Реферат: Навчально-методичний посібник Луцьк 2002 р

Управління освіти Луцького міськвиконкому Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня № 9


Недужко В.Д., Іванов В.В.


ДОПРИЗОВНА ПІДГОТОВКА І ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В ШКОЛІ

Навчально-методичний посібник


Луцьк 2002 р.


У навчально-методичному посібнику подаються вимоги керівних документів з допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, підготовки їх до військової служби в Збройних Силах України. На основі досвіду, придбаного за останні роки, розкривається система організації та проведення допризовної підготовки, військово-патріотичного виховання учнів школи. ^ Рекомендується для директорів шкіл і заступників з виховної роботи, викладачів допризовної підготовки, а також усіх, хто причетний до військово-патріотичного виховання та підготовки юнаків до захисту Вітчизни. ^ Навчально-методичний посібник підготували: Недужко В.Д. – директор ЗОШ № 9 м.Луцька Іванов В.В. – викладач допризовної підготовки – методист ЗОШ № 9 м.Луцька

Рецензенти:

Довганюк В.М.- інспектор-методист управління освіти і науки

облдержадміністрації

^ Волинець Ю.Й. – інспектор-методист управління освіти Луцького міськвиконкому

Гусар В.Г. – інженер 1-ої категорії управління освіти і науки

облдержадміністрації

^ Сцьольний Р.А. – ст. помічник начальника другого відділення Луцького військкомату


Відповідальний за випуск:

Махомед М.Х. – начальник управління освіти Луцького міськвиконкому
Передмова

Сьогодні, коли новітні наукові відкриття швидко знаходять застосування у військовій практиці, зростає значення підготовки молоді до захисту Вітчизни.

Перехід Збройних Сил України до переважно якісних параметрів у військовому будівництві, виконання завдань визначених “Державною програмою реформування та розвитку Збройних Сил України”, “Концепцією переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року”, схваленою Указом Президента України від 7.04.2001 р. № 239/2001 ставить більш високі вимоги до підготовки військовослужбовців.

Біля пультів бойових машин зенітно-ракетних комплексів, у танках, за штурвалами бойвих літаків, у відсіках підводних човнів мають бути люди, краще, ніж раніше підготовлені у військовому та спеціальномі відношеннях.

Державна система віськового навчання виникла не на голому місці. Вона увібрала в себе все передове, цінне, що є в історичному досвіді виховання підростаючих поколінь. Ще в Київській Русі військово-фізична підготовка здійснювалася у “будинках молоді”, школах при монастирях, князівських дворах. За часів князя Святослава, хлопчика у три роки вже садовили на коня, у сім – навчали грамоті, а у дванадцять – брали в походи.

Запорізька Січ виховувала 10-18 літніх дітей загиблих козаків у сирітських школах, де вони проходили військове навчання.

Військова підготовка молоді існувала в багатьох країнах: школи і пажеські корпуси в Росії, скаутський рух у Франції, бойскаутський – в Англії, загони російських скаутів на початку ХХ століття.

У роки Вітчизняної війни допризовна підготовка в СРСР охоплювала майже всю учнівську молодь, що давало змогу за короткий час готувати для фронту молодь, яка успішно оволодівала основами військової справи, добровільно вступали до народного ополчення, у партизанські загони, засвоювала скорочену програму військових училищ. Припинення у 1962 р. військового навчання у середніх навчальних закладах негативно вплинуло на підготовку молоді до військової служби. Тому в 1967 р., в зв´язку зі скороченням терміну служби у Збройних Силах СРСР, було поновлено проведення початкової військової підготовки молоді.

У США, незважаючи на відсутність загального військового обов´язку, діє закон про розвиток освіти з метою національної оборони країни, за яким підготовка юнаків для сухопутних сил, флоту і авіації ведеться у середніх школах. Крім того, діють так звані молодіжні піхотні батальони, куди приймають юнаків від 15 років, офіцерські тренувальні корпуси юніорського резерву, де проводяться заняття за спільною програмою школи та армії. Для американських школярів організовуються військово-спортивні ігри, змагання, відвідування гарнізонів, походи на військових кораблях тощо.

У Німеччині воєнізовані організації молоді охоплюють понад один мільйон юнаків.

В Україні підготовка молоді до військової служби проводиться на основі Конституції України і програмних державних документів в галузі війського будівництва.

Безпосередньо для організації допризовної підготовки в навчально-виховному залкаді використовуються основні керівні документи:

Закон України “Про загальний військовий обов´язок і військову службу” (1999р.);

Положення про допризовну підготовку юнаків (2000 р.);

Програма допризовної підготовки, яка затверджена Міністерством освіти і науки України та погоджена з Міністерством оборони України (1999 р.).

Допризовна підготовка юнаків проводиться протягом двох років викладачами допризовної підготовки в середніх закладах освіти, починаючи з передвипускного класу, а також у вищих навчальних закладах першого і другого рівня акредитації. За погодженням з Міністерством оборони України для одержання мінімальних початкових знань юнаками, Програма розрахована на 140 академічних годин. До неї входить навчання та військово-патріотичне виховання.

Патріотичне виховання підростаючого покоління – справа загальнодержавна, але основний тягар у її проведенні покладено на школу, в якої крім усіх інших завдань, які висуває перед нею держава, стоїть ще одне – підготовка учнівської молоді до захисту Батьківщини, а юнаків допризовного віку – безпосередньо до служби у Збройних Силах.

В успішному вирішенні будь-якого питання треба мати систему роботи.

Зокрема і в питанні віськово-патріотичного виховання учнів, підготовці юнаків до служби в Збройних Силах України. Тому в школі ще у 1994 році була розроблена система , зміст, напрямки, форми і методи військово-патріотичного виховання учнів школи. (Додаток 1).

Система військово-патріотичного виховання грунтується на державній ідеології, тобто на славній історії Українського народу, традиціях, яскравих прикладах вірності Батьківщині, як у минулому, так і тепер, на вимогах Конституції України та інших державних документів.

Для того, щоб військово-патріотичне виховання учнів було більш ефективним і досягло своєї мети, у школі проведений розподіл обов´язків між членами педагогічного колективу: від директора школи до вчителя-предметника.

Система військово-патріотиичного виховання учнів реалізується в процесі навчання та виховання як у навчальний так і позанавчальний час і є послідовним розвитком особистості, що має певні стадії (молодшого, середнього та старшого шкільного віку).

Залежно від віку диференційовані мета, зміст, засоби навчання та виховання.

Цілеспрямована робота по військово-патріотичному вихованню, організації допризовної підготовки дозволяє більш повно задовільняти різноманітні потреби учнів школи, готувати юнаків до служби в Збройних Силах України. Цьому сприятиме музей-центр військово-патріотичного виховання, який створюється в школі (Додаток 2,3).

Запропонований навчально-методичний посібник допоможе директорам шкіл, викладачам допризовної підготовки, особливо початківцям, в організації і проведенні допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання учнівської молоді.

В посібнику подаються вимоги керівних документів, що стосуються допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, підготовки юнаків до захисту Батьківщини, служби в Збройних Силах України, а також рекомендації по їх виконанню.


^ РОЗДІЛ І.

КЕРІВНІ ДОКУМЕНТИ З ДОПРИЗОВНОЇ ПІДГОТОВКИ І ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ


Конституція України.

Прийнята на п´ятій сесії Верховної Ради України

^ 28 червня 1996 року (витяг).

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та ін­формаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, тери­торіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист держав­ного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держа­ви, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові фор­мування ніким не можуть бути використані для обме­ження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи пере­шкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не пе­редбачених законом.

На території України не допускається розташу­вання іноземних військових баз.

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та тери­торіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відпо­відно до закону.

^ Воєнна доктрина України.

Затверджена Постановою Верховної Ради України

від жовтня 1993 року (витяг).

" Воєнна " доктрина України є складовою частиною концепції національної безпеки і становить сукупність затверджених Верховною Радою України основополо­жних настанов і принципів щодо організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом політичних, дипломатичних, еконо­мічних та воєнних заходів.

^ 1. ВОЄННО-ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ

Воєнно-політичні цілі України та міжнародні пріорітети в галузі забезпечення національної безпеки

Головною метою Воєнної політики України є гарантування національної безпеки Украіни від зовнішньої воєнної загрози, відвернення вій­ни, підтримання міжнародно­го миру і безпеки.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у внут­рішні справи та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, за­фіксованих, зокрема, у Статуті Організації Об'єднаних Націй (ООН). Хельсінському Заключному Акті та до­кументах Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

Здійснюючи свій зовніш­ньополітичний і воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами, Украї­на:

- не висуває територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

- суворо дотримує принципу недоторканності існуючих де­ржавних кордонів;

- поважає державний суверенітет і політичну незалежність інших держав і визнає за ними право на вирішення всіх питань своєї національ­ної безпеки відповідно до своїх інтересів без нанесен­ня шкоди безпеці інших дер­жав;

- сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил і озброєнь у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної дер­жави;

- обстоює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нор­мами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов'язань про взаємний ненапад;

- будує свої відносини з ін­шими державами незалежно від їх суспільно-політичного ладу та воєнно-політичної орієнтації на взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін;

- забороняє застосовувати власні Збройні Сили для роз­в'язання політичних завдань на своїй території;

виступає проти розміщення іноземних військ на своїй теріторії та на територіях інших держав без їх на те згоди;

- виключає своє одностороннє повне роззброєння.

Україна виступає за свторення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим ком­понентом своєї національної безпеки.

Дотримуючись позаблокового статусу, Україна сприяє створенню надійних міжнародних механізмів та загальноєвропейської структури безпеки на двосторонньому, регіональному і глобальному рі­внях з метою зміцнення довір´я і партнерства на основі принципів взаєморозуміння і відкритості у воєнно-політичній діяльності.

Ставлення України до ядерної зброї

та інших видів зброї масового знищення.

Виходячи з катастрофічних наслідків для всього людства ядерної війни, Україна вважає застосування ядерної зброї неприпустимим.

Україна виступає проти розповсюдження технологій виробництва ядерної, хімічної та біологічної (бактеріологічної) зброї.


^ 2. ВОЄННО-ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ

2.2. Завдання Збройних Сил та принципи їх будівництва

Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності територіальної цілісності, недоторканості України. Їх розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань.

Основними принципаами будівництва Збройних Сил є:

- проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та при­нципів воєнного мистецтва;

- комплектування їх на основі загального військового обов´язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;.

- військово-патріотичне виховання допризовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

- вирішення комплексу пи­тань, пов´язаних з соціаль­ним захистом військовослужбовців;

- повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів).

Збройні Сили України мають у своєму складі види і роди військ та інші військо­ві формування і об'єкти, не обхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками будів­ництва Збройних Сил Украї­ни є бойова здатність, бойова ефективність, бойова стій­кість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойового завдання.

^ 3. ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

3.2. Підготовка держави і населення до оборони

Готовність держави до оборони забезпечується в мир­ний час шляхом побудови стійкої системи державного і військового управління, створення виробничих поту­жностей, мобілізаційних за­пасів матеріальних ресурсів, а також завчасною підготов­кою національного господарства до забезпечення пот­реб населення, Збройних Сил та інших військових формувань.

Належний рівень військової підготовки військовозо­бов'язаних досягається ово­лодінням наявними в Зброй­них Силах засобами збройної боротьби.

^ Закон України “Про оборону України”.

Прийнятий на сесії Верховної Ради України

6 грудня 1991 року (Нова редакція прийнята 5 жовтня 2000 року) (витяг)

Цей Закон встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов´язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов´язки громадян України у сфері оборони.

^ Стаття 16. Завдання підприємств, установ та організацій і обов´язки їх посадових осіб у сфері оборони.

Посадові особи підприємств, установ та організа­цій усіх форм власності:

- виконують передбачені законодавством обов'язки у сфері оборони;

- сприяють забезпеченню ведення персонального військового обліку військовозобов'язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевіроч­ні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними вій­ськового обов'язку згідно із законодавством, забез­печують здійснення заходів з їх військово-патріотич­ного виховання.

^ Стаття 17. Права та обов'язки громадян України у сфері оборони.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної ці­лісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до про­ходження військової служби за станом здоров'я і ві­ком, а жіночої статі — також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'я­зок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу та викону­ють військовий обов'язок у запасі відповідно до зако­нодавства.

Громадяни, які проходять державну військову служ­бу у Збройних Силах України, при виконанні обов'язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом.

В умовах воєнного стану відповідно до закону до­пускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності гро­мадян з наступним повним відшкодуванням їх вартос­ті у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Мініс­трів України.

Громадяни України в установленому законом по­рядку можуть створювати громадські організації для і сприяння зміцненню оборони держави.

^ Закон України “Про Збройні Сили України”.

Прийнятий на сесії Верховної Ради України 6 грудня 1991 року

(Нова редакція прийнята 5 жовтня 2000 року) (витяг)

Розділ IV. Діяльність Збройних Сил України

Стаття 11. Засади діяльності Збройних Сил України.

Збройні Сили України проводять свою діяльність на засадах:

- вірності конституційному обов'язку та військовій присязі;

- верховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її конституційних прав і свобод;

- гласності, відкритості для демократичного цивільно­го контролю;

- поєднання єдиноначальності і колегіального розроб­лення найбільш важливих рішень;

- комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом;

- постійної бойової та мобілізаційної готовності, збереження державної та військової таємниці;

- виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу, додержання військової дисципліни;

- забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також членів їх сімей, заборони створення і діяльності організаційних струк­тур політичних партій.

^ Закон Україні “Про загальний військовий обов´язок

і військову службу”.

Прийнятий на сесії Верховної ради України 25 березня 1992 року

(нова редакція прийнята 18 червня 1999 року) (витяг)

Цей Закон здійснює правове регулювання стосовно загального військового обов'язку і військової служби з метою реалізації громадянами України конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Глава І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Загальний військовий обов'язок

1. Загальний військовий обов'язок встановлюється з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також підготовки населення до захисту України.

2. Загальний військовий обов'язок включає:

- підготовку громадян до військової служби;

- приписку до призовних дільниць;

- прийняття та призов на військову службу;

- проходження за призовом або добровільно військової служби;

- виконання військового обов'язку в запасі;

- дотримання правил військового обліку.

У воєнний час загальний військовий обов'язок включає також загальне обов'язкове військове навчання громадян.

3. Громадяни мають право на заміну загального військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" ( 1975-12 ).

4. Загальний військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні.

5. Щодо загального військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць, військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі.

До паспортів громадян України цих категорій вноситься відповідна відмітка.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової

служби за станом здоров'я і віком, зобов'язані:

прибувати за викликом військового комісаріату до призовних дільниць

для приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і

виконувати військовий обов'язок у запасі;

виконувати правила військового обліку.

7. Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або підготовку, споріднену з відповідною військово-обліковою спеціальністю за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, беруться на військовий облік. Вони зобов'язані прибувати за викликом до військового комісаріату для проходження медичного огляду і виконувати правила військового обліку.

У мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за контрактом У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути призвані на військову службу за рішенням Президента України.

8. Виконання Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" покладається на громадян України, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

^ Стаття 2. Військова служба і виконання військового обов'язку в запасі

1. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

2. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

3. Встановлюються такі види військової служби:

- строкова військова служба;

- військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин;

- військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

- військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу;

- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба осіб офіцерського складу за призовом;

- кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом.

4. Виконання військового обов'язку в запасі у мирний час полягає у дотриманні порядку і правил військового обліку, проходженні зборів, збереженні та вдосконаленні військовозобов'язаними знань, навичок і умінь, необхідних для виконання ними обов'язків військової служби у воєнний час відповідно до військово-облікових чи цивільних спеціальностей.

5. Громадяни, які призвані або добровільно вступили на військову службу, складають Військову присягу на вірність Українському народу.

Військовозобов'язані, які раніше не склали Військову присягу, складають її під час зборів або мобілізації.

6. Усі громадяни, які призиваються, приймаються на військову службу або перебувають у запасі, проходять обов'язковий медичний огляд у порядку, затвердженому Міністром оборони України за погодженням з центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Стаття 3. Правова основа загального військового обов'язку і військової служби

Правовою основою загального військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, інші закони України, а також нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання загального військового обов'язку, військової служби та статусу військовослужбовців.

Стаття 4. Комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями

1. Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями через військові комісаріати шляхом призову громадян на військову службу на підставі загального військового обов'язку, прийняття громадян на військову службу за контрактом.

2. Для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом під час мобілізації проводиться планомірна військова підготовка і забезпечується в запасі необхідна кількість військово-навчених громадян.

3. Генеральний штаб Збройних Сил України проводить розподіл наявних призовних ресурсів за ступенями обмеження, станом здоров'я та рівнем освіти пропорційно між Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями.

Глава II. Підготовка громадян до військової служби

Стаття 8. Підготовка допризовників і призовників до військової служби

1. Підготовка громадян до військової служби включає допризовну підготовку, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у вищі військові навчальні заклади та вищі навчальні заклади, які мають військові навчальні підрозділи, військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня освітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

2. Відповідальність за організацію та проведення допризовної підготовки покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, у віданні яких є навчальні заклади. Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

3. Підготовка призовників з військово-технічних спеціальностей проводиться у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах.

4 Порядок організації та проведення допризовної підготовки та підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей визначається Положенням про допризовну підготовку та Положенням про підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5. Контроль за організацією, проведенням і результатами допризовної підготовки та підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, програмним і методичним забезпеченням цієї підготовки здійснюється Міністерством оборони України, а також іншими міністерствами і центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Стаття 9. Допризовна підготовка

Допризовна підготовка включається до визначеної державою складової освіти вищих навчальних закладів І і II рівнів акредитації, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів та проводиться за затвердженими відповідно до законодавства програмами, погодженими з Міністерством оборони України.

^ 6.Положення про допризовну підготовку.

Затверджено постановою кабінету Міністрів України

від 30 листопада 2000 року №1770 (витяг)

Загальні питання

1. Допризовна підготовка є складовою частиною підготовки юнаків допризовного і призовного віку до військової служби.

У ході допризовної підготовки молодь набуває військових знань і практичних навичок в обсязі, необхідному для успішного засвоєння програми бойової підготовки.

2. Допризовна підготовка включається до визначеної державою складової освіти вищих навчальних закладів І і ІІ рівня акредитації, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів (далі навчальні заклади) та проводиться за затвердженими відповідно до законодавства програмами, погодженими з Міноборони.

Керівництво допризовною підготовкою

Керівництво допризовною підготовкою, програмним і методичним забезпеченням здійснює Міноборони, Міносвіти, а також інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування.

10. Керівник навчального закладу несе відповідальність за організацію та стан допризовної підготовки, військово-патріотичного виховання, створення і вдосконалення навчально-матеріальної бази, підготовку юнаків до навчально-польових зборів, зберігання озброєння, боєприпасів і військового майна.

Керівник навчального закладу:

- Забезпечує виконання програми допризовної підготовки і створення безпечних умов навчання;

- виділяє приміщення, майданчики для проведення практичних занять з допризовної підготовки;

- видає накази про початок і закінчення навчання з допризовної підготовки, призначення командирів взводів та відділень, проведення занять з стрільби з малокаліберної гвитівки;

- організовує облік, зберігання, ремонт та списання озброєння, боєприпасів і військового майна відповідно до встановленого порядку, не менш як один раз на три місяці особисто перевіряє стан цієї роботи;

- контролює проведення занять викладачем допризовної підготовки, виносить на обговорення педагогічних рад не менш як один раз на рік питання щодо етапу допризовної підготовки.

Викладачі допризовної підготовки

11. Викладачі допризовної підготовки (далі викладачі) входять до штату навчальних закладів і є відповідальними за підготовку юнаків допризовного віку, облік, зберігання, технічний стан і видачу озброєння боєприпасів і військового майна, додержання встановлених правил запобіжних заходів під час проведення занять.

12. На посади викладачів призначаються офіцери запасу або у відставці, які мають вищу освіту, спроможні за віком і станом здоров'я якісно проводити заняття, а також випускники вищих педагогічних навчальних закладів за спеціальністю викладача допризовної підготовки і фізичного виховання.

У разі коли немає можливості укомплектовувати ці посади офіцерами, викладачами можуть бути призначені добре підготовлені та досвідчені прапорщики (мічмани), сержанти (старшини), солдати (матроси) запасу з вищою освітою.

13. Підготовка викладачів допризовної підготовки і фізичного виховання проводиться на факультетах фізичного виховання та кафедрах військової підготовки вищих педагогічних навчальних закладів.

На навчання приймаються чоловіки віком до 25 років, які пройшли строкову військову службу або військову службу за контрактом відповідають вимогам підготовки офіцерів запасу. Добір кандидатів провадять військові частини з числа військовослужбовців строкової служби, як підлягають звільненню в запас, а також військові комісаріати разом з органами управління освітою - з числа військовозобов´язаних, звільнених в запас після закінчення встановленого строку військової служби.

14. Викладач повинен знати вимоги щодо підготовки молоді до військової служби, постійно підвищувати свій професійний рівень.

Викладач:

- Організовує і проводить заняття з допризовної підготовки;

бере участь у створенні і вдосконаленні навчально-матеріальної бази необхідної для проведення допризовної підготовки;

- веде облік, зберігає та видає озброєння, боєприпаси і військове майно;

- не менш як один раз на місяць перевіряє їх наявність і технічний стан;

- організовує разом з викладачем фізичної культури змагання з військово-прикладних видів спорту;

- бере участь в організації та проведенні районних (міських) змагань з військово-прикладних видів спорту і цивільної оборони;

- використовує військово-шефську допомогу для підвищення ефективності занять з допризовної підготовки;

- веде роботу з військово-професійної орієнтації юнаків, відбору і підготовки їх для вступу до вищих військових навчальних закладів;

- бере участь у складанні характеристик на юнаків допризовного і призовного віку, проведенні заходів пов´язаних з припискою громадян до призовної дільниці.

15. Викладач планує свою роботу за розкладом занять, що затверджується керівником навчального закладу.

16. Викладачі систематично підвищують свій професійний рівень під час настановчих зборів, навчання на факультетах при інститутах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, навчально-методичних зборів перед початком навчального року, щомісячних одноденних методичних занять, триденних методичних занять у канікулярний період, роботи в методичній комісії навчального закладу і самостійно.

Курси підвищення кваліфікації викладачів організовують органи управління освітою один раз на п´ять років.

Навчально-методичні збори проводяться перед початком навчального року за програмою, затвердженою військовим комісаріатом за погодженням з відповідними органами управління освітою та у справах цивільної оборони.

Щомісячні одноденні методичні заняття проводяться військовим комісаріатом разом з органами управління освітою та у справах цивільної оборони відповідно до специфіки навчального процесу навчальних закладів. День проведення цих занять установлює військовий комісар за домовленістю з органом управління освітою.

Викладачам надається один день на тиждень для методичної підготовки.

17. Для забезпечення керівництва навчально-методичною роботою з допризовної підготовки при військових комісаріатах створюються позаштатні методичні ради. Робота позаштатної методичної ради планується на рік.

Склад методичної ради, плани її роботи, розклад навчально-методичних зборів і методичних занять, затверджує військовий комісар за погодженням з відповідним органом управління освітою.

18. У військових комісаріатах ведеться журнал обліку методичної підготовки викладачів допризовної підготовки, в органах охорони здоров´я викладачів основ медичних знань навчальних закладів.

Організація та проведення допризовної підготовки

20. Допризовну підготовку організовують і проводять за відповідними програмами.

Згідно з програмами у навчальних закладах розробляється потижневий план допризовної підготовки на навчальний рік. Заняття з цього предмета включають до загального розкладу занять і проводять по класах та навчальних групах, що іменуються взводами. Взводи поділяються на відділення.

Керівник навчального закладу призначає командирів взводів і відділень.

21. Навчання юнаків умінню стріляти з автомата (малокаліберної гвинтівки) бойовими патронами проводиться на стрільбищах і в тирах військових частин, вищих військових навчальних закладів, організацій Товариства сприяння обороні України (ТСО України) і