Реферат: Характеристика виробничого потенціалу. Методи оцінки вартості нематеріальних активів

1. Потенціал та цілі виробничої діяльності підприємства. Управлінняформуванням і розвитком потенціалу підприємства

Уширокому розумінні поняття «потенціал» – це засоби, запаси, джерела, які є внаявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певноїмети, виконання плану, розв'язання завдань, можливості якої-небудь соціальноїсистеми в певній сфері.

Потенціал(від латинського potentia – можливість, потужність) – корисна властивість, щовиявляється тоді, коли об’єкт, потенціал якого є предметом досліджень (держава,галузь, підприємство, особа тощо), здійснює певну діяльність, спрямовану надосягнення встановлених цілей.

Фахівці в області дослідження регіональної економіки К.М. Миско[43], А.Н. Азрилиян пропонують розуміти під потенціалом сукупність наявнихзасобів та можливостей у якій-небудь області. На думку А.Н. Люкшинова,потенціал підприємства являє собою сукупність його можливостей по випускупродукції (наданню послуг).

Виробничийпотенціал підприємства являє собою систему взаємопов’язаних елементів, яківиконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягненняінших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йомупритаманні всі риси, властиві в будь-якій системі:

a) Цілісність;

b) цілеспрямованість;

c) складність;

d) взаємозамінність;

e) альтернативність його елементів;

f) взаємодія елементів виробничого потенціалу;

g) самовідтворюваність;

h) інноваційна сприйнятливість;

i) гнучкість;

j) соціально-економічні наслідки використання;

k) історичні умови та особливості формування й використання;

l) фізичне та моральне старіння.

Длявизначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовуютьрізні підходи.

Сформованотри основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (абообліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

Ресурснийпідхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупностівиробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінококремих його складових.

Оцінюючивиробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремимдослідженням знарядь і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні таінформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Останні є найбільш взаємозаміннимиз усіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість настворення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів маєсвій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тимкраще» відносно всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Якнаслідок, потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складовихвиробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовахрезультатів.

Структурнийпідхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничогопотенціалу підприємства, визначає його величину виходячи з прогресивних норм інормативних співвідношень, заданих найбільш досконалими технологіями,організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, щовикористовуються в галузі.

Аналізта оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу пов’язані з певнимитруднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, в сукупності тавзаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типуресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючихелементів потенціалу можна віднести технологію та організацію.

Проблемиструктурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, щовідповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалузагалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємствзаморожують відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та трудомісткими, аце, в свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію.Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнівдеталізації підсистем та їхніх елементів, проте треба мати на увазі, щодосягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби таможливості залучення ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовуютьтим або іншим чином. Зі структурним підходом пов’язана ще одна характеристикапотенціалу – його потужність, що є кількісною оцінкою його виробничоїможливості. Потужність має визначатись відносно окремих підсистем і потенціалузагалом, і вказує місце конкретного підрозділу, елемента в усьому потенціалі. Атому окремі автори структурний підхід до оцінки потенціалу називають«функціональним потенціалом».

Створенняефективної структури виробничого потенціалу зумовлює економію всіх видівресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої таматеріалізованої праці), оскільки завдяки досягненню синергії між ними – елементамипотенціалу – можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість потреб,виробивши більшу кількість продукції. Це можливо лише за умови підвищенняякісного складу всього виробничого потенціалу та окремих його складових.

Виробничіпотенціали зі структурної точки зору різняться розмірами та ступенем відособленняресурсів, структурою ресурсів, що використовуються. Для визначення структурниххарактеристик потенціалу досліджують:

· масштаб потенціалу та його просторове розміщення;

· характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал –об’єкт дослідження;

· ступінь замкненості.

Структурніхарактеристики виробничого потенціалу дають змогу оцінити усталеність,динамічність і рухомість системи.

Цілісніхарактеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію йогоповедінки та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів.Потенціал може досягти цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілейспрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певноїкількості й рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем таелементів виробничого потенціалу. Відсутність або невідповідність потрібногоелемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу ікоштів на його створення або заміну. Усе це доводить необхідність цільовогопідходу до визначення виробничого потенціалу.

Цільовий(проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідностінаявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину якрівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальномууявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу длявиготовлення конкурентоспроможної продукції, який знаходить відображення внормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким спектром локальних ісистемних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків.

Рівеньвиробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється зточки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно зконкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (наданіпослуги).

Томуважливим етапом стратегічного аналізу є цільові оцінки виробничого потенціалупідприємства. У цьому разі йдеться про аналіз та оцінку рівня відповідностіпотенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу.Така постановка проблеми докорінно відрізняється від поширеної оцінкинагромадження підприємством чи організацією ресурсів лише з кількісної точкизору. Цільова оцінка потенціалу – якісна оцінка, що дає змогу оцінитиможливості досягнення певних результатів, створює умови для обґрунтованогопідходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалузагалом на основі правильного розподілу дій та ресурсів по виконавцях ітермінах для якісного та своєчасного отримання необхідних параметрів і набуттянавичок, а отже, забезпечує досягнення поставлених цілей.

Виробничийпотенціал – це система взаємопов’язаних та до певних меж взаємозамінних, упевний спосіб організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілейресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінськіпідсистеми підприємства.

Важливезначення має не лише обсяг цих складових, а й те, як використовуються окреміелементи потенціалу. Це в свою чергу залежить від рівня взаємодії,співвідношення частин виробничого потенціалу, а також прийнятих стратегійрозвитку як окремих складових, що знаходять вираження в ресурсних,функціональних і продуктових стратегіях, так і підприємства загалом. Результатицільового аналізу всього потенціалу, а також окремих його елементів є основоюдля:

1) вибору стратегій та визначення термінів їхнього виконання;

2) визначення напрямків та швидкості нагромадження, зміни структурипотенціалу та окремих складових;

3) формування конкурентоспроможності підприємства;

4) прийняття рішень щодо організаційної реструктуризації й розвитку.

Виробничийпотенціал, як і виробнича потужність (тільки більш системно), являє собоюкількісну оцінку його здатності до випуску продукції певного обсягу, структурита якості, та, висловлюючись більш загально, одержувати необхідні результати.

Уринковій економіці можливості виготовляти продукцію, яка має збут, – одна зголовних характеристик процвітаючих підприємств. Однак попит змінюється івиникає потреба поновлювати асортимент продукції, а отже, більшою чи меншоюмірою – потенціал. Кожне підприємство зацікавлене з мінімальними витратамисвоєчасно реагувати на зміни потреб споживачів. Тому на першому етапі цільовийаналіз виробничого потенціалу здійснюється відносно змін, які необхідно внестиу виробничий потенціал для виготовлення певних видів продукції.

Виробничийпотенціал підприємства (ВПП) – це відносини, які виникають на мікрорівні міжпрацівниками підприємства з приводу отримання максимально можливого виробничогорезультату, якого можна досягнути при найбільш ефективному використаннівиробничих ресурсів, при наявному рівні техніки і технології, передових формахорганізації виробництва, незалежно від стану зовнішнього середовища.

Підринковим потенціалом підприємства Є.В. Попов розуміє «можливість управлінняйого ресурсами на певних етапах розвитку з метою ефективної взаємодії зринком». Кожне підприємство володіє ринковим потенціалом, але не всівикористовують його на 100%.

Цейавтор виділяє такі складові ринкового потенціалу як елемента стратегічного планування– блок ресурсів, блок системи управління і стратегічного планування підприємстваі блок маркетингу.

Цітри блоки охоплюють всі основні стратегічні компоненти підприємства, щодозволяють досягати намічених цілей.

Вуправлінському блоці формується місія, виробляється стратегія розвитку,визначаються цілі. Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок наявнихна підприємстві ресурсів (трудових, інформаційних, фінансових, матеріальних).Маркетинговий елемент, доповнюючий структуру ринкового потенціалу підприємства,відображає діяльність персоналу: аналітичну, виробничу, комунікаційну. Такимчином, поняттям «ринковий потенціал підприємства» об’єднуються не тількиресурси, які взаємодіють із системою управління на різних етапах, а й методи,застосування яких дозволяє найбільш ефективно реалізовувати наявні ринковіможливості.

Маркетинговийпотенціал підприємства трактується вченими як «ступінь готовності, здатності,можливості маркетингової служби підприємства своєчасно і якісно виконуватимаркетингові функції, головне завдання – підвищення конкурентоспроможностіпідприємства в умовах мінливого зовнішнього середовища».

Виділяютьтакож конкурентний потенціал організації, під яким розуміється її потенційнаможливість зберігати або збільшувати конкурентоспроможність укороткотерміновому періоді. Інакше кажучи, цей показник визначається сукупністюпараметрів, які визначають можливість (потенціал) і спроможність організаціїефективно функціонувати на ринку (утримувати або збільшувати свою ринковучастку, мати достатньо високий рівень рентабельності) в перспективі.

Сосненко Л.С.оперує терміном економічного потенціалу та трактує його як «здатністьпідприємства забезпечувати своє довготермінове функціонування і досягненнястратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів». Нимрозроблена багаторівнева структурна модель формування економічного потенціалупідприємства на основі поетапно-структурного підходу.

Поетапноструктурний підхід до формування величини економічного потенціалу підприємствапередбачає виділення проміжних рівнів потенційних можливостей підприємства.Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що являє собою здатність виробничоїсистеми виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси. З’єднуючою ланкоює господарський потенціал, тобто сукупна здатність виробничого потенціалупідприємства і рівня його ділової активності в умовах існуючого маркетинговогосередовища задовольняти потреби ринку в певному обсязі матеріальних благ тапослуг.

Дляоцінки потенціалу підприємства використовується методи:

1) Витратний (майновий) – визначається вартість об’єкта на основісуми витрат на його створення і використання;

2) Порівняльний (ринковий) – методи цієї групи визначають вартістьоб’єкта на базі співставлення з аналоговими, що вже були об’єктами ринковихугод;

3) Результатний (дохідний) – вартість об’єкта оцінюється на основівеличини чистого потоку, позитивних результатів від його використання.

Процесуправління потенціалом може включати кілька стадій:

1. Формування – виявлення стратегічних можливостей та ресурсів, якіздатні підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, тобто це виявленнярезервів потенціалу.

2. Використання – означає залучення в роботу ресурсів, які буливиявлені під час формування.

3. Розвиток – нарощування потенціалу за рахунок резервів, якіснузміну параметрів функціонування, вихід на рівень показників кращих підприємств.

Досистеми управління потенціалом можна сформувати такі вимоги:

A. Забезпечення ефективного використання ресурсів та відповідальністьуправлінських рішень за досягнення результатів.

B. Ефективне регулювання внутрішньо матеріальних, фінансових,інформативних, потоків з метою досягнення необхідного рівня потенціалу.

C. Визначення міри відхилення потенціалу підприємства від еталонногозначення та оцінка комплексу заходів з розвитку існуючого потенціалу.

виробничий потенціал нематеріальний актив

2. Нематеріальні активи та методи їх оцінювання

Нематеріальні ресурси – це складова частинапотенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відноснотривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основиздобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їївикористання.

Нематеріальніактиви це частина активів підприємства, які мають вартість, але не маютьматеріального змісту. Вони використовуються в господарському обороті і здатніприносити дохід. У залежності від призначення і виконуваних функційнематеріальні активи можна поділити на три основні групи: інтелектуальнавласність, майнові права і відкладені (капіталізовані) витрати.

Якправило, оцінка нематеріальних активів потрібно при вирішенні певної конкретноїзадачі, пов'язаної з використанням майнових прав на дані нематеріальні активи іобумовлена метою цього використання.

Оцінканематеріальних активів найчастіше проводиться у зв'язку з: угодамикупівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності; наданням ліцензії навикористання об'єктів інтелектуальної власності; визначенням збитку відпорушення прав інтелектуальної власності; внеском до статутного капіталу;постановкою на баланс нематеріальних активів; оцінкою бізнесу; приватизацієюпідприємства; реорганізацією підприємства; внесенням змін у фінансовузвітність.

Нематеріальні активи – це юридична категорія, яка виникає внаслідокволодіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси,та їхнього використання в господарській діяльності з отриманням доходу. Принципюридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності полягає у заборонівикористання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або забороніпідробок. До нематеріальних активів також відносяться патенти, якіпідтверджують право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Правова охорона товарних знаків здійснюється на підставі їхньої державноїреєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг видається свідоцтвоустановленого зразка. Таке свідоцтво забезпечує його власнику виключне правокористування та розпорядження знаком на свій розсуд або право дати будь-якійособі дозвіл на використання знака на підставі ліцензійного договору, тобтовидати ліцензію.

Реалізація права власності на всі нематеріальні ресурси можливасамим підприємством або наданням права іншій заінтересованій стороні у форміліцензійної угоди.

Ліцензія–це дозвіл на використання нематеріального ресурсу або технічного досягненняпротягом певного строку за винагороду.

Підприємстваможуть купувати нематеріальні активи, одержувати їх безкоштовно або створюватисамі. Нематеріальний актив підлягає відображенню за первинною вартістю (собівартістю)його придбання чи створення на дату прийняття на бухгалтерський облік. Собівартістьокремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, усі податки,що не підлягають відшкодуванню, та інші витрати, безпосередньо пов'язані ізйого придбанням та доведенням до стану, придатного для використання запризначенням, крім отриманих торговельних знижок.

Якщонематеріальний актив надійшов у результаті обміну на інший актив, то йогособівартість визначається як різниця між справедливою ринковою вартістюотриманого активу і сумою часткової оплати, здійсненої підприємством грошовимикоштами або їх еквівалентами під час придбання.

Якщонематеріальний актив був безкоштовно отриманий підприємством, то йогособівартість дорівнює ринковій вартості на дату прийняття на облік.

Аналогічнооцінюються нематеріальні активи, якщо вносяться учасником створеногопідприємства.

Дособівартості безпосередньо створеного на підприємстві нематеріального активувключаються всі затрати на оплату праці; матеріального активу – всі затрати наоплату праці, матеріали, накладні витрати, придатні для використання запризначенням.

Наступнівитрати, пов'язані з нематеріальним активом, включаються до його собівартості,якщо існує впевненість у збільшенні завдяки цьому майбутнього притокуекономічних вигод. Якщо потрібні додаткові витрати для підтримання об'єкта впридатному для використання стані, такі витрати визнаються витратами звітногоперіоду.

Вартістьнематеріальних активів відшкодовується включенням до витрат діяльності(виробничої, комерційної) амортизаційних відрахувань. Величина амортизаціїнематеріальних активів має визначатися щомісячно за нормами, що розраховуютьсявиходячи з початкової вартості та строку корисного їх використання, але небільше від строку, встановленого законом, або строку діяльності господарства.

Засвоєю суттю об'єкти інтелектуальної власності не мають матеріальної основи, атільки інколи можуть бути матеріалізовані в конкретних результатах. Тому їхвартість не можна визначити традиційними показниками, які використовують дляоцінювання матеріальних складових підприємницького потенціалу підприємства.Конкретна технологія оцінювання вартості нематеріального активу обумовленаметою її проведення. Незалежно від цілей аналізу обов'язковою є ідентифікаціякожного об'єкта оцінки та його власника в кожному конкретному випадку. Кожнаметодика розробляється під конкретного замовника.

За методологічну підставу оцінки нематеріальних активів доцільнобрати базові принципи ціноутворення, що були вироблені протягом тривалогоперіоду та неодноразово перевірені на практиці:

v  принципкомплексного обліку трьох груп факторів: витрат,
корисності для споживача, впливу конкуренції;

v  принцип облікутільки релевантних витрат;

v  принцип облікуфакторів, що визначають сприйнятливість
покупця до ціни інтелектуальної власності;

v принцип використання адекватних методів виділення часткиінтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використаннямайнового комплексу підприємства.

Нематеріальні активи можуть бути оцінені в грошовій формі звикористанням таких видів оцінок:

 I. за фактичною собівартістю – визначення вартості об'єктаінтелектуальної власності на основі первісної вартості під час їх придбання;

 II. за поточною відновною вартістю – визначення вартостінематеріального активу на основі наявних цін та з урахуванням ринкової ситуаціїв процесі заміни відповідного об'єкта такої ж корисності;

 III. за поточною ринковою вартістю – визначення вартостінематеріального активу, що може бути отримана під час його продажу чиліквідації на ринку;

 IV. за чистою вартістю реалізації – сума коштів, що може бути отриманачи оплачена під час конверсії у національну (чи іноземну) валюту об'єктаінтелектуальної власності в ході господарської діяльності, за вирахуваннямвитрат на проведення операції.

Дохідний підхідбазується на встановленні причинного зв'язку міжфункціональними (фізичними, техніко-економічними та іншими) властивостямиоб'єкта інтелектуальної власності та майбутніми доходами від його використання.Слід відзначити, що нематеріальні активи, як правило, не застосовуютьсяпоодинці, а завжди у певному комплексі. Тому визначення економічної цінностіоб'єкта інтелектуальної власності на основі майбутніх доходів від йоговикористання ускладнюється відсутністю технологій елімінування впливів нарезультативний показник дії інших факторів. Основна концепція методів цієїгрупи: перевага в прибутку з'явиться або в порівнянні з підприємствами, щовипускають аналогічну продукцію (але без використання оцінюваного нематеріальногоактиву), або утвориться на підприємстві, що випускало продукцію до використаннянематеріального активу. Потім перевага в прибутку капіталізується (приводитьсядо поточної вартості) і береться як вартість нематеріального активу. Данийметодологічний підхід представлений методами, які залежно від показника, щовизнається за основний, можна поділити на дві групи: методи обліку грошовихпотоків; методи обліку умовної економії.

Дохідні методи оцінки вартості нематеріальних активів підприємства

№ Назва методу Змістовна характеристика 1 Метод дисконтування грошових потоків В основу методу покладено залежність вартості від часу. Вартість нематеріального активу дорівнює теперішній вартості майбутніх грошових потоків від його використання 2 Метод переваг у доходах Базується на визначенні різниці між грошовими потоками, і отриманими від використання нематеріального активу, та грошовими потоками без його використання Метод обліку продажної ціни на продукцію Метод обліку обсягів реалізації Метод одночасного обліку продажної ціни та обсягів реалізації продукції 3 Метод надлишкових прибутків Метод базується на припущенні, що надлишкові прибутки підприємство отримує за рахунок невідображених у балансі нематеріальних активів 4 Метод надлишкових грошових потоків Метод заснований на припущенні, що приріст вартості компанії порівняно з вартістю капіталу, трудових і земельних ресурсів, залучених до господарського обігу, формується за рахунок нематеріальних активів 5 Метод звільнення від роялті Метод використовується для оцінки нематеріальних активів., права на використання яких надаються за допомогою ліцензій. Метод заснований па таких припущеннях: І) оцінюваний нематеріальний актив (наприклад, патент) не належить істинному власнику (підприємству), а є власністю іншої сторони; 2) ця інша сторона надає інтелектуальну власність підприємству на ліцензійній основі на умовах визначених відрахувань від виторгу (роялті); 3) зважаючи на те, що нематеріальний актив насправді належить істинному її власнику, йому не потрібно сплачувати роялті, тобто утвориться псевдоекономія витрат, результат капіталізації (приведення до поточної вартості), який може бути взятий як вартість нематеріального активу 6 Метод виграшу в собівартості Цей метод базується на врахуванні економії витрат, що може бути асоційована із застосуванням нематеріальних активів; передбачає обчислення розміру виграшу в собівартості за термін, коли інтелектуальна власність ще приносить корисний ефект (знижує собівартість). Розрахований розмір економії в собівартості потім капіталізується, що дає змогу визначати поточну вартість нематеріального активу 7 Метод капіталізації грошового потоку (метод прямої капіталізації) Метод заснований на процесі переведення доходів від використання нематеріального активу в його вартість '

Витратний підхідзаснований на міркуваннях про те, щопотенційний покупець, володіючи певною інформацією про предмет купівлі, незаплатить за нього більше, ніж вартість іншого нематеріального активу з тією жкорисністю. У рамках цього підходу з метою визначення реальної вартостінематеріального активу передбачається визначення витрат на відтворенняпервинної вартості об'єкта інтелектуальної власності з урахуванням наступнихполіпшень (чи заміни з вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизаціїза строк експлуатації). На відміну від матеріальних об'єктів нематеріальнимактивам притаманний лише функціональний та техніко-економічний знос.

Витратний підхід до оцінки вартості нематеріальних активівреалізується методом обліку початкових витрат, методом вартості заміщення таметодом відновної вартості. Як правило, витратні методи використовуються дляоцінювання нематеріальних активів, що спрямовані на отримання соціальнихефектів, тощо. У разі оцінки бізнесу витратний підхід застосовується в тихвипадках, коли не передбачається отримання доходів від підприємницькоїдіяльності протягом достатньо тривалого часу, а також якщо існує реальназагроза банкрутства.

Вартість нематеріальних активів, яка визначена методом початковихвитрат у державних стандартах бухгалтерського обліку, називається історичною,бо вона в основному базується на обліку фактично понесених витрат відповідно добухгалтерської звітності протягом останніх років. За використання цього методуслід звернути особливу увагу на кінцеву величину вартості та строк їїформування. Зрозуміло, що в разі необхідності понесені витрати повинні бутискориговані (приведені) в потрібному напрямку, урахуванням їхньої давності.

У процесі оцінювання нематеріального активу за методом вартостізаміщення використовують принцип заміщення, відповідно до якого максимальнавартість об'єкта інтелектуальної власності визначається мінімальною ціноюаналогічного об'єкта (з еквівалентними характеристиками), що пропонується дляпродажу на нинішній момент на ринку. За необхідності використовують приведеннянематеріального активу до ринкового еквівалента за допомогою параметричнихкоефіцієнтів перерахунку.

Метод відновної вартості найчастіше використовується для оцінкицінності прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. У цьому випадкувідновна вартість визначається як сума витрат, які необхідні для створеннянової точної копії нематеріального активу на основі сучасних цін на матеріали,енергоносії тощо.

Ринковий підхіддо оцінювання нематеріальних активів передбачаєпорівняння об'єкта оцінювання з представленими на ринку аналогічними об'єктами.Найпоширенішим указаний підхід став у методі порівняльних продаж. Його сутьполягає в прямому порівнянні об'єкта оцінювання з аналогічним за корисністю,якістю та призначенням нематеріальним активом, що вже купувався /продавався за інформацією минулих ринкових угод. Основні умови використанняданого методу:

ü наявність достатньоїінформації (прийнятної якості) стосовно колишніх комерційних угод занематеріальними активами подібного призначення та корисності:

ü наявність конкретнихтехнологій врахування відмінностей між зіставними об'єктами.

Під час використання цього методу ринкова вартість нематеріальногоактиву визначається ціною, яку можуть заплатити типові покупці типовомупродавцеві на конкретну дату оцінки за аналогічний (за всіма параметрами)об'єкт. Метод дає можливість досягнути прийнятних результатів тільки в разідотримання всіх перерахованих умов, а в іншому випадку його можна рекомендуватияк допоміжний чи приблизний.

Визначивши вартість того чи того нематеріального активу,обчислюють вартість усього портфеля. На даному етапі слід звернути особливуувагу на комплексність такої процедури. Не треба забувати, що більшістьоб'єктів інтелектуальної власності не можуть використовуватися у господарськійпрактиці самостійно. Крім цього, сумісне використання нематеріальних активівчасто породжує додаткові ефекти, що недопустимо ігнорувати.