Сочинение: Особливості ділового етикету

Зміст

1. Основні етичні категорії, їх абстрактність і відносність

2. Етикет спілкування керівника і підлеглого

3. Етичні еталони і зразки поведінки

Використана література

1. Основні етичні категорії, їхабстрактність і відносність

Слова «етика», «мораль», «моральність»часто уживаються як синоніми, і цьому сприяє переклад слів «етос» і «мораліс» згрецького і латинського як «звичай», «устрій», «порядок», «вдача». Проте уфілософії склалася традиція розрізнення цих понять.

Терміни «мораль», «моральність» тутозначають певну сферу суспільного і особистого життя, сферу культури, а під«етикою» розуміється дослідження, вивчення моралі і її обґрунтування.

Таким чином, мораль, або моральність, єпредметом вивчення етики, подібно до того, як право є предмет юридичної науки,а мова — мовознавства.

Іноді етику і визначають як науку промораль. Проте не всяке учення є науковим, бо науковість — це вища форма знання,істинність, що припускає його, систематичність, довідність і перевірка. Томуточніше етику визначити саме як вчення про мораль.

При цьому важливо підкреслити, що етика непросто вчення про мораль, але і моральне учення, бо залежно від того або іншогорозуміння моралі формується і само моральний стан суб'єкта.

Етичне учення як би створює, формує свійпредмет, наділяє його певними характеристиками. Етика може вважати, що моральдана людині зверху, Богом, або затверджувати її природне, еволюційнепоходження, або розкривати і аналізувати її суспільно-історичну природу. І всіці концептуальні уявлення про свій предмет одночасно будуть і різними станамиморалі, різними системами цінностей і вимог до людської поведінки. Тому деякіучені навіть визначають етику як самомислячий моральний досвід, тобто яктеоретичну рефлексію моральної свідомості про саме собі.

Можна розглянути представлення моралі якпредмет етики.

У першому наближенні мораль можна визначитияк сукупність правив і норм поведінки, якими люди керуються в своєму житті. Цінорми виражають відносини людей один до одного, колективу, суспільству вцілому. При цьому найважливішу межу морального відношення складає оцінкасуспільних явищ і людської поведінки з погляду добра і зла, справедливості абонесправедливості. За допомогою етичних оцінок ці відносини і поведінка людей якби перевіряються на їх відповідність вищим етичним цінностям, етично-ідеальномупорядку.

До сфери моралі відносять також самівідносини і норми поведінки людей, що отримали стійкий загальнообов'язковийхарактер і створюючи суспільні вдачі.

Не менш важливий для моралі і наявність улюдини якостей і схильностей, що роблять його здібним до етичного життя, — «чеснот». Це такі стійкі риси вдачі і ціннісні установки, які відображаютьнаявність у людини потреб в духовних цінностях, внутрішня пошана ним етичногосвітопорядку, здатність жити по совісті, поводитися культурно і відповідально.

Звідси можна зробити вивід про те, що досфери моралі відносяться достатньо різнорідні явища: правила і норми поведінки,оцінки і цінності, ідеали, властивості і здібності людського характеру, самоповедінка людей.

Тому перед етикою, яка не обмежуєтьсятільки описом і викладом правил поведінки і етичного світопорядку, а прагне обґрунтуватийого, розтане проблема знаходження загальної підстави всього різноманіттяпроявів моралі, виявлення суті етичного освоєння дійсності.

Завдання збагнення суті моралі, її природидля свідомого перевлаштування життя на дійсних початках добра, справедливості ілюдяності завжди займала кращі уми людства. При цьому вони натрапляли на тойфакт, що люди в питаннях моралі, в своїх оцінках, в розумінні добра, довга,справедливості не могли прийти до загальної думки, виробити єдину системуцінностей для етичного життя. Це примушувало одних філософів сумніватися вможливості наукового, дійсного пізнання природи моралі, інших — умножати своїзусилля на цьому шляху.

Що є добро, людяність, життєва правда, вчому полягає призначення людини і його етичний борг, що робить життя людиниосмисленим і щасливим?

Чому те, що представляється благом, добромі справедливістю для одних, часто обертається злом, несправедливістю,стражданням для інших? Причому кожна сторона щиро переконана в істинності ісправедливості своєї позиції, її самоочевидності і обурюється на незгодних. Чисвідчить це про суб'єктивність самих моральних цінностей, їх залежності відпозиції і точки зору людини або ж це показує помилковість людських думоквідносно єдино дійсного розуміння добра і справедливості? Тоді як відмовитисявід своєї упередженості і піднестися до збагнення загальнозначущого, єдиногодля всіх добра?

Залежно від того, як вирішуються цінайважливіші питання людського буття, люди будують своє життя в інших сферахжиття — в політиці, економіці, повсякденному побуті. Життя по совістіприпускає, що людина не просто слідує певним нормам і правилам поведінки, але іпостійно замислюється про природу цих норм, про зміст моральних вимог іцінностей.

Залишаючись в рамках власної моральноїсвідомості, неможливо відповісти на питання, звідки виникають уявлення людейпро добро і борг, чести і совість, звідки беруться норми, принципи і ідеали, щовизначає їх зміст? Чому так важко взаєморозуміння у сфері моральних оцінок? Чимвизначається відмінність і навіть суперечність етичних позицій людей і чи єнадійний критерій для їх порівняння і оцінки? На що повинні спиратися моральніоцінки, щоб бути справедливими?

Щоб відповісти на ці питання, недостатньоособистої моральної чистоти і щирості, мало одного бажання і рішучість бутичесною і порядною людиною. Відповіді на цих і багато інших питань з областіпрактичної моральності витікають із загального розуміння природи моралі, її специфіки,місця і ролі в процесі історичного розвитку суспільства і людини. Тому тутнеобхідні наукові знання про моральність, які покликана давати етика.

Отже, мораль є складною сферою духовногожиття людини і суспільства, сферу духовної культури і є предметом вивченняетики. Етика ж є вченням про мораль, про етичне освоєння людиною дійсності.Етика не створює моралі, не придумує норми, принципи, правила поведінки, оцінкиі ідеали, а вивчає, теоретично узагальнює, систематизує і прагне обґрунтуватиодні норми і цінності і розкритикувати і спростувати інші. Для цього вона знеобхідністю повинна розкрити джерело походження моральних цінностей, загальнуприроду моралі, її специфіку і роль в житті людини, виявити закономірностіфункціонування і розвитку.

Тим самим етичні знання стають важливимчинником формування духовної культури суспільства і етичного світобаченняособи. І хоча, як вже наголошувалося, не етика формує моральну зовнішність,людину, вона як би заздалегідь припускає етичну розвиненість тих, до когозвертається, — без етичних знань етична позиція особи виявляється абонедосконала, або уразлива.

Займаючи певну етичну позицію іобгрунтовувавши відповідні нею цінності і вимоги, етика повинна відповісти націлий ряд теоретичних питань, створюючи круг її проблем.

Перш за все це питання про походження іприроду моралі, про джерело і зміст етичного долженствования, про зміст ікритерії добра і зла, довга, інших етичних цінностей, про саму природу етичноїідеалізації і суті людських чеснот.

Найважливішим для етики питанням є проблемаморальної свободи в світі загального детермінізму і пануванняпричинно-наслідкових зв'язків і відносин, проблема морального вибору, йогоефективності і доцільності, співвідношення в нім цілей, засобів і результатів.

Це також питання про критерії і чинникиморальної оцінки явищ людському життю, проблеми моральних конфліктів, способівїх дозволу і попередження.

Все це лише невелика частина найважливішихтеоретичних питань, різне розуміння яких в етиці визначає складність ірізноманіття змісту історико-етичного процесу.

Етика починається із з'ясування того, що єфеноменом морального вибору, який ставить перед кожним з нас дуже непрості ідостатньо неприємні проблеми. Етика займається створенням і обґрунтуванняметичних систем, що дають людині орієнтири, що допомагають усвідомлено зробитицей вибір і, головне, розпізнати ситуацію, де цей вибір неминучий, оскількивідмова від ухвалення морального рішення сам по собі є рішення здатисяобставинам.

Завершується етика виявленням загальних етичнихпринципів, що виявляються незалежно від конкретних особливостей тієї або іншоїетичної системи і володіють достатньо переконливою самоочевидністю.

У ситуації морального вибору чоловікздійснює моральну поведінку, ґрунтуючись на частково усвідомлених, частковонеусвідомлюваних орієнтирах. Усвідомлення і явний вираз цих орієнтирів складаєпредмет моралі. Мораль — це не наука в тому сенсі, що вона нічого не вивчає.Вона тільки научає тому, що є належним. У ситуації, що усвідомлюється якситуація морального вибору, людина спирається на свої уявлення про мораль.Етика виходить з передумови, що мораль як належне існує незалежно відсуб'єктивних уявлень. Етика вивчає мораль і її підстави в рамках різних етичнихсистем, які виходять з різних передумов про природу моралі, включаючипередумову про реальне існування моралі, без якої етика виявилася ббезпредметною. Крім того, етика встановлює загальні, принаймні для більшостіетичних систем, принципи. (Наприклад, твердження, що руйнування системиморальних орієнтирів небезпечніше, ніж порушення будь-якого з цих орієнтирів.Або коротше: руйнування моралі — морально гірше за порушення моралі.)

Варто відзначити, що людям набагато легкопогодитися з питання, що погано або добре з погляду моралі, чим філософам проперевагу і обґрунтованість тієї або іншої етичної системи. Загальні принципиетики, у свою чергу, викликають значно менше суперечок, чим проблема обґрунтуванняморалі.

Моральний вибір полягає в тому, що людинідоводиться вирішувати, чи не противоречат якісь привабливі для нас цінностіякимсь не цілком усвідомлюваним інтересам збереження і розвитку власної особи.Моральний вчинок здійснюється всупереч очевидному, примушує жертвувати кориснимі приємним. У ситуації морального вибору те, що добре для становлення особи,протиставляється не тільки тому, що безпосередньо корисно або приноситьзадоволення. Категорія «добре» протиставляється навіть категорії «правильно».

Дія, що здійснюється на основі свідомоговибору однієї з ряду можливостей, називається вчинком. Вчинок — це дія, щоздійснюється в результаті свідомої переваги однієї з представлених людиніможливостей. Вчинок є плід вибору того, що людині в даний моментпредставляється благом, тобто чимось корисним або хорошим для нього. Більштого, дуже часто людина виявляється перед альтернативою, коли доводитьсявибирати тим часом або іншим благом. Такий вибір примушує оцінювати різні видиблага. Тим самим передбачається, що благо має цінність. Це не означає, щоцінність того або іншого блага може бути об'єктивно зміряна (виражена числом).Це означає тільки те, що людина, здійснюючи свій вибір, вимушена ухвалюватирішення про те, яке з благ, що розглядаються ним, має для нього вищу цінність.Це рішення може залежати від конкретної ситуації.

Вибір припускає здатність людини оцінюватирізні види блага і визначати, що для нього має найбільшу цінність в даному актівибору. Інакше кажучи, вибір доступний тільки розумній істоті, здатнійміркувати про цінності. Проте одного розуму тут недостатньо. Людина можевиразно розуміти, який вибір є якнайкращим в даній ситуації, але при цьомувиявитися не здатним на нього зважитися. Для вибору потрібна воля, щобздійснити рішення не дивлячись на зовнішні препятствия і внутрішній опір. Можетрапитися, що вибираючий суб'єкт зв'язаний по руках і ногах (буквально абофігурально) і не може зробити намічений вибір. В цьому випадку ми вважатимемо,що вибір здійснений, якщо людина твердо вирішила поступити певним способом іупевнений, що він реалізує свій вчинок як тільки підвернеться слушна нагода. Цеозначає, що він зупинився на певному рішенні, а не прокручує в думках всіваріанти знову і знову в надії знайти лазівку для відмови від зробленоговибору.

Розум і воля як передумови вибору роблятьлюдину відповідальною за свій вчинок. Він несе провину за погані наслідкискоєного. Мова може йти про юридичну відповідальність перед законами,прийнятими в суспільстві. В цьому випадку мовиться про провину перед закономабо суспільством, від імені якого виступає закон. Мова може йти про моральнувідповідальність, яку можна трактувати як відповідальність перед конкретнимилюдьми, перед совістю, Богом або навіть самим собою. Важливо тільки усвідомити,що відповідальність виникає лише за умови, що людина в змозі користуватисясвоїм розумом і володіє вільною волею.

Свобода волі означає, що (принаймні, деякі)дії чоловік здійснює не під впливом невблаганних причин, але внаслідок того, щосуб'єкт захотів так поступити. Свобода волі дає людині здатність здійснювативчинки. Тим самим вибір був би чистою фікцією — людині здається, що він вибираєте або інше благо, а насправді він маріонетка тих, що діють в нім природних абонадприродних сил. В цьому випадку сумнівним виявилося б само існування людини,бо людина визначається саме здатністю поступати, а не просто як маріонеткаслухатися ляльковода, що смикає за ниточки.

Моральна свідомість характеризуєтьсяуніверсальністю, загальністю, здатністю все зробити об'єктом думки і оцінки,які вона виносить з погляду «всього людства». За цією «загальнолюдяністю», загальністюпоміщається загальноісторична потреба у визнанні і забезпеченні цінностілюдської особи, абстрактних принципів справжньої людяності, присутніх в історіїразом з тими, що спотворюють їх конкретно-історичними інтересами.

Внаслідок цього моральна свідомість прагнепом'якшити і відрегулювати зіткнення і боротьбу цих інтересів, само залишаючисьяк би над ними і відображаючи поведінку і відносини людей один до одного зпозицій критичної незадоволеності сущим і зіставлення йому якоїсь ідеальноїсправедливості, досконалості. Відношення до особи як меті і цінностіісторичного розвитку виступає тому в моральній свідомості як критерій моральнихцінностей і оцінювання на їх основі всіх явищ соціальної дійсності, зокремастанових, національних і класових інтересів, а не навпаки. Моральна свідомістьможе спиратися на громадську думку, коли воно не противоречит його цінностям,але може і відкидати його з позицій індивідуальної чесності і совісті якіндивідуального морального локатора.

Моральна свідомість є деяким цілісним утворенням,організуючим свій зміст за допомогою певної структури, внутрішнього зв'язкускладових його елементів.

Простими і історично першими формамиетичного віддзеркалення були норми, що виражають ув’язнену в практичних діяхлюдей, що багато разів повторюються, суспільну доцільність.

У найзагальнішому вигляді норма є вимогою,яка повинна бути виконана для досягнення певної мети. Вона може бути виражена уформі повчання, заборони, повчання, правила або розпорядження, у формі заповідіі побажання. Проте у всіх випадках ці форми виступають способом виразуналежного і несуть в собі наказовий початок — вимогливість, імперативність.

Моральні норми складаються в моральнійсвідомості в певну систему взаємозалежності і супідрядності, утворюючи вищий,загальний склад етичного мислення — моральний кодекс, тобто сукупністьморальних норм і принципів, об'єднаних по єдиній підставі.

Проте життя завжди багатше і многообразнеевсіх норм і кодексів, а складність життєвих ситуацій не піддається обхвату вскільки завгодно широкому переліку розпоряджень. Внаслідок цього в моральнійсвідомості з необхідністю з'являються моральні принципи. При всій смисловій ізмістовній близькості принципів і норм вони все ж таки відрізняються один відодного перш за все тим, що принципи — це більш узагальнений вираз етичногоспівіснування, що відноситься не до окремих ситуацій і вчинків, а до самоїспрямованості діяльності людини, його життєвої орієнтації.

Суспільно-колективістська суть моралівимагає від особи орієнтації на колективні форми ціннісної самореалізації,розвиток відносин людської солідарності, товариства і взаємодопомоги, взаємноїчесності і довіри між людьми. У цьому сенсі всі моральні принципи орієнтуютьсяна пріоритет суспільно значущих цінностей, навіть ті, які розкривають не зміст діяльності,а формальні особливості виконання мораллю своїх функцій, наприклад принципсамовідданості.

Ціннісна орієнтація свідомості є глибша істійкіша освіта, ніж окремі норми, правила, принципи, чесноти і ідеали, бо єрезультат їх взаємодії. Вона сама здатна оцінювати ті або інші мотиви,виправдовувати одні і приглушати інші, виявлятися у вчинках-поривах, що не є наперший погляд результатом морального вибору суб'єкта, але витікаючого з йогохарактеру, який обов'язково включає і моральний вибір, і свідому роботу надсобою. Саме ціннісна орієнтація особи, пронизуючи всі поверхи і підвали психікилюдини — мислення, волю, відчуття, підсвідомі імпульси, — дозволяє людинімиттєво і не замислюючись вибрати вірну лінію поведінки.

Таким чином, вибори, які відносно себе,своєї сім'ї, взагалі своїх близьких, полягають в досягненні лише безумовного,але не абсолютного блага, набувають моральної цінності, коли вони направлені наінших. Тут виявляється найважливіша межа моральних цінностей — вони пов'язані звибором альтруїстичної орієнтації у вчинках. Альтруїзм перетворює утилітарніблага на моральну цінність. Моральний момент тут полягає не в природі самогоблага, але в альтруїстичному відношенні до цього блага — готовності не стількиотримати це благо для себе, скільки забезпечити це благо іншим.

Альтруїстичне відношення до цінностей, якісамі по собі не мають морального значення, перетворює їх на моральні цінності.

Тут виявляється важливий етичний принципконвертованої натурального блага. Те, що відносно себе (або власного Я, такого,що розуміється як найближче оточення) є лише натуральним благом, будучинаправлено на інших, конвертується в моральну цінність. Або, як мінімум, в те,що було б доречно розуміти як моральну заслугу, складову крок до отриманняморального блага. Важливою передумовою такої заслуги є здатність помислити прожиттєві інтереси інших.

Основа людського егоїзму полягає в тому, щоми хворобливо відчуваємо власні потреби і біди, але погано бачимо потребиінших. Кожен з нас потребує допомоги іншого, але ми легко забуваємо, що цяситуація симетрична: інший так само (якщо не більше) потребує наший допомозі.Суть моральної заслуги полягає в тому, щоб побачити реальну ситуацію очимаінших, уявити собі думки і відчуття інших учасників тієї ж ситуації.

Чоловік має моральна гідність рівно в тіймірі, в якій він готовий (тобто здатний і хоче) зрозуміти потреби іншого.Моральна цінність блага визначається не його натуральним змістом, алевідношенням суб'єкта до вибору цього блага — його внутрішньою установкою. Справанавіть не тільки в тому, що натуральне благо набуває моральної цінності, коливоно досягається ради іншого і для іншого. Істотно ще і те, чи здійснюєтьсяданий вчинок за велінням серця або як формального виконання довга.

Разом з етичними цінностями і на їх основів моральній свідомості формується ціла мережа понять, створюючи його «вищийповерх». Це поняття добра і зла, довга і совість, чести і достоїнства, щастя ісенсу в житті. З їх допомогою люди орієнтуються в житті, оцінюють людськівчинки і поведінку, встановлюють значення і цінність суспільних явищ з поглядуїх відповідності гуманістичним цінностям моралі.

Найбільш загальними поняттями моральноїсвідомості, службовцями для розмежування і зіставлення етичного і аморального,є поняття добра і зла.

Добро — це все, позитивно оцінюванеморальною свідомістю при співвідношенні з гуманістичними принципами, тобто те,що сприяє розвитку в людині і суспільстві людяності, взаєморозуміння і згоди.Моральну свідомість всім своїм змістом затверджує необхідність проходженняморальним цінностям, і тому можна стверджувати, що добро є виконання вимогморалі, проходження моральному боргу. Об'єктивною ж підставою довга і добра єсуспільна необхідність в регулюванні суспільних відносин з погляду їхвідповідності цінностям людського життя — вільному розвитку людської особи.

Відповідно зло означає порушення вимогидобра, зневага моральними цінностями і боргом їм слідувати.

І якщо спочатку уявлення про добро містилив собі ідею блага, корисності і цінності взагалі — це значення поняття добра якматеріальних благ, майна можна прослідкувати в багатьох мовах, — те з розвиткомморалі як духовного саморегулятора поведінки ці уявлення все більшідеалізуються і наповнюються етичним змістом.

Моральна свідомість вважає добром все, щосприяє розвитку в суспільстві і людині гуманності, щирого і добровільногоєднання людей, їх духовної згуртованості і згоди. Це доброзичливість імилосердя, взаємодопомога і співпраця, взаєморозуміння і пошана, проходженняборгу і вимогам совісті, чесність і великодушність, ввічливість і тактовність.Всі ці духовні, моральні цінності можуть в окремих випадках опинитися інедоцільними, і даремними, якщо під цими словами розуміти утилітарнукорисність, яку «можна покласти в кишеню», але в цілому саме вони складаютьєдино міцну духовну основу для осмисленого людського життя.

Злом же виявляється все, що перешкоджаєєднанню людей і гармонії суспільних відносин, направлено проти вимог довга ісовість ради задоволення егоїстичних спонук людини — користолюбство і пожадливість,пихатість і жадність, грубість і насильство, неповага, байдужість і байдужістьдо інтересів людини і суспільства.

Протистояння добра і зла складає основнийзміст етичного розвитку суспільства і одну з важких проблем етики.

Ціннісна орієнтація на добро вимагає відлюдини визначитися відносно зла, зрозуміти необхідність його викорінювання,причому адекватними самій моралі засобами.

З позицій соціально-історичної етики кінецькінцем причинами зла і злої волі морального суб'єкта є такі суспільні відносини,при яких чоловік не може задовольняти свої потреби наказаними культуроюспособами, а тому вимушений або відмовитися від них, накопичуючи в душіпотенціал незадоволеності, або відкинути самі культурні цінності, переплавившицей потенціал в злу волю.

Тому етика наполягає на необхідностіборотьби із злом як соціальним явищем, а не з людьми як його носіями. У першомувипадку перемога добра досягається через пошук нових, досконаліших суспільнихвідносин і способів дозволу протистояння добра із злом, а в другому, колиідеали добра намагаються утілити рішуче і скоро, властивими злу засобами — примушенням, брехнею, насильством, — лише умножають зло.

Тому слова поета про те, що

Добро повинне бути з кулаками

Добро суворим бути повинно

Щоб летіла шерсть жмутами

Зі всіх, хто лізе на добро

можна розглядати як поетичну метафору, щопередає активно-діяльний характер моралі, але ніяк не етичну рекомендацію провинищування зла разом з його вершителями.

Протистояти злу можна тількисоціально-культурними і морально виправданими засобами. При цьому моральнаперемога над злом зовсім не означає усунення самої протилежності добра і зла,основу існування моральності.

Мораль як глибокий особистий, інтимнийрегулятор поведінки припускає, що людина самостійно усвідомлює об'єктивнийсуспільний зміст свого етичного боргу, і ніякі посилання ні на які авторитети,звичайні форми поведінки, загальноприйнята і поширеність не знімають з ньоговідповідальність за це і не можуть його виправдати, якщо він зрозумів свій боргвірно.

Тут вступає в свої права совість — здатність людини формулювати моральні зобов'язання, вимагати від себе їхвиконання, контролювати і оцінювати свою поведінку.

Керуючись веліннями совісті, людина бере насебе відповідальність за своє розуміння добра і зла, довга, справедливості,людяності, сам задає зсередини критерії моральної оцінки і сам оцінює своюповедінку. І якщо зовнішні опори етичної поведінки — громадська думка, веліннязакону, встановлений розпорядок або що практикуються зазвичай норми поведінкиможна при нагоді якось обійти або перехитрити, то обдурити самого себевиявляється неможливо. Якщо це і вдається, то виключно найдорожчою ціною — ціною відмови від совісті і втрати людської гідності.

Совість непідкупна і безкомпромісна в своїхпозиціях, бо інакше вона починає поступово руйнуватися якщо намагаєтьсяпом'якшити власні вимоги і оцінки і зловжити властивою нею здатністю самореабілітації.Вона як би стоїть на варті інтересів загальних принципів людяності в кожнійокремій людині.

Тому совість зобов'язує людину цілкоморієнтуватися на ідеали гуманності і доброти, довга і чести, якими б ілюзорнимиі безглуздими вони не здавалися в даний момент, і критично відповідальновідноситися до будь-яких думок і власних спонук, якими б розсудливими іпрактичними вони не виглядали, розходившись з цими вимогами.

Зріла розвинена совість пред'являє людинімаксимальні вимоги, не приймаючи ніяких компромісів і поступок, і припускаєвідповідальність людини не тільки за свої переконання і дії, але і за те, щовсе відбувається навколо. Порядна, сумлінна людина, навіть якщо сам живе узгоді з мораллю, долаючи зусиллями волі життєві спокуси і спокуси, не може непереживати невідповідності реального життя і вимог моральності і не відчуватидокорів совісті за недосконалість людської природи і суспільного життя. Саме цевластивість совісті лежить в основі властивого моральній свідомості відчуттявинуватості навіть без провини, яке абсолютизувалося релігійною християнськоюетикою в понятті гріха і розкаяння. Причому парадокс совісті полягає в тому, щовимоги розкаяння, тобто переживання комплексу відчуттів незадоволеності собою ібажання виправитися, здатна пред'явити моральному суб'єктові тільки розвиненасовість, якій не в чому каятися, тоді як совість, що гостро потребує покаяння,не здатна цього усвідомлювати. Це ж властивість совісті бути моральноюсамосвідомістю і самоконтролем особи дозволяє їй бути внутрішнім двигунометичного самовдосконалення людини, серйозним стимулом його активно-діяльніснихвідносини до навколишнього світу з метою його поліпшення.

Життя по совісті підвищує і укріплює високупозитивну самооцінку особи, її відчуття власної гідності і честі.

Взагалі поняття чести і достоїнствавиражають в моралі уявлення про цінність всякої людини як етичній особі,вимагаючи шанобливого і доброзичливого відношення до людини, визнання за нимсвободи самовизначення і рівності в правах з іншими, і одночасно вони виражаютьразом з совістю здібність особи до самоконтролю на основі вимогливого івідповідального відношення до самого собі. Честь і гідність людини припускаютьздійснення ним тільки таких вчинків, які здатні забезпечити йому суспільнупошану, високу особисту самооцінку і переживання морального задоволення, які іне дозволяють людині поступати нижче за свою гідність.

Відмінність же цих понять виявляється втому, що честь більшою мірою зв'язується з суспільною оцінкою поведінки людинияк представника певної спільності, стану, професійної групи разом із заслугами,що визнаються за ними, і певною репутацією. Честь вимагає від людинипідтримувати і виправдовувати ту репутацію, якою він зобов'язаний унаслідоксвоєї приналежності до якоїсь спільності і власних заслуг, і в цьому сенсі вонабільше орієнтується на зовнішні критерії оцінки.

Ще одним універсальним і найважливішимціннісним орієнтиром моральної свідомості є поняття справедливості. Воновиражає ідею правильного, належного порядку речей в людських взаєминах, якийвідповідає уявленням про призначення людини, його природні і невід'ємні права іобов'язки.

Історично відвіку поняття справедливостізв'язувалося і асоціювалося з ідеєю рівності, проте розуміння самої рівності незалишалося незмінним і теж історично розвивалося. Від примітивно-зрівняльноїрівності і повної відповідності діяння і подяки — око за око, зуб за зуб, — через примусове соціальне і майнове зрівнювання всіх в безправ'ї і залежностівід соціально-класового і станового ділення суспільства і від диктату державидо формальної рівності свобод, має рацію і обов'язків перед державою, законом імораллю, до рівності в «правилах гри», тобто формальних умовах діяльностілюдей, — такий тривалий шлях історичного розвитку ідеї рівності.

Точніший зміст поняття справедливості можнавизначити як правильну міру рівності в сенсі відповідності між правами іобов'язками людей, заслугами людини і їх визнанням, між діянням і подякою занього.

Невідповідність і порушення цієї нормиоцінюється моральною свідомістю як неприйнятна для етичного порядку речейнесправедливість, далі якщо вона вимагається і детермінується матеріальнимиобставинами життя.

Важливий комплекс ціннісно-змістовнихпонять моральної свідомості завершують поняття щастя і сенсу життя.

Очевидні взаємозалежності цих понять — навряд чи може бути визнана осмисленою життя, якщо вона не приноситьзадоволення, не говорячи вже про щастя, як і щасливою може бути тількиосмислена, присвячена високим і гідним ідеалам і цілям життя. Тільки таке життявідповідає тому вищому ступеню задоволення людини, що переживається від повнотисамореалізації, яка і зветься в етиці щастям.

Поняття щастя, як би це не показалосядивним, носить виразний нормативно-ціннісний характер. Зрозуміло, не в сенсівимоги до особи бути щасливим, в що б те не стало, а в тому сенсі, що воно вплотський-емоційній, інтуїтивній і мрійливій формі виражає уявлення про бажанийпорядок речей. Це усвідомлення того, яким повинне бути життя людини, щобприносити йому стан вищого задоволення або, як мовляли за старих часів,блаженства.

Тому розвинену моральну свідомість зв'язуєстан щастя не з ідилією спокою і тиші, достатки що існує, а припускає прагненнядо кращого майбутнього, досконалішого ладу людських відносин. Цей стан включаєяк постановку високих благородних і значущих цілей, так і подолання перешкод нашляху до ним.

Оцінюючи власне життя, людина встановлює,навіть не замислюючись, на підсвідомому рівні, деяке співвідношення, ієрархіюцінностей і цілей і порівнює, наскільки його реальне життя відповідає цьомуідеальному бажаному життю. У разі збігу, хоч би часткового, він переживаєпочуття суб'єктивного задоволення і гордості, що свідчить про високу самооцінкусвого життя і її сенсу, — не дарма жив, досяг і добився того і того, досягуспіху в тому і в тому. Інакше його наздоганяє свідомість марно розбещених силі втрачених можливостей, відчуття жалю і навіть болі за прожите даремно.

Проте свідомість безглуздя життя моженаздогнати людину не тільки після здійсненого або незвершеного, але і тоді,коли він не бачить гідних цілей, яким варто було б присвятити своє життя, абовважає їх досягнення заздалегідь неможливим. Адже перечекати і дочекатися появитаких цілей або можливостей їх досягнення не можна, бо життя витікає разом зчасом, на неї відпущеним.

Все це може викликати серйозну етичну ісвітоглядну кризу особи, що робить особливо важливим для людини правильнерозуміння суспільних процесів, свого місця і ролі в них. Тут необхіднимвиявляється і етична освіта, що дозволяє людині краще орієнтуватися в світіетичних цінностей.

Етика допомагає людині переконатися, щообмежена вузько індивідуальними егоїстичними цілями життя, наповнене гонитвоюза задоволеннями і насолодою, за власним благополуччям за всяку ціну, байдужадо загальнозначущих цінностей, хоч і має певне значення і навіть привабливість,виявляється позбавлена високого етичного сенсу. А життя людини, яка переслідуєкорисливі егоїстичні цілі, що завдають збитку іншим людям або суспільству,об'єктивно набуває негативного сенсу.

/>Тільки життя людини, свідомо орієнтоване на служіння суспільно значущимцілям, об'єктивно сприяюче вдосконаленню суспільних відносин, направлене надопомогу людям, набуває високого етичного сенсу і дає людині міцну свідомістьсвоєї потрібності.

Завершуючи розгляд змісту і структуриморальної свідомості, можна відзначити, що всім своїм змістом і елементами воновиражає потреби суспільства і людини в збереженні соціальної стійкості іодночасно у вдосконаленні суспільних відносин в специфічній формінаказовий-оцінного віддзеркалення дійсності.

Проте самі по собі цінності моральноїсвідомості не гарантують ще благотворної дії на реальне життя, а етичні велінняпри зіткненні з інтересами і практичною вигодою, з примушенням або спокусамиможуть виявитися безсилими.

Це ставить перед етикою завданнядослідження функціонування моралі як цілісної системи — сфери свідомості іморальної практики, де відбувається зіткнення моральних вимог і цінностей зреальною дійсністю.

2. Етикет спілкування керівника іпідлеглого. Вимоги етикету до службовцеві при прийомі відвідувачів

Ділове спілкування — необхідна частиналюдського життя, найважливіший вид відносин з іншими людьми. Вічним і одним зголовних регуляторів цих відносин виступають етичні норми, в яких виражені нашіуявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, правильність абонеправильність вчинків людей. І спілкуючись в діловій співпраці з своїмипідлеглими, начальником або колегами, кожен так чи інакше, свідомо або стихійноспирається на ці уявлення. Але залежно від того, як людина розуміє моральнінорми. Який зміст в них вкладає, в якому ступені він їх взагалі враховує вспілкуванні. Він може як полегшити собі ділове спілкування, зробити йогоефективнішим, допомогти в рішенні поставлених завдань і досягненні цілей, так іутруднити це спілкування або навіть зробити його неможливим. Хочетьсясподіватися, що справжній розділ певною мірою допоможе читачеві не тількиусвідомити ті часто приховані від першого погляду проблеми, які виникають впроцесі ділового спілкування і служать йому перешкодою, але і успішносправитися з ними.

Спілкування — процес взаємодії суспільнихсуб'єктів: соціальних груп, спільнот або осіб, в якому відбувається обмінінформацією, досвідом, здібностями і результатами діяльності. Етику діловогоспілкування можна визначити як сукупність етичних норм, правив і уявлень,регулюючих поведінку і відносини людей в процесі їх виробничої діяльності.

Відноситеся до інших так, як ви хотіли б,щоб відносилися до вас. Як було сказано вище, в негативній формі у формулюванніКонфуція воно свідчить: « Чого не побажаєш собі, того не роби іншим».

Це правило застосовано і до діловогоспілкування, але по відношенню до окремих його видів: «зверху-вниз»(керівник-підлеглий), «знизу-вгору» (підлеглий-керівник), «по горизонталі»(співробітник-співробітник) вимагає конкретизації.

У діловому спілкуванні «зверху-вниз», тобтовідносно керівника до підлеглому, золоте правило етики можна сформулювати такимчином: «Відноситеся до свого підлеглого так, як ви хотіли б, щоб до васвідносився керівник».

Мистецтво і успіх ділового спілкуваннябагато в чому визначаються тими етичними нормами і принципами, які використовуєкерівник по відношенню до своїх підлеглих. Під нормами і принципами розумієтьсяте, яка поведінка на службі є етично прийнятною, а яке — ні. Ці нормистосуються перш за все того, як і на основі чого віддаються розпорядження впроцесі управління, в чому виражається службова дисципліна, що визначає діловеспілкування. Без дотримання етики ділового спілкування між керівником іпідлеглим більшість людей відчувають себе в колективі дискомфортно, етично незахищеними. Відношення керівника до підлеглих впливає на характер діловогоспілкування, багато в чому визначає його етично-психологічний клімат. Саме нацьому рівні формуються в першу чергу етичні еталони і зразки поведінки.

3. Етичні еталони і зразки поведінки

Прагнете перетворити вашу організацію назгуртований колектив з високими моральними нормами спілкування. Залучітьспівробітників до цілей організації. Людина тільки тоді відчуватиме себе етичноі психологічно комфортно, коли відбудеться його ідентифікація з колективом.Разом з тим кожен прагне залишитися індивідуальністю і хоче, що б його поважалитаким, яким він є.

При виникненні проблем і труднощів,пов'язаних з несумлінністю, керівникові слід з'ясувати її причини. Якщо мовайде про неуцтві, то не слід нескінченно докоряти підлеглого його слабкостями,недоліками. Подумайте, що ви можете зробити, щоб допомогти йому подолати їх.Спирайтеся при цьому на сильні сторони його особи.

Якщо співробітник не виконав вашогорозпорядження, необхідно дати йому зрозуміти, що вам відомо про це, інакше вінможе вирішити, що провів вас. Більш того, якщо керівник не зробив підлегломувідповідного зауваження, то він просто не виконує своїх обов'язків і поступаєнеетично.

Зауваження співробітникові повинневідповідати етичним нормам. Зберіть всю інформацію по даному випадку. Виберітьправильну форму спілкування. Спочатку попросите пояснити самого співробітникапричину невиконання завдання, можливо, він приведе невідомі вам факти. Робітьваші зауваження один на один: необхідно поважати гідність і відчуття людини.

Критикуйте дії і вчинки, а не особу людини.

Тоді, коли це доречно, використовуйтеприйом «бутерброда» — заховайте критику між двома компліментами. Закінчітьрозмову на дружній ноті і незабаром знайдіть час поговорити з людиною, щобпоказати йому, що ви не тримаєте зла.

Ніколи не радьте підлеглому, як поступати вособистих справах. Якщо рада допоможе, вас швидше за все не поблагодарят. Якщоне допоможе — на вас ляже вся відповідальність.

Не обростайте улюбленчиками. Відноситеся доспівробітників як до рівноправних членів і до всіх з однаковими мірками.

Ніколи не давайте співробітникам можливістьвідмітити, що ви не володієте ситуацією, якщо ви хочете зберегти їх пошану.

Дотримуйте принцип розподільноїсправедливості: чим більше заслуги, тим більше повинна бути винагорода.

Відзначимо, що при виборі формирозпорядження слід враховувати, перш за все, два чинники:

1) ситуацію, наявність часу для нюансів;

2) особа підлеглого — хто перед вами,добросовісний і кваліфікований працівник або людина, яку потрібно підштовхуватина кожному кроці.

Залежно від цього слід вибирати і етичнонайбільш прийнятні норми поведінки і форми розпорядження.

Формами розпорядження можуть бути: наказ,прохання, питання і так званий «доброволець».

Наказ — найчастіше слід використовувати внадзвичайній ситуації, а також відносно недобросовісних співробітників.

Прохання — використовується в тому випадку,якщо ситуація рядова, а відношення між керівником і підлеглим засноване надовірі і доброзичливості. Така форма дозволяє співробітникові висловити свою думкуна проблему в тому випадку, якщо вона по яких-небудь причинах не може бутивирішена. А якщо відповідним чином вимовити фразу, то у співробітника невиникне ніякого сумніву, що це наказ.

Питання — чи «Є сенс зайнятися цим», «Як мивинні це зробити?» — Краще застосовувати в тих випадках, коли ви хочетевикликати обговорення, як краще зробити роботу або підштовхнути співробітникадо того, щоб він узяв ініціативу на себе. При цьому співробітники повинні бутиініціативними і достатньо кваліфікованими. Інакше деякі можуть сприйняти вашепитання як прояв слабкості і некомпетентності

«Доброволець» («Хто хоче це Зробити?») — підходить для такої ситуації, коли роботу не хоче робити ніхто, але, проте,вона повинна бути зроблена. В цьому випадку доброволець сподівається, що йогоентузіазм буде відповідним чином оцінений в подальшій роботі.

Існують різні засоби і способи підвищеннярівня моральності ділового спілкування. Як приклади підвищення показниківетичності поведінки як керівників, так і рядових працівників можна привестинаступні:

Розробка етичних нормативів напідприємстві;

Створення комітетів і комісій з етики;

Проведення соціально-етичних ревізій;

Навчання етичній поведінці.

Діловий етикет вимагає особливої поведінкив спілкуванні службовця з відвідувачами. У кожному виді послуг, що надаютьсявідвідувачам, є свої професійні тонкощі в поведінці. Але завжди требапам'ятати, що визначає відносини з відвідувачами найголовніший принцип:відвідувач — найдорожча і бажана людина у вашому офісі (магазині, підприємстві).Якщо відвідувачів багато, то зазвичай прагнуть в першу чергу обслужити жінок істарезних. Але у будь-якому випадку з відвідувачами треба бути хорошимпсихологом.

Важливо також дотримувати певні правилавідносно одягу і зовнішнього вигляду. Надмодний костюм зовсім необов'язковий.Важливо, щоб він був в пристойному стані, не висів мішком, а брюки не повиннінагадувати засалену стару гармошку. Але костюм повинен бути до місця і до часу.Якщо прийом відвідувачів ведеться в денний час, підійде світлий костюм. Брюки іпіджак можуть бути різних квітів. Але якщо увечері — костюм повинен бутитемним, сорочка — обов'язково свіжіше, прасованою, краватка — не кричущим,черевики — вичищеними. Елегантність ділової людини визначають сорочка, краваткаі черевики, а не кількість костюмів.

Для поїздки за кордон досить мати трикомплекти одягу: темний і світлий костюми, пристойну куртку і светр дляпрогулянок. Якщо маршрут вашої поїздки проходить через країни Сходу, топам'ятаєте, що жінкам не слід надягати брюки, вони не повинні з'являтися навулиці, в суспільних місцях без панчіх або колготок (особливо в країнах, щосповідають іслам), а чоловіки в яскравих краватках.

Колір костюма Сорочка Краватка Шкарпетки сірий біла, слонячій кістці, ясно-блакитна, рожева будь-якого кольору чорні темно-сірий біла, слонячій кістці, ясно-рожева смугастий, червоно-чорний чорні темно-блакитний біла, слонячій кістці у сіру, червону, бордову смужку чорні, темно-червоні темно-синій біла у білу, блакитну, червону смужку, темно-бордовий чорні, темно-сині темно-зелений слонячій кістці, бежева, ясно-рожева, тютюнова зелений, бордовий, червоно-чорний чорні, темно-коричневі пісочний ясно-блакитна, рожева темно-блакитний чорні, ясно-блакитні світло-коричневий біла, рожева, тютюнова зелений, бордовий, червоно-чорний чорні, коричневі, кавові темно-коричневий біла, бежева, ясно-рожева сріблисто-сірий, червоно-чорний чорні, світло-коричневі

Необхідно пам'ятати, що в діловихвідносинах дрібниць немає і етикет означає дуже багато. Одяг, поведінка підприємця,менеджера — це його візитна картка. Про ГОСТ починають складати уявленнязаздалегідь, збираючи про нього інформацію. Джерелами інформації служитьповедінка бізнесмена в дорозі до місця ділової зустрічі, поведінка в готелі,під час самої зустрічі. Пам'ятаєте, вас всюди оточують люди, які з тим абоіншим ступенем упередженості вивчають вас.

Дотримання найважливіших правил поведінки знезнайомими людьми – ознака вашої респектабельності, вихованості, упевненості всобі.

Використана література

1. Кондрашов В.А., Чичина Е.А. Етика. Естетика. – Ростов н/Д.: Вид-во«Фенікс», 1998.

2. Шрейдер Ю.А. Етика. – М.: Текст, 1998.

3. Психологія і етика ділового спілкування: Підручник для вузів / Підред. проф. В.Н.Лавриненко. – 4-е видавництво, перероб. і доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА,2005.