Реферат: Криминальная ответственность. Защита права собственности (Украина)

ПЛАН.

1. Поняття кримінальноївідповідальності.

1.1.Кримінальна відповідальність — це різновид юридичної відповідальності.

1.2.Основний зміст кримінальної відповідальності.

2. Захист права власності.

2.1.Значення та засоби захисту права власності

2.2.Витребування майна власником з чужого незаконного володіння

3.3.Витребування грошей і цінних паперів на пред'явника

3.4.Захист прав власника віз порушень, не поєднаних з позбавленням володіння

3.5.Інші засоби цивільно-правового захисту права власності

3. Задача

3.1.Поняття цивільної дієздатності

3.2.Необхідні умови для визнання громадянина обмежено дієздатним

3.3.Розгляд справи у суді

3.4.Права обмежено дієздатного громадянина

3.5.Скасування обмеженої дієздатності

3.6.Висновки

1. Поняття кримінальної відповідальності.

Кримінальнавідповідальність — це різновид юридичної відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. З КК кримінальній відповідальності тапокаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисноабо з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільненебезпечне діяння. Це законодавче положення дає підстави розглядати кримінальнувідповідальність як кримінально-правовий вид юридичної відповідальності.Водночас це означає, що поняття кримінальної відповідальності включає як родовіознаки, характерні для юридичної відповідальності в цілому, так і видовіознаки, характерні для відповідальності в межах кримінального права.

Як відносно самостійний елемент правової системиюридична відповідальність характеризується такими ознаками:

1. Юридична відповідальність — це особливий правовийінститут, у межах якого здійснюєтьсяреагування держави на правопорушення.

2. Юридична відповідальність завжди поєднана іззастосуванням (можливістю застосування)примусових заходів з боку держави.

3. Юридична відповідальність, передбачаєофіційнуоцінку відповідним державним органом поведінки особи як правопорушення,а її самої — як правопорушника. Оскільки в даному разі правопорушеннявчиняється винно, ця оцінка завжди зумовлює негативний для особи момент,містить елемент їїдержавного осуду.

4. Юридична відповідальність тягнепевнінесприятливі наслідки для правопорушника; іноді вони зводятьсялише до зазначеної вище оцінки особи як правопорушника, але у більшостівипадків така оцінка поєднується з конкретним обмеженням певних прав і свободправопорушника чи покладанням на нього певних обов'язків.

У кримінальному праві деякі іззазначених ознак юридичної відповідальності конкретизуються — перш за все, зурахуванням предмета та методів правового регулювання даної галузі. Завдяки ційконкретизації вони стають видовими (специфічними) ознаками кримінальноївідповідальності й характеризують її таким чином:

1. Кримінальна відповідальність — це особливий елементу механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюєтьсяреагування держави на вчинений особою злочин.

2. Офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а їїсамої як злочинця, згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції та ч. 2 ст. З КК, можездійснюватисялише судом в обвинувальному вироку.

3. Кримінальна відповідальність тягненесприятливінаслідки для злочинця; іноді вони зводяться лише до визнання судом особивинною у вчиненні злочину і тим самим її осуду з боку держави, але убільшості випадків такий осуд поєднується із застосуваннямконкретногозаходу кримінально-правового впливу, передбаченого кримінальним законом.

Останнім часом у юридичній літературі активнорозробляється концепція так званоїпозитивної (перспективної) кримінальноївідповідальності, її суть зводиться до такого:

крім відповідальності за минулу поведінку, що єретроспективною відповідальністю, в механізмі кримінально-правового регулюванняє ще і позитивна відповідальність, що розуміється як усвідомлення особоюнеобхідності дотримання кримінально-правової заборони[1].

Відзначаючи плідність концепції позитивноївідповідальності в теоретичному плані, слід зауважити, що чинне кримінальнезаконодавство України розглядає кримінальну відповідальність лише яквідповідальність за минулу поведінку.

Основний зміст кримінальної відповідальності. Наведена вищехарактеристика кримінальної відповідальності, не «заважає» дискусіяму теорії кримінального права з приводу основного змісту цього поняття. Найбільшпоширеними в цьому плані точками зору є:

1. Визначення кримінальної відповідальності якобов'язку відповісти за вчинення забороненого кримінальним закономсуспільне небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального тафізичного характеру.

2. Розуміння кримінальної відповідальності якреального покладання на особу, що вчинила злочин, передбачених кримінальнимзаконом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу.

3. Ототожнення кримінальної відповідальності тапокарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкції.

4. Розгляд кримінальної відповідальності як специфічнихкримінально-правових відносин або яксукупностікримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчихвідносин[2].

Із наведених точок зору більш слушною видається та, щорозглядає кримінальну відповідальність як реальне покладання на особу, якавчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вирокомсуду заходів державного осуду і примусу. Єдине уточнення, яке потрібно,очевидно, зробити, — в окремих випадках кримінальна відповідальність можезводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила злочин.

Інші точки зору, як уявляється, в тій чи іншіймірі не відповідають зазначеним вище основним юридичним ознакам кримінальноївідповідальності. Так, обов'язок особи відповісти за вчинення злочину істерпіти передбачені кримінальним законом обмеження не є реакцією держави навчинений злочин. У цьому плані, очевидно, сам по собі обов'язок не може бутикримінальною відповідальністю.

Неможна ототожнювати кримінальнувідповідальність і покарання. Покарання є основною, але не єдиною формоюкримінальної відповідальності, про що свідчить, зокрема, положення ч. 1 ст. Зта ст. 50 КК.

Щодо розуміння кримінальної відповідальності якспецифічних кримінально-правових відносин (сукупності кримінально-правових,кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин), то воно занадторозширює її зміст. Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більшшироким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношенняпотребує окремого розгляду.

Кримінальнавідповідальність та кримінально-правовівідносини. Кримінально-правові відносини, тобто відносини, які регулюютьсянормами кримінального права, неоднорідні. Серед них розрізняють так званірегулятивні і охоронні кримінально-правові відносини. Кримінальнавідповідальність, у її ретроспективному розумінні, пов'язана з останніми, асаме з тими із них, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Характеристика цих відносин та визначення їхспіввідношення з кримінальною відповідальністю передбачає з'ясування рядупитань, зокрема: а) з якого моменту виникають охоронні кримінально-правовівідносини, пов'язані з вчиненням злочину, та які юридичні факти їх породжують;

б) який основний зміст охоронних кримінально-правовихвідносин; в) яким чином вони реалізуються; г) коли вони припиняються.

Практично всі із зазначених питань у теоріїкримінального права вирішуються по-різному[3].Відповідна точка зору залежить, перш за все, від визначення моменту виникненняпевних охоронних кримінально-правових відносин та розуміння основного змістукримінальної відповідальності. З урахуванням викладених вище положень напоставлені запитання можна відповісти таким чином:

1. Охоронні кримінально-правовівідносини,пов'язані з вчиненням злочину, виникають із моменту вступу обвинувальноговироку,яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу.

2. Юридичними фактами, що породжують ці відносини,є: а) суспільне небезпечна поведінка особи, яка порушує певнікримінально-правові норми; б) наявність обвинувального вироку суду, в якому цяповедінка визнана конкретним злочином; в) вступ вироку в законну силу.

3. Основним змістом зазначених охороннихкримінально-правових відносин є права та обов'язки їх суб'єктів, щокореспондуютьміж собою; в загальних рисах ці права та обов'язкивключають: а) право держави в особі суду констатувати факт вчинення особоюзлочину і тим самим піддати її державному осуду (накласти на особу«тавро» злочинця); б) право держави вживати до особи у передбаченихзаконом випадках конкретних кримінально-правових заходів; в) обов'язок особи,що вчинила злочин, сприйняти державний осуд; у передбачених кримінальнимзаконодавством випадках піддатися конкретним кримінально-правовим заходам; г)право особи (і відповідно, обов'язок держави) забезпечити дотримання всіхположень кримінального закону при її засудженні та покладанні на неї конкретнихкримінально-правових заходів.

4. Кримінальна відповідальність єформоюреалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних ізвчиненням злочину; оскільки в обвинувальному вироку, що вступив у законну силу,здійснюється державний осуд злочинця, момент виникнення цих відносин і момент«виникнення» кримінальної відповідальності співпадають.

5. Охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані звчиненням злочину, і кримінальна відповідальність як форма їх реалізаціїприпиняються з моменту виконання всіх тих обов'язків (і відповідно, здійсненнявсіх тих прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом маєбути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не мас судимості.

Враховуючи викладене, кримінальну відповідальністьможна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин,пов'язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осудізлочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило,втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правовоговпливу.

ЗАХИСТПРАВА ВЛАСНОСТІ

Значеннята засоби захисту права власності

Захисту права власності нашзаконодавець завжди приділяв лику увагу, оскільки власність громадян,колективна та державна власність є основою розвитку Української держави. же,коли здійснюється захист зазначених форм власності, йдеться, по суті, прозахист основ нашого суспільства. Необхідність всебічного захисту власностігромадян зумовлюється ще й тим, що вона безпосередньо має задовольняти їхніматеріальні та культурні потреби.

Переважна більшість громадян виконують своїконституційні обов’язки: берегти і зміцнювати колективну та державну власність,поважати права та інтереси інших громадян, у тому числі їх право власності. Однак є ще багатоосіб, які порушують зазначені обов'язки. До них застосовуються не тільки засобивиховного характеру, а й примусу. Значне місце у Законі України про власністьпосідають норми, які передбачають гарантії та захист права власності. Восновному це цивільно-правові норми, які мають бути підставою для дальшоговдосконалення саме цивільно-правового захисту права власності.

Слід підкреслити, що на захист права власності спрямованінорми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального,адміністративного, трудового тощо.

Цивільно-правовий захист права власності здійснюєтьсясвоїми особливими методами, відмінними від кримінально- таадміністративно-правових. Цивільно-правовий захист крімзагальної метидля всіх методів захисту права власності виховання громадян у дусі дбайливогоставлення до власності — переслідує ще й особливі цілі, властиві самецивільно-правовим методам захисту. Такою специфічною метою є прагненнявідновити порушені права, попередній майновий а особи, права якої порушено.

Якщо у власника вкрадено річ, він може пред'явити позовна її витребування. Коли хтось заважає власнику користуватися своєю річчю, вінможе пред'явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Якщо власник неможе витребувати якихось причин річ, що вийшла з його володіння, він може принаявності певних умов вимагати відшкодування завданих йому збитків і такимчином відновити свій попередній майновий стан. Отже, в усіх цих випадкахйдеться про відновлення попереднього майнового стану особи, права якоїпорушено.

У цій главі будуть розглянуті лише позови «речового»характеру, спрямовані на захист права власності, які на відміну відзобов'язально-правових характеризуються передусім ти що власник не перебуває зпорушником його прав у договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах.

Витребуваннямайна власником з чужого незаконного володіння

Найважливішим цивільно-правовимзасобом захисту прав власності є віндикація — витребування власником майна зчужого незаконного володіння. Воно здійснюється шляхом пред'явлення позовув суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним. Отже, віндикаційнийпозов — це позов власник про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивачем по віндикаційномупозову є власник майна чи організація, зокрема державне підприємство,організаціями майно передане в повне господарське відання або оперативнеуправління. Державний орган не є власником закріпленого ним майна. Вонопродовжує залишатися державною власністю. Але, оскільки певному державномуорганові передано в<sup/>управління якесь державне майно, останній маєправо і зобов’язаний вимагати повернення його від усякого незаконноговолодільця. Відповідачем по віндикаційному позову виступає незаконнийволоділець, тобто особа, яка володіє майном позивача без правових підстав.

 У ст.32 вищезгаданого Закону України «Про власність»зазначено, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконноговолодіння. Таким чином, якщо якась річ вибула з володіння власника,останній може витребувати її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ вінможе тільки від незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчюбез законних підстав. Підставою може бути, наприклад, договір або адміністративнийакт.

Отже, якщо власник передав свою річ у тимчасовекористування за договором майнового найму наймачеві, останній не може бутивідповідачем по віндикаційному позову, оскільки користується річчю на законнійпідставі — на підставі укладеного з власником договору майнового найму.

Незаконним володільцем буде особа, що вкрала річ абокупила її не у власника (наприклад, у громадянина, до якого річ перейшла задоговором майнового найму, договором схову тощо), оскільки продавець задоговором купівлі-продажу не міг передати покупцеві те, чого не мав сам — прававласності на продану річ.[4]

За віндикаційним позовом власник може витребувати своюріч у натурі. Тому віндикаційний позов не може бути задоволений, коли увідповідача речі вже немає. Наприклад, коли вкрадено і встановлено, хто цезробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, щеволодіє нею. Якщо ж річ уже продано невідомо кому або знищено, не можнаодержати й задоволення по віндикаційному позову, бо за цим позовом можнавимагати повернення саме майна, що належить власникові.

Коли в особи, що вкрала річ,речі немає, до неї теж можна пред'явити вимоги, проте тут йтиметься не проповернення речі, а про відшкодування заподіяної шкоди. Отже, буде мати місце невіндикаційний позов, а позов зобов'язального характеру — про відшкодуваннязаподіяної шкоди, і суд буде керуватися ст.440 ЦК України.

Не може бути витребувана річ і увипадку, коли незаконний володілець настільки її змінив, що, по суті, вона вжеперетворилася на зовсім іншу річ.

Отже, коли речі немає, не можна йвимагати її повернення від особи, що нею володіла. Проте виникає запитання — чизавжди власник, дізнавшись, що його річчю незаконно володіє якась особа, маєпред'явити саме віндикаційний позов, тобто позов про витребування її у натурі зчужого незаконного володіння, чи він може якось інакше захистити свої інтереси?

Коли майно належитькооперативній або громадській організації чи громадянинові, то кожний з цихвласників може за своїм бажанням пред'явити або віндикаційний позов, або позовпро відшкодування збитків.

Відноснодержавних організацій вирішення цього питання безпосередньо пов'язане з їхнімиправами щодо розпорядження закріпленим за ними майном. Якщо згідно із закономдержавна організація не може самостійно розпоряджатися майном даного виду, то уразі перебування такого майна у незаконного володільця (наприклад, укооперативної організації, громадянина) вона повинна пред'явити самевіндикаційний позов.

Предметомвіндикаційного позову може бути витребувані індивідуально визначеної речі. Взв'язку з тим, що власник віндикаційним позовом може вимагати повернення самесвоє речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей неможна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші.

Предметомвіндикаційного позову може бути й річ, що визначається кількістю, мірою, вагою(наприклад, цукор, борошно, картопля тощо, тобто речі, що визначаються родовимиознаками) за умови, що вони якось індивідуалізовані (наприклад, картопля умішку, який має штамп, напис тощо).

Власниквідповідно до ст.148 ЦК України має право вимагати не тільки повернення свогомайна, а й повернення або відшкодування всіх доходів, які незаконний володілецьдістав чи повинен був дістати від користування майном. Причому вирішенняпитання про те, з якого часу доходи мають буї повернені власникові, залежитьвід того, чи був володілець добросовісним чи недобросовісним.

Відповідно до ст.145 ЦКУкраїни, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав і не повинен бувзнати, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати.

Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і неповинен був знати про незаконність свого володіння.

Навпаки, набувач визнається недобросовісним, коли вінзнав чи повинен був знати, що особа, в якої він набув річ, не мала права їївідчужувати, тобто коли знав чи повинен був знати про неправомірність своговолодіння (ст.148 ЦК України). Зрозуміло, що набувач є недобросовісним, якщоріч набута злочинним шляхом.

Незаконний набувач вважаєтьсядобросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до ст. 148 ЦК Українивласник вправі вимагати від недобросовісного володільця повернення абовідшкодування доходів, які він здобув або повинен був здобути за час володіння;від добросовісного володільця — всіх доходів, що він здобув і повинен бувздобути з часу, коли вся або повинен був дізнатись про неправомірністьволодіння або одержав повістку за позовом власника про повернення майна.

Отже, одержане добросовіснимнабувачем до того, як він дізнався або повинен був дізнатися пронеправомірність свого володіння, належить йому, він стає власником доходів,здобутих під час володіння. Недобросовісний володілець повинен повернутидоходи, які він дістав чи повинен був дістати за весь час володіння.

Як зазначено у ст. 148 ЦК України,незаконний володілець повинен повернути чи відшкодувати не тільки доходи, яківін одержав, а й ті, які повинен був одержати. Коли незаконний набувач неодержав доходів з власної вини, він несе всі невигідні наслідки цього — муситьповернути доходи, які міг одержати. Наприклад, хтось незаконно володів садом,але не і знімав плодів, не одержував доходів. Він нестиме всі невигіднінаслідки своєї бездіяльності — повинен відшкодувати втрачені ним доходи, бо уст.148 ЦК України законодавець зазначає, що власник має право вимагатиповернення або відшкодування доходів, які незаконний володілець «здобув іповинен був здобути».

Відповідно до ст.148 ЦК України«володілець як добросовісний, так і недобросовісний, у свою чергу, має правовимагати від власника відшкодування зроблених ним необхідних затрат на майно зчасу, з якого власникові належать доходи від майна».

Отже, недобросовіснийволоділець має право вимагати від власника відшкодування зроблених нимнеобхідних витрат на майно за весь час володіння, бо він повинен повернутиодержані прибутки за цей проміжок часу. Добросовісний володілець має правовимагати від власника відшкодування необхідних затрат тільки з часу, коли віндізнався або повинен був дізнатися про неправомірність володіння або одержавповістку, за позовом власника про повернення майна, бо саме з цього часувласникові належать прибутки з майна.

Аналогічна норма містилася у ст.59ЦК УРСР 1922 р. Аналізуючи її, деякі радянські юристи (Б.Б.Черепахін,Ю.К.Толстой) справедливо, на нашу думку, відзначали, що коли виходити збуквального смислу ст.59 (відповідно ст.148 ЦК України), то в деяких випадкахнедобросовісний володілець може опинитися у кращому становищу, ніждобросовісний. Зокрема, таке може статися у випадку, коли необхідні витрати намайно перевищують прибутки, які воно дає, або у випадку коли майно не даєприбутків, але потребує витрат на утримання.

Було б доцільно доповнити ст. 148діючого ЦК України (як свого часу пропонував Б.Б.Черепахін відносно ст.59 ЦКУРСІ 1922 р.) правилом, згідно з яким добросовісний володілець мав би право вимагативід власника відшкодування необхідних витрат на майно на весь час володіння,коли ці витраті перевищують доходи. Це посилило б виховне значення ст.148 ЦКУкраїни.

Іноді витрати незаконного володільцявиходять за межі необхідних витрат по поточному утриманню майна. Незаконнийволоділець може зробити певні поліпшення у майні, зв'язку з чим можезбільшитись вартість останнього.

Виникає питання, яка ж доля цихполіпшень у майні у випадку витребування його власником від незаконноговолодільця? Добросовісний володілець, зазначається в ст.148 ЦІ України, маєправо залишити за собою зроблені ним поліпшення, якщо вони можуть бутивідділені без пошкодження речі. Наприклад, коли він поставив новий мотор начовні замість старого, то при витребуванні у нього човна він може новий моторзабрати собі, замінивши його старим.

Але може бути й так, щополіпшення у майні неможливо відділити. Наприклад, незаконний володілець зробивкапітальний ремонт будинку чи відремонтував якусь іншу річ. Як правило, у цихвипадках поліпшення не можуть бути відділені відречі. Яка доляполіпшень такого характеру? Відповідно до ст. 148 ЦК України, «якщо відділитиполіпшення неможливо, добросовісний володілець має право вимагати відшкодуваннязроблених на поліпшення витрат, але не більше розміру збільшення вартостіречі».

Таким чином, добросовісний володілець може вимагативідшкодування тільки тих витрат на поліпшення речі, які призвели до збільшенняїї вартості. Незаконний володілець може витратити багато коштів і зусиль длятого, щоб поліпшити ту чи іншу річ і при цьому домогтися мізерного результату.При визначення розміру відшкодування має враховуватися саме корисний результат,який проявився у збільшенні вартості речі.

Як випливає із змісту ст.148 ЦК України, право залишитиза собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшеннязатрат (у разі, коли їх не можна відділити) має лише добросовіснийволоділець.

Добросовісність володіння, набуття майна створюють щеодну важливу перевагу длянезаконного володільця речі. Коли від недобросовісного набувача майно може бутивитребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача — незавжди.

Відповідно до ст. 145 ЦКУкраїни, якщо майно за плату придбане добросовісним набувачем у особи, яка немала права його відчуджувати, власник вправі витребувати це майно від набувачалише у разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно булопередане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло зїхнього володіння іншим шляхом поза їхньою волею.

Якщо річ було проданоособою, яка її одержала від власника за договором (наприклад, договором схову,майнового найму тощо), добросовісному набувачеві, то від останнього власник неможе витребувати свою річ, бо у даному випадку річ була як з володіння власника,так і з володіння його контрагента по договору, з їх власної волі. Отже, уцьому випадку право власника на витребування своєї речі з незаконного володінняобмежується в інтересах добросовісного набувача.

Якщо майно набуте безплатно(навіть і добросовісним набувачем) від особи, яка не мала права йоговідчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках (ст.145 ЦКУкраїни). Так, коли власник добровільно, за договором (наприклад, за договоромсхову) передасть комусь річ, а контрагент за договором замість того, щобповернути власнику, подарує її іншій особі, власник може витребувати свою річ уданого добросовісного набувача, (незважаючи на те, що річ  не була нізагублена, ні викрадена), оскільки вона була безплатно набута добросовіснимнабувачем.

Слід звернути увагу на те, щовідповідно до ст.145 ЦК України власник може витребувати своє майно удобросовісного набувача не тільки у випадку, коли воно викрадене, але взагалі увсіх випадках, коли майно вибуло з володіння власника або його контрагента подоговору «поза його волею».

Отже, громадянин — власник якогосьмайна — не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи принаявності сукупності трьох умов:

а) набувач має бути добросовіснимнабувачем — він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане набувачемна гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник повинен втратитиволодіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власникомза договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка б продала йогодобросовісному набувачеві.

Виникає питання, чому законодавецьстає на захист інтересів добросовісного набувача у випадку, коли майно вибуло зволодіння власника та його контрагента з їхньої власної волі. Законодавецьвиходить з тих міркувань, що власник припускає певну необачність, довірившисьособі, яка на це не заслуговувала, про що свідчить весь розвиток подій: замістьтого, щоб повернути власнику одержану від нього за договором річ, особа, продаєїї комусь, а тому власник повинен нести не вигідні наслідки своєї необачності.Ці міркування, звичайно, відпадають, коли річ вибула з володіння власника тайого контрагента поза їхньою волею.

Все зазначене вище повною міроювідноситься до віндикації власності громадян, щодо віндикації державного ігромадського майна діють особливі правила.

Відповідно до ч.2 ст.145 ЦК Українивитребування майна з підстав, зазначених у ч.1 цієї статті, не допускається,якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, коли майно боржника будепередане судовим виконавцем для реалізації торговельній організації і там вонобуде придбане тією чи іншою особою, то від останньої майно не може бутивитребуване власником на тій підставі, що він загубив це майно або воно було у ньоговикрадене, а потім потрапило до рук боржника, відносно якого було поставленовідповідне судове рішення. Аналогічно вирішується питання у випадку, коли особанабула будинок з прилюдних торгів, проведених для виконання судового рішення.

Відповідно до закону України«Про власність» Українська держава забезпечує в законодавстві громадянам,організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності (ст.48).

В цьому законі встановленізагальні засади цієї рівності в питаннях захисту всіх форм власності. В ній,зокрема, передбачається, що коли майно за сплату придбане в особи, яка не малаправа його відчуджувати, про що набувач не знав і не винен був знати(добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача увипадку, коли майно загублене власником або особою, якій майно було переданевласником у володіння або викрадено у того чи іншого, або вибуло з володінняіншим шляхом поза їх волею.

Наведене правило (аналогічнеза змістом правило міститься т.145 ЦК України) розповсюджується на віндикаціювсіх форм власності. Отже, жодна з форм власності не користується правомнеобмеженої віндикації. Суть цього права була розкрита в ст.146 ЦК України.[5] Державне майно, а такожмайно колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій,неправомірно відчужене яким би то не було способом, могло бути витребуваневідповідними організаціями від будь-якого набувача.

Таким чином, зазначене майномогло бути витребувано від всякого набувача: і недобросовісного ідобросовісного. Важливо, щоб набувач був незаконним, а чи знав він (або повиненбув знати) про незаконність свого володіння — це не мало ніякого значення.

Не мало значення длявирішення питання про віндикацію зазначеного майна і те, яким способом воновибуло з володіння відповідної організації: чи воно викрадене, чи загублене,чи  добровільно за договором передане іншій організації або громадянину, апотім потрапило до рук незаконного набувача.

Так, якщо громадянин брав напрокат в державній організації якусь річ, а згодом замість того, щоб повернути,продавав її іншому громадянину, то ця річ могла бути витребувана у останньогопрокатною організацією.

Віндикація державного майна,крім вищезазначеного, мала ще й таку особливість: до вимог державнихорганізацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспівта інших кооперативних, громадських організацій або громадян не застосовувалисьзагальні правила дії позовної давності (ст.83 ЦК України). Правда, цестосувалося лише державної власності. Щодо віндикації власності колгоспів,кооперативних та громадських організацій, а також власності громадян діялизагальні правила про позовну давність, встановлені гл.5 ЦК України.

Все це свідчить про те, що вищезгаданіформи власності і особливо державна власність користувалися перевагами впитаннях віндикації в порівнянні з особистою власністю.

Законом України «Про власність» ціпереваги скасовані, в зв'язку з цим цивільне законодавство України, в томучислі Цивільний кодекс України, будуть приведені у відповідність із закономУкраїни «Про власність».

Уніфікація правового режимувіндикації майна забезпечує рівноправність і змагальність зазначених формвласності сприяє їх розвитку.

Аналіз ст.145 ЦК України свідчить проте, що при наявності певних умов майно може бути витребуване і у добросовісногонабувача. Це стосується всякого майна, всіх видів речей (незалежно від формивласності), за виключенням грошей та цінних паперів на пред'явника.

Витребування грошей і ціннихпаперів на пред'явника

Порядок віндикації грошей та ціннихпаперів на пред'явника регламентується ст.147 ЦК України.

Особливістю віндикації грошей та цінних паперів напред'явника є те, що вони ні в якому випадку не можуть бути витребувані віддобросовісного незаконного набувача.

Так, не можуть бути витребувані гроші та цінні паперина пред'явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони булизагублені власником чи викрадені у нього.

Купив, наприклад, громадянинК. в ощадному банку облігації внутрішньої позики, а згодом з'ясувалося, що ціоблігації були раніше викрадені у якогось громадянина і продані банку.Незважаючи на те, що у даному випадку облігації вибули з володіння власника нез його волі, останній не може витребувати (як це було б з усяким іншим майном),оскільки набувач — громадянин К. був добросовісним.

Гроші та цінні папери напред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача навіть тоді,коли вони належали державній чи кооперативній або громадській організації і булинезаконно відчужені будь-яким способом. Так, у вищенаведеному прикладі, коли боблігації були викрадені не у громадянина, а в ощадному банку і згодомдобросовісно набуті громадянином, вони не можуть бути витребувані у нього натій підставі, що на державне майно поширювався принцип необмеженої віндикації,оскільки цей принцип, що був закріплений у ст. 146 ЦК УРСР, стосувався всякогомайна, за винятком грошей та цінних паперів на пред'явника.

Отже,гроші та цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані власником віддобросовісного набувача.

Віднезаконного недобросовісного набувача гроші, а також цінні папери напред'явника (як і всяке інше майно) можуть бути витребувані в усіх випадках.

Особливийпорядок віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника встановлено з метоюзміцнення та розвитку цивільного обороту. Кожний його учасник, одержуючи грошіта цінні папери на пред'явника, повинен бути певен, що вони не можуть бутивитребувані від нього, що добросовісність їх набуття гарантує його від усякихвипадковостей.

Захист прав власника візпорушень, не поєднаних з позбавленням володіння

Порушення прав власника можутьполягати не тільки у позбавленні його володіння річчю. Як відомо, власнику крімправа володіння належить ще й право користування та право розпорядження річчю.Ці права власника теж можуть бути порушені.

Можливі випадки, коли власникздійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватисяабо розпоряджатися нею.

Так, у судовій практицізустрічаються справи за позовами, які пред'являють власники будинків до осіб,які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. У цихвипадках власник продовжує володіти будинком, але йому перешкоджаютькористуватися якоюсь частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснитиі право розпорядження.

Інший приклад.Судовий виконавець помилково включив в акт опису майна не тільки майновідповідача, а й майно іншого громадянина, наприклад, його сусіда. В результатінеправомірних дій судового виконавця гасник помилково описаного майнапозбавляється можливості розпоряджатися цим майном, хоча продовжує ним володітита користуватися (зрозуміло, що йдеться про випадки, коли майно не було прицьому вилучене з володіннявласника).

Коли хтось чинить перешкодивласнику у користуванні або розпорядженні річчю, власник може вимагати усуненняпорушень його права. Це право власника передбачене у ст.48 Закону України «Провласність». Відповідно до ст.48 власник може вимагати усунення будь-якихпорушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленнямволодіння.

У наведених випадках власник може звернутися до суду запозовом про усунення порушень його прав. Цей позов називається негаторним.

Зрозуміло, що дії, якими порушується право власника,повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Так,коли власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення дляпроживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самомукористуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких«перешкод» у користуванні будинком, бо дії наймача, що користуєтьсяприміщенням, є правомірним.

Витрати, пов'язані з усуненням порушень прав власника,несе порушник.

Захист права власності здійснюється й у випадках, колипозов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усуненняперешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред'являється не безпосередньовласником, а особою, яка володіє майном в силу закону або договору з власникоммайна (наприклад, договору майнового найму, договору підряду, договору сховутощо). Так, коли річ викрадена у наймача і останній витребує її з чужогонезаконного володіння, пред'явивши відповідний позов, цим самим він захиститьне тільки свої права (права якийсь час володіти і користуватись річчю), а йправа власника, оскільки у наймача з'явиться можливість виконати свої обов'язкиперед наймодавцем (власником) — повернути майно, яке цому було надане утимчасове користування.

На ці позови (пред'явлені законними володільцями чужогомайна — наймачами, підрядниками, охоронцями тощо) поширюються розглянуті вищенорми, що містяться у ст.145-148 ЦК України.

Інші засобицивільно-правового захисту права власності

І віндикаційний, і негаторний позовиналежать до позовів речового характеру. Ці засоби захисту у своїй основі маютьречові правовідносини, які складаються між власником і всіма іншими особами.Зміст цих правовідносин зводиться до того, що власник має право володіти,користуватися і розпоряджатися майном.

Але захист права власностіздійснюється не тільки зазначеними засобами. Не завжди може власник пред'являтивіндикаційний позов, коли він втратив володіння річчю. Якщо речі у незаконноговолодільця вже немає, не можна і вимагати її повернення, а у певних випадках(ст. 145 ЦК України) річ взагалі не може бути витребувана у добросовісногонабувача.

Проте, це не означає, що власник уцих випадках ніяк не може захистити свої інтереси. Він може використатизобов'язально-правові засоби захисту права власності. Так, коли власник,наприклад, передав майно на підставі договору майнового найму іншій особі, анаймач продав це майно набувачу, що не знав і не міг знати, що купує річ не увласника (добросовісний набувач), власник, як зазначалось вище, не можевитребувати своє майно від такого набувача (ст.145 ЦК України). Але він можевід наймача, як сторони у договорі майнового найму, вимагати відшкодуваннязавданих йому невизнанням договору збитків на підставі ст.ст.203,256 ЦКУкраїни. Тут вимоги власника випливатимуть із зобов'язальних відносин, яківиникли між ним і наймачем на підставі договору.

Власник може і не перебувати удоговірних відносинах з особою, яка володіє його річчю. Наприклад, хтось украву власника річ, але на момент розгляду справи у суді у злодія цієї речі вженемає. Тут власник знов таки може використати зобов'язально-правові засобизахисту. Він може на підставі ст.440 ЦК України вимагати відшкодуваннязаподіяної йому шкоди.

У певних випадках[6] вимогу до незаконноговолодільця його річчю власник може обґрунтувати, виходячи із ст.469 ЦК України,яка регламентує зобов'язання, що виникають з безпідставного збагачення.

Крім зазначених засобів,охороні, зміцненню і розвитку власності громадян, а також колективної ідержавної власності служить вся система цивільно-правових норм і, зокрема,норми, які регулюють порядок виконання та наслідки невиконання договорів.

3. Задача :

«Тарасов систематически пропивал свою зарплату. Не брал участие в семейныхзатратах, продавал свои вещи. Жена Тарасова обратилась в суд с просьбой обограничении дееспособности своего мужа с предоставлением права получения ираспоряжения его зарплаты. Каким должно быть решение суда?»

Для того, щоб відповісти на це запитання требярозглянути саме поняття дієздатності громадянина.

Цивільна дієздатність. В цивільному законодавствівона визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних праві створювати для себе цивільні обов'язки (ст.11 ЦК України). Цивілістичналітература дає більш широке визначення. Відповідно до нього зміст дієздатностіскладається з таких елементів:

а) здатність своїми діями набувати цивільні права іствор вати для себе цивільні обов'язки (правонабувальна здатність)

б) здатність своїми діями здійснювати належні даній осіцивільні права і покладені на неї цивільні обов'язки (правоздійснювальна абоправовиконавча здатність),

в) здатність своїми діями розпоряджатися належними осіправами (праворозпорядча здатність),

г) здатність нести цивільно-правовувідповідальність за в'ї нення цивільних правопорушень (деліктоздатність)[7]

З наведеного змісту цивільноїдієздатності випливають висновки:

1. Цивільна дієздатність істотно відрізняється відцивільної правоздатності. Остання — це здатність мати права і обов'язкинезалежно від того, хто її здійснює: сам правоздатний громадянин чи батьки абоопікуни неповнолітніх у віці до 15  років. Надання цивільної дієздатностігромадянам свідчить про те, що то вони здатні вчиняти дії, які породжуютьцивільно-правові наслідки: набуття цивільних прав і обов'язків, їх здійснення,розпорядження ними тощо. Отже, 5-річна дитина навряд чи може бути дієздатноюособою, оскільки за рівнем розвитку психіки вона не може розуміти значеннясвоїх дій чи керувати ними.

2. Виникнення цивільної дієздатності залежить від вікуі стану здоров'я. Розрізняють дієздатність: а) повну; б) часткову в)мінімальну;г) обмежену; д) визнання громадянина недієздатним.

Обмежена дієздатність. ЦК України передбачаєобмеження дієздатності громадян при настанні певних умов (ст.15):

а) зловживання спиртними напоями або наркотичнимизасобами;

б) як наслідок цього — тяжкематеріальне становище самого громадянина та його сім'ї.

Під зловживанням слід розуміти яксистематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю(наркотиків)

Кілька слів щодо другої умови. Дослівне тлумачення —обмеження дієздатності можливе при наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї,тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить в тяжке матеріальне становищеодночасно сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеженнядієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тількисебе. Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянинаобмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК України. При підготовці справи до судового розгляду від заявниканеобхідно витребувати такі дані:

Акти міліції і громадськихорганізацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують фактизловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також характеризуютьмайновий стан сім'ї. Справа розглядається з обов’язковою участю прокурора іпредставника органу опіки та піклування. В резолютивній частині рішення слідзазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієсдатним абопро відмову в задоволенні заявлених про це вимог. До компетенції суду неналежить вирішення інших питань, у тому числі щодо призначення піклувальника.

Суд повинен надіслати копію рішення,яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначенняпіклувальника. В разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чипроживання особи, визначеної обмежено дієздатною, для організації і здійсненняконтролю за її поведінкою. Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодоюпіклувальника:

а) укладати угоди по розпорядженню майном(купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо);

б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші видидоходів і розпоряджатися ними.

Практика застосування зазначених правил свідчить про тещо вони не виправдовують себе. Обмежено дієздатний громадянин одержуєбезпосередньо заробітну плату, пенсію, інші  доходи і розпоряджається ними зазгодою піклувальника, яка практично завжди є. Піклувальник не буде протиодержання доходів, що витрачаються на потреби сім'ї та самого обмеженодієздатного. Тим часом обмежено дієздатний, одержавши заробітну плату, пенсію,витрачає їх на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів. Сім'я і він самзалишаються без засобів до існування.

Обмежено дієздатний громадянинвправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди, в тому числі по придбаннюспиртних напоїв. З позиції діючого законодавства перешкодою тут має бути наглядпіклувальника.

Обмеження дієздатності за ст.15 ЦКУкраїни не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатнийгромадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами (ст.ст.440,450 ЦК України).

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані проприпинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами.Такі справи розглядаються в судовому порядку з обов'язковою участю прокурора іпредставника органу опіки та піклування за місцем проживання обмеженодієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК України, піклувальника,самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду.

Таким чином можна зробити тількиодин висновок: якщо жінка Тарасова зможе надати докази що її муж зловживаєспиртними напоями та ставить своїми діями свою сім’ю у тяжкий матеріальний стан, то судшвидше за все визначить Тарасова обмежено дієздатним. Усі судові витрати утакому разі відносяться за рахунок держави. Суд передасть справу органові опикита піклування, який і призначить піклувальника, яким швидше за все буде жінкаТарасова.

Списоквикористованої літератури:

1.  Кримінальнеправо України. За редакцією П.С. Матишевського., Київ, Юріком Інтер, 1999

2.  Цивільнеправо України, Київ, Юріком Інтер, 1999

3.  Цивільнопроцесуальний кодекс України. Відповідальний редактор П.І. Шевчук., К., ЮрікомІнтер, 1999, с. 34 — 35

4.  Цивільнопроцесуальний кодекс України. Відповідальний редактор П.І. Шевчук., К., ЮрікомІнтер, 1999, с. 198- 200

5.  ИгнатовА.И., Костарева Т.А. Уголовное право. Общаячасть: Курс лекций. — М., 1996. — С. 7—18.