в Пудуні фінансовіорганізації, магазини, супермакети та інші підприємства “третьої індустрії”, атакож відкрити фондову біржу та випустити акції в Шанхаї.

      У Китаї функціонує 13безмитних зон. Китайська безмитна зона – це особлива, ізольована територія, щонагадує “зону безмитної торгівлі” деяких країн світу. У такій зоні длястворення сприятливого інвестиційного клімату діє особлива митна політика,запроваджено особливі правила миного управління та нагляду і розвиваєтьсяголовним чином зовнішня торгівля та обробна промисловість, яка виробляєекспортну продукцію. З березня 1992 р. Китай відкрив зовнішньому світові 13прикордонних міст, котрі відповідно до постанов Держради мають право утворюватина своїй території зони прикордонного співробітництва, де застосовується такожпільгова політика, розроблена для приморських зон техніко-економічногоосвоєння.

      Усі зазначені чинникивизначають перспективність явища спеціальних економічих зон в наш час. Прицьому слід зазначити, що ця ідея дасть найбільший ефект лише у випадкуврахування всіх факторів, що впливають на визначення виду, розмірів та способуфункціонуваня СЕЗ. Потрібно також враховувати швидку динаміку розвиткукомплексів спеціальних економічних зон, їхню гнучкість у пристосуванні до змінзагальноекономічної ситуації. Передумови в якості системи пільг та стимулів,які спеціально створюються у системі господарської організації суспільства,повинні бути якнайповніше використані саме заради мети розвитку та подальшоїорганізації СЕЗ.

      На мою думку, доцільносформувати в Україні багаторівневу диверсифіковану структуру СЕЗ різного типу: інтегріційногоі анклавного, зовнішнього і внутрішнього. В даному випадку не буденеобхідності жорсткої регламентації механізму зон, внаслідок якої утворюєтьсяодновимірна і негнучка структура. Навпаки, основні елемнти спеціального режимуСЕЗ будуть набагато ширші і різноманітніші механізму, побудованому наодноманітності (стандартності)  структуроутворюючих компонентів. Вибір варіантуможливої організації зони повинен здійснюватись на основі критеріїв економічноїефективності і оптимальної комбінації типових елементів із специфічними умовамиконкретного об’єкту в комплексі із загальнодержавним підходом до зонування.

      Нацбільш привабливимсценарієм зонування є такий, який зорієнтований на створення наукомістких,екологічних і сприятливих до науково-технічного прогресу виробництв. Це – форминайвищого порядку і ефективності, аніж можливі варіанти зовнішньо-торгівельнихі виробничих зон різної модифікації. Науково-технічні зони дозволяютькомбінувати інтелектуальні ресурси і підприємницьку діяльність, ініціюючиінтелектуалізіцію всієї економіки. Основою розвитку науково-технічних зонможуть бути авторитетні дослідницькі центри, які мають потужний інтелектуальнийпотенціал і конкурентно спроможні в найважливіших галузях науки. Це дозволитьзначно скоротити терміни впровадження у виробництво, отримати приток капіталу(в тому числі у валюті). Однак, необхідно врахувати, що реалізація даноїконцепції – пріоритети майбутніх періодів.

      В даний період економічного розвиткупотрібно стимулювати попит на працю, як один із ключевих елементів реформуванняекономіки. Для цього необхідно передбачити варіант розвитку трудомісткихвиробництв, яким буде притаманний особливий механізм стимулюваннягоризонтальних зв’язків з національним виробником і поетапного збільшення впродукції, що виробляється частки національного компоненту. Зрозуміло, що данийетап, скінчений в часі й необхідний для створення умов, які будуть основою длярозвитку науково-технічних зон.

      Одночасно, виходячи іззавдань ефективного використання ресурсів і мінімізації первинних затрат,доцільно створювати зовнішньоторговельні зони різної спеціалізації. Наступніетапи зонування, які будуть характеризуватися припливом іноземних інвестицій вкапітало- і наукомістке виробництво, повинні бути підготовлені всім попереднімперіодом розвитку зон та ринкових перетворень. На всіх етапах розвитку СЕЗнеобхідно створювати такі умови, які дозволяють активно підключити до даногопроцесу позазональні підприємства і крупні індустріальні центри України.

      Складність проблем, пов’язанихз фінансуванням та інфраструктурою спеціальних зон, може бути пом’якшеназдачею окремих незабудованних територій в аренду на пільгових умовах і тривалийтермін, з гарантією на весь період даної угоди стабільності встановлених умов.Після закінчення терміну аренди земля і вся інфраструктура переходять увласність держави, але можливе також продовження терміну аренди на тих самихабо нових умовах за згодою сторін.

      Я вважаю, що є доцільним створеннядекількох “експереминтальних” варіантів зон різної орієнтації, що дозволить напрактиці випрацювати організаційний і економічний механізм, захистити економікувід негативних факторів, більш гнучко проводити політику залучення ірегулювання іноземних інвестицій, запобігти розпорошення капіталу танеефективної конкуенції за його залучення. В будь-якому випадку пректування тастворення зон необхідно здійснювати згідно принципу модуля: незалежно відзагального кінцевого контуру, роботи першого етапу з інфраструктурногооблаштування необхідно сконцентрувати у визначеній фокальній точці, яка будеосновою структури СЕЗ і базою подальших перетворень. Це дозволяє не тількизменшити до мінімуму ризик капіталовкладень і відпрацювати механізми, але йефективно заповнити внутрішній підприємницький простір, не допускаючиморального і фізичного старіння об’єктів.

              Вільніекономічні зони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій.

      Залучення іноземнихінвестицій та створення СЕЗ повинно бути підпорядковано інтересам держави, іздійснюватися згідно загальнодержавних економічних програм (приватизації,структурної перебудови народного господарства, реформи національної грошовоїсистеми). Вплив тут взаємний, і від єдності, і оптимальності заходів,закладених в кожній із них, залежить кінцевий результат загальногосподарськихперетворень.

      Компонентом загальноїпрограми повинна бути детальна розробка й обгрунтування основних каналів, формі сфер заохочення іноземних інвестицій. Для цього формуються списки галузейнародного господарства, пріоритетних з погляду державних інтересів, яківимагають дозволу при вкладенні в них іноземного капіталу, а також забороненихдля нього вкладення.

      Ідея створення СЕЗ натериторії України виникла як ініціатива органів місцевого самоврядування ізацікавлених господарських організацій, а не як цілеспрямована стратегія з бокуцентральних органів влади. Це дає підставу для оптимістичних прогнозівможливого сценарію зонування в країні, так як він базується на інтересах тихструктур, які не тількі своєчасно оцінили перспективність механізму спеціальнихзон, але й будуть надалі здійснювати все необхідне для їх створення.

      Існує ціла системаневідповідностей економічного механізму господарства України світовому ринку,яка слугує перешкодою активного використання фактору загальноекономічних зв’язківдля перетворення національного господарства і його інтеграції в світове. Вякості засобів по’мякшенняцих протиріч можуть бути використані СЕЗ – мікроструктури світового ринку, яківключені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм СЕЗ, ямаю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інстутиційного,організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у порівняностислі строки – необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів, виробничихпотужностей.

      З погляду формальнихкритеріїв, в якості регіонів створення СЕЗ, можуть розглядатися: Одеса, Ізмаїл,Херсон, Миколаїв (порти), Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька,Одеська, Івано-Франківська області, Крим, міста Київ і Харків. Проте, у зв’язкуз формуванням концепції зонування з погляду оптимального співвідношеннярегіональних умов з можливостями держави інвестувати кошти у підготовчий процесстворення СЕЗ – список базових територій звузився. Найбільш реальні можливостідля зонування, на мій погляд, властиві:

-    Закарпатській,Одеській, Чернівецькій і Львівській областям, в яких поєднуються фактори сприятливоготранспортно-географічного положення, розвинутого господарства, сформованогокомплексу загальноекономічних зв’язків,унікальними угодами для туризму і рекреації;

-    МістамКиїв і Харків з кваліфікованими трудовими ресурсами і високим науково-технічнимпотенціалом;

-    Львову,Закарпаттю, Криму, Києву з комплексом історико-культурних і архетиктурних пам’яток;

-    Кримуз його можливостями розвитку туризму. В додаток до них, слід відзначитиперспективні проекти будівництва “сорок п’ятої паралелі” і створення Чорноморськоїзони економічної співпраці.

   Цей попередній відбір дає основу констатуватипро можливості створення таких зон:

1)  комплексних багатонаціональнихзон, які зорієнтовані на обслуговування потоку зовнішньоторгівельнихвантажів – Закарпатська, Львівська, Одеська і Чернівецька області з додатковоюїх орієнтацією на туризм і рекреацію, а також розвиток виробничої (електроніка,машинобудування) і агропромислової співпраці;

2)  туристичноїзони Криму зефективним режимом стимулювання вкладень у сферу рекреації і розміщення новихвиробництв обмежених за екологічними критеріями;

3)  науково-технічнихзон Києва і Харкова, створенних на базі провідних досліднихцентрів, інститутів і КБ;

4)  магазинів типу“duty-free shop” уструктурі міжнародних аеропортів, митниць та прикордонних переходів.

      Насьогодні, ініціаторами створення СЕЗвиступили обласні та районні Ради Львівської, Чернівецької, Чернигівської іВолинської областей, міст Севастополя, Керчі та Маріуполя. Проте, слідвідмітити, що, незважаючи на достатню опрацьованість загальних вимог, щодоорганізації СЕЗ різних типів, в нашій державі функціонують лише зонаінваційного характеру в м.Броди Львівської області та Південнокримськаекспериментальна економічна зона “Сиваш”, які поки що не дали відчутногогосподарського ефекту.

     З метою поліпшення організації СЕЗ та залучення до них іноземного капіталустворюється при Мінекономіки державна структура – Агенство з питань спеціальних(економічних) зон. На 1999-2001 роки передбачено створити такі спеціальні(вільні) економічні зони:

1.  “Славутич”(м.Славутич, Київська область).

2.  “Яворів”(Львівська область).

3.  “КурортополісТрускавець” (Львівська область).

4.  “Інтерпорт-Ковель”(Волинська область).

5.  “Закарпаття”(Закарпатська область)

6.  ВЕЗ вм.Севастополь (АРК).

7.  ВЕЗ в містахЯлта і Алушта (АРК).

8.  ВЕЗ в м. Керч(АРК).

9.  ВЕЗ в м.Феодосія (АРК).

10.    “Аджалик”(Одеська область).

11.    “Антарктида”(Одеська область).

12.    “Порто-Франко”(Одеса).

13.    “Буковина”(Чернівецька область).    

14.    “Яремга”(Івано-Франківська область).

15.    МіжнароднаВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешті”(м.Рені, Одеської обл. Та Миколаїв).

/>

Див.: Бизнес, №7, 15 лютого1999р. – с.7.

У режимі “porto franko”, зперспективою наступного ускладнення функцій, можуть працювати порти Одеси,Іллічевська, Ізмаїла, Ялти, об’єдниних проектом Чорноморської зони економічноїспівпраці з портами інших держав цього регіону – Болгарії, Румунії, Турції,Грузії, Росії: Туапсе, Поті, Батумі, Констанца, Бургас, Варна, Трабзон, Самсун.

      В даний час в Україніпростежується орієнтація на залучення в створення СЕЗ іноземних інвестиційтранснаціональних корпорацій (далі ТНК). ТНК, які володіють потужноювиробничо-збутовою структурою, практично необмеженими фінансовими ресурсами,можливістю гнучкої географічної переоріентації і достатньо стійким до змінстановищем на ринку, не будуть потребувати специфічного економічного іорганізаційного режиму СЕЗ. Тому, акцентуючи увагу на ТНК, необхідно, щоб СЕЗволоділа вагомими перевагами (транспорт, система комунікацій; географічне розміщеннястосовно ринків постачяння і збуту, тощо), які вписуються у вже сформовану стратегію корпорацій та не створювала труднощів організаційно-правовогохарактеру. Необхідність виконання цих умов при повній (або майже повній)індиферентності до інших – характерна риса мотиваційного механізму інвестуваннякапіталу транснаціональними корпораціями в СЕЗ.

      Даний висновок можеслужити точкою відліку формування інвестиційного клімату в СЕЗ, якщо останнійбуде орієнтований на заохочення засобів великих та гігантських фірм світу, атакож в силу об’єктивних історичних умов, коли іноземні дочірні підприємстватранснаціональних корпорацій американського та європейського походження булирозміщенні і практично діяли в цих державах до створення СЕЗ, вони виявилисянедостатньо (чи неадекватно) присутніми в багатонаціональних підприємствах СЕЗ.Більше того, згідно оцінок спеціалістів МОП і Центру ООН, спеціальні економічнізони традиційно залучають не гігантські ТНК світу, а багатонаціональні фірмименшого рівня (малого та середнього бізнесу).

      Розглядаючи питання місцяі ролі спеціальних економічних зон в економіці регіонів і країн, слідапріорно виходити з того, що економіка спеціальних економічних зон і економікавідповідної території великою мірою взаємозалежна. Практика свідчить, щобільшою ефективністю відзначаються зони, наприклад, в країнах, якіхарактеризуються динамічним розвитком. Це країни Південно-Східної Азії,Південної Америки. Але і в цих країнах зони одного й того ж класу, але різні зарозмірами і обсягами виробництва, мають неоднакові показники. Більшоюефективністю відзначаються зони невеликого розміру. Це пов’язано з мобільністювиробництва таких зон, здатністю більш швидко пристосовуватися до умов, якідоволі часто змінюються еластичністю управління. Тобто, ефективність діяльностізон залежить перш за все від тих же факторів, що і виробнича діяльність,розміщена безпосередньо в зонах.

      Цілком очевидно, щокраїна-резидент, на території якої створюється або діє спеціальна економічназона, розраховує на певні позитивні наслідки. Вони можуть бути прямими,тобто у вігляді прибутків або опосередкованими, тобто проявлятися у придбаннінових технологій, навчанні робітників новим професіям, створенні виробничої ісоціальної інфраструктури, зменшенні безробіття, збільшенні експорту, заміщенніімпорту тощо. Звичайно, кожна з країн-резидентів при створенні на своїйтериторії спеціальної економічної зони перш за все орієнтується на залученняіноземних інвестицій, що дозволяє поряд з капіталом отримати передову техніку,новітню технологію, інтелектуальний потенціал, досвід управління. Саме це такождозволяє державі планувати у перспективі структурну перебудову господарства,нарощувати обсяги виробництва продукції, у тому числі імпортозамінної.

      Як свідчить досвід,іноземні інвестиції, як правило, надходять до тих країн, де стабільна політичнаситуація, динамічна економіка, створюються належні умови для інвестування.Останнє означає, що країни-резиденти при розміщенні зон повинні нестивідповідні витрати. Наприклад, Китай на початковій стадії розвитку зон (першаполовина    

80-х років) витрачав назалучення одного долара приблизно 7,5 юанів. Понесені витрати Китай перекриваєшвидким задіянням зони і її ефективним функціонуванням у наступному. Важливе значеннямає використання новітніх технологій, передових принципів маркетингу іменеджменту. Продукція новостворенних підприємств має забезпечити насиченнявнутрішнього ринку і одночасно утвердитися на світовому ринку. При цьому, якпоказує прктика, більш ефективним є створення у зонах невеликих за розмірамиоб’єктів, що пов’язане з їх більшою мобільністью, більш простим, але надійнимапаратом управління. Це є однією з причин того, що об’єктисаме такого класу розміщуються в зонах і те, що їх представляють середні іневеликі за розмірами капіталу фірми.

      Нерідко простежується іелемент національної ментальності. Закордонні інвестори і підприємці іноземногопоходження тяготіють до своєї історичної батьківщини. Найчастіше вони володіютьсереднім і невеликим капіталом, відзначаються національним патріотизмом, легкіна підйом. Саме цим можна пояснити той факт, що найбільшими інвесторами успеціальні економічні зони КНР є “хуацяо”, тобто китайці, що мешкають позамежами Великого Китаю – у Гонконзі, на Тайван, в інших державах.

      Найбільшою міроювиробничі об’єкти, що створюються у спеціальних економічних зонах представляютьтакі галузі промисловості, як легка (текстильна індустрія, виробництво одягу),деревообробна (виробництво буддеталей, меблів), харчова (продукти харчування),електроніка, мошинобудування. Це пояснюється тим, що вироби зазначених галузейможуть споживатися як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках.Транспортування продукції цих галузей, як і забезпечення виробництвакомплектуючими й сировиною, не становить значної проблеми. Для цих виборівможуть використовуватися місцеві компоненти та комплектуючі. Як правило, готовівироби зазначених галузей є досить рентабельні.

      Найчастіше при формуваннівиробничого сектору зони підприємства первинних галузей стають базовими і на їхоснові відбувається формування промислового ядра зони. Це підтверджуєтьсядосвідом створення об’єктів електронної промисловості у Бразілії та Мексиці,текстилю та одягу на Філіпінах, у Малайзії та Єгипті.

      Характерним є також те,що досить часто у спеціальних економічних зонах зберігається саме та виробничаспеціалізація, яка з’явиласьтам уперше. Поступово набуваючи досвіду, підприємці розширюють потужностіпідприємств своєї галузі, створюючи тим самим монокультурне виробництво. У рядівипадків це веде до небажаних наслідків, оскількі не дозволяє гнучко реагуватина структурні зміни у світовому виробництві та поділі праці.

      Проте, можна такожназвати і приклади зворотнього характеру. Трапляється так, що несподівано дляорганізаторів зони її спеціалізація формується інакшою. Зокрема, такийпрецедент стався у експортно-виробничій зоні о.Маврикій, де спеціалізаціяпланувалася наступною: електронна промисловість – 30%, а виробництво текстилюта одягу – 25%. Однак після п’яти років діяльності зони виробництвотекстилю та одягу досягло 87%, меблевої промисловості – 2,5%, а частка виробівелектронної промисловості склала лише 1%.

      При складанні концепціїстворення спеціальної економічної зони потрібно зважувати інтереси інвесторівта враховувати їх в установчих документах. Це обумовлено приватним характеромкапіталу, намаганням кожного інвестора мати не тількі тверді гарантії йогозбереження, але і утворення необхідних умов збільшення. Умови включають привілеїі пільги, що стосуються оподаткування прибутків, митних зборів, платні завикористання місцевих ресурсів тощо.

      Наслідки діяльності рядузон підтверджують, що привілеї та пільги інвесторам вагомі для їх активногозалучення, але в ряді випадків це питання є другорядним. На першому місціінвесторів привертає стабільність політичного, економічного та правовогорежимів, а вже потім вивчаються можливості регіону у забезпеченні ефективноїроботи, терміни та розміри потенційних прибутків.

      У більшості випадків пристворенні вілних економічних зон фіксується бажання країни-резидента отриматинові технології, забезпечити підготовку кадрів для освоєння “ноу-хау”. Нажаль,бажання, подекуди, залишається нездійсненним. Іноземні підприємці забезпечуютьпередачу новітніх технологій у загальне користування лише тою мірою, якою цепотрібно для розвитку власного виробництва і забезпечення випускуконкурентноспроможної продукції. Найкращим варіантом запозичення технології єрозміщення у вільній зоні спільного підприємства, коли іноземний інвестор увідповідності з угодою передає техніку, технологію, “ноу-хау” та досвідуправління. Саме таким чином відбувається інтеграція сучасних технологічнихсхем в економіку створюваної зони, а значить, і в економіку держави.

      Поряд з іншимипозитивними сторонами функціонування зон для країни-резидента (податки, митнізбори, платня використання ресурсів) значне економічне і соціальне значення маєстворення нових робочих місць. Розміри заробітньої платні на іноземних таспільних підприємствах перевищують відповідні оклади на підприємствах,розташованих поза зоною.

             Особливості і принципи створення спеціальних економічних зон на територіїУкраїни.

     Досвід функціонування спеціальних економічних зон показав, що внаслідок їньогостворення досягається суттєвий загальногосподарський ефект, який носитькомплексний характер. З погляду міжнародних економічних відносин вінскладається за рахунок дії таких чинників господарського росту, як інтеграція усвітове господарство, використання порівняльних переваг з позиції, перш за все,глобальної економіки, запровадження принципів вільної чи пільгової торгівлі, атакож можливість включення у відтворювальний процес іноземних інвестицій.

/>

/>

Мал.1.1 Формування сукупного ефекту функціонування спеціальної          економічноїзони з погляду міжнародних економічних відносин.

       Якщо ж розглядати ефектвід діяльності спеціальних економічних зон під кутом зору національноїекономіки, то він формується внаслідок залучення капіталовкладень таактивізації експортно-імпортних зв’язків, прискореного економічного розвиткурегіону та держави вцілому, формування полігону нововведень, та одержаннядемонстраційного ефекту. Залучення капіталовладень, активізаціяекспортно-імпортних зв’язків забезпечуються наданням в межах спеціальнихекономічних зон всіляких пільг (податкових, митних та інших), що створюєсприятливий клімат для залучення інвестицій, в першу чергу іноземних. Це є важливимфактором ринкових перетворень та розвитку національної економіки, її інтеграціїу світове господарство. Надання пільг, в свою чергу, активізує економічну,включаючи зовнішньоекономічну діяльність, як спеціальної економічної зони, такі територій, що знаходяться у сфері її впливу. Крім того, спрощується вихіднаціональних компаній на зовнішній ринок, формується певний досвід роботи наньому.

      Економічний ефект длярозвитку регіону проявляється в тому, що розвиток зон із спеціальним режимомдіяльності стає необхідним стартовим імпульсом. Функціонування спеціальноїекономічної зони є одним з джерел поповнення доходу місцевих бюджетів тадержавного бюджету. Це стосується не тільки прямих податків, які спрямовуютьсядо бюджету, але й збільшення податкової маси за рахунок активізації оборотутоварів та послуг, інтенсивної фінансової діяльності, залучення приватних таінших підприємницьких структур до співоробітництва з зональними структурами,тощо. Крім того, концентрація значної частини податків та інших обов’язковихплатежів у місцевому бюджеті дає додатковий стимул для розвитку регіону.

     Існування спеціальної економічної зони утворює сприятливі умови для соціальногорозвитку регіонів, оскільки зростає життєвий рівень населення, вирішуютьсягострі соціальні питання, наприклад, такі як безробіття, розширення послуг длянаселення та інші. Важелі, що несе в собі ідея спеціальних економічних зон, якзасобу регіональної політики, можна застосувати для цілеспрямованого розвиткурегіонів, проведення корекції економічного розвитку, позбавлення окремихнегативних тенденцій.

     Економічний ефект для розвитку держави грунтується на тому, що створення тафункціонування спеціальної економічної зони дає не тільки економічний ефект длярегіону, але й макроекономічний ефект для держави вцілому. Спеціальніекономічні зони слід розглядати в якості потужнього інструменту державноїполітики структурної перебудови економіки, коли ці зони можна запровадитивідразу у декількох регіонах. З формуванням спеціальної економічної зонивідбувається інтеграція певних територій (регіонів) у світову економіку,завдяки чому створюються своєрідні “острівки конкурентноспроможності” векономіці, яка ще не повністю готова до міжнародної конкуренції.

     Необхідно зауважити, що спеціальна економічна зона може використовуватися вякості полігону нововведень, мати демонстраційний ефект. Завдяки своїйвідносній відокремленості спеціальна економічна зона виступає як діючийдослідний об’єкт для впровадження та випробування нових технологій, розробок утій або іншій галузі. Очевидно, що успішне втілення новітніх розробок станеосновою для перенесення досвіду в інші регіони, матиме великі практичнінаслідки з огляду демонстрації розгортання економічної реформи.

     Слід підкреслити ті економічні вигоди, які досягаються з створенням вільнихекономічних зон. Серед них можна виділити прямі та непрямі (опосередковані). Допрямих вигод відносяться прибутки адміністрації зони у національній тавільноконвертованій валюті, виплати, податки та орендна плата, які сплачуютькомпанії, що діють в зоні, доходи робітників, прибутки внаслідок забезпеченнякомунальними послугами (водо- та енергопостачання, зв’язок, каналізація),постачання сировини, тощо, прибутки; від зв’язків з компаніями, розташованимиза межами зони і прибутки за рахунок розширеня обороту товарів та послуг. Ускладі непрямих переваг перебувають активізація діяльності в регіоні ірозширення економічної взаємодії з іншими регіонами країни та з закордрном,вдосконалення місцевих професійних навичок, надбання нових технологій тапередового досвіду, зростання якості товарів та послуг, прискрення процесівструктурної перебудови у промисловості.

     Ефективне функціонування СЕЗ багато в чому визначається заходами із створеннясприятливого інвестиційного клімату в СЕЗ. Для цього необхідно забезпечитидовгостроковий і контрольований характер економічної політики, лібералізуватиумови переміщення капіталів і товарів, забезпечити надійні гарантії захиступрав власності, сформувати ефективні форми взаємозв’язку місцевих органіввлади, місцевого і регіонального самоврядування та органів господарськогорозвитку і управління СЕЗ.

     Принципи формування СЕЗ:

1.   Срямуванняна досягнення ефективного режиму господарювання окремих суб’єктів припозитивному народогосподарському ефекті вцілому.

2.   Гнучкість ідинамічність управління СЕЗ.

3.   Багатоваріантність(альтернативність) підходів, форм і моделей СЕЗ.

4.   Перспективністьрозвитку.

5.   Відповідністьпріоритетних напрямків розвитку СЕЗ пріоритетним напрямкам розвитку регіонів ідержави.

6.   Врахуваннявимог національної безпеки.

СЕЗстворюються як економічні анклави, які стоять поза рамкою економіки країни, щоприймає. Практика створення та функціонування СЕЗ показує помилкову думку проте, що вплив зон на національну економіку може бути тільки позитивним і невимагає заходів спеціального регулювання. СЕЗ, виступаючи формою міжнародноїспівпраці є результатом певного компромісу між інвестором і стороною, якаприймає. Така ситуація підкреслює наявність певного внутрішнього протиріччя,властивого СЕЗ, як елементу міжнародних економічних відносин.

     Як і будь-яке складне утворення, спеціальні економічні зони можуть спричинитинегативний вплив на господарську систему регіону. До складових цього впливуможна віднести необгрунтовану дезінтеграцію економічного режиму певного регіонувнаслідок виділення спеціальної економічної зони, перерозподіл ресурсів для їїрозвитку на шкоду іншим регіонам. Формування спеціальної економічної зони можестати чинником активізації небажаних видів економічної діяльності, викликатипобажання інших регіонів країни, подекуди необгрунтовані, мати власні зони зподібними пільгами. Все це необхідно врахувати при обгрунтуванні створення зониз метою максимального обмеження потенційних вад.

     Досвід функціонування спеціальних зон в країнах, які розвиваються, свідчить, щосторона-засновник бачить в них користь, однак, не слід перебільшувати їхзначення.

     Отже, СЕЗ є одним з інструментів розвитку зовнішньоекономічних зв’язків іудосконалення економічної структури окремих регіонів. Як свідчить практика іхстворення і функціонування, основна перевага СЕЗ для країн, які здійснюютьперехід від адміністративно-командної до ринкової системи. Більш швидшке іефективне залучення національної економіки до використання науково-технічного,організаційно-управлінського, економічного досвіду провідних країн світу,залучення іноземних інвестицій, створення нових робочих місць, вирішенняпроблем, пов’язаних з підготовкою сучасних високопрофесійних кадрів — все цеповинно реалізуватися в конкретних результатах – рості  експортного потенціалу,накопиченні валютних резервів, оптимізації економічної структури. Тому устворенні СЕЗ повинні бути зацікавлені не тількі окремі регіони, але й державауцілому, що дозволить виробити вивірену і зважену політику центру по відношеннюдо регіонів, які йдуть по шляху створення СЕЗ.

                                  Висновки

     Для послідовної інтеграції економіки країни в систему світогосподарчих зв’язківстворюються вільні економічні зони. Вони можуть створюватись з ініціативимісцевих органів влади. Пропозиції про створення ВЕЗ вносяться до уряду Українимісцевою владою області (району), на території якої передбачається організаціязони. Найбільш перспективними територіями для створення таких зон єЗакарпатська, Донецька, Луганська, Харківська області, а також міста Одеса,Маріуполь, Суми. Фінансування робіт щодо підготовки інвестиційних проектівзабезпечується ініціаторами створення ВЕЗ.

     Серед найбільш важливих завдань, вирішення яких можливе шляхом створення натериторії з вигідним географічним розташуванням більш пільгових у порівнянні зіншими формами зовнішньоекономічної діяльності умов, слід відзначати:

1.     залученняв економіку України іноземного капіталу, передової технології та управлінськогодосвіду;

2.     створенняінфраструктури для розширення міжнародних економічних зв’язків (у тому числівалютно-кредитних, страхових, інформаційних, транспортних), які дозволяютьвикористати ВЕЗ як канал між внутрішньою та зовнішньою економікою;

3.     розвитокекспортної зони та збільшення валютних надходжень, у тому числі за рахунокпереробки сировинних ресурсів, поступаючих на світовий ринок у непереробленомувигляді;

4.     підвищенняефективності впровадження у виробництво вітчизняних та зарубіжних науково-технічнихрозробок з подальшою передачею результатів для широкого використання векономіці країни та за кордоном;

5.     апробаціяна локальному рівні різноманітних варіантів впровадження нових формгосподарювання, пристосованих до умов світового ринку;

6.     практичненавчання наших фахівців способам та методам міжнародного бізнесу з подальшимвикористанням отриманих навичок роботи поза зоною;

     Виходячи з конкретної цільової та галузевої спрямованності ВЕЗ можутьподілятися на кілька видів:

1.      комплексніспеціальні економічні зони виробничого характеру (Харків, Донбас, Луганськ таін.);

2.    зовнішньоторговельні– вільні митні зони та порти, зони експортного виробництва та транзитні зони(Одеса, Маріуполь);

3.    функціональніабо галузеві (технологічні парки, технополіси, туристські, страхові, банківськіта інші зони).

     Перелічені види вільних економічних зон можуть виконувати народногосподарськіта зовнішньоекономічні функції. Зовнішньоторгівельні зони призначаються восновному для забезпечення валютних надходжень за рахунок створення спеціальнихскладів, здачі в оренду приміщень для виставок, перевалки та доробки транзитнихвантажів.

     Технологічні парки та технополіси можуть сприяти прискоренню науково-технічногопроцесу на основі активізіції міжнародної співпраці в галузі запровадженнярезультатів вітчизняної фундаментальної науки з метою розробки новихнаукомістких технологій, випуску готової продукції та розширення їх експорту.ВЕЗ комплексного характеру створюються на порівняно обмежених територіях зурахуванням їх вигідного географічного положення на транспортних шляхахміжнародного значення, де існують умови для широкого залучення іноземногокапіталу з метою створення виробничої інфраструктури.

     Фінансова та кредитна політика держави може стати ефективним інструментомрегулювання цільової спрямованності діяльності ВЕЗ.

     Для підприємств України, спільних та іноземних компаній, працюючих у ВЕЗ,можуть передбачатися такі податкові пільги:

ü  зниження(відміна) податку на прибуток (доход) та його переказ за кордон (для іноземнихінвесторів);

ü  збільшеннястроків вивільнення від сплати податків (для спільних та іноземнихпідприємств);

ü  видачаподаткових кредитів (тимчасове вивільнення від податків з подальшою їхвиплатою);

ü  встановленнястроків прискореної амортизації основних виробничих фондів;

     Підприємства, розташовані у ВЕЗ, можуть сприяти залученю іноземних інвестицій,впровадженню новітніх технологій, активізації вітчизняного ринку, поліпшеннюінвестиційного клімату в Україні.

                        Список   використаної   літератури:

1.   ЗаконУкраїни “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” від 30 жовтня 1992р.

2.   ЗаконУкраїни “Про режим іноземного інвестування” // Відомості Верховної РадиУкраїни,  № 19, 1996р.

3.   ЗаконУкраїни “Про захист іноземних інвестицій в Україні”// Відомості Верховної РадиУкраїни,  № 46, 1992р.

4.   АвдокушкинЕ. Организация технологических центров в Китае// Проблемы теории и практикиуправления.– 1994г., № 4.

5.   Бабинцев В.,Валиулин Х.  Особые экономические зоны// Российский экономический журнал. –1992г., № 9

6.   БерезовскаяИ.  Свободы не видать// Бизнес, 1999г., № 7.

7.   БоринецьС.Я.  Міжнародні валютно-фінансові відносини. – К.: Знання, 2000.

8.   Валютно-фінансовіпроблеми ринкової трансформації (приклад України). – К., 1999р.

9.   Данько Т.П. Свободные экономические зоны в мировом хозяйстве. – М., 1998г.

10.       ДегтярёваО.И. Внешнеэкономическая деятельность. – М., 1999г.

11.       ДергачёвВ.А.  Свободные экономические зоны в современном  мире. 2-е изд. – Одесса,1996г.

12.       ЗагороднійА.  Вільні економічні зони: світовий досвід створення та функціонування//Економіка України. – 1995р., № 4.

13.        Пила В., ЧмирО.  До питання формування вільних економічних зон в Україні// ЕкономікаУкраїни, 1996г., № 12.

14.       СидоровА.  Особливості законодавчого забезпечення вільних економічних зон в Україні//Економіка України, 1996г., № 12.

15.       Українана роздорожжі.//За ред. Зіденберга А., Хоффмана Л. – Пер. З англ. – К.: Фенікс,1998р.

16.       ФіліпенкоА.С. Економіка зарубіжних країн. – К., 1996р.

17.       ЧмырьЕ.С. Свободные экономические зоны: подходы к классификации// Организация ирегулирование экономики – К.: Лыбидь, 1993г., Вып. 113.

18.       ШевчукВ.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997р.