Статья: Альтернативні концепції теорії макроекономічного регулювання економіки: теорія і практика

Контрольна робота

з дисципліни: “Державне регулювання економіки”

Тема:

“Альтернативні концепції теорії макроекономічного регулюванняекономіки: теорія і практика”

Зміст контрольної роботи

1. Необхідність і сутність державного регулювання економіки. 3

2. Альтернативні концепції макроекономічного регулювання економіки  9

Список використаної літератури. 15

1. Необхідність і сутність державного регулюванняекономіки

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часитією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступіньцього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва бувнеоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку.

Історичний досвід показує, що спочатку таке втручання було зумовленесамим існуванням держави та необхідністю вилучення значної частини суспільногопродукту для покриття загальнодержавних витрат, пов'язаних з утриманням апаратучиновників державної влади, армії, поліції тощо. Таке вилучення та перерозподілвимагали від держави створення відповідного законодавства, яке охороняло бдержавні інтереси і визначало б обов'язки всіх членів суспільства стосовнодержави. Втручання держави в економіку виключно з «утриманських»інтересів обмежувало її економічні функції, перетворювало в пасивного наглядачаза економічним розвитком країни. І це є не історичною випадковістю, а навпаки,закономірністю. Вона відображає найсуттєвішу рису товарного виробництва, вякому не держава, а ринковий механізм є головним регулятором економіки.

Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку.По-перше, він об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему,підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможнийпопит. По-друге, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науковотехнічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійнерозширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищенняпродуктивності суспільної праці. По-третє, він виконує велику селективнуфункцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибуваютьті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучаснимвимогам.

Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується повноюмірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучаснетоварне виробництво таких умов не має. Циклічний характер сучасноговиробництва, високий рівень його монополізації та інтернаціоналізації, великісоціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежуютьрегулюючий потенціал ринкового механізму. Ці обмеження можна охарактеризуватитаким чином.

Ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатнийпротистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спадвиробництва, довгостроковості інфляції, надмірний рівень безробіття.

Ринкова система може регулювати лише на ті суспільні потреби, яківиявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, якийздатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб,пов'язаних з утриманям апарату державного управління, армії, поліції, науки,культури, освіти та ін.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативніпобічні ефекти, зовнішні стосовно ринку. До них належать поляризація людейзалежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушенняекологічних умов життя людей, недопустимі відхилення від стандартів якостіспоживчих товарів тощо. Ринковий механізм у багатьох випадках не має власнихзасобів, здатних усувати чи мінімізувати ці ефекти.

Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсованілише за допомогою спеціального державного механізму.

Вперше найбільш глибоко обґрунтував необхідність державного впливу наекономіку англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю«Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», де чітко окресливколо специфічних макроекономічних проблем, запропонував засадні принципиметодології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічноїполітики держави.

Державне управління економікою — це організуючий і регулюючий впливдержави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування тапідвищення результативності.

Однією з функцій управління є регулювання економіки. Управліннябудь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певнийоб'єкт. Найбільш апретованим об'єктом ДРЕ є економічна система держави, тобтооб'єкти державного регулювання економіки. У зв'язку з цим методологічноюосновою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів,народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення);соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість,інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т.д.); відносини(кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг,інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т.д.).

Складність втілення названих об'єктів державного регулювання в чіткіорганізаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави нафункціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т.п. Безпосереднімоб'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів,організацій), державних органів, домашніх господарств.

Первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). Удемократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає своїінтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборцібезпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи тазасоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державногорегулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента,парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

На сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об'єктивнозмушена виконувати роль суб'єкта регулювання економіки. В цій якості вонамусить виконувати багато економічних функцій. До головних її функцій можнавіднести такі:

визначення головний цілей та пріоритетів макроекономічного розвиткукраїни виходячи із сучасного стану економіки та перспективних умов її розвитку.Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвиткукраїни, визначає ресурси, необхідні для її реалізації, пріоритетні напрями,очікувані економічні, соціальні та міжнародні наслідки макроекономічногорозвитку країни. Визначені державними органами голвоні цілі та пріоритетимакроекономічного розвитку країни становлять основу індикативного планів іекономічних програм;

розробка та затвердження правових основ функціонування ринковоїекономіки, які раціоналізують ринкове середовище та надають йому цивілізованийхарактер. Економічне законодавство визначає передусім права приватноївласності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, розробляєзакони, які регламентують діяльність окремих підприємств і організацій в умовахринку. Держава приймає закони, які регулюють товарно-грошові відносини міжсуб'єктами й державою, тобто встановлює «правила гри» на ринку. Спираючисьна економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарськихвідносин виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходищодо-порушників;

цілеспрямований вплив на економічну діяльність господарських суб'єктівза допомогою системи економічних регуляторів. Для цього використовуються таківажелі, як державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата тощо;

захист конкуренції як головного «мотора» ринкового механізму.З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство та здійснюєпостійний контроль за його дотриманням у господарській практиці;

регулювання зовнішньоекономічних відносин. З цією метою державарозробляє закон про митницю, встановлює експортне та імпортне мито, визначаєрежим експорту та імпорту товарів і капіталів;

здійснення контролю за додержанням у країні відповідних соціальнихпараметрів. Ця функція об'єктивно зумовлена внутрішньою природою ринку, якийжорстко пов'язує доходи окремих господарських суб'єктів та громадян зрезультатами їхньої трудової діяльності, що неминуче породжує надмірнурозбіжність в особистих доходах або, взагалі, відсутність їх у непрацездатнихчленів суспільства. З метою виконання даної функції держава встановлюємінімальний рівень заробітної плати,, розробляє закони, які гарантують право напрацю та соціальне забезпечення. Вона застосовує також різноманітні пільги приоподаткуванні особистих доходів, їх індексацію з урахуванням рівня інфляції,розробляє фінансові програми допомоги малозабезпеченим членам суспільства,виплачує пенсії, регулює ціни на товари першої необхідності тощо;

фінансування загальносуспільних благ та послуг, які є неподільними, — благоустрійнаселених пунктів, будівництво доріг, закладів культури, утримання армії,розвиток науки, освіти та ін.

Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарстваявляє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючогохарактеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільнимиорганізаціями з метою стабілізації та пристосування існуючоїсоціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Державне регулювання економіки — це діяльність держави щодо створенняправових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонуванняекономічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічноїполітики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізмуїї ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує йогорегулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямований характер. В кінцевомупідсумку це сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншимиекономічними та соціальними витратами.

Ринковий механізм, його інструменти становлять основу державногорегулювання економіки. Але воно не обмежується використанням цих інструментів. Порядз ними держава спирається й на неринкові інструменти, які доповнюють ринковиймеханізм, надають усьому економічному механізмові системніший тацивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічніпрогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не єінструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішитиважливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки — це суб'єктивна форма її регулювання. Томуйого ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїхрегулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закониринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм. У цьому розумінні закониринкового механізму створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку.Іншими словами, ринковий механізм-це сфера державного невтручання. Більше того,держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди,які можуть створювати для нього монопольні підприємства. Вона може втручатися вринковий механізм тільки в одному випадку, коли цей механізм ще не досягнувнеобхідного! потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль векономіці. Знайти межу такого втручання — актуальна проблема державних органів.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки — цевтручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідкийого функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхіднихзрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, авпливати на те економічне середовище, в якому діють ринкові закони. Впливаючина це середовище, вона спрямовує розвиток економіки відповідно до визначенихцілей та пріоритетів. Так, застосовуючи політику «дорогих» або«дешевих» грошей, держава не виручається в закон ціноутворення, авпливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через цеспіввідношення використовує ціну для стримування чи стимулювання виробництва.

В другому випадку держава, враховуючи обмежені можливості ринковогомеханізму його здатність породжувати негативні побічні наслідки, моженейтралізувати іх за допомогою неринкового механізму. Так, державні програмидопомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членамсуспільства забезпечують їхній соціальний захист без втручання в ринковиймеханізм.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулюванняекономіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуальних умовконкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як часткадержавного сектора в економіці, структура економіки, досягнутий технічнийрівень виробництва, місце раціональної економіки в світовому поділі праці,демографічні, національні та політичні умови тощо. Врахування цих умов вимагаєвід кожної держави пошуку особливих підходів до межі та змісту свого втручанняв економіку.

2. Альтернативні концепції макроекономічногорегулювання економіки

Система вільного ринку формується під впливом двох макроекономічнихконцепцій — кейнсіанської та монетаристської.

Монетаризм грунтується на кількісній теорії грошей, які значно табезпосередньо впливають на економіку. Монетаристи вважають, що система вільногоринку забезпечує макроекономічну стабільність на підставі конкуренції (заумови, що держава не втручається у функціонування економіки); незначнезбільшення грошової маси (3-5% за рік) сприятиме економічному зростанню,збіявшення понад 5% може спричинити підвищення цін, зменшейня грошової масинижче 3% може зумовити спад виробництва; зростання виробництва повинно становити3-5% за рік.

Збільшення грошової маси, що випереджає збільшення обсягів виробництва,є причиною довготривалої інфляції.

Згідно з концепцією Д. Кейнса, динаміку національного доходу ізайнятості визначають обсяг споживчих видатків населення, інвестиції, державнізакупівлі та чистий, експорт. Визначальну роль у цьому разі відіграють видаткинаселення (які залежать від його доходів) та інвестиції.

Кожна із концепцій має позитивні і негативні характеристики. Якзасвідчує досвід багатьох держав, монетарний підхід є найпридатнішим длявикористання в умовах розвинутого ринку за наявлості високого рівня розвитку, акейнсіанський — у період становлення ринку, коли найдоцільнішим є активне,втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів і насампереддовгострокове регулювання економіки. Кейнсіанська концепція стабілізаціїдомінувала в повоєнний церіод у розвинутих країнах Європи, що мали зруйновануекономіку. Останніми десятиріччями, коли економіка стабілізувалася, у СШАпочали дедалі більше схилятися до монетаризму, В Японії ж з повоєнного часу ісьогодні простежується кейнсіанський підхід до управління економікою.

Сучасна економічна політика України повинна ґрунтуватися нараціональному поєднанні елементів обох концепцій — кейнсіанства та монетаризму.Однак, простежуючи лінію економічної політики уряду України і законодавців,можна зробити висновок, що вони дотримуються монетаристської концепції.

Зазначимо, що у країнах з монетаристською орієнтацією, як звичайно,частка податків у валовому прибутку фірм коливається від 25 до 35%, у країнах,де переважає кейнсіанська політика, — від 34 до 45%. В Україні ж з монетарнимиметодами впливу на процес економічного розвитку питома вага податків досягаєтакого рівня (за деякими оцінками до 80-90%), за якого легальний бізнес стаєнерентабельним.

У всіх розвинутих країнах базовими елементами механізму координаціїсистеми господарства є ринок і держава. Важливе практичне значення має проблемаїхнього раціонального співвідношення, яке не є стадим і залежить від багатьохумов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталітету нації таін. Ось чому практично неможливо розробити модель співвідношення між ринковим ідержавним механізмами координації національної економіки, яка була б спільноюдля всіх країн. Обидва механізми мають свої переваги і недоліки, а томуголовним завданням держави є раціональний розподіл функцій між ними. Державарегулює ті сфери і процеси, які ринок виконує недостатньо ефективно або не взмозі координувати взагалі.

Ринкова економіка не захищена від таких негативних явиш, як неповназайнятість населення, циклічність економічного розвитку, монополізм,нестабільність рівня цін, несправедливий розподіл доходів тощо. Є сферидіяльності, які не завжди вигідні для приватного бізнесу — наука й освіта,охорона здоров'я, оборона, охорона довкілля. Є також сфери, де ринковімеханізми спрацьовують або із запізненням, або не спрацьовують зовсім (зокрема,це стосується ринку робочої сили). Багато економічних проблем мають соціальнийі політичний характер, і втручання держави для їх вирішення є обов'язковим.

Визначальними завданнями держав з розвинутою ринковою економікою є такі:

забезпечення високого рівня зайнятості населення;

сприяння стабільним темпам зростання національного виробництва тависокій його ефективності;

підтримка стабільного рівня цін;

перерозподіл доходів на користь найменш захищених груп населення;

сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв'язків.

Виконати ці завдання можна за умови широкого розвитку вільногопідприємництва, що потребує відповідної законодавчої бази, зокрема, щодозахисту прав власності, боротьби з монополізмом. Держава регулює грошовий обіг,забезпечує стійкість національної валюти, регулює взаємовідносини міжпідприємцями і найманими працівниками і, головне, гарантує безпеку національноїекономіки.

Із розвитком суспільства та вдосконаленням структури національноговиробництва роль держави посилюється. На сучасному етапі держава виконуєсоціальні функції; регулює соціальні процеси (визначає мінімальні розміризаробітної плати, підвищує рівень зайнятості, матеріально забезпечуєбезробітних тощо).

Ринковий механізм не може самостійно розробити стратегічні програмирозвитку науки і технологій, глибокі структурні перетворення виробництва. Томупотрібна участь держави у стимулюванні науково-технічного прогресу (НТП), вінвестиційній і структурній політиці, особливо у разі плануваннядовготермінових закордонних інвестицій, у розвитку великомасштабнихінвестиційних проектів з тривалими термінами окупності, високим ступенем ризикутощо.

В умовах ринку потрібна відповідна регіональна політика держави длявирішення складних регіональних проблем, що виникають під впливом історичних,національних, демографічних та інших неринкових факторів.

Роль держави на етапі становлення, формування ринкової економіки якісновідрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добревідрегульованої економіки ринкового типу.

Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, притаманна достатньостійким системам, однак малоефективна в період переходу від однієї системи доіншої. Крім того, відсутність будь-яких регулівних начал у період трансформаціїведе до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів.Тому на етапі становлення ринкової економіки можна виділити декількаспецифічних завдань державного регулювання. Найперше — це формування новоїсистеми відносин власності, які властиві багатоукладній економіці, створенняконкурентного середовища, підтримка малого підприємництва, фермерськихгосподарств тощо. У державі потрібно сформувати Інфраструктуру плановоїекономіки (дворівнева банківська система, страхові компанії та довірчітовариства, інвестиційні компанії, біржі та ін). досягти макроекономічноїстабілізації, цінової та ринкової лібералізації.

У найбільших розвинутих країнах сформувалася широка мережа механізмівсаморегулювання — функціональні економічні системи (ФЕС).

Функціональні економічні системи визначають як динамічнісаморегулювальні системи, діяльність яких спрямована на підтримуваннямакроекономічної рівноваги національного ринку і створення оптимальних умов дляобміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочоюсилою тощо. ФЕС об'єднують різноманітні елементи ринкової інфраструктури, інституціональнізаклади, у тім числі органи законодавчої і виконавчої влади, державніструктури, асоціації товаровиробників, аналітичні та інформаційні центри,приватні комерційні структури та ін.

Формування ФЕС стало можливим лише внаслідок бурхливого розвиткузасобів зв'язку, телекомунікацій та комп'ютерних систем, які дають змогуоперативно отримувати інформацію про стан на внутрішньому та зовнішньомуринках, аналізувати її й розраховувати варіанти прийняття рішень.

Типовими прикладами ФЕС є такі системи: формування конкурентногосередовища; забезпечення стабільності національної валюти; підтримування рівнявнутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підтримуванню платіжного, у тімчислі зовнішньо-торговельного балансу, захист довкілля; підтримування високогорівня зайнятості та багато інших.

Усаморегульованій економічній системі роль держави принципово змінюється. Державастає головним координаційним центром усієї господарської структури. Вона черезФЕС втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для підтриманнястійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення роботи механізмуконкуренції. Перевага цієї моделі економічного розвитку полягає в тому, що втакому господарстві внаслідок наявності функціональних економічних системпостійно відбиваються процеси пристосування, що приводять до оптимальногоспіввідношення попит і пропозиції, заощаджень та інвестицій, доходів ф витрат,експорту та імпорту тощо.

У процесі економічних перетворень у нашій країні створюють лише окреміелементи функціональних економічних систем, з яких у перспективі повиннісформуватись дієві механізми саморегулювання.

На практиці треба враховувати і низку інших обставин, які коригуютьспіввідношення держави і ринку в економічній системі.

З описаного можна зробити висновок, що економічна діяльність державиохоплює всі форми і засоби реалізації економічних цілей і завдань. Економічнаполітика держави — це конкретніший прояв економічної діяльності, організація йупорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей. Економічніфункції держави — це конкретні напрями здійснення економічної діяльності(політики) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами: по-перше,держава є суб'єктом власності і підприємництва та регулює державний секторнаціональної економіки; по-друге, держава регулює недержавний сектор економіки(є щодо нього зовнішнім суб'єктом регулювання) і національну економіку в цілому.Механізм державного регулювання економіки — це сукупність різноманітнихважелів, інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність. Інструментарійдержавного регулювання різноманітний. Найважливішими є економічні таадміністративні методи.

Список використаної літератури

1.        Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.: МАУП, 2000. -176с.

2.        І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державнерегулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. –640с.

3.        Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальнийпосібник. – Тернопіль: Астон, 2001. -362с.