Реферат: О. В. Стрілець Мистецтво вишивки українського рушника

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди”


О.В.Стрілець


Мистецтво вишивки українського рушника


Навчально-методичний посібник


Переяслав-Хмельницький 2006р.

Рецензенти:

Л.А.Онищук, кандидат педагогічних наук, завідувач лабораторії педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України;

Л.М.Різник, кандидат педагогічних наук ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Григорія Сковороди”.


У навчально-методичному посібнику висвітлено основні відомості про мистецтво українського рушника. Також подано розробки занять, технології вишивання рушників.

Посібник орієнтований на особистий художньо-естетичний розвиток студентів педагогічних і мистецьких навчальних закладів, формування компетенцій у сфері художньої культури в процесі опанування цінностей української культурно-мистецької спадщини; розширення змісту художньо-естетичної освіти; оволодіння досвідом творчої діяльності. А також може бути використано на заняттях декоративно-прикладного мистецтва та художньої праці в середніх та вищих навчальних закладах.

^ Зміст

Передмова.

Словник знаків-символів українського рушника.

Розділ 1

Значення українського рушника в духовній та матеріальній культурі.

Головні елементи геометричного орнаменту.

Семантика кольорів.

Рослинний орнамент.



Розділ 2
Технології вишивання українських рушників.

2.1. Технологія вишивання.

2.2. Розробки занять “Технологія вишивання українських рушників”.

Висновки

Додатки

Використана література


Передмова

В умовах оновлення суспільства зростає роль творчих начал людської особистості, вимог до її морального обліку, свідомості, поведінки. Велику роль тут відіграє мистецтво, яке займає важливе місце у всебічному розвитку особистості, прилучення її до духовної культури. Роль народного мистецтва у формуванні особистості виняткова внаслідок найбільшої сили впливу на емоційний світ людини [5:121]. Адже естетичне виховання – це процес формування і розвитку естетичної емоційно-чуттєвої і ціннісної свідомості особистості та відповідної діяльності під впливом народного мистецтва та різноманітних об’єктів і явищ реальності. Певною мірою впливаючи на внутрішній світ людини народне мистецтво забезпечує її емоційно-почуттєву сферу, пробуджує сприйнятливість до прекрасного, стимулює розвиток образного мислення, асоціативної пам’яті, художньої уяви.

Також доцільно сказати, що мистецтво є джерелом духовного розвитку та вдосконалення особистості; воно діє на психічну діяльність, формує та розвиває почуття, волю, потреби, поведінку, моральні та естетичні ідеали, творче мислення, світогляд. Великий поет-художник Т.Г.Шевченко вважав, що високе народне мистецтво за силою впливу на думку людини перевищує навіть природу. Тут слід нагадати і слова великого педагога В.О.Сухомлинського: „Мистецтво – це час і простір, в якому живе краса людського духу, як гімнастика виправляє тіло, так мистецтво виправляє душу. Пізнаючи цінність народного мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду” [9:514].

Велика роль належить народному мистецтву, як найбільш дійовій формі естетичного пізнання дійсності. Воно в усі часи було могутнім засобом виховання людей.

І в наш час народне мистецтво залишається гострою зброєю в боротьбі за уми і серця людей. Народне мистецтво вчить людину правильно розуміти високі і прекрасні моральні почуття.

Проблема естетичного розвитку особистості має досить глибоке історичне коріння (Сократ, Платон, Аристотель, І.Кант та ін.). в науковій літературі цю проблему досліджували такі видатні особистості як: В.Г.Бутенко, В.А.Верба, Н.В.Гончаренко, Є.В.Квятковський, М.С.Каган, Л.Т.Левчук, В.Н.Лепський, В.О.Сухомлинський, О.П.Щоголова, Б.М.Юсов.

Науково-теоретичні дослідження питання морально-естетичного змісту мистецтва як однієї з форм пізнання дійсності, дозволили вченим (Т.Г.Аболіній, Л.Т.Левчук, І.Ф.Лосєву, В.І.Панченко, О.І.Фортовій, С.В.Шинкаренку та ін.) констатували, що мистецтво не просто вчить жити, а показує життя, яке часто більш справжнє, ніж, так зване „теперішнє”, тому, що є людським поглядом на життя, на природу, на саму людину.

На наш погляд, ефективне використання виховних можливостей народного мистецтва дозволить формувати в студентської молоді духовну свідомість у єдності знання, переживання ідеї. Це положення визначає головні напрямки естетичного розвитку особистості:

опанування духовною культурою як сумою естетичних знань і уявлень;

формування і розвиток естетичної свідомості на основі отриманих знань, здібностей їх сприйняття;

розвиток таких якостей, потреб і здібностей, які перетворюють особистість в активного творця естетичних цінностей [2:314].

Професор В.О.Орлов стверджує. Що спілкування з народним мистецтвом має особливий вплив на становлення майбутнього фахівця. З одного боку це стосується того, як буде формуватись естетична свідомість молодого вчителя, а з другого – на яких засадах викладачі будуть здійснювати виховання своїх студентів. Ще у Древньому Китаї (особливо у конфуціанський період) мистецтво вважалося одним із найкращих засобів не лише виховання, але й перевиховання людей, зміни їх звичаїв [6:52].

На думку О.П.Рудницької народному мистецтву властива висока чутливість до всього, що відбувається навколо. Воно завжди узагальнює і синтезує найсуттєвіші та найзначніші проблеми людського життя, викликає до них суспільний інтерес. Закріпленню у свідомості одержаних знань сприяє емоційна забарвленість художньої інформації, яка передбачає почуттєвий рівень реагування, що розширює межі пізнання навколишнього світу, допомагає усвідомити його іманентне багатство [7:24].

Особлива активізація свідомості засобами народного мистецтва зумовлюється тим, що художній твір і відбиває дійсність і оцінює зображення, прагнучи виявити його сутність. Таке відтворення цінності буття не тільки збагачує своїх читачів, слухачів, глядачів життєвим досвідом, а й спонукає до його ціннісного переживання, яке становить важливий компонент світоглядної позиції. Не випадково саме народне мистецтво, що виникло раніше ніж наука і філософія, тривалий час відігравало провідну роль в осмисленні світу [8:97].

Таким чином, творча глибина мистецьких творів криється в здатності осмислювати людський досвід на такому рівні, на якому він водночас виявляється і як універсальна загальність, і як неповторна індивідуальність, завдяки чому стає можливим залучити до світу художньої реальності кожну людину. Під впливом художніх образів безпосередні почуття переходять в естетичні, естетичні уявлення суб’єкта як ціннісний акт осягнення світу та самопізнання власної індивідуальної сутності. Саме в цьому виявляється катарсичний характер естетичних відношень, що виступають способом розвитку художнього світогляду людини [8:98].

Отже, народне мистецтво як єдність пізнання з насолодою, евристичного з гедоністичним, є важливою передумовою виховання творчої особистості, гармонія якої проявляється як у матеріальному виробництві, так і в духовній діяльності, спрямованій на перетворення світу за законами краси.

Важливість народного мистецтва в естетичному вихованні не викликає сумніву. Тому що воно є власне його суттю. Його особливості, як засобу виховання, полягає в тому, що в мистецтві „згущено, сконцентровано творчий досвід людини, духовне багатство” [1:35].

У зв’язку з цим особливо актуально та гостро постає проблема забезпечення процесу художньо-естетичного розвитку молоді необхідними і достатніми (тобто оптимальними) педагогічними умовами, серед яких бачиться доцільним виділити: удосконалення вітчизняної системи мистецької освіти та естетичного виховання; якісні зміни у розумінні особистості, її духовних, етичних, інтелектуальних, естетичних потреб (спираючись на думку Е.Фромма, усвідомлення кожної людини як „феномена космічного значення”, з притаманним духовно-творчим потенціалом); більш активне використання у навчально-виховному процесі педагогічного впливу мистецтва шляхом упровадження таких освітніх технологій, що сприятимуть художньо-естетичному розвитку особистості [4:211].

На закінчення підкреслимо, що мистецтво духовно підносить людину і робить її шляхетною, передбачає формування світогляду особистості не тільки через осмислення правильності вчинку, відповідності моральним потребам суспільства, але й через естетичне переживання його краси і довершеності.


^ Словник знаків-символів в українських народних рушниках

Барвінок – символ радісної життевої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам`яті про покійних; незайманості, цнотливості. Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками ( підсніжник, пролісок ), вважали провісником весни. Його глянцеио- зелене тверде листя не гине не в літку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності й була перенесена з лісу в сади біля людських жител.

Бджола – символ чистоти душі, творчої діяльності, працьовитості, невтомності, у християнській традиції – символ старанності, красномовства, святості, непорочності, порядку, обережності.

^ Білий ( колір ) – символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества, радості, святковості.

Мовознавці стверджують, що на Україні – Росії слово “ білий ” первісно означало “ блискучий , прозорий, невидимий “, а пізніше – “ чистий та світлий ”.

Мальва – символ найдорожчого – любові до рідної землі, до всього народу. “ Н е було, а в ньому хати, - пише В.Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви – ці не зрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: та земля мила, де мати родила! ” ( Скуратівский В. Берегиня. – ст. 17 ).

Верба – символ космічного океану. Прадерева життя; надзвичайної працездатності; України Батьківщини. Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.

О. А. Шоколо вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ретуальне дерево весняного Нового року. Велекодня Верба – Прадерево життя усіх хліборобських народів – символ Всесвіту… Великодня Верба сприяє прилученню людини Космічної Гормонії ( Українознавство. – К., 1994. – ст. 296 ).

У християнстві верба – прокляте дерево, бо, за міфами, з неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп`яття Ісуса Христа. Існує народне свято – Вербна неділя ( за тиждень перед Великднем). Свячені вербові віти зберігають як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров`я, силу, багатство.

Для українського народу верба – це його своєрідний символ – Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця.

Веретено – символ життя. Веретеном називають стародавнє ручне знаряддя для прядіння, що становить собою тонку палочку з видовженими загостреними кінцями і потовщенням по середині.

Нещодавно астрологи з`ясували, що деякі зоряні Світи і наша Галактика схожі… веретено! А, може наші пращури володіли геніальним даром передбачення? А, може, і значно глибшими знаннями Всесвіту?

Вишиванка – символ здоров`я , краси, щасливої долі, родової пам’ятки, народності, чесності, любові, святковості; оберіг.

Вінок – символ слави, перемоги, святості, миру; Сонця; влади; цнотливості; дівоцтва.

В Україні вінки мали солярну символіку. Дівчата у вінку асоціювались з сонцем, котре сходить.

Вінки з стрічками протягом століття використовувалися під час весілля. Вони були найулюбленішою прикрасою кожної дівчини.

Вірок з довгого листя й жолудів міг бути для українців тим, чим був для давніх греків вінок з лавру. На таких знаках слави вгорі, у місці переплетення гілок, часто вишивається на рушниках корона, а внизу вони з’єднуються якимись вузлами зі стрічок, бантами.

Вуж – символ енергії життя; воскресіння і водночас смерті; кругообігу явищ; глибокої мудрості; прихованих знань; духовних скарбів.

Для зміїних сюжетів на рушниках відводять якщо й не найпочесніше, то, принаймні, найвидніше місце.

Такі повсюдності образу змії в українському мистецтві сприяли традиції мистецької культури Трипілля.

Голуб – символ духовності; у християнстві – символ Святого Духа. Поширеним було вірування, що душа людини після смерті може втілюватись у голуба. З цим, очевидно, пов`язана категорична заборона вживати в їжу голубине м`ясо, що проіснувало аж до ст. Тих, хто знищував голубів, вважали великими грішниками. І навпаки: хто тримає у оселі цих ніжних птахів, матиме достаток і щастя.

Про вагомість цього символу свідчить і той факт, що на святинях українців – рушниках – чи не найчастіше є мотив голуба та голубки. Вони символізували не лише вічну та ніжну любов, а були оберегами, зокрема від пожеж.

^ Дерево життя – символ життя Космосу, його зародження; росту, гармонії, безсмертя; невичерпних життевих сил; вічного оновлення та відродження.

Образ “ дерева життя ” – всесвітній символ. У праукраїнців – вишня, дуб, верба, калина.

Чому саме дерево ( а не назва птахів чи звірів ) входить до цього словосполучення? Інакше кажучи, чим спільні поняття “ дерево ” і “ життя ”? Мовознавець В. В. Колесов з`ясував, що слово “здоровий” ( здоров`я – це життя ) походить від давньої форми su – dorr – o, що дослівно означає, “ із гарного дерева, міцний як дерево, сильний ”. ( Колесов В. В. Мир человека в Слове Древней Руси. – Л ., 1986. – ст.211 ).

Дуб – символ Сонця, дерево життя; гордості й міці, сили, довговічності, здоров`я; цілісності; дужого, гарного парубка.

Вінок із дубового листя символізує силу, міць, гідність. На Україні дуб особлива цінувався за міцну деревину, з якого робили житло, мости, домашне начиння.

Існував добрий звичай – на відзнакку народження хлопчика садити молоденкий дуб.

Жито – символ життя; плодючості; достатку; здоров`я, щястя; символ неперервності роду, духовності українців.

Жито – одна з найдавніших злокових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще із часів Трипільської культури.

Жито було фактично символом усіх етапів жиитя людини. Коли народжувалося немовля, повивальна бабуся посипала житом “ місце ” в хаті.

Молодих посипали зерном, що символізувало побажання достатку, злагоди.

Шлях за домовиною посипали житнім зерном. Це означало побажання, щоб в оселі продовдувалося життя.

^ Зелений колір – символ природи і молодості; плодючості полів; краси і радості; ствердження життя. В іконах зелений колір означав – учительство, тому Ісуса Христа зображували в одязі зеленого кольору, а також червоного ( страждання ).

Зозуля – символ суму та вдівства; провісниця весни і водночас смерті; туги за життям, минулим; віщування і нерозважливої матері.

У міфологічних легендах праукраїнців цей образ уособлував мотив перетворення жінки в птаху. Ярославна із “ Слова о полку Ігоревім ” прагне зозулею полетіти до свого полоненого чоловіка.

^ Зоря – символ животворної родючої природи; дівчини – красуні, кохання; доброї душі; нового щасливого життя; світлогодуху; очей Бога.

Коло – символ сонця, неба, символ нескіняенності, вічності, довершеності, досконалості, внутрішньої єдності.

Калина – символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України; батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; символ нескореності та стійкості; українського козацтва.

Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним.

Одним із найважливіших символьних значень палише був “ чиста дівоча врода” ( “ А Дівчина, як калина, личком румяна … ” ). Сильну символіку мала калина у хвилину вічної розлуки з дорогою людиною, її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців.

Кінь – символ сонці і водночас потустороннього світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуітивного пізнання;

У слов`ян – язичників – символ багацтва, могутності, степу, швидкості; болі; символ вірності, відданості.

Кіт ( кішка ) – символ доброго духу житла; незалежності.

^ Криниця – символ батківщини, здоров`я, сили, багацтва, святості й чистоти; безсмертя народного духу; високої духовності.

Трикутник – символ тріади, символ святої Тріеці, вогню прагненя досконалості. Його символіка відповідае символіці числа 3. Трикутнк з основою внизу символізуе воду. Два такі трикутники при накладанні один на одного утварюють шестикутну зірку – символ людської душі.

^ Курка – символ прекрасних материнських якостей.

Ластівка – символ добра ів зла; весни; відродження; щастя; матері, коханої дівчини.

Лебідь – символ краси, вірного кохання, вродливої дівчини; щасливого дитинства.

^ Лелека – символ поваги до батьків; сімейного благополучча, щастя, любові до рідної землі.

Мак – символ Сонця, зорі, красивої дівчини, безневинно пролитої крові.

^ Мамай – козак – символ непереможності; величі духу, оптимізму укркїнця; співочої душі народу; мужності та відваги.

Орел – символ відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси.

Півень – символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; господарності.

Троянда – символ небесної досконалості; часу і вічності; краси; знотливості; у християнстві – символ раю, небесного божества і водночас страждання.

Хата – символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; юезперервності роду; затишку; святості; добра і надії; материнської любові, захисту і допомоги.

Хрест – символ Дерива Життя; поєднання двох протилежностей; символ розп`яття; перемоги життя над смертю; в слов`ян – язичнеків – поднання двох сил ( вогню і води. Вода тече горизонтально, а вогонь горить вертекально. І при поєднанні цих двох стихій утворюєтся хрест. Він мае надзвичайну властивість – розходитись в безпечність).

^ Христос Ісус – символ Єдиного Господа, Спасителя; Вічного життя; Воскресіння; звільнення від земних кут. Християнство заклинає людей вірити “ … в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденного перше всіх віків, світло від світла. Бого Істеного…, рожденного, несотворенного, Єдиносущого з Отцем…” (Пошир. Котехизис Православної Церкви Христової. – К., 1992. – ст. 45 ).

^ Церква – символ вічного Бого; спасіння; радості; любові.

Семантика українських вишитих рушників

Рушник як особливий, високого рівня сакральності предмет, ха­рактерний для багатьох народів, здебільшого слов'янської, балтійської та угро-фінської груп. Українці, які належать до слов'ян, акумулювали в надрах традиційної матеріальної і духовної культур великий масив інформації у тканих та вишитих рушниках і цим ста­новлять значний інтерес для всього світу. Адже орнаменти, символи, знаки, нанесені на рушниках, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там є. А про пла­нетарну та космічну генезу, про створення Людини та інші форми Життя. Ці полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, що, безперечно, є центральним символом, сповне­ним надзвичайно глибокого змісту. Серед повсюдно поширених і давніх тканих рушників, композиції у різноманітні суцільні та орна­ментальні смуги, чергуючись між собою в кольорах та знаках, пере­дають також знання про те, що Світ неоднорідний, багатоплановий і складний за своїми проявами.


^ ЗНАЧЕННЯ РУШНИКІВ У ДУХОВНІЙ ТА МАТЕРІАЛЬНІЙ КУЛЬТУРАХ

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував усе життя українця. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали криж-мо, приймали підчас пологів дитину. Це символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди в наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як і у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали в саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.

Рушники незамінні під час календарно-обрядового річного циклу в різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували ткані та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з Творцем (адже вся Природа — його творіння, і в кожній живій і "неживій" формі Він перебуває). Вони були своєрідними медіаторами, тобто посередниками між Богом і Людиною. Ті коди, ключі, що їх наносили на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, населеним різноманітними духами. Ці духи, що належать до чотирьох стихій — Вогню, Повітря, Землі і Води, сукупно будують усі живі форми, в тому числі і людину як фізичну істоту. Тому інформація про це була відома предкам, і вони спілкувалися з духами, приваблюючи світлих або "добрих" для життя і відлякуючи "злих".

Філософ і математик Платон вважав, що Бог діє за геометричними лініями. І справді, орнаменти на рушниках, так само як і на одязі, структурували навколишній простір у бажаний, комфортний для життя стан. Тільки в першому випадку вони структурували простір помешкання чи того середовища у природі, де знаходився рушник, а в другому — простір довкола людини або її ауру. Ми часто кажемо "атмосфера дому". Вона може бути тепла, приязна, а може бути холодна, чужа. От власне рушники і робили цю атмосферу теплою, насиченою невидимими, але такими необхідними флюїдами.

Рушники використовували, враховуючи їх велику силу, магію, чи, висловлюючись сучасною мовою, дію, в різноманітних життєвих ситуаціях. Скільки оспівано в піснях сюжет, коли мати дає синові в далеку дорогу рушник. Син міг виїжджати на війну, це щоразу становило загрозу його життю. І мати, вишиваючи, вкладала в свою молитву прохання про здоров'я, безпеку та щасливе повернення сина додому. Але уявіть собі, що синові належало зібратися за день-два. То якої пишності могло бути те шитво? Ясна річ, давні рушники XVII — XVIII століть, які знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто, важливо було передусім відтворити певну символіку, орнамент, дотримуючись також відповідних умов. Яких саме, скажемо про це нижче.

Уже в XIX сторіччі, коли починається руйнація світогляду та світосприйняття, коли цивілізація почала наступати з усіма "благами", спрощуючи не в кращий бік життя людини, те позначилось і на рушниках. Вони ставали дедалі пишнішими, вишиття заповнювало весь простір полотна, аж поки взагалі сталася підміна давніх сюжетів новітніми, чужими — натуралістичними зображеннями квітів, вишитих хрестиком барокових форм, їх науковці в багатьох країнах одностайно визначають як "брокарівські".

Але повернімося до "золотого віку" українських рушників. З того, що вдалося зафіксувати етнологам упродовж другої половини XIX та всього XX століття, вимальовується панорама широкого застосування рушників, окрім вище згаданих обрядів. Відомі "обиденні" рушники, які ткали, вишивали за одну ніч — від заходу до сходу Сонця. їх виготовляли жінки з нагоди багатьох проблем в родині, сільській общині тощо. Це могла бути хвороба когось із родичів, кого треба вилікувати, а трави та інші методи не допомагали. Або виготовляли рушник жінки всього поселення, коли їхні чоловіки перебували на війні (так само під час епідемій, різних хвороб як у людей, так і у домашніх тварин). Зазвичай, його робили в одній хаті, куди збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, всі були сконцентровані на роботі та проблемі, яку подумки кожна жінка вирішувала і вкладала свою частку енергетики. Складені енергії воєдино, очевидно, творили такий рушник унікальним за силою впливу.

Відомі рушники до першого вигону худоби на пасовище, до весняного свята Юрія. їх дарували пастухам і називали "юріївськими", або скотарськими. Рушники — обереги під час закладання хати та польових робіт.

Вишивали також поминальні рушники. Вони задіяні в обряді кілька разів на рік, у поминальні дні. Відчиняли вікно і один кінець вивішували надвір, а другий — всередину хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушник (дорогу) завітати до хати.

Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а почали співіснувати разом із іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно, відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.

Про те, що рушник — річ свята, ще відносно недавно знали люди. Одна з сучасних дослідниць народної матеріальної культури Тамара Приходченко зафіксувала на Південному Поділлі (в межах сучасної Одеської області) таку розповідь. За часів колективізації, коли більшовики знущались над роботящими родинами, одна з сімей підпала на виселення до Сибіру. Причому не дозволили взяти з собою ніякого інструменту, запасу їжі, а наказали їхати, зібравшись за 10 хвилин. Тоді найстарша жінка в родині — бабуся взяла з покуті найдавнішого рушника і, молячись, тричі за сонцем обійшла з ним навколо всіх членів родини, котрі навколішки поставали на подвір'ї. Вона молилась, щоб родина неушкодженою повернулась назад після лихоліття на свою рідну землю. Родина вижила, ніхто, крім стареньких дідуся і бабуні, не помер на чужині, і всі повернулися на родове місце. Цей рушник Т. Приходченко бачила на власні очі і відзначила, як дорожать ним нащадки.

Якнайкраще, найширше служив рушник у весільному обряді. Етнолог Софія Терещенко зафіксувала на початку XX ст. на Звенигородщині (Черкаська обл.) за час весілля використання рушників біля 20 разів. Весілля — це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина, маючи вдосталь часу, наперед вишивала для цього посаг. Тому саме весільних рушників, що представлені по музейних збірках, кількісно найбільше, і вони найбагатше вишиті. На жаль, у минулому етнологи мало звертали уваги на семантику рушника в певному ритуалі під час весілля. Знову ж таки через те, що йому начебто відводили роль прикраси.

Найбагатшу культуру вишиваних рушників бачимо на Середній Наддніпрянщині — регіоні, який з різних точок зору справедливо називають серцем України. Про чисельність їх у кожній родині красномовно свідчить народна весільна пісня:

У коморі сволок,

Там рушничків сорок.

^ Та підіте принесіте,

Бояр прикрасіте.

Хоч не точно стільки вишивали, але лічили їх не одиницями, а десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. Передусім — це прядіння ниток та ткання полотна. Рушник був святою річчю, і до нього ставились із надзвичайно високою повагою. Для вишивання брали найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купували дуже дорогі червоні нитки. Ми бачимо на старих полтавських, київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вишитті сорочок, наприклад, червоних ниток набагато менше.

^ Головні елементи геометричного орнаменту

Рушникова вишивка незалежно від виду орнаменту, саме «в ряд» вибудовує більшість знаків своєї орнаментальної системи. Та найперше «в ряд» шиються початкові геометричні знаки, викликаючи аналогії з ідеями пізнання вимірів часу і простору, розвитку і руху. Спробуємо прослідкувати, як інші геометричні знаки відтворюються в рушниковій вишивці Середнього Подніпров'я. Звернемо увагу на їх розміщення, певні техніки виконання і сутність значень, пов'язаних з ними. В одних випадках геометричні знаки мають лише декоративний характер, в інших — ще й ритуальне навантаження. Оскільки рушник і вишивка на ньому належать до обрядових речей, то розглядатимемо знаки з урахуванням саме цієї їх сутності.

КРАПКА. Ця невеличка цяточка існує в рушниковому орнаменті у найнесподіваніших поєднаннях з іншими орнаментальними знаками. Вона ставиться у центрі розеток, від неї відходять промені хрестів, її бачимо в овалах, колах, у ромбах і кутах, у перетинах ліній, фактично у всіх видах вишиваних орнаментів, виконаних у найрізноманітніших техніках. Як декоративна деталь оформлення рослинних шевронів, крапка особливо часто використовується на бічних горизонталях і вертикалях «чернецьких» рушників. Там вона досить значних розмірів, часом різноколірна серед загалом чорно-червоної чи лише червоної гами вишивки. Інші версії знаку є способом окреслення рушникових сюжетів, створюють своєрідні рамки, в яких ці сюжети існують. З крапок створюються також обриси складних геометричних конструкцій. Поставлені у певному порядку, крапки ніби дозволяють глядачеві домислити всю фігуру, подумки провівши по них пряму чи звивисту лінію. Особливо цікаво читається семантика знаку на рушниковому малюнку з села Лисянка на Черкащині. Тут крапки розміщені так, що із їх поєднань вибудовується квадрат, вертикально поставлений на один із кутів, поруч вишито ромб, перекреслений навпіл горизонтальною лінією. Ромб, обрамлений косими лініями, поруч з якими нашито знак, за яким археологи пропонують бачити втілення поняття про засіяне поле. Всі перелічені знаки вибудовані у горизонтальний ряд, вишивка виконана у коричнево-жовтих тонах (інтерпретація безколірних чи золотних «житніх» ниток, у поєднаннях техніки стебнівки й мережки. Само собою, це вже свідчить про належність вишивки до традицій, що передують захопленню майстрами чорно-червоною гамою і хрестиковим шиттям. Знаки з лисянського рушника відповідають тим, що їх бачимо серед інших геометричних знаків із народних календарів-су-дин, прочитаних Б.О.Рибаковим як «календарні черти і резі». Останні існували на території Середньодніпров'я задовго до Київської Русі.

РОМБ — паралелограм з рівними сторонами чи не найбільш популярний знак геометричної вишивки Середньодніпрянщини. Його можна побачити на численних зразках доісторичного гончарства, на виробах з каменю, кісток тварин, на прадавньому металі, звідки він і перейшов у шиття. Вшанування ромбу на Середньодніпрянщині можна датувати останньою чвертю кам'яного віку, бо саме тоді, у верхньому палеоліті, прадавні митці почали використовувати цей знак як символ ма-монта-блага, відтворюючи його у традиційному ромбо-меандровому орнаменті. На цій території ромб відтворений з деталей прикрас побутових і культовивих споруд, речей, знайдених при археологічних роботах в с. Мізин, Чернігівської і Межиріч, Черкаської областей, на Київщині, Полтавщині, звідки ромб і прийшов у студії з первісного мистецтва всього світу. Відомий з початків людської цивілізації знак наповнив собою види мистецтва різних часів, різних культурних контекстів. Подніпрянський ромб має не лише широкий ареал побутування, а й різні мистецькі інтерпретації, що стосуються як технік його виконання, так і розмірів знаку. Ромб характерний різноманіттям способів взаємодії з орнаментальними мотивами інших видів узорів, характеризується найнесподіванішим переосмисленням його архаїчної форми.

Отже, живучість ромбічного орнаменту та його початкова символіка підтверджується й рушниковим орнаментом Середньодніпров'я. Навіть хрестикова вишивка останнього десятиліття не цурається цього магічного узору, вміщуючи його серед розмаїття рослинних різнокольорових завитків, гілочок, пагінців. Широкі поперечні смуги ромбів чітко виділяються і ніби відгороджуються від рослинних узорів. Єдине — що їх об'єднує, — різнокольорова вишивка та хрестикова техніка.

ПРЯМОКУТНИКИ і КВАДРАТИ на рушниках у своєму традиційному вигляді нерідко шиються без наповнення іншими знаками. «Порожні» квадрати і прямокутники вибудовуються у ряди, оточені горизонтальними лініями. Часом знаки дуже зменшені, розділені вертикальними рисочками, волютками чи сигмами, в кольорі — почергово червоні і чорні. Як окремі деталі, прямокутники дуже цікаво використовуються художницями сіл Золотоніського району Черкащини. Характерним у цьому відношенні є узор рушника з с. Бубнівська Слобідка. На ньому невеличкими прямокутниками оточений подвійний ромб. Власне прямокутники також подвійні, бо в їх центрі нашиті зовсім мініатюрні відповідні знаки. Прямокутниками декоруються фантастичні двоповерхові хатки, вишиті на цьому ж рушникові. Певне, у такий спосіб імітуються вікна «хаток». Взагалі геометричний орнамент рушника настільки незвичайний, що має послужити основою для подальшого ґрунтовного наукового осмислення майбутніми дослідниками рушникового мистецтва.

Поширеним методом вишиваної інтерпретації квадрату є «встановлення» його на один із кутів. На деяких рушникових узорах квадрати складаються з плахтових рушникових рядів: червоні і чорні квадратики, чергуючись, створюють враження рухливості, змінності узору, хоч і побудованого з однакових знаків. Середньодніпрянські вишивальниці всіляко маніпулюють квадратом: ставлять його в центрі дванадцятикутників, восьмикутників, хрестів, оточують квадратиками інші геометричні знаки, роблять квадрат основою для розміщення на ньому ромбів, вписують його у знак кола та у хрести. Дуже цікавою є інтерпретація квадрату на рушникові з с.Зорівка, Золотоніського району Черкащини. Його власниця, 80-річна Пріська Олексіївна Зоря отримала рушник у спадок від прабаби, що жила «ще за Шевченка». На зорівському рушникові квадрати вибудувані в ряди. У кожен знак вшиті дванадцятикутники й хрести, почергово червоного і чорного кольору, над квадратами — червоні тризуби.

3 селища Маньківка (власниця й вишивальниця Бобченко Н.С., 78 р.) маємо шитий гладдю і стебнівкою рушник, на якому з квадратиків вибудувані крупні ромби. Між квадратиками вставлені геометричні «ялинки», що нагадують своїх палеолітичних попередників — кути, з'єднані вертикальними лініями. Звертає на себе увагу факт використання квадрату в зображенні чотирипелюсткових квіточок, мотиву відомого й знаного вишивальницями всіх Середньодніпрянських областей. П^ Технологія вишивання рушників
Для вишивання рушника необхідно ретельно готували і вишивальні нитки та голки.Ці речі,як вдалося зафіксувати науковцям в етнографічних експедиціях,мають неабияке значення.Про широке застосування голок відомо також із різних джерел,не тільки етнологічних.Як і всі металеві предмети,голки здатні притягувати та проводити енергії навколишнього простору.Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії,і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе.Голка є дуже чутливим приймаючи біоенергії і здатна проводити потоки енергії,які в сотні разів перевищують кількість енергій,що проходять через сталевий дрід аналогічного розміру та якості.Ці біоенергетичні потоки спрямовуються до вістря голки,яка таким чином дуже намагнічується.До яких би предметів не торкалась голка,вона залишає там енергетичний слід.Ці властивості відомі людству здавна і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур.Тепер можна собі уявити енергетичну картину вишитого виробу,коли голка торкалась тканини тисячі разів.усе,про що думала людина в цей час,молилась,співала чи повторювала поьажання,-все те залишала голка в узорі вишиття навічно.Тому,незважаючи на орнамент,котрий можуть одночасно виконати кілька людей,вишит