Реферат: Дитяча праця в Україні: соціально-правовий аналіз Левченко Катерина Борисівна

Дитяча праця в Україні: соціально-правовий аналіз


Левченко Катерина Борисівна – доктор юридичних наук, народний депутат України, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна»


За даними МОП в усьому світі понад 250 мільйонів дітей віком від 5 до 14 років працюють, щоб вижити. Майже половина з них, близько 120 мільйонів, працюють по­вний робочий день, щодня, протягом усього року. 70 % дітей працюють у шкідливих умовах. З-поміж 250 мільйонів працюючих дітей приблизно 50-60 мільйонів — діти віком від 5 до 11 років, які, з огляду на їх вік і уразливість, працюють у шкідливих умовах. З метою боротьби проти дитячої праці через практичні проекти, МОП у 1992 році започаткувала Міжнародну програму з викоренення дитячої праці (ІПЕК), яка сьо­годні діє у 60 країнах світу.

Мета статті полягає у аналізі ступеню поширення явища використання дитячої праці в Україні, а також ставлення до нього українського суспільства, здійсненні уточнення існуючої термінології для запровадження ефективної системи моніторингу дитячої праці.

В Україні за даними дослідження, проведеного Державним комітетом статистики у співпраці з МОП у 1999 та 2000 роках, виявлено понад 456 тисяч дітей, що працюють, з яких 87 тисяч — це діти найуразливішої групи віком від 7 до 12 років. Діти миють машини, підробляють мийниками посуду в кафе та барах, продають газети в електричках. Працівники притулків для неповнолітніх найпоширенішими видами заробітку дітей, які потрапляють до них, називають жебракування, крадіжка, миття машин, перепродаж речей, збір та реалізація металобрухту, заняття проституцією. З того часу ситуація не покращилася.

За даними Українського інституту соціальних досліджень в Україні існує дитяча най­мана праця за оплату. Кількість дітей, зайнятих важкою фізичною працею — 18 %. Кількість дітей віком від 7 до 12 років, зайнятих важкою фізичною працею — 24 %. Кількість дітей, постраждалих від фізичних травм або хвороб, викликаних небезпечни­ми або шкідливими умовами праці — 3 % (насамперед, діти віком від 10 до 14 років). Найвищі показники фізичних травм або хвороб, викликаних небезпечними чи шкідливими умовами праці, спостерігаються у: виробництві (7 %); будівництві (5 %). Кількість дітей, які працюють більше 8 годин на добу — 3 %. Кількість дітей, які працюють постійно під час навчального року — 61 %.

Проблема полягає в тому, що кілкість неповнолітніх, що бажають працевлаштовуватися, значно перевищує кількість офіційних робочих місць. Підприємці неохоче беруть дітей. Законодавство жорстко регламентує використання праці дітей. Тому залишається вихід в нелегальному працевлаштуванні.

Аналіз проведених в Україні досліджень, а також безпосередня участь автора статті в розробці та реалізації спільних програм з Міжнародною програмою викорінення найгірших форм дитячої праці, допомога в реалізації програм громадським організаціям в Донецькій та Херсонській областях дають можливість зробити висновок про основні види дитячої праці в Україні. Це:

виснажлива й надмірно тривала праця дітей у домашньому господарстві (насампе­ред, це стосується сільських дітей);

робота у промисловості, в установах та організаціях, яка не відповідає фізичним та розумовим здібностям дітей, шкодить їхньому здоров`ю, заважає навчанню та роз­витку дитини;

робота у сімейному бізнесі, яка перебуває поза громадським та державним контро­лем, чим створюються передумови для перетворення такої праці у найгірші форми;

робота на вулиці у несприятливих погодних умовах, часто — у несприятливому соціальному оточенні (миття автомашин, вулична торгівля, жебракування тощо).

найгірші форми дитячої праці (використання дітей у злочинній діяльності, проституції, секс-бізнесі, жебракуванні тощо).

Найбільшим споживачем дитячої праці, незалежно від місця про­живання, є сільське господарство, торгівля, сфера послуг. Існують регіональні особливості використання праці дітей. Так, в Херсонській області дитяча праця використовується здебільшого в сільському господарстві (прополка, нагляд за тваринами, збирання овочів, випас домашніх тварин, робота з добривами, хімікатами, підсобними працівниками при ремонті сільськогосподарської техніки), домашньому господарстві (нагляд за тваринами, присадибні дільники, нагляд за дітьми, за хворими), рибному господарстві, торгівлі, сфері послуг, незаконній діяльності, використанні у сексуальному бізнесі.

В Донецькій області – збирання металобрухту, вугільна промисловість (копанки – сімейні або за наймом, сортування вугілля, підсобні працівники), збирання вторинної сировини, торгівля (установка та обладнання палаток, розвантажувальні роботи, закликали, «живі манікени» з рекламою, сортування товарів, прибирання приміщень, продаж роздрібних товарів, газет в транспорті), сфера послуг, праця на вулиці, домашнє господарство (тваринництво, нагляд за дітьми та хворими) залучення у незаконну діяльність (крадіжки, торгівля наркотиками), використання у сексуальному бізнесі.

Аналізуючи масштаби поширення дитячої праці в Україні варто відмітити, що відсутня статистика, яка б відбивала стан з дитячою працею в Україні

Відповідно до загальноприйнятого визначення, яке використовує Міжнародна організація праці, дитяча праця - робота дітей, що має таку природу чи інтенсивність, які заважають навчанню дітей або зашкоджують їхньому здоров'ю та розвитку. Така праця може завдати дітям непоправ­ної шкоди; вона суперечить нормам міжнародного права і українському національному законодавству.

Починаючи з 1970-х років, країни-члени МОП все чіткіше усвідомлюють наступне: (1) дитинство - це той період життя, коли людина повинна навчатися і розви­ватися, а не працювати; (2) дитяча праця, через свою природу або умови, за яких вона, відбувається, нерідко ставить під загрозу майбутнє дітей, їхні можливості стати повноправними членами суспільства і працівниками; (3) існування дитячої праці може зашкодити репутації країни на сучасному етапі та продуктивності її робочої сили у довготерміновій перспективі через недо­ступність освіти в дитинстві; (4) дитяча праця не є невід'ємним атрибутом суспільства, а її поступове скоро­чення, і навіть ліквідація, можливі за наявності політичної волі досягти її ви­коренення; (5) якщо дитина працює, праця не шкодить її здоров’ю, розвитку, навчанню, умови праці відповідають нормам міжнародного права та національного законодавства. необхідно вважати це роботою [4, 5].

Доходу від дитячої праці вистачає лише на задоволення основних фізіологічних потреб, але губиться час для навчання, від якого діти з легкістю відмовляються. До того ж фахівці фіксують наявність конфлікту в родинах працюючих дітей, де від дітей вимагають, з одного боку, перебирати на себе функції дорослих (заробля­ти гроші, робити внесок в економічний добробут сім'ї), а з іншого — залишатися дітьми (слухатися дорослих та хазяїв на роботі, миритися з тим, що їм платять мен­ше, ніж дорослим, навчатися в школі за умов, що не враховують їхній робочий досвід), що може мати негативні психологічні та соціальні наслідки [4].

Але потрібно враховувати, що не всі види праці шкідливі для дітей. З раннього віку багато дітей допомагають по господарству, виконують окремі доручення дорослих або працюють разом з батьками на власній фермі/ділянці чи в родинному бізнесі. Підростаючи, вони перебирають на себе певні легкі види роботи і навчаються якійсь професії в тра­диційних галузях господарства. Таким чином вони засвоюють корисні трудові навички та ставлення до праці., що знадобиться їм як майбутнім працівникам та повноцінним членам суспільства. Легка праця за умови постійного і ретельного моніторингу може стати важливою складовою процесу соціалізації та розвитку дитини, що навчає їх брати на себе відповідальність і відчувати гордість за власні досягнення. Звичайно, така робота повністю не позбавлена ризику, про­те не її мають на увазі, коли йдеться про дитячу працю. Таким чином, дитячу працю слід розглядати як украй негативне соціальне явище з усіх точок зору - медичної, соціальної, педагогічної тощо; як протиправний вид діяльності, заборонений законодавчо.

Дитячою працею не вважається: участь дітей у виконанні деяких видів легких робіт, наприклад, допомога батькам у родинних і домашніх справах (які не забирають багато часу); трудова діяльність підлітків протягом кількох годин до чи після шкільних занять, а також під час канікул, щоб заробити на кишенькові витрати. Все це розглядається як елементи виховання хлопчиків та дівчаток, а також як спосіб набування професійних базових навичок і вміння адаптуватися в суспільстві. Це сприяє підвищенню їхньої самосвідомості та впевненості в собі, водночас дає їм можливість зробити внесок у сімейний бюджет та заробити кишенькові гроші.

Порівняльний аналіз змісту термінів дитяча праця, трудове виховання, робота дітей та найгірші форми дитячої праці запропонований у таблиці 1.

^ Табл.1. Дитяча праця та трудове виховання: спільні риси та відмінност